What do you think?
Rate this book
Крамничка «З легкої руки»
Багато читачів кажуть, що, читаючи, вони «поринають у книжку», однак тільки ті, хто сповна опанували мистецтво читання, можуть поринути у неї буквально: пройтися морським узбережжям і нанести на підошвах піску в дім, придбати продукти в магазині, який давно вже не існує в реальності, чи зустріти читача, який саме мандрує тими ж реченнями. Редактор Адам Лозанич, що належить до таких майстрів читання, одного дня отримує завдання � втрутитись у загадкову книжку, про яку немає інформації навіть у Національній бібліотеці. Розмірковуючи, навіщо комусь вносити зміни в текст, який навіть не містить сюжету, а є лише описом розкішної вілли і пишного саду, юнак знайомиться з іншими читачами, переживає дивовижні події і викорчовує рослини, що колись були свідками незвичайної історії кохання.
320 pages, Hardcover
First published January 1, 2000
89 people are currently reading
1,982 people want to read
About the author
Goran Petrović
33books171followersOne of the most significant and most widely read contemporary Serbian writers. He studied Yugoslav and Serbian literature at the Faculty of Philology of Belgrade University.
He worked as a librarian at the Žiča city library, not too far away from the Žiča Monastery.
Awards:
the Borislav Pekić Fund Scholarship;
the "Prosveta Award";
the "Meša Selimović Award";
the "Charter of Rača",
the "Golden Bestseller", "Vital Award";
the "National Library of Serbia"Award; the "Most widely read Book Award" (NIN, 2001);
the "October Award of the City of Kraljevo;
the "Borislav Stanković Award".
Petrović's books have been reprinted several times. His novels have already been translated into Russian, French, Italian, Polish and Spanish.
Goran Petrović jedan je od najznačajnijih (i najčitanijih) srpskih pisaca mlađe generacije srpskih savremenih prozaista.
Rođen je u Kraljevu 1961. godine. Studirao je jugoslovensku i srpsku književnost na Filološkom fakultetu Beogradskog uni...veziteta. Radio je dugo kao bibliotekar u ogranku gradske biblioteke u Žiči, pedesetak metara od manastira Žiča, a danas je na mestu glavnog urednika časopisa „Povelja� gradske biblioteke u Kraljevu.
Objavio je: knjigu kratke proze Saveti za lakši život (1989), roman Atlas opisan nebom (1993), zbirku pripovedaka Ostrvo i okolne priče (1996), roman Opsada crkve Svetog Spasa (1997), roman Sitničarnica „Kod srećne ruke� (2000), zbirku pripovedaka Bližnji (2002), zbirku izabrane kratke proze Sve što znam o vremenu (2003) i dramu Skela (2004), zbirku pripovedaka „Razlike� (2006) i kino-novelu "Ispod tavanice koja se ljuspa" (2010). Knjige su mu štampane u preko četrdeset izdanja.
Petrovićevi romani su objavljivani u prevodu na ruski, francuski, italijanski, španski jezik, poljski i bugarski.
Prema romanu Opsada crkve Svetog Spasa, a u dramatizaciji i režiji Kokana Mladenovića, u Narodnom pozorištu u Somboru postavljena je istoimena predstava.
Goran Petrović je dobitnik književne stipendije Fonda Borislava Pekića, „Prosvetine� nagrade, nagrade „Meša Selimović�, „Račanske povelje�, „Zlatnog bestselera�, „Vitalove� nagrade, nagrade Narodne biblioteka Srbije za najčitaniju knjigu, NIN-ove nagrade za 2001. godinu, Oktobarske nagrade grada Kraljeva i nagrade „Borisav Stanković�.
He worked as a librarian at the Žiča city library, not too far away from the Žiča Monastery.
Awards:
the Borislav Pekić Fund Scholarship;
the "Prosveta Award";
the "Meša Selimović Award";
the "Charter of Rača",
the "Golden Bestseller", "Vital Award";
the "National Library of Serbia"Award; the "Most widely read Book Award" (NIN, 2001);
the "October Award of the City of Kraljevo;
the "Borislav Stanković Award".
Petrović's books have been reprinted several times. His novels have already been translated into Russian, French, Italian, Polish and Spanish.
Goran Petrović jedan je od najznačajnijih (i najčitanijih) srpskih pisaca mlađe generacije srpskih savremenih prozaista.
Rođen je u Kraljevu 1961. godine. Studirao je jugoslovensku i srpsku književnost na Filološkom fakultetu Beogradskog uni...veziteta. Radio je dugo kao bibliotekar u ogranku gradske biblioteke u Žiči, pedesetak metara od manastira Žiča, a danas je na mestu glavnog urednika časopisa „Povelja� gradske biblioteke u Kraljevu.
Objavio je: knjigu kratke proze Saveti za lakši život (1989), roman Atlas opisan nebom (1993), zbirku pripovedaka Ostrvo i okolne priče (1996), roman Opsada crkve Svetog Spasa (1997), roman Sitničarnica „Kod srećne ruke� (2000), zbirku pripovedaka Bližnji (2002), zbirku izabrane kratke proze Sve što znam o vremenu (2003) i dramu Skela (2004), zbirku pripovedaka „Razlike� (2006) i kino-novelu "Ispod tavanice koja se ljuspa" (2010). Knjige su mu štampane u preko četrdeset izdanja.
Petrovićevi romani su objavljivani u prevodu na ruski, francuski, italijanski, španski jezik, poljski i bugarski.
Prema romanu Opsada crkve Svetog Spasa, a u dramatizaciji i režiji Kokana Mladenovića, u Narodnom pozorištu u Somboru postavljena je istoimena predstava.
Goran Petrović je dobitnik književne stipendije Fonda Borislava Pekića, „Prosvetine� nagrade, nagrade „Meša Selimović�, „Račanske povelje�, „Zlatnog bestselera�, „Vitalove� nagrade, nagrade Narodne biblioteka Srbije za najčitaniju knjigu, NIN-ove nagrade za 2001. godinu, Oktobarske nagrade grada Kraljeva i nagrade „Borisav Stanković�.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 245 reviews
February 4, 2021
At the Lucky Hand is an exotic canvas belonging to the genre of magical realism, and it is painted with a magical brush.
But one must learn to read books� If you’ve mastered the art of absolute reading then you’re capable to relocate yourself inside the book and to live on its pages and even to encounter other readers perusing the book at the moment� And to fall in love there�
The novel is a convoluted story of the book, which had been written specially in order to let the author to have rendezvous with his beloved there.
We want adventures, we want romance, we wish to be elsewhere so we keep reading books and we find ourselves in the other worlds�
Books are like sponges. Of unknown dimensions, full of small holes, the spongy tissue capable of absorbing countless many fates, even of taking into itself entire nations.
But one must learn to read books� If you’ve mastered the art of absolute reading then you’re capable to relocate yourself inside the book and to live on its pages and even to encounter other readers perusing the book at the moment� And to fall in love there�
No, love possessed not a single known, sharply defined form; it was ungraspable like the mist of a rainbow, and everywhere present like the haziness in her drawings.
The novel is a convoluted story of the book, which had been written specially in order to let the author to have rendezvous with his beloved there.
Vision is always more powerful than reality itself, if, that is, reality at all exists for the artist!
We want adventures, we want romance, we wish to be elsewhere so we keep reading books and we find ourselves in the other worlds�
June 20, 2021
Que idea maravillosa la de poder encontrarnos con alguien que amamos, sin importar los kilómetros de distancia física que haya, simplemente a través de la lectura simultánea de la misma pagina de un libro cualquiera y vivir dentro del mundo de ficción de ese libro como si fuera real.
Algo así es lo que le sucede a Anastas Branica, uno de los protagonistas del libro, quien se enamora perdidamente de Nathalie, una mujer que conoce solo a través de la experiencia de estas lecturas especiales de algún libro pero que no ha visto jamás personalmente; y entonces ya no se contenta solo con compartir la lectura de una novela o un cuento cualquiera, sino que decide escribir su propia novela, para crear un mundo perfecto hecho a medida y poder vivir allí eternamente con ella.
Fue mi primer lectura de este autor serbio y definitivamente no va a ser la última. La novela está muy bien escrita y mantiene un ritmo equilibrado de principio a fin, muy recomendable.
Algo así es lo que le sucede a Anastas Branica, uno de los protagonistas del libro, quien se enamora perdidamente de Nathalie, una mujer que conoce solo a través de la experiencia de estas lecturas especiales de algún libro pero que no ha visto jamás personalmente; y entonces ya no se contenta solo con compartir la lectura de una novela o un cuento cualquiera, sino que decide escribir su propia novela, para crear un mundo perfecto hecho a medida y poder vivir allí eternamente con ella.
Fue mi primer lectura de este autor serbio y definitivamente no va a ser la última. La novela está muy bien escrita y mantiene un ritmo equilibrado de principio a fin, muy recomendable.
January 6, 2022
Ova je jedan ša-la-la ušećereni goblen, na kome se nalaze jednorog, harfa i drugari.
Drugari šetkaju kroz hartiju � zajedničko obitavalište u vidu transtekstualnog vrta i liciderski Beograd u džumbusima istorije i zamršenih ličnih sudbi.
