What do you think?
Rate this book
Tales Of Pirx The Pilot
In Pilot Pirx, Lem has created an irresistibly likable character: an astronaut who gives the impression of still navigating by the seat of his pants-a bumbler but an inspired one. By investing Pirx with a range of human foibles, Lem offers a wonderful vision of the audacity, childlike curiosity, and intuition that can give humans the courage to confront outer space. Translated by Louis Iribarne.
A Helen and Kurt Wolff Book.
A Helen and Kurt Wolff Book.
206 pages, Paperback
First published January 1, 1961
240 people are currently reading
3,817 people want to read
About the author
Stanisław Lem
447books4,296followersStanisław Lem (staˈɲiswaf lɛm) was a Polish science fiction, philosophical and satirical writer of Jewish descent. His books have been translated into 41 languages and have sold over 27 million copies. He is perhaps best known as the author of Solaris, which has twice been made into a feature film. In 1976, Theodore Sturgeon claimed that Lem was the most widely read science-fiction writer in the world.
His works explore philosophical themes; speculation on technology, the nature of intelligence, the impossibility of mutual communication and understanding, despair about human limitations and humankind's place in the universe. They are sometimes presented as fiction, but others are in the form of essays or philosophical books. Translations of his works are difficult and multiple translated versions of his works exist.
Lem became truly productive after 1956, when the de-Stalinization period led to the "Polish October", when Poland experienced an increase in freedom of speech. Between 1956 and 1968, Lem authored 17 books. His works were widely translated abroad (although mostly in the Eastern Bloc countries). In 1957 he published his first non-fiction, philosophical book, Dialogi (Dialogues), one of his two most famous philosophical texts along with Summa Technologiae (1964). The Summa is notable for being a unique analysis of prospective social, cybernetic, and biological advances. In this work, Lem discusses philosophical implications of technologies that were completely in the realm of science fiction then, but are gaining importance today—like, for instance, virtual reality and nanotechnology. Over the next few decades, he published many books, both science fiction and philosophical/futurological, although from the 1980s onwards he tended to concentrate on philosophical texts and essays.
He gained international fame for The Cyberiad, a series of humorous short stories from a mechanical universe ruled by robots, first published in English in 1974. His best-known novels include Solaris (1961), His Master's Voice (Głos pana, 1968), and the late Fiasco (Fiasko, 1987), expressing most strongly his major theme of the futility of mankind's attempts to comprehend the truly alien. Solaris was made into a film in 1972 by Russian director Andrei Tarkovsky and won a Special Jury Prize at the Cannes Film Festival in 1972; in 2002, Steven Soderbergh directed a Hollywood remake starring George Clooney.
He was the cousin of poet Marian Hemar.
His works explore philosophical themes; speculation on technology, the nature of intelligence, the impossibility of mutual communication and understanding, despair about human limitations and humankind's place in the universe. They are sometimes presented as fiction, but others are in the form of essays or philosophical books. Translations of his works are difficult and multiple translated versions of his works exist.
Lem became truly productive after 1956, when the de-Stalinization period led to the "Polish October", when Poland experienced an increase in freedom of speech. Between 1956 and 1968, Lem authored 17 books. His works were widely translated abroad (although mostly in the Eastern Bloc countries). In 1957 he published his first non-fiction, philosophical book, Dialogi (Dialogues), one of his two most famous philosophical texts along with Summa Technologiae (1964). The Summa is notable for being a unique analysis of prospective social, cybernetic, and biological advances. In this work, Lem discusses philosophical implications of technologies that were completely in the realm of science fiction then, but are gaining importance today—like, for instance, virtual reality and nanotechnology. Over the next few decades, he published many books, both science fiction and philosophical/futurological, although from the 1980s onwards he tended to concentrate on philosophical texts and essays.
He gained international fame for The Cyberiad, a series of humorous short stories from a mechanical universe ruled by robots, first published in English in 1974. His best-known novels include Solaris (1961), His Master's Voice (Głos pana, 1968), and the late Fiasco (Fiasko, 1987), expressing most strongly his major theme of the futility of mankind's attempts to comprehend the truly alien. Solaris was made into a film in 1972 by Russian director Andrei Tarkovsky and won a Special Jury Prize at the Cannes Film Festival in 1972; in 2002, Steven Soderbergh directed a Hollywood remake starring George Clooney.
He was the cousin of poet Marian Hemar.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 258 reviews
July 11, 2021
Lem´s second incredible short story collection besides Ijon Tichy´s Star diaries deals with many philosophical, social, economic, etc. topics in a uniquely deep, complex, and subtle way.
I couldn´t say whom I prefer, Pirx or Tichy, although meta, plot, and messages transported in dialogues and monologues, are king and the protagonists just secondary, but I would choose Tichy, because the young Lem´s writing has a kind of extra smoothness that kind of got lost later when he tried to be more serious and finally lost interest in sci-fi.
I am not sure what happened and couldn´t find much information about why Lem stopped writing sci-fi at some point in his life, it are just some quotes and comments I´ve read, saying something like: "Writing sci-fi is like meeting a wonderful and beautiful woman and recognizing later that she has severe and advanced tooth decay." He also said that he wanted to focus on philosophical texts, sigh, and even became technophobic, against the internet, and generally kind of seemingly frustrated. I don´t know how great the success until the end of his active career was, if that was the reason, or if he just couldn´t stand the degenerated, anachronistic academics probably making fun of his him for writing seemingly trivial stuff.
It was such a waste, because he could have kept on writing for 2 or 3 decades, not stopping his amazing work around the 70s and 80, when it already had lost most of its momentum. It´s also, as mentioned and assumed, possible that he didn´t like being seen as trivial, the irony, author, and wanted to be taken seriously again after "having wasted time" with sci-fi.
But what he had written until then made him one of the most published, ingenious, and strangely nowadays unknown masters of sci-fi, the funniest and deepest author of this genre I´ve read so far, something I would subjectively call close to unreproducible. Did I mention that he is making fun of everything, that nothing is holy, but that he still avoids being subjective and indoctrinating in contrast to, cough Heinlein, other authors? By the way, he should be named beside Clarke and Asimov, not that strange uncle or Philip K Dick, regarding whom I am not sure if the was a genius or is an overhyped Beatnik beat generation, similar to terrible European culture high brow Nobel prize fantastic realism writing, author. Go, read all of his works, at least 2 times, and play mind games with the huge piles of given inspirations.
Tropes show how literature is conceptualized and created and which mixture of elements makes works and genres unique:
I couldn´t say whom I prefer, Pirx or Tichy, although meta, plot, and messages transported in dialogues and monologues, are king and the protagonists just secondary, but I would choose Tichy, because the young Lem´s writing has a kind of extra smoothness that kind of got lost later when he tried to be more serious and finally lost interest in sci-fi.
I am not sure what happened and couldn´t find much information about why Lem stopped writing sci-fi at some point in his life, it are just some quotes and comments I´ve read, saying something like: "Writing sci-fi is like meeting a wonderful and beautiful woman and recognizing later that she has severe and advanced tooth decay." He also said that he wanted to focus on philosophical texts, sigh, and even became technophobic, against the internet, and generally kind of seemingly frustrated. I don´t know how great the success until the end of his active career was, if that was the reason, or if he just couldn´t stand the degenerated, anachronistic academics probably making fun of his him for writing seemingly trivial stuff.
It was such a waste, because he could have kept on writing for 2 or 3 decades, not stopping his amazing work around the 70s and 80, when it already had lost most of its momentum. It´s also, as mentioned and assumed, possible that he didn´t like being seen as trivial, the irony, author, and wanted to be taken seriously again after "having wasted time" with sci-fi.
But what he had written until then made him one of the most published, ingenious, and strangely nowadays unknown masters of sci-fi, the funniest and deepest author of this genre I´ve read so far, something I would subjectively call close to unreproducible. Did I mention that he is making fun of everything, that nothing is holy, but that he still avoids being subjective and indoctrinating in contrast to, cough Heinlein, other authors? By the way, he should be named beside Clarke and Asimov, not that strange uncle or Philip K Dick, regarding whom I am not sure if the was a genius or is an overhyped Beatnik beat generation, similar to terrible European culture high brow Nobel prize fantastic realism writing, author. Go, read all of his works, at least 2 times, and play mind games with the huge piles of given inspirations.
Tropes show how literature is conceptualized and created and which mixture of elements makes works and genres unique:
March 18, 2021
On paper, Pirx the Pilot sounds like a lot of fun: a tall, heavy, absent-minded space pilot who fumbles his way into a bunch of zany cosmic adventures...like "Gomer Pyle" from Stanley Kubrick's Full Metal Jacket, but in space. Unfortunately, Stanisław Lem is generally a very dry author, and this book was no exception. In some of the stories, Pirx just drifts around through space for large sections of the story, with nothing interesting ever really happening.
Around half of them also involve Pirx solving a mystery, but these stories drag for something like 70% of their total length before they get going, so by the time he's actively solving the mystery you don't really care anymore. And the reveals of these mysteries aren't ever very satisfying; they're often very scientific, boring explanations for what occurred and for who or what is responsible.
I also heard this collection was very funny, but it's not. At all. I think I found a single brief scene in a single story funny, and that was it. Don't get me wrong, it's whimsical and even a bit silly at times, but it's just not very funny. It's worth a read if you're already into Lem, or if the premise sounds interesting to you, but I didn't enjoy it too much. Ratings for each individual story and for the book as a whole are below:
The Test: 3.5/5
The Conditioned Reflex: 4/5
On Patrol: 3/5
The Albatross: 3/5
Terminus: 3.5/5
17/25 = 68% = 3.4 stars
Around half of them also involve Pirx solving a mystery, but these stories drag for something like 70% of their total length before they get going, so by the time he's actively solving the mystery you don't really care anymore. And the reveals of these mysteries aren't ever very satisfying; they're often very scientific, boring explanations for what occurred and for who or what is responsible.
I also heard this collection was very funny, but it's not. At all. I think I found a single brief scene in a single story funny, and that was it. Don't get me wrong, it's whimsical and even a bit silly at times, but it's just not very funny. It's worth a read if you're already into Lem, or if the premise sounds interesting to you, but I didn't enjoy it too much. Ratings for each individual story and for the book as a whole are below:
The Test: 3.5/5
The Conditioned Reflex: 4/5
On Patrol: 3/5
The Albatross: 3/5
Terminus: 3.5/5
17/25 = 68% = 3.4 stars
January 27, 2025
I first read Stanislaw Lem in Hawaii. I was 18 and on a surfing trip with friends. There was a lifeguard stand that sold cigarettes and shell necklaces. I chatted with the old woman behind the counter and noticed that she was sitting on a stack of books. I tried not to do a double take at the odd setup, but she must have noticed the momentary dip in my eyes and look of confusion. She asked me if I read. I told her that I did. She reached down, somewhere around her ankles, and pulled out a battered copy of "Tales of Pirx the Pilot" by Stanislaw Lem. She tossed it my way with a wink and said, "Lem is a master. You'll see." She was right.
February 25, 2014
Reading Lem makes me happy.
January 15, 2020
Kosmos należy do mężczyzn. To coś, co mogę wybaczyć opowiadaniom napisanym przez mężczyznę w 1968 roku (z drugiej strony, khem, Le Guin chociażby nie miała w tych samych latach problemu), zwłaszcza, że tych kilka kobiet przewijających się w tle jest napisanych koszmarnie. Niemniej jednak to książka - i świat - bez kobiet. Chciałam napomnieć.
