What do you think?
Rate this book
Мелодія кави у тональності кардамону
Драматична історія забороненого кохання юної дівчини до набагато старшого за неї одруженого польського шляхтича, яка розгортається в атмосфері Львова XIX сторіччя!
Що це � мінлива пристрасть чи справжні почуття? Для неї � це перше кохання, для нього � мабуть, уже й останнє...
Чи отримають закохані шанс змінити власну долю, залишитись разом і чи взагалі можливо побудувати щастя, балансуючи на краю прірви та порушуючи всі можливі заборони?..
Що це � мінлива пристрасть чи справжні почуття? Для неї � це перше кохання, для нього � мабуть, уже й останнє...
Чи отримають закохані шанс змінити власну долю, залишитись разом і чи взагалі можливо побудувати щастя, балансуючи на краю прірви та порушуючи всі можливі заборони?..
400 pages, Hardcover
First published January 1, 2013
12 people are currently reading
112 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 36 reviews
March 14, 2016
Книжка з розряду тих,які читаєш і успішно за тиждень забуваєш. Оце було б єдине речення мого відгуку,якби не настільки резонансні та емоційні обговорення даного роману всюди,де тільки можна. Тому пройдуся трошки детальніше.
Сюжет доволі банальний. Чому скажімо під час пологів померла саме Адамова дружина, а не Анна?:) Авторка свідомо симпатизувала саме їй. Абсолютно дерев'яна мова. Ніякої вишуканості, якою б могли говорити у той час я не побачила. Атмосферною є хіба обкладинка книжки.Більше ані в описах, ані у відчуттях ніякого заглиблення,емоцій,ароматів. От у "Танго смерті" я мандрувала Львовом, жила у ньому і розуміла, що це саме воно-місто Лева і ніяке інше. Тут події могли відбуватися де завгодно,хоч у глухому містечку на дві хати: вулиця-дім-вулиця. Все. Кілька діалектизмів настрою не добавили. Скажу відразу, що книжка мені не сподобалася не через висвітлення такого поняття, як зрада. Я тут проблеми не побачила взагалі. Кілька разів побіжно обмовилася авторка, що то ніби так не прийнято,але героїня жила собі приспівуючи, ніхто не неї особливої уваги не звертав,клейма на плече не бив.Ви собі уявляєте, щоб так жила скажімо Шевченкова Катерина? А діалоги то окрема тема. Про яку любов можна говорити: "Ти мене аж так боїшся?", Він мене аж так хоче?" І так по сто разів, інколи по кілька раз на одній сторінці....
Характери: Адам хоч не викликав симпатії,але образ більш-менш виписаний, достовірний, у той час як Анна то щось незрозуміле. З того,що побачила я, їй ніяк не стати було хазяйкою і управителькою великого маєтку, як мінімум.
А, і головне. Я навіть не маю особливих претензій до авторки. Як вміла,так написала. Мене дивують анотації. Хоча такого маркетингового ходу варто вчитися, особливо початківцям. Написав посередню книгу,а про неї говорять і говорять..І ось ти вже знаменитість...:)
Сюжет доволі банальний. Чому скажімо під час пологів померла саме Адамова дружина, а не Анна?:) Авторка свідомо симпатизувала саме їй. Абсолютно дерев'яна мова. Ніякої вишуканості, якою б могли говорити у той час я не побачила. Атмосферною є хіба обкладинка книжки.Більше ані в описах, ані у відчуттях ніякого заглиблення,емоцій,ароматів. От у "Танго смерті" я мандрувала Львовом, жила у ньому і розуміла, що це саме воно-місто Лева і ніяке інше. Тут події могли відбуватися де завгодно,хоч у глухому містечку на дві хати: вулиця-дім-вулиця. Все. Кілька діалектизмів настрою не добавили. Скажу відразу, що книжка мені не сподобалася не через висвітлення такого поняття, як зрада. Я тут проблеми не побачила взагалі. Кілька разів побіжно обмовилася авторка, що то ніби так не прийнято,але героїня жила собі приспівуючи, ніхто не неї особливої уваги не звертав,клейма на плече не бив.Ви собі уявляєте, щоб так жила скажімо Шевченкова Катерина? А діалоги то окрема тема. Про яку любов можна говорити: "Ти мене аж так боїшся?", Він мене аж так хоче?" І так по сто разів, інколи по кілька раз на одній сторінці....
Характери: Адам хоч не викликав симпатії,але образ більш-менш виписаний, достовірний, у той час як Анна то щось незрозуміле. З того,що побачила я, їй ніяк не стати було хазяйкою і управителькою великого маєтку, як мінімум.
А, і головне. Я навіть не маю особливих претензій до авторки. Як вміла,так написала. Мене дивують анотації. Хоча такого маркетингового ходу варто вчитися, особливо початківцям. Написав посередню книгу,а про неї говорять і говорять..І ось ти вже знаменитість...:)
January 27, 2020
Вона не любить Адама, Адам не любить її. Вона любить чи не любить? А він любить чи ні? Вона вже любить Адама, а він? Вона любить Адама і він здається теж вже любить? А точно любить? А я точно люблю? А що я хочу? А що він хоче? А він мене любить так сильно?
По сто одинакових питань і думок, часом навіть на одній сторінці, враження наче других слів автор не може підібріти. І коли ти сотий раз вже читаєш фразу "Анна запепечно хитнула головою" то книжку хочеться кинути у вікно.
Але як же бісить Анна:
- Хочу з ним бути!
Адам:
- Будь зі мною!
- Ні, я не хочу!
І так про все, про те шо б бути коханцями, про те що б втікти, про те шо б жити разом у Льовів, про те що б НЕ жити разом. Спочатку вона цього хоче, а потім "ні, я не хочу".
Загалом, книжка-мрія дівчини підлітка, про більш старшого, досвідченішого, елегантного і рішучого чоловіка, який прийде, притисне до стіни, і скаже "ти моя, мала, і я тебе забираю з собою від твоїх нічого не розуміючих предків". Тому єдина світла пляма книги це Адам, в якого звичайного легко закохатися (в мене голові чомусь постійно Олег Меньшиков малюється).
Більше в книжці нічого нема: банальний сюжет, проста, зовсім не "львівська" мова, та і Львова там нема (назви вулиць не рахуються). Є лише сто думо про Адама на 1 сторінку, вони так часто повторюються і так втомлюють, що книжку на 300 сторінок я дочитала лише тому, шо просто пропускала знову ці ходіння по колу, і виявилося шо тоді книжку можна скоротити до 100 сторінок.
По сто одинакових питань і думок, часом навіть на одній сторінці, враження наче других слів автор не може підібріти. І коли ти сотий раз вже читаєш фразу "Анна запепечно хитнула головою" то книжку хочеться кинути у вікно.
Але як же бісить Анна:
- Хочу з ним бути!
Адам:
- Будь зі мною!
- Ні, я не хочу!
І так про все, про те шо б бути коханцями, про те що б втікти, про те шо б жити разом у Льовів, про те що б НЕ жити разом. Спочатку вона цього хоче, а потім "ні, я не хочу".
Загалом, книжка-мрія дівчини підлітка, про більш старшого, досвідченішого, елегантного і рішучого чоловіка, який прийде, притисне до стіни, і скаже "ти моя, мала, і я тебе забираю з собою від твоїх нічого не розуміючих предків". Тому єдина світла пляма книги це Адам, в якого звичайного легко закохатися (в мене голові чомусь постійно Олег Меньшиков малюється).
Більше в книжці нічого нема: банальний сюжет, проста, зовсім не "львівська" мова, та і Львова там нема (назви вулиць не рахуються). Є лише сто думо про Адама на 1 сторінку, вони так часто повторюються і так втомлюють, що книжку на 300 сторінок я дочитала лише тому, шо просто пропускала знову ці ходіння по колу, і виявилося шо тоді книжку можна скоротити до 100 сторінок.
January 27, 2022
Серіал кращий.
Бо 80% книги - це роздуми головної героїні "любить", "не любить", "а може?", "не може". Герої роблять дурні вчинки, виправдовуючи це коханням. Такоє.
Бо 80% книги - це роздуми головної героїні "любить", "не любить", "а може?", "не може". Герої роблять дурні вчинки, виправдовуючи це коханням. Такоє.