Iz gigantskog napora da svaka rečenica bude veća od same sebe, javlja se neka krajnje odbojna precioznost u kojoj se rasprskava maltene svaka velika i lepa ideja, kojih ovde nema malo. I kako da se onda ne nerviram kada znam da nešto što inače volim, poput tehnike književnog kataloga, nizanja (istorijskih) zanimljivosti, metafikcionalnih igrarija, romana-z-romanu, esejizacije i lirizacije teksta, usled nepodnošljivo proračunate jezičke kitanjstosti dolazi do same granice kiča. Da bude jasno, ne mislim da je ovo katastrofalan roman, štaviše, gajim i izvesno poštovanje prema autorovoj ambiciji i dan-danas živahnom životu knjige, ali ne mislim da bi bilo loše da se primeti da Goran Petrović treba da: 1) konačno izađe iz senke Milorada Pavića; 2) razume da velika književnost nije spoj blagoglagoljivosti, postmodernizma i saveta za lakši život. Što se tiče prve preporuke, mislim da ju je svestan i da, zbog toga, već vrlo dugo pokušava da napiše nešto novo � odnosno, da odjednom objavi ciklus romana koji će, po njegovim očekivanjima, prevazići sve što je napisao. Sumnjam u uspeh tog poduhvata, ali sam radoznao. Što se druge preporuke tiče, ona rezonira sa celinom savremene srpske književnosti � jer šta je uopšte danas glavni tok mišljenja o dobroj književnosti ako ne delo Gorana Petrovića � mešane šećerleme i nacionalne teme, šerbet i žuč, uz arsenal prideva obeleženih za nijansiranje boja (inače poželjnih u sastavima maternjeg jezika) čija količina ocvde izaziva višestruko kolutanje očima. Goran Petrović je srž mejnstrima, (za sad) nepokretna tačka naše umorne savremene proze, pisac koji svako svoje slovce ulaže u to da bude prisutno u školskoj lektiri i to ne, kao sad, pokojim tekstićem ili odlomkom, već celinom dela. I ako biste pitali nekoga naizmenično � nekoga ko je i dalje na vi sa književnošću � ko je danas taj naš veliki pisac, rekli bi vam Goran Petrović. Taj status imaju samo još, na primer, Dušan Kovačević u drami i Matija Bećković u poeziji � obojica kolege akademici. Sva trojica su reprezentativni u smislu da prema njihovom delu javno mnjenje razmišlja o knjževnosti. To ne mora da bude loše, ali je loše onda kad je neosvešćeno i kada se čitaju ili uvažavaju samo oni autori u prvom planu, pa čak i kad su predstavljani kao skriveni dragulji ili zvezde andergraund scene. Danas, kao verovatno nikada do sad, treba rovariti da bi se došlo do nečeg sjajnog.
Ali da ne bude da sam se previše odaljio od teksta � primetio sam i kako domaćica Zlatana priprema pihtije od kečige*, kako je očuh ošamario malog Anastasa Branicu pa mu se „namah razmotao končić krvi�, ali i objašnjavanje kako je zabat neka vrsta građevinskog palimpsesta, zatim samoubistvo samodavljenjem, oblaporne krtice, nizine zamagljenih u sfumatu horizonta ili šljaptaje koraka okasnelih prolaznika prestoničkog grada...
Primetio sam, dakako, kako je dozvana sva moguća teorija, za bildovanje dela i laskanje glasnogovornim autoritetima � od implicitnog čitaoca Volfganga Izera, preko Linde Hač(io)n i istoriografske metafikcije, razmatranja Vejna Buta, postmodernih kerefeka (palimpsesta, pronađenih rukopisa), Doleželove heterokosmike, svakovrsnih teorija fantastike... Plus � tu su i zameci detektivskog, ljubavnog i istorijskog romana, (ali i lirskog i beogradskog romana!), a čak se spominje i epistolarni roman, doduše u kontekstu dela-unutar-dela. Ma švedski sto. Da svakome u sračunatosti, uz kaficu, bude dobro.
Ali, možda je cela ova moja priča izlišna � već treba uporediti kako u 19. poglavlju Petrović piše o gusenici, a kako Handke piše o insektima u „Još jedanput za Tukidida�. Nakon tog poređenja sve biva jasno.
*Uzgred budi rečeno, lov na kečige od pre više od dve godine je kod nas zabranjen. Ako bih neko hteo da bude baš bezobrazan, mogao bi da primeti da Petrović pripada istrebljivačima kečigi u našim vodama.
Drugari šetkaju kroz hartiju � zajedničko obitavalište u vidu transtekstualnog vrta i liciderski Beograd u džumbusima istorije i zamršenih ličnih sudbi.
Iz gigantskog napora da svaka rečenica bude veća od same sebe, javlja se neka krajnje odbojna precioznost u kojoj se rasprskava maltene svaka velika i lepa ideja, kojih ovde nema malo. I kako da se onda ne nerviram kada znam da nešto što inače volim, poput tehnike književnog kataloga, nizanja (istorijskih) zanimljivosti, metafikcionalnih igrarija, romana-z-romanu, esejizacije i lirizacije teksta, usled nepodnošljivo proračunate jezičke kitanjstosti dolazi do same granice kiča. Da bude jasno, ne mislim da je ovo katastrofalan roman, štaviše, gajim i izvesno poštovanje prema autorovoj ambiciji i dan-danas živahnom životu knjige, ali ne mislim da bi bilo loše da se primeti da Goran Petrović treba da: 1) konačno izađe iz senke Milorada Pavića; 2) razume da velika književnost nije spoj blagoglagoljivosti, postmodernizma i saveta za lakši život. Što se tiče prve preporuke, mislim da ju je svestan i da, zbog toga, već vrlo dugo pokušava da napiše nešto novo � odnosno, da odjednom objavi ciklus romana koji će, po njegovim očekivanjima, prevazići sve što je napisao. Sumnjam u uspeh tog poduhvata, ali sam radoznao. Što se druge preporuke tiče, ona rezonira sa celinom savremene srpske književnosti � jer šta je uopšte danas glavni tok mišljenja o dobroj književnosti ako ne delo Gorana Petrovića � mešane šećerleme i nacionalne teme, šerbet i žuč, uz arsenal prideva obeleženih za nijansiranje boja (inače poželjnih u sastavima maternjeg jezika) čija količina ocvde izaziva višestruko kolutanje očima. Goran Petrović je srž mejnstrima, (za sad) nepokretna tačka naše umorne savremene proze, pisac koji svako svoje slovce ulaže u to da bude prisutno u školskoj lektiri i to ne, kao sad, pokojim tekstićem ili odlomkom, već celinom dela. I ako biste pitali nekoga naizmenično � nekoga ko je i dalje na vi sa književnošću � ko je danas taj naš veliki pisac, rekli bi vam Goran Petrović. Taj status imaju samo još, na primer, Dušan Kovačević u drami i Matija Bećković u poeziji � obojica kolege akademici. Sva trojica su reprezentativni u smislu da prema njihovom delu javno mnjenje razmišlja o knjževnosti. To ne mora da bude loše, ali je loše onda kad je neosvešćeno i kada se čitaju ili uvažavaju samo oni autori u prvom planu, pa čak i kad su predstavljani kao skriveni dragulji ili zvezde andergraund scene. Danas, kao verovatno nikada do sad, treba rovariti da bi se došlo do nečeg sjajnog.
Ali da ne bude da sam se previše odaljio od teksta � primetio sam i kako domaćica Zlatana priprema pihtije od kečige*, kako je očuh ošamario malog Anastasa Branicu pa mu se „namah razmotao končić krvi�, ali i objašnjavanje kako je zabat neka vrsta građevinskog palimpsesta, zatim samoubistvo samodavljenjem, oblaporne krtice, nizine zamagljenih u sfumatu horizonta ili šljaptaje koraka okasnelih prolaznika prestoničkog grada...
Primetio sam, dakako, kako je dozvana sva moguća teorija, za bildovanje dela i laskanje glasnogovornim autoritetima � od implicitnog čitaoca Volfganga Izera, preko Linde Hač(io)n i istoriografske metafikcije, razmatranja Vejna Buta, postmodernih kerefeka (palimpsesta, pronađenih rukopisa), Doleželove heterokosmike, svakovrsnih teorija fantastike... Plus � tu su i zameci detektivskog, ljubavnog i istorijskog romana, (ali i lirskog i beogradskog romana!), a čak se spominje i epistolarni roman, doduše u kontekstu dela-unutar-dela. Ma švedski sto. Da svakome u sračunatosti, uz kaficu, bude dobro.
Ali, možda je cela ova moja priča izlišna � već treba uporediti kako u 19. poglavlju Petrović piše o gusenici, a kako Handke piše o insektima u „Još jedanput za Tukidida�. Nakon tog poređenja sve biva jasno.
*Uzgred budi rečeno, lov na kečige od pre više od dve godine je kod nas zabranjen. Ako bih neko hteo da bude baš bezobrazan, mogao bi da primeti da Petrović pripada istrebljivačima kečigi u našim vodama.
November 26, 2018
Kao i uvek do sada, osvrnuću se isključivo na ono što je čitanje ove knjige u meni izazvalo, jerbo za neku stručnu studiju nisam jezički ni obrazovno potkovana.
Prosto rečeno - dopala mi se. Pitka, opuštajuća, nenaporna...veoma mi se svideo stil pisanja - ne bih da citiram i izdvajam pojedine delove, ali toliko ih ima, tako lepo "upakovanih", da mi je bila milina čitati. Ima ono nešto što mi uglavnom nedostaje kod savremenih dela i usled čijeg odsustva prema istim imam određenu vrstu predrasude, da ne kažem odbojnosti. To nešto što se podudara sa mojim poimanjem književnosti. Beletristika treba da bude lepa :)
Uživala sam u opisima Beograda i svojevrsnom putovanju kroz vreme (kao npr. čitajući Kapora), dok su me "šetnje francuskim parkom i razgledanje kuće" potpuno prožimale - ovi momenti su me podsetili na nekoć davno pročitano Pekićevo "Hodočašće Arsenija Njegovana" (možda grešim, no nekim slučajem povezah ovu gospodu... nek oproste svi koji ne misle tako).
Na kraju, pozdravljam maštu...bravo za ideju, za neuklapanje u šablone. Da, volim da je štivo zasnovano na činjenicama, volim da iz njega nešto novo saznam, edukujem se i uključim mozak. Ali volim i da se opustim...naročito ako je ovako lepo pisanije u pitanju - onda nek hedonizam bude potpun (uz hladno pivo, naravno). Ne mora sve biti "realno" i logikom objašnjivo. Bar ne u mom svetu :) ja sam Vam, ljudi moji, večiti sanjar.
Završetak je, po mom mišljenju, bio nešto slabiji od ostatka romana, no to ne baca senku na sve gore navedeno.
Pozdrav Petroviću, drago mi je što Vas spoznah.
