What do you think?
Rate this book
Моя війна
Ця книжка � особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних сил України. А водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої і повномасштабної.
Основний: У цій книжці Валерій Залужний тісно переплітає події різних часів: з мирної школи 80-х у Новограді-Волинському (сьогодні � Звягель) він перенесе вас на Донбас 2015-го, у напівзруйнований клас; із казарм військового училища � до окопів та бліндажів 2014-го; із затишної квартири, обжитої дружною родиною, � у бункери урядового кварталу 2022-го�
Кожне слово цієї книжки по-військовому виважене і по-людяному щире. «Моя війна» � це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.
«Моя війна» � перша частина трилогії, яку становитимуть книжки «Моя війна», «Наша війна» та «Їхня війна».
Основний: У цій книжці Валерій Залужний тісно переплітає події різних часів: з мирної школи 80-х у Новограді-Волинському (сьогодні � Звягель) він перенесе вас на Донбас 2015-го, у напівзруйнований клас; із казарм військового училища � до окопів та бліндажів 2014-го; із затишної квартири, обжитої дружною родиною, � у бункери урядового кварталу 2022-го�
Кожне слово цієї книжки по-військовому виважене і по-людяному щире. «Моя війна» � це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.
«Моя війна» � перша частина трилогії, яку становитимуть книжки «Моя війна», «Наша війна» та «Їхня війна».
- GenresHistory
248 pages, Hardcover
Published January 1, 2024
20 people are currently reading
151 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 19 of 19 reviews
January 24, 2025
Гадаю, що не мене одного приголомшила раптова звістка про старт продажів першого тому мемуарів Валерія Залужного "Моя війна" в в одному з найбільш улюблених видавництв (це означає, що я замовляю всі книги, які там виходять).
"Вавилонська бібліотека" вдруге лише видала книгу українця і цього разу зайшла в цю "гру престолів" з козирного туза. За перші години після старту продажу було замовлено понад дві тисячі примірників, а весь тираж складає двадцять тисяч. Книгу друкують партіями і вона користується таким шаленим попитом, що не встигає навіть вирушити до книгарень � її розбирають з сайту видавця. Яскраве свідчення про кредит довіри, репутацію і так звану "народну любов", яке знайшло вираження не в безкінечних коментарях в мережі або вогниках на сторіз, а у реальних грошах.
Попри те, що Офіс Президента прибрав колишнього Головнокомандувача ЗСУ з-перед очей народу в почесне заслання, адже в сучасній Україні ніхто не має права бути популярнішим за "лідера вільного світу", Валерій Федорович залишив у наших серцях відкриту рану з фантомних відчуттів віри в світло, людяність, доброту та емпатію там, де їх, здавалося б, взагалі не мало існувати.
Я не чекав від спогадів Валерія Залужного особливих висот літературного стилю, але і він не намагається видавати себе за літератора. Натомість маємо дуже щиру, теплу, часто доволі скромну розповідь про життєвий шлях маленького "кругловидого" хлопчика, який ще з дитячого садочка мріяв стати військовим. І, як ми вже знаємо, дістався до вершини військової кар'єри, взяв неабияку участь в порятунку нас всіх та України від русеявого "броска мустанга", нав'язавши значно сильнішому ворогу битву, яка триває досі.
У мить, коли я це пишу на ходу, йдучи через ботанічний сад ім. Фоміна, чутно гучномовець з авто поліції і "Пливе кача" � ми всі надто добре знаємо, що це означає і яку ціну українці сплачують щомиті за таке природнє бажання жити, і жити вільно.
У цій книзі колишній Головком мало говорить про події після 24 лютого 2022 року, але дуже багато � про людей, завдяки яким він став таким, як ми його запам'ятали. "Моя війна" це, звісно, книга не так про війну, а про те, як Валерій Залужний став таким, як є. Розповідаючи про себе зсередини, Валерій Федорович не боїться бути відвертим, безпомильним та людяним. І читаючи про це, я розумію, що не дарма мені його образ в ролі Головкому здавався таким світлий, добрим та емпатійним. Бо не здавався. Це просто така людина.
Попри те, що автор не служив в радянській армії і складав присягу вже народу України, з мемуарів дуже відчутно, що він є представником іншого покоління. І він зовсім не приховує того, в яких обставинах виховувався, які ідеали на нього мали вплив, як захопився російською літературу через перше кохання, згадує дитячі пісеньки про "сілу совецкого оружия" та всілякі меми тих часів.
Спогади Валерія Залужного цікаво структуровані: є багато різних історій, з різних часів � з дитячого садочка, зі школи, з військового інституту, зі служби кадровим військовим в різних званнях і на різних посадах, з АТО, ООС, після повномасштабного вторгнення і навіть з Лондона, після звільнення з ЗСУ. Але ці ниточки переплетені, наче вита пара або пенькова мотузка, спогади з різних часів виринають у тексті в певному складному порядку, утворюючи об'ємну картину непростого, але дуже цікавого життя.
