What do you think?
Rate this book
Ходи до бабці, обійму
Знайомтеся � бабуся Стефанія, їй дев’яност� років, і вона сама виховує двох своїх онуків. А вони � її. Зі сміхом, зі сльозами, з купою питань про життя і навіть про плани бабусі після смерті.
Бабуся, виявляється, не завжди була бабусею. Колись вона була Стефцею, яку ледь не вивезли німці під час окупації, а потім � Стефанією Петрівною на роботі своєї мрії, а тоді � закоханою Стефою, що несподівано стала вдовою.
Онучата � Лежко та Ринка � вони ж курдуплі, які не тікають від халеп, а охоче в них влазять. Бо звідти їх завжди врятує бабусина любов або шпарина під ліжком. А після того � все одно бабусині обійми, найсвятіше, що є між бабцею та онуками. Це їхній знак любові, знак турботи, це там, де можна сховатися від смутку і страхів, де можна зігрітись. Це знак прощення � коли його просять онучки і коли його просить бабуся.
«Ходи до бабці, обійму» нанизана історіями-випробуваннями, історіями-запитаннями та історіями-традиціями. Але всі вони у вустах бабусі � це одна велика історія про її, бабусину, любов, якій під силу здолати все.
А далі вам уже розповість бабуся Стефанія.
Бабуся, виявляється, не завжди була бабусею. Колись вона була Стефцею, яку ледь не вивезли німці під час окупації, а потім � Стефанією Петрівною на роботі своєї мрії, а тоді � закоханою Стефою, що несподівано стала вдовою.
Онучата � Лежко та Ринка � вони ж курдуплі, які не тікають від халеп, а охоче в них влазять. Бо звідти їх завжди врятує бабусина любов або шпарина під ліжком. А після того � все одно бабусині обійми, найсвятіше, що є між бабцею та онуками. Це їхній знак любові, знак турботи, це там, де можна сховатися від смутку і страхів, де можна зігрітись. Це знак прощення � коли його просять онучки і коли його просить бабуся.
«Ходи до бабці, обійму» нанизана історіями-випробуваннями, історіями-запитаннями та історіями-традиціями. Але всі вони у вустах бабусі � це одна велика історія про її, бабусину, любов, якій під силу здолати все.
А далі вам уже розповість бабуся Стефанія.
192 pages, Hardcover
Published January 1, 2025
7 people are currently reading
45 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
April 9, 2025
Я ніби побувала в обіймах люблячої бабусі, якої в мене не було� Це дуже тепла історія, з ноткою гіркоти через (як несподівано!) йбнблдрсню, але з величезним серцем Стефанії, в якої вистачає і турбот, і турботи. Далеко не всі бабці такого віку дожидають, а як дожидають, не у кожної достатньо сил транслювати таку любов у світ, як транслює бабця з цієї повісті.
Якщо ваші бабусі живі, обіймайте їх � хай знають, що вони цінні для вас (попри застарілі погляди на життя й уявлення про світ та не завжди доречні настанови). Бо який сенс жити, якщо не брати і не віддавати любов 💛
Якщо ваші бабусі живі, обіймайте їх � хай знають, що вони цінні для вас (попри застарілі погляди на життя й уявлення про світ та не завжди доречні настанови). Бо який сенс жити, якщо не брати і не віддавати любов 💛
February 26, 2025
Знайомтеся, одна з найпрекрасніших книг, як я читала � «Ходи до бабці, обійму». Всього 188 сторінок, але стільки любові, радості, й сімейного затишку зібралося разом у цій історії🤍
Бабусі Стефанії дев'яносто років, але це зовсім не заважає їй виховувати двох своїх онуків � Лежка та Ринку. Їм завжди все цікаво, вони дуже активні, хочуть все знати й пізнавати цей світ. І бабуся допомагає їм з цим, як може: розповідає цікаві історії, смачно готує, навчає, а головне � любить всім своїм бабусиним серцем.
Ця книга відчувається, як тепла ковдра, в яку хочеться загорнутися й забути про всі турботи. Вона пахне дитинством, приємними спогадами та пляцками з яблуком й корицею, а також запашним малиновим чаєм. Саме таким, який вам готувала ваша бабуся.
� Звання «бабці» нам вручають онучата. Роблять то урочисто і з криком в перший день свого народження. Відвертітись від звання «бабці» неможливо. Та про шо ви говорите, маленькі онучата хапають бабць любов’� так, що назавжди. А бабці, ясна річ, тримаються своєю любов’� за онучат.