Prosto rečeno - dopala mi se. Pitka, opuštajuća, nenaporna...veoma mi se svideo stil pisanja - ne bih da citiram i izdvajam pojedine delove, ali toliko ih ima, tako lepo "upakovanih", da mi je bila milina čitati. Ima ono nešto što mi uglavnom nedostaje kod savremenih dela i usled čijeg odsustva prema istim imam određenu vrstu predrasude, da ne kažem odbojnosti. To nešto što se podudara sa mojim poimanjem književnosti. Beletristika treba da bude lepa :)
Uživala sam u opisima Beograda i svojevrsnom putovanju kroz vreme (kao npr. čitajući Kapora), dok su me "šetnje francuskim parkom i razgledanje kuće" potpuno prožimale - ovi momenti su me podsetili na nekoć davno pročitano Pekićevo "Hodočašće Arsenija Njegovana" (možda grešim, no nekim slučajem povezah ovu gospodu... nek oproste svi koji ne misle tako).
Na kraju, pozdravljam maštu...bravo za ideju, za neuklapanje u šablone. Da, volim da je štivo zasnovano na činjenicama, volim da iz njega nešto novo saznam, edukujem se i uključim mozak. Ali volim i da se opustim...naročito ako je ovako lepo pisanije u pitanju - onda nek hedonizam bude potpun (uz hladno pivo, naravno). Ne mora sve biti "realno" i logikom objašnjivo. Bar ne u mom svetu :) ja sam Vam, ljudi moji, večiti sanjar.
Završetak je, po mom mišljenju, bio nešto slabiji od ostatka romana, no to ne baca senku na sve gore navedeno.
Pozdrav Petroviću, drago mi je što Vas spoznah.
March 8, 2021
Vodiću se prvim, neohlađenim utiscima. Verujem da će oni splasnuti, ali ovo je jedna prelepa metafora o jeziku i njegovim mogućnostima; nesvakidašnje lep akvarel jezika, začudnog, nastao u neko daleko predvečerje u svetu iza sveta koji se beskonačno grana.
July 26, 2023
Šta sam ja ovo pročitala?! Apsolutno me ništa u ovoj knjizi nije oduševilo! Lažem, samo rečenica- on je čovek na čiji se pogled možete osloniti, zbog koje ću ovoj knjizi dati 3⭐️! Toliko sam se mučila sa rečenicama, u kojima pisac kao da je htio da pokaže da ima cijeli rečnik u glavi, opisi toliko opširni, da se u njima izgubiš, ali ne kao što su se gubili u knjizi o kojoj je riječ u ovom djelu! Mnogo sam očekivala, dobila ne znam ni šta, jedno zamešateljstvo svega i svačega, zbrda- zdola, apsolutno nezadovoljstvo krajem i nikakva želja da uđem u žutu kuću! 3⭐️ Sjevernjače i puna kapa!
April 4, 2018
Vrlo moguće da sam ja zapravo autošovinista i da ne volim išta što se može okarakterisati kao legitimno „naše�, a savremeno, no ajde da ja prvo pokušam da objasnim zašto baš ove dve zvezdice u ovih trista i kusur reči baljezganja ni o čemu.
Elem, da počnem od premise. Čitajući knjigu, kod Petrovića se gradi jedan zajednički sekundarni svet, koji naseljavaju svi čitaoci te iste knjige. I to je zanimljivo i neobično (iako ne i toliko jedinstveno) i sjajna paleta za dalji rad. Samo što je taj dalji rad bolno konzervativan. Možda ovo nije knjiga kojoj bi dobro stajala preterana maštovitost (po mom mišljenju oksimoron, ali aj sad da ne mrsomudim), ali svakoj knjizi dobro stoji bar malo maštovitosti. Jeste, ima ovde par momenata vrednih pažnje, ali sve ostalo je mršavo, vrlo mršavo. Zadužbina koju svi likovi naseljavaju je... Bašta sa par kućica. Još kada se uzme u obzir i nalakirana istorija pisca centralne knjige, sve je još bledje, jer Anastas jedva da je lik (a da ne spominjem ni karikature Adama i Jelenu, jedino je Natalija D. simpatična). Zašto je Zadužbina baš takva? Gde je karakterističan trag Anastasa, njegov otisak prsta, u toj istoj Zadužbini? Ima tu i onog „on je bio tužan zato što xyz� i slično, a najviše boli sijaset „izmišljenih� ljubavi od koje razni likovi boluju. Bukvalno su svi zaljubljeni, jer otkud znam, vlada neka čudna epidemija a niko nije javio zavodu za epidemiologiju. I to ne stičem utisak da je tako zamišljeno, već prosto kao da je Petrović mislio da je dovoljno reći „i on se zaljubio� kako bi, pa, pisao o zaljubljenim likovima. Što bi rekli, nidje veze. Ima i još jedan momenat oko Anastasovih "ljubavi" koji mi je bio strašno ružan, ali možda to samo ja pogrešno interpretiram. Plus, na sve to je i knjiga namenski napisana nekim arhaičnim srpskim jezikom, a ja nimalo ne uživam u tome, ali to je već lični ukus pa ne zameram toliko. Ume da sroči rečenicu, što jes jes, ali preretko kako bi to imalo popravilo utisak.
Još jedna stvar koju umalo da zaboravim sad ovako u afektu � politika. Zašto svi, a ma baš svi naši savremeni pisci, na kraju moraju, ali prosto moraju, bar malkice, da okrenu tematiku romana na politiku, ja stvarno ne znam. Potpuno suvišna epizoda kao pljuvačina po komunističkom režimu i DB-ovcima. Mislim shvatam, istorija nam je ovakva i onakva i blabla, ali ne znam zašto moraju da budu baš toliko isti (pisci hoću reći). Da su ove naše knjige (ili ovih, priznajem, nekoliko koliko sam dodirnuo) Petrovićevi svetovi, svi bi bili isti. A da dam ovom romanu peticu samo zato što nije Marko Vidojković, e pa neće moći.
2+
Elem, da počnem od premise. Čitajući knjigu, kod Petrovića se gradi jedan zajednički sekundarni svet, koji naseljavaju svi čitaoci te iste knjige. I to je zanimljivo i neobično (iako ne i toliko jedinstveno) i sjajna paleta za dalji rad. Samo što je taj dalji rad bolno konzervativan. Možda ovo nije knjiga kojoj bi dobro stajala preterana maštovitost (po mom mišljenju oksimoron, ali aj sad da ne mrsomudim), ali svakoj knjizi dobro stoji bar malo maštovitosti. Jeste, ima ovde par momenata vrednih pažnje, ali sve ostalo je mršavo, vrlo mršavo. Zadužbina koju svi likovi naseljavaju je... Bašta sa par kućica. Još kada se uzme u obzir i nalakirana istorija pisca centralne knjige, sve je još bledje, jer Anastas jedva da je lik (a da ne spominjem ni karikature Adama i Jelenu, jedino je Natalija D. simpatična). Zašto je Zadužbina baš takva? Gde je karakterističan trag Anastasa, njegov otisak prsta, u toj istoj Zadužbini? Ima tu i onog „on je bio tužan zato što xyz� i slično, a najviše boli sijaset „izmišljenih� ljubavi od koje razni likovi boluju. Bukvalno su svi zaljubljeni, jer otkud znam, vlada neka čudna epidemija a niko nije javio zavodu za epidemiologiju. I to ne stičem utisak da je tako zamišljeno, već prosto kao da je Petrović mislio da je dovoljno reći „i on se zaljubio� kako bi, pa, pisao o zaljubljenim likovima. Što bi rekli, nidje veze. Ima i još jedan momenat oko Anastasovih "ljubavi" koji mi je bio strašno ružan, ali možda to samo ja pogrešno interpretiram. Plus, na sve to je i knjiga namenski napisana nekim arhaičnim srpskim jezikom, a ja nimalo ne uživam u tome, ali to je već lični ukus pa ne zameram toliko. Ume da sroči rečenicu, što jes jes, ali preretko kako bi to imalo popravilo utisak.
Još jedna stvar koju umalo da zaboravim sad ovako u afektu � politika. Zašto svi, a ma baš svi naši savremeni pisci, na kraju moraju, ali prosto moraju, bar malkice, da okrenu tematiku romana na politiku, ja stvarno ne znam. Potpuno suvišna epizoda kao pljuvačina po komunističkom režimu i DB-ovcima. Mislim shvatam, istorija nam je ovakva i onakva i blabla, ali ne znam zašto moraju da budu baš toliko isti (pisci hoću reći). Da su ove naše knjige (ili ovih, priznajem, nekoliko koliko sam dodirnuo) Petrovićevi svetovi, svi bi bili isti. A da dam ovom romanu peticu samo zato što nije Marko Vidojković, e pa neće moći.
2+
December 26, 2022
A magical novel of how people meet each other in the books while simultaneously reading them. Readers as characters and the other way around� not knowing each other in reality except through the doors of reading as a way of imaginary life story-making.
And through this book I was also encountering the real and imaginary world of my childhood, the street where I was born, Natalija Dimitrijević by another name (it’s a beautiful character who lived on this street in the novel, I knew more than one Madame Natalija), and others� the vanished world of my childhood days. Thank you, Joe, for encouraging me to read it.
Gorgeous writing and a reminder that reading with detachment or vain pseudo-literary critical ambitions (my heart still aches for the novel’s Anastas Branica and his tragic casualty from one such reader) has no place in the hearts of true book lovers. Instead, when we immerse ourselves in reading it’s then transformed into a creative process in which life and imagination intermingle and take us to beautiful places and other readers�
And through this book I was also encountering the real and imaginary world of my childhood, the street where I was born, Natalija Dimitrijević by another name (it’s a beautiful character who lived on this street in the novel, I knew more than one Madame Natalija), and others� the vanished world of my childhood days. Thank you, Joe, for encouraging me to read it.
Gorgeous writing and a reminder that reading with detachment or vain pseudo-literary critical ambitions (my heart still aches for the novel’s Anastas Branica and his tragic casualty from one such reader) has no place in the hearts of true book lovers. Instead, when we immerse ourselves in reading it’s then transformed into a creative process in which life and imagination intermingle and take us to beautiful places and other readers�
February 12, 2023
Književnost o književnosti i jeziku prosto ne ide bolje od ovoga.
October 30, 2023
"Existen tres tipos de lectores según la clasificación del viejo quisquilloso de Goethe. El primero, que disfruta sin reflexionar. El tercero, que reflexiona sin disfrutar. y el intermedio, que reflexiona disfrutando y disfruta reflexionando, la clase que, en realidad, recrea una obra de arte..."