Chciałam napomnieć też, że przez całe swoje życie i 75% książki byłam przekonana, że to opowieści o pilocie Prixie, nie Pirxie i czuję się zdradzona.
Poza tym od wieków chciałam się zabrać za Lema i jakoś nigdy nie mogłam. Przede wszystkim w ostatnich latach wydawało mi się, że będą to historie mocno zdezaktualizowane i nie ma już sensu ich czytać w oceanie wielu doskonałych książek Sci-Fi. Tu muszę przyznać, że się myliłam. Bo pomimo wad czytało się to doskonale, a ludzkość (a przynajmniej jej męska populacja) w kosmosie podlega mimo wszystko tak wielu znanym mechanizmom, niezależnie do tego, po jakiej planecie akurat stąpają. I jeszcze ten konflikt człowiek i maszyna, co lepiej zrobi człowiek, a co komputer, jak bardzo komputery sięgają po człowieczeństwo i jak bardzo ludzie zdają się na maszyny zapominając o swoich instynktach.
Pirix (Prix) jest bardzo dobrze napisaną postacią, od szczeniackiego kadeta po doświadczonego pilota i nawigatora odchodzącego już powoli pokolenia. To była ciekawa droga do przeczytania. Ten męski świat też przestał mi w pewnym momencie przeszkadzać, chyba dlatego, że była to też opowieść o pułapce męskości. Męskich ambicji i męskich racji i męskim pragnieniu podbijania i męskiej omylności/nieomylności.
Chciałam napomnieć też, że przez całe swoje życie i 75% książki byłam przekonana, że to opowieści o pilocie Prixie, nie Pirxie i czuję się zdradzona.
Poza tym od wieków chciałam się zabrać za Lema i jakoś nigdy nie mogłam. Przede wszystkim w ostatnich latach wydawało mi się, że będą to historie mocno zdezaktualizowane i nie ma już sensu ich czytać w oceanie wielu doskonałych książek Sci-Fi. Tu muszę przyznać, że się myliłam. Bo pomimo wad czytało się to doskonale, a ludzkość (a przynajmniej jej męska populacja) w kosmosie podlega mimo wszystko tak wielu znanym mechanizmom, niezależnie do tego, po jakiej planecie akurat stąpają. I jeszcze ten konflikt człowiek i maszyna, co lepiej zrobi człowiek, a co komputer, jak bardzo komputery sięgają po człowieczeństwo i jak bardzo ludzie zdają się na maszyny zapominając o swoich instynktach.
Pirix (Prix) jest bardzo dobrze napisaną postacią, od szczeniackiego kadeta po doświadczonego pilota i nawigatora odchodzącego już powoli pokolenia. To była ciekawa droga do przeczytania. Ten męski świat też przestał mi w pewnym momencie przeszkadzać, chyba dlatego, że była to też opowieść o pułapce męskości. Męskich ambicji i męskich racji i męskim pragnieniu podbijania i męskiej omylności/nieomylności.
October 30, 2021
Relatos cortos muy imaginativos y con una narrativa brillante.
February 27, 2023
This is just pure sci-fi fanboy joy. Pirx is both a clutz and a brilliant pilot. This collection takes us from his academy days until his first experiences as a space pilot. Brilliant writing, fertile imagination. His story continues in Lem’s Fiasco.
September 10, 2011
I remember reading a bunch of Stanislaw Lem quite a while ago. "Tales of Pirx The Pilot" was certainly one of them and it was with some fondness that I picked up another copy while looking for another specific book. I am happy to report that I was not disappointed. This book is a solid "4.0".
These stories of Pirx are an odd amalgamation of interesting science and young/juvenile action-adventure, but done in a very readable and convincing way. Without revealing too much, I found that Lem's testing of the cadets to be a rather obvious requirement for any real deep-space or extended isolation mission even though he does it in a highly imaginative and unorthodox way. Great stuff. And the character of Pirx is appealing, too. He's an everyman training to become a leader, with all of the doubts and foibles that ordinary men and women have. Despite the space background these stories are ultimately about the character and his development in each of the tales.
Although I probably won't buy any further copies, this slim volume has rekindled my appreciation for the works of Mr. Lem. I'll be re-visiting more of his works in the future. If you've never read any of his works then youo have missed some very good writing. While the stories are short and superficially simple, they are clever and show a deep understanding of human psychology. I strongly recommend them.
These stories of Pirx are an odd amalgamation of interesting science and young/juvenile action-adventure, but done in a very readable and convincing way. Without revealing too much, I found that Lem's testing of the cadets to be a rather obvious requirement for any real deep-space or extended isolation mission even though he does it in a highly imaginative and unorthodox way. Great stuff. And the character of Pirx is appealing, too. He's an everyman training to become a leader, with all of the doubts and foibles that ordinary men and women have. Despite the space background these stories are ultimately about the character and his development in each of the tales.
Although I probably won't buy any further copies, this slim volume has rekindled my appreciation for the works of Mr. Lem. I'll be re-visiting more of his works in the future. If you've never read any of his works then youo have missed some very good writing. While the stories are short and superficially simple, they are clever and show a deep understanding of human psychology. I strongly recommend them.
August 20, 2008
This is a collection of stories, which are very fun to read. Prix always perseveres, although seemingly incapable of doing so. The story about Terminus stuck with me the most; possibly, because I found it to be the saddest of them all.
August 28, 2022
Пілот Піркс - персонаж, до якого я прив'язався в дитинстві. І цей зв'язок не зник досі. Мабуть, це один з тих персонажів, до яких відчуваєш тепло і приязнь, скільки б не пройшло років.
А тому мені складно написати відгук на збірку оповідань про Піркса, бо вона дуже різноманітна. Є три напрямки, за якими можна вирушати: 1) як змінюється образ Піркса? 2) які теми та питання піднімає Лем в оповіданнях? 3) як змінюється стиль письма Лема? Ці три провідні нитки, ясна річ, переплітаються. Теми та сюжети змінюються, а одночасно з ними й змінюється сам Піркс. І, звісно ж, все це супроводжується зміною стилю.
Тому я почну з короткого опису збірки. Це десять оповідань, написаних в період з 1958 по 1971 р. За ці 13 років Лем сам змінився, змінилася Польща, змінився світ. Тому перше та останнє оповідання - дуже різні. Мало того, Лем писав їх не в хронологічному порядку. Тому англійські (та й радянські) видавці їх впорядковували відповідно до хронології. На щастя, український видавець зберіг той порядок, що був в оригінальній збірці 1968/73 р. Він має сенс, хоча трохи виходить плутанина з біографією Піркса. Але кожне наступне оповідання - складніша тема. Якщо вишикувати їх за хронологією біографії Піркса, то вийде "метання" між простими та складними питаннями.
Але я почну з того, як змінюється Піркс. Ми з ним знайомимося, коли він є курсантом, а тому дещо неорганізований, роззява та розтелепа, але паралельно - мрійник та людина, що вірить в особливе покликання, але - з іншого боку - розуміє, що це, все ж, фантазії. Такий Піркс в оповіданнях "Випробування", "Патруль", "Умовний рефлекс".
Далі ми бачимо Піркса, який впевнений в своїх силах і знає, ким він є - капітаном космічного корабля, який відповідає за життя інших людей. Таким Піркс постає в оповіданнях "Альбатрос", "Термінус" та "Полювання".
Третя зміна - Піркс, який відчайдушно хапається за космос. Він перестає бути пілотом - через зовнішні обставини - а тому наче втрачає свою ідентичність. В ньому кипить енергія, він не хоче бути бездіяльним. Це Піркс в оповіданнях "Випадок" та "Розповідь Піркса". (І цей Піркс мені особисто найменше подобається).
І четверта версія - мудрий Піркс. Він командор, але життя пілота не визначає того, ким він є. Він готовий вийти за межі умовних правил, бо дивиться на дальшу перспективу - за межі конкретної ситуації і пілотування. Оповідання "Трибунал" та "Ананке".
Якщо подивитися на теми, які піднімає Лем, то структура збірки стає іншою.
"Випробування" та "Патруль" - про людину та її боротьбу з обставинами. Не іншими людьми, а саме неживими обставинами. Не можу писати детальніше, бо це буде спойлер. Але загалом дуже романтично-реалістичний сюжет: людина проти природи, тільки тепер природою є... Гаразд, без спойлерів.
"Альбатрос" та "Термінус"... В них немає чіткої ідеї, яка б була видимою одразу. Але в них є спільна риса - це дуже біографічні оповідання. "Альбатрос" взагалі нагадує вірш Campo di Fiori Чеслава Мілоша. А "Термінус" - це просто шедевр. Обидва оповідання дуже біографічні, бо описують почуття Лема щодо його львівської юності. А точніше - життя у Львові між 1941 та 1944 рр. Більше так само не скажу, бо це буде спойлер. Але "Термінус" - геніальне оповідання. Навіть без знання контексту воно мене вразило, коли я був підлітком. Тоді фінал здавався дуже незрозумілим. Чверть століття по тому я розумію, чому Лем написав саме такий фінал. І від цього оповідання стає ще пронизливішим. До речі, "Термінус" - одне з оповідань, яке Лем вважав хорошим в циклі про Піркса. Таких оповідань всього було два, а сам цикл він цінував невисоко.
"Умовний рефлекс" - це найбільше оповідання цієї частини (80 сторінок). І воно могло б бути також шедевром, бо в ньому Лем дає волю своїм ідеям про сучасний детектив. Якщо ви читали "Катар", то знаєте, в чому фокус. Якщо не читали, то прочитайте це оповідання - одразу побачите. Чому Лем не цінував цього оповідання? Тут багато росіян. Вони технічно кращі, морально досконаліші і так далі. Вони навіть за зростом вищі від всіх решта. Таке враження, що Лем мусив це написати на догоду "старшому братові". А далі не знав, куди дівати це оповідання. З циклу про Ійона Тихого він викинув анти-американське оповідання, оголосивши його апокрифом. Тут... Викинути було шкода, бо оповідання шикарне. Лишити - росіян в тексті забагато. Видаляти їх... Так для того ж і вставляли, бо цензура... От оповідання і опинилося в "лімбі".
Важлива риса цих оповідань - кінематографічність. Лем намагається писати оповідання так, щоб ми побачили все, що оточує головних героїв, в деталях. Тут і розповіді про техніку (як в , і опис особливостей колонізації інших планет (як у початку ). Все візуальне, все реальна тверда НФ.
В наступних оповіданнях Лем стає нарраторським, тобто його оповідання - це чи розповідь Піркса, чи свідчення в суді різних людей - про події, що сталися. Такий стиль дозволяє "економити" на описах, бо ми наче слухаємо чужу оповідь. Там нема місця розлогим поетичним описам.
Одна з тем, яку піднімає Лем - штучний інтелект. Він постає тим Іншим, з яким людство має встановити контакт. Щоправда, у формі роботів ("Полювання", "Випадок", "Трибунал").
Більш традиційному розумінню Контакту відповідає "Розповідь Піркса". Це дещо сатиричне оповідання, де Лем виливає свій песимізм щодо перспектив людства зрозуміти Іншого.
І "Ананке" - про штучний інтелект. Оповідання 1971 р., але дуже сучасне: Лем запитує, чи ШІ є неупередженим, чи відтворює упередження своїх творців?
