What do you think?
Rate this book
Пісня бризів #1
Діти Книги
У цьому Світі панує тоталітарне расистське суспільство. Але люди вірять, що такі жорстокі обмеження необхідні для захисту від загадкових істот � бризів. Ці небезпечні створіння здатні літати без крил та будь-яких механізмів і колись ледь не знищили Світ. Бризи зараз мешкають у неприступному гірському регіоні, але, здається, знову готують війну. Наукові дослідження, робота спецслужб країни � усе скероване на захист від літунів. Лікарка Санда, упосліджена в цьому суспільстві людина, опиняється в центрі розслідування, яке веде офіцер могутнього Комітету Спасіння Нації � да Ліґарра. Разом вони виходять на слід дивної змови, пов’язано� з бризами. Минуле приховує таємниці, які перевернуть уявлення Санди про Світ і її місце в ньому. І тепер вона мусить зробити вибір: кого вважати ворогом, а кого � другом.
472 pages, Hardcover
Published February 26, 2025
3 people are currently reading
30 people want to read
About the author
Катерина Пекур
12books26followersУкраїнська письменниця в жанрах міського та історичного фентезі і соціальної фантастики; сценаристка і редакторка. Народилася в Черкасах, вже 25 років живу і працюю в Києві.
Маю вищу медичну освіту, багато років працювала за фахом у одній з державних лікарень м. Києва, є співавторкою підручника з онкології для студентів медичних вишів. Займалася журналістикою («Українське слово», «АRТ Ukraine») і писала прозу. Тривалий час майже не публікувалася через завантаженість лікарською роботою. В 2015-16-х роках змінила професію і почала працювати у кіновиробництві, як медична консультантка, сценаристка і, врешті, редакторка у телесеріалах. Маю кілька епізодичних ролей у кіно.
Є авторкою і співзасновницею творчого об’єднанн� фантастів «ЛІТавиця» � освітнього, конкурсного, дискусійного та промоційного хаба для молодих українських фантастів. Захоплююся фотографією, природничими науками, історією. Пишу прозу в жанрах соціальної фантастики, історичного та міського фентезі.
Мої ранні публікації: журнал «Смолоскипи» (2000 рік); кілька оповідань (сольних і співавторських) в журналах та антологіях «РБЖ Азимут» за 2020-21 рр., а також в антологіях української фантастики від творчого об’єднанн� «ЛІТавиця» (2021-23 рр). Майже всі ці твори ставали переможцями чи фіналістами різних українських конкурсів.
У вересні 2022 року вийшла моя авторська збірка фантастичних оповідань «Ключ від всіх дверей».
Співавторка роману в жанрі міського фентезі "Діти вогненного часу" (разом з Мією Марченко) та фантастичного роману в оповіданнях "Корчма на перехресті світів" (спільний проєкт 11 українських авторок та авторів). Обидва романи вийшли у серпні 2024 року у видавництві "Рідберрі". "Діти вогненного часу" отримали відзнаку "Фентезі року" від "БараБуки".
В лютому 2025 року вийшов друком мій новий роман в жанрі соціальної фантастики "Пісня бризів. Діти Книги" (видавництво "Жорж").
Протягом 2025 очікуються ще новинки і новини ;)
Маю вищу медичну освіту, багато років працювала за фахом у одній з державних лікарень м. Києва, є співавторкою підручника з онкології для студентів медичних вишів. Займалася журналістикою («Українське слово», «АRТ Ukraine») і писала прозу. Тривалий час майже не публікувалася через завантаженість лікарською роботою. В 2015-16-х роках змінила професію і почала працювати у кіновиробництві, як медична консультантка, сценаристка і, врешті, редакторка у телесеріалах. Маю кілька епізодичних ролей у кіно.
Є авторкою і співзасновницею творчого об’єднанн� фантастів «ЛІТавиця» � освітнього, конкурсного, дискусійного та промоційного хаба для молодих українських фантастів. Захоплююся фотографією, природничими науками, історією. Пишу прозу в жанрах соціальної фантастики, історичного та міського фентезі.
Мої ранні публікації: журнал «Смолоскипи» (2000 рік); кілька оповідань (сольних і співавторських) в журналах та антологіях «РБЖ Азимут» за 2020-21 рр., а також в антологіях української фантастики від творчого об’єднанн� «ЛІТавиця» (2021-23 рр). Майже всі ці твори ставали переможцями чи фіналістами різних українських конкурсів.
У вересні 2022 року вийшла моя авторська збірка фантастичних оповідань «Ключ від всіх дверей».
Співавторка роману в жанрі міського фентезі "Діти вогненного часу" (разом з Мією Марченко) та фантастичного роману в оповіданнях "Корчма на перехресті світів" (спільний проєкт 11 українських авторок та авторів). Обидва романи вийшли у серпні 2024 року у видавництві "Рідберрі". "Діти вогненного часу" отримали відзнаку "Фентезі року" від "БараБуки".
В лютому 2025 року вийшов друком мій новий роман в жанрі соціальної фантастики "Пісня бризів. Діти Книги" (видавництво "Жорж").
Протягом 2025 очікуються ще новинки і новини ;)
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 14 of 14 reviews
March 19, 2025
Ця книжка позбавила мене сну, розтріпала нерви та довела до гніву й сліз, і я хочу опозорити її на весь інтернет АБО Як я читала "Пісню бризів" і чому вам всім теж обов'язково треба її прочитати.
З мого особистого досвіду читання української фантастики, станом на зараз, я можу виділити один суттєвий недолік - після прочитання чогось, що відчувається так, ніби тобі вирвали серце і з'їли його в тебе ж перед очима, у тебе відсутній варіант побігти на ao3, обкластися фанфіками та ігнорувати реальність та канон до виходу наступної частини. І ти просто стоїш собі, як той ховрах з мему і волаєш дурним голосом, бо треба десь випустити пару.
Ну але що це я заганяюся трохи наперед, давайте по порядку.
Отже, наша головна героїня Санда да Кун живе у світі, який розділений між двома расами - аллонґа та хупара. Аллонґа - це раса білих, вчена та привілейована, тоді як хупара - це раса чорних, створених для більш творчих професій та служіння аллонґа. Сама Санда, хоч і належить до аллонґа, вважається неповносправною членкинею суспільства, оскільки її математичні здібності суттєво поступаються високим стандартам, яким мають відповідати аллонґа. На додачу до цього, волосся Санди має злегка рудуватий відтінок, а руда чуприна в цьому світі притаманна тільки поріддям Мороку, літаючим демонам на ім'я 'бризи'.
Завдяки усім цим обставинам Санда веде доволі упосліджене життя, працюючи лікаркою в приватній клініці, куди одного разу привозять зовсім незвичного пацієнта - вченого-дослідника із секретної лабораторії, який перебуває на порозі смерті. Перебування вченого в клініці, а потім і його подальше зникнення, перевертає життя Санди з ніг на голову і знайомить її з Каруном да Ліґаррою - офіцером контррозвідки найвищого рангу, який має розібратися у всій цій незрозумілій справі й якому для цього знадобиться допомога Санди.
Разом з ними ми поринаємо у світ політичних інтриг, зрад та шпигунства, де довіряти не можна нікому, а все що ти знаєш про світ може виявитися суцільною брехнею (останнє відбувається буквально декілька разів протягом книги).
У цій історії чудова світобудова, спочатку я доволі повільно читала поки в усе вникла, але далі все пішло як по маслу. Для бажаючих вкінці є словник світу та перелік дійових осіб та трохи інформації про кожного з них. Я навмисно читала їх вже по завершенню книжки, бо я завжди визначаю наскільки добре прописаний світ тим, чи змогли мені пояснити його в тексті, а не додатковими матеріалами. "Пісня Бризів" перевірку пройшла, в словнику світу я не знайшла вже нічого нового, все можна було зрозуміти з тексту.
Готуйтеся до того, що світ про який ви читатимите доволі тоталітарний і тут буде досить багато моментів, де буде помітно певні радянські реалії і якісь страшилки, які відклалися в голові ще з тих часів, навіть якщо ви їх не застали. Наприклад, усім відомо, що "Чорна Волга" у вашому дворі до добра не доведе, а про те, що відбувається на мінус третьому поверсі будинку певного номеру за певною адресою краще навіть пошепки не згадувати. А неугодним тебе можуть визнати лише за недбало висловлені симпатії поневоленій расі і хто знає, чи Мудрі світу цього завтра не вирішать, що усі навіть злегка рудуваті люди заслуговують на страту, бо є потенційним поріддям Мороку.
Саме у таких умовах наші герої розпочинають своє розслідування, не підозрюючи, як далеко воно їх заведе, які таємниці розкриє та як змінить їх самих.
Я вже не раз наголошувала, що для мене в будь-якій історії найважливіші персонажі, як же я кайфувала від Санди та Каруна - це важко передати словами.
По-перше, хочу відмітити, що мені дуже сподобався хід з написанням розділів Санди від першої особи, бо вона персонажка, яка вводить нас у цей світ і знайомить з ним, тоді як розділи Каруна були написані в третій особі, що дуже відповідало цьому персонажу-загадці, який ніби навіть читача тримав на відстані витягнутої руки.
У нас було ще два персонажі, чиї POVи ми мали нагоду читати і вони, як і Санди, були написані від першої особи. Тому моментами хотілося просто дізнатися, що твориться в тій білявій голові, але коли я нарешті отримала таку можливість, то вже не дуже їй раділа.
Санда вийшла чудовою головною героїнею - вона така жива, така справжня і адекватна, що я полюбила її майже відразу. Не дивлячись на свій невисокий рівень математичних здібностей Санда дуже кмітлива та спостережлива та має здорову міру нахабності та гострого язика. Що і, напевно, привернуло до неї увагу да Ліґарри.