Siempre se ha dicho que la lectura es un acto solitario o se ha hablado hasta el infinito de la soledad del lector ¿pero es eso malo?? Yo diría que no, que todo lo contrario, en un mundo de estrés, de prisas, de presiones continuas del exterior, este momento tuyo con un libro puede ser quizás el único reducto para encontrarte contigo mismo, y una huida, no hacia adelante, sino hacia el interior. En el mundo de hoy en día esta soledad es cada vez menos posible ya que todos estamos interconectados con distracciones continuas, y sin embargo, ese acto íntimo de estar a solas con el texto es una experiencia que se convierte en un lujo, si somos capaces de despojarnos de las capas externas, en continua ebullición.
"-Kusmuk, cuando un libro llega a apasionarte particularmente, ¿tienes la sensación de no estar solo, de que además de tí hay otros semejantes, entusiastas, que por casualidad, por la ley de probabilidad, lo inician al mismo tiempo, en otra parte de la ciudad, en otra ciudad, tal vez, en otra parte del mundo?-"
Pero también podemos cambiar la perspectiva de este razonamiento, porque la necesidad a veces de comentar lo leído va más allá de esta soledad lectora, el hombre es sobre todo un ser social, ya lo dijo el filósofo, así que ¿con quién va a compartir este lector un detalle mínimo, o intímo que le ha llamado la atención en una lectura, si ha estado en completa soledad? Goran Petrovic le da un significado a esta disyuntiva y da forma a un concepto que me ha maravillado ("- Escríbeme lo que lees y a qué hora-, le susurró su madre.") : si varios lectores están leyendo el mismo libro a la vez, a la misma hora, no solo en lectura conjunta sino simultánea, en directo como diríamos ahora�, entonces se van a encontrar en el libro, van a compartir el escenario, y pueden llegar hasta a conocerse o seguir viéndose. Esta simbiosis entre libro/lector puede ser en soledad, pero la gracia está en que es un concepto que acaba con la soledad, si el lector así lo quiere, y puede seguir encontrándose con los otros lectores de ese libro. Quizás dosificando este libro para que no se acabe nunca, o citándose en próximas lecturas.
"Una multitud de distintas personas en ese mismo momento, pero en el otro extremo de Belgrado, en otra ciudad, incluso en la otra parte del mundo, leía el mismo libro. Y ese libro, y ese espacio, los unía a todos. Algunos eran capaces de reconocer a los demás lectores, pero otros eran incapaces de reconocerse a sí mismos."
Tengo que confesar que en un principio me costó entrar en esta novela; me mantuvo sobre todo interesada el estilo de Goran Petrovic, que te envuelve con la elección de las palabras, pero no conseguía conectar porque no entendía hacía donde me llevaba la historia, personajes que hablaban sobre libros, sí, sobre el pasado, sobre recuerdos, sí, pero� ¿cuál era el misterio hacia el que me conducía Petrovic? No fue hasta que no llegué hasta el capítulo 23 con la historia de Anastas Branica que no entré del todo, y entendí el concepto que me estaba revelando Goran Petrovic. La paciencia es una virtud y cómo me alegro de no haberlo abandonado porque se me reveló una novela con multitud de capas, de historias, de personajes interconectados por el presente y el pasado. Así que Goran Petrovic a través de esta novela le da vida al concepto de estar tan involucrado en lo que lees, que eres capaz de desaparecer en el libro y entrar fisicamente en ese otro mundo.
"Por eso, juntos decidieron irse citando cada semana en otro libro, cualquiera que pudiera tomar en dos ejemplares en la sala de lectura franco-serbia. En cada despedida se ponían de acuerdo sobre el nuevo espacio común, sobre el día y la hora de la lectura simultánea. Anastas por lo general no podía contener su impaciencia, por lo que madrugaba y se quedaba fijado varias horas en el párrafo a acordado, esperando..
[...]
"Anastas Branica iba posponiendo la terminación de su lectura conjunta. Porque cada vez más a menudo se preguntaba, ¿qué vendría después?:¿Adónde iría cuando ya no tuviese de qué escribirle? ¿Regresaría ella a las ordinarias novelas sentimentales? ¿Qué haría entonces? ¿Cómo sabría él donde estaba ella? ¿Dónde?"
La novela está dividida en varias secciones a las que titula Lecturas, cada una de ellas en varios capítulos, así que se podría decir que en cada Lectura se nos presenta un personaje, que nos llevará a relacionarlos a medida que avanza. Comienza en el presente, y va hacía atrás en el tiempo, aunque también es cierto que estas lineas temporales se van mezclando con diferentes historias. Estas Lecturas giran en torno a un mismo libro, Mi Legado, escrito por Anastas Branica. Cuando comienza la novela, en la linea temporal del presente, un joven estudiante, Adam Lozanych, es contratado para que corrrija un libro que se publicó hace mucho, Mi Legado. Adam tiene instrucciones de que vaya cambiando datos concretos del libro. Mi Legado es una novela extraña porque no tiene ni personajes ni acción solo descripciones de un palacete, de su jardin y del paisaje que rodea este palacete. Se puede decir que Adam es el hilo conductor ya que desde el momento en que Mi Legado llega a sus manos, quiere resolver el misterio que rodea a su escritor, Anastas Branica y a que escribiera un libro sin historia ni personajes. Cuando comienza a corregirlo, entra en el libro y se encuentra con alguna gente que lo está leyendo a la vez (- Son lectores. Qué otra cosa podrían ser. Probablemente son los últimos dueños de los ejemplares respectivos de este raro libro..."), personajes que conservan los pocos ejemplares que quedan y que iremos conociendo en las siguientes Lecturas�.
"Aun si hubieran sido gemelas, no habría servido. Anastas Branica solo tenía ojos para Nathalie Houville, aunque jamás la había visto en la realidad. Sin embargo, a ella, a Natalia Dimitrijevic, no la notaba, aun cuando podía verse reflejado en sus ojos todos los días..."
En ese mismo presente, conoceremos a Jelena, una joven que llega a casa de Natalia Dimitrijevic, como dama de compañía. Natalia es un personaje clave en la historia y conviene no perderla de vista en ningún momento; a mi me ha fascinado el retrato que hace Goran Petrovic de este personaje femenino, la anciana que en su juventud fue testigo, y a la vez ayudó a que se escribiera Mi Legado, este extraño libro que tanto intriga a Adam� Cuando Jelena comienza a trabajar para la anciana Natalia, tiene órdenes concretas para que la ayude a no perder sus recuerdos y a fuerza de repetirle momentos de su vida, Jelena las va grabando en su memoria. Hasta que Natalia Dimitrijevic embarca a Jelena en la lectura de Mi Legado: ambas leen el libro a la vez y de esta forma, Natalia transporta a Jelena dentro del libro...
"Con la señora Natalia Dimitrijrvic iba aprendiendo que los personajes y tramas literarias no eran todo lo que se ofrecía a un lector verdadero, es decir, no eran lo más interesante."
Goran Petrovic crea una obra que se va transformando en multitud de capas y demuestra continuamente que si te involucras en un libro descubrirás capas ocultas, entre líneas, así que cuando llegamos al capítulo 23 y nos adentramos en la vida de Anastas Branica, el escritor de Mi Legado, esta novela alcanza su cénit. Conoceremos a Anastas desde pequeño, su amor por los libros, el trauma por la muerte de su padre que convierte a su madre en una melancólica crónica, que se ve obligada a casarse de nuevo, dándole al pequeño Anastas un padrastro, Slavoljub Velickovic. Que a su vez convierte su vida en un infierno y que sin embargo, los obliga a lecturas conjuntas para disciplinar al niño. Es en estas lecturas conjuntas donde su madre y Anastas se aislan y penetran en ese otro mundo, el de los libros, sin que el padrastro pueda participar. ("... pero eso volvia más dolorosas las puñaladas de celos que sentía Slavoljub Velickovic. Él le había ofrecido todo, y ella se entregaba más a un libro que a él.") Toda la sección en torno a Anastas Branica es una maravilla, y bien se hubiera merecido una novela aparte. No es hasta que Anastas Branica no conoce a Nathalie Houville con quien coincide en un libro que ambos están leyendo a la vez, y a quién nunca llegará a conocer, hasta que no descubrimos los orígenes del libro que escribiría más tarde, Mi Legado.
"Una pregunta asediaba a Anastas, ¿por que ella leía de ese modo, a la vez apasionado y distraído, como si poseyera de sobra el don de la lectura peculiar, pero lo usara únicamente para tratar, una y otra vez, de huir de la vida?"
Asi que la sección dedicada a Anastas Branica es reveladora, el momento en torno al cual gira toda la novela de Goran Petrovic, porque hasta ahora, las pistas, los simbolos, los recuerdos que nos habíamos ido encontrando y que eran un puzzle, se convierten en luz y se nos abre otra perspectiva. Anastas Branica ("-Se refugió en los libros y se descarrió, ya ni él mismo sabe dónde está."), por una parte, y Natalia Dimitrijevic, por otra, (“Toda ella estaba marcada por sus grandes ojos verdes, llenos de sosiego�) conforman el alma en torno a una novela que se va desplegando, sorprendiendo al lector una y otra vez.
"Así, prácticamente sin querer, Natalia Dimitrijevic se adentró en lo más íntimo y lo más secreto de la vida de Anastas Branica."
“La mano de la buena fortuna� está repleta de detalles, simbolos, pistas, metáforas, que van desplegando un puzzle literario que va encajando las piezas a medida que avanzamos en la lectura y Goran Petrovic es un autor con un talento natural para jugar con las palabras, pero sobre todo para estimular al lector continuamente inventando nuevas capas, nuevos niveles narrativos inesperados para el lector. Hay muchos objetos, lugares, que se repiten continuamente y que a medida que vamos conociendo más y más de la historia, van adquiriendo significados nuevos�, la magia de las palabras. Por otra parte y como es una obra que se va narrando a través del tiempo, hay muchas alusiones históricas, las diferentes guerras, la metamorfosis de Europa a través del siglo XX, Serbia, la ex-Yugoslavia� todo este contexto histórico se va revelando como incidentes no centrales en la trama pero sí que el lector va siendo consciente a través de momentos concretos en los que alguien hace alguna alusión al respecto, y aunque sus personajes estén viviendo su obsesión a través de los libros y aparentemente no sean conscientes, el mundo sigue funcionando fuera de esta burbuja en la que viven los personajes de esta novela.
