What do you think?
Rate this book
Колесо року #1
Осіннє заціпеніння
Створена на перетині жанрів магічного реалізму та химерної прози, повість «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)» відкриває цикл «Колесо року» і є своєрідним паломництвом за лаштунки звичних нам декорацій буденності. Непомітні на перший погляд провісники лиха на затканих вечірньою імлою вулицях, темні й заплутані справи тих, хто знає, що насправді криється за обтріпаною тканиною реальності, яка з кожним роком все дужче витоншується, могутні й поточені червою корупції чиновники і дивні міські божевільні, а також ритуали чорного бюрократичного чаклунства і, звісно ж, діти � вперті паростки того майбутнього, яке з усіх сил сил намагається пробитися крізь морок сьогодення, діти, завдяки яким колесо цього життя ще хоч якось продовжує обертатися на своїй перехнябленій осі. Все це лягає в основу авторського творення сучасного урбаністичного міфу «Колеса року».
Ця історія почалася розмоклим осіннім днем на початку листопада 2017-го, або ж набагато раніше, а може, й пізніше � тут важко сказати напевне, оскільки вона триває донині і повторюється кожної осені в ніч проти сьомого листопада, коли тканина реальності стає настільки ветхою, що крізь неї стає видно її оксамитово-чорний виворіт, і тоді до нас приходять гості із потойбіччя.
Варто лише в осінніх сутінках вийти на заткані туманом вулиці й придивитися пильніше, як ви побачите їх � блідого хлопчика, дівчинку із тріснутою губою і кульгавого хлопчика, які за дорученням Куратора знову і знову вирушають у своє паломництво за святим вогнем � єдиною запорукою вчасного запуску опалювального сезону. З цього починається плутаний ланцюжок дивних та моторошних подій на День стрічання мертвих, свята, коли, ті, хто вже не з нами, здіймаються на Чортовому колесі у вологу осінню височінь, щоб побачити, як ведеться живим, і ще раз на коротку мить відчути тепло життя.
Ця історія почалася розмоклим осіннім днем на початку листопада 2017-го, або ж набагато раніше, а може, й пізніше � тут важко сказати напевне, оскільки вона триває донині і повторюється кожної осені в ніч проти сьомого листопада, коли тканина реальності стає настільки ветхою, що крізь неї стає видно її оксамитово-чорний виворіт, і тоді до нас приходять гості із потойбіччя.
Варто лише в осінніх сутінках вийти на заткані туманом вулиці й придивитися пильніше, як ви побачите їх � блідого хлопчика, дівчинку із тріснутою губою і кульгавого хлопчика, які за дорученням Куратора знову і знову вирушають у своє паломництво за святим вогнем � єдиною запорукою вчасного запуску опалювального сезону. З цього починається плутаний ланцюжок дивних та моторошних подій на День стрічання мертвих, свята, коли, ті, хто вже не з нами, здіймаються на Чортовому колесі у вологу осінню височінь, щоб побачити, як ведеться живим, і ще раз на коротку мить відчути тепло життя.
136 pages, Hardcover
First published November 2, 2023
3 people are currently reading
102 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 18 of 18 reviews
September 17, 2024
Після того, як одного вересневого дня я випадково зустрів автора цієї химерної книги тричі за добу, мабуть не варто дивуватися, що я почав її читати � також за збігом обставин � зранку перед походом на Байкове кладовище, а закінчував � після цієї екскурсії; і не зупинявся, доки не дочитав.
"Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)" Олексія Жупанського я задумав прочитати ще останнього дня серпня, коли вже ніяк неможливо було уникнути осені. І хоча події у книзі, як і в "Уліссі" Джойса, відбуваються впродовж одного дня � в листопаді � до цієї історії не зміг би доїбатися навіть Андрій Кокотюха, бо нехай вона майже зовсім незрозуміла на раціональному рівні, але дуже цікаво та атмосферно розказана, а на рівні інтуїтивному навпаки здається ще й дуже знайомою.