Спільна рис оповідань - крім "нарраторського" стилю, який видається дуже "сірим", бо ми не бачимо "картинки", де розгортається дія - їхня песимістичність. В "кінематографічних" оповіданням Лем загалом оптимістичний. Так, там трапляються нездалі люди, але загалом всі самовіддані, альтруїстичні та оптимістичні. І деякі проблеми, з якими вони стикаються, не мають морально прийнятного рішення. Але життя рухається далі. І ми маємо шанс не повторити минулого.
А от в "нарраторських" оповіданнях... Лем наче розчарувався в людях. Екіпажі космічних кораблів - збіговисько невідомо кого, космічні експедиції - люди, які гризуться між собою, бо мають нереалізовані амбіції. Космічні організації - бюрократи, які думають про свої шкури, а не про спільне благо. Лем пише ці оповідання в другій половині 1960-х рр., коли в Польщі наростає реакція. І виявляється, що майбутнє зовсім безрадісне. Та й Лему вже за 45, він стає все більш прикрим. А от першу половину циклу він починає писати в 36 років.
До речі, "Ананке" написано в змішаному стилі. Перша частина - це, все ж, кінематографічний Лем. А далі йде "нарраторський". Загалом, як у . І це оповідання гарно зв'язане з "Умовним рефлексом", бо ми маємо дію на іншій планеті, ми маємо детектив. Але також є відмінності. Планети різні. Місяць - символ майбутнього освоєння космосу, а Марс - символ занепаду "золотої ери" космічних подорожей. Та й "карт бланш" різний: в "Рефлексі" головний герой має змогу розслідувати проблему, а в "Ананке" він скутий комісіями, умовностями, соціальними домовленостями, нерівним поділом влади тощо.
До речі, "Ананке" - друге оповідання, яке Лемові подобалося в цій збірці.
Цикл однозначно вартий уваги! Без нього так не зачепить, бо на початку ми майже зустрічаємо Піркса. Не буду спойлерити.
Та й сам цикл дозволяє побачити різного Лема. Адже тут всі стилі, якими він писав свої художні твори того часу, видно одразу - і поруч.
До речі, Піркса називають найбільш ПНР-івським персонажем Лема, але я з цим не згоден. Звісно, ранній Піркс мрійник (в молодості), трохи роззява / розтелепа. Але він цілком звичайна людина. До речі, Лем провокативно розмістив його в неназваній країні, де валюта - крони. Тобто або тогочасна Чехословаччина (соціалізм), або... Швеція (капіталізм). На сторінках оповідань СРСР з'являється лише в "Умовному рефлексі". В решті - лише США, Британія, Франція, Японія. Соціалісти відсутні як такі, що доволі... анти-соціалістично. Наче в соціалістів немає технологій вилетіти в космос. Та й відносини панують капіталістичні в тому світі майбутнього. Звісно, в деяких описах відчувається соціалізм. Наприклад, в "Полюванні" Лем описує базу Місяць ІІ як типовий радянський готель: нема відвідувачів, вільні номери, лінивий персонал, відсутня гаряча вода, тісні кімнати... Піркс вигукує: змогли колонізувати Місяць, а не змогли організувати гарячу воду... Це як про соціалізм, особливо в СРСР. Чи в "Трибуналі" все нагадує радянське судилище. Але це радше через брак досвіду: Лем не мав змоги побачити західний світ саме в тому аспекті, який його цікавив в цих оповіданнях. Що ж, це проблема ПНР, а не Лема. І тим більше, не Піркса.
Шикарна збірка оповідань, яка вартує читання і перечитування. І переходу до .
П.С. І на останок таки скажу про зміни Піркса. Піркс старішає. З молодого курсанта, який вірить, що все в нього вийде, він стає командором, який розуміє: ось це і є його життя. Щось вдалося, щось ні. Але загалом, він "ліг на курс". Життя вже не є очікуванням на щось, не є прологом до досягнень. Воно вже є собою. І, щонайгірше, світ довкола також змінився. Він став більш дріб'язковим. З цим Піркс також має давати собі раду. Мабуть, в 15 років ці міркування Піркса з "Ананке" не зачепили б мене, якби я їх тоді прочитав. Але в 35 років я розумію, чому Піркс стільки про це думає.
І ось тут Лем втрапив в страшну пастку. "Розповіді" сумарно мають стільки ж сторінок, скільки "Непереможний", "Соляріс" та "Едем", тобто три ключові романи Лема про подорожі в космосі. Але Лем писав про Піркса "шматочками". Він нарікав, що міг написати роман про становлення Піркса (оті чотири його періоди в житті, які я називав на початку), але для цього потрібно було "закроювати" цикл інакше. Дати Пірксу біографію, описати його родинне коло та друзів. І на цьому тлі описувати, як Піркс змінюється. Отоді це буде роман про "становлення характеру". Але Лем почав з оповідань, щоб заробити грошей. Коли цикл почав розростатися, виявилося, що йому нема куди рости. Точніше, йому не вирости "в глибину", бо треба дописувати біографію Пірксу, а цього вже не зробити: є опубліковані оповідання. Тому Піркс змінюється "скачокподібно". Він просто переходить з одного "стану" в інший. Це дратує, з'являється відчуття, що Піркс штучно змінюється. Але, з іншого боку, з'являється і глибина персонажа. Тому Лем був несправедливим.
П.П.С. Особисто для мене найкращими оповіданнями є:
1) Умовний рефлекс;
2) Термінус.
Хорошими оповіданнями є:
3) Альбатрос,
4) Полювання,
5) Ананке.
І вартим уваги:
6) Розповідь Піркса.
А тому мені складно написати відгук на збірку оповідань про Піркса, бо вона дуже різноманітна. Є три напрямки, за якими можна вирушати: 1) як змінюється образ Піркса? 2) які теми та питання піднімає Лем в оповіданнях? 3) як змінюється стиль письма Лема? Ці три провідні нитки, ясна річ, переплітаються. Теми та сюжети змінюються, а одночасно з ними й змінюється сам Піркс. І, звісно ж, все це супроводжується зміною стилю.
Тому я почну з короткого опису збірки. Це десять оповідань, написаних в період з 1958 по 1971 р. За ці 13 років Лем сам змінився, змінилася Польща, змінився світ. Тому перше та останнє оповідання - дуже різні. Мало того, Лем писав їх не в хронологічному порядку. Тому англійські (та й радянські) видавці їх впорядковували відповідно до хронології. На щастя, український видавець зберіг той порядок, що був в оригінальній збірці 1968/73 р. Він має сенс, хоча трохи виходить плутанина з біографією Піркса. Але кожне наступне оповідання - складніша тема. Якщо вишикувати їх за хронологією біографії Піркса, то вийде "метання" між простими та складними питаннями.
Але я почну з того, як змінюється Піркс. Ми з ним знайомимося, коли він є курсантом, а тому дещо неорганізований, роззява та розтелепа, але паралельно - мрійник та людина, що вірить в особливе покликання, але - з іншого боку - розуміє, що це, все ж, фантазії. Такий Піркс в оповіданнях "Випробування", "Патруль", "Умовний рефлекс".
Далі ми бачимо Піркса, який впевнений в своїх силах і знає, ким він є - капітаном космічного корабля, який відповідає за життя інших людей. Таким Піркс постає в оповіданнях "Альбатрос", "Термінус" та "Полювання".
Третя зміна - Піркс, який відчайдушно хапається за космос. Він перестає бути пілотом - через зовнішні обставини - а тому наче втрачає свою ідентичність. В ньому кипить енергія, він не хоче бути бездіяльним. Це Піркс в оповіданнях "Випадок" та "Розповідь Піркса". (І цей Піркс мені особисто найменше подобається).
І четверта версія - мудрий Піркс. Він командор, але життя пілота не визначає того, ким він є. Він готовий вийти за межі умовних правил, бо дивиться на дальшу перспективу - за межі конкретної ситуації і пілотування. Оповідання "Трибунал" та "Ананке".
Якщо подивитися на теми, які піднімає Лем, то структура збірки стає іншою.
"Випробування" та "Патруль" - про людину та її боротьбу з обставинами. Не іншими людьми, а саме неживими обставинами. Не можу писати детальніше, бо це буде спойлер. Але загалом дуже романтично-реалістичний сюжет: людина проти природи, тільки тепер природою є... Гаразд, без спойлерів.
"Альбатрос" та "Термінус"... В них немає чіткої ідеї, яка б була видимою одразу. Але в них є спільна риса - це дуже біографічні оповідання. "Альбатрос" взагалі нагадує вірш Campo di Fiori Чеслава Мілоша. А "Термінус" - це просто шедевр. Обидва оповідання дуже біографічні, бо описують почуття Лема щодо його львівської юності. А точніше - життя у Львові між 1941 та 1944 рр. Більше так само не скажу, бо це буде спойлер. Але "Термінус" - геніальне оповідання. Навіть без знання контексту воно мене вразило, коли я був підлітком. Тоді фінал здавався дуже незрозумілим. Чверть століття по тому я розумію, чому Лем написав саме такий фінал. І від цього оповідання стає ще пронизливішим. До речі, "Термінус" - одне з оповідань, яке Лем вважав хорошим в циклі про Піркса. Таких оповідань всього було два, а сам цикл він цінував невисоко.
"Умовний рефлекс" - це найбільше оповідання цієї частини (80 сторінок). І воно могло б бути також шедевром, бо в ньому Лем дає волю своїм ідеям про сучасний детектив. Якщо ви читали "Катар", то знаєте, в чому фокус. Якщо не читали, то прочитайте це оповідання - одразу побачите. Чому Лем не цінував цього оповідання? Тут багато росіян. Вони технічно кращі, морально досконаліші і так далі. Вони навіть за зростом вищі від всіх решта. Таке враження, що Лем мусив це написати на догоду "старшому братові". А далі не знав, куди дівати це оповідання. З циклу про Ійона Тихого він викинув анти-американське оповідання, оголосивши його апокрифом. Тут... Викинути було шкода, бо оповідання шикарне. Лишити - росіян в тексті забагато. Видаляти їх... Так для того ж і вставляли, бо цензура... От оповідання і опинилося в "лімбі".
Важлива риса цих оповідань - кінематографічність. Лем намагається писати оповідання так, щоб ми побачили все, що оточує головних героїв, в деталях. Тут і розповіді про техніку (як в , і опис особливостей колонізації інших планет (як у початку ). Все візуальне, все реальна тверда НФ.
В наступних оповіданнях Лем стає нарраторським, тобто його оповідання - це чи розповідь Піркса, чи свідчення в суді різних людей - про події, що сталися. Такий стиль дозволяє "економити" на описах, бо ми наче слухаємо чужу оповідь. Там нема місця розлогим поетичним описам.
Одна з тем, яку піднімає Лем - штучний інтелект. Він постає тим Іншим, з яким людство має встановити контакт. Щоправда, у формі роботів ("Полювання", "Випадок", "Трибунал").
Більш традиційному розумінню Контакту відповідає "Розповідь Піркса". Це дещо сатиричне оповідання, де Лем виливає свій песимізм щодо перспектив людства зрозуміти Іншого.
І "Ананке" - про штучний інтелект. Оповідання 1971 р., але дуже сучасне: Лем запитує, чи ШІ є неупередженим, чи відтворює упередження своїх творців?
Спільна рис оповідань - крім "нарраторського" стилю, який видається дуже "сірим", бо ми не бачимо "картинки", де розгортається дія - їхня песимістичність. В "кінематографічних" оповіданням Лем загалом оптимістичний. Так, там трапляються нездалі люди, але загалом всі самовіддані, альтруїстичні та оптимістичні. І деякі проблеми, з якими вони стикаються, не мають морально прийнятного рішення. Але життя рухається далі. І ми маємо шанс не повторити минулого.