Окремо хочу згадати натяки на складні стосунки пана Валерія з політичними зверхниками України різних епох, а також його спостереження за тим, як систематично знищувалася українська армія до 2014 року, як радянська система досі живе всередині збройних сил і продовжує перемелювати на порох людські долі та наше спільне майбутнє.
Це був справді емоційно насичений та цікавий досвід. Чекатиму наступних його книг.
"Вавилонська бібліотека" вдруге лише видала книгу українця і цього разу зайшла в цю "гру престолів" з козирного туза. За перші години після старту продажу було замовлено понад дві тисячі примірників, а весь тираж складає двадцять тисяч. Книгу друкують партіями і вона користується таким шаленим попитом, що не встигає навіть вирушити до книгарень � її розбирають з сайту видавця. Яскраве свідчення про кредит довіри, репутацію і так звану "народну любов", яке знайшло вираження не в безкінечних коментарях в мережі або вогниках на сторіз, а у реальних грошах.
Попри те, що Офіс Президента прибрав колишнього Головнокомандувача ЗСУ з-перед очей народу в почесне заслання, адже в сучасній Україні ніхто не має права бути популярнішим за "лідера вільного світу", Валерій Федорович залишив у наших серцях відкриту рану з фантомних відчуттів віри в світло, людяність, доброту та емпатію там, де їх, здавалося б, взагалі не мало існувати.
Я не чекав від спогадів Валерія Залужного особливих висот літературного стилю, але і він не намагається видавати себе за літератора. Натомість маємо дуже щиру, теплу, часто доволі скромну розповідь про життєвий шлях маленького "кругловидого" хлопчика, який ще з дитячого садочка мріяв стати військовим. І, як ми вже знаємо, дістався до вершини військової кар'єри, взяв неабияку участь в порятунку нас всіх та України від русеявого "броска мустанга", нав'язавши значно сильнішому ворогу битву, яка триває досі.
У мить, коли я це пишу на ходу, йдучи через ботанічний сад ім. Фоміна, чутно гучномовець з авто поліції і "Пливе кача" � ми всі надто добре знаємо, що це означає і яку ціну українці сплачують щомиті за таке природнє бажання жити, і жити вільно.
У цій книзі колишній Головком мало говорить про події після 24 лютого 2022 року, але дуже багато � про людей, завдяки яким він став таким, як ми його запам'ятали. "Моя війна" це, звісно, книга не так про війну, а про те, як Валерій Залужний став таким, як є. Розповідаючи про себе зсередини, Валерій Федорович не боїться бути відвертим, безпомильним та людяним. І читаючи про це, я розумію, що не дарма мені його образ в ролі Головкому здавався таким світлий, добрим та емпатійним. Бо не здавався. Це просто така людина.
Попри те, що автор не служив в радянській армії і складав присягу вже народу України, з мемуарів дуже відчутно, що він є представником іншого покоління. І він зовсім не приховує того, в яких обставинах виховувався, які ідеали на нього мали вплив, як захопився російською літературу через перше кохання, згадує дитячі пісеньки про "сілу совецкого оружия" та всілякі меми тих часів.
Спогади Валерія Залужного цікаво структуровані: є багато різних історій, з різних часів � з дитячого садочка, зі школи, з військового інституту, зі служби кадровим військовим в різних званнях і на різних посадах, з АТО, ООС, після повномасштабного вторгнення і навіть з Лондона, після звільнення з ЗСУ. Але ці ниточки переплетені, наче вита пара або пенькова мотузка, спогади з різних часів виринають у тексті в певному складному порядку, утворюючи об'ємну картину непростого, але дуже цікавого життя.
Окремо хочу згадати натяки на складні стосунки пана Валерія з політичними зверхниками України різних епох, а також його спостереження за тим, як систематично знищувалася українська армія до 2014 року, як радянська система досі живе всередині збройних сил і продовжує перемелювати на порох людські долі та наше спільне майбутнє.
Це був справді емоційно насичений та цікавий досвід. Чекатиму наступних його книг.
December 28, 2024
�...коли ціною неймовірних зусиль ти начебто досягаєш чогось і вважаєш, що переміг, насправді лише даєш собі шанс боротись далі�
Ще тиждень тому не міг би й подумати, що з тотального нечитуна мене виведе колишній Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний. Прокинувся о 5-й ранку, зварив каву, почав читати, і о 17 вечора закінчив.
Думаю, пишучи відгук на такий текст і від такої людини, варто бути обережним. Власне, обережним настільки, наскільки є і сам Залужний, коли розповідає про залаштунки того, що відбувалось після 24 лютого 2022 року. Він протягом усієї книжки неодноразово наголошує, що є багато чого, про що не може зараз розповісти, але робить це так часто і так емоційно, що розумієш � коли він все ж розповість, то це матиме потенційно колосальний ефект на суспільство.