"Desde hacía tiempo había notado que las palabras de su lengua materna aumentaban en ella la tristeza, incluso le provocaban una sensación agobiante de pesadumbre, por lo que procuraba evitarlas en lo imposible."
No es un libro fácil con todas sus capas superpuestas a las que hay que ir desvelando a través de sus personajes, y ya digo que en un principio me costó entrar en él, pero hubo un momento durante la lectura, en que hubo un clic, y es como si Goran Petrovic me hubiera cogido del brazo y me hubiera lanzado dentro, (como cuando te lanzan a una piscina inesperadamente)� dentro de ese otro libro que estaban viviendo sus personajes.
"-Le dice al cartero que estará ausente unos días. Cancela la entrega de leche. Cubre los muebles con tela blanca. Hace su equipaje como si se fuera a un viaje transoceánico. Cierra la puerta con llave. Y entonces se sienta en la silla de mimbre y lee. Yo no sé que dirá usted pero a mí eso me parece sumamente, ¡sumamente sospechoso"
- ¡Se sienta y lee!
- Pero de todos modos, lee como si no estuviera aquí."
June 13, 2019
Мені було років 10-11, коли я вперше гралася в автомобільні гоночки за компом. Я програвала гру за грою. Значно більше ніж траса, суперники і стрімкі повороти мене цікавило, що буде, якщо звернути на траву і їхати аж до тих гір, чи з’їхат� в бічну вулицю. Звісно, гра цього не передбачала. Гоночки мені не сподобались.
Бажання досліджувати світи було не лише про комп’ютерні ігри. У кожній книжці, яка мене достатньо захоплювала, я створювала собі другорядного персонажа і переживала пригоди разом з “офіційними� персонажами. Перед сном, закриваючи очі, я блукала в паралельній реальності книжки, в нових сюжетних поворотах.
Минулого року на Арсеналі пробігаючи першим поверхом я схопила трохи книжок. Оскільки часу на ретельний вибір не було, я схопила книжки симпатичного вигляду. Так, у мене опинилось дві книжки з обкладинками Марії Кінович, наприклад. Одна з них - “Крамничка�. Коли я нарешті дійшла до її читання, моя внутрішня дитина потішилась. Горан Петрович створив світ, у якому в кожній книзі існує не лише те, що там написано - це цілий багатовимірний простір. І якщо досить уважно й заглиблено читати - у цю паралельну можна потрапити.
Українською роман називається “Крамничка “� легкої руки”�. Це переклад оригінальної сербської назви. Різними мовами книга виходила під різними назвами: “Рук� удачі�, “Книг� з місцем для побачення�, “Вілл� на межі часу�, �69 шухляд�.
Про функцію назви для книги можна довго дискутувати, є назви, які натякають на зміст, є назви які називають тему, є назви, просто як петлиці в пальто, на які можна повісити книжку в якомусь реєстрі. Найбільше мені подобається назва �69 шухлях�, яка натякає на секретар з лимонного і трояндового дерева, у якого було 70 шухляд і одна з них відкривалась в безмежний простір.
“Крамничка� - це магічний реалізм. Не такий заплутаний як у Павича. Більш гуманний магічний реалізм. Це одночасно мила захоплива історія про глибоке читання й світи в книжках, про Сербію, про слова і текст, про внутрішню втечу.
М��ні сподобалась тема тексту. Петрович говорить про те, що часом автор не є повним господарем тексту і не є його єдиним творцем. Що твір після створення починає жити своїм життям, набувати нових сенсів, чи втрачати щось закладене в нього. Цією “живою� силою в тексті був східний вітер. Такий геополітичний момент, зважаючи на те, що в Європі вітри переважно західні. Але також і нові читачі, кожен з яких може вносити зміни і впливати та текст своєю присутністю. Цей вплив може бути як конструктивним так і деструктивним. Так Покаміца розбірав секретар і так і не зміг його зібрати назад, так, щоб одна з шухляд відкривалась у безмежний простір. Можливо щось таке робили останні власники вілли з усім простором книги. Але це не точно.
Професор Тіосавлєвич займався в тексті археографією. Археографія, як каже вікі, це якась така нудна наукова галузь, що вивчає історію публікації історичних документів. Тіосавлєвич же займався чимось на кшталт текстової археології - знаходив старі слова й сліди кроскультурного впливу, сліди людей й культур, що продохли тут в тексті. Це красива метафора. Хоч автор книги в книзі - закоханий сербський юнак, він несвідомо вносить в текст свою культурну спадщину, яку він отримав через мову, освіту, читання й життя в соціумі. Або уникання життя в соціумі, як у випадку з Анастасом.
Тема тексту як слів, теж повсюдно присутня. Люди рятують слова з згарища бібліотеки, описи предметів є не менш важливими, а може й ціннішими, ніж самі предмети. Вдалий опис примушує оживати сад, примушує грати музичні інструменти і т.д. Забування слів руйнує світ, в якому людина живе.
Найглибша, напевно, тут тема втечі, внутрішньої еміграції. Люди, які ховаючись від бентежного, світу живуть в книжках, в спогадах, і спогади ці наскільки живі й повнотілі, що стають частиною реальності. Люди можуть жити в цих прихованих світах разом з своїми партнерами, друзями й малознайомими людьми. Сюжетна частина з Покіміцою показує, що навіть така глибоко внутрішня втеча не гарантує безпеку, лиш дає її ілюзію. Ця тема втечі одночасно солодка і бентежна. Автор показує, що не лише історичні хвилювання можуть спровокувати бажання втечі, але й глибокі особисті переживання і відсутність контакту з світом з самого дитинства.
Мені здається, Горан Петрович писав цей текст, як дім, як світ, як і його персонаж Анастас Браніца. Можливо тому деякі персонажі й сюжетні лінії не отримали достатньо уваги і вийшли якимись знічев’� провислими, наприклад власники роману “Мо� спадщина�, які замовили Адаму Лозаничу зміни в тексті. В останній частині текст суттєво пришвидшується, і ніби ковтає цілі абзаци й розділи. Хотілось би повільнішого закінчення. Але сюжетно воно гарне!
Переклад непоганий. Читала, що перекладачка перекладала книгу двічі, щоб зберегти шарм автора. Однак для мене залишилось відчуття невпевненості тексту, бракувало зносок до маловживаних слів.
Висновок, це приємне й легке читання для тих, хто любить магію, книги, історію й трохи постмодернізму. Раджу!
Бажання досліджувати світи було не лише про комп’ютерні ігри. У кожній книжці, яка мене достатньо захоплювала, я створювала собі другорядного персонажа і переживала пригоди разом з “офіційними� персонажами. Перед сном, закриваючи очі, я блукала в паралельній реальності книжки, в нових сюжетних поворотах.
Минулого року на Арсеналі пробігаючи першим поверхом я схопила трохи книжок. Оскільки часу на ретельний вибір не було, я схопила книжки симпатичного вигляду. Так, у мене опинилось дві книжки з обкладинками Марії Кінович, наприклад. Одна з них - “Крамничка�. Коли я нарешті дійшла до її читання, моя внутрішня дитина потішилась. Горан Петрович створив світ, у якому в кожній книзі існує не лише те, що там написано - це цілий багатовимірний простір. І якщо досить уважно й заглиблено читати - у цю паралельну можна потрапити.
Українською роман називається “Крамничка “� легкої руки”�. Це переклад оригінальної сербської назви. Різними мовами книга виходила під різними назвами: “Рук� удачі�, “Книг� з місцем для побачення�, “Вілл� на межі часу�, �69 шухляд�.
Про функцію назви для книги можна довго дискутувати, є назви, які натякають на зміст, є назви які називають тему, є назви, просто як петлиці в пальто, на які можна повісити книжку в якомусь реєстрі. Найбільше мені подобається назва �69 шухлях�, яка натякає на секретар з лимонного і трояндового дерева, у якого було 70 шухляд і одна з них відкривалась в безмежний простір.
“Крамничка� - це магічний реалізм. Не такий заплутаний як у Павича. Більш гуманний магічний реалізм. Це одночасно мила захоплива історія про глибоке читання й світи в книжках, про Сербію, про слова і текст, про внутрішню втечу.
М��ні сподобалась тема тексту. Петрович говорить про те, що часом автор не є повним господарем тексту і не є його єдиним творцем. Що твір після створення починає жити своїм життям, набувати нових сенсів, чи втрачати щось закладене в нього. Цією “живою� силою в тексті був східний вітер. Такий геополітичний момент, зважаючи на те, що в Європі вітри переважно західні. Але також і нові читачі, кожен з яких може вносити зміни і впливати та текст своєю присутністю. Цей вплив може бути як конструктивним так і деструктивним. Так Покаміца розбірав секретар і так і не зміг його зібрати назад, так, щоб одна з шухляд відкривалась у безмежний простір. Можливо щось таке робили останні власники вілли з усім простором книги. Але це не точно.
Професор Тіосавлєвич займався в тексті археографією. Археографія, як каже вікі, це якась така нудна наукова галузь, що вивчає історію публікації історичних документів. Тіосавлєвич же займався чимось на кшталт текстової археології - знаходив старі слова й сліди кроскультурного впливу, сліди людей й культур, що продохли тут в тексті. Це красива метафора. Хоч автор книги в книзі - закоханий сербський юнак, він несвідомо вносить в текст свою культурну спадщину, яку він отримав через мову, освіту, читання й життя в соціумі. Або уникання життя в соціумі, як у випадку з Анастасом.
Тема тексту як слів, теж повсюдно присутня. Люди рятують слова з згарища бібліотеки, описи предметів є не менш важливими, а може й ціннішими, ніж самі предмети. Вдалий опис примушує оживати сад, примушує грати музичні інструменти і т.д. Забування слів руйнує світ, в якому людина живе.