Очевидно, що простір і час тут насичені вайбом кінця де'яностих-початку двотисячних років. Мобільних телефонів з інтернетом, які отруять і викрадуть наші душі через чверть століття в майбутньому у цьому світі ще не існує, і тому все те, в реальність чого складно повірити, треба побачити, почути або намацати. Як прямокутний матовий футляр у комашиних нутрощах начальника ЖЕКу. Як безкінечну чергу мерців, котрі товчуться в комунальній приймальні, бо треба встигнути пожалітися, добитися справедливості, а саме � теплого і спокійного небуття на цілий наступний рік.
Всі події тут явно відбуваються в Києві, але якомусь такому Києві, якого я вже не застав. Утім точнісінько такий виворіт буття, тонкість і ветхість реальності я в ті самі роки відчував у Кам'янці-Подільському. Якби ж я вмів так кшталтовно описувати дійсність тоді, коли й сам час від часу бачив невидиме і торкався до мембран і порталів між світами, то місто над Смотричем як ніяке інше заслуговує на власну розповідь в стилі магічного реалізму.
Троє дітей � хлопчик з блідим обличчям, дівчинка з тріснутою губою та кульгавий хлопчик � викинуті у негостинну буденність осені на вулицях міста і мають виконати небезпечне та дивне завдання, покладене на них малозрозумілими хронічними метастазами бюрократії. Сходіть туди, не знамо куди, принесіть те, не знати що. І так далі, ви все знаєте, читали в дитинстві казки, а якщо не читали, то і хуй з вами.
Діти здобувають артефакт, від якого залежить принципова можливість початку опалювального сезону. Але лише для того, щоб врятувати мертвого кота. Сподіваюся, ви читали "Кладовище домашніх тварин" Стівена Кінга у такому віці, коли від читання мурашки повзають по всенькому тілу так само густо, як уявні таргани тілом однієї з танцівниць у фільмі They Shoot Horses, Don't They? Ці історії, де на ролі головних персонажів найкраще пасують діти на порозі пубертатного віку � завжди дуже американські, про таких дітей, окрім Кінга, ще полюбляв писати Рей Бредбері.
Зрештою всемогутня і повсюдна корупція перемагає (в цьому сенсі за останні двадцять п'ять років практично нічого не змінилося), мертві відсвяткують цей день серед живих і повернуться до своїх підземних лежанок уздовж � нарешті теплих � теплотрас, а попереду у всіх нас будуть лише ночі, які довшатимуть, довшатимуть, довшатимуть щодня.
Аж доки всенька осінь не стане завдовжки � наче ніч одна.
"Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)" Олексія Жупанського я задумав прочитати ще останнього дня серпня, коли вже ніяк неможливо було уникнути осені. І хоча події у книзі, як і в "Уліссі" Джойса, відбуваються впродовж одного дня � в листопаді � до цієї історії не зміг би доїбатися навіть Андрій Кокотюха, бо нехай вона майже зовсім незрозуміла на раціональному рівні, але дуже цікаво та атмосферно розказана, а на рівні інтуїтивному навпаки здається ще й дуже знайомою.
Очевидно, що простір і час тут насичені вайбом кінця де'яностих-початку двотисячних років. Мобільних телефонів з інтернетом, які отруять і викрадуть наші душі через чверть століття в майбутньому у цьому світі ще не існує, і тому все те, в реальність чого складно повірити, треба побачити, почути або намацати. Як прямокутний матовий футляр у комашиних нутрощах начальника ЖЕКу. Як безкінечну чергу мерців, котрі товчуться в комунальній приймальні, бо треба встигнути пожалітися, добитися справедливості, а саме � теплого і спокійного небуття на цілий наступний рік.
Всі події тут явно відбуваються в Києві, але якомусь такому Києві, якого я вже не застав. Утім точнісінько такий виворіт буття, тонкість і ветхість реальності я в ті самі роки відчував у Кам'янці-Подільському. Якби ж я вмів так кшталтовно описувати дійсність тоді, коли й сам час від часу бачив невидиме і торкався до мембран і порталів між світами, то місто над Смотричем як ніяке інше заслуговує на власну розповідь в стилі магічного реалізму.