Натомість Валерій Федорович розповів багато чого, як для першої частини. Хто раптом не знає, то “Мо� війна� � це початок трилогії, далі будуть “Наш� війна� та “Їхн� війна�.
Про що ж ця книжка і чому я не міг відірватись від неї протягом 12 годин? Мабуть, основна причина найочевидніша � це постать самого автора. Хочеш не хочеш, а читати від першої особи текст, в якому Залужний розповідає про те, як епічно бігав 5 кілометрів під час навчання, як випадкова ворожка у потязі пророкувала йому майбутнє, від якого мурахи по шкірі, як генерал думав, чи не зійшов з розуму у перші тижні повномасштабного, коли йому чулись у бункері дитячий сміх та ввижались силуети домашніх тварин�
Яким був його шлях до найвищої армійської посади. Які книжки він читав, якими були стосунки з рідними, друзями та колегами, як він сприйняв переведення на дипломатичну службу.
Очевидно, пересічним українським читачем, як я, керуватиме цікавість. Власне, на мою думку Залужний впорався з тим, аби створити текст, який не лише є максимально читабельним та історично і суспільно важливим зараз і для майбутнього, але й гратись з інтригою, нагнітати саспенс, якому б десь і Стівен Кінг позаздрив, закінчувати розділи в стилі детективів Ю Несбьо, та описувати дитинство так щиро і щемко, що Сергій Осока б аплодував. Не знаю, чи хтось допомагав з наративом та професійними стрибками між дитинством, навчанням, армією, війною, але результат мене вразив. Чого лише вартий з художньої точки зору розділ, де паралельно розповідається про смерть Брєжнєва та публічне “звільнення� Залужного попереднім одіозним Головнокомандувачем.
Так, є десь слабкі моменти, є певні зав’язк� історій, які обривались, але це може бути логічним, якщо вони продовжаться в наступних частина.
Це текст, який вийшов не запізно, і не зарано. Певно, десь тоді, коли це і мало б органічно відбутись. Якщо уважно читати, то книжка дає вичерпні відповіді на те, як Залужний ставиться до Офісу Президента. Є потужні сцени, де не розкриваються імена “героїв�, але думаю від журналістів-розслідувачів про це дізнаємось скоро.
Післямова водночас надихає, але і лякає. Книжка однозначно вартує нашої з вами уваги, особливо, якщо ви шукаєте відповіді та причинно-наслідкові зв’язк�. Гарно розкривається постать Залужного і як військового, і як людини.
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в
Ще тиждень тому не міг би й подумати, що з тотального нечитуна мене виведе колишній Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний. Прокинувся о 5-й ранку, зварив каву, почав читати, і о 17 вечора закінчив.
Думаю, пишучи відгук на такий текст і від такої людини, варто бути обережним. Власне, обережним настільки, наскільки є і сам Залужний, коли розповідає про залаштунки того, що відбувалось після 24 лютого 2022 року. Він протягом усієї книжки неодноразово наголошує, що є багато чого, про що не може зараз розповісти, але робить це так часто і так емоційно, що розумієш � коли він все ж розповість, то це матиме потенційно колосальний ефект на суспільство.
Натомість Валерій Федорович розповів багато чого, як для першої частини. Хто раптом не знає, то “Мо� війна� � це початок трилогії, далі будуть “Наш� війна� та “Їхн� війна�.
Про що ж ця книжка і чому я не міг відірватись від неї протягом 12 годин? Мабуть, основна причина найочевидніша � це постать самого автора. Хочеш не хочеш, а читати від першої особи текст, в якому Залужний розповідає про те, як епічно бігав 5 кілометрів під час навчання, як випадкова ворожка у потязі пророкувала йому майбутнє, від якого мурахи по шкірі, як генерал думав, чи не зійшов з розуму у перші тижні повномасштабного, коли йому чулись у бункері дитячий сміх та ввижались силуети домашніх тварин�
Яким був його шлях до найвищої армійської посади. Які книжки він читав, якими були стосунки з рідними, друзями та колегами, як він сприйняв переведення на дипломатичну службу.
Очевидно, пересічним українським читачем, як я, керуватиме цікавість. Власне, на мою думку Залужний впорався з тим, аби створити текст, який не лише є максимально читабельним та історично і суспільно важливим зараз і для майбутнього, але й гратись з інтригою, нагнітати саспенс, якому б десь і Стівен Кінг позаздрив, закінчувати розділи в стилі детективів Ю Несбьо, та описувати дитинство так щиро і щемко, що Сергій Осока б аплодував. Не знаю, чи хтось допомагав з наративом та професійними стрибками між дитинством, навчанням, армією, війною, але результат мене вразив. Чого лише вартий з художньої точки зору розділ, де паралельно розповідається про смерть Брєжнєва та публічне “звільнення� Залужного попереднім одіозним Головнокомандувачем.