А от в "нарраторських" оповіданнях... Лем наче розчарувався в людях. Екіпажі космічних кораблів - збіговисько невідомо кого, космічні експедиції - люди, які гризуться між собою, бо мають нереалізовані амбіції. Космічні організації - бюрократи, які думають про свої шкури, а не про спільне благо. Лем пише ці оповідання в другій половині 1960-х рр., коли в Польщі наростає реакція. І виявляється, що майбутнє зовсім безрадісне. Та й Лему вже за 45, він стає все більш прикрим. А от першу половину циклу він починає писати в 36 років.
До речі, "Ананке" написано в змішаному стилі. Перша частина - це, все ж, кінематографічний Лем. А далі йде "нарраторський". Загалом, як у . І це оповідання гарно зв'язане з "Умовним рефлексом", бо ми маємо дію на іншій планеті, ми маємо детектив. Але також є відмінності. Планети різні. Місяць - символ майбутнього освоєння космосу, а Марс - символ занепаду "золотої ери" космічних подорожей. Та й "карт бланш" різний: в "Рефлексі" головний герой має змогу розслідувати проблему, а в "Ананке" він скутий комісіями, умовностями, соціальними домовленостями, нерівним поділом влади тощо.
До речі, "Ананке" - друге оповідання, яке Лемові подобалося в цій збірці.
Цикл однозначно вартий уваги! Без нього так не зачепить, бо на початку ми майже зустрічаємо Піркса. Не буду спойлерити.
Та й сам цикл дозволяє побачити різного Лема. Адже тут всі стилі, якими він писав свої художні твори того часу, видно одразу - і поруч.
До речі, Піркса називають найбільш ПНР-івським персонажем Лема, але я з цим не згоден. Звісно, ранній Піркс мрійник (в молодості), трохи роззява / розтелепа. Але він цілком звичайна людина. До речі, Лем провокативно розмістив його в неназваній країні, де валюта - крони. Тобто або тогочасна Чехословаччина (соціалізм), або... Швеція (капіталізм). На сторінках оповідань СРСР з'являється лише в "Умовному рефлексі". В решті - лише США, Британія, Франція, Японія. Соціалісти відсутні як такі, що доволі... анти-соціалістично. Наче в соціалістів немає технологій вилетіти в космос. Та й відносини панують капіталістичні в тому світі майбутнього. Звісно, в деяких описах відчувається соціалізм. Наприклад, в "Полюванні" Лем описує базу Місяць ІІ як типовий радянський готель: нема відвідувачів, вільні номери, лінивий персонал, відсутня гаряча вода, тісні кімнати... Піркс вигукує: змогли колонізувати Місяць, а не змогли організувати гарячу воду... Це як про соціалізм, особливо в СРСР. Чи в "Трибуналі" все нагадує радянське судилище. Але це радше через брак досвіду: Лем не мав змоги побачити західний світ саме в тому аспекті, який його цікавив в цих оповіданнях. Що ж, це проблема ПНР, а не Лема. І тим більше, не Піркса.
Шикарна збірка оповідань, яка вартує читання і перечитування. І переходу до .
П.С. І на останок таки скажу про зміни Піркса. Піркс старішає. З молодого курсанта, який вірить, що все в нього вийде, він стає командором, який розуміє: ось це і є його життя. Щось вдалося, щось ні. Але загалом, він "ліг на курс". Життя вже не є очікуванням на щось, не є прологом до досягнень. Воно вже є собою. І, щонайгірше, світ довкола також змінився. Він став більш дріб'язковим. З цим Піркс також має давати собі раду. Мабуть, в 15 років ці міркування Піркса з "Ананке" не зачепили б мене, якби я їх тоді прочитав. Але в 35 років я розумію, чому Піркс стільки про це думає.
І ось тут Лем втрапив в страшну пастку. "Розповіді" сумарно мають стільки ж сторінок, скільки "Непереможний", "Соляріс" та "Едем", тобто три ключові романи Лема про подорожі в космосі. Але Лем писав про Піркса "шматочками". Він нарікав, що міг написати роман про становлення Піркса (оті чотири його періоди в житті, які я називав на початку), але для цього потрібно було "закроювати" цикл інакше. Дати Пірксу біографію, описати його родинне коло та друзів. І на цьому тлі описувати, як Піркс змінюється. Отоді це буде роман про "становлення характеру". Але Лем почав з оповідань, щоб заробити грошей. Коли цикл почав розростатися, виявилося, що йому нема куди рости. Точніше, йому не вирости "в глибину", бо треба дописувати біографію Пірксу, а цього вже не зробити: є опубліковані оповідання. Тому Піркс змінюється "скачокподібно". Він просто переходить з одного "стану" в інший. Це дратує, з'являється відчуття, що Піркс штучно змінюється. Але, з іншого боку, з'являється і глибина персонажа. Тому Лем був несправедливим.
П.П.С. Особисто для мене найкращими оповіданнями є:
1) Умовний рефлекс;
2) Термінус.
Хорошими оповіданнями є:
3) Альбатрос,
4) Полювання,
5) Ананке.
І вартим уваги:
6) Розповідь Піркса.
September 16, 2020
Having read Lem's superb , the heartbreaking and the fun yet often dark Ijon Tichy tales, now was the time to meet another of his stalwarts, with the rough but plucky, luckless yet sharp Pilot Pirx, and if that contradictory and trite description of the character hasn't tipped you off, I wasn't a massive fan.
First there's the writing:
Lem goes for the straight and hard science fiction here. There's no aliens or fully sentient androids, and the extremely fucking long descriptions of spacecraft systems and proceedures seemed quite sound (as far as I'm aware anyway, he could be describing flux capacitors or 'the spice' in scientific jargon and my dumb brain wouldn't know). Solaris had those long descriptions too, but the book fully earned and needed it besides the compelling human drama and taste of cosmic horror, while here it's just walls and walls of text about levers and engine power, the pace slowed in a claggy bog of 'realism'.
There are still moments of extremely visercal and creepy imagery buried amongst the Rocket Flier's Manual, mainly in 'On Patrol' and 'Terminus', arguably the best stories in this collection, but the others (forgive me, Master Lem) were not only boring but had little pay off due to the book's second problem:
The plots:
Lem often throws philosophical conundrums into his works, like concepts of personhood, sentience, memory, love or 'what has science done!' roars into the void, but all that is missing from this book. Bar one moment of reflection in the last story, there's nothing much here that tests your brain besides the jargon; it's just Pirx as a mostly bored space pilot who occassionally face plants into mysteries. Despite the unexplained dead or the odd scrape, I didn't find the tales especially compelling, and the answer to the puzzles were usually a let down, with two of these five tales having the cheek to basically end with the same bloody 'twist'.
The life and mishaps of a space pilot written in all its dull and mundane 'reality' could still have been interesting in a distorted, slice of life sort of way, if it weren't for the third problem with this book:
Pirx thePissant Pilot. I just could not like this prat. He's quite hapless in most cases, yet still manages to solve some mysteries because he just so happens to stumble upon that one clue everyone else missed. Don't imagine that makes him a sci-fi Sherlock by the way, it's more remembering the torch so you don't fall down the gully like the last poor three sods. Pirx thinks outside of the box, mainly for his own self-preservation's sake, but his main 'skill' seems to be curiosity and hindsight, and reading him think 'what did X who horribly died not do?' gets quite old quite fast. Pirx feels embyronic in this book, there's hints of a later more rugged and seasoned greatness, but none of these stories show that development well for me.
As for his actual character, the man himself, he's a dick. I couldn't tell you of his tastes, his family, his past or personality past a charmless, grumbling git, so any sparks of genius he shows seem out of place or the result of possible possession by a more competent character. I finished the book feeling a little for his brief glimpses of humanity but not much desire to read more.
Two stars are for 'Terminus' and 'On Patrol', both of which I'd still reccomend if only in isolation, and the third is a concession as, naff main character aside, I know I'm reading out of my comfort zone here. It feels like I'm complaining a foreign film is shite simply because it has no subtitles, as the book's granite science and space bureacracy is aimed at an audience I'm not in. If you're a fan of sci-fi so dense it would suck in Jupiter, then Pirx will provide, but any fans of Dune or even Lem's Ijon Tichy stories may find themselves on a dull ride.
First there's the writing:
Lem goes for the straight and hard science fiction here. There's no aliens or fully sentient androids, and the extremely fucking long descriptions of spacecraft systems and proceedures seemed quite sound (as far as I'm aware anyway, he could be describing flux capacitors or 'the spice' in scientific jargon and my dumb brain wouldn't know). Solaris had those long descriptions too, but the book fully earned and needed it besides the compelling human drama and taste of cosmic horror, while here it's just walls and walls of text about levers and engine power, the pace slowed in a claggy bog of 'realism'.
There are still moments of extremely visercal and creepy imagery buried amongst the Rocket Flier's Manual, mainly in 'On Patrol' and 'Terminus', arguably the best stories in this collection, but the others (forgive me, Master Lem) were not only boring but had little pay off due to the book's second problem:
The plots:
Lem often throws philosophical conundrums into his works, like concepts of personhood, sentience, memory, love or 'what has science done!' roars into the void, but all that is missing from this book. Bar one moment of reflection in the last story, there's nothing much here that tests your brain besides the jargon; it's just Pirx as a mostly bored space pilot who occassionally face plants into mysteries. Despite the unexplained dead or the odd scrape, I didn't find the tales especially compelling, and the answer to the puzzles were usually a let down, with two of these five tales having the cheek to basically end with the same bloody 'twist'.
The life and mishaps of a space pilot written in all its dull and mundane 'reality' could still have been interesting in a distorted, slice of life sort of way, if it weren't for the third problem with this book:
Pirx the
As for his actual character, the man himself, he's a dick. I couldn't tell you of his tastes, his family, his past or personality past a charmless, grumbling git, so any sparks of genius he shows seem out of place or the result of possible possession by a more competent character. I finished the book feeling a little for his brief glimpses of humanity but not much desire to read more.
Two stars are for 'Terminus' and 'On Patrol', both of which I'd still reccomend if only in isolation, and the third is a concession as, naff main character aside, I know I'm reading out of my comfort zone here. It feels like I'm complaining a foreign film is shite simply because it has no subtitles, as the book's granite science and space bureacracy is aimed at an audience I'm not in. If you're a fan of sci-fi so dense it would suck in Jupiter, then Pirx will provide, but any fans of Dune or even Lem's Ijon Tichy stories may find themselves on a dull ride.
November 13, 2019
Divertido e interesante libro de relatos de Stanislaw Lem. Siempre es un placer leer a este autor, creador de una ciencia ficción meticulosa y existencialista. Los personajes de Lem siempre se ven abocados a reflexionar sobre su propia vulnerabilidad. Los relatos oscilan entre el drama y el humor pero siempre en el contexto realista y aparentemente científico tan propio de la Գ-ھó dura.
Pirx es un piloto espacial y en los cuentos asistimos a diferentes aventuras donde la suerte y su inteligencia le ayudarán a salvar el pellejo en más de una ocasión. Los relatos que más me gustaron fueron los dos últimos:
Terminus.
En este cuento nos encontramos con un Pirx ya maduro que toma a su cargo una nave espacial inmensa, destartalada y con un pasado trágico. Las descripciones de los interiores de la nave son conciencudas y me recordaban a Alien, naves espaciales parecidas a grandes fábricas, mugrientas y oxidadas. Este cuento es bastante oscuro, con un robot omnipresente que es portador de un inquietante mensaje.