Найглибша, напевно, тут тема втечі, внутрішньої еміграції. Люди, які ховаючись від бентежного, світу живуть в книжках, в спогадах, і спогади ці наскільки живі й повнотілі, що стають частиною реальності. Люди можуть жити в цих прихованих світах разом з своїми партнерами, друзями й малознайомими людьми. Сюжетна частина з Покіміцою показує, що навіть така глибоко внутрішня втеча не гарантує безпеку, лиш дає її ілюзію. Ця тема втечі одночасно солодка і бентежна. Автор показує, що не лише історичні хвилювання можуть спровокувати бажання втечі, але й глибокі особисті переживання і відсутність контакту з світом з самого дитинства.
Мені здається, Горан Петрович писав цей текст, як дім, як світ, як і його персонаж Анастас Браніца. Можливо тому деякі персонажі й сюжетні лінії не отримали достатньо уваги і вийшли якимись знічев’� провислими, наприклад власники роману “Мо� спадщина�, які замовили Адаму Лозаничу зміни в тексті. В останній частині текст суттєво пришвидшується, і ніби ковтає цілі абзаци й розділи. Хотілось би повільнішого закінчення. Але сюжетно воно гарне!
Переклад непоганий. Читала, що перекладачка перекладала книгу двічі, щоб зберегти шарм автора. Однак для мене залишилось відчуття невпевненості тексту, бракувало зносок до маловживаних слів.
Висновок, це приємне й легке читання для тих, хто любить магію, книги, історію й трохи постмодернізму. Раджу!
December 24, 2015
Los libros suelen conectarnos con sentimientos, despertar anhelos, recordarnos pasajes de nuestras vidas que parecían ya olvidados pero que resuenan todavía en nuestro interior; incluso nos pueden vincular de alguna manera con personas y también con ciudades ya sea conocidas o desconocidas; en fin, se puede decir que los libros tienen la capacidad de conectarnos con otros mundos. Pero también pueden suceder cosas más fascinantes como la que nos propone un ilustre autor que nos dice que “la Literatura es el único arte que nos conecta con el espíritu de las personas, incluso con el espíritu de aquellas que ya han fallecido�.
En este tenor, Goran Petrovic, autor Serbio contemporáneo (1961), concibe y desarrolla de manera espléndida una idea tan encantadora como fantástica a la que él llama la “lectura conjunta� o “lectura total� poseedora de unas capacidades asombrosas. Este tipo de lectura, nos propone el autor, se da cuando dos o más personas están leyendo con toda su capacidad y su concentración en cualquier lugar del mundo y a la misma hora el mismo libro; es entonces cuando esos seres se pueden encontrar dentro del libro, en la propia trama del mismo, formando parte de ella, o incluso conviviendo con los personajes de la novela, pudiendo ver y sentir como una realidad todo lo que acontece en la obra conjuntamente con sus compañeros de lectura: están dentro de ella, es un lugar de reunión, una región adicional a la realidad.
La idea está magistralmente desarrollada a lo largo de todo el libro, tanto en su contenido, como en su forma, en su prosa y en su estructura. Además de lo anterior, Goran Petrovic nos muestra su amor por las letras Serbias y su fe en el poder de la Literatura.
Para llevar a cabo lo anterior Petrovic utiliza un recurso que en resumidas cuentas trata de hacernos leer su propia historia, su propio libro y dentro de él otro libro, el de un autor ficticio llamado Anastas Branica que se convierte en el eje principal de esta obra y sí vamos más allá, en ocasiones el autor nos remite a un tercer libro que emana del segundo como si fuese un juego de espejos.
La novela se desarrolla en la ciudad de Belgrado y el autor la hace realmente accesible, interesante y bella a pesar de la dificultad que pudiera ofrecer el crear un libro dentro de otro libro.
La forma en cómo va tejiendo las líneas argumentales es portentosa ya que sin confundirnos, en algo que podría prestarse a ello, la historia se mantiene cristalina y fluye de manera ligera a través de toda la narración que incluye sus maravillosas descripciones de los paisajes y situaciones en las cuales suceden estos encuentros de fantasía, mientras se lleva a cabo la lectura conjunta.
La historia dentro de la historia es la construcción de un lugar ideal para vivir, en donde Branica pueda encontrarse con su amada siempre que pueda, en una atmósfera diferente, pura y bella; es por esto que toda la novela del autor ficticio detalla en su máxima expresión cada detalle del cual está formado ese lugar: muebles, pisos, techos, jardines, fuentes, ríos, montañas, trastos, etc. Todo para complacer a su amada.
Además de lo original y bien llevada de esta técnica, que me parece novedosa o experimental, la trama desarrollada se basa en encuentros y desencuentros, de parejas de enamorados, de esperanzas y de desilusiones y de todas esas cosas que tratadas de la manera en que las trata Goran Petrovic siempre son atractivas. Como dice el propio autor:
“Es muy difícil ser original a principios del siglo XXI, porque los grandes temas, el amor, el odio, la traición, ya han sido trabajados desde la antigüedad. Ahora sólo nos queda trabajarlos de forma más moderna o, para expresarme con el lenguaje de la química: un escritor contemporáneo sólo hace un nuevo compuesto con esos elementos�.
Sin duda se trata de una idea original que le da un sello especial a la obra de esta autor Serbio. Si bien es cierto que todos los libros son diferentes y cada uno tiene su encanto propio, hay unos más diferentes que otros, valga la expresión.
Un poco la idea que me queda es que las letras, las palabras, la Literatura tienen el poder de crear mundos paralelos a la realidad donde podemos vivir sumidos en esta segunda cuasi realidad o podría ser que sumidos en una realidad más real que la cotidiana. La Literatura tiene la facultad de añadir una dimensión a nuestras vidas. Excelente y agradable sorpresa de fin de año.
La traducción de Dubravka Suznjevic, traductora de origen Serbio radicada desde hace mucho en México, me pareció muy buena salvo algunas lagunas en la sintaxis, las cuales deben ser escusadas debido a la complejidad de este trabajo de traducción.
“…los instantes de lectura eran los momentos más largos del mundo. Cada uno valía una pequeña eternidad…�
En este tenor, Goran Petrovic, autor Serbio contemporáneo (1961), concibe y desarrolla de manera espléndida una idea tan encantadora como fantástica a la que él llama la “lectura conjunta� o “lectura total� poseedora de unas capacidades asombrosas. Este tipo de lectura, nos propone el autor, se da cuando dos o más personas están leyendo con toda su capacidad y su concentración en cualquier lugar del mundo y a la misma hora el mismo libro; es entonces cuando esos seres se pueden encontrar dentro del libro, en la propia trama del mismo, formando parte de ella, o incluso conviviendo con los personajes de la novela, pudiendo ver y sentir como una realidad todo lo que acontece en la obra conjuntamente con sus compañeros de lectura: están dentro de ella, es un lugar de reunión, una región adicional a la realidad.
La idea está magistralmente desarrollada a lo largo de todo el libro, tanto en su contenido, como en su forma, en su prosa y en su estructura. Además de lo anterior, Goran Petrovic nos muestra su amor por las letras Serbias y su fe en el poder de la Literatura.
Para llevar a cabo lo anterior Petrovic utiliza un recurso que en resumidas cuentas trata de hacernos leer su propia historia, su propio libro y dentro de él otro libro, el de un autor ficticio llamado Anastas Branica que se convierte en el eje principal de esta obra y sí vamos más allá, en ocasiones el autor nos remite a un tercer libro que emana del segundo como si fuese un juego de espejos.
La novela se desarrolla en la ciudad de Belgrado y el autor la hace realmente accesible, interesante y bella a pesar de la dificultad que pudiera ofrecer el crear un libro dentro de otro libro.
La forma en cómo va tejiendo las líneas argumentales es portentosa ya que sin confundirnos, en algo que podría prestarse a ello, la historia se mantiene cristalina y fluye de manera ligera a través de toda la narración que incluye sus maravillosas descripciones de los paisajes y situaciones en las cuales suceden estos encuentros de fantasía, mientras se lleva a cabo la lectura conjunta.
La historia dentro de la historia es la construcción de un lugar ideal para vivir, en donde Branica pueda encontrarse con su amada siempre que pueda, en una atmósfera diferente, pura y bella; es por esto que toda la novela del autor ficticio detalla en su máxima expresión cada detalle del cual está formado ese lugar: muebles, pisos, techos, jardines, fuentes, ríos, montañas, trastos, etc. Todo para complacer a su amada.
Además de lo original y bien llevada de esta técnica, que me parece novedosa o experimental, la trama desarrollada se basa en encuentros y desencuentros, de parejas de enamorados, de esperanzas y de desilusiones y de todas esas cosas que tratadas de la manera en que las trata Goran Petrovic siempre son atractivas. Como dice el propio autor:
“Es muy difícil ser original a principios del siglo XXI, porque los grandes temas, el amor, el odio, la traición, ya han sido trabajados desde la antigüedad. Ahora sólo nos queda trabajarlos de forma más moderna o, para expresarme con el lenguaje de la química: un escritor contemporáneo sólo hace un nuevo compuesto con esos elementos�.
Sin duda se trata de una idea original que le da un sello especial a la obra de esta autor Serbio. Si bien es cierto que todos los libros son diferentes y cada uno tiene su encanto propio, hay unos más diferentes que otros, valga la expresión.
Un poco la idea que me queda es que las letras, las palabras, la Literatura tienen el poder de crear mundos paralelos a la realidad donde podemos vivir sumidos en esta segunda cuasi realidad o podría ser que sumidos en una realidad más real que la cotidiana. La Literatura tiene la facultad de añadir una dimensión a nuestras vidas. Excelente y agradable sorpresa de fin de año.
La traducción de Dubravka Suznjevic, traductora de origen Serbio radicada desde hace mucho en México, me pareció muy buena salvo algunas lagunas en la sintaxis, las cuales deben ser escusadas debido a la complejidad de este trabajo de traducción.
“…los instantes de lectura eran los momentos más largos del mundo. Cada uno valía una pequeña eternidad…�
December 29, 2022
Ne samo da je ovo najbolja knjiga koju sam pročitao ove godine, nego slobodno mogu da kažem da je jedna od najlepših knjiga pročitanih do sada. Sve ono zbog čega smo zavoleli književnost smešteno je unutar korica: magija pripovedanja, lepota jezika i sjajno razrađeni likovi.