Так, є десь слабкі моменти, є певні зав’язк� історій, які обривались, але це може бути логічним, якщо вони продовжаться в наступних частина.
Це текст, який вийшов не запізно, і не зарано. Певно, десь тоді, коли це і мало б органічно відбутись. Якщо уважно читати, то книжка дає вичерпні відповіді на те, як Залужний ставиться до Офісу Президента. Є потужні сцени, де не розкриваються імена “героїв�, але думаю від журналістів-розслідувачів про це дізнаємось скоро.
Післямова водночас надихає, але і лякає. Книжка однозначно вартує нашої з вами уваги, особливо, якщо ви шукаєте відповіді та причинно-наслідкові зв’язк�. Гарно розкривається постать Залужного і як військового, і як людини.
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в
March 22, 2025
"Є такі, що скажуть: війна змінила нас назавжди. Ні, відповім я, вона прийшла перевірити тих, хто зміг залишитися людиною. Одні залишаються навіть в нелюдських умовах, часто поміж життям і смертю. А другі завжди можуть знайти собі виправдання - це нас війна так змінила".
"Ми залишалися людьми. Спостерігаючи за тим, що відбувається, особливо останнім часом, мимоволі думаю, що це насправді й є найскладніше". Впевнена, що ті, хто вміють себе виправдати в будь-якій ситуації або знайти винного замість себе, ніколи не замислюються над подібними питаннями.
Це не висока полиця, та й Залужний - не письменник, щоб очікувати на бестселер. А проте це дуже щира розповідь колишнього головкома про своє дитинство, юність, навчання і шлях до найвищої військової посади. І зовсім трохи про передумови і перебіг війни
"Ми залишалися людьми. Спостерігаючи за тим, що відбувається, особливо останнім часом, мимоволі думаю, що це насправді й є найскладніше". Впевнена, що ті, хто вміють себе виправдати в будь-якій ситуації або знайти винного замість себе, ніколи не замислюються над подібними питаннями.
Це не висока полиця, та й Залужний - не письменник, щоб очікувати на бестселер. А проте це дуже щира розповідь колишнього головкома про своє дитинство, юність, навчання і шлях до найвищої військової посади. І зовсім трохи про передумови і перебіг війни
January 3, 2025
"Ця книжка передовсім мала бути про людей і людяність... Є такі, що скажуть: війна змінила нас назавжди. Ні, відповім я, вона прийшла перевірити, хто зміг залишитися людиною. Одні залишаються навіть в нелюдських умовах, часто поміж життям і смертю. А другі завжди можуть знайти собі виправдання � ц�� нас війна так змінила Ми ж залишалися собою завжди"
April 2, 2025
Мене до сих пір захоплюють діти, які в школі могли сказати, ким вони хочуть стати. Моя відповідь була "Я не знаю". Мене ще більше захоплюють діти, які в садочку знають про свої мрії. Ще більшої поваги, як в цьому випадку, заслуговує шлях до своєї мрії. Через суцільні перипетії життя, з твердим наміром, але рухом вперед. Й на цьому шляху залишитись людиною й не втратити себе - найбільше досягнення.
Мені не вистачило продуманішої стилістичної складової. Але це зовсім не заважало. Все одно я знайшла ту атмосферу, якої очікувала.
І так, навчання й освіченість - це те, що кожен здатний зробити на своєму фронті аби дати відсіч ворогу.
Чекатиму решту книг трилогії.
Мені не вистачило продуманішої стилістичної складової. Але це зовсім не заважало. Все одно я знайшла ту атмосферу, якої очікувала.
І так, навчання й освіченість - це те, що кожен здатний зробити на своєму фронті аби дати відсіч ворогу.
Чекатиму решту книг трилогії.
January 30, 2025
Прочитав за день, точніше за сім годин. Давно не було, щоб так запоєм сидів за книгою.
Україні дуже пощастило, що в неї є така особистість, як Валерій Залужний. Ми мало про нього знали за часів, коли він керував ЗСУ, але у книзі він розкривається і як Головнокомандуючий, і як патріот, але головне � як Людина.
Про що? Про любов до своєї професії, ґартування характеру, армію, шлях Воїна, складні вибори, людей, імена та війну. Зі сторінок випромінюється сила, впевненість та благородство цієї людини. Валерій Федорович ділиться своєю любовʼю до України та людей, що, я впевнений, підсвітить і кожному читачу якісь свої почуття до країни чи близьких.
Книга адресована молоді, але, думаю, кожен знайде в ній своє. Мене особливо надихнула жага до знань головного героя, дуже сподобалась фраза “Дл� мене навчання � це релігія�. І загалом ставлення Залужного до освіти в житті як людини, так і держави.
Книга транслює багато цінностей, масове поширення котрих зробить Україну сильнішою. На мою думку, це одна з системоутворюючих книг сучасної України і дуже сподіваюсь, що в майбутньому її прочитання буде в курсах української літератури та історії.