Троє дітей � хлопчик з блідим обличчям, дівчинка з тріснутою губою та кульгавий хлопчик � викинуті у негостинну буденність осені на вулицях міста і мають виконати небезпечне та дивне завдання, покладене на них малозрозумілими хронічними метастазами бюрократії. Сходіть туди, не знамо куди, принесіть те, не знати що. І так далі, ви все знаєте, читали в дитинстві казки, а якщо не читали, то і хуй з вами.
Діти здобувають артефакт, від якого залежить принципова можливість початку опалювального сезону. Але лише для того, щоб врятувати мертвого кота. Сподіваюся, ви читали "Кладовище домашніх тварин" Стівена Кінга у такому віці, коли від читання мурашки повзають по всенькому тілу так само густо, як уявні таргани тілом однієї з танцівниць у фільмі They Shoot Horses, Don't They? Ці історії, де на ролі головних персонажів найкраще пасують діти на порозі пубертатного віку � завжди дуже американські, про таких дітей, окрім Кінга, ще полюбляв писати Рей Бредбері.
Зрештою всемогутня і повсюдна корупція перемагає (в цьому сенсі за останні двадцять п'ять років практично нічого не змінилося), мертві відсвяткують цей день серед живих і повернуться до своїх підземних лежанок уздовж � нарешті теплих � теплотрас, а попереду у всіх нас будуть лише ночі, які довшатимуть, довшатимуть, довшатимуть щодня.
Аж доки всенька осінь не стане завдовжки � наче ніч одна.
November 7, 2023
І так відбудеться Свято!
Вступна книга Колеса року вийшла дуже ностальгійною, просоченою почуттям химерного, поетичного суму за дитинством, що давно минуло та водночас лячно-реалістичного погляду на їхню милу брутальність. Як сон Гермеса, епоха у цій книзі заклякла, але ми, хоча й постаємо її героями, не можемо впізнати самі себе і тому потай плачемо, майже так само, як під час прослуховувань American Football, хоча й ніколи не були школярами в маленьких містечках Середнього Заходу США, щоб згадувати звуки останнього літа перед дорослим життям. Так і з Заціпенінням - ти відчуваєш на смак іржаво-землистий вайб тієї епохи, навіть якщо народився у 2000-х і застав радше відгоміння тих дивних часів міжсезоння, яке в світі Колеса року перетворилося на безкінечну низхідну спіраль, стиснуту лещатами забобонів, рігідної бюрократичної машини та байдужості пересічників.
Та попри все, Осіннє заціпеніння - це не просто мінливий калейдоскоп химер та реалій. Це цілісний світ, який неспішно, але послідовно відкриває читачеві свій устрій та закони. Таким би міг бути Південний округ Вандермеєра, сталося б йому зробити Зоною Х Київ на зламі століть, ще й запросивши в співавтори дідугана Кінґа з його ностальгією за дитячими пригодами. Але тут замість Вандермєра Жупанський, а замість Кінґа напівпрозорим джерелом натхнення � Дністровий, а музика, що звучить на тлі � старі касети з білим кружальцем Moon Records і велемовними описами стилів в охайних квадратиках поверх обкладинки.
Впевнено, але не нав'язливо, книга знайомить наз з тими, хто мешкає в її світі, їхніми звичками, традиціями та взаєминами. на коротких 134 сторінках відкривається світ набагато глибший та різноманітніший, ніж можна було очікувати, і кожен аспект його, най недосказаний, виглядає виразно, і дає обіцянку чогось більшого, а не лише образ заради образу. Сюжетна лінія, попри прямолінійність, також під час робить несподівані оберти, а окремі її відгалуження, схожі на пісні у концептуальному альбомі, що раптом відступають від загальної канви, наче й залишаючись у загальному русі. Дрібні, начебто, деталі, відгукуються в подальшому, замикаючі довгі арки, існування яких стає зрозумілим лише наприкінці. І тому ті гачки, що наче залишилися закинутими, виглядають обіцянками, які "Колесо року" виконає в майбутніх томах.
