Ця книжка � спроба переосмислити біографію Лесі Українки, у якій переплелися хвороба і творчість, Україна і «чужина», політика й література, класика і сучасність, любов і смерть.
Хвороба і письмо. Народження творчості з травми, пережитої біля ліжка смертельно хворого Мержинського. Духовна й інтелектуальна близькість до Драгоманова. Стосунки з Кобилянською як метафора жіночої культури. Фатум мистецького божевілля, який пізнала в моменти творчого піднесення. Подорожі Європою і санаторійний туризм. Статус «інакшості» як визнання «нової жінки» й «чужинки» на батьківщині. «Своє» крізь призму історичної та культурної екзотики. Усе це дало Ларисі Косач-Квітці змогу йти власним шляхом і стати пророчицею народжуваного ХХ століття.
В останній рік життя Леся Українка зізнавалася матері: «…історію Мавки може тілько жінка написати». Але правда в тому, що всі її твори могла написати лише жінка, яка жила і творила mit Todesverachtung, тобто зневажаючи смерть.
Tamara Hundorova is a literary scholar and a corresponding member of the Academy of Sciences of Ukraine, head of the Department of Literary Theory at the Taras Shevchenko Institute of LIteratyre, Academy of Sciences of Ukraine.
Суперкруте дослідження життя і творчості Лесі Українки. І це, насамперед, наукова робота - глибокий аналіз її драм (Блакитна троянда, Одержима, Кассандра, Лісова пісня) з усіма підтекстами та "закопаними секретиками", розгляд особливих стосунків з Кобилянською(найцікавіший розділ ІМХО), вплив Драгоманова, політичні вподобання (листування з Франком, Павликом), сімейні та особисті моменти; усе підкріплене цитатами з листів, творів Лесі. Перша частина прекрасно показує роль/вплив хвороби та курортного лікування автора на його творчість на прикладі європейської літератури (Кафка). Дуже багато роздумів про fin de siècle (обожнюю цю епоху!). Просто насолода! І оформлення дуже естетичне ❤️
Про Лесю потрібно більше подібних книжок. Загалом, мені було цікаво і сподобалось але останні 100 сторінок або зайві або до іншого літературознавчого дослідження. Це моє - суб'єктивне.
Памʼятаю зі школи, що Леся Українка тяжко хворіла, але також писала вірші. І все. Тоді звичайно детальніше ознайомитись з життям цієї жінки бажання не виникало.
І ось нещодавно побачила в книжковому магазині цю книгу, яка одразу зацікавила перш за все своєю обкладинкою. Одразу після того, як почала читати, я з головою поринула у перепитії життя Лариси Косач.
Хоч це й не художня книжка, але за відчуттями � читається ніби захопливий роман. Та попри захопливість оповіді, тут подано багато інформації про близьке оточення, сімʼю, кохання. Чесно зізнаюсь, що найбільш очікуваним для мене був розділ про спілкування з Ольгою Кобилянською, але також мене надзвичайно вразила історія, коли коханий буквально помер на руках Лариси. Я вірю, що ця книжка тільки початок для подальшого знайомства з життям і творчістю Лесі Українки. Думаю ця книга може стати як першою сходинкою, так і доповнити картину для людей які вже досить добре розуміються на цій темі.
Цього місяця я прочитала кілька інших книг від видавництва Vivat, але для челенджу в Rork обрала літературознавчу роботу Тамари Гундорової «Леся Українка. Книги Сивілли».
Книга містить багато ілюстративного матеріалу і складається з 7 частин. Останні 4 з них присвячені найбільш значним та знаковим творам Лесі Українки, де Тамара Гундорова досліджує загальний вплив культури та конкретних митців епох fin de siècle та модерну на їх створення та, одночасно, вплив та значення цих творів для української та європейської літератури.
Окрім відсилок до митців сучасників письменниці, культурних асоціацій, цитат з праць критиків, також увага приділена тогочасному розвитку науки та науковим працям з царини психіатрії, які Леся Українка ретельно вивчала під час написання своєї першої психологічної та символістської драми «Блакитна троянда».