September 19, 2023
У цій love story не вистачає, власне, love.
З інтерв'ю з авторкою я знаю, що через відгук якогось критика вона переписувала твір, щоб скоротити його. Можливо, саме тому, у романі надто багато наративу, і те, що мало би бути показано через конкретні сцени, авторка просто констатує.
Прикро, але історії зближення героїв немає. Анна і Адам мають тридцять років різниці у віці, походять з різних соціальних верств, не мають жодних спільних захоплень чи інтересів - навіть приводів для розмов. За таких умов було б не зле показати через конкретні сцени, як герої зближуються, як між ними виникають почуття. Але замість цього є сцена, де 13-річна Анна з першого погляду закохується у незнайомого чоловіка 40+. Три роки потому Адам вперше в житті бачить незнайому 16-річну дівчину, подумки відмічає, що вона йому до смаку, і одразу, з цієї ж першої зустрічі, починає її домагатися. Вибачте, але враховуючи їх різницю у віці, це більше відгонить Гумбертом Гумбертом, ніж історією кохання.
Через те, що немає сцен зближення героїв, немає між ними нормальних діалогів, і вони люблять один одного просто тому що, подальший розвиток подій скидається на історію про те, як чоловік у кризі середнього віку розбещує юну дівчину і врешті-решт просто купує її у вуйка. Теоретично, історія, яка почалася як банальна розвага чоловіка із... гм, соціально незахищеною дівчиною, все ще могла б перерости на сторінках книги в історію кохання. Якби далі у тексті були сцени, які наочно показують справжнє зближення героїв. Але оскільки таких сцен немає, а еротичні сцени є, це все ще виглядає як "пан купив собі іграшку".
Діалоги - слабке місце "Мелодії кави у тональності кардамону". За майже чотириста сторінок твору Анна говорить щось більш-менш зв'язне, можливо, рази три чи чотири. Герої зазвичай обмінюються банальними фразами, які не розкривають їх характерів, виховання тощо.
Навіть тоді, коли героїня вже вагітна від Адама, вона не знає про нього нічого. Не знає його політичних переконань - це прямо прописано, коли йдеться про повстання. Не знає його захоплень - є сцена, де вона дивується, що він любить полювати. Не знає його смаків, не знає нічого про його родину... І все це після того, як авторка констатувала нам наративом, що герої справді зблизилися. Зблизилися? У чому це виражається? У тому, що Анна нічого не знає про чоловіка, від якого завагітніла? Єдине, що вона знає - коли він у поганому гуморі і його небезпечно дратувати. Щось то не схоже на велике кохання, більше на аб'юзивні стосунки.
Можна було б дорікнути, що аб'юз мені ввижається, але знаєте, скільки разів Адам приймає "ні", "ні, не хочу", "ні, не буду" від Анни? Нуль. Це ще й підкреслюється в тексті, що він все одно зробить по-своєму. Секса це також стосується. До речі, є сцена згвалтування Анни Адамом. Симптоматично, що навіть після згвалтування героїня не усвідомлює, що повністю залежить від свого кривдника і нікуди не подінеться від нього.
Ну і загалом: для чого сцена згвалтування у любовному романі?.. Щоб остаточно розбити мої сподівання на гарну історію кохання в декораціях позаминулого століття? Щоб пан Адам виглядав антагоністом?
До речі, про століття. До зображення епохи є питання. Наприклад, у тексті героїня кілька раз поправляє "пластини корсету", тоді як у 1840-і не носили корсетів з пластинами. І не зовсім зрозуміло, як Анна так легко сама вдягає і знімає корсета, коли корсети із застібками спереду увійшли до широкого вжитку у 1850-і. Ще цікаво, чому герої ніколи не ходять до сповіді та не відвідують церкву, навіть у неділю: у тексті є опис того, чим зайнята родина в неділю, і церква там не фігурує. І таке інше. Я б не домахувалася до таких дрібниць, якби не те, як побудована оповідь: у ній багато побуту, описів, як героїня встала, запалила у п'єці, зробила каву, поснідала, помила посуд... І коли оце все є у тексті, очікуєш, що воно відповідатиме хронотопу. І загалом ці описи могли б бути виправдані, якби вони дійсно показували епоху.
"Мелодія кави у тональності кардамону" - альбом патріархальних стереотипів. Вона - вродлива, юна, емоційна, непослідовна і, щиро кажучи, дурненька. Він - досвідчений, наполегливий, прагматичний, "він краще знає і про все подбає". Слухати цю дурепу не треба, вона сама не знає, чого хоче, потім зрозуміє, як їй пощастило. (Комічно те, що насправді все лайно вигрібати завжди доводиться сестрі головного героя, пані Терезі, а не самому Адаму). Вона - любить гарні сукенькі та діточок, рутина перших місяців після народження її зовсім не спустошує і взагалі в радість, навіть попри депривацію сну, та й роди її фігуру змінили тільки у кращий бік... etc, etc.
Я впевнена, що авторка щиро писала історію кохання, і нічого такого не прагнула показати в тексті: ані насильства, ані банальн��ї історії розбещення, але все одно не полишає враження, ніби хтось прочитав "Повію" Мирного і подумав "Класний сюжет для любовного роману!"
P.S. Ще з комічного: Анна часто "кидає погляд з-під опущених вій". От де письменники відкопали це кліше?.. Кинути на когось погляд з-під опущених вій фізично можливо тільки за умови, якщо ти стоїш, а інший лежить на підлозі. Ну неможливо "з-під опущених вій" подивитись кудись в інший бік, окрім як вниз.
З інтерв'ю з авторкою я знаю, що через відгук якогось критика вона переписувала твір, щоб скоротити його. Можливо, саме тому, у романі надто багато наративу, і те, що мало би бути показано через конкретні сцени, авторка просто констатує.
Прикро, але історії зближення героїв немає. Анна і Адам мають тридцять років різниці у віці, походять з різних соціальних верств, не мають жодних спільних захоплень чи інтересів - навіть приводів для розмов. За таких умов було б не зле показати через конкретні сцени, як герої зближуються, як між ними виникають почуття. Але замість цього є сцена, де 13-річна Анна з першого погляду закохується у незнайомого чоловіка 40+. Три роки потому Адам вперше в житті бачить незнайому 16-річну дівчину, подумки відмічає, що вона йому до смаку, і одразу, з цієї ж першої зустрічі, починає її домагатися. Вибачте, але враховуючи їх різницю у віці, це більше відгонить Гумбертом Гумбертом, ніж історією кохання.
Через те, що немає сцен зближення героїв, немає між ними нормальних діалогів, і вони люблять один одного просто тому що, подальший розвиток подій скидається на історію про те, як чоловік у кризі середнього віку розбещує юну дівчину і врешті-решт просто купує її у вуйка. Теоретично, історія, яка почалася як банальна розвага чоловіка із... гм, соціально незахищеною дівчиною, все ще могла б перерости на сторінках книги в історію кохання. Якби далі у тексті були сцени, які наочно показують справжнє зближення героїв. Але оскільки таких сцен немає, а еротичні сцени є, це все ще виглядає як "пан купив собі іграшку".
Діалоги - слабке місце "Мелодії кави у тональності кардамону". За майже чотириста сторінок твору Анна говорить щось більш-менш зв'язне, можливо, рази три чи чотири. Герої зазвичай обмінюються банальними фразами, які не розкривають їх характерів, виховання тощо.
Навіть тоді, коли героїня вже вагітна від Адама, вона не знає про нього нічого. Не знає його політичних переконань - це прямо прописано, коли йдеться про повстання. Не знає його захоплень - є сцена, де вона дивується, що він любить полювати. Не знає його смаків, не знає нічого про його родину... І все це після того, як авторка констатувала нам наративом, що герої справді зблизилися. Зблизилися? У чому це виражається? У тому, що Анна нічого не знає про чоловіка, від якого завагітніла? Єдине, що вона знає - коли він у поганому гуморі і його небезпечно дратувати. Щось то не схоже на велике кохання, більше на аб'юзивні стосунки.
Можна було б дорікнути, що аб'юз мені ввижається, але знаєте, скільки разів Адам приймає "ні", "ні, не хочу", "ні, не буду" від Анни? Нуль. Це ще й підкреслюється в тексті, що він все одно зробить по-своєму. Секса це також стосується. До речі, є сцена згвалтування Анни Адамом. Симптоматично, що навіть після згвалтування героїня не усвідомлює, що повністю залежить від свого кривдника і нікуди не подінеться від нього.