Книга не дарма була в моєму списку очікування ще з перших її анонсів. Вона одночасно відновлює підзабутий вже жанр New Weird, але робить це в дуже характерній, резонуючий з українським читачем манері. Вона одночасно сюрреалістична й просякнута залізною логікою, і всі, здавалося, максимально дивні події в ній згодом стають у стрункі послідовності, а питання не лишаються без відповідей. Це прозвучить доволі дивно, але Колесо року демонструє засади ворлд-білдінгу, яким вартувало б повчитися багатьом авторам фентезі � бо в цьому плані Осіннє заціпеніння демонструє неабияку елегантність, водночас пояснюючи закони свого світу, лишає простір для відчуття щирого захвату від нових відкриттів, і недосказує рівно стільки, щоб довести, що світ цей значно глибший та ширший, ніж винесено на сторінки.
Вступна книга Колеса року вийшла дуже ностальгійною, просоченою почуттям химерного, поетичного суму за дитинством, що давно минуло та водночас лячно-реалістичного погляду на їхню милу брутальність. Як сон Гермеса, епоха у цій книзі заклякла, але ми, хоча й постаємо її героями, не можемо впізнати самі себе і тому потай плачемо, майже так само, як під час прослуховувань American Football, хоча й ніколи не були школярами в маленьких містечках Середнього Заходу США, щоб згадувати звуки останнього літа перед дорослим життям. Так і з Заціпенінням - ти відчуваєш на смак іржаво-землистий вайб тієї епохи, навіть якщо народився у 2000-х і застав радше відгоміння тих дивних часів міжсезоння, яке в світі Колеса року перетворилося на безкінечну низхідну спіраль, стиснуту лещатами забобонів, рігідної бюрократичної машини та байдужості пересічників.
Та попри все, Осіннє заціпеніння - це не просто мінливий калейдоскоп химер та реалій. Це цілісний світ, який неспішно, але послідовно відкриває читачеві свій устрій та закони. Таким би міг бути Південний округ Вандермеєра, сталося б йому зробити Зоною Х Київ на зламі століть, ще й запросивши в співавтори дідугана Кінґа з його ностальгією за дитячими пригодами. Але тут замість Вандермєра Жупанський, а замість Кінґа напівпрозорим джерелом натхнення � Дністровий, а музика, що звучить на тлі � старі касети з білим кружальцем Moon Records і велемовними описами стилів в охайних квадратиках поверх обкладинки.
Впевнено, але не нав'язливо, книга знайомить наз з тими, хто мешкає в її світі, їхніми звичками, традиціями та взаєминами. на коротких 134 сторінках відкривається світ набагато глибший та різноманітніший, ніж можна було очікувати, і кожен аспект його, най недосказаний, виглядає виразно, і дає обіцянку чогось більшого, а не лише образ заради образу. Сюжетна лінія, попри прямолінійність, також під час робить несподівані оберти, а окремі її відгалуження, схожі на пісні у концептуальному альбомі, що раптом відступають від загальної канви, наче й залишаючись у загальному русі. Дрібні, начебто, деталі, відгукуються в подальшому, замикаючі довгі арки, існування яких стає зрозумілим лише наприкінці. І тому ті гачки, що наче залишилися закинутими, виглядають обіцянками, які "Колесо року" виконає в майбутніх томах.
Книга не дарма була в моєму списку очікування ще з перших її анонсів. Вона одночасно відновлює підзабутий вже жанр New Weird, але робить це в дуже характерній, резонуючий з українським читачем манері. Вона одночасно сюрреалістична й просякнута залізною логікою, і всі, здавалося, максимально дивні події в ній згодом стають у стрункі послідовності, а питання не лишаються без відповідей. Це прозвучить доволі дивно, але Колесо року демонструє засади ворлд-білдінгу, яким вартувало б повчитися багатьом авторам фентезі � бо в цьому плані Осіннє заціпеніння демонструє неабияку елегантність, водночас пояснюючи закони свого світу, лишає простір для відчуття щирого захвату від нових відкриттів, і недосказує рівно стільки, щоб довести, що світ цей значно глибший та ширший, ніж винесено на сторінки.