Na početku mislite da ste upoznali glavne likove, međutim, kako vreme odmiče, polako shvatate da je "glavni junak" ovog romana zapravo knjiga kojom su ostali likovi opčinjeni. Važno je da znate da "Zadužbina" Anastasa Branice nije "još jedna knjiga u nizu". U njoj osim opisa magičnih predela, ogromne bašte koja se proteže u beskraj i raskošne nesvakidašnje vile nema ničeg drugog. Jedini likovi u ovoj knjizi su njeni verni čitaoci: neki od njh su učestvovali tokom stvaranja iste, drugi su tu pronašli spokoj utočište od surovog sveta, neki pak svraćaju tamo kako bi sreli neku osobu koja im je u stvarnom svetu nedodirljiva, ali ima i onih koji bi da kraduckaju neke lepe rečenice, pa da potom tu lepotu prisvoje za sebe.
Čitajući neke komentare, primetio sam da su se neki čitaoci pomučili da u knjizi razgraniče fantaziju i stvarnost. Na isti problem sam naišao pre nekoliko godina kad sam počeo da je čitam sa 50% koncentracije. Efekat je bio isti kao i kod pomenutih čitaoca: nisam se snašao u toj neprestanoj vožnji od magičnog imanja "Zadužbine" do nama poznatog sveta i tako u krug. Moja preporuka je da knjigu čitate kad ste odlično raspoloženi i odmorni od posla, inače zaista postoji mogućnost da zalutate u neki ćorsokak.
Srećan sam što sam joj ponovo pružio šansu, jer ne samo da ova knjiga nije teška, nego je toliko pitka i zanimljiva da ne postoji šansa da vam pažnja odluta ni na sekund. Što se mene tiče, stvaranje "Zadužbine" od strane Anastasa Branice je najlepši čin ljubavi sa kojim sam se do sada susreo u književnosti.
Neću vam prepričavati radnju, jer ne želim da uništim ni mrvicu magije koja vas očekuje kad budete spremni da zaronite u ovaj magičan svet. Ovo je knjiga kojoj ću se vraćati iznova i koju ću kupovati dragim osobama kako bih nastavio misiju oba autora, stvarnog Gorana i fiktivnog Anastasa - lepota jezika treba da se neguje i održava kako bismo je zaštitili od korova i zaborava.
Na početku mislite da ste upoznali glavne likove, međutim, kako vreme odmiče, polako shvatate da je "glavni junak" ovog romana zapravo knjiga kojom su ostali likovi opčinjeni. Važno je da znate da "Zadužbina" Anastasa Branice nije "još jedna knjiga u nizu". U njoj osim opisa magičnih predela, ogromne bašte koja se proteže u beskraj i raskošne nesvakidašnje vile nema ničeg drugog. Jedini likovi u ovoj knjizi su njeni verni čitaoci: neki od njh su učestvovali tokom stvaranja iste, drugi su tu pronašli spokoj utočište od surovog sveta, neki pak svraćaju tamo kako bi sreli neku osobu koja im je u stvarnom svetu nedodirljiva, ali ima i onih koji bi da kraduckaju neke lepe rečenice, pa da potom tu lepotu prisvoje za sebe.
Čitajući neke komentare, primetio sam da su se neki čitaoci pomučili da u knjizi razgraniče fantaziju i stvarnost. Na isti problem sam naišao pre nekoliko godina kad sam počeo da je čitam sa 50% koncentracije. Efekat je bio isti kao i kod pomenutih čitaoca: nisam se snašao u toj neprestanoj vožnji od magičnog imanja "Zadužbine" do nama poznatog sveta i tako u krug. Moja preporuka je da knjigu čitate kad ste odlično raspoloženi i odmorni od posla, inače zaista postoji mogućnost da zalutate u neki ćorsokak.
Srećan sam što sam joj ponovo pružio šansu, jer ne samo da ova knjiga nije teška, nego je toliko pitka i zanimljiva da ne postoji šansa da vam pažnja odluta ni na sekund. Što se mene tiče, stvaranje "Zadužbine" od strane Anastasa Branice je najlepši čin ljubavi sa kojim sam se do sada susreo u književnosti.
Neću vam prepričavati radnju, jer ne želim da uništim ni mrvicu magije koja vas očekuje kad budete spremni da zaronite u ovaj magičan svet. Ovo je knjiga kojoj ću se vraćati iznova i koju ću kupovati dragim osobama kako bih nastavio misiju oba autora, stvarnog Gorana i fiktivnog Anastasa - lepota jezika treba da se neguje i održava kako bismo je zaštitili od korova i zaborava.
May 17, 2022
Leí esta novela con gran expectativa, con la ilusión quizá de coincidir con los personajes. El tema se presta para todo tipo de fantasías.
Adam ve salir de la biblioteca a una chica con sombrero acampanado. Quiere saber qué libró retiró la joven porque él tiene el don de encontrarse con personas que están leyendo el mismo libro simultáneamente. Pero el verdadero motivo de la visita a la biblioteca es averiguar sobre Anastas Branica, autor de un extraño libro publicado en 1936. Luego se enterará de que dicho autor escribió ese libro para encontrarse en sus páginas con su enamorada.
Personas con aptitudes peculiares de lectura se encuentran y desencuentran. Se suceden enamoramientos obsesivos no correspondidos, enredos, espionaje. Todo ocurre en un tiempo dentro del tiempo, aparte, el tiempo real, fuera de los libros, también transcurre en distintas épocas, antes y después de la Segunda Guerra, aunque a veces no se diferencian.
Esa pregunta y otras acompañan esta travesía que disfruté muchísimo, si bien al final se me hizo excesiva con tantas intrigas. Es una historia original, entretenida, que se lee casi todo el tiempo con una sonrisa.
Adam ve salir de la biblioteca a una chica con sombrero acampanado. Quiere saber qué libró retiró la joven porque él tiene el don de encontrarse con personas que están leyendo el mismo libro simultáneamente. Pero el verdadero motivo de la visita a la biblioteca es averiguar sobre Anastas Branica, autor de un extraño libro publicado en 1936. Luego se enterará de que dicho autor escribió ese libro para encontrarse en sus páginas con su enamorada.
Personas con aptitudes peculiares de lectura se encuentran y desencuentran. Se suceden enamoramientos obsesivos no correspondidos, enredos, espionaje. Todo ocurre en un tiempo dentro del tiempo, aparte, el tiempo real, fuera de los libros, también transcurre en distintas épocas, antes y después de la Segunda Guerra, aunque a veces no se diferencian.
¿Se entretejían esos dos mundos lejanos, uno imaginado, otro real? ¿Confluían, por fin, los dos tiempos simultáneos formando una verdadera medida de la existencia?
Esa pregunta y otras acompañan esta travesía que disfruté muchísimo, si bien al final se me hizo excesiva con tantas intrigas. Es una historia original, entretenida, que se lee casi todo el tiempo con una sonrisa.
March 16, 2020
Roman Gorana Petrovića ubraja se u grupu naslova koji se otimaju svakom žanru, tema koju obrađuje priča je o magiji čitanja. Knjige o knjigama imaju posebnu draž, nalik su retkom biseru kojim književnost nagrađuje čitaoce. Pisci stvaraju umetnost o umetnosti, kombinaciju neodoljivu svakom knjigoljupcu.
Ceo prikaz:
Ceo prikaz:
June 4, 2020
Prelepa knjiga! Pitka, inteligentna, mastovita, potresna ali pre svega prekratka. Petrovicev stil pisanja nije lak, zahteva rad a lakoca kojom barata i nacin na koji uz mnostvo upecatljivih detalja opisuje i vodi nas kroz razlicite vremenske periode je prosto za divljenje. Kapa dole majstore!
December 13, 2017
Чудова книжка про ідеальну втечу у книжки
January 20, 2025
Što bi rekla jedna gudrids čitateljka ‘the only thing holding this book together is the binding�.
Jako, jako lep jezik ali nije moj đir.
Jako, jako lep jezik ali nije moj đir.
March 28, 2020
Розкішна книжка. "Крамничка "З легкої руки" - се книжка про пильність, про вміння споглядати та занурюватися, про емпатію. Врешті про фантазію - сей феномен, котрий дозволяє вигаданому втілюватися, а інших повірити в те, що надумане є дійсним.
Петрович прекрасно описує феномен пам'яти, завдяки котрому старші люди не лише ментально живуть в тому старому просторі своїх ностальгій зі старими назвами вулиць, колишніми мешканцями, а й часом вміють прихопити із тих забутих теренів щось із собою - закупитися консервами чи книжками.
Тим, хто любить увагу до деталей, хто поринає в книжки повністю й часом заходить в тім навіть надто далеко, хто любить літературу з чарівним присмаком - обов'язково до читання. До здибанки на її прекрасних сторінках.
Петрович прекрасно описує феномен пам'яти, завдяки котрому старші люди не лише ментально живуть в тому старому просторі своїх ностальгій зі старими назвами вулиць, колишніми мешканцями, а й часом вміють прихопити із тих забутих теренів щось із собою - закупитися консервами чи книжками.
Тим, хто любить увагу до деталей, хто поринає в книжки повністю й часом заходить в тім навіть надто далеко, хто любить літературу з чарівним присмаком - обов'язково до читання. До здибанки на її прекрасних сторінках.
February 12, 2018
Це одна з найкращих книг минулого року, а, значить, мені буде важко про неї розповідати, але "Крамничка "З легкої руки" Горана Петровича це моє велике відкриття і захоплення!
Молодому студенту Адаму Лозаничу приносять на редагування уже видану книгу і просять дещо в ній змінити. Це дуже дивний роман "Моя спадщина" Анастаса Браніци, де немає персонажів чи якоїсь дії, а лише детальні описи прекрасного маєтку, його кімнат та парку навколо. Далі ми дізнаємося, для кого автор створив свій шедевр та хто намагається привласнити його собі, а також зможемо разом із героями подорожувати під час читання. Як? Дуже просто - треба лише бути максимально уважними і повністю зануритися у книгу, а тоді й почнуться справжні дива: ви зможете оглянути античні храми, скупатися у морі чи послухати музику арфи, на якій грає вітер.