Я завжди повторюю, що найбільше люблю любовні лінії, які ніби і в центрі сюжету, але які базуються в основному на недомовках, випадкових поглядах, ледве стриманих усмішках та ще багатьох таких маленьких детальках, які найкраще показують процес закоханості. Особливо, коли це відбувається проти найкращих суджень самих персонажів. Особливо, коли вони навіть собі не готові зізнатися, що з ними відбувається. Від Санди з Каруном просто іскрило, я вже давно не читала настільки класного пейрингу. Плюсом ще виступало те, що будь-які фізичні прояви сексуальності для аллонґа в цьому світі максимально табуйовані. Їм навіть заборонено торкатися шкіри інших людей поза родиною або професійними лікарськими обов'язками. Тому градус напруги тут був на рівні period romance, де хтось випадково побачив чиїсь литки.
Більшість книжки герої спілкувалися на 'ви' навіть коли здійснювали проникнення зі взломом та відстрілювалися від переслідувачів. Я зовсім трішки ними одержима. А ще у цих двох був реальний зв'язок, як мінімум на рівні почуття гумор - те як Санда вміла здивувати Каруна і як він вмів її піддражнювати - це було просто неповторно. Я терпіти не можу інста лав у книжках, але я дуже схожий троп на цей, який я обожнюю. Це коли герої з першої зустрічі не закохуються одне в одного, але бачать щось таке, що їх зачіпає в іншому. І вони просто не можуть залишити одне одного в спокої, бо бачать в тій іншій людині частинку себе.
Напевно, найкраще їх двох охарактеризує оцей момент, бо це буквально весь їхній вайб.
"- Та годі вам, - усміхнувся він. - Ви ж мрієте побачити цю машину відтоді, як я вам про неї сказав. Ви навіть у неї залізли б із задоволенням. Хіба я вас не знаю?"
- Т-т-так...але...- я почервоніла. - Але це ж?..
- Заборонено Вірою? - пирхнув Карун. - Ось не Переродимося ми з вами більше, і що? Хіба це зараз має значення?
Я пересмикнула плечима від жаху - чесно кажучи, не надто вже щирого. Карун задерикувато всміхався. Чесне слово - мов хлопчак, що зустрів дівчинку - шибайголову!"
Ну і якби мене хтось колись попросив описати Санду та Каруна одним мемом, це був би саме цей мем:
Сам Карун - це персонаж, який у мене викликав ті ж емоції, що й Каз Бреккер з "Шістки воронів" та Торн із "Зимових заручин". Зауважте, я порівнюю саме свої емоції від цих персонажів, а не самих персонажів. Бо я прекрасно усвідомлюю, ким Карун є і який він небезпечний, і яку систему він представляє, і що він відданий їй душею та тілом, але саме оця складність його, як персонажа і приваблює мене. Я дуже рада, що Карун і загалом ця історія написана саме українською авторкою, бо про ньюанси таких людей як Карун я готова зараз слухати тільки від інших українців і виключно на прикладі вигаданих персонажів. Підозрюю, що я б знатно горіла, якби прочитала аналогічного персонажа від закордонної авторки, бо там було б занадто багато романтизації та виправдань для нього. А так, я маю право крашитися на цього мужчину без жодних мук совісті, бо в жодному моменті історія його не виправдовує.
Додатково ще хочеться сказати, що саме у Санди в цій книжці неймовірно цікава сюжетна арка і мені вже не терпитьмя побачити, як вона буде розвиватися далі. Напевно, одна з найцікавіших, які я читала за останній час і дуже цікаво було читати післямову авторки і її розповідь про те, звідки ця сюжетна арка взялася. Українцям різних поколінь дуже зрезонує, я думаю.
Ви могли б спитати - так де сльози, нерви та гнів, про які я говорила на початку? Але саме про них я буду говорити уже нижче і зі спойлерами, бо мені потрібно виговоритися.
А на завершення неспойлерної частини просто скажу, що мені "Пісня бризів" потрапила в саме серце. Сюжет, чудові персонажі, цікава світобудова, гарна мова і прекрасні діалоги авторки створюють дуже самобутню історію. Все те через що я плакала і гнівалася у спойлерній частині відгуку слугує тільки підтвердженням того, наскільки ця книжка хороша та добре написана, бо навіть попри свої сльози та нерви я не можу не погодитися з рішенням авторки.
Для себе, я вже визначила, що буду читати усе, що вийде з-під пера Катерини Пекур, бо це максимально моя авторка.
P.S. Ще забула сказати, що головні герої - це люди 30+, що для мене неймовірний плюс.
Далі будуть спойлери!
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
Кінцівка стала для мене просто ударом під дих. Мені було гірко і я почувалась ображеною, зрадженою та дуже злою. Дочитала вночі й потім ще довго не могла заснути, бо мене аж підкидало від обурення. Направду, напевно, найбільше я злилася через те, що розумом я погоджувалася, що це єдине можливе закінчення для Санди та Каруна. Як би мені цього не хотілося, але це найщасливіший кінець, який коли-небудь міг у них бути. Лежачи без сну, я довго намагалася уявити інший розв'язок цієї ситуації, за якого Карун би залишився живим, але постійно впиралася в глухий кут. Він був занадто зруйнований системою, яка його виростила і зробив занадто багато злого, щоб отримати якусь переконливу виправдальну арку в яку б я повірила. Бо правда в тому, що для таких людей немає шляху назад і Санда з Каруном це прекрасно знали. Він сам собі не належав і я ненавиджу ту систему, яка це з ним зробила, чого, напевно, і хотіла добитися авторка. З іншого боку, якби він залишився жити і повернувся до свого колишнього життя, це б обнулило все те хороше, що в ньому таки було. Як зауважила Санда раніше, він таки зупинився, коли зрозумів, що світ є не таким, яким йому змальовували все життя. Як тільки в нього виник найменший сумнів щодо бризів він зупинився і був готовий померти, бо це був єдиний шлях, який йому лишався. То чого б вартував оцей момент прозріння, якби після всього Карун повернувся до своєї колишньої роботи. От тоді, він би дійсно став для мене особисто невиправдовуваним. А так, він загинув зберігши в собі оте хороше, що в ньому ще залишалося. Санда допомогла йому це зберегти, бо саме те хороше в ньому не раз рятувало її. Я навіть зараз це пишу і обливаюся слізьми, так мені за них болить. І це мене найбільше і злить, бо розумом я абсолютно зі всім згодна і вважаю, що це дуже добре написано, але емоційно мені хочеться трощити все навколо себе, бо це так несправедливо! (хоч насправді щасливий кінець Каруна був би несправедливим щодо його жертв).
Просто так вже вони мене з Сандою зачепили, там така напруга, така хімія, такий зв'язок - я насолоджувалася кожною секундою їхньої взаємодії. І найкумедніше, що поки я читала, у мене в голові крутилася думка 'приречений роман, дайте десять', бо я люблю трагічні історії кохання, але вони мають бути трагічними під кінець, а не закінчуватися, коли історія тільки почалася! Я також розумію, що тут потенційно вимальовується любовна лінія Санди з Майко і хоч Майко мені дуже полюбився, все в мені буквально повстає від такої думки. Мені хочеться, щоб Карун був тим персонажем, який в майбутніх частинах haunts the narrative, щоб його присутність відчувалася всюди, щоб він впливав на рішення та вчинки інших, щоб він продовжував бути частиною історії, хоча б тому, що я особисто зовсім не готова його відпускати. А ще, мені здається, що авторці дуже добре вдалося змусити мене почуватися, як Санда під кінець історії - розбитою, покинутою, не знаючи як жити далі та де її місце в цьому світі.
Чесно, от була в мене думка під час перших поривів злості, що я не буду читати продовження без Каруна, але коли трохи заспокоїлася, то зрозуміла, що Санду я одну точно не зможу залишити, бо як би божевільно це не звучало, зараз у мене таке відчуття, що я єдина повністю розумію, як вона почувається і я їй буквально потрібна, а вона потрібна мені, щоб пережити це разом. Оце законектилася з персонажкою не на жарт.
До речі, поки це все писала, зрозуміла, що востаннє я переживала саме такі емоції, коли подивилася другий сезон Fleabag. Тоді була чисто така сама злість і відторгнення, але також розуміння, що такими якими вони є, цим персонажам не бути разом. А якщо хоч хтось з них зміниться, то це вже буде не та історія, яку я полюбила. "Інколи кохання недостатньо" - це одна з моїх найулюбленіших тем трагічних любовних історій, але коли вона зроблена добре, то мені трошки аж зриває дах, як і у цьому випадку.
Я ще таки наївно сподіваюся, що, може Санда і Карун таки переродяться і Санда ще поцілує його в іншому житті, як і обіцяла.
Підсумувати це все хочу оцим постом:
З мого особистого досвіду читання української фантастики, станом на зараз, я можу виділити один суттєвий недолік - після прочитання чогось, що відчувається так, ніби тобі вирвали серце і з'їли його в тебе ж перед очима, у тебе відсутній варіант побігти на ao3, обкластися фанфіками та ігнорувати реальність та канон до виходу наступної частини. І ти просто стоїш собі, як той ховрах з мему і волаєш дурним голосом, бо треба десь випустити пару.
Ну але що це я заганяюся трохи наперед, давайте по порядку.