Ну і загалом: для чого сцена згвалтування у любовному романі?.. Щоб остаточно розбити мої сподівання на гарну історію кохання в декораціях позаминулого століття? Щоб пан Адам виглядав антагоністом?
До речі, про століття. До зображення епохи є питання. Наприклад, у тексті героїня кілька раз поправляє "пластини корсету", тоді як у 1840-і не носили корсетів з пластинами. І не зовсім зрозуміло, як Анна так легко сама вдягає і знімає корсета, коли корсети із застібками спереду увійшли до широкого вжитку у 1850-і. Ще цікаво, чому герої ніколи не ходять до сповіді та не відвідують церкву, навіть у неділю: у тексті є опис того, чим зайнята родина в неділю, і церква там не фігурує. І таке інше. Я б не домахувалася до таких дрібниць, якби не те, як побудована оповідь: у ній багато побуту, описів, як героїня встала, запалила у п'єці, зробила каву, поснідала, помила посуд... І коли оце все є у тексті, очікуєш, що воно відповідатиме хронотопу. І загалом ці описи могли б бути виправдані, якби вони дійсно показували епоху.
"Мелодія кави у тональності кардамону" - альбом патріархальних стереотипів. Вона - вродлива, юна, емоційна, непослідовна і, щиро кажучи, дурненька. Він - досвідчений, наполегливий, прагматичний, "він краще знає і про все подбає". Слухати цю дурепу не треба, вона сама не знає, чого хоче, потім зрозуміє, як їй пощастило. (Комічно те, що насправді все лайно вигрібати завжди доводиться сестрі головного героя, пані Терезі, а не самому Адаму). Вона - любить гарні сукенькі та діточок, рутина перших місяців після народження її зовсім не спустошує і взагалі в радість, навіть попри депривацію сну, та й роди її фігуру змінили тільки у кращий бік... etc, etc.
Я впевнена, що авторка щиро писала історію кохання, і нічого такого не прагнула показати в тексті: ані насильства, ані банальн��ї історії розбещення, але все одно не полишає враження, ніби хтось прочитав "Повію" Мирного і подумав "Класний сюжет для любовного роману!"
P.S. Ще з комічного: Анна часто "кидає погляд з-під опущених вій". От де письменники відкопали це кліше?.. Кинути на когось погляд з-під опущених вій фізично можливо тільки за умови, якщо ти стоїш, а інший лежить на підлозі. Ну неможливо "з-під опущених вій" подивитись кудись в інший бік, окрім як вниз.
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 25, 2018
Спочатку книга мені дуже сподобалася. Я б і не подумала, що моя оцінка в кінці буде такою. З середини книги я постійно замислювалася: навіщо читати такі книги, з яких ти для себе зовсім нічого корисного не візьмеш? Ні якихось цікавих думок, ні гарних цитат.
Дійсно, мова роману гарна, але сюжет, який починався так цікаво, зійшов на пси, став надто вже банальним. Тут наведу фразу самої головної героїні: «Їхня з Адамом історія - це лише ще одна банальна історія з сотні подібних, так само банальних історій.» А навіщо читати банальні історії? Якби це ще були якісь цікаві історичні персонажі. А так велику частину книги було нудно. Я не змогла зрозуміти ні головних героїв, ні мотивів їхніх учинків. Багато часу мене просто дратувало ставлення Анни до життя. Потім її думки постійно-препостійно повторювалися, вона то картала себе, то ставала Скарлет О‘Харою: «Подумаю про це завтра» чи й ще гірше: А хіба мені зараз зле? Не буду нічого робити, щоб не зробити гірше. Адам не кращий. Його поведінка взагалі мене дуже сильно дратувала і зовсім не здавалася мені поведінкою закоханого чоловіка.
У роману, звісно, є плюси: гарна мова, нема тут до чого придертися, гарні описи, відчувається любов авторки до своєї героїні, але мені постійно здавалася, що авторка намагалася зробити Анну кращою, аніж та була насправді.
Цікаво було те, що в романі з‘являлис� якісь місця у Львові, а в примітках було вказано, де це місце чи вулиця знаходиться зараз. Але те, як авторка висвітлювала історичне тло, мене бісило. Декілька речень і просто через кому перелічування подій, що трапилися.
Загалом персонажі прописані доволі добре, досить цілісно, хоча не завжди їм вірилося. Написано досить грамотно, авторка знала, чим зацікавити читача, щоб інтерес не охолов, але все ж таки не всюди їй це вдалося. Початок цікавий. Потім банальні речі. Тоді знову трохи цікавого, а потім набагато більше нудного. Ну і під кінець знову стало цікавіше.
Авторці досить добре вдалося передати атмосферу ХІХ століття, але хотілося все ж таки трохи більше про ту добу та історичні події, не через кому.
Знаю, що багатьом книга сподобалася, але я впевнена, що вже через кілька днів забуду її сюжет.
Дійсно, мова роману гарна, але сюжет, який починався так цікаво, зійшов на пси, став надто вже банальним. Тут наведу фразу самої головної героїні: «Їхня з Адамом історія - це лише ще одна банальна історія з сотні подібних, так само банальних історій.» А навіщо читати банальні історії? Якби це ще були якісь цікаві історичні персонажі. А так велику частину книги було нудно. Я не змогла зрозуміти ні головних героїв, ні мотивів їхніх учинків. Багато часу мене просто дратувало ставлення Анни до життя. Потім її думки постійно-препостійно повторювалися, вона то картала себе, то ставала Скарлет О‘Харою: «Подумаю про це завтра» чи й ще гірше: А хіба мені зараз зле? Не буду нічого робити, щоб не зробити гірше. Адам не кращий. Його поведінка взагалі мене дуже сильно дратувала і зовсім не здавалася мені поведінкою закоханого чоловіка.
У роману, звісно, є плюси: гарна мова, нема тут до чого придертися, гарні описи, відчувається любов авторки до своєї героїні, але мені постійно здавалася, що авторка намагалася зробити Анну кращою, аніж та була насправді.
Цікаво було те, що в романі з‘являлис� якісь місця у Львові, а в примітках було вказано, де це місце чи вулиця знаходиться зараз. Але те, як авторка висвітлювала історичне тло, мене бісило. Декілька речень і просто через кому перелічування подій, що трапилися.
Загалом персонажі прописані доволі добре, досить цілісно, хоча не завжди їм вірилося. Написано досить грамотно, авторка знала, чим зацікавити читача, щоб інтерес не охолов, але все ж таки не всюди їй це вдалося. Початок цікавий. Потім банальні речі. Тоді знову трохи цікавого, а потім набагато більше нудного. Ну і під кінець знову стало цікавіше.
Авторці досить добре вдалося передати атмосферу ХІХ століття, але хотілося все ж таки трохи більше про ту добу та історичні події, не через кому.
Знаю, що багатьом книга сподобалася, але я впевнена, що вже через кілька днів забуду її сюжет.
June 29, 2016
Таки вирішила прочитати книгу, про яку багато читала (перепрошую за тавтологію). Спонукали мене до цього два абсолютно протилежні відгуки, які потрапили на очі практично одночасно. Але постараюся відсторонитися від чужих вражень і поділитися своїми.
Отже, сюжет. (Сподіваюся, всі, хто мав, уже роман прочитали, бо дещо спойлеритиму.) Він � багатий, знатний, підстаркуватий і одружений. Вона � бідна, простолюдинка, юна й невинна. Вони, як відомо, не пара, не пара, не пара. Але у нах, звісно, любов. Звісно, взаємна, пристрасна, яка змітає всі перепони. А перепон багато, бо ж "що скажуть люди"? Та ще й ті, з 19-го століття, тобто затуркані соціальними, релігійними й іншими умовностями? Люди, звісно ж, кажуть: аяяяй! Так не можна, то ж нечемно! Але потім виявляється, що можна по-всякому, аби лишень ніхто не знав. Тобто, вдається брехати гарно � все можна, не вдається � позор тобі і стидоба на всю твою родину.