Прочитайте, не пожалкуєте. А особливо цінно буде дати її підліткам � можливо, у них житті зʼявиться нова рольова модель.
Україні дуже пощастило, що в неї є така особистість, як Валерій Залужний. Ми мало про нього знали за часів, коли він керував ЗСУ, але у книзі він розкривається і як Головнокомандуючий, і як патріот, але головне � як Людина.
Про що? Про любов до своєї професії, ґартування характеру, армію, шлях Воїна, складні вибори, людей, імена та війну. Зі сторінок випромінюється сила, впевненість та благородство цієї людини. Валерій Федорович ділиться своєю любовʼю до України та людей, що, я впевнений, підсвітить і кожному читачу якісь свої почуття до країни чи близьких.
Книга адресована молоді, але, думаю, кожен знайде в ній своє. Мене особливо надихнула жага до знань головного героя, дуже сподобалась фраза “Дл� мене навчання � це релігія�. І загалом ставлення Залужного до освіти в житті як людини, так і держави.
Книга транслює багато цінностей, масове поширення котрих зробить Україну сильнішою. На мою думку, це одна з системоутворюючих книг сучасної України і дуже сподіваюсь, що в майбутньому її прочитання буде в курсах української літератури та історії.
Прочитайте, не пожалкуєте. А особливо цінно буде дати її підліткам � можливо, у них житті зʼявиться нова рольова модель.
February 14, 2025
Думаю, основним завданням цієї книги було показати Валерія Федоровича з цілком іншого боку, чи навіть боків, адже людина він дуже багатогранна.
Оповідь пронизана щирістю, любов'ю до своєї справи, до своїх близьких і до людей загалом. І я лише утвердилася в переконанні, що багато в чому наша державність вистояла завдяки цій людині, його унікальним поглядам на життя, його надзвичайній працелюбності і вірності українському народу.
З нетерпінням і великою вдячністю чекатиму продовження.
Оповідь пронизана щирістю, любов'ю до своєї справи, до своїх близьких і до людей загалом. І я лише утвердилася в переконанні, що багато в чому наша державність вистояла завдяки цій людині, його унікальним поглядам на життя, його надзвичайній працелюбності і вірності українському народу.
З нетерпінням і великою вдячністю чекатиму продовження.
March 10, 2025
Цікава, дуже просто написана книга, яка дає розуміння життєвого шляху Валерія Федоровича. Далеко не найкраща біографія, яку доводилось читати, але це не заважає мені рекомендувати її тим, хто в майбутньому хотів би, щоб Україна існувала і надалі.
На жаль, не не всі питання дані відповіді, але бажання створити трилогію, дає сподівання, що найцікавіше попереду.
На жаль, не не всі питання дані відповіді, але бажання створити трилогію, дає сподівання, що найцікавіше попереду.
February 6, 2025
Надзвичайно сильна і душевно глибока розповідь Залізного Генерала! Під враженнями і з повною головою роздумів
January 3, 2025
Далі буде мій найскладніший читацький відгук. Готуйтесь!
Бо з одного боку - неймовірна повага і захоплення Валерієм Залужним, а з іншого - розуміння азів створення книги, а ще десяток років у стратегічних комунікаціях і державних процесах.
Книгу купила у перші секунди запуску продажів, читати її почала наступного ж дня. P перших сторінок пішло важко. Не через фактаж, який якраз дуже класний. А через сирий текст і структуру. І я вже була готова утриматись і не писати відгук, де буде чимало критики. Але якраз з поваги до В.З і власних принципів чесності, зроблю це. Якщо і автор, і команда, яка працювала над книгою, будуть готові до критики і чесних відгуків, є шанс, що у наступних книгах виправлять ці помилки.
Класне:
1. Набір історій. І сама структура - порівняння дитячих спогадів та історій з дорослим досвідом. Зіставлення речей. Це крутий прийом і цікаво було розуміти ці паралелі.
2. Історія з емпатією до плачу малюка, це прям дуже показово і людяно
3. Обережна, але гостра критика звичаїв у армії, які точно варто міняти. Історії від людини, яка була в системі і яка очолювала її. "Це бардак, чому у вас все не обшито деревом" - прям сильно!
4. Порівняння білого комірця із "білими комірцями". Теж сильний приклад і спостереження
5. Сумна дуже історія про "Десну". Це недалеко від мого села, тому добре знаю цю частину. Як обережно проїждали повз неї у дитинстві, бо там військові і все серйозно. І як 5 років тому дядько там святкував свій день народження, бо там дешеві бараки і кафе.
4. "Ящики" і вся безглуздість бюрократії.
5. Повідомлення з пейджера про дитину - до мурах. Як людина, чия новонароджена дитина лежала два тижні в реанімації і я не мала доступу до неї, то прожила знову цей досвід. До сліз боляче за його досвід.
6. Роздуми про технології, майбутнє і візійні штуки - цікаво було почути, хочеться більше.