Отже, наша головна героїня Санда да Кун живе у світі, який розділений між двома расами - аллонґа та хупара. Аллонґа - це раса білих, вчена та привілейована, тоді як хупара - це раса чорних, створених для більш творчих професій та служіння аллонґа. Сама Санда, хоч і належить до аллонґа, вважається неповносправною членкинею суспільства, оскільки її математичні здібності суттєво поступаються високим стандартам, яким мають відповідати аллонґа. На додачу до цього, волосся Санди має злегка рудуватий відтінок, а руда чуприна в цьому світі притаманна тільки поріддям Мороку, літаючим демонам на ім'я 'бризи'.
Завдяки усім цим обставинам Санда веде доволі упосліджене життя, працюючи лікаркою в приватній клініці, куди одного разу привозять зовсім незвичного пацієнта - вченого-дослідника із секретної лабораторії, який перебуває на порозі смерті. Перебування вченого в клініці, а потім і його подальше зникнення, перевертає життя Санди з ніг на голову і знайомить її з Каруном да Ліґаррою - офіцером контррозвідки найвищого рангу, який має розібратися у всій цій незрозумілій справі й якому для цього знадобиться допомога Санди.
Разом з ними ми поринаємо у світ політичних інтриг, зрад та шпигунства, де довіряти не можна нікому, а все що ти знаєш про світ може виявитися суцільною брехнею (останнє відбувається буквально декілька разів протягом книги).
У цій історії чудова світобудова, спочатку я доволі повільно читала поки в усе вникла, але далі все пішло як по маслу. Для бажаючих вкінці є словник світу та перелік дійових осіб та трохи інформації про кожного з них. Я навмисно читала їх вже по завершенню книжки, бо я завжди визначаю наскільки добре прописаний світ тим, чи змогли мені пояснити його в тексті, а не додатковими матеріалами. "Пісня Бризів" перевірку пройшла, в словнику світу я не знайшла вже нічого нового, все можна було зрозуміти з тексту.
Готуйтеся до того, що світ про який ви читатимите доволі тоталітарний і тут буде досить багато моментів, де буде помітно певні радянські реалії і якісь страшилки, які відклалися в голові ще з тих часів, навіть якщо ви їх не застали. Наприклад, усім відомо, що "Чорна Волга" у вашому дворі до добра не доведе, а про те, що відбувається на мінус третьому поверсі будинку певного номеру за певною адресою краще навіть пошепки не згадувати. А неугодним тебе можуть визнати лише за недбало висловлені симпатії поневоленій расі і хто знає, чи Мудрі світу цього завтра не вирішать, що усі навіть злегка рудуваті люди заслуговують на страту, бо є потенційним поріддям Мороку.
Саме у таких умовах наші герої розпочинають своє розслідування, не підозрюючи, як далеко воно їх заведе, які таємниці розкриє та як змінить їх самих.
Я вже не раз наголошувала, що для мене в будь-якій історії найважливіші персонажі, як же я кайфувала від Санди та Каруна - це важко передати словами.
По-перше, хочу відмітити, що мені дуже сподобався хід з написанням розділів Санди від першої особи, бо вона персонажка, яка вводить нас у цей світ і знайомить з ним, тоді як розділи Каруна були написані в третій особі, що дуже відповідало цьому персонажу-загадці, який ніби навіть читача тримав на відстані витягнутої руки.
У нас було ще два персонажі, чиї POVи ми мали нагоду читати і вони, як і Санди, були написані від першої особи. Тому моментами хотілося просто дізнатися, що твориться в тій білявій голові, але коли я нарешті отримала таку можливість, то вже не дуже їй раділа.
Санда вийшла чудовою головною героїнею - вона така жива, така справжня і адекватна, що я полюбила її майже відразу. Не дивлячись на свій невисокий рівень математичних здібностей Санда дуже кмітлива та спостережлива та має здорову міру нахабності та гострого язика. Що і, напевно, привернуло до неї увагу да Ліґарри.
Я завжди повторюю, що найбільше люблю любовні лінії, які ніби і в центрі сюжету, але які базуються в основному на недомовках, випадкових поглядах, ледве стриманих усмішках та ще багатьох таких маленьких детальках, які найкраще показують процес закоханості. Особливо, коли це відбувається проти найкращих суджень самих персонажів. Особливо, коли вони навіть собі не готові зізнатися, що з ними відбувається. Від Санди з Каруном просто іскрило, я вже давно не читала настільки класного пейрингу. Плюсом ще виступало те, що будь-які фізичні прояви сексуальності для аллонґа в цьому світі максимально табуйовані. Їм навіть заборонено торкатися шкіри інших людей поза родиною або професійними лікарськими обов'язками. Тому градус напруги тут був на рівні period romance, де хтось випадково побачив чиїсь литки.
Більшість книжки герої спілкувалися на 'ви' навіть коли здійснювали проникнення зі взломом та відстрілювалися від переслідувачів. Я зовсім трішки ними одержима. А ще у цих двох був реальний зв'язок, як мінімум на рівні почуття гумор - те як Санда вміла здивувати Каруна і як він вмів її піддражнювати - це було просто неповторно. Я терпіти не можу інста лав у книжках, але я дуже схожий троп на цей, який я обожнюю. Це коли герої з першої зустрічі не закохуються одне в одного, але бачать щось таке, що їх зачіпає в іншому. І вони просто не можуть залишити одне одного в спокої, бо бачать в тій іншій людині частинку себе.
Напевно, найкраще їх двох охарактеризує оцей момент, бо це буквально весь їхній вайб.
"- Та годі вам, - усміхнувся він. - Ви ж мрієте побачити цю машину відтоді, як я вам про неї сказав. Ви навіть у неї залізли б із задоволенням. Хіба я вас не знаю?"
- Т-т-так...але...- я почервоніла. - Але це ж?..
- Заборонено Вірою? - пирхнув Карун. - Ось не Переродимося ми з вами більше, і що? Хіба це зараз має значення?
Я пересмикнула плечима від жаху - чесно кажучи, не надто вже щирого. Карун задерикувато всміхався. Чесне слово - мов хлопчак, що зустрів дівчинку - шибайголову!"
Ну і якби мене хтось колись попросив описати Санду та Каруна одним мемом, це був би саме цей мем:
Сам Карун - це персонаж, який у мене викликав ті ж емоції, що й Каз Бреккер з "Шістки воронів" та Торн із "Зимових заручин". Зауважте, я порівнюю саме свої емоції від цих персонажів, а не самих персонажів. Бо я прекрасно усвідомлюю, ким Карун є і який він небезпечний, і яку систему він представляє, і що він відданий їй душею та тілом, але саме оця складність його, як персонажа і приваблює мене. Я дуже рада, що Карун і загалом ця історія написана саме українською авторкою, бо про ньюанси таких людей як Карун я готова зараз слухати тільки від інших українців і виключно на прикладі вигаданих персонажів. Підозрюю, що я б знатно горіла, якби прочитала аналогічного персонажа від закордонної авторки, бо там було б занадто багато романтизації та виправдань для нього. А так, я маю право крашитися на цього мужчину без жодних мук совісті, бо в жодному моменті історія його не виправдовує.
Додатково ще хочеться сказати, що саме у Санди в цій книжці неймовірно цікава сюжетна арка і мені вже не терпитьмя побачити, як вона буде розвиватися далі. Напевно, одна з найцікавіших, які я читала за останній час і дуже цікаво було читати післямову авторки і її розповідь про те, звідки ця сюжетна арка взялася. Українцям різних поколінь дуже зрезонує, я думаю.
Ви могли б спитати - так де сльози, нерви та гнів, про які я говорила на початку? Але саме про них я буду говорити уже нижче і зі спойлерами, бо мені потрібно виговоритися.
А на завершення неспойлерної частини просто скажу, що мені "Пісня бризів" потрапила в саме серце. Сюжет, чудові персонажі, цікава світобудова, гарна мова і прекрасні діалоги авторки створюють дуже самобутню історію. Все те через що я плакала і гнівалася у спойлерній частині відгуку слугує тільки підтвердженням того, наскільки ця книжка хороша та добре написана, бо навіть попри свої сльози та нерви я не можу не погодитися з рішенням авторки.
Для себе, я вже визначила, що буду читати усе, що вийде з-під пера Катерини Пекур, бо це максимально моя авторка.
P.S. Ще забула сказати, що головні герої - це люди 30+, що для мене неймовірний плюс.
Далі будуть спойлери!
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
Кінцівка стала для мене просто ударом під дих. Мені було гірко і я почувалась ображеною, зрадженою та дуже злою. Дочитала вночі й потім ще довго не могла заснути, бо мене аж підкидало від обурення. Направду, напевно, найбільше я злилася через те, що розумом я погоджувалася, що це єдине можливе закінчення для Санди та Каруна. Як би мені цього не хотілося, але це найщасливіший кінець, який коли-небудь міг у них бути. Лежачи без сну, я довго намагалася уявити інший розв'язок цієї ситуації, за якого Карун би залишився живим, але постійно впиралася в глухий кут. Він був занадто зруйнований системою, яка його виростила і зробив занадто багато злого, щоб отримати якусь переконливу виправдальну арку в яку б я повірила. Бо правда в тому, що для таких людей немає шляху назад і Санда з Каруном це прекрасно знали. Він сам собі не належав і я ненавиджу ту систему, яка це з ним зробила, чого, напевно, і хотіла добитися авторка. З іншого боку, якби він залишився жити і повернувся до свого колишнього життя, це б обнулило все те хороше, що в ньому таки було. Як зауважила Санда раніше, він таки зупинився, коли зрозумів, що світ є не таким, яким йому змальовували все життя. Як тільки в нього виник найменший сумнів щодо бризів він зупинився і був готовий померти, бо це був єдиний шлях, який йому лишався. То чого б вартував оцей момент прозріння, якби після всього Карун повернувся до своєї колишньої роботи. От тоді, він би дійсно став для мене особисто невиправдовуваним. А так, він загинув зберігши в собі оте хороше, що в ньому ще залишалося. Санда допомогла йому це зберегти, бо саме те хороше в ньому не раз рятувало її. Я навіть зараз це пишу і обливаюся слізьми, так мені за них болить. І це мене найбільше і злить, бо розумом я абсолютно зі всім згодна і вважаю, що це дуже добре написано, але емоційно мені хочеться трощити все навколо себе, бо це так несправедливо! (хоч насправді щасливий кінець Каруна був би несправедливим щодо його жертв).