Головна героїня й бреше. Старанно і, насамперед, собі, повсякчас намагаючись переконатти себе, що вона не така(я), вона чекає... Втім, чого вона чекала, бідна дівчина й сама не знала. Так само, як не знала й того, чого хоче. Зате точно знала, чого не хоче, і я скажу вам по секрету: всього! Коханий поруч? Не хоче! Проганяє й відштовхує. Немає? Не хоче розлуки, чекає й виглядає. Прийшов? Знову не хоче його поруч. І так стоп’ятсо� разів за книгу. Зате дуже хотіла виглядати респектабельно в очах інших � не шльондрою, якою, як не крути, таки була, а просто нещасною дівчиною, яка ж просто кохає! Нібито кохання виправдовує все (ех, якби ж то так було в житті). Тобто спати з одруженим чоловіком, приймати від нього дорогі подарунки, жити на його утриманні � то для Анни не виглядало неподобаством, а коли її брат цього не зрозумів, образилася на нього, бо ж � як так? Вона ж кохає!
Загалом, головна героїня мене дратувала. Насамперед, своєю якоюсь дитячою глупотою. От хоч-не-хоч, а ще одна попсова російська пісенька в голову лізе: в голові ні бум-бум... Втім, сам закоханий шляхтич називав її ніяк не інакше, як "дівчинка моя нерозумна" або ж і прямолінійніше � "молода та дурна" і т. п., до того ж регулярно. Навіть коли вони вже одружилися. Так-так, за всіма законами жанру любовного роману, вони зрештою одружилися, за трагічних обставин, звісно, але як же інакше? І навіть не жили довго та щасливо, бо знову ж � закони жанру взяли верх, а в кінці книги читачки мають можливість поридати від горя та розчулення.
От щодо емоцій, то авторка їх таки виписує докладно і скрупульозно. Часом, як на мене, аж надто скрупульозно, скочуючись до численних повторів одного й того самого: він мене любить? точно любить? невже він мене любить? то таки любить? а може, він мене любить? та він мене, мабуть, таки любить? невже любить? Розумію, що дівчисько саме так і міркувало, постійно про це думаючи (сама була дівчиськом, навіть закоханим, тож знаю точно й вірю авторці))), але ж читати й перечитувати постійно ці потоки свідомості важко. Важко далися до мого розуміння й деякі інші речі. Наприклад, юна вагітна коханка прийшла до свого коханого додому в розпачі й застала там його дружину. Що має відчувати вона в такій ситуації? Так-так, все оте, про що ви подумали, але разом із тим їй іще вдається й роздивитися прискіпливо одяг, прикраси, зачіску, вираз обличчя суперниці тощо, та ще й позахоплюватися тим, яка вона класна, що мало б вказувати, напевно, на благородство героїні. Хоча яке там благородство � спати з одруженим чоловіком? Але ж вона не винна, то � кохання...
Так, треба зупинятися, бо рознесу книгу на дрантя (чогось критика мене аж надто надихає: от Доляк якось сподвигла на таке, Клименко, навіть Кідрук)) А насправді ж роман для українських поціновувачів такого жанру � знахідка: не все ж про закордонних графів та їх коханок читати. До того ж, крім сюжету, в книзі є багато спроб зануритися у психологію героїв, описати тогочасний Львів (хоча, крім назв вулиць, я нічого цікавого не знайшла), побут, жіноче вбрання (от цього, якраз, достатньо), навіть історичні факти � вони, як на мене, дещо притягнуті за вуха, зважаючи на загальну стилістику книги, але це те, про що мені було справді цікаво дізнатися. Крім того, роман має цікаву, тонко продуману музичну форму, котра підсилює запашну назву книги. До того ж написаний гарною грамотною українською, що вже � великий плюс (щоправда, що таке форма родового заперечного відмінка, ані автор, ані редактори не знають, на жаль).
Тож дозволю собі наступити на горло власній пісні й дати невеличку пораду: менше читайте чужих відгуків, а більше � книг)))
Отже, сюжет. (Сподіваюся, всі, хто мав, уже роман прочитали, бо дещо спойлеритиму.) Він � багатий, знатний, підстаркуватий і одружений. Вона � бідна, простолюдинка, юна й невинна. Вони, як відомо, не пара, не пара, не пара. Але у нах, звісно, любов. Звісно, взаємна, пристрасна, яка змітає всі перепони. А перепон багато, бо ж "що скажуть люди"? Та ще й ті, з 19-го століття, тобто затуркані соціальними, релігійними й іншими умовностями? Люди, звісно ж, кажуть: аяяяй! Так не можна, то ж нечемно! Але потім виявляється, що можна по-всякому, аби лишень ніхто не знав. Тобто, вдається брехати гарно � все можна, не вдається � позор тобі і стидоба на всю твою родину.
Головна героїня й бреше. Старанно і, насамперед, собі, повсякчас намагаючись переконатти себе, що вона не така(я), вона чекає... Втім, чого вона чекала, бідна дівчина й сама не знала. Так само, як не знала й того, чого хоче. Зате точно знала, чого не хоче, і я скажу вам по секрету: всього! Коханий поруч? Не хоче! Проганяє й відштовхує. Немає? Не хоче розлуки, чекає й виглядає. Прийшов? Знову не хоче його поруч. І так стоп’ятсо� разів за книгу. Зате дуже хотіла виглядати респектабельно в очах інших � не шльондрою, якою, як не крути, таки була, а просто нещасною дівчиною, яка ж просто кохає! Нібито кохання виправдовує все (ех, якби ж то так було в житті). Тобто спати з одруженим чоловіком, приймати від нього дорогі подарунки, жити на його утриманні � то для Анни не виглядало неподобаством, а коли її брат цього не зрозумів, образилася на нього, бо ж � як так? Вона ж кохає!
Загалом, головна героїня мене дратувала. Насамперед, своєю якоюсь дитячою глупотою. От хоч-не-хоч, а ще одна попсова російська пісенька в голову лізе: в голові ні бум-бум... Втім, сам закоханий шляхтич називав її ніяк не інакше, як "дівчинка моя нерозумна" або ж і прямолінійніше � "молода та дурна" і т. п., до того ж регулярно. Навіть коли вони вже одружилися. Так-так, за всіма законами жанру любовного роману, вони зрештою одружилися, за трагічних обставин, звісно, але як же інакше? І навіть не жили довго та щасливо, бо знову ж � закони жанру взяли верх, а в кінці книги читачки мають можливість поридати від горя та розчулення.
От щодо емоцій, то авторка їх таки виписує докладно і скрупульозно. Часом, як на мене, аж надто скрупульозно, скочуючись до численних повторів одного й того самого: він мене любить? точно любить? невже він мене любить? то таки любить? а може, він мене любить? та він мене, мабуть, таки любить? невже любить? Розумію, що дівчисько саме так і міркувало, постійно про це думаючи (сама була дівчиськом, навіть закоханим, тож знаю точно й вірю авторці))), але ж читати й перечитувати постійно ці потоки свідомості важко. Важко далися до мого розуміння й деякі інші речі. Наприклад, юна вагітна коханка прийшла до свого коханого додому в розпачі й застала там його дружину. Що має відчувати вона в такій ситуації? Так-так, все оте, про що ви подумали, але разом із тим їй іще вдається й роздивитися прискіпливо одяг, прикраси, зачіску, вираз обличчя суперниці тощо, та ще й позахоплюватися тим, яка вона класна, що мало б вказувати, напевно, на благородство героїні. Хоча яке там благородство � спати з одруженим чоловіком? Але ж вона не винна, то � кохання...
Так, треба зупинятися, бо рознесу книгу на дрантя (чогось критика мене аж надто надихає: от Доляк якось сподвигла на таке, Клименко, навіть Кідрук)) А насправді ж роман для українських поціновувачів такого жанру � знахідка: не все ж про закордонних графів та їх коханок читати. До того ж, крім сюжету, в книзі є багато спроб зануритися у психологію героїв, описати тогочасний Львів (хоча, крім назв вулиць, я нічого цікавого не знайшла), побут, жіноче вбрання (от цього, якраз, достатньо), навіть історичні факти � вони, як на мене, дещо притягнуті за вуха, зважаючи на загальну стилістику книги, але це те, про що мені було справді цікаво дізнатися. Крім того, роман має цікаву, тонко продуману музичну форму, котра підсилює запашну назву книги. До того ж написаний гарною грамотною українською, що вже � великий плюс (щоправда, що таке форма родового заперечного відмінка, ані автор, ані редактори не знають, на жаль).