January 30, 2025
Гарно написана ностальгійна історія, з дууже колоритними діалогами та актуальними проблемами. Трохи здалась репететивною в якийсь момент, але тим не менш отримала велике задоволення від її розгадування.
January 30, 2025
Колесо року зірвалося з перехнябленої вісі рівнодення і повільно покотилося у морок лісової хащі - туди, де в осінніх туманах і серед жовтого листу стоїть схоронний від людського ока закинутий парк розваг.
Я знову взяла з себе обіцянку не ставити ніяких очікувань і не розчарувалась. Автору вдалося створити унікальний урбаністичний міф, який буквально дихає осінньою меланхолією та таємничістю, і все це в стилі 90-их (я правда не дуже люблю книги з вайбами 90-их, так як то були відносно складні й депресивні часи, але Жупанський зробив щось неймовірне). Чудовий літературний експеримент, поєднання магічного реалізму, химерної прози та філософських роздумів, занурює нас у світ, де буденність межує з потойбіччям.
Однією з найсильніших сторін повісті є її атмосфера. Жупанський майстерно передав осінню сірість і тривожність, яка просочується у кожен куточок цього світу. Мова насичена образами, метафорами і деталями, що дозволяють буквально відчути вологий холод осінніх сутінків, запах сирого листя і ледь помітний шепіт «гостей» з потойбіччя.
Жупанський балансує між описом реального та фантастичного, поступово стираючи межі між ними. Тканина реальності у цій історії � це не просто метафора, а фізична субстанція, що виявляється настільки крихкою, що через неї прориваються сутності з іншого світу. Ти відчуваєш цей надлом і не можеш відвести погляду, занурюючись дедалі глибше в інтригуючу історію.
Історія починається з осіннього дня, що здається буденним, але поступово виявляється порталом до подій, які розкривають приховані пласти нашого світу. Троє дітей � блідий хлопчик, дівчинка із тріснутою губою та кульгавий хло��чик � стають своєрідними провідниками у цьому паломництві. Їхня місія � здобути святий вогонь, який не лише запускає опалювальний сезон, а й символізує тепло життя, здатне протистояти темряві потойбіччя.
Ці діти уособлюють майбутнє, яке намагається пробитися крізь морок сучасності. Вони несуть на собі тягар відповідальності, що контрастує з їхньою вразливістю. Їхня подорож стає не лише сюжетною лінією, а й метафорою боротьби між життям і смертю, між забуттям і пам’ятт�.
Всьому свій час і своє врємя. А зараз, раз прийшли, так треба вже робить, нічого тут антімонії розводить.
Крім того, Жупанський вводить у текст образи темних міських чиновників, божевільних провидців та ритуалів чорної бюрократії. Це все підсилює враження, що книга є не лише художнім твором, а й гострою сатирою на сучасне суспільство, його проблеми та корупцію.
- Ну, вроді людина як людина, начальник навіть, а копни глибше - так там отаке, - ... А потім вони ще дивуються, що як тільки опалювальний сезон, то у нас все якось не так. А як може бути так, коли ось таких в начальники понабирали?
Беззаперечною особливістю «Осіннього заціпеніння» є створення сучасного міфу, який виростає з буденності. Автор відкриває перед нами світ, де святкування Дня стрічання мертвих стає кульмінацією подій. Чортове колесо, що піднімає духів у холодне осіннє небо, � це візуально і символічно потужний образ, що підсумовує ідеї книги. Тут життя і смерть переплітаються у єдиному циклі, а осінь виступає метафорою кінця, який одночасно є початком.