Що не ок. Технічне:
1. Текст. Дуже, ДУЖЕ сирий. Відчуття, що це літературний твір школяра/студента, а не книга. Епітети, повторювання слів, блукання думками. Так пишуть книги не письменники, це якраз сирий рукопис. І це абсолютно ок. Якраз з таким текстом далі має працювати редакція. І от у мене відчуття, що редактор або не мав часу вичитати текст і переписати, або просто не наважився це зробити з поваги до Залужного (з такої ж поваги я вже 7 день наважуюсь писати цей коментар)
2. Хаос у структурі. Багато цікавих думок, фактів і речей від Залужного, але стиль написання такий, що навіть потужні факти втрчають силу. Історія із зіставленням фактів дитинства дорослого досвіду була б устократ потужнішою, якби це норм структурували.
3. Якщо ця книга про навчання молоді - мені бракувало інсайтів, а ще грунтовнішої добірки порад. Чи то вкінці параграфів, чи книги загалом. Я розумію філософію людини, але до сенсів треба пробиратись теренами. І ось не факт, що молода людина вхопить сенси. Тут потрібна допомога автора і узагальнення критично-важливих порад.
4. Питання про гадалку-ворожку у потязі трохи тригерить. Не через те, що це було і автор вірить, а що він це подав. У країні у часи великих проблем і нервових станів, коли люди в зневірі вірять у все що завгодно - шахраї цим користаються. називають себе цілителями, богородицями і гадалками, витягують гроші і сили. І от одна така історія від Валерія Залужного - легалізує можливість цих гадалок. Тому вважаю небезпечним додавання цього моменту (бо розбиті люди повірять у все. і якщо сам Залужний мав досвід і підтверджує - то чого мені не вірити).
Це з основного ніби все. Задум книги класний! Автора дуже поважаю. Два слова "Людяність" і "Доброта" по відношенню до Залужного лише підтвердились.
Але редакційні недопрацювання (хоча тут більше вірю, що редактор просто не наважився критикувати і сильно редагувати Залужного, як я довго не наважувалась на цей відгук) дуже і дуже повпливали на якість. Книгу точно прочитають тисячі людей, але, на мою думку, вона - сира. І я собі тихо мріятиму, що її відредагують і перевидадуть. А наступні книги пропрацюють ґрунтовніше. Бо історію, роздуми і філософію Залужного точно хочеться почути!
Бо з одного боку - неймовірна повага і захоплення Валерієм Залужним, а з іншого - розуміння азів створення книги, а ще десяток років у стратегічних комунікаціях і державних процесах.
Книгу купила у перші секунди запуску продажів, читати її почала наступного ж дня. P перших сторінок пішло важко. Не через фактаж, який якраз дуже класний. А через сирий текст і структуру. І я вже була готова утриматись і не писати відгук, де буде чимало критики. Але якраз з поваги до В.З і власних принципів чесності, зроблю це. Якщо і автор, і команда, яка працювала над книгою, будуть готові до критики і чесних відгуків, є шанс, що у наступних книгах виправлять ці помилки.
Класне:
1. Набір історій. І сама структура - порівняння дитячих спогадів та історій з дорослим досвідом. Зіставлення речей. Це крутий прийом і цікаво було розуміти ці паралелі.
2. Історія з емпатією до плачу малюка, це прям дуже показово і людяно
3. Обережна, але гостра критика звичаїв у армії, які точно варто міняти. Історії від людини, яка була в системі і яка очолювала її. "Це бардак, чому у вас все не обшито деревом" - прям сильно!
4. Порівняння білого комірця із "білими комірцями". Теж сильний приклад і спостереження
5. Сумна дуже історія про "Десну". Це недалеко від мого села, тому добре знаю цю частину. Як обережно проїждали повз неї у дитинстві, бо там військові і все серйозно. І як 5 років тому дядько там святкував свій день народження, бо там дешеві бараки і кафе.
4. "Ящики" і вся безглуздість бюрократії.
5. Повідомлення з пейджера про дитину - до мурах. Як людина, чия новонароджена дитина лежала два тижні в реанімації і я не мала доступу до неї, то прожила знову цей досвід. До сліз боляче за його досвід.
6. Роздуми про технології, майбутнє і візійні штуки - цікаво було почути, хочеться більше.
Що не ок. Технічне:
1. Текст. Дуже, ДУЖЕ сирий. Відчуття, що це літературний твір школяра/студента, а не книга. Епітети, повторювання слів, блукання думками. Так пишуть книги не письменники, це якраз сирий рукопис. І це абсолютно ок. Якраз з таким текстом далі має працювати редакція. І от у мене відчуття, що редактор або не мав часу вичитати текст і переписати, або просто не наважився це зробити з поваги до Залужного (з такої ж поваги я вже 7 день наважуюсь писати цей коментар)
2. Хаос у структурі. Багато цікавих думок, фактів і речей від Залужного, але стиль написання такий, що навіть потужні факти втрчають силу. Історія із зіставленням фактів дитинства дорослого досвіду була б устократ потужнішою, якби це норм структурували.