Тож дозволю собі наступити на горло власній пісні й дати невеличку пораду: менше читайте чужих відгуків, а більше � книг)))
June 14, 2020
Дивуюсь собі як і головне чому я дочитала (пропускаючи цілі абзаци) цей романчик. Тепер по ділу.
Опишу свої враження не читати цей твір тезами.
1. Назвати гарно книгу, це ще не значить вдало її написати.
2. Дія, яка відбувається у ХІХ ст. не є запорукою цікавої змістовної книги, яка хоча б дозволила відчути певну епоху.
3. Авторці бракувало:
а) досвіду - діалоги дико нудні, все ведеться описово, фрази повторються (коректор видно теж пропускав цілі абзаци), мова бідна і нецікава, на жаль.
б) історичних даних - повстання 1848р притягнуто за вуха, його не було розкрито від слова зовсім, я зовсім не відчула дух епохи, бракувало більш побутових описів. Складалось враження, що це більше початок ХХ ст., ніж середина ХІХ. Хоча даний твір міг мати місце аж до 30хх рр. Не варто було авторці заморочуватись)
в) письменницької майстерності - тут я не можу бути аж таким критиком, але взяти хоча б розпіарену Елізабет Гілберт, від її книги плюватись не хочеться.
Тези можна продовжувати, але тоді підуть спойлери, а того нікому не треба. Аж дивуюсь, що про таку книжечку стільки написала.
Тому раджу читати не проплачені рецензії, а відгуки читачів.
І навіть бажання читати недумаючи, не є причиною читати саме цей твір. Для цього є "Щоденник пам'яті", як варіант)
Опишу свої враження не читати цей твір тезами.
1. Назвати гарно книгу, це ще не значить вдало її написати.
2. Дія, яка відбувається у ХІХ ст. не є запорукою цікавої змістовної книги, яка хоча б дозволила відчути певну епоху.
3. Авторці бракувало:
а) досвіду - діалоги дико нудні, все ведеться описово, фрази повторються (коректор видно теж пропускав цілі абзаци), мова бідна і нецікава, на жаль.
б) історичних даних - повстання 1848р притягнуто за вуха, його не було розкрито від слова зовсім, я зовсім не відчула дух епохи, бракувало більш побутових описів. Складалось враження, що це більше початок ХХ ст., ніж середина ХІХ. Хоча даний твір міг мати місце аж до 30хх рр. Не варто було авторці заморочуватись)
в) письменницької майстерності - тут я не можу бути аж таким критиком, але взяти хоча б розпіарену Елізабет Гілберт, від її книги плюватись не хочеться.
Тези можна продовжувати, але тоді підуть спойлери, а того нікому не треба. Аж дивуюсь, що про таку книжечку стільки написала.
Тому раджу читати не проплачені рецензії, а відгуки читачів.
І навіть бажання читати недумаючи, не є причиною читати саме цей твір. Для цього є "Щоденник пам'яті", як варіант)
April 25, 2023
Давно не стикалася з настільки нудотно примітивною літературою. Хоча це навіть складно назвати літературою. Так...бурливо примітивний бульварний романчик.
Ані сюжету, ані діалогів, ані атмосфери, ані хоч якогось адекватного розкриття персонажів.
Навіть не хочеться витрачати більше слів на рецензію. Змарнований час, не рекомендую.
#knyhoveredun
Ані сюжету, ані діалогів, ані атмосфери, ані хоч якогось адекватного розкриття персонажів.
Навіть не хочеться витрачати більше слів на рецензію. Змарнований час, не рекомендую.
#knyhoveredun
Read
February 11, 2024Ютуб підконув серіал, переглянула і згадала, що читала колись книгу.
Серіал красивий, побільше б нам власних таких легких костюмованих проектів.
Серіал красивий, побільше б нам власних таких легких костюмованих проектів.
May 15, 2022
Вирішила прочитати книгу після перегляду серіалу (ну, буває хочеться ,кось романтики, коли в житті не вистачає та й щоб відволіктись від буднів і якось розслабитись), але там треба було зазначити, що він, радше, за мотивами книги, а не її цілковита екранізація. На хвилі своєї прихильності до серіалу взяла відразу дві частини...До другої ще не дійшла, але, все ж прочитаю.
Що ж сказати!? Мабуть те, що мене вразило. Мене настільки сильно вразила шалена робота, яку провели сценаристи щоб зробити хороший серіал, з гарними сюжетнимилініями, розкритими характерними персонажів- коли ти дійсно співпереживаєш, захоплюєшся, розумієш вчинки..., - настільки ж сильно вразило те, як взагалі після прочитання книги хтось міг подумати що з неї вийде щось достойне і вирішив екранізувати! Тут моя хвала сценаристам!
Щодо книги: так сталось що я багато читаю, не люблю бульварну літературу (хоча був час в юності, коли і нею грішила, бо в книжці так все гарно і відкрито було описано - порно для книжкових черв'яків жіночої статі в підлітковому віці))), але інколи все ж хочеться повернутись до якось сентиментальності, шарму кохання...і всього такого - просто почитати про високі почуття цікаву історію, де вони такі високі долають перепони заради кохання чоловіки ідуть на все...(треба було і далі читати Спаркса в таких випадках))) Так було і тут! (Захопив розум ще й описаний час - 19 століття, пишні сукні, честь.., ще й події всі на Галичині). Відразу скажу, що цю книгу до бульварних відносити не треба - все дуже стримано і прикрито, але....такий ось після смак незрілості, дешевезни, якщо так про книгу можна сказати, залишився.
Зміст історії можете переглянути в описі. Щоб в подробиці не вдаватися назву кілька пунктів, які не роблять шани:
1. Абсолютно не розкритті персонажі (на відміну від серіалу), не зрозуміло що їх підштовхує до тих та інших дій;
2. Дуже слабкі та примітивні діалоги, у більшості своїй.
3. Не розкрита повністю головна сюжетна лінія. Вже не говорю про інші дрібні, які, знову ж таки, в серіалі розкритті й відіграли велику роль в становленні персонажів, в їх розумінні глядачами.
4. Примітисвність опису стосунків головних героїв...Перші кілька частин, не могла позбавитися думки, що мене нудить....дуже все відкрито складалось на розбещення...Дорослий чоловік вирішив спокусити, ну дуууже юну дівчину, а в першому розділі їй і 16 не було...Через це до кінця книги здавалось враження що читаєш історію Про багатого папіка і його утримаку...
5. Відсутність глибини. На екрані прослідковувався ріст персонажів, як розвиваються їхні стосунки, чому вони обрали один одного, як їх звела доля, як життєві обставини привели їх у ту, точку, де вони є..В книзі - якась криза середнього віку у чоловіка і він повівся на молоденьку дівицю....Навіть нема якогось, не те що обґрунтування, а просто натяку в їх словах, діях, чим окрім зовнішності і сексу вони привабили один одного. На чому все трималось? Лише (спойлер) в кінці книги коли головній героїні вже десь близько 25, вона, скажемо, почала помічати в ньогогарні риси і зрозуміла чого його полюбила....
6. Немає лінії розвитку та росту головних персонажів: головна героїня як була наївним дівчиськом, так і майже до кінця книги ним і залишилась...дитина...яка не розвивається, не показано її становлення я к жінки, як особистості (що є в серіалі ).., як і нема взаємодії з зовнішнім світом та іншими персонажами. Таке враження що вони лише один з одним спілкуються
Короче, не буду розписувати далі. Якщо хочеться чогось ніжного, про любов - щоб просто розслабитись, насолодитися цікавою історією, декораціями - раджу подивитися серіал "Кава з кардамоном", сценаристи просто з нічого зробили цуерку! Браво! А от книгу, за мотивами якої він знятий, не раджу!
Що ж сказати!? Мабуть те, що мене вразило. Мене настільки сильно вразила шалена робота, яку провели сценаристи щоб зробити хороший серіал, з гарними сюжетнимилініями, розкритими характерними персонажів- коли ти дійсно співпереживаєш, захоплюєшся, розумієш вчинки..., - настільки ж сильно вразило те, як взагалі після прочитання книги хтось міг подумати що з неї вийде щось достойне і вирішив екранізувати! Тут моя хвала сценаристам!