Загалом, це не просто історія про осінь чи потойбіччя � це роздуми про крихкість нашої реальності, силу пам’ят�, відповідальність перед майбутнім і невпинний рух Колеса року. Повість залишає після себе відчуття меланхолії, захоплення і бажання повернутися до цієї історії знову.
Рекомендую!
Більше книго-відгуків в .
January 23, 2024
Це просто чудово. Колесо року має крутитися, дайте продовження
September 3, 2024
Дуже сподобалося. Відгук в тт:
September 29, 2024
Хто б сказав, що у нас пишуть таку міську містику про початок опалювального сезону та чиновників упирів!
January 9, 2024
Я люблю книги з дивними сюжетами, з закрученими реченнями та чудернацькими описами. Ця книга могла б мати потенціал, якби не діалоги з купою матів. Я все ж прихильниця того, що книги можна писати без нецензурної лексики в кожному реченні кожного персонажа. Саме тому ця книга здалася ще більш брудною, хоч я і розумію що нам хотіли передати цю атмосферу ранніх нульових.
Під кінець стало просто нудно, хоча в книзі всього 130 сторінок.
Під кінець стало просто нудно, хоча в книзі всього 130 сторінок.
October 27, 2024
Атмосфера 10/10.
Прочитав за один день.
Прочитав за один день.
January 26, 2025
Частина з дітьми сподобалась найбільше.
Десь так і проходили канікули в Шостці - в блуканнях дворами з сайд квестом не отримати пизди.
Такий текст хочеться написати, а з автором - бухнути.
Десь так і проходили канікули в Шостці - в блуканнях дворами з сайд квестом не отримати пизди.
Такий текст хочеться написати, а з автором - бухнути.
November 20, 2024
Дуже химерно і цікаво, прочитав на одному подиху. Хотілось би трохи знати як влаштований цей дивний світ і чому персонажі саме такі та які вони ховають ще таємниці. Бувало дуже сміявся з того, як чудні герої лаються про себе, через своє важке життя.
Я здивований, що так мало прихильників у цієї історії, мені здається вона недооцінена, хочеться дуже перейти вже і до другої книги.
Я здивований, що так мало прихильників у цієї історії, мені здається вона недооцінена, хочеться дуже перейти вже і до другої книги.
July 7, 2024
Дуже своєрідна книга. Суцільна депресія в надзвичайно кінематографічних декораціях. Авторські описи і відступи перечитуєш, насолоджуючись, і пробігаєш діалоги, щоб швидше пірнути в Київ цього і того світу. Сум, змішаний з краплинкою надії.
February 25, 2025
не повість, а якийсь суцільний вайб пострадянського листопаду, коли погода така огидна, що й мертвим перестає спокійно лежатися в могилах. і всі ж знають, що так буде, але знов забивають завчасно підготуватися до опалювального сезону. «реальність тоншає, ну й хуй із нею» (чи якось так, цитую з пам’ят�, бо передала свій примірник далі на добру справу).
перша частина тексту � про трьох дітей, які криво подивилися на місцеву відьму, тому тепер мусять рятувати свого котика і вирушають у квест по штуку, сховану в нутрощах начальника жеку, � цілковито прекрасна. друга � форму якої можна було б назвати бюрократичною естафетою � здається слабшою (бо ж на котрийсь раз передавання макгафіна з рук у руки перестає бути аж таким цікавим), зате трохи більше пояснює за світобудову й за мерців, які сьомого листопада виходять на цей світ у пошуках тепла чи принаймні чинних тепломереж.
це світ, у якому взагалі не хочеться жити (персонажам здебільшого теж), але хочеться про нього читати, то «відьму з околиці» теж буду.
перша частина тексту � про трьох дітей, які криво подивилися на місцеву відьму, тому тепер мусять рятувати свого котика і вирушають у квест по штуку, сховану в нутрощах начальника жеку, � цілковито прекрасна. друга � форму якої можна було б назвати бюрократичною естафетою � здається слабшою (бо ж на котрийсь раз передавання макгафіна з рук у руки перестає бути аж таким цікавим), зате трохи більше пояснює за світобудову й за мерців, які сьомого листопада виходять на цей світ у пошуках тепла чи принаймні чинних тепломереж.