3. Якщо ця книга про навчання молоді - мені бракувало інсайтів, а ще грунтовнішої добірки порад. Чи то вкінці параграфів, чи книги загалом. Я розумію філософію людини, але до сенсів треба пробиратись теренами. І ось не факт, що молода людина вхопить сенси. Тут потрібна допомога автора і узагальнення критично-важливих порад.
4. Питання про гадалку-ворожку у потязі трохи тригерить. Не через те, що це було і автор вірить, а що він це подав. У країні у часи великих проблем і нервових станів, коли люди в зневірі вірять у все що завгодно - шахраї цим користаються. називають себе цілителями, богородицями і гадалками, витягують гроші і сили. І от одна така історія від Валерія Залужного - легалізує можливість цих гадалок. Тому вважаю небезпечним додавання цього моменту (бо розбиті люди повірять у все. і якщо сам Залужний мав досвід і підтверджує - то чого мені не вірити).
Це з основного ніби все. Задум книги класний! Автора дуже поважаю. Два слова "Людяність" і "Доброта" по відношенню до Залужного лише підтвердились.
Але редакційні недопрацювання (хоча тут більше вірю, що редактор просто не наважився критикувати і сильно редагувати Залужного, як я довго не наважувалась на цей відгук) дуже і дуже повпливали на якість. Книгу точно прочитають тисячі людей, але, на мою думку, вона - сира. І я собі тихо мріятиму, що її відредагують і перевидадуть. А наступні книги пропрацюють ґрунтовніше. Бо історію, роздуми і філософію Залужного точно хочеться почути!
January 4, 2025
"Моя війна" - перша книга з трилогії.
В цілому, книга сподобалася. Написана може й не дуже майстерно - це нехай літературознавці оцінюють - проте відверто. Читається легко. Не знаю чому, але декілька разів книга викликала в пам'яті спогади про "Зачаровану Десну" Довженка, яку не читав від закінчення школи в середині 90-х.
В книзі Валерій Федорович декілька разів згадує мемуари Вінстона Черчилля. Але на відміну від сухого переказу фактів прем'єр-міністра Великобританії, сам схоже обрав інший стиль розповіді. Його постійні звернення до до читача, нагадували діда Панаса з його "любі хлопчики й дівчата".
Книга викликає дещо дивні відчуття. Здається сумбурною - спогади про 20-ті роки 21 сторіччя чергуються з дитячими спогадами, спогадами з нелегких для ЗСУ 90-х та 00-х. Валерій Федорович досить конкретно зазначає певні персони, які вплинули на його військову кар'єру, як позитивно, так і негативно. Проте, як правило, ці персони вже не при справах або взагалі вже не з нами. В той же час, не називає імена певних персонажів з сьогодення, різним чином позначаючи їх присутність в своєму житті. Наприклад Його, другою людини в країні в 2016 році. Деякі епізоди, як наприклад огляд в аеропорту Брюсселя, є незакінченими.
Те як перемішані спогади, викликає асоціації з дошкою повністю обклеєною стікерами, які раптом всі впали на підлогу, і потім були повернуті на дошку без дотримання колишнього порядку їх розташування. Можливо деякі з них навіть склеїлися між собою і тому зараз не видні уважному "шановному читачу". Або залетіли надто далеко, як наслідок потрапили на дошку другої чи третьої книги і ще вигулькнуть.
Але можливо в тому є певний порядок відомий лише автору, і ключем до книги стануть наступні книги. Або навпаки - ключ до наступних доведеться шукати в першій книзі.
В цілому, книга сподобалася. Написана може й не дуже майстерно - це нехай літературознавці оцінюють - проте відверто. Читається легко. Не знаю чому, але декілька разів книга викликала в пам'яті спогади про "Зачаровану Десну" Довженка, яку не читав від закінчення школи в середині 90-х.
В книзі Валерій Федорович декілька разів згадує мемуари Вінстона Черчилля. Але на відміну від сухого переказу фактів прем'єр-міністра Великобританії, сам схоже обрав інший стиль розповіді. Його постійні звернення до до читача, нагадували діда Панаса з його "любі хлопчики й дівчата".
Книга викликає дещо дивні відчуття. Здається сумбурною - спогади про 20-ті роки 21 сторіччя чергуються з дитячими спогадами, спогадами з нелегких для ЗСУ 90-х та 00-х. Валерій Федорович досить конкретно зазначає певні персони, які вплинули на його військову кар'єру, як позитивно, так і негативно. Проте, як правило, ці персони вже не при справах або взагалі вже не з нами. В той же час, не називає імена певних персонажів з сьогодення, різним чином позначаючи їх присутність в своєму житті. Наприклад Його, другою людини в країні в 2016 році. Деякі епізоди, як наприклад огляд в аеропорту Брюсселя, є незакінченими.