Аналіз драматичної поеми «Одержима», в якій Леся Українка переоцінює християнство, представлений як початок трагедійної творчості письменниці та надання голосу жінці-«тіні».
«Кассандру» поряд з «Одержимою» Леся вважала «найлуччими своїми речами». Дослідниця показує, що в цій драмі Леся Українка порушує питання про «власну кімнату» в сенсі права жінки на власне письмо, а «Лісову пісню» репрезентує як новороматичну утопію про силу творчості.
Повертаючись до початку книги � в першій частині аналізується вплив хвороби на долю, характер і творчість Лесі Українки і частина починається з цитування праць Сьюзен Зонтаґ та Вірджинії Вульф про те, як жити хворими і як писати про це. Авторка включає в цю частину зокрема розділ про санаторії та курорти в європейських та українських романах (Кафка, Манн, Шульц, Хвильовий).
Другий розділ, який називається «Школа політики», присвячений опису взаємин Лесі Українки з дядьком Михайлом Драгомановим, його впливу на світогляд письменниці, дискусіям з Михайлом Павликом та Іваном Франком.
В третьому розділі «Жіночий роман: Леся Українка і Ольга Кобилянська» досліджується співіснування з любою товаришкою Ольгою Кобилянською у світі жінок і пвторок, які пишуть "нервами", а не так, "як треба".
І звісно багато уваги в книзі приділено родинним взаємозв’язка�, особливо і у всіх розділах з матір’� Оленою Пчілкою.
Гундорова досліджує, як на Лесю впливає хвороба, як курортне життя відображається в її творі «Блакитна троянда», де вона досліджує жіноче божевілля і критикує патріархальний устрій. Спочатку творчість для неї � ліки, що дозволяють забути про біль, згодом пишучи свої найбільш відомі твори вона горить божественним божевіллям і сприймає кожен написаний твір, як власну дитину. Відносини Косачівни та Кобилянської дуже неоднозначні, проте якими б їхні почуття не були � платонічними чи не зовсім, листування говорить про стосунки повні щирості та взаємопідтримки: «Хтось не з подлої маси скований, а з благородної, і через те мусить від огню гартуватись, а не ломитись». Її, як Українку творить Драгоманов, але вона ідейно відходить від попереднього українофільського покоління, яке застрягло в псевдоромантизмі і народництві. Епоха Лесі зовсім інакша - модерністська за стилем, європейська за походженням. Вона виводить українську літературу на загальноєвропейський рівень завдяки тому, що бере античні, біблійні та українські сюжети але творить їх оригінально, дає голос та місце жіночим образом, яким притаманний духовний аристократизм.
Все, що ви хотіли знати про Лесю Українку, але боялися спитати.
Літературознавиця Тамара Гундорова дивиться на життя й творчість головної жінки нашого літературного канону і крізь оптику текстів та культурних контекстів, і крізь оптику біографії, поєднуючи, переплітаючи й накладаючи ці погляди один на один. В результаті ми маємо чудове дослідження, яке зацікавить і літературознавців, і тих, хто цікавиться життєписами відомих людей, і просто допитливих читачів, які хотіли б дізнатися те, про що не розповідають у школі.
Наприклад: чи вплинула хвороба на творчість Лесі? Які в неї були стосунки з батьками, зокрема з мамою - жінкою авторитетною і доволі владною? А ким Леся була для Мержинського? А як сприйняла рідня її стосунки з молодшим за неї Квіткою? Ну і про "хтосічків" із Ольгою Кобилянською теж, звісно є.