Reflejo condicionado.
Este relato es muy curioso, ya que está dividido en dos partes bien diferenciadas. Transcurre en la época en que Pirx es aún estudiante. Primero vemos como debe superar la prueba de privación sensorial, práctica usada realmente en la investigación psicológica hace unas décadas o método de tortura. Pirx es introducido en un tanque de agua y sufre alucinaciones cuando es privado de los sentidos. Después la historia continúa por otros derroteros, con Pirx en una base luna donde ha ocurrido un grave suceso. A partir de ahí, Pirx inicia la investigación del caso de la muerte de los dos anteriores ocupantes de la base. Un relato detectivesco en la luna que incluye una alucinante descripción de la misma( los astronautas parecen montañistas en el Everest) y una trama detectivesca muy acertada. En breve a por el segundo volumen de las aventuras de Pirx.
Pirx es un piloto espacial y en los cuentos asistimos a diferentes aventuras donde la suerte y su inteligencia le ayudarán a salvar el pellejo en más de una ocasión. Los relatos que más me gustaron fueron los dos últimos:
Terminus.
En este cuento nos encontramos con un Pirx ya maduro que toma a su cargo una nave espacial inmensa, destartalada y con un pasado trágico. Las descripciones de los interiores de la nave son conciencudas y me recordaban a Alien, naves espaciales parecidas a grandes fábricas, mugrientas y oxidadas. Este cuento es bastante oscuro, con un robot omnipresente que es portador de un inquietante mensaje.
Reflejo condicionado.
Este relato es muy curioso, ya que está dividido en dos partes bien diferenciadas. Transcurre en la época en que Pirx es aún estudiante. Primero vemos como debe superar la prueba de privación sensorial, práctica usada realmente en la investigación psicológica hace unas décadas o método de tortura. Pirx es introducido en un tanque de agua y sufre alucinaciones cuando es privado de los sentidos. Después la historia continúa por otros derroteros, con Pirx en una base luna donde ha ocurrido un grave suceso. A partir de ahí, Pirx inicia la investigación del caso de la muerte de los dos anteriores ocupantes de la base. Un relato detectivesco en la luna que incluye una alucinante descripción de la misma( los astronautas parecen montañistas en el Everest) y una trama detectivesca muy acertada. En breve a por el segundo volumen de las aventuras de Pirx.
September 6, 2019
This collection is thought-provoking and deep. At the same time it should be clear that this is not the kind of science fiction that predicts the future; it sets philosophical or ethical problems of the present against the rather abstract background of space travel (which is very matter-of-fact and mundane). The sociological reality of the world remains exactly as it was in the later half of the 20th century: USSR and the Western bloc, everyone smokes, virtually no women anywhere (except as passengers or secretaries), people haul large sacks of books with them, etc.
I tried to read the stories in Polish, but they are so full of technical jargon (which is nothing more than a filler) that it was very exhausting; I managed to read some fragments and ascertain that the Russian translation was very exact.
The stories are:
1. The Test (Испытание). Pirx, a student, is given the task of piloting a rocket to the Moon; he barely escapes a disaster, and then finds out that the test was staged, Москва—Кассиопе� style. The other student who was 'flying', everyone's favorite, failed the test and 'crashed' into the Moon.
2. Conditional reflex (Условный рефлекс). Pirx passes a sensory deprivation test with flying colors and is sent to the Moon with a dangerous mission (with another guy called Langner), since the previous couple of researchers had died a mysterious death. When Pirx goes to change photoplates, the exact same thing happens to them, and it takes all of Pirx's calmness and level-headedness to avoid the same result.
3. Patrol (Патруль). When patrolling an abandoned and empty sector of the Solar System, where two patrolling officers had disappeared lately, Pirx finds a mysterious object and is overwhelmed by a horrible physiological phenomenon; the object turns out to be illusory, the phenomenon later accepted as a regular one in such situations.
4. Albatross (Альбатрос). Pirx accidentally travels on a luxury cruise, which receives a SOS from another spaceship. Pirx goes to the ship's central cab and follows the disaster; the crew cannot offer any meaningful help, and the cruiser soon resumes its regular operations.
5. Terminus (Терминус). While commanding an old decrepit spaceship, Pirx finds out it was the one that had catastrophically disintegrated during one of its previous missions. The only survivor was Terminus, a primitive robot, who's still on the ship. While sealing the tubes from radiation, Terminus uses a Morse code which is the exact replicas of the code apparently transmitted to each other by the members of the dying crew of the fateful expedition. Terminus is completely unaware of that. Pirx Morses something in reply, and Terminus's hands produce a violent response, as if the cosmonauts were still alive. At a loss, somewhat disgusted, Pirx orders to write off the robot for demolition.
6. The Hunt (Охота). While on the Moon, Pirx is summoned to hunt for a robot called Setaurus who had escaped from the storage after a meteor hit and apparently became extremely violent. The robot kills a small crew of people hunting it, and then Pirx and his colleague MacCork find it and try to lure it out. In the end, in the confrontation, Pirx is almost killed by friendly fire, but Setaurus saves him; in response, Pirx accidentally kills the robot.
7. Pirx's Story (Рассказ Пиркса). A first-person story of an expedition when Pirx found an apparently extremely old intergalactic spaceship of a different civilization, recorded everything and then found out that there was no tape in the recorder.
8. An Accident (Несчастный случай). Preparing to depart from a terramorph planet, the crew loses its robot, Anel. The three of them go to look for it and find out that it started climbing the mountain; after an arduous climb, they discover that the robot had plunged down and crashed.
9. The Inquest (Дознание). Pirx is given the task of flying a crew which partially consists of robots, but he doesn't know who's who. During a complex operation, the robot attempts a dangerous manoeuvre which would kill all people and leave 'him' alive, but mistakes Pirx's perplexity for a cunning plan and makes the fatal mistake.
10. Ananke (Ананке). A rocket crashes while landing on Mars; Pirx finds out that it was due to the paranoid nature of the engineer who had programmed it.
I tried to read the stories in Polish, but they are so full of technical jargon (which is nothing more than a filler) that it was very exhausting; I managed to read some fragments and ascertain that the Russian translation was very exact.
The stories are:
1. The Test (Испытание). Pirx, a student, is given the task of piloting a rocket to the Moon; he barely escapes a disaster, and then finds out that the test was staged, Москва—Кассиопе� style. The other student who was 'flying', everyone's favorite, failed the test and 'crashed' into the Moon.
2. Conditional reflex (Условный рефлекс). Pirx passes a sensory deprivation test with flying colors and is sent to the Moon with a dangerous mission (with another guy called Langner), since the previous couple of researchers had died a mysterious death. When Pirx goes to change photoplates, the exact same thing happens to them, and it takes all of Pirx's calmness and level-headedness to avoid the same result.
3. Patrol (Патруль). When patrolling an abandoned and empty sector of the Solar System, where two patrolling officers had disappeared lately, Pirx finds a mysterious object and is overwhelmed by a horrible physiological phenomenon; the object turns out to be illusory, the phenomenon later accepted as a regular one in such situations.
4. Albatross (Альбатрос). Pirx accidentally travels on a luxury cruise, which receives a SOS from another spaceship. Pirx goes to the ship's central cab and follows the disaster; the crew cannot offer any meaningful help, and the cruiser soon resumes its regular operations.
5. Terminus (Терминус). While commanding an old decrepit spaceship, Pirx finds out it was the one that had catastrophically disintegrated during one of its previous missions. The only survivor was Terminus, a primitive robot, who's still on the ship. While sealing the tubes from radiation, Terminus uses a Morse code which is the exact replicas of the code apparently transmitted to each other by the members of the dying crew of the fateful expedition. Terminus is completely unaware of that. Pirx Morses something in reply, and Terminus's hands produce a violent response, as if the cosmonauts were still alive. At a loss, somewhat disgusted, Pirx orders to write off the robot for demolition.
6. The Hunt (Охота). While on the Moon, Pirx is summoned to hunt for a robot called Setaurus who had escaped from the storage after a meteor hit and apparently became extremely violent. The robot kills a small crew of people hunting it, and then Pirx and his colleague MacCork find it and try to lure it out. In the end, in the confrontation, Pirx is almost killed by friendly fire, but Setaurus saves him; in response, Pirx accidentally kills the robot.
7. Pirx's Story (Рассказ Пиркса). A first-person story of an expedition when Pirx found an apparently extremely old intergalactic spaceship of a different civilization, recorded everything and then found out that there was no tape in the recorder.
8. An Accident (Несчастный случай). Preparing to depart from a terramorph planet, the crew loses its robot, Anel. The three of them go to look for it and find out that it started climbing the mountain; after an arduous climb, they discover that the robot had plunged down and crashed.
9. The Inquest (Дознание). Pirx is given the task of flying a crew which partially consists of robots, but he doesn't know who's who. During a complex operation, the robot attempts a dangerous manoeuvre which would kill all people and leave 'him' alive, but mistakes Pirx's perplexity for a cunning plan and makes the fatal mistake.
10. Ananke (Ананке). A rocket crashes while landing on Mars; Pirx finds out that it was due to the paranoid nature of the engineer who had programmed it.
August 15, 2022
I think I’ve encountered Pirx before in Lem’s , which I found a bit confusing without any context for who the heck he was. This collection of five short stories amply explains that he is Just Some Guy. I do not mean that pejoratively; Pirx is an excellent protagonist. Lem introduces him as an everyman character whose spacefaring adventures are amusingly mundane yet dangerous. In this future, being a space pilot is another job that requires passing tiresome exams, waiting around for colleagues and information that may never turn up, and managing technical problems. Most of the stories deal ingeniously with the fact that more complicated technology can go wrong in more complicated ways. Writing in the 1970s, Lem predicted accurately that depending upon computers creates a myriad of exciting new risks, problems, and frustrations that are only solved by trial and error. Pirx’s world is unusually vivid and convincing thanks to details like poorly fitting space suits (available in small, medium, or large), annoying flies getting into the pilot cabin, and the chaotic lead-up to a freighter’s departure:
Lem is not merely making space travel mundane, however. He is also keenly aware of its eerie and uncanny characteristics. Mechanical failures are easily mistaken for alien activity, ghosts, or madness. The psychological pressure on pilots, entirely alone in the emptiness of space, is immense and Pirx grapples with this. He would like to be a great hero, particularly in the first story of him training. In subsequent stories, the reader is shown that dramatic heroism is nonsense in Pirx’s world. He undoubtedly saves lives, including his own, by identifying things that have gone wrong with equipment. It is nonetheless clear that he and other pilots are wholly dependent upon the technology they use and thus the people who design, build, and maintain it. For stories about one guy, the are really good at showing interdependence. They are also very witty and entertaining. I’m glad that spurred me to read more of Lem’s work.
Meanwhile, last-minute deliveries continued right up until countdown: cranes, girders, bales of fibreglass, cement vats, crude oil, medical supplies� At the sound of a warning buzzer, the ground crews would take cover wherever they could � in the antiradiation bunkers, in special armoured crawlers � and were back at their jobs before the pads had had time to cool. By ten o’clock a smoky, crimson, bloated sun hung over the horizon, the concrete safety barriers dividing the stands were already cracked, blackened with soot, and eaten away by exhaust. The deeper fissures were immediately doused with quick-dry cement, which shot up out of the hoses in a fountainlike sprat, while antiradiation crews in helmeted suits piled out of transport vehicles and sandblasted the residue of radioactive fallout. Black-and-red-checkered patrol jeeps careened in and out, their sirens wailing. Someone in the control tower was yelling himself hoarse over a megaphone. Hude, boomerang-shaped radar dishes combed the skies from the tops of gaunt towers� In a word, a routine workday.
