До цієї книги ввійшли кіноповість "Україна в огні", а також "Щоденник" (1941-1956) геніального кінорежисера, видатного письменника і мислителя, що є не лише пам'яткою мемуарної літератури, а й справжнім документом епохи.
Ukrainian Soviet screenwriter, film producer, director and writer. He is often cited as one of the most important early Soviet filmmakers, alongside Sergei Eisenstein, Dziga Vertov, and Vsevolod Pudovkin, as well as being a pioneer of Soviet montage theory.
Український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.
я читаю цей твір, коли в Україні панує війна. і він настільки резонує з всім нашим народом. Ця кіноповість штрихами та деталями змальовує те, як наш народ справляється з колективною травмою. Повість описує всі проблеми нашого народу, всі болі. Я ніколи не думала, що цей твір може грати такими барвами. Я хочу порадити його всім, хто все ще не може зрозуміти психологію та хоробрість нашого народу.
I’m reading this work when there is a war in Ukraine. and it resonates so much with all our people. This film story with strokes and details depicts how our people cope with collective trauma. The story describes all the problems of our people, all the pain. I never thought that this work could play with such colors. I want to advise him to all those who still cannot understand the psychology and courage of our people.
«Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки. Коли я дивлюсь на їхню смерть, я завжди тремчу од жаху...»
Коли читала ці твори в школі, завжди тішилась, що живу в інший час, в сучасному світі. В світі, де ми поважаємо людей різних віросповідань, де ми сортуємо сміття, рятуємо планету, бездомних песиків і котиків� Світ дійсно змінився, але звірства залишились. Нажаль, нашим дітям сучасні ненаписані ще твори доведеться читати теж з думкою що світ змінився. Сподіваюсь їхня думка таки буде не помилковою.
«Безсмертя народу почувалося тут, на могилках, в отсій давній зміні людських поколінь. Тут сиділа і лежала сама неначе історія. На присипаних свіжою землею утратах, серед низесеньких горбочків далеких сивих пращурів, сиділи, спираючись на автомати, молоді гості-герої і оповідали звільненим з неволі старшим людям про свої діла.»
Настільки кінематографічно написано, що аж складно читати: картонні герої, фантазійні нещирі діалоги (ну, не розмовляють люди так красномовно в житті!) Трагедія війни зображена достоту як в радянських агітках, ближче до кінця книги героїзм роздуто за межі здорового глузду.
Так, твір просякнутий любов‘� до Батьківщини, це в Довженка не віднімеш. Читати раджу хіба з мистецького інтересу і зважаючи на політичні умови, в яких автор був змушений творити.
Класичний приклад радянської пропаганди. Читати необхідно критично та тримати поруч книжку з історії України. В творі є лозунги про братські народи, дяка Сталіну за об'єднання України, приниження куркулів (про їх тяжку доля дуже завульовано описується в сцені з суперечкою), тейки про визволителів та велику червону армію.
Перечитую три роки підряд і саме навесні. І кожного разу переживаю і аналізую наново історію героїв, і кожного разу гадаю, чи вдасться їм побачитися знову. Жива книга, і поміж іншого у ній живе мій біль, біль моєї землі. Рекомендую
фу. читати після "Зачарованої Десни" - це ніби п'ятикласник писав, а не та сама людина. дядько, який промовляє до портрета Сталіна. картонні німці. картонний куркуль. не менш картонний Лаврін.
Цю кіноповість потрібно читати не очима, а серцем. Коли очі чіпляються за радянщину, я згадую, в які часи та під яким гнітом створювалася ця кіноповість. Одне необережне слово могло не лише скинути митця з Парнасу слави в безодню забуття, гірше � воно могло коштувати йому життя. Вже третій рік поспіль Україна знову в огні, знову її шматують, рвуть, топлять у крові. Знову мовчить Європа. Знову гинуть найкращі. Знову, знову, знову� Історію знову ніхто не засвоїв, на жаль. Дуже боляче. Але крізь весь цей біль ще потужніше відчувається любов до України, до рідної землі і до її, невідомо за які гріхи проклятого, стражденного народу. Ця любов бринить у словах, вона між рядків. У надзвичайних людях, нескорених і незламних, які кидають смерті виклик, які борються попри закони природи й самого життя. І я вірю, що ці герої справжні, тому що лише в надзвичайних обставинах людина може пізнати свою надзвичайну силу. І ось вони її пізнали. І саме тому український народ досі є. І завжди буде!
Книгу колись давно читала в школі, але взагалі не пам'ятала її. І ось коли знову війна на нашій землі я взяла її до рук. Знову наша ненька в огні. Довженко дуже чітко описав проблеми нашого народу, і за 80 років мало що змінилось. І якщо б не війна сьогодні, ми б менше розуміли автора. Книга важка і страшна - в пані переживань, але її обов'язково потрібно читати. Набагато простіше читати книгу про війну 40-х років, так як розумєшь чим все закінчилось... А ось читати про сьогодення - важко Сьогодні іторія пишеться не тільки для нашої країни, але і для всього світу. І поки не зрузуміло, "коли настане день, закінчиття війна".
