Світ � це пасма крижаних гір на півночі та жовті пустелі на півдні, страшні ліси на сході та чудовиська глибоко в землі. Світ � це ім’� дівчини, від якої залежить � буде існувати світ чи ні. А Стократ� це людина з мечем, яка йде своїм шляхом, допомагає людям, якщо це потрібно, але ніде не затримується. Чого він хоче, за що б'ється з ворогами? Іноді Стократ і сам не може відповісти на ці запитання. Але, так чи інакше, він має врятувати Світ... і світ...
Марина Дяченко Marina and Serhiy Dyachenko - co-authors of novels, short fiction, plays and scripts. They primarily write in Russian (and in the past also in Ukrainian) with several novels translated into English and published in the United States. These include, Vita Nostra (2012), The Scar (2012), The Burned Tower (2012), Age of Witches (2014) and Daughter from the dark (2020). The primary genres of their books are modern speculative fiction, fantasy, and literary tales.
Сдуваются Дяченко, жаль... Идея книги хороша, да вот изложение хромает. Пытаются повторять самих себя. Изюменкой авторов всегда было развитие, трансформация героев. Так вот: здесь этого нет. Герои как были двумерными, плоскими, такими и остаются до самого конца книги. Перечитаю-ка я Vita Nostra :)
Ще в далекому сьомому класі «Стократ» мені подарувала найкраща подруга. Пам'ятаю як я винесла їй мозок своїм захопленням цим подружжям письменників, як мене вразило що українські автори можуть писати такі глибокі історії. Моє знайомство з Мариною і Сергієм Дяченко почалось з «Мігранта», брала цю книжку крадькома у бабусі (Чому крадькома � сама не знаю). Далі я вишукувала їх книжки у районній бібліотеці. Шукала в інеті різні інтерв'ю з ними, дуже вразила історія їх кохання. Деякі їх книги � пройшли повз, наприклад «Варан». Деякі викликали величезне захоплення, як це було з «Ритуалом» або оповіданням «Електрик». Від чогось був дивний післясмак і багато питань. Наприклад «Магам можна все». Одне слово Дяченки провели мене в світ фантастики і вже далі я знайомилась з творами Лема, Стругацьких та Азімова. І,звичайно, не так часто зустрінеш, що з-під пера подружжя (або з-під клавіатури компа точніше) виходить щось подібне. Якщо підсумувати, то виходить, що я все ж люблю їх книжки, хоч їх творчість і неоднорідна. Дуже шкода тільки, що їх твори були написані російською. Дякую абабігаламазі та Малковичу за український переклад «Ритуалу».
Книга «Стократ» � это путешествие, которое захватывает с первых страниц. Это чтение из тех, что захватывают ум, но не дают расслабиться: каждая глава будто обрушивает на тебя ледяной душ, заставляя остановиться, глубоко вдохнуть и задаться вопросами: "О чем это на самом деле? Где я оказался?"
Именно такие остановки делают книгу особенной. Они дают пространство для размышлений, заставляют смотреть глубже, искать смысл за словами. Постепенно, глава за главой, ты вливаешься в этот поток, уже зная, что за каждым поворотом может скрываться что-то новое � неожиданное, порой шокирующее, но всегда важное.
Язык автора: живой, насыщенный, полный ярких фраз, которые остаются с тобой надолго. Каждое слово кажется взвешенным, каждое предложение � продуманным. А паузы между ключевыми моментами позволяют переварить прочитанное, дать эмоциям осесть и найти свое место.
Прекрасная книга: 5/5 за сюжет (отличная история и под-истории!), 3/5 за язык (ничего особенного), и 4/5 за философию (она не прозрачна и не наставительна, но есть).
Это «ведьмак» Сапковского, только уже сходивший к психотерапевту и много и тяжело работавший над собой. Ну и сюжет не только интересный, но ещё и очень красивый. Всем любителям «ведьмака» обязательно к прочтению.
Минус звездочка за обилие героики, к тому же без намека на иронию. Впрочем, если воспринимать как книгу для подростков - почему бы и нет.
Как и во всех книгах Дяченко, на надо искать глубокой философии или логически связанного scifi, их книги сильны эмоциями, ощущениями.
По крайней мере я люблю их именно за это. Когда голова вскипает после тяжелого дня и надо дать мозгам отдохнуть, дав им совершенно нелогичную пищу, остановив их работу.