це світ, у якому взагалі не хочеться жити (персонажам здебільшого теж), але хочеться про нього читати, то «відьму з околиці» теж буду.
January 29, 2025
«Реальність тоншає і в ці дні нагадує старі гардини, що важко колишуться на вологих протягах у шкільній актовій залі».
Зав’язк�: дивні діти прориваються до начальника ЖЕКу і порушують його спокій (вскривають кокон, у якому спить бюрократ, що уособлює нечисту силу), бо за це ворожбит оживить їм кошеня. А після цього до нього ще прорвуться делегати мертвих з цвинтарів, з претензіями про неналежне обслуговавання. Ну це клас. 🔥
👻 Реальність цієї повісті також дуже тонка: тут і цвинтарі, і загадкові артефакти, і ворожбити, і атмосфера мороку пізньої осені, багато саркастичного гумору і неймовірно цікавий задум твору.
Повний відгук тут:
Зав’язк�: дивні діти прориваються до начальника ЖЕКу і порушують його спокій (вскривають кокон, у якому спить бюрократ, що уособлює нечисту силу), бо за це ворожбит оживить їм кошеня. А після цього до нього ще прорвуться делегати мертвих з цвинтарів, з претензіями про неналежне обслуговавання. Ну це клас. 🔥
👻 Реальність цієї повісті також дуже тонка: тут і цвинтарі, і загадкові артефакти, і ворожбити, і атмосфера мороку пізньої осені, багато саркастичного гумору і неймовірно цікавий задум твору.
Повний відгук тут:
December 10, 2023
Незрозуміло, але класно. Магічний гіперреалізм, що місцями скатується в магічний сюрреалізм. Одночасно моторошна і ностальгічна атмосфера пізніх дев'яностих-ранніх нульових густо замішана із чимось язичницьким та лавкрафтівською хтонь'ю. А ще просто дуже смачно написано. Читаєш і заздриш тому, як автор вміє грати словами.
April 13, 2025
Хочу потокове відео з голови на цифровий носій. Закріпити ефект, так би мовити.
Пане Жупанський дайте ще будь ласочка отпрямзаразнудужетреба!
Ми колись грали міську гру по Ночі Желязни.
Думаю що цей цикл - прекрасна ідея так поганяти. Ну, коли уже не буде комендантської години. От я б дуже да. Нічним Києвом. О.
Пане Жупанський дайте ще будь ласочка отпрямзаразнудужетреба!
Ми колись грали міську гру по Ночі Желязни.
Думаю що цей цикл - прекрасна ідея так поганяти. Ну, коли уже не буде комендантської години. От я б дуже да. Нічним Києвом. О.
January 21, 2024
Інакший, альтернативний погляд на традиції, рутини та й на усе навколишнє живе/неживе оточуюче нас ;-)
November 22, 2023
Олексій Жупанський «Осіннє заціпеніння. Стрічання мертвих» (цикл «Колесу року»)
Химерно-магічна осіння повість (2023)
Атмосферно, містично та ностальгічно�
«� і очі твої не бачать, а вуха твої не чують, і ноги твої не ходять, а руки твої не хапають, і очі твої не бачать, а вуха твої не чують…�
Вайб 90-х, безмежна меланхолія та брутальна буденність. Магічний реалізм та містична потворність. І Колесу року закрутилося�
Більше на Читай:
Химерно-магічна осіння повість (2023)
Атмосферно, містично та ностальгічно�
«� і очі твої не бачать, а вуха твої не чують, і ноги твої не ходять, а руки твої не хапають, і очі твої не бачать, а вуха твої не чують…�
Вайб 90-х, безмежна меланхолія та брутальна буденність. Магічний реалізм та містична потворність. І Колесу року закрутилося�
Більше на Читай:
Displaying 1 - 18 of 18 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.