Просто так вже вони мене з Сандою зачепили, там така напруга, така хімія, такий зв'язок - я насолоджувалася кожною секундою їхньої взаємодії. І найкумедніше, що поки я читала, у мене в голові крутилася думка 'приречений роман, дайте десять', бо я люблю трагічні історії кохання, але вони мають бути трагічними під кінець, а не закінчуватися, коли історія тільки почалася! Я також розумію, що тут потенційно вимальовується любовна лінія Санди з Майко і хоч Майко мені дуже полюбився, все в мені буквально повстає від такої думки. Мені хочеться, щоб Карун був тим персонажем, який в майбутніх частинах haunts the narrative, щоб його присутність відчувалася всюди, щоб він впливав на рішення та вчинки інших, щоб він продовжував бути частиною історії, хоча б тому, що я особисто зовсім не готова його відпускати. А ще, мені здається, що авторці дуже добре вдалося змусити мене почуватися, як Санда під кінець історії - розбитою, покинутою, не знаючи як жити далі та де її місце в цьому світі.
Чесно, от була в мене думка під час перших поривів злості, що я не буду читати продовження без Каруна, але коли трохи заспокоїлася, то зрозуміла, що Санду я одну точно не зможу залишити, бо як би божевільно це не звучало, зараз у мене таке відчуття, що я єдина повністю розумію, як вона почувається і я їй буквально потрібна, а вона потрібна мені, щоб пережити це разом. Оце законектилася з персонажкою не на жарт.
До речі, поки це все писала, зрозуміла, що востаннє я переживала саме такі емоції, коли подивилася другий сезон Fleabag. Тоді була чисто така сама злість і відторгнення, але також розуміння, що такими якими вони є, цим персонажам не бути разом. А якщо хоч хтось з них зміниться, то це вже буде не та історія, яку я полюбила. "Інколи кохання недостатньо" - це одна з моїх найулюбленіших тем трагічних любовних історій, але коли вона зроблена добре, то мені трошки аж зриває дах, як і у цьому випадку.
Я ще таки наївно сподіваюся, що, може Санда і Карун таки переродяться і Санда ще поцілує його в іншому житті, як і обіцяла.
Підсумувати це все хочу оцим постом:
April 2, 2025
ця книжка мене рознесла і розтоптала, вийняла душу і засунула назад. це було ахуєнно. і сумно
April 9, 2025
Книжка неймовірна � читала вдень і вночі. Окрім цікавої світобудови та сюжету у книзі так круто прописані герої та їхні почуття, що я і плакалала, і раділа за них. Чекаю на наступну частину!
April 4, 2025
Я хочу продовження)
З острахом після кількох дуже невдалих беру читати книги сучасних українських авторів. Читала цю і боялась, щоб і далі було все так добре, як на початку.
Хороший текст, для мене поки ні на що не схожий світ, дорослі герої, зміни сюжету, про які і не думала. Закінчення частини таке, що вражає. Рішення жінки, яка втратила віру в навколишній світ, але все ж зробила дуже важкий вибір. Я раджу книгу.
З острахом після кількох дуже невдалих беру читати книги сучасних українських авторів. Читала цю і боялась, щоб і далі було все так добре, як на початку.
Хороший текст, для мене поки ні на що не схожий світ, дорослі герої, зміни сюжету, про які і не думала. Закінчення частини таке, що вражає. Рішення жінки, яка втратила віру в навколишній світ, але все ж зробила дуже важкий вибір. Я раджу книгу.
April 15, 2025
Нарешті серйозна фантастика для дорослих. Ні, я не про сцени �18+�, а про героїв 30+, роботу, релігійність, війну, службу безпеки, вплив багатих родин на події в державі... а ще алюзії на совок. Чи на Орвела, як вам зручніше.
🤔Початок дався мені важкувато: купа вигадливих імен (часто ще й схожих одне на одне), нових слів, абсолютно незнайомий світ. Але вже на середині я читала запоєм, майже без відриву. Поспішала до неї з роботи, а ввечері � привіт, моя далека юносте! � читала за столом, тримаючи в лівій руці книжку, а в правій ложку. І засинала щокою на сторінці, а потім літала вві сні.
❤️Позитивне:
� дуже ретельно пропрацьований світ, від релігії до фізіології;
� нарешті я зрозуміла, хто такий герой-краш;
� сюжет затягує, герої припадають до серця.
До речі: щирі компліменти редакторам і коректорам цієї книги. Мої друзі знають � як колишня коректорка, а тепер вчителька мови, я завжди знайду, за що зачепитися в тексті. Тут � не знайшла🏆
🥺Негативне: ааа, треба чекати продовження!
👍Рекомендую шанувальницям фентезі/фантастики. А якщо маєте руде волосся � це взагалі маст рід!
🤔Початок дався мені важкувато: купа вигадливих імен (часто ще й схожих одне на одне), нових слів, абсолютно незнайомий світ. Але вже на середині я читала запоєм, майже без відриву. Поспішала до неї з роботи, а ввечері � привіт, моя далека юносте! � читала за столом, тримаючи в лівій руці книжку, а в правій ложку. І засинала щокою на сторінці, а потім літала вві сні.
❤️Позитивне:
� дуже ретельно пропрацьований світ, від релігії до фізіології;
� нарешті я зрозуміла, хто такий герой-краш;
� сюжет затягує, герої припадають до серця.
До речі: щирі компліменти редакторам і коректорам цієї книги. Мої друзі знають � як колишня коректорка, а тепер вчителька мови, я завжди знайду, за що зачепитися в тексті. Тут � не знайшла🏆
🥺Негативне: ааа, треба чекати продовження!
👍Рекомендую шанувальницям фентезі/фантастики. А якщо маєте руде волосся � це взагалі маст рід!
March 9, 2025
Цю книгу я давно чекала і покладала на неї неабиякі надії � а вона їх навіть перевищила. (Також це одна із тих історій, які я б хотіла, щоб були перекладені та прочитані західними читачами, бо вона дала б можливість трохи краще зрозуміти нашу реальність).
Тут добре опрацьований світ (я це дуже ціную), причому не лише в сьогоденні, а й у історичній перспективі � від давнини до змін, які назрівають саме зараз (причому з різних боків барикад Бар’єрного хребта). Спостерігати, наскільки відрізняються історичні оповіді в обох сторін протистояння, дуже знайомо (і дещо тригерно, не без того) � і тепер ще цікавіше, як буде розвиватися лінія із завданням Комітету по пошуку втраченого древнього манускрипту.
Також мені дуже сподобалось, як добре виписані герої (від головних до другорядних), їхні душевні порухи і мотивації. Тобто, у тих, кого ми можемо бачити «зсередини» зрозумілі всі висновки і дії, а у тих, кого спостерігаємо чужими очима � через раз, бо якість важливі та знакові для них деталі їхніх біографій головна героїня довідується лише згодом.
Сама Санда теж дуже подобається. Для людини, яка виросла у тоталітарному рабовласницькому суспільстві та належить до привілейованого класу вона має дивовижно вільне мислення. Звісно, до цього доклалося те, що вона серед аллонґа виділяється: і відсутністю здібностей, які має переважна більшість і які прийнято вважати єдиною ознакою розвиненого інтелекту, і візуально відтінком волосся (через що роками потерпала від цькування оточуючих). А також на формування її світогляду вплинуло батькове ставлення до релігії, дружба з вільнодумним Маром та ближче, ніж загалом прийнято, знайомство з представниками поневоленого народу хупара).
Але коли весь її світ перевертається догори дриґом, і розлітається на друзки все, що вона знала і у що (хай і не фанатично) вірила � Санда дуже добре спр��вляється. В такій ситуації вона не втрачає здатності думати та аналізувати, робити висновки і приймати власні рішення (хай як би нелегко це не давалося), коли їй здається, що для неї фактично ніде в цьому світі не залишилося місця�
Відносно Каруна � я в захваті тим, як виписано цього героя, так, що він і захоплює, і лякає водночас.
Ми дивимося на нього очима Санди (що, звісно, дещо необ’єктивн�), але при цьому цілком зрозуміло, чому його можна боятися (небезпідставно), чому його незворушність, розум, швидкість реакцій та деякі моральні вибори можуть сформувати глибоку прихильність та щиру вдячність. Але водночас неможливо забути його професійні досягнення (і історичні паралелі з нашою реальністю не дозволяють повірити йому до кінця), бо ж прийнято вважати, що серед таких спеців «колишніх не буває». До того ж я весь час сумнівалася, чи настільки він вірний Комітету (та чи здатна взагалі людина із наявною совістю вписатися в цю систему), чи він може бути подвійним агентом.
Щодо романтичної лінії � вона чудова. Поступовий, майже непомітний як для самих фігурантів, так і для неблизького оточення, розвиток почуттів, які виростають просто на очах всупереч усьому, беззаперечна хімія, коли між героями «аж іскрить». Хай я більшу частину оповіді не могла вигадати такого варіанту, який би дозволив їм залишитися разом, не зрадивши саму суть себе, і постійно спливало питання «Як? Ну ЯК це взагалі можливо?». Авторка виписала дуже пронизливе, але якраз дуже реалістичне завершення, до якого у мене питань немає � в цих умовах і для цих героїв такий фінал чи не єдиний з можливих.