� Я гадаю, секрет в тому, онучку, шо чим більше любиш, тим на довше тебе стане. Бо заким ти любиш, життя каже: а, я ше побуду. Бо тут любов.
� Я їх люблю, а вони мене � так і ростемо вкупці. Утрьох. Буває і гірко. Так, бабусям буває гірко. Може, гіркіше, ніж усім іншим на світі. Не знали? Бо бабусі про це не говорять. І в тому трохи ми мудрі. А чого не говоримо? Бо знаємо, що робите капость чи раните ненавмисно. А якщо навмисно, то потім самі ж і приходите каятися. Або вивідати так тихенько, чи бабуся часом не ображається. Але ви бачили коли-небудь бабусю, яка ображається? Я вам кажу, нема таких. А якщо здалося, що ви бачили ображену бабусю, то вам таки здалося. Або та бабуся файну драму грає. Але аж ніяк не ображається. Щоправда, часом їй може колоти ліворуч. А часом � сильно боліти.
� Дорослі чогось думають, що їм можна уже нікого не слухати і не чути. Лиш би їх слухали. А діти ще тебе чують. Допоки ти чуєш їх.
Бабусі Стефанії дев'яносто років, але це зовсім не заважає їй виховувати двох своїх онуків � Лежка та Ринку. Їм завжди все цікаво, вони дуже активні, хочуть все знати й пізнавати цей світ. І бабуся допомагає їм з цим, як може: розповідає цікаві історії, смачно готує, навчає, а головне � любить всім своїм бабусиним серцем.
Ця книга відчувається, як тепла ковдра, в яку хочеться загорнутися й забути про всі турботи. Вона пахне дитинством, приємними спогадами та пляцками з яблуком й корицею, а також запашним малиновим чаєм. Саме таким, який вам готувала ваша бабуся.
� Звання «бабці» нам вручають онучата. Роблять то урочисто і з криком в перший день свого народження. Відвертітись від звання «бабці» неможливо. Та про шо ви говорите, маленькі онучата хапають бабць любов’� так, що назавжди. А бабці, ясна річ, тримаються своєю любов’� за онучат.
� Я гадаю, секрет в тому, онучку, шо чим більше любиш, тим на довше тебе стане. Бо заким ти любиш, життя каже: а, я ше побуду. Бо тут любов.
� Я їх люблю, а вони мене � так і ростемо вкупці. Утрьох. Буває і гірко. Так, бабусям буває гірко. Може, гіркіше, ніж усім іншим на світі. Не знали? Бо бабусі про це не говорять. І в тому трохи ми мудрі. А чого не говоримо? Бо знаємо, що робите капость чи раните ненавмисно. А якщо навмисно, то потім самі ж і приходите каятися. Або вивідати так тихенько, чи бабуся часом не ображається. Але ви бачили коли-небудь бабусю, яка ображається? Я вам кажу, нема таких. А якщо здалося, що ви бачили ображену бабусю, то вам таки здалося. Або та бабуся файну драму грає. Але аж ніяк не ображається. Щоправда, часом їй може колоти ліворуч. А часом � сильно боліти.
� Дорослі чогось думають, що їм можна уже нікого не слухати і не чути. Лиш би їх слухали. А діти ще тебе чують. Допоки ти чуєш їх.
February 13, 2025
👵«ходи до бабці, обійму» ірина ковбаса
видавництво: ВСЛ, 3,5/5
Тепло, трепетно та ностальгуюче.
Це книга про всеосяжну любов бабусь. Саме ту любов, яку ми всі отримуємо в дитинстві, коли нас переповнює ще наївність, щирість та світле уявлення про світ. А ще ця книга про тяжке життя старшого покоління, яке залишається за маскою усміху та радости, направленої онукам.
Бабці Стефі � дев’яност�, але їй ніколи думати про смерть та старість. У неї є двійко онуків, яких потрібно доглядати та вчити навколишньому світу. Як так трапилося? І чи в цілому можна в то повірити? З опису авторки � так, але це вже варто дізнаватися в книзі. Ліпше розповім вам про емоції, які викликає ця розповідь.