Гарна та водночас складна книжка - в плані переживань. Сумно усвідомлювати, що майже століття потому ми знову переживаємо схожі події - як наші хлопці б'ються насмерть, як вимушені стояти - заради тих, кого люблять. Книжка дуже яскраво, по-кінематографічному майстерно зображує страждання простих людей після початку війни - про зради, про помсту, про біль та втрати. І звісно - про кохання, куди ж без нього. Мені здається, дарма її засунули в шкільний курс літератури (принаймні, коли я вчилась, вона ще була там). Про цю книжку треба знати, але читати її та усвідомлювати точно треба вже в дорослому віці. І я дуже хочу вірити, що наші діти ніколи не дізнаються про такі страждання з чогось, окрім сторінок книжок. Але попри все, очевидно, що в книжці багато моментів втрачено - повість видається рваною, наче зі сценарію вирізали купу сцен - описів, діалогів і так далі. Наче з фільму залишили тільки трейлер. Через це читати книжку складнувато, і в деякий момент стає нудно (декілька разів спробувала заснути). Це її значний недолік. А з точки зору мистецтва - все ок.
Дуже прорадянське оповідання. Місцями проривається любов до України, до рідних місць, але все вкрито прошарком пропаганди , знецінення людського життя.
Перший твір, що я прочитав у цього автора, була "Зачарована Десна". Він мені сподобався своєю правдивістю зображення сільського життя 1890-1910 років, гарним не надуманим гумором, філософією типу "сучасність є шлях з минулого в майбутнє". Проте Довженко, як на мене, зробив величезну помилку, намагаючись написати книгу про війну.
Червоною ниткою через усю повість проходить тема захисту Батьківщини, - але не України, як міг би подумати будь-який пересічний читач, який знайомий з Довженком, як з "українським" письменником і режисером, ні, - мова йде про "вєлікоє комуністіческоє отєчєство". Події в творі висвітлюються не тільки не цікаво з точки зору структури: відсутність динаміки розповіді (автор переплутав поняття "динаміка" з "пошматованим/переклеїним сюжетом), неаргументованих дій головних і другорядних героїв, а й з точки зору однобокості зображення тогочасної дійсності. Німецькі солдати зображені виключно поганими, а Червона Армія - хорошою. Вочевидь, автор забуває про спалені партизанами села і вбивства населення, яке перебувало під німецькою окупацією. Фінальний акорд (останніх сторінок 30) присвячені "реалістичній" битві доблесних партизанів з регулярною німецькою армією "а-ля подвиг Матросова": дві партизанських батареї, якими керують не підготовлені воїни, а селюки/колишні поліцаї, відбивають 13 (!) танкових (!) атак супротивника, поки їх, як в низькобюджетному боєвичку, не рятує в останній момент "кавалерія".
У підсумку, що ми маємо: жодний образ персонажа в повісті не був розкритий до кінця, оціночне судження автора (чого, наприклад, визнаний майстер жанру - неперевершений Ремарк, собі ніколи не дозволяв) і кострубатість власне розповіді. Повністю розчарований.
The books seems hard to read at first. Its writing is rather unusual - because author intended it to be turned into movie (by himself, by the way). So every detail and scene are edited to be description for the motion picture. And it was very pleasing for me, since you could easily see what author wanted you to.
It is a story about a lot of things, that happen during war - desertion, army and country leaving its people behind, colaboration and death. It is a story about ukrainian people and their will to fight for what`s theirs - family, land, history.
Ось воно людство у всій його красі. Під час війни. Для фашистів головне вбивати українців, бо це ж для них земля тут. Українцям головне помститися. Незалежно, хто ти, як ти і чи винен ти. Тебе згвалтували? Повісити. Ти хочеш жити? Розстріляти. Ти налякався? Хіба важливо, що ти людина? Інший смертельний вирок. І кожен вважає себе правим. Так і живемо. Бо якщо ти українець, ти нижчого сорту і нащо тобі жити. А якщо ти німець, то все одно, що ти нічого нікому не робив поганого. Ти німець, це у тебе в крові.
І ми не змінюємось. Люди бачать нерівність між народами, хоч її нема.
The beginning of the book was tough! Every page described another thing and everything was happening too fast, however later it became slightly better. If in the beginning of the book I couldn't rate it more than 1 star, now I can give it 2. The story mostly describes us Ukraine during the Second World War, stuff connected with war and the relations between Ukrainians and German people. It was not easy reading and it was boring time after time... ★★☆☆