Спойлерити не хочеться, але окрім світу та героїв, мене зачепили питання, які тут окреслені: як нелегко перебудовувати своє світобачення, коли дізнаєшся, що в якомусь питанні тобі довгий час брехали � і як важко тим, хто намагається пояснити людині, яку дурили все життя, реальний стан справ; як навіть у цілковито тоталітарному рабовласницькому суспільстві часом виростають люди з високим рівнем емпатії, незважаючи на всі спроби її відбити при вихованні; наскільки важливі історичні пам’ятк� для кожного народу; до чого може привести необмежена влада релігійних фанатиків; як може одна нестримана чорнорота людина перекреслити зусилля цілої команди гарних фахівців.
Звісно, що продовження я чекатиму. Тим більше, що є дещо, про що дуже хочеться дізнатися.
Наприклад, хто поцупив той давній манускрипт (видається, що він існує, хай Карун в цьому і сумнівався)? Чи знайдуть Санду (бо якщо вона справді захоче сховатися в нинішньому своєму стані, у неї може і вийти)? Яке місце в світі вона обере тепер для себе? Як вона справлятиметься з Даром (бо ж там потрібні тренування) � і чи цей Дар був єдиний (он читання потаємних думок вже було, а що іще міг розбудити у ній радник Лакіро своїм благословенням)? Що встиг розповісти в усній доповіді Карун � і чим це загрожуватиме горянам? Чим закінчиться протистояння Десятки і Комітету (і чи не вийде так, що, поки вони гризуться, виграють лише Правдодержці)?
Тут добре опрацьований світ (я це дуже ціную), причому не лише в сьогоденні, а й у історичній перспективі � від давнини до змін, які назрівають саме зараз (причому з різних боків барикад Бар’єрного хребта). Спостерігати, наскільки відрізняються історичні оповіді в обох сторін протистояння, дуже знайомо (і дещо тригерно, не без того) � і тепер ще цікавіше, як буде розвиватися лінія із завданням Комітету по пошуку втраченого древнього манускрипту.
Також мені дуже сподобалось, як добре виписані герої (від головних до другорядних), їхні душевні порухи і мотивації. Тобто, у тих, кого ми можемо бачити «зсередини» зрозумілі всі висновки і дії, а у тих, кого спостерігаємо чужими очима � через раз, бо якість важливі та знакові для них деталі їхніх біографій головна героїня довідується лише згодом.
Сама Санда теж дуже подобається. Для людини, яка виросла у тоталітарному рабовласницькому суспільстві та належить до привілейованого класу вона має дивовижно вільне мислення. Звісно, до цього доклалося те, що вона серед аллонґа виділяється: і відсутністю здібностей, які має переважна більшість і які прийнято вважати єдиною ознакою розвиненого інтелекту, і візуально відтінком волосся (через що роками потерпала від цькування оточуючих). А також на формування її світогляду вплинуло батькове ставлення до релігії, дружба з вільнодумним Маром та ближче, ніж загалом прийнято, знайомство з представниками поневоленого народу хупара).
Але коли весь її світ перевертається догори дриґом, і розлітається на друзки все, що вона знала і у що (хай і не фанатично) вірила � Санда дуже добре спр��вляється. В такій ситуації вона не втрачає здатності думати та аналізувати, робити висновки і приймати власні рішення (хай як би нелегко це не давалося), коли їй здається, що для неї фактично ніде в цьому світі не залишилося місця�
Відносно Каруна � я в захваті тим, як виписано цього героя, так, що він і захоплює, і лякає водночас.
Ми дивимося на нього очима Санди (що, звісно, дещо необ’єктивн�), але при цьому цілком зрозуміло, чому його можна боятися (небезпідставно), чому його незворушність, розум, швидкість реакцій та деякі моральні вибори можуть сформувати глибоку прихильність та щиру вдячність. Але водночас неможливо забути його професійні досягнення (і історичні паралелі з нашою реальністю не дозволяють повірити йому до кінця), бо ж прийнято вважати, що серед таких спеців «колишніх не буває». До того ж я весь час сумнівалася, чи настільки він вірний Комітету (та чи здатна взагалі людина із наявною совістю вписатися в цю систему), чи він може бути подвійним агентом.
Щодо романтичної лінії � вона чудова. Поступовий, майже непомітний як для самих фігурантів, так і для неблизького оточення, розвиток почуттів, які виростають просто на очах всупереч усьому, беззаперечна хімія, коли між героями «аж іскрить». Хай я більшу частину оповіді не могла вигадати такого варіанту, який би дозволив їм залишитися разом, не зрадивши саму суть себе, і постійно спливало питання «Як? Ну ЯК це взагалі можливо?». Авторка виписала дуже пронизливе, але якраз дуже реалістичне завершення, до якого у мене питань немає � в цих умовах і для цих героїв такий фінал чи не єдиний з можливих.
Спойлерити не хочеться, але окрім світу та героїв, мене зачепили питання, які тут окреслені: як нелегко перебудовувати своє світобачення, коли дізнаєшся, що в якомусь питанні тобі довгий час брехали � і як важко тим, хто намагається пояснити людині, яку дурили все життя, реальний стан справ; як навіть у цілковито тоталітарному рабовласницькому суспільстві часом виростають люди з високим рівнем емпатії, незважаючи на всі спроби її відбити при вихованні; наскільки важливі історичні пам’ятк� для кожного народу; до чого може привести необмежена влада релігійних фанатиків; як може одна нестримана чорнорота людина перекреслити зусилля цілої команди гарних фахівців.
Звісно, що продовження я чекатиму. Тим більше, що є дещо, про що дуже хочеться дізнатися.
Наприклад, хто поцупив той давній манускрипт (видається, що він існує, хай Карун в цьому і сумнівався)? Чи знайдуть Санду (бо якщо вона справді захоче сховатися в нинішньому своєму стані, у неї може і вийти)? Яке місце в світі вона обере тепер для себе? Як вона справлятиметься з Даром (бо ж там потрібні тренування) � і чи цей Дар був єдиний (он читання потаємних думок вже було, а що іще міг розбудити у ній радник Лакіро своїм благословенням)? Що встиг розповісти в усній доповіді Карун � і чим це загрожуватиме горянам? Чим закінчиться протистояння Десятки і Комітету (і чи не вийде так, що, поки вони гризуться, виграють лише Правдодержці)?
March 14, 2025
Я страшенно рада, що життя повернулося отак, як повернулося, і можна читати написане Катериною.
Бо дещо точно стане певною віхою, мірилом, як-от "ДВЧ", а дещо � сформує однозначно, на мій погляд, верхній прошарок відповідної літератури в сучасній Україні.
Бо Катерина а) добре пише стилістично, б) добре знається на структурі тексту, і в) наповнює тексти соціально значущими сенсами, а це навіть у ретроспективі важлива штука. Бо нам здається, що сенси бувають тимчасовими (ну, певні бувають і заслуговують на таке буття і навіть на забуття, але Катерина переймається не такими), але направду це як музика - завжди знайде, чим зачепити серце, хоча нот всього сім (а подекуди й п'ять).
Я особисто сприйняла цю історію не як широко соціальну, а як дуже індивідуальну. Це не про те, який соціум А поганий, а соціум Б хороший (не скажу, що "обоє рябоє", але авторка дала таки відчуття того, що й соціум Б не цукерочка). Це про те, як ти опиняєшся між ДВОМА соціумами, між двома виборами, між кривим і неправедним, але все життя звичним з одного боку, і своїм, властивим, але незрозумілим і не дуже спочатку прийнятним з іншого, і навіть якщо б не було між цим ще й прошарку соціально несхвального в обох світах кохання - все одно цей досвід зазвичай на розрив, і в романі це показано вельми добре.
І це, я думаю, багатьом українцям відгукнеться.
А загорнутий цей досвід вибору в пишні і яскраві шати. Бо тут вам і шпигунський роман з інтригою в три шари, і історія кохання неможливого, грішного і соціально несхвального (але при цьому роман ніяк не назвати любовним, да), і достатньо моцний, як на мій погляд, омаж J.R.R.T., хоча Катерина і зауважила мені, що не вважає свій твір належним до цього жанру, бо "просто в них така біологія". Ну, біологія біологією, але виспівані світи і виспівані творіння? Будування Покликом каменю (як Орфей стіни будував, граючи на лірі)? Зцілення доторком (і вбивство ним же), здатність оживити навіть олівець? Священне дерево, яке гине, але паросток забирають із собою в екзиль? Ну нехай воно абрикос, я он вважаю волоські горіхи за справжні мелорни, наприклад... "Старше" і "молодше" творіння та їхні тісні й украй непрості відносини (і той вельми частий в історії кривавий момент, коли культурно "молодша" спільнота, набравши сили, намагається "материнську" демонізувати, а потім і знищити й сказати, що а що, а нічого не було на цьому місці, це ми тут завжди стирчали отакі святі, благословенні Небом і хороші) та й таке... Є тенденція протиставляти фентезі і науково-соціальну фантастику, бо то "ексапізм" і "рожеві окуляри", а це суворий раціональний підхід і "реалістичність", але фентезі, принаймні толкінівське, люто, до крові соціальне, бо оповідає про людей і людське перед лицем нелюдського досвіду, і ця історія теж така, без винятку. А поєднання (і дуже органічне, через певну науковість підходу) цих двох напрямків у "Пісні бризів"- це, на мій погляд, так круто, що я просто щаслива це спостерігати.