Щодо книги: так сталось що я багато читаю, не люблю бульварну літературу (хоча був час в юності, коли і нею грішила, бо в книжці так все гарно і відкрито було описано - порно для книжкових черв'яків жіночої статі в підлітковому віці))), але інколи все ж хочеться повернутись до якось сентиментальності, шарму кохання...і всього такого - просто почитати про високі почуття цікаву історію, де вони такі високі долають перепони заради кохання чоловіки ідуть на все...(треба було і далі читати Спаркса в таких випадках))) Так було і тут! (Захопив розум ще й описаний час - 19 століття, пишні сукні, честь.., ще й події всі на Галичині). Відразу скажу, що цю книгу до бульварних відносити не треба - все дуже стримано і прикрито, але....такий ось після смак незрілості, дешевезни, якщо так про книгу можна сказати, залишився.
Зміст історії можете переглянути в описі. Щоб в подробиці не вдаватися назву кілька пунктів, які не роблять шани:
1. Абсолютно не розкритті персонажі (на відміну від серіалу), не зрозуміло що їх підштовхує до тих та інших дій;
2. Дуже слабкі та примітивні діалоги, у більшості своїй.
3. Не розкрита повністю головна сюжетна лінія. Вже не говорю про інші дрібні, які, знову ж таки, в серіалі розкритті й відіграли велику роль в становленні персонажів, в їх розумінні глядачами.
4. Примітисвність опису стосунків головних героїв...Перші кілька частин, не могла позбавитися думки, що мене нудить....дуже все відкрито складалось на розбещення...Дорослий чоловік вирішив спокусити, ну дуууже юну дівчину, а в першому розділі їй і 16 не було...Через це до кінця книги здавалось враження що читаєш історію Про багатого папіка і його утримаку...
5. Відсутність глибини. На екрані прослідковувався ріст персонажів, як розвиваються їхні стосунки, чому вони обрали один одного, як їх звела доля, як життєві обставини привели їх у ту, точку, де вони є..В книзі - якась криза середнього віку у чоловіка і він повівся на молоденьку дівицю....Навіть нема якогось, не те що обґрунтування, а просто натяку в їх словах, діях, чим окрім зовнішності і сексу вони привабили один одного. На чому все трималось? Лише (спойлер) в кінці книги коли головній героїні вже десь близько 25, вона, скажемо, почала помічати в ньогогарні риси і зрозуміла чого його полюбила....
6. Немає лінії розвитку та росту головних персонажів: головна героїня як була наївним дівчиськом, так і майже до кінця книги ним і залишилась...дитина...яка не розвивається, не показано її становлення я к жінки, як особистості (що є в серіалі ).., як і нема взаємодії з зовнішнім світом та іншими персонажами. Таке враження що вони лише один з одним спілкуються
Короче, не буду розписувати далі. Якщо хочеться чогось ніжного, про любов - щоб просто розслабитись, насолодитися цікавою історією, декораціями - раджу подивитися серіал "Кава з кардамоном", сценаристи просто з нічого зробили цуерку! Браво! А от книгу, за мотивами якої він знятий, не раджу!
December 19, 2022
Двоякое впечатление произвела на меня эта книга. Причем рассматривать её хочется не как целостное произведение одного автора, а как роман-монографию, которую писали как минимум два абсолютно разных человека. И если одно из этих воображаемых «Я» писательницы сумело мне сильно понравится, то второе умудрилось свести очарование текста «на нет».
Лично мне книга представляется как эдакая смесь классической истории о Джейн Эйр и бульварного романа какого-то современного писателя. С творением Бронте книгу связывают в первую очередь герои: молодая провинциальная девушка и волевой, довольно замкнутый герой «в самом расцвете сил», а так же их различие в возрасте и социальном положении. Всё это наводит на мысль о параллелях с известным романом. И на этом же параллели заканчиваются, так как ни представления об эпохе, ни всесторонней сюжетной линии, ни ключевых моментов судеб героев до их встречи в романе нет. Есть только очень подробная история отношений, которая начинается на первой и заканчивается на последней странице романа. Хотите знать, как Адам жил до Анны, и как Анна будет жить после Адама? Не сегодня. Лучше вот - почитайте ещё 20 страниц размышлений на тему «как же Она всё таки любит Его».
С одной стороны подобная позиция автора логична � писательница ещё в предисловии предупреждает, что в романе речь пойдет об отношения и только о них. Но, на мой взгляд, убери она намеки на постельные сцены (только намеки, самих сцен там, благо, нет) и сократи количество довольно однотипных переживаний с 10 страниц до абзаца (на качество это не особо повлияло бы), и книга смотрелась бы намного выигрышнее и была бы гораздо ближе по типажу к той же «Джейн Эйр».
А вот что понравилось безоговорочно � это стиль автора. Приятный и легкий, он захватил меня невзирая на обилие незнакомых львовских словечек типа «вуйко» и «п’єц�. Думаю, что именно благодаря легкости текста я довольно быстро осилила этот немаленький роман.
Отдельно повеселило то, как автор пыталась оправдать красиво звучащее название всовыванием в сюжет топорных отсылок к нему. По сути, постоянное упоминание кофе с кардамоном не влияло ни на общую атмосферу книги, ни на атмосферу отдельных её сцен, так что смысла в этой фишке я не увидила. Как и смысла в том, чтобы называть разделы «аппассионато», «увертюра», «интерлюдия» и т.д. Слова, бесспорно, красивые, но с сюжетом они не связаны абсолютно. В конце концов то, что в книге 2-3 раза за 500 стр. вскользь упоминается то, что Анна когда-то умела играть на фортепиано, сильно книгу к музыкальной теме не привязывает.
Но, несмотря на обилии летящих этой рецензии тапок, в общих чертах роман оставляет довольно приятное впечатление. Перечитывать его захочется вряд ли, советовать особо тоже не буду, но прочесть один раз дабы скоротать пару вечеров за романтической историей, особенно тем, кто любит книги об отношениях, вполне можно.
Лично мне книга представляется как эдакая смесь классической истории о Джейн Эйр и бульварного романа какого-то современного писателя. С творением Бронте книгу связывают в первую очередь герои: молодая провинциальная девушка и волевой, довольно замкнутый герой «в самом расцвете сил», а так же их различие в возрасте и социальном положении. Всё это наводит на мысль о параллелях с известным романом. И на этом же параллели заканчиваются, так как ни представления об эпохе, ни всесторонней сюжетной линии, ни ключевых моментов судеб героев до их встречи в романе нет. Есть только очень подробная история отношений, которая начинается на первой и заканчивается на последней странице романа. Хотите знать, как Адам жил до Анны, и как Анна будет жить после Адама? Не сегодня. Лучше вот - почитайте ещё 20 страниц размышлений на тему «как же Она всё таки любит Его».
С одной стороны подобная позиция автора логична � писательница ещё в предисловии предупреждает, что в романе речь пойдет об отношения и только о них. Но, на мой взгляд, убери она намеки на постельные сцены (только намеки, самих сцен там, благо, нет) и сократи количество довольно однотипных переживаний с 10 страниц до абзаца (на качество это не особо повлияло бы), и книга смотрелась бы намного выигрышнее и была бы гораздо ближе по типажу к той же «Джейн Эйр».
А вот что понравилось безоговорочно � это стиль автора. Приятный и легкий, он захватил меня невзирая на обилие незнакомых львовских словечек типа «вуйко» и «п’єц�. Думаю, что именно благодаря легкости текста я довольно быстро осилила этот немаленький роман.
Отдельно повеселило то, как автор пыталась оправдать красиво звучащее название всовыванием в сюжет топорных отсылок к нему. По сути, постоянное упоминание кофе с кардамоном не влияло ни на общую атмосферу книги, ни на атмосферу отдельных её сцен, так что смысла в этой фишке я не увидила. Как и смысла в том, чтобы называть разделы «аппассионато», «увертюра», «интерлюдия» и т.д. Слова, бесспорно, красивые, но с сюжетом они не связаны абсолютно. В конце концов то, что в книге 2-3 раза за 500 стр. вскользь упоминается то, что Анна когда-то умела играть на фортепиано, сильно книгу к музыкальной теме не привязывает.