Те як перемішані спогади, викликає асоціації з дошкою повністю обклеєною стікерами, які раптом всі впали на підлогу, і потім були повернуті на дошку без дотримання колишнього порядку їх розташування. Можливо деякі з них навіть склеїлися між собою і тому зараз не видні уважному "шановному читачу". Або залетіли надто далеко, як наслідок потрапили на дошку другої чи третьої книги і ще вигулькнуть.
Але можливо в тому є певний порядок відомий лише автору, і ключем до книги стануть наступні книги. Або навпаки - ключ до наступних доведеться шукати в першій книзі.
Read
February 25, 2025Дочитую під шахеди-дуже атмосферно, як на мене.
Навіть не знаю, як оцінювати цю книгу, тому оцінку не ставлю. Глибока повага до Генерала-це безумовно.
Але намагалася абстрагуватися від авторства, щоб оцінити саме текст. Це розповідь такої простої людини про життя і становлення. Зворушливі історії про дитинство в баби з дідом, про цінності, про переживання. Думаю, це буде близьким багатьом з нас. Разом з тим розповідь про те, як Україну позбавляли армії, і зовсім трохи про початок повномасштабної.
Читається легко, але швидка зміна періодів, про які розповідають трохи збивала- ти тільки зорієнтувався і тут оп - новий період.
Але я однозначно прочитаю продовження.
Навіть не знаю, як оцінювати цю книгу, тому оцінку не ставлю. Глибока повага до Генерала-це безумовно.
Але намагалася абстрагуватися від авторства, щоб оцінити саме текст. Це розповідь такої простої людини про життя і становлення. Зворушливі історії про дитинство в баби з дідом, про цінності, про переживання. Думаю, це буде близьким багатьом з нас. Разом з тим розповідь про те, як Україну позбавляли армії, і зовсім трохи про початок повномасштабної.
Читається легко, але швидка зміна періодів, про які розповідають трохи збивала- ти тільки зорієнтувався і тут оп - новий період.
Але я однозначно прочитаю продовження.
March 3, 2025
Гарна матеріальна реалізація книжки, креативна супер обкладинка, тканинна палітурка й якісний папір, дуже гарно. Але вміст мене розчарував. Вочевидь ця книга зʼявилась надто рано. Багато кліше на кшталт брати перо чи грім серед ясного неба, багато приватної інформації, яка аж надто щемка, але не несе мені як читачу якоїсь цінності, багато недомовленого (війна все ще триває, тож не дивно).
Як перша проба пера у книжковій справі, можливо, вартісна й можливо майбутнім поколінням буде цікава, але я очікував іншого.
Як перша проба пера у книжковій справі, можливо, вартісна й можливо майбутнім поколінням буде цікава, але я очікував іншого.
February 5, 2025
Трішки були завищені очікування від книги тому враження від прочитання неоднозначні. Добре, що маємо такого роду книги про сучасність, історію та людей що її творять. Можливо у форматі трилогії пазл складеться у цілісну картину. Книга читається легко. Події не в хронологічному порядку. Описано враження, думки про певні події з життя Залужного на протязі його життя. Багато спогадів з дитинства та роздумів
January 4, 2025
З нетерпінням чекаю наступних. Захоплююсь витримкою і політкоректністю. Сподіваюсь наступні будуть не просто мемуарами, а матимуть політичні, а ще краще юридичні наслідки для тих, чиї імена некоректно згадувати поки триває війна. А по самій книзі ось чудовий відгук, згоден з кожним словом /review/show...
January 15, 2025
Я з нетерпінням чекала на цю книжку, і отримала її однією з перших.
Не очікувала якоїсь літературної надмайстерності, і тому не мала розчарувань.
Мені було цікаво читати цю книжку як свідчення, як хроніку.
Тож тепер чекаю на дві наступні частини трилогії.
Не очікувала якоїсь літературної надмайстерності, і тому не мала розчарувань.
Мені було цікаво читати цю книжку як свідчення, як хроніку.
Тож тепер чекаю на дві наступні частини трилогії.
February 21, 2025
Варто прочитати книгу, бо таким чином можна побачити як будується особистість, як вона розвивається, як вона загартовується і як, навіть у найтемніші часи не втратити в собі людину.
Дякую за службу, Валеріє Федоровичу.
Дякую за службу, Валеріє Федоровичу.
March 2, 2025
Валерій Залужний � не письменник. Думаю, всі ми це очікували, коли брали цю книгу до рук. Однак це його життєвий шлях, і рішення як його демонструвати. Важлива книга для побудови суцільної картинки того, що відбувається в нашій країні.
March 4, 2025
Чудова книга про Велику людину! Приємно здивований доступною манерою написання, була нагода читати книги інших генералів та військових, зазвичай такі книги написані дуже сухо. Чекаю наступні книги з нетерпінням.
Displaying 1 - 19 of 19 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.