Я обожнюю сімейні історії, а ще я обожнюю історії про сильних жінок. І тут чудовий симбіоз цих двох складових, яких авторка виклала в двохсот сторінках. Це щось тепле, легке та неосяжне, але таке знайоме кожному із нас із самого дитинства. Кожен розділ � то нова пригода онуків і новий спогад Стефи: про чоловіка, про дітей, онуків, мрії, совєтів та плинність життя. І кожен розділ чогось нас навчає, а ще мимоволі повертає в дитинство, де ми згадуємо наші вибрики і те, як робили рідним мерву та нерви.
З мінусів: важка для мене мова. І не в розумінні слів, які тут більше віддають в діалект Галичини, а саме написання. Попри цікаві пригоди та роздуми, було якось важко продиратися крізь текст. І це дуже вплинуло на мої враження, бо маючи в очікуваннях легку сімейну історію, яка повинна була позбавити мене меланхолії, я отримала прекрасні пригоди з важким текстом, який ну ніяк мені не йшов (я читала цю книгу п’ят� днів!).
В цілому, це було непогано і я б могла радити вам її до читання. Але візьміть перед придбанням та прогорніть декілька сторінок, аби розуміти, на що вам очікувати!
ps. Довго сумнівалася, чи включати наступну думку у відгук, але най буде: це навіть схоже вайбом до «Спитайте Мієчку», лише онукам до десяти років (хоча розумом і вирішенням проблем персонажі однакові).
*тікає*
видавництво: ВСЛ, 3,5/5
Тепло, трепетно та ностальгуюче.
Це книга про всеосяжну любов бабусь. Саме ту любов, яку ми всі отримуємо в дитинстві, коли нас переповнює ще наївність, щирість та світле уявлення про світ. А ще ця книга про тяжке життя старшого покоління, яке залишається за маскою усміху та радости, направленої онукам.
Бабці Стефі � дев’яност�, але їй ніколи думати про смерть та старість. У неї є двійко онуків, яких потрібно доглядати та вчити навколишньому світу. Як так трапилося? І чи в цілому можна в то повірити? З опису авторки � так, але це вже варто дізнаватися в книзі. Ліпше розповім вам про емоції, які викликає ця розповідь.
Я обожнюю сімейні історії, а ще я обожнюю історії про сильних жінок. І тут чудовий симбіоз цих двох складових, яких авторка виклала в двохсот сторінках. Це щось тепле, легке та неосяжне, але таке знайоме кожному із нас із самого дитинства. Кожен розділ � то нова пригода онуків і новий спогад Стефи: про чоловіка, про дітей, онуків, мрії, совєтів та плинність життя. І кожен розділ чогось нас навчає, а ще мимоволі повертає в дитинство, де ми згадуємо наші вибрики і те, як робили рідним мерву та нерви.
З мінусів: важка для мене мова. І не в розумінні слів, які тут більше віддають в діалект Галичини, а саме написання. Попри цікаві пригоди та роздуми, було якось важко продиратися крізь текст. І це дуже вплинуло на мої враження, бо маючи в очікуваннях легку сімейну історію, яка повинна була позбавити мене меланхолії, я отримала прекрасні пригоди з важким текстом, який ну ніяк мені не йшов (я читала цю книгу п’ят� днів!).
В цілому, це було непогано і я б могла радити вам її до читання. Але візьміть перед придбанням та прогорніть декілька сторінок, аби розуміти, на що вам очікувати!
ps. Довго сумнівалася, чи включати наступну думку у відгук, але най буде: це навіть схоже вайбом до «Спитайте Мієчку», лише онукам до десяти років (хоча розумом і вирішенням проблем персонажі однакові).
*тікає*
March 25, 2025
Це дуже зворушлива книжечка про любов до дітей, попри все. І про те, як складно бути жінкою, особливо жінкою в радянський час. Про винищення українців росіянами. І про наше відродження. Бо поки є діти, доти є Україна. Але це все вглибині. А на поверхні � це розповідь бабусі, приправлена гумором і польсько-українським суржиком. Читається легко і швидко.
February 14, 2025
Тепла і затишна історія про двох діток та їх бабусю. Місцями щемка, місцями смішна, навіює спогади і ностальгію.
March 29, 2025
Дуже тепла історія, яка з побутових замальовок проростає драматичною родинною історією кількох поколінь. Тут і колядки, і теплий п'єц, і питання життя і смерті. Радію, що прочитала
April 9, 2025
Дуже тепла книга))
April 20, 2025
Це найтепліша книга, що я читала. Я вдячна, що вона є.❤️
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.