Но, несмотря на обилии летящих этой рецензии тапок, в общих чертах роман оставляет довольно приятное впечатление. Перечитывать его захочется вряд ли, советовать особо тоже не буду, но прочесть один раз дабы скоротать пару вечеров за романтической историей, особенно тем, кто любит книги об отношениях, вполне можно.
July 9, 2023
Мої враження про книгу у двох словах: НЕ ВІРЮ.
Мені обіцяли кохання, а в результаті я побачила тільки аб’ю�, інтимний інтерес і психологічні травми.
Читати не раджу, бо це зайва витрата часу та нервів.
Мені обіцяли кохання, а в результаті я побачила тільки аб’ю�, інтимний інтерес і психологічні травми.
Читати не раджу, бо це зайва витрата часу та нервів.
November 20, 2017
Головна героїня неймовірно дратувала своєю інфантильністю протягом всього твору. І неймовірно шкода Анелю.
November 25, 2021
Кохання... Іноді, коли його зустрічаєш, все на світі здається простим і зрозумілим. А іноді навпаки - все настільки складно, що не зрозуміло, а чи складеться взагалі, а чи судилося?
Ось так і у головних героїв - Адама та Анни. Здається, що все проти них: різниця у віці, нерівність становища, його шлюб та діти, суспільна думка, бажання її вуйка видати Анну вдало заміж і, звичайно, суспільний осуд, заборона на подібне кохання та майже неможливе розлучення, адже на дворі 19 століття. І, тільки читаючи, розумієш скільки зусиль їм коштувало, пройти свій шлях і не здатися.
Ця книга мене дуже порадувала саме головними героями. Вони дуже справжні, живі, зі своїми недоліками і чеснотами. Щодо Анни, то на сторінках роману ми взагалі спостерігаємо історію дорослішання, як вона з зовсім юної дівчини перетворюється в дорослу, відповідальну жінку.
Також, безперечна цінність книги в її атмосферності та прекрасному змальовуванні всіх деталей епохи. Львів тут просто чарівний!
Книга змусила відчути вдячність за те, що я живу в 21му столітті і є настільки вільною!
І окремо хочу відзначити чудову українську мову. В ній просто купаєшся, читаючи.
Може сюжет і не зовсім оригінальний, але цей роман точно зігріває душу...
Ось так і у головних героїв - Адама та Анни. Здається, що все проти них: різниця у віці, нерівність становища, його шлюб та діти, суспільна думка, бажання її вуйка видати Анну вдало заміж і, звичайно, суспільний осуд, заборона на подібне кохання та майже неможливе розлучення, адже на дворі 19 століття. І, тільки читаючи, розумієш скільки зусиль їм коштувало, пройти свій шлях і не здатися.
Ця книга мене дуже порадувала саме головними героями. Вони дуже справжні, живі, зі своїми недоліками і чеснотами. Щодо Анни, то на сторінках роману ми взагалі спостерігаємо історію дорослішання, як вона з зовсім юної дівчини перетворюється в дорослу, відповідальну жінку.
Також, безперечна цінність книги в її атмосферності та прекрасному змальовуванні всіх деталей епохи. Львів тут просто чарівний!
Книга змусила відчути вдячність за те, що я живу в 21му столітті і є настільки вільною!
І окремо хочу відзначити чудову українську мову. В ній просто купаєшся, читаючи.
Може сюжет і не зовсім оригінальний, але цей роман точно зігріває душу...
April 30, 2021
Чи може книга бути заворожуючою і разом з тим таємничою? Роману «Мелодія кави у тональності кардамону» української письменниці Наталії Гурницької це вдалося (ще б пак, авторка пропрацювала над ним десять років). Більш того: не так давно вийшов тизер українського-польського серіалу «Кава з кардамоном» за мотивами роману.
«Мелодія кави у тональності кардамону» � це історична драма, бекграундом якої взято Львів середини XIX століття, на тлі якого розгортається історія кохання сироти Анни та одруженого польського шляхтича Адама (певно тому і цілий серіал, а не просто фільм, бо ж класика жанру). І справді, подій тут багато: читачу майже не вдасться занудьгувати, хоч ідея по суті не нова: любов і прийняття (або неприйняття). У авторки вийшла цікава книга з ефектом повного занурення у епоху (роки клопітких досліджень у архівах точно не були марними).
Роман, що позиціонується як жіночий таїть на своїх сторінках і філософські підтексти, і добре прописані психологічні тонкощі щодо різниці у віці героїв; подекуди навіть брутально правдиво, але без зайвого моралізаторства. Від останніх сторінок мені дуже щемило серце.
«Мелодія кави у тональності кардамону» � це історична драма, бекграундом якої взято Львів середини XIX століття, на тлі якого розгортається історія кохання сироти Анни та одруженого польського шляхтича Адама (певно тому і цілий серіал, а не просто фільм, бо ж класика жанру). І справді, подій тут багато: читачу майже не вдасться занудьгувати, хоч ідея по суті не нова: любов і прийняття (або неприйняття). У авторки вийшла цікава книга з ефектом повного занурення у епоху (роки клопітких досліджень у архівах точно не були марними).
Роман, що позиціонується як жіночий таїть на своїх сторінках і філософські підтексти, і добре прописані психологічні тонкощі щодо різниці у віці героїв; подекуди навіть брутально правдиво, але без зайвого моралізаторства. Від останніх сторінок мені дуже щемило серце.
December 9, 2024
Взагалі на каву з кардамоном мене заохотила моя мама (як впринципі і на всю каву) � Тож коли я зайшла в бібліотеку і серед багатьох нічим не примітних книжок побачила це видання, з словом "кава" у назві я вирішила що це доля і треба читать.
Взагалі раджу вам ходити до бібліотеки, це дуже класний досвід 🎉
Книга взагалі цікава, як на мене дуже перевантажена описами і подробицями, але я так зрозуміла що багатьом це подобається, тож коли мені щось таке траплялося то я пробігалася рядками до розвитку подій або до наступного абзацу але відірватися від книги було важко, а мова про те щоб покинути читання взагалі не йшла.
Основна сюжетна лінія цікава, вона розповідає про кохання, якого не повинно було статися, але ж воно таки сталося 💃 Всі події відбуваються у Львові ХIХ сторіччя, і книга чудово передає настрої та відчуття, зв'язки, обставини та події.
Я навіть плакала, щоправда не через головну героїню, на долю скої випало більше ніж достатньо як на її юні роки. А щє книга в котрий раз доводить, що всі наші рішення мають по собі наслідки, за які доведеться сплачувати, та чи посильно буде ця плата?
Взагалі раджу вам ходити до бібліотеки, це дуже класний досвід 🎉
Книга взагалі цікава, як на мене дуже перевантажена описами і подробицями, але я так зрозуміла що багатьом це подобається, тож коли мені щось таке траплялося то я пробігалася рядками до розвитку подій або до наступного абзацу але відірватися від книги було важко, а мова про те щоб покинути читання взагалі не йшла.
Основна сюжетна лінія цікава, вона розповідає про кохання, якого не повинно було статися, але ж воно таки сталося 💃 Всі події відбуваються у Львові ХIХ сторіччя, і книга чудово передає настрої та відчуття, зв'язки, обставини та події.
Я навіть плакала, щоправда не через головну героїню, на долю скої випало більше ніж достатньо як на її юні роки. А щє книга в котрий раз доводить, що всі наші рішення мають по собі наслідки, за які доведеться сплачувати, та чи посильно буде ця плата?
July 12, 2022
Від цієї книжки буквально збожеволіла. Щось схоже відчувала в дитинстві, коли вперше читала Гаррі Поттера :) Знову й знову хотілося її взяти в руки, розгорнути й читати, читати, читати...Вона причина мого емоційного (та й не лише емоційного)збудження, безсонної ночі, привід для постійного обговорення та джерело відчуття піднесеності. Перша половина історії взагалі божевільно прекрасна. Так стрімко розгорається іскорка забороненого кохання й не зчуєшся, як це вже пекельне полум'я пристрасті. Ніколи б не подумала, що така кількість сцен близькості між героями здатне доречно вписатися в сюжет, не попсувавши історію. І дійсно не псує! Навпаки, без них читач не провідчував би шаленості почуттів між простою дівчиною з бідної родини та заможним, одруженим чоловіком. Втілення божевільної мрії, різниця у 30 років, прагнення віддатися пориву пристрасті знову й знову, заплямована репутація - ось який вигляд має шлях Анни від коханки до законної дружини. Усе це написано розкішною мовою, гарними реченнями. Скільки разів я відчувала захват від здатності авторки влучно та красиво висловитися.