Lem is not merely making space travel mundane, however. He is also keenly aware of its eerie and uncanny characteristics. Mechanical failures are easily mistaken for alien activity, ghosts, or madness. The psychological pressure on pilots, entirely alone in the emptiness of space, is immense and Pirx grapples with this. He would like to be a great hero, particularly in the first story of him training. In subsequent stories, the reader is shown that dramatic heroism is nonsense in Pirx’s world. He undoubtedly saves lives, including his own, by identifying things that have gone wrong with equipment. It is nonetheless clear that he and other pilots are wholly dependent upon the technology they use and thus the people who design, build, and maintain it. For stories about one guy, the are really good at showing interdependence. They are also very witty and entertaining. I’m glad that spurred me to read more of Lem’s work.
October 1, 2022
Me dejó pensando sobre los errores y las fallas, es un tema recurrente en los textos de Lem. En este caso, Pirx parece ser un humano cualquiera puesto ante las máquinas. Se acomoda en la costumbre y el uso, confía en los que saben más al respecto, pero en el fondo lo termina rescatando la intuición.
Varios relatos de Pirx funcionan de un modo detectivesco, las cosas que ocurren desorientan y al avanzar la historia van cobrando sentido.
Es muy interesante el manejo del conflicto en la narrativa de Lem, en general su obra me sorprende al toma núcleos narrativos inusuales y este libro no es la excepción.
El protagonista no es un héroe, es uno más de nosotros, y en algunos casos ni siquiera es protagonista, sino un observador de situaciones en las que no interviene y sobre las que siquiera reflexiona (como en el caso de El Albatros). Aún así, esta manera tan peculiar de construir relatos resulta atrapante. Creo que lo que más me gusta de Lem es que buena parte del relato la termina de construir el lector, a veces por deducción detectivesca, a veces por intuición, y otras por reflexión sobre la propia existencia.
Varios relatos de Pirx funcionan de un modo detectivesco, las cosas que ocurren desorientan y al avanzar la historia van cobrando sentido.
Es muy interesante el manejo del conflicto en la narrativa de Lem, en general su obra me sorprende al toma núcleos narrativos inusuales y este libro no es la excepción.
El protagonista no es un héroe, es uno más de nosotros, y en algunos casos ni siquiera es protagonista, sino un observador de situaciones en las que no interviene y sobre las que siquiera reflexiona (como en el caso de El Albatros). Aún así, esta manera tan peculiar de construir relatos resulta atrapante. Creo que lo que más me gusta de Lem es que buena parte del relato la termina de construir el lector, a veces por deducción detectivesca, a veces por intuición, y otras por reflexión sobre la propia existencia.
June 19, 2017
Amé a Pirx. Qué bueno el tío!
March 3, 2025
I wasn’t intending to review this book. I checked it out thinking it would be just a way to pass a few hours in between more serious reading. I saw it in the library on the Returns cart and remembered that I had liked Stanisław Lem when I was a teenager, though I could not remember the specifics of any of his books.
Now I understand why he has such a devoted following among science fiction readers. This isn’t Star Wars: no light sabers, aliens, artificial gravity or faster than light drives. It is, rather an extrapolation of future science based on what existed when the book was published in 1968, and is heavy on engineering and astrophysics, giving it a plausible-seeming sense of future reality. The cockpits of the small spacecraft Pirx starts out in are described as having wall to wall buttons, switches, and dials, which reminded me of a picture I saw of a Space Shuttle flight deck that makes a 747 cockpit look like a Sopwith Camel.
Lem did not possess a crystal ball, so his projection of the future is a mixed bag of what is and what might be. Diesel trucks still rumble down highways and rockets connected to gantries sit on cracked concrete launchpads. Navigational computers exist, and a maintenance robot plays a role in one of the stories, but Lem could not foresee anything like today’s computers, so if something needed to be read it was on paper and if it needed to be written down it required a pen. This was also a time when it seemed like everyone smoked, and most of the characters light up whenever they get the chance (as an aside, I served in the Navy before smoking was banned on ships, and every memory I have of the Combat Information Center includes a pall of cigarette smoke hanging from the ceiling.)
The book gets better and better as it goes along, following Pirx’s career from a space academy cadet to command of his own ship, and at first I wasn’t sure what to think. He is initially presented as a sort of dopey dreamer who forgets things and is laughed at by his instructors and fellow students. I thought that maybe the book might be a space comedy, with him bumbling his way through one implausible situation after another. Nevertheless, he manages to survive a harrowing test flight that not all students are successful at, and is passed on to advanced training.
He gets an assignment to a spend a few weeks on an isolated lunar research station which has recently suffered a tragic event. He is still recognizably the Pirx from the first chapter, dreaming of heroism and glory, and is treated patronizingly by the real scientists, but he has also matured from what he was previously. This shows a deft touch by the author, maintaining the character’s continuity while also allowing him to grow and develop. When the situation which caused the previous tragedy reoccurs, he is smart enough to analyze the variables while under life and death time pressure, figure out what went wrong, and realize what he has to do to save the day.
Most of the chapters follow this sequence: a routine spaceflight interrupted by something gone awry, and Pirx needing to figure out what the situation is and how to fix it. All this takes place as Lem throws physics at the reader, calculating rocket burns to correct parabolic trajectories, monitoring reactor radiation levels, and the intricacies of maneuvering around inside a ship in zero gravity (getting dressed, apparently, will be a complicated process that sounds like a ballet).
The final chapter is the best. By now Pirx has been given command of an ancient, battered ship for a trip to Mars, and discovers that under a previous name it was involved in a terrible accident he heard about at the academy. It is a techno-ghost story which is strange and deeply unsettling without once stooping to anything supernatural. The ghosts in those machines are electronic memories, almost alive, or at least capable of reacting and responding. It is a story you will not forget and a foreshadowing of today’s AI.
This book is worth reading, and even made me add a couple of Lem’s other titles to my to-read list. It starts out as almost a lark, and ends in a disturbing netherworld at the man-machine interface.
Now I understand why he has such a devoted following among science fiction readers. This isn’t Star Wars: no light sabers, aliens, artificial gravity or faster than light drives. It is, rather an extrapolation of future science based on what existed when the book was published in 1968, and is heavy on engineering and astrophysics, giving it a plausible-seeming sense of future reality. The cockpits of the small spacecraft Pirx starts out in are described as having wall to wall buttons, switches, and dials, which reminded me of a picture I saw of a Space Shuttle flight deck that makes a 747 cockpit look like a Sopwith Camel.
Lem did not possess a crystal ball, so his projection of the future is a mixed bag of what is and what might be. Diesel trucks still rumble down highways and rockets connected to gantries sit on cracked concrete launchpads. Navigational computers exist, and a maintenance robot plays a role in one of the stories, but Lem could not foresee anything like today’s computers, so if something needed to be read it was on paper and if it needed to be written down it required a pen. This was also a time when it seemed like everyone smoked, and most of the characters light up whenever they get the chance (as an aside, I served in the Navy before smoking was banned on ships, and every memory I have of the Combat Information Center includes a pall of cigarette smoke hanging from the ceiling.)
The book gets better and better as it goes along, following Pirx’s career from a space academy cadet to command of his own ship, and at first I wasn’t sure what to think. He is initially presented as a sort of dopey dreamer who forgets things and is laughed at by his instructors and fellow students. I thought that maybe the book might be a space comedy, with him bumbling his way through one implausible situation after another. Nevertheless, he manages to survive a harrowing test flight that not all students are successful at, and is passed on to advanced training.
He gets an assignment to a spend a few weeks on an isolated lunar research station which has recently suffered a tragic event. He is still recognizably the Pirx from the first chapter, dreaming of heroism and glory, and is treated patronizingly by the real scientists, but he has also matured from what he was previously. This shows a deft touch by the author, maintaining the character’s continuity while also allowing him to grow and develop. When the situation which caused the previous tragedy reoccurs, he is smart enough to analyze the variables while under life and death time pressure, figure out what went wrong, and realize what he has to do to save the day.
Most of the chapters follow this sequence: a routine spaceflight interrupted by something gone awry, and Pirx needing to figure out what the situation is and how to fix it. All this takes place as Lem throws physics at the reader, calculating rocket burns to correct parabolic trajectories, monitoring reactor radiation levels, and the intricacies of maneuvering around inside a ship in zero gravity (getting dressed, apparently, will be a complicated process that sounds like a ballet).
The final chapter is the best. By now Pirx has been given command of an ancient, battered ship for a trip to Mars, and discovers that under a previous name it was involved in a terrible accident he heard about at the academy. It is a techno-ghost story which is strange and deeply unsettling without once stooping to anything supernatural. The ghosts in those machines are electronic memories, almost alive, or at least capable of reacting and responding. It is a story you will not forget and a foreshadowing of today’s AI.
This book is worth reading, and even made me add a couple of Lem’s other titles to my to-read list. It starts out as almost a lark, and ends in a disturbing netherworld at the man-machine interface.
November 19, 2018
Holy Spaceballs! Lem is the master.
First off these loosely connected stories, that span over the progression of Pirx's noteworthy career as a space pilot, are meditations on the smallness of the individual's contribution to the overall adventure of human history. Pirx is just a normal, regular guy. Except that within the emptiness of his every person's brain exists a banality of common sense, but unlike the simpleton that usually embodies such a mindset, Pirx is actually a thoughtful problem solver. But the problems he tackles are ones of luck and survival, or figuring out what to do with a disturbing outmoded robot.
Pirx's innate charm is his stumbling ability to improvise and worry his way through mysteries that have baffled better detectives. For instance, in "The Conditioned Reflex," when he is confronted with the same disappearing colleague, that doomed the previous mission - Pirx does the opposite of what he imagines the dead crew did. It is this sort of thinking beyond his training that makes Pirx a hero. Though he is a hero without the fame and mythology that marks so much of the genre's most tired tropes. Pirx pokes holes in the fables and myths of exceptionalism.
Meanwhile, Lem proves himself exceptional once again. He excels, in this novel, when describing the basic training of Pirx the Pilot. The sensory deprivation tank section is a few pages of sheer altered consciousness/body horror. It was a visceral and awesome description of travelling - first into and then beyond the body. Masterful.
Loved it.
First off these loosely connected stories, that span over the progression of Pirx's noteworthy career as a space pilot, are meditations on the smallness of the individual's contribution to the overall adventure of human history. Pirx is just a normal, regular guy. Except that within the emptiness of his every person's brain exists a banality of common sense, but unlike the simpleton that usually embodies such a mindset, Pirx is actually a thoughtful problem solver. But the problems he tackles are ones of luck and survival, or figuring out what to do with a disturbing outmoded robot.
Pirx's innate charm is his stumbling ability to improvise and worry his way through mysteries that have baffled better detectives. For instance, in "The Conditioned Reflex," when he is confronted with the same disappearing colleague, that doomed the previous mission - Pirx does the opposite of what he imagines the dead crew did. It is this sort of thinking beyond his training that makes Pirx a hero. Though he is a hero without the fame and mythology that marks so much of the genre's most tired tropes. Pirx pokes holes in the fables and myths of exceptionalism.