Завдяки цій книжці я на певні речі поглянула під новим кутом, а деякі взагалі для себе відкрила. Про те, що санаторійний спосіб життя був мав позитивний, і негативний вплив на її творчу працю. Про те, що хвороба певною мірою стала для неї віконцем у світ і допомогла пізнати країни й культури, які вона навряд чи побачила б, якби не занедужала - але також, звісно, стала її прокляттям. Про те, що Леся була радше "татова дочка", а Олена Пчілка в листах до рідні міркувала, чи не гуманніше було б не намагатися виходити хвору доньку, коли та була слабосилим немовлям, а то тепер мусить ото все життя мучитися. Про те, що батько писав їй, щоб не тримала біля себе в Карпатах Квітку, який збирався їхати в Швейцарію, а Леся дуже на це розсердилася, підкреслюючи, що нікого не тримає, а Кльоня біля неї лишається з власної волі...
"Книги Сивілли" роблять Лесю Українку для читачів об'ємнішою, живішою, повнокровнішою і як особистість, і як авторку. Я користувалася цією книжкою, коли готувала лекцію на "Серпень із заповідником" - і подивіться, скільки в ній стікерів-закладочок, якими відмічала найцікавіше!
Словом, якщо ви цікавитеся Лесею Українкою та її творчістю - не оминіть цю книжку, вона відкриє вам дуже багато.
Книга про життя і творчість Лесі Українки, доповнена прекрасними фотографіями письменниці, її сім’� та друзі��. І одна з думок, яка не полишала мене під час гортання книги � як добре, що фотографія вже ширилася світом і сім’� Косачів (напевно, завдяки захопленню старшого брата Михайла) мала змогу фіксувати важливі моменти свого життя. Цінність таких фото очевидна � через більш, ніж 100-річний їх вік і коло осіб, зафіксованих на них.
Мені ця книга стала цікавою і корисною, бо я дізналася деталі біографії, творчого пошуку, становлення Лесі Українки як Жінки, як Особистості і як Письменниці.
Виявлення хвороби, постійне лікування, консультації з лікарями, переїзди � яку ж силу волі і духу демонструє юна дівчина в таких умовах! При цьому доброта і людяність Лесі Українки відчутна в багатьох описаних епізодах.
Відкрила особливості ніжної дружби Лесі Українки і Ольги Кобилянської � двох надзвичайно сильних, по своєму щасливих і одночасно нещасних жінок; виявила нові для себе факти про кохання і дружбу з чоловіками; про непрості стосунки з матір’�; про радість мати велику родину і про підтримку найближчих.
У книзі аналізуються твори Лесі Українки через призму філософії та психоаналізу. То ж на сторінках книги зустрічаються думки Гьоте, Платона, Фрейда. Цікаво і неочікувано) «Все йде з родини», � казала моя прабабуся. Народившись у творчій та інтелігентній родині Леся Українка просто не могла обрати інший шлях!
Ну і окремо зверну увагу на оформлення книги, від обкладинки � до кожної сторіночки, воно чудове!
По-перше, книга візуально естетично оформлена, з гарним міцним папером та приємним шрифтом. Це теж впливає на сприйняття тексту, до речі. По-друге, це спроба переосмислити творчість Лесі Українки через призму її хвороби, постійного лікування, курортного життя, дружби з Ольгою Кобилянською та наставництвом Михайла Драгоманова.
Авторка без сумнівних теорій, власних принципових постулатів та тверджень занурює нас у життя та творчість дворянки та інтелігентки. О як мало ми знаємо про неї! Довелося читати інші твори Лесі (бо не лише Мавка є ключовим образом у її письменницькому доробку). Я відкрила для себе світ її творів... Як шкода, що шкільна програма ставить кліше та формує стереотипи: "вічно хвора", "нещасна жінка", "чоловік серед чоловіків". Книга не буде їх розвінчувати (для цього треба читати листи Лесі, її твори, політичні есеї), книга підштовхне сильним копняком це все робити.
Я дуже втішена, що у науково-літературознавчому дискурсі виходять такі книги. Можливо, не для широкої аудиторії (бо авторка багато робить посилань на твори з філософії, соціології, політології, художніх творів її сучасників - Чехова, Манна, Кафки), але це дає стимул ще більше читати та вивчати!