Ну і само собою, ця історія ще не закінчена й близько, бо ми фактично бачимо героїню в момент "найглибшої безодні", за якою, за законами життя і жанру, має бути "повернення додому з еліксиром" і новий цикл пригод - бо вона не померла.
Тому я з нетерпінням чекатиму, що там буде далі.
Бо дещо точно стане певною віхою, мірилом, як-от "ДВЧ", а дещо � сформує однозначно, на мій погляд, верхній прошарок відповідної літератури в сучасній Україні.
Бо Катерина а) добре пише стилістично, б) добре знається на структурі тексту, і в) наповнює тексти соціально значущими сенсами, а це навіть у ретроспективі важлива штука. Бо нам здається, що сенси бувають тимчасовими (ну, певні бувають і заслуговують на таке буття і навіть на забуття, але Катерина переймається не такими), але направду це як музика - завжди знайде, чим зачепити серце, хоча нот всього сім (а подекуди й п'ять).
Я особисто сприйняла цю історію не як широко соціальну, а як дуже індивідуальну. Це не про те, який соціум А поганий, а соціум Б хороший (не скажу, що "обоє рябоє", але авторка дала таки відчуття того, що й соціум Б не цукерочка). Це про те, як ти опиняєшся між ДВОМА соціумами, між двома виборами, між кривим і неправедним, але все життя звичним з одного боку, і своїм, властивим, але незрозумілим і не дуже спочатку прийнятним з іншого, і навіть якщо б не було між цим ще й прошарку соціально несхвального в обох світах кохання - все одно цей досвід зазвичай на розрив, і в романі це показано вельми добре.
І це, я думаю, багатьом українцям відгукнеться.
А загорнутий цей досвід вибору в пишні і яскраві шати. Бо тут вам і шпигунський роман з інтригою в три шари, і історія кохання неможливого, грішного і соціально несхвального (але при цьому роман ніяк не назвати любовним, да), і достатньо моцний, як на мій погляд, омаж J.R.R.T., хоча Катерина і зауважила мені, що не вважає свій твір належним до цього жанру, бо "просто в них така біологія". Ну, біологія біологією, але виспівані світи і виспівані творіння? Будування Покликом каменю (як Орфей стіни будував, граючи на лірі)? Зцілення доторком (і вбивство ним же), здатність оживити навіть олівець? Священне дерево, яке гине, але паросток забирають із собою в екзиль? Ну нехай воно абрикос, я он вважаю волоські горіхи за справжні мелорни, наприклад... "Старше" і "молодше" творіння та їхні тісні й украй непрості відносини (і той вельми частий в історії кривавий момент, коли культурно "молодша" спільнота, набравши сили, намагається "материнську" демонізувати, а потім і знищити й сказати, що а що, а нічого не було на цьому місці, це ми тут завжди стирчали отакі святі, благословенні Небом і хороші) та й таке... Є тенденція протиставляти фентезі і науково-соціальну фантастику, бо то "ексапізм" і "рожеві окуляри", а це суворий раціональний підхід і "реалістичність", але фентезі, принаймні толкінівське, люто, до крові соціальне, бо оповідає про людей і людське перед лицем нелюдського досвіду, і ця історія теж така, без винятку. А поєднання (і дуже органічне, через певну науковість підходу) цих двох напрямків у "Пісні бризів"- це, на мій погляд, так круто, що я просто щаслива це спостерігати.
Ну і само собою, ця історія ще не закінчена й близько, бо ми фактично бачимо героїню в момент "найглибшої безодні", за якою, за законами життя і жанру, має бути "повернення додому з еліксиром" і новий цикл пригод - бо вона не померла.
Тому я з нетерпінням чекатиму, що там буде далі.
March 19, 2025
Цю гарну книжку я однозначно порекомендую...
Якісна українська фантастика, найякісніша, з тих, що якщо вже відкрили - потурбуйтесь, щоб ніхто і ніщо вас не відволікало від читання до останньої сторіночки. Втім, все одно не відірветесь, навіть якщо за вікном буде працювати ППО у вашому районі (перевірено!)
Ретельно виписаний фантастичний світ (за що люблю українську фантастику, то за цей перфекціонізм), настільки ретельно, що складається враження, що це про якісь реальні заморські краї, крутий детектив, наскрізь тоталітарне суспільство, фанатична церква, постійна війна, невідомість за стіною гір, брехня, політика, вбивства, цікава героїня в пошуку свого місця в двох світах і , звісно, кохання до скрипу зубів. Ідеально збалансований коктейль для голови і серця.
Багато хто з нас, тих, хто ще хоч дитиною та застав часи радянської імперії, звісно, буде проводити паралелі, шукати їх і знаходити. Хоча б у майже всемогутньому і підступному Комітеті, переслідування "інакомислячих" та інше. Але - чесно - світ цієї книжки цікавіший ніж просто відзеркалювання колишньої імперії - він гібридний. Як на мене в ньому багато чого від України 90-2000-х. А світ "за гірською стіною" - як на мене багато в чому Україні 2010-2020. Що цікаво - він більш вільний і більш рідний для головної героїні, але теж наскрізь не ідеальний.
Отже, я вам гарантую, що майже кожен знайде в тексті точно, що буде ну прям з його життя.
Чи знайшла я ? так, звісно, багато... наприклад ,момент, коли героїня висуває претензії своєму батькові :на чорта він ростив з неї абсолютно лояльну до тої тоталітарної системи і церкви людину, батько (персонаж з цікавезною історією) відповідає:" Я змусив тебе стати зразковою аллонга, щоб ти вижила, хоч би з яким кольором волосся, хоч би як не склала ті шкільні тести! Щоб на кожен пчих Правдодержців ти могла відповісти їхньою зброєю! Щоб ти жила!" Перед очима одразу встав епізод з мого особистого життя, десь так з 2000-го, коли я робила перші кроки в політиці і другі-треті в громадському житті, я, повернувшись додому після якоїсь акцї літнім вечором, намотувала кола між кухнею та вітальнею, як я завжди роблю, коли в голові йде активна мозкова діяльність, і розповідала татові всі перипетії, причини, наслідки і можливі витоки із ситуації. Тато слухав , мовчав, а потім раптово видав: "Певно, я більше б хотів, щоб ти виросла сірою посередністю...""Тату, якого біса? - отетеріло спитала я. ""Так безпечніше... - відповів він - але оце все в тобі все одно проросло..." От це настільки типово для наших багатьох покалічених поколінь, що аж морозець по шкірі йде. Цікаво, що авторка через декілька сторінок дає і відповідь чого воно в нас "проростає", всі сховані "дари" відкриваються. "Попри все це, він все ж таки виростив мене людиною, яка не збожеволіла від польоту".
Так що дуже рекомендую, глибока книжка про нас з вами.
І радує, що це, як зазначено на обкладинці, перша книга фантастичного циклу. Бо там по сюжету стільки рушниць по стінам розвішано - ціла зброярка, -що коли вони всі вистрелять буде ще цікавіше. Захоплює і тримає.
Купуйте і читайте. Не пошкодуєте!
А, і ще... Каруна все ж таки шкода, хоч він і комітетський...
Якісна українська фантастика, найякісніша, з тих, що якщо вже відкрили - потурбуйтесь, щоб ніхто і ніщо вас не відволікало від читання до останньої сторіночки. Втім, все одно не відірветесь, навіть якщо за вікном буде працювати ППО у вашому районі (перевірено!)
Ретельно виписаний фантастичний світ (за що люблю українську фантастику, то за цей перфекціонізм), настільки ретельно, що складається враження, що це про якісь реальні заморські краї, крутий детектив, наскрізь тоталітарне суспільство, фанатична церква, постійна війна, невідомість за стіною гір, брехня, політика, вбивства, цікава героїня в пошуку свого місця в двох світах і , звісно, кохання до скрипу зубів. Ідеально збалансований коктейль для голови і серця.
Багато хто з нас, тих, хто ще хоч дитиною та застав часи радянської імперії, звісно, буде проводити паралелі, шукати їх і знаходити. Хоча б у майже всемогутньому і підступному Комітеті, переслідування "інакомислячих" та інше. Але - чесно - світ цієї книжки цікавіший ніж просто відзеркалювання колишньої імперії - він гібридний. Як на мене в ньому багато чого від України 90-2000-х. А світ "за гірською стіною" - як на мене багато в чому Україні 2010-2020. Що цікаво - він більш вільний і більш рідний для головної героїні, але теж наскрізь не ідеальний.
Отже, я вам гарантую, що майже кожен знайде в тексті точно, що буде ну прям з його життя.
Чи знайшла я ? так, звісно, багато... наприклад ,момент, коли героїня висуває претензії своєму батькові :на чорта він ростив з неї абсолютно лояльну до тої тоталітарної системи і церкви людину, батько (персонаж з цікавезною історією) відповідає:" Я змусив тебе стати зразковою аллонга, щоб ти вижила, хоч би з яким кольором волосся, хоч би як не склала ті шкільні тести! Щоб на кожен пчих Правдодержців ти могла відповісти їхньою зброєю! Щоб ти жила!" Перед очима одразу встав епізод з мого особистого життя, десь так з 2000-го, коли я робила перші кроки в політиці і другі-треті в громадському житті, я, повернувшись додому після якоїсь акцї літнім вечором, намотувала кола між кухнею та вітальнею, як я завжди роблю, коли в голові йде активна мозкова діяльність, і розповідала татові всі перипетії, причини, наслідки і можливі витоки із ситуації. Тато слухав , мовчав, а потім раптово видав: "Певно, я більше б хотів, щоб ти виросла сірою посередністю...""Тату, якого біса? - отетеріло спитала я. ""Так безпечніше... - відповів він - але оце все в тобі все одно проросло..." От це настільки типово для наших багатьох покалічених поколінь, що аж морозець по шкірі йде. Цікаво, що авторка через декілька сторінок дає і відповідь чого воно в нас "проростає", всі сховані "дари" відкриваються. "Попри все це, він все ж таки виростив мене людиною, яка не збожеволіла від польоту".