Meanwhile, Lem proves himself exceptional once again. He excels, in this novel, when describing the basic training of Pirx the Pilot. The sensory deprivation tank section is a few pages of sheer altered consciousness/body horror. It was a visceral and awesome description of travelling - first into and then beyond the body. Masterful.
Loved it.
May 2, 2017
Stanislaw Lem's science fiction tends to be dense and philosophical/political. This book was different, in that the adventures of Pirx, an average sap who stumbles into these situations, are based on hard science and yet retain that philosophic air. I enjoyed this book very much-- must read it again!
March 21, 2022
The conclusion of the last of these five stories, Terminus, is such a masterpiece that I can't quite forgive the relative (that is, compared to Lem's best work) flatness of the rest of this collection, which remains nevertheless a must-read for Lem enthusiasts. And, dare I say it? Louis Iribarne is a good translator, but he doesn't hold a candle to Michael Kandle. (I'm so sorry for that pun. I had to reread that sentence to realize it was even there.)
August 22, 2021
There's something of 'Tintin in space with extra science' to these five tales, though there are sections in most of them that rise above the boy's adventure motifs into something that just grazes the sublime. This is especially true of the final tale, Terminus, which is written in far more enticing prose than the rest. Not quite up there with Lem's best (Solaris, His Master's Voice, Fiasco, Eden), a little minor, but very enjoyable nonetheless.
The Test: 4
The Conditioned Reflex: 3 for the story, 4 for the sensory depravation section in the early part
On Patrol: 4
The Albatross: 3 - the weakest of the lot
Terminus: 4.5
The Test: 4
The Conditioned Reflex: 3 for the story, 4 for the sensory depravation section in the early part
On Patrol: 4
The Albatross: 3 - the weakest of the lot
Terminus: 4.5
March 4, 2021
Гарна збірка оповідань. Це така дивна, "раціонально-реалістична" фантастика - не дуже сюжетна, повільна, побудована в основному на "наукових" лемівських поясненнях і розмірковуваннях про техніку, людину, космос. Мені найбільше сподобалися "Випадок", "Патруль" і "Трибунал".
October 26, 2017
I am inordinately fond of Stanislaw Lem, as his books were my introduction into the world of quality sci-fi. What he had for (absurdly weak) competition were stilted Soviet writers like Belyaev and Efremov, or adventure-heavy Jules Verne and his more modern followers. Lem was the first to show me that the main, and frequently the only, thing worth looking at in science fiction is not what alien worlds or new technologies await us - it's how we react to them, how we change in response, and what doesn't change ever, while we're still human.
This collection of short tales exemplifies the best in Lem for me, so it's a big-time favourite with a score of rereads (I mean here all Pirx short stories, but not Fiasko - weird, slow, and not Pirx in any meaningful sense).
So, to get it out of the way, the technicalities of the future world are not really believable; it's as if everything stood still and only the space technologies in their narrowest sense advanced.
The really powerful computers are still using paper as one of their main outputs, and the pilots still have to draw the expected route on paper using ruler and compasses! There are no women in future. The astronauts smoke even on duty, in a spaceship, where that would basically be air poisoning and an additional strain on climate-control systems!
Morse code is used for radio communication, which I could live with in principle, but it is mostly received and decoded by humans, not machines (like I suppose whenever radio communication first started).
Much of that may be excused by invoking the "written 50 years ago" card. (though not smoking and not "no women")
But it's when we come to psychology and philosophy that you know you're in presence of a master. The loneliness of space is explored, its tragical and comical effects; the interaction and relations between humans and various technology - from simple automatons to artificial intelligence - get looked at from so many angles. How intelligent is AI? How close to humans? What may we use it for and what are the moral limitations we should impose, both on it and on ourselves? "But so could a robot believe in God," famously says Pirx in this book.
I should advise everyone to read the stories more or less chronologically, because the main character develops significantly - the stories cover his entire career as an astronaut, from a wet behind the ears, romantically inclined youth, to a skeptical, cautious and firmly principled old space wolf, regarded by new generation almost as a fossil, but relied upon for a critical decision.
Some of the ideas you meet here have been done better in other works. But for a quick and comprehensive introduction to Lem, I definitely recommend this (then , then - then if you like those, I see no reason you should ever stop).
This collection of short tales exemplifies the best in Lem for me, so it's a big-time favourite with a score of rereads (I mean here all Pirx short stories, but not Fiasko - weird, slow, and not Pirx in any meaningful sense).
So, to get it out of the way, the technicalities of the future world are not really believable; it's as if everything stood still and only the space technologies in their narrowest sense advanced.
The really powerful computers are still using paper as one of their main outputs, and the pilots still have to draw the expected route on paper using ruler and compasses! There are no women in future. The astronauts smoke even on duty, in a spaceship, where that would basically be air poisoning and an additional strain on climate-control systems!
Morse code is used for radio communication, which I could live with in principle, but it is mostly received and decoded by humans, not machines (like I suppose whenever radio communication first started).
Much of that may be excused by invoking the "written 50 years ago" card. (though not smoking and not "no women")
But it's when we come to psychology and philosophy that you know you're in presence of a master. The loneliness of space is explored, its tragical and comical effects; the interaction and relations between humans and various technology - from simple automatons to artificial intelligence - get looked at from so many angles. How intelligent is AI? How close to humans? What may we use it for and what are the moral limitations we should impose, both on it and on ourselves? "But so could a robot believe in God," famously says Pirx in this book.
I should advise everyone to read the stories more or less chronologically, because the main character develops significantly - the stories cover his entire career as an astronaut, from a wet behind the ears, romantically inclined youth, to a skeptical, cautious and firmly principled old space wolf, regarded by new generation almost as a fossil, but relied upon for a critical decision.
Some of the ideas you meet here have been done better in other works. But for a quick and comprehensive introduction to Lem, I definitely recommend this (then , then - then if you like those, I see no reason you should ever stop).
January 5, 2015
I couldn't stop reading this book! Lem's sci-fi is funny and quirky, yet still wicked smart. A highly plausible imagining of future space travel, I was completely enthralled by the descriptions of alien landscapes and rocket ships alike. I must admit that I was far from compelled by Pirx upon his introduction, but grew to enjoy his straightforward nature and the development of his competence. My only complaint is that a couple of the stories tend towards the formulaic: Pirx encounters some strange, almost supernatural phenomenon, whereby uses his highly developed imagination and reasoning skills to approach the problem in a novel way to come to some happy conclusion. That being said, I believe Lem captures human emotion on these new frontiers effortlessly, from "the dip" to the boundless horizon of space.
I did have one complaint specific to the way in which one story, the final one, was completed. I felt somewhat put out that Pirx had Terminus slated for dismantling, without really investigating its functioning... I mean, shouldn't the robot looking for the cat have been a sign of higher functioning, especially since he couldn't express with the pre-programmed cues what his purpose for doing so was? Further, when Pirx communicated via Morse code, he seemed to illicit and unexpected response; why all this talk about multiple personas during human sleep if he could so casually dismiss the thought of Terminus' sentience! I felt let down, since I believe that Lem was more than capable of a coherent exposition on the theory of artificial intelligence as it applied to the story :( Still, I was haunted by the echoes of disaster, preserved only in Morse, and the decrepitude of the ship was well conveyed, to eerie effect! Pretty brilliant writing all around :D
I did have one complaint specific to the way in which one story, the final one, was completed. I felt somewhat put out that Pirx had Terminus slated for dismantling, without really investigating its functioning... I mean, shouldn't the robot looking for the cat have been a sign of higher functioning, especially since he couldn't express with the pre-programmed cues what his purpose for doing so was? Further, when Pirx communicated via Morse code, he seemed to illicit and unexpected response; why all this talk about multiple personas during human sleep if he could so casually dismiss the thought of Terminus' sentience! I felt let down, since I believe that Lem was more than capable of a coherent exposition on the theory of artificial intelligence as it applied to the story :( Still, I was haunted by the echoes of disaster, preserved only in Morse, and the decrepitude of the ship was well conveyed, to eerie effect! Pretty brilliant writing all around :D
December 22, 2020
Here’s a book I found interesting! Tales of Pirx the Pilot by Stanislaw Lem, written in 1966 and translated from Polish by Louis Iribarne in 1979 is a scifi broken down into short stories that all chronicle the adventures of a space pilot called Prix. It was so whacky and comical at times I loved it and it made me feel good, it was really simple, and it had a ton of technical space stuff terminologies (math) but it was for entertainment. Pirx the pilot is depicted as someone with average intelligence driving a space rocket like a space truck and getting into all sorts of trouble along the way, and he was not necessarily represented as a ‘hero�, but rather someone who kept solving his issues with luck. We get to witness the psychological and moral growth of the protagonist as we progress with every story, which I found incredible as we know nothing about the background of Prix! Instant great characterization. The main message you take away from this book was “give chance a chance�.
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 6, 2017
Izskatās, ka šogad sākšu ar pamatīgu “vecās� fantastikas ieskrējienu. No vienas puses jau gribas pabeigt Fantastikas pasaulē sēriju pēc iespējas ātrāk. Taču vēl vairāk motivē tas, ka šī sērija satur patiešām kvalitatīvus darbus, kuri aptver lielu daļu no žanra klasikas. Šo grāmatu līdz šim biju lasījis tikai krievu valodā, jo latviski, kā jau lielākā daļa no Lema grāmatām, tās nebija atrodamas pat komisijas grāmatu plauktā.
Pilots Pirkss ir parasts cilvēks � vidējais, viņš mācībās ne ar ko īpašu nav izcēlies, nav uzrādījis neticamus rezultātus, nav arī pārāk par sevi pārliecināts, un ar meitenēm viņam ar neveicas. Taču tas viņam netraucē sapņot par zvaigznēm un mācīties par kosmosa kuģa pilotu. Šajā stāstu krājumā ir ietverti stāsti, kas parāda kā Pirkss no zaļknābja kursanta izauga par īstu kosmosa iekarotāju. Labi lielākoties tie ir patruļlidojumi, kuros aiz garlaicības var nomirt, taču laiku pa laikam notiek arī kaut kas interesants.
Grāmata sarakstīta laikā, kad šķita, ka kosmoss ir rokas stiepiena attālumā. Drīz būs kosmiskie kuģi ar atomdzinējiem, kuru plazmas strūklas spēs nogādāt cilvēkus jebkurā saules sistēmas nostūrī. Kur lidojums uz Mēness būs aptuveni tas pats, kas pārbrauciens ar tālsatiksmes autobusu un kosmosa kuģu maršruti būs tik pārpildīti, ka vajadzēs speciālu dispečerdienestu. Diemžēl šis sapnis tā arī nekļuva par realitāti, cilvēce jau gadus četrdesmit šajā jomā mīņājas uz vietas, nav īsti stimula un vēlmes. Tādēļ Priksa pasaule vismaz pagaidām ir palikusi nesasniegta nākotne. Jā, autors nav pamanījies paredzēt internetu, bet viņam ir visnotaļ laba ideja par stimulatoriem, kosmosa dzinējiem un citu planētu kolonizēšanu.