Мабуть, найкраще написана з усіх книжок Тамари Гундорової. Поруч із "Феміна меланхоліка" про Кобилянську. Особливо перша половина читається захопливо. Але, чесно кажучи, сподівалася від цієї книжки цілісної біографії - від "а" до "я". Бо вже давно прийшов на неї час. Не обов"язково популярної, але такої, з якої поставало б усе життя авторки, в сукупності прожитих подій, фактів і ідей. І перша половина навіть на це заповідалася. Принаймні на те, що між окремими "епізодами" буде виразна нитка, на яку буде все нанизано. Але цього тут якраз нема. Є окремі віхи чи сюжети - ті, що справді дуже важливі. І якщо спершу біографічний аспект переважає (в суперцікавому розділі про хворіння, про політику (зв"язки з Драгомановим, Франком та ін.), про стосунки з Кобилянською), то потім на передній план виступає літературознавство, і маємо доволі докладний розбір (у певному ракурсі, а не в усіх можливих) ключових драм Лесі Українки: "Одержимої", "Кассандри", "Лісової пісні". Трохи бракувало в цьому переліку "Камінного господаря". Хоча загальний вибір тут цілком виправданий. Та й загалом дослідження добротне і, повторюся, цікаво написане. Але біографія, навіть наукова і в такому стилі, принесла б авторці значно ширше коло читачів - десь як Данилові Мокрику з книжкою про шістдесятництво.
Розпочав читати вчора ввечері � пропав сьогодні на пів дня суботи. А думав, розтягну. Не вийшло.
Написане вабить так само, як і палітурка. Іван Франко висловлювався про неї, як про чоловіка в літературі; хвороба Лесі суттєво впливала на її творчість. Може хвороба і була творчістю, а може творчість була хворобою. Усе так переплетено�
Про відчуття від перебування на лікуванні на курортах; характер стосунків із Михайлом Драгомановим; листування з Ольгою Кобилянською; світогляд Лесі Українки, його формування. Також подано критику її творів, зокрема «Одержима», «Блакитна троянда», «Лісова пісня».
Не читав іще «Одержиму» і «Блакитну троянду» (потрібно якось її прочитати), тому цю критику читав із цікавістю, а «Лісова пісня» подобається (квиток на виставу бережу всупереч ковіду і повномасштабці!!!); критику на неї прочитав із задоволенням!
Почну з того, що цю книгу хочеться тримати, обережно гортати, гладити як зовні, так і всередині, якість цього видання просто мистецьки бездоганна. Браво, Видавництво Vivat! 💙💛
Одразу попереджаю: це не біографія і не художка. Це літературознавче дослідження епохи європейського модернізму через постать Лесі Українки, через важливі події та процеси, які вплинули на життя й творчість мисткині.
Спершу я написав цілий відгук про те, яка це колосальна культурознавча праця. Але той текст я залишу у коментарі, а тут краще розкажу про те, що сподобалося мені найбільше: історії стосунків, цитати з листування та аналіз цих діалогів, який наводить авторка.
Найкраще в постаті Лесі Українки, що можна читати про неї безкінечну кількість біографій і це далі цікаво. Тамара Гундорова дивиться на вже відомі частини історії Лесі Українки - хворобу, дружбу з Драгомановим, ніжність до Кобилянської - і показує як це все було частиною європейського культурного ландшафту того часу. Вона прив'язує творчість Лесі Українки до її біографії і пояснює в який спосіб ті чи інші твори виявляють зміни і розвиток свідомості авторки. На відміну від відомої книжки Забужко ця біографія не має на меті шокувати чи розвінчувати, вона спокійна і знюансована, але після завершення останнього розділу Леся Українка стає дуже близькою і зрозумілою, наче подруга чи добра знайома
Напевно я очікувала більше динаміки, адже біографії людей, котрі я читала, були написані з думкою про читача, щоб йому, чого доброго, не стало нудно. Мене не вистачило на науковий стиль книги, особливо останні 3 розділи про «Одержиму», «Кассандру» і «Лісову пісню» нагадували copy-paste з дисертації. Перша частина книги про дитинство, дорослішання, хворобу і вплив Драгоманова варті прочитання.