Так що дуже рекомендую, глибока книжка про нас з вами.
І радує, що це, як зазначено на обкладинці, перша книга фантастичного циклу. Бо там по сюжету стільки рушниць по стінам розвішано - ціла зброярка, -що коли вони всі вистрелять буде ще цікавіше. Захоплює і тримає.
Купуйте і читайте. Не пошкодуєте!
А, і ще... Каруна все ж таки шкода, хоч він і комітетський...
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 16, 2025
З “Пісне� бризів� я познайомилася багато років тому в не надто простий для себе час. І це було таке неймовірне відчуття, така буря емоцій.. З тієї миті я знала, що настане день - і я буду тримати її в руках вже у папері. Хоча на моє емоційне звернення до авторки, Катерини Пекур, що це треба видавати, я почула інформацію про невеселий стан українського книжкового ринку. І як чудово, що за останні роки ситуація кардинально змінилася, і у нас є змога познайомитися з творами багатьох нових українських авторів і авторок.
Тепер власне до книги “Пісн� бризів. Діти книги�
Мушу відразу попередити, що це дуууже підступна книга) Уявіть, що ви вирішили на кілька хвилин відволіктися від буденності й прочитати пару сторінок, але насправді й не зчуєтесь, як промайне набагато більше часу й кількість прочитаних сторінок нараховуватиме кілька десятків) Та навіть коли ви повернетесь до своїх поточних справ, подумки ви ще залишатиметесь у тому світі, де існують бризи.
Що робити, коли звичний світ летить шкереберть, а ти опинилася в самому епіцентрі подій? Мабуть, намагатися вижити й не втратити себе � як це зробила Санда да Кун � головна героїня “Пісн� бризів�. Непересічна особистість, наділена феноменальною спостережливістю та схильністю до аналітики, молода жінка змушена відчувати себе людиною другого сорту через низку догм, які міцно вкорінені у свідомість і підсвідомість всіх громадян, які населяють її світ. Так би воно тяглося ще багато років, якби не закрутилися події, які призвели до зламу всього, що вона знала й у чому була впевнена.
Я не буду переказувати вам анотацію чи розповідати коротко про зміст книги - краще прочитати й відчути це самому. Хочу зазначити кілька моментів, які зачепили саме мене.
По-перше,позиціювання “Пісн� бризів� як соціальної фантастики видається мені не зовсім вірним. У творі Катерини Пекур, як на мене, синтез кількох жанрів � і кожен зробить акцент на тому, що ближче саме йому.
По-друге, для мене однією з ознак найвищої майстерності є, коли автор не тільки створює продуманий світ, але й підтверджує його справжність літературними джерелами. Тобто, коли сюжет супроводжується цитуванням місцевих хронік, медіа, документів, літературних джерел тощо. В “Пісн� бризів� є й уривки хронік, і великі шматки тієї самої книги, про яку йдеться в назві. Навіть не уявляю яких зусиль це вартує.
По-третє, хоча “Пісн� бризів� не можна на 100% назвати любовним романом (та вона нею і не є), там ідеально, як на мене, прописана історія кохання. Оте саме природне зародження почуттів, коли навіть самі герої не відразу усвідомлюють, що з ними відбувається. Погляди, слова, спілкування, вчинки� Без театралізованої романтики та надривних пристрастей.
Що я можу сказати ще? Якщо ви ще не почали читати “Пісн� бризів�, не відкладайте - книга варта, щоб у неї зануритися й пережити з героями цю непросту історію.
А я буду чекати наступну частину)
Тепер власне до книги “Пісн� бризів. Діти книги�
Мушу відразу попередити, що це дуууже підступна книга) Уявіть, що ви вирішили на кілька хвилин відволіктися від буденності й прочитати пару сторінок, але насправді й не зчуєтесь, як промайне набагато більше часу й кількість прочитаних сторінок нараховуватиме кілька десятків) Та навіть коли ви повернетесь до своїх поточних справ, подумки ви ще залишатиметесь у тому світі, де існують бризи.
Що робити, коли звичний світ летить шкереберть, а ти опинилася в самому епіцентрі подій? Мабуть, намагатися вижити й не втратити себе � як це зробила Санда да Кун � головна героїня “Пісн� бризів�. Непересічна особистість, наділена феноменальною спостережливістю та схильністю до аналітики, молода жінка змушена відчувати себе людиною другого сорту через низку догм, які міцно вкорінені у свідомість і підсвідомість всіх громадян, які населяють її світ. Так би воно тяглося ще багато років, якби не закрутилися події, які призвели до зламу всього, що вона знала й у чому була впевнена.
Я не буду переказувати вам анотацію чи розповідати коротко про зміст книги - краще прочитати й відчути це самому. Хочу зазначити кілька моментів, які зачепили саме мене.
По-перше,позиціювання “Пісн� бризів� як соціальної фантастики видається мені не зовсім вірним. У творі Катерини Пекур, як на мене, синтез кількох жанрів � і кожен зробить акцент на тому, що ближче саме йому.
По-друге, для мене однією з ознак найвищої майстерності є, коли автор не тільки створює продуманий світ, але й підтверджує його справжність літературними джерелами. Тобто, коли сюжет супроводжується цитуванням місцевих хронік, медіа, документів, літературних джерел тощо. В “Пісн� бризів� є й уривки хронік, і великі шматки тієї самої книги, про яку йдеться в назві. Навіть не уявляю яких зусиль це вартує.
По-третє, хоча “Пісн� бризів� не можна на 100% назвати любовним романом (та вона нею і не є), там ідеально, як на мене, прописана історія кохання. Оте саме природне зародження почуттів, коли навіть самі герої не відразу усвідомлюють, що з ними відбувається. Погляди, слова, спілкування, вчинки� Без театралізованої романтики та надривних пристрастей.
Що я можу сказати ще? Якщо ви ще не почали читати “Пісн� бризів�, не відкладайте - книга варта, щоб у неї зануритися й пережити з героями цю непросту історію.
А я буду чекати наступну частину)
March 19, 2025
Відгук писався набагато довше, ніж книга читалася, адже у відгуках я погана. Попереджаю, буде трохи невеликих спойлерів.
Як людина, що любить дивитися на небо, я дуже чекала цю історію. Мені було цікаво познайомитися з суспільством, де навіть дивитися наверх вже не вітається. А думати про польоти страшний гріх.
Перші враження були ніби вбігаєш з розгону у холодну воду. Накриває хвиля того, іншого світу. Спочатку він здається дуже знайомим, але чим більше занурюєшся, тим більше відмінностей бачиш, стикаєшся з назвами та особливостями. Та люди� люди завжди лишаються собою, будь це аллонґа, хупара чи бризи.
Це світ заборон, підозр та товстих справ. Світ, де тобі дуже не пощастило, коли не вмієш підносити у куб тризначні цифри чи маєш хоч натяк на рудий у волосся.
Санді не пощастило з обома цими змінними. Вона працює у лікарні, й окрім проблемних пацієнтів, а подекуди ще більш проблемних їхніх родичів, має ще дуже неприємне начальство. М’як� кажучи.
З Сандою був один з тих рідкісних випадків, коли я прив’язалас� до одного з головних героїв. Вона була живою. Не ідеальною, не жахливою� просто живою. Її шлях відгукувався й в мені. Нехай я і була народжена за зовсім інших часів, та частинку цього переходу між двома світами теж відчула. На жаль (бо чужа культура надто глибоко пробралася у світ мого дитинства) та на щастя (бо перехід все ж відбувся), відчула.
Сюжет починає набирати обертів, коли у лікарню привозять вченого, залученого до таємного державного проєкту. Пацієнта відкачують, після чого він змушує усіх пошкодувати, що відкачали. Та потім� потім він починає підозрювати, що, попри усю охорону, безпечно йому тут не буде.
Від цього розкручується цілий клубок інтриг та змов. Різні сторони намагаються вирвати перевагу, а герої � дістатися до правди й не померти у процесі.
Книга ця дуже небезпечна. Вона затягує у безодню, у якій буквально щезає кілька ночей. А потім за вікном п’ят� ранку, а рука тягнеться перегорнути сторінку.
Події розвиваються то стрімко, то пригальмовують та дозволяють трохи перепочити, почитати вирізки з Книги або пройтися вуличками чудернацького міста. Та навіть у моменти затишшя розумієш, що тривати воно буде не довго.
Хімія між героями була чудова (і не тільки між головними). Тут є романтична лінія, стосунки, які не могли, не мали бути, але трапилися. Я дуже хвилювалася як ця лінія розгорнеться, адже здавалося правильного шляху і не знайдеш. Та це було прекрасно.
У висновку� у висновку стою я на порожньому березі й озираюся з тихим запитанням: “� коли ж продовження?�.
Як людина, що любить дивитися на небо, я дуже чекала цю історію. Мені було цікаво познайомитися з суспільством, де навіть дивитися наверх вже не вітається. А думати про польоти страшний гріх.
Перші враження були ніби вбігаєш з розгону у холодну воду. Накриває хвиля того, іншого світу. Спочатку він здається дуже знайомим, але чим більше занурюєшся, тим більше відмінностей бачиш, стикаєшся з назвами та особливостями. Та люди� люди завжди лишаються собою, будь це аллонґа, хупара чи бризи.