February 15, 2024
Серіал однозначно кращий за оригінал, тобто книгу. Подій і героїв тут значно менше. Хоча відчувається, що авторка принаймні більше працювала над першою частиною, ніж над другою.
Відчуття 15-річної дівчини передані з погляду дорослої жінки, якою Анна тоді бути не могла, зважаючи на вік, оточення та часи. Надто часто вона сама себе переконує, як сильно кохає Адама, хоча дії її часто нелогічні. Надто багато спідниць та оповідей про них.
Є відсилки до чогось більшого, цікавого, тут прихованого, але не більше того - тут вони ніби загадка, а у другій частині ці загадки ніяк не розкриті, і це дивно.
В рецензії цю книгу порівнюють з "Ті, що співають у терені", але таке порівняння недоречне взагалі - не той рівень.
Хоча як легке жіноче чтиво - непогано
Відчуття 15-річної дівчини передані з погляду дорослої жінки, якою Анна тоді бути не могла, зважаючи на вік, оточення та часи. Надто часто вона сама себе переконує, як сильно кохає Адама, хоча дії її часто нелогічні. Надто багато спідниць та оповідей про них.
Є відсилки до чогось більшого, цікавого, тут прихованого, але не більше того - тут вони ніби загадка, а у другій частині ці загадки ніяк не розкриті, і це дивно.
В рецензії цю книгу порівнюють з "Ті, що співають у терені", але таке порівняння недоречне взагалі - не той рівень.
Хоча як легке жіноче чтиво - непогано
January 17, 2022
Перших дві третини я дратувалася і нудилася. Нерішучість героїні, її переживання, думки та деякі діалоги можна було б суттєво скоротити.
Анна, головна героїня, занадто ідеальна, занадто добра, тверезо оцінює ситуації, вчинки інших людей, занадто жертвує собою на користь чоловіка тощо. Таких людей не буває 🙂
А ще мова, мені дуже бракувало типових для Львова словечок, ґвари нашої... Хоча, можливо, це було зроблено навмисне, бо не для всіх такий текст буде зрозумілим.
В другій частині сюжет цікавіший, динамічніший, несподіваніший, хоча й не всі події є зрозумілими і розкритими, на мою думку.
Тема материнства дуже зачепила, навіть трошки поплакала.
Анна, головна героїня, занадто ідеальна, занадто добра, тверезо оцінює ситуації, вчинки інших людей, занадто жертвує собою на користь чоловіка тощо. Таких людей не буває 🙂
А ще мова, мені дуже бракувало типових для Львова словечок, ґвари нашої... Хоча, можливо, це було зроблено навмисне, бо не для всіх такий текст буде зрозумілим.
В другій частині сюжет цікавіший, динамічніший, несподіваніший, хоча й не всі події є зрозумілими і розкритими, на мою думку.
Тема материнства дуже зачепила, навіть трошки поплакала.
January 19, 2021
👤Наталія Гурницька
📕Мелодія кави у тональності кардамону
.
Ця книга насправді, мене відлякувала, напевно тим, що це занадто жіночій роман, по суті так і є- це жіночий роман та нереальна історія кохання, хоча саме кохання є нереальним 💏💏💏
.
Чесно кажучи книжка у мене викликала двояке віддчуття: романтична хороша історія, і якщо ти романтична особа, то прочуєш цю історію крізь себе, навіть заплачеш😢😢
.
А з іншого боку чекаєш чогось більшого від цього роману, бо ні героі не відкриті повністю , ні іхні характери.
Книга на один раз, як на мене💛💙
✍️А ви читали? Сподобалось?
📕Мелодія кави у тональності кардамону
.
Ця книга насправді, мене відлякувала, напевно тим, що це занадто жіночій роман, по суті так і є- це жіночий роман та нереальна історія кохання, хоча саме кохання є нереальним 💏💏💏
.
Чесно кажучи книжка у мене викликала двояке віддчуття: романтична хороша історія, і якщо ти романтична особа, то прочуєш цю історію крізь себе, навіть заплачеш😢😢
.
А з іншого боку чекаєш чогось більшого від цього роману, бо ні героі не відкриті повністю , ні іхні характери.
Книга на один раз, як на мене💛💙
✍️А ви читали? Сподобалось?
February 24, 2025
Ім'я Андрея Шептицького в анотації стало вирішальним фактором у моєму виборі цієї книги. На жаль, очікування не виправдалися. Замість глибокого історичного контексту, я отримала банальну історію стосунків, яка більше нагадувала збірку "червоних прапорців". Це розчарувало.
З цікавості я вирішила дослідити родинне дерево Андрея Шептицького, сподіваючись знайти зв'язок з подіями та персонажами роману. Однак, жоден з фактів біографії його бабусь і дідусів не знайшов відображення в книзі. Це викликає сумніви щодо достовірності анотації та її відповідності змісту твору.
З цікавості я вирішила дослідити родинне дерево Андрея Шептицького, сподіваючись знайти зв'язок з подіями та персонажами роману. Однак, жоден з фактів біографії його бабусь і дідусів не знайшов відображення в книзі. Це викликає сумніви щодо достовірності анотації та її відповідності змісту твору.
July 17, 2024
Спочатку дуже важко читати через кримінальну природу любовної лінії і головну героїню без будь яких побічних інтересів окрім переживань за одруженого чоловіка.
Однак, коли почали з'являтися інші дійові особи та повороти сюжету - стало цікавіше. Окремий плюс за постійні відсилки до реальних локацій та історичних подій Галичини.
Ні в якому разі цю історію романтизувати не можна, однак під кінець книжки вже якось не хотілося думати про неї нічого поганого.
Однак, коли почали з'являтися інші дійові особи та повороти сюжету - стало цікавіше. Окремий плюс за постійні відсилки до реальних локацій та історичних подій Галичини.
Ні в якому разі цю історію романтизувати не можна, однак під кінець книжки вже якось не хотілося думати про неї нічого поганого.
August 14, 2021
Дуже посередня історія. Персонажі плоскі і не цікаві. Кохання зовсім не помітила, а от хворобливого бажання головного героя контролювати свою "кохану"- хоч відбавляй. Якій на хвилиночку навіть не 16 на початку "стосунків"
Особливостей епохи було зовсім мало, тому нащо авторка писала про ХІХ ст. не зрозуміло.
Цікаво що вийде у СТБ з екранізацією.
Особливостей епохи було зовсім мало, тому нащо авторка писала про ХІХ ст. не зрозуміло.
Цікаво що вийде у СТБ з екранізацією.
Read
September 13, 2024Не знаю як оцінити її. Ні 4, ні 3, ні 2 зірочки поставити не можу. Мабуть, я просто була підготовлена до такої сюжетної лінії, тому дуже не розчаровувалась. Закінчення, правда, не таке як у серіалі. Взагалі, серіал мені більше сподобався, ніж книга
July 12, 2017
Один з кращих україномовних романів.
May 20, 2020
Прочитала влітку на одному диханні, на осінь вже все забулося(
January 16, 2022
Починалося все досить цікаво, а в кінці просто розумієш, що це досить посередній роман, який нічого в собі не несе. Легке чтиво на один раз. Навіть не хочеться читати продовження
February 9, 2022
Очікувати вау-ефекту точно не варто. Як на мене, то трохи затягнуто, але розв’язк� здивувала і навіть розчулила дуже.
December 27, 2022
Книга дуже нудна. Сюжет можна було б описати на 50 сторінках, а не розтягувати.
Зацікавило лише опис життя в Галичині у ХІХ столітті, особливо про становище жінок .
Зацікавило лише опис життя в Галичині у ХІХ столітті, особливо про становище жінок .
September 20, 2023
Рік тому подивилась серіал, вирішила прочитату книгу.
В цілому непогано, но іноді постійні роздуми і сумніви головної героїні дратували.
В цілому непогано, но іноді постійні роздуми і сумніви головної героїні дратували.
Displaying 1 - 30 of 36 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.