Var teikt, ka šis stāstu krājums ir par to, kā kļūt par īstu cilvēku. Pirksa izaugsme ir acīm redzama, lai gan dziļi iekšā viņš vienmēr paliek tas naivais kursants, kāds viņš ir pirmajā stāstā. Viņam patīk visu prātīgi apdomāt pirms pieņemt lēmumus, daži pat uzskata, ka viņš nedomā vispār. Taču, kā lasītājs redzēs, pat kosmiskajos kuģos skriešana pa priekšu vilcienam ne pie kā laba nenoved. Pirksam patīk darbs, kuru viņš veic un dara to apzinīgi. Tāds tipisks nākotnes cilvēks, priekšzīmīgs un atbildīgs. Parastie cilvēki jau nesaprot pilotu grūto maizi, viņus īpaši neinteresē, kā viņus nogādā uz Marsu vai Mēnesi, neapzinās to, cik šis pasākums patiesībā ir risku un briesmu pilns. Ne visi kosmiskie kuģi ir izcilā tehniskā stāvoklī, un bieži vien ir situācijas, ka tāds lido ar reaktoru, kurš kuru katru brīdi var uziet gaisā.
Noteikti gribu uzteikt kādu grāmatas tēlu, kuru tulkotājs pārtulkojis kā Ēzeļu Pļaviņa. Man ir aizdomas, ka krājumā krievu valodā varēja izlasīt, kā instruktors pie šāda vārda ir ticis, bet te tā ir vienkārši smieklīga iesauka bez paskaidrojuma. Autors ir jāuzsaka par izvairīšanos no gaišās nākotnes popularizēšanas, te nav runa par komunisma uzvaru, krievi kotējas augstu, bet tas netraucē viņiem sadaroties ar amerikāņiem. Angļi gan nemaz nav modē; kā likums stūrgalvīgi cilvēki, kas nedomā racionāli.
Šī ir no tām jaukajām grāmatām, kurās rakstītais nekad nenoveco, tiekšanās pēc zvaigznēm un optimistiskais nākotnes skatījums. Tāda , kas parāda, ka galvenais noteicējs vienmēr būs cilvēks, un tehnoloģijas būs tikai pēc tam. Tāds mēģinājums ieskicēt jaunos izpētes horizontus un to, ka šie pētnieki lielākoties būs tādi paši cilvēki kā lasītājs. Neiztrūkst arī autoram raksturīgā vieglā ironija par jauno pasauli. Grāmatas pelnījusi 8 no 10 ballēm. Žēl, ka te nav iekļauti visi stāsti, piemēram, tas par citplanētiešu artefaktu, kuru Pirkss nejauši pamana savā patruļlidojumā. Bet mēs jau zinām, ka Pirkss vispār sakaras ar dīvainām lietām.
Pilots Pirkss ir parasts cilvēks � vidējais, viņš mācībās ne ar ko īpašu nav izcēlies, nav uzrādījis neticamus rezultātus, nav arī pārāk par sevi pārliecināts, un ar meitenēm viņam ar neveicas. Taču tas viņam netraucē sapņot par zvaigznēm un mācīties par kosmosa kuģa pilotu. Šajā stāstu krājumā ir ietverti stāsti, kas parāda kā Pirkss no zaļknābja kursanta izauga par īstu kosmosa iekarotāju. Labi lielākoties tie ir patruļlidojumi, kuros aiz garlaicības var nomirt, taču laiku pa laikam notiek arī kaut kas interesants.
Grāmata sarakstīta laikā, kad šķita, ka kosmoss ir rokas stiepiena attālumā. Drīz būs kosmiskie kuģi ar atomdzinējiem, kuru plazmas strūklas spēs nogādāt cilvēkus jebkurā saules sistēmas nostūrī. Kur lidojums uz Mēness būs aptuveni tas pats, kas pārbrauciens ar tālsatiksmes autobusu un kosmosa kuģu maršruti būs tik pārpildīti, ka vajadzēs speciālu dispečerdienestu. Diemžēl šis sapnis tā arī nekļuva par realitāti, cilvēce jau gadus četrdesmit šajā jomā mīņājas uz vietas, nav īsti stimula un vēlmes. Tādēļ Priksa pasaule vismaz pagaidām ir palikusi nesasniegta nākotne. Jā, autors nav pamanījies paredzēt internetu, bet viņam ir visnotaļ laba ideja par stimulatoriem, kosmosa dzinējiem un citu planētu kolonizēšanu.
Var teikt, ka šis stāstu krājums ir par to, kā kļūt par īstu cilvēku. Pirksa izaugsme ir acīm redzama, lai gan dziļi iekšā viņš vienmēr paliek tas naivais kursants, kāds viņš ir pirmajā stāstā. Viņam patīk visu prātīgi apdomāt pirms pieņemt lēmumus, daži pat uzskata, ka viņš nedomā vispār. Taču, kā lasītājs redzēs, pat kosmiskajos kuģos skriešana pa priekšu vilcienam ne pie kā laba nenoved. Pirksam patīk darbs, kuru viņš veic un dara to apzinīgi. Tāds tipisks nākotnes cilvēks, priekšzīmīgs un atbildīgs. Parastie cilvēki jau nesaprot pilotu grūto maizi, viņus īpaši neinteresē, kā viņus nogādā uz Marsu vai Mēnesi, neapzinās to, cik šis pasākums patiesībā ir risku un briesmu pilns. Ne visi kosmiskie kuģi ir izcilā tehniskā stāvoklī, un bieži vien ir situācijas, ka tāds lido ar reaktoru, kurš kuru katru brīdi var uziet gaisā.
Noteikti gribu uzteikt kādu grāmatas tēlu, kuru tulkotājs pārtulkojis kā Ēzeļu Pļaviņa. Man ir aizdomas, ka krājumā krievu valodā varēja izlasīt, kā instruktors pie šāda vārda ir ticis, bet te tā ir vienkārši smieklīga iesauka bez paskaidrojuma. Autors ir jāuzsaka par izvairīšanos no gaišās nākotnes popularizēšanas, te nav runa par komunisma uzvaru, krievi kotējas augstu, bet tas netraucē viņiem sadaroties ar amerikāņiem. Angļi gan nemaz nav modē; kā likums stūrgalvīgi cilvēki, kas nedomā racionāli.
Šī ir no tām jaukajām grāmatām, kurās rakstītais nekad nenoveco, tiekšanās pēc zvaigznēm un optimistiskais nākotnes skatījums. Tāda , kas parāda, ka galvenais noteicējs vienmēr būs cilvēks, un tehnoloģijas būs tikai pēc tam. Tāds mēģinājums ieskicēt jaunos izpētes horizontus un to, ka šie pētnieki lielākoties būs tādi paši cilvēki kā lasītājs. Neiztrūkst arī autoram raksturīgā vieglā ironija par jauno pasauli. Grāmatas pelnījusi 8 no 10 ballēm. Žēl, ka te nav iekļauti visi stāsti, piemēram, tas par citplanētiešu artefaktu, kuru Pirkss nejauši pamana savā patruļlidojumā. Bet mēs jau zinām, ka Pirkss vispār sakaras ar dīvainām lietām.
March 8, 2015
Pirx is not the best I have read by Lem, but, for me, these simple tales are very satisfying. The progression is chronological but with large gaps as Lem captures interesting episodes of Prix career from young cadet to full-fledged navigator. Over time, Pirx loses his air of the preening day-dreamer spinning fantasies of glory. While Prix grows into his profession and into adulthood, Lem never let's us forget that space flight is a serious business and that the cost of getting better at it is often gained in the postmortem of events that went tragically awry. Pirx is not the brightest tool in the shed, but he is steady and keeps his head in a scrape. While never achieving the almost elemental status of Conrad's captains who reveal their metal when the storm is raging, Prix muddles his way through and his instincts are good.
Lem keeps the tales simple but he knows how to find small seams of gold. Lem just clicks for me and did the very first time I read him. I could never recommend Lem with great confidence to another reader without some understanding of their sensibilities. As for me, I like the quirkiness, the wryness, the balancing on a razor's edge between the real and what lies just on the other side of it. Most of all, Lem never loses sight of the human being(s) at the heart of all good stories.
Lem keeps the tales simple but he knows how to find small seams of gold. Lem just clicks for me and did the very first time I read him. I could never recommend Lem with great confidence to another reader without some understanding of their sensibilities. As for me, I like the quirkiness, the wryness, the balancing on a razor's edge between the real and what lies just on the other side of it. Most of all, Lem never loses sight of the human being(s) at the heart of all good stories.
January 8, 2022
...whenever he would ponder, with cheeks aglow, the great galactic silence, the lonely valor of men, he always had trouble picturing a hero of eternal night, a loner, having such a -- dimplepuss.
The first story in this is pretty funny, and the next two are interesting mysteries. I was a bit bored with the remaining two, although I appreciated the final one's spooky notion of .
I enjoy the anachronisms of old sci-fi (this was published in 1966); there's something cozy about an imagined future where rocketships need to carry shelves full of physical books, and pilots still need Morse code. Sometimes, though, you run into an offhand remark that really drives home how much the world has changed:
...like a bout of the measles: sooner or later everyone was bound to get them.
February 11, 2019
Recenze TBD
------------
Hodnocení jednotlivých povídek:
Test ★★★★�
Podmíněný reflex ★★★★�
Patrola ★★�
Albatros ★★★★
Terminus ★★★★
Lov ★★�
Neštěstí ★★�
Ananké ★★�
Pirxovo vyprávění ★★�
------------
Hodnocení jednotlivých povídek:
Test ★★★★�
Podmíněný reflex ★★★★�
Patrola ★★�
Albatros ★★★★
Terminus ★★★★
Lov ★★�
Neštěstí ★★�
Ananké ★★�
Pirxovo vyprávění ★★�
December 28, 2024
3.5⭐️. Review of Pirx the Pilot
Pirx the Pilot by Stanisław Lem is a collection of five long and short stories. Which blends science fiction and philosophical exploration. The collection of interlinked stories follows Pirx, an everyman astronaut navigating the challenges of space travel in a future that feels both plausible and richly imaginative.
Lem’s writing is very accessible and his ability to mix dry humor with profound observations on human nature is evident throughout each tale. Pirx is no stereotypical sci-fi hero; he is flawed, easily relatable, but very often underestimated. This makes his encounters with the unknown—whether technical failures, mysterious anomalies, or ethical dilemmas—all the more engaging. Lem examines themes like the fallibility of technology, the limits of human ingenuity, and the quiet heroism of persistence.
The pacing is uneven at times across all the stories, with some segments feeling overly detailed, but this serves to ground the futuristic setting in realism.
Overall, I enjoyed reading about Pirx the Pilot, it is an excellent entry point to Lem’s work, offering a thought-provoking and entertaining glimpse into the possibilities—and pitfalls—of space exploration.
Pirx the Pilot by Stanisław Lem is a collection of five long and short stories. Which blends science fiction and philosophical exploration. The collection of interlinked stories follows Pirx, an everyman astronaut navigating the challenges of space travel in a future that feels both plausible and richly imaginative.
Lem’s writing is very accessible and his ability to mix dry humor with profound observations on human nature is evident throughout each tale. Pirx is no stereotypical sci-fi hero; he is flawed, easily relatable, but very often underestimated. This makes his encounters with the unknown—whether technical failures, mysterious anomalies, or ethical dilemmas—all the more engaging. Lem examines themes like the fallibility of technology, the limits of human ingenuity, and the quiet heroism of persistence.
The pacing is uneven at times across all the stories, with some segments feeling overly detailed, but this serves to ground the futuristic setting in realism.
Overall, I enjoyed reading about Pirx the Pilot, it is an excellent entry point to Lem’s work, offering a thought-provoking and entertaining glimpse into the possibilities—and pitfalls—of space exploration.
Displaying 1 - 30 of 258 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.