Це світ заборон, підозр та товстих справ. Світ, де тобі дуже не пощастило, коли не вмієш підносити у куб тризначні цифри чи маєш хоч натяк на рудий у волосся.
Санді не пощастило з обома цими змінними. Вона працює у лікарні, й окрім проблемних пацієнтів, а подекуди ще більш проблемних їхніх родичів, має ще дуже неприємне начальство. М’як� кажучи.
З Сандою був один з тих рідкісних випадків, коли я прив’язалас� до одного з головних героїв. Вона була живою. Не ідеальною, не жахливою� просто живою. Її шлях відгукувався й в мені. Нехай я і була народжена за зовсім інших часів, та частинку цього переходу між двома світами теж відчула. На жаль (бо чужа культура надто глибоко пробралася у світ мого дитинства) та на щастя (бо перехід все ж відбувся), відчула.
Сюжет починає набирати обертів, коли у лікарню привозять вченого, залученого до таємного державного проєкту. Пацієнта відкачують, після чого він змушує усіх пошкодувати, що відкачали. Та потім� потім він починає підозрювати, що, попри усю охорону, безпечно йому тут не буде.
Від цього розкручується цілий клубок інтриг та змов. Різні сторони намагаються вирвати перевагу, а герої � дістатися до правди й не померти у процесі.
Книга ця дуже небезпечна. Вона затягує у безодню, у якій буквально щезає кілька ночей. А потім за вікном п’ят� ранку, а рука тягнеться перегорнути сторінку.
Події розвиваються то стрімко, то пригальмовують та дозволяють трохи перепочити, почитати вирізки з Книги або пройтися вуличками чудернацького міста. Та навіть у моменти затишшя розумієш, що тривати воно буде не довго.
Хімія між героями була чудова (і не тільки між головними). Тут є романтична лінія, стосунки, які не могли, не мали бути, але трапилися. Я дуже хвилювалася як ця лінія розгорнеться, адже здавалося правильного шляху і не знайдеш. Та це було прекрасно.
У висновку� у висновку стою я на порожньому березі й озираюся з тихим запитанням: “� коли ж продовження?�.
March 10, 2025
Лють і ніжність. Ґрати і вільний політ. Правила і правильно. Стільки контрастів у цій книзі, стільки граней, що й після прочитання хочеться перегортати знову деякі сторінки, щоб подумати над ними. Тим більше, що багато що перегукується з нашою дійсністю. Насправді, коли я починала читати цей роман, спочатку складно було пробиратися крізь незвичні довгі імена та незнайомі терміни. Так буває, коли ти знайомишся з чимось новим і цікавим, ніхто не обіцяє, що буде легко, але потім.. я зрозуміла, що мені точно хотілося б зануритися в цей світ. А потім прихворіла. Дозволила собі кілька днів відпочивати і нічого (ну майже) не робити, лише читати. І полетіла крізь оповідь. Як дехто з її героїв.
З офіційного опису: "У цьому Світі панує тоталітарне расистське суспільство. Але люди вірять, що такі жорстокі обмеження необхідні для захисту від загадкових істот � бризів. Ці небезпечні створіння здатні літати без крил та будь-яких механізмів і колись ледь не знищили Світ. Бризи зараз мешкають у неприступному гірському регіоні, але, здається, знову готують війну. Наукові дослідження, робота спецслужб країни � усе скероване на захист від літунів. Лікарка Санда, упосліджена в цьому суспільстві людина, опиняється в центрі розслідування, яке веде офіцер могутнього Комітету Спасіння Нації � да Ліґарра. Разом вони виходять на слід дивної змови, пов’язано� з бризами. Минуле приховує таємниці, які перевернуть уявлення Санди про Світ і її місце в ньому. І тепер вона мусить зробити вибір: кого вважати ворогом, а кого � другом".
З неофіційного опису: Kaтю, ти знаєш, що коли довго та безвідривно читати твою книгу, то до біса хочеться кави?)) Дякую за можливість вільного читацького польоту. Люблю, коли книги захоплюють - і це саме той випадок.
З офіційного опису: "У цьому Світі панує тоталітарне расистське суспільство. Але люди вірять, що такі жорстокі обмеження необхідні для захисту від загадкових істот � бризів. Ці небезпечні створіння здатні літати без крил та будь-яких механізмів і колись ледь не знищили Світ. Бризи зараз мешкають у неприступному гірському регіоні, але, здається, знову готують війну. Наукові дослідження, робота спецслужб країни � усе скероване на захист від літунів. Лікарка Санда, упосліджена в цьому суспільстві людина, опиняється в центрі розслідування, яке веде офіцер могутнього Комітету Спасіння Нації � да Ліґарра. Разом вони виходять на слід дивної змови, пов’язано� з бризами. Минуле приховує таємниці, які перевернуть уявлення Санди про Світ і її місце в ньому. І тепер вона мусить зробити вибір: кого вважати ворогом, а кого � другом".
З неофіційного опису: Kaтю, ти знаєш, що коли довго та безвідривно читати твою книгу, то до біса хочеться кави?)) Дякую за можливість вільного читацького польоту. Люблю, коли книги захоплюють - і це саме той випадок.
April 8, 2025
Пісня бризів. Діти Книги.
Катерина Пекур.
Харків: Видавництво «Жорж», 2025.
З творчістю Kateryna Pekur знайома дуже добре: фантастичні оповідання, участь у романі «Корчма на перехресті світів», і неймовірне міське фентезі «Діти вогненного часу» у співавторстві з Мією Марченко.
Але цей роман вражає оригінальністю створеного світу, у якому одночасно вгадується наша історія і відчуваються загадка за загадкою. Тут і соціальна фантастика, і бойове фентезі, і навіть місцями романтичне фентезі. Не позбавлений текст і певної філософії.
Напевно, комусь з нас у дитинстві хотілось літати. Невимушено, легко, попри закони фізики. А комусь писати музику, малювати і танцювати. А, можливо, і вміти легко рахувати і розвʼязувати складні математичні завдання. Авторка наділяє цими здібностями різні раси у створеному світі. Світі, у якому знищено всі старі книги та навіть згадки про давню історію. У світі без минулого. А майбутнє цього світу залежить від особистого вибору героїв. Часто неправильного, нелогічного, ірраціонального вибору, бо «Є правила і правильно».
Та й герої неоднозначні: вони прагнуть стати частиною свого світу, але є одинаками, «іншими», тому і намагаються зрозуміти, ким і з ким вони є. Головне - не змиритися, не погодитися з чужим вибором.
Виживе і врятує світ лише той, хто здатний цей вибір зробити. І той, хто любить високі вікна і міцну каву)
Дуже рекомендую поціновувачам якісної української фантастики.
Катерина Пекур.
Харків: Видавництво «Жорж», 2025.
З творчістю Kateryna Pekur знайома дуже добре: фантастичні оповідання, участь у романі «Корчма на перехресті світів», і неймовірне міське фентезі «Діти вогненного часу» у співавторстві з Мією Марченко.
Але цей роман вражає оригінальністю створеного світу, у якому одночасно вгадується наша історія і відчуваються загадка за загадкою. Тут і соціальна фантастика, і бойове фентезі, і навіть місцями романтичне фентезі. Не позбавлений текст і певної філософії.
Напевно, комусь з нас у дитинстві хотілось літати. Невимушено, легко, попри закони фізики. А комусь писати музику, малювати і танцювати. А, можливо, і вміти легко рахувати і розвʼязувати складні математичні завдання. Авторка наділяє цими здібностями різні раси у створеному світі. Світі, у якому знищено всі старі книги та навіть згадки про давню історію. У світі без минулого. А майбутнє цього світу залежить від особистого вибору героїв. Часто неправильного, нелогічного, ірраціонального вибору, бо «Є правила і правильно».
Та й герої неоднозначні: вони прагнуть стати частиною свого світу, але є одинаками, «іншими», тому і намагаються зрозуміти, ким і з ким вони є. Головне - не змиритися, не погодитися з чужим вибором.
Виживе і врятує світ лише той, хто здатний цей вибір зробити. І той, хто любить високі вікна і міцну каву)
Дуже рекомендую поціновувачам якісної української фантастики.
March 9, 2025
Героїня живе звичайне собі життя - і воно перевертається раптом, і відкотити назад вже не можна. Бо весь той світ, якй вона знала, виявляється брехливим, облудним і зовсім не таким, як вона думала і як її вчили.
Знаєте, це щось дуже на межі впізнаваного минулого, того, де жили ми і наші батьки, тої сірості і тотального обману - і офігезної пригодницької історії з зовсім іншими світлими і надихаючими вайбами, від якої не можеш відірватися до останньої сторінки. Яка живе в тобі і вимагає продовження...
Я рада, що в нас є такі книжки.
Дуже раджу всім теж. Дуже надихаюче.
Знаєте, це щось дуже на межі впізнаваного минулого, того, де жили ми і наші батьки, тої сірості і тотального обману - і офігезної пригодницької історії з зовсім іншими світлими і надихаючими вайбами, від якої не можеш відірватися до останньої сторінки. Яка живе в тобі і вимагає продовження...
Я рада, що в нас є такі книжки.
Дуже раджу всім теж. Дуже надихаюче.
March 8, 2025
Захоплива історія, яка містить у собі елементи фентезі, роману та пригод. Головна героїня відкриває для себе цілком новий Світ, і її до того нудне життя наповнюється небезпекою, пригодами, таємницями і коханням. Книга читається легко і швидко, залишає після себе чудовий післясмак і бажання швидше отримати наступну книгу циклу!
Displaying 1 - 14 of 14 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.