Але це не просто легка фантастична історія, це інтелектуальний постмодерний роман, який, хоч і легко написаний, відкриватиметься вам шар за шаром. Тут безліч алюзії, натяків, символів та метафор: про історію Белграда, Сербії та загалом Європи ХХ століття, про намагання втекти від реальності, своєї країни чи своєї мови (і про неможливість це здійснити), про значення Слова у нашому житті і звісно про любов, яка звільняє.
Але найважливіше, цей роман про читання: читання не просто як вид дозвілля, а як про філософську категорію, те, що складає невід'ємну частину нашої людськості, те, що допомагає нам створити свою власну історію. Це не просто втеча від реальності в буквальному значенні - це можливість вирватися за горизонт і отримати свободу.
Детальніше у відео:
Молодому студенту Адаму Лозаничу приносять на редагування уже видану книгу і просять дещо в ній змінити. Це дуже дивний роман "Моя спадщина" Анастаса Браніци, де немає персонажів чи якоїсь дії, а лише детальні описи прекрасного маєтку, його кімнат та парку навколо. Далі ми дізнаємося, для кого автор створив свій шедевр та хто намагається привласнити його собі, а також зможемо разом із героями подорожувати під час читання. Як? Дуже просто - треба лише бути максимально уважними і повністю зануритися у книгу, а тоді й почнуться справжні дива: ви зможете оглянути античні храми, скупатися у морі чи послухати музику арфи, на якій грає вітер.
Але це не просто легка фантастична історія, це інтелектуальний постмодерний роман, який, хоч і легко написаний, відкриватиметься вам шар за шаром. Тут безліч алюзії, натяків, символів та метафор: про історію Белграда, Сербії та загалом Європи ХХ століття, про намагання втекти від реальності, своєї країни чи своєї мови (і про неможливість це здійснити), про значення Слова у нашому житті і звісно про любов, яка звільняє.
Але найважливіше, цей роман про читання: читання не просто як вид дозвілля, а як про філософську категорію, те, що складає невід'ємну частину нашої людськості, те, що допомагає нам створити свою власну історію. Це не просто втеча від реальності в буквальному значенні - це можливість вирватися за горизонт і отримати свободу.
Детальніше у відео:
April 22, 2014
Increíble, en realidad en ocasiones te parece que la idea de entrar en un libro y vivir en él, es posible, el girar al rededor de esta idea lo hace bastante interesante, lo recomiendo mucho.
January 15, 2018
Да, да, да, това е Книгата!
March 23, 2024
"At the Lucky Hand" by Goran Petrovic is a captivating journey into the realm of magical realism. Petrovic seamlessly weaves together elements of the fantastical with the everyday, creating a mesmerizing narrative that keeps readers engaged from start to finish. The characters are richly developed, and their interactions with the magical elements of the story add depth and intrigue. Petrovic's prose is both lyrical and evocative, painting vivid images that linger in the mind long after the book is finished. Overall, "At the Lucky Hand" is a spellbinding read that transports readers to a world where the boundaries between reality and fantasy blur, earning it a well-deserved four stars.
July 31, 2021
Книги безсумнівно можуть утворювати зовсім інший просторово-часовий вимір. Вимір, де час представлений лінійно, як один з просторових векторів в гіперпросторі ідей та мрій письменника. Ви можете обрати будь-яку книгу, главу, сторінку та залишатися в просторі чужих ідей досить довго� або безчасово� або вічно. Час в багатовимірних просторах - це всього ж лише лінія, якою можна крокувати як вперед так і назад. Більшість персонажів книги Петровича намагаються не рухатися часовою лінією сюжетного надпростору зовсім, а обирати найкращі книги, найцікавіші глави, найдивовижніші місця та залишатися там жити, хоча б на пару земних годин. Головне подалі від гнітючої трьохвимірної реальності скалічених життів.
В деяких моментах навіть здається, що головні герої книги навмисне тікають від читачів в інші книги. І тих їх відпускаєш. Ти розумієш чому герої не хочуть розказувати власні історії - бо то Балкани, і то 20 століття. Це той час і місце, де потоки людської крові та сліз могли утворювати власні річкові системи забуття та мороку. Часом ти дивуєшся як балканські народи після всього пережитого можуть залишатися такими життєствердними та веселими в реальному житті. Проте перечитавши Селімовича, Андрича, Єрговича, Павича і зрештою Петровича ти раптом усвідомлюєш: Балкани насправді сумують і виплакуються…� своїх книгах.
Книга Петровича, як і вся балканська література, це щось неозначене та неоднозначне. Книга, як і Балкани в цілому, це якась суміш Європи та Азії, Дунаю та Євфрату, Габсбургів та Османів, християнства та мусульманства, слов’янськог� та тюркського, орієнтального та греко-римського, капіталістичного та комуністичного і т.д. і т.д (за допомогою ракії цей список можна продовжувати безкінечно).
Балканська література це як меланхолічні потоки свідомості, які прагнуть перейти з нейронних форм у паперові. Балканська література, зрештою, � це одне з найціннішого, що має Європа, до кінця цього, на жаль, не усвідомлюючи. І допоки Європа і далі не знає, що робити з цією знову загубленою та знову віднайденою частиною Себе, Балкани продовжують виплакувати власну неДовершену історію у своїх неперевершених книгах�
В деяких моментах навіть здається, що головні герої книги навмисне тікають від читачів в інші книги. І тих їх відпускаєш. Ти розумієш чому герої не хочуть розказувати власні історії - бо то Балкани, і то 20 століття. Це той час і місце, де потоки людської крові та сліз могли утворювати власні річкові системи забуття та мороку. Часом ти дивуєшся як балканські народи після всього пережитого можуть залишатися такими життєствердними та веселими в реальному житті. Проте перечитавши Селімовича, Андрича, Єрговича, Павича і зрештою Петровича ти раптом усвідомлюєш: Балкани насправді сумують і виплакуються…� своїх книгах.
Книга Петровича, як і вся балканська література, це щось неозначене та неоднозначне. Книга, як і Балкани в цілому, це якась суміш Європи та Азії, Дунаю та Євфрату, Габсбургів та Османів, християнства та мусульманства, слов’янськог� та тюркського, орієнтального та греко-римського, капіталістичного та комуністичного і т.д. і т.д (за допомогою ракії цей список можна продовжувати безкінечно).
Балканська література це як меланхолічні потоки свідомості, які прагнуть перейти з нейронних форм у паперові. Балканська література, зрештою, � це одне з найціннішого, що має Європа, до кінця цього, на жаль, не усвідомлюючи. І допоки Європа і далі не знає, що робити з цією знову загубленою та знову віднайденою частиною Себе, Балкани продовжують виплакувати власну неДовершену історію у своїх неперевершених книгах�
April 13, 2022
Šta se dogodi kada se sretnu Pavić, Borhes i Italo Kalvino u peru jednog zaljubljenika u jezik i pisanu reč, mirno smeštenog u naslonjaču i udobno okruženog knjigama u biblioteci nedaleko od manastira Žiča? Nastaju sasvim novi manastiri sazdani od slova umesto zidova, harfe koje sviraju pod nevidljivim prstima istočnog vetra, odmotavaju se ljudske sudbine, srećne i nesrećne ljubavi, vinjete iz građanskog života, naizgled se udaljavaju jedne od drugih da bi se ponovo ulile jedna u drugu poput reke (one na samom obodu zadužbine Anastasa Branice, kojom se može zamaći čak iza linije horizonta), doznaje se o tome kako se spravljaju najukusnija jela uz dašak improvizacije, kako se astmatični napadi umiruju pomoću radio-aparata, kakva je vrednost uspomena i može li se od njih i u njima obitavati, gde se vremena mere pomoću naročitog časovnika koji otkucava razliku između Tamo i Ovde... Meta-čitalačko iskustvo napisano biranim, najlepšim rečima srpskog jezika, krug u krugu, knjiga u knjizi, a oko nje čitalac koji do kraja više ni sam nije siguran sa koje strane "papira koji je mestimice žuteo od svuda zalazećeg vremena" se nalazi...
December 3, 2017
Така фантастика як роман Горана Петровича "Крамничка з легкої руки", для мене просто фантастика! :) Це саме те, чого я чекала, але марно, від "Цілодобової книгарні містера Пенумбри" та "Читця у книжковому експресі". Казкова оповідь про всю чарівність, таїнство та небезпеку читання.
В романі йдеться про те, що під час читання можна настільки пор��нати в книгу, що починаєш просто мандрувати нею. Як і один з героїв роману, письменник Анастас Браніца, Горан Петрович заповнює свій роман описами вулиць, архітектури, парків, рослин. І ці деталі ніяк не обтяжують та не заважають, а роблять читання більш об'ємним, імітуючи ефект присутності.
Коротко про сюжет: молодий редактор Адам Лозанич отримує завдання відредагувати та коректувати роман "Моя спадщина", якого немає навіть в списках нац. бібліотеки та про автора якого нічого невідомо, немає жодної згадки. Та й у самому романі немає ані дії, ані героїв. Самий лише опис вілли та саду. Дійсність подається уривчасто. І ось уже й годі простежити, де реальність, де спогади, а де мандрівка книгою.
Одною з червоних ліній роману "Крамничка з легкої руки" є думка, що доки ти говориш, знаєш та пам'ятаєш свою рідну мову, ти ніколи не зможеш втекти з (від) батьківщини. Це як у Жадана "Мова жива доти,доки нею говорять про любов".
Чомусь взагалі не хочеться писати про сюжет, а хочеться писати про те, який відбиток у душі залишив роман.
Все ж таки тут головніші деталі.. Вони поза сюжетом. Вони розширюють простір та запрошують поринути у читання з головою. Зануритись та мандрувати всіма доступними стежками, а не тільки за сюжетом, насолодитись інтер'єром кабінету, пройтися парком, послухати музику та відчути апетитні аромати страв.
В романі йдеться про те, що під час читання можна настільки пор��нати в книгу, що починаєш просто мандрувати нею. Як і один з героїв роману, письменник Анастас Браніца, Горан Петрович заповнює свій роман описами вулиць, архітектури, парків, рослин. І ці деталі ніяк не обтяжують та не заважають, а роблять читання більш об'ємним, імітуючи ефект присутності.
Коротко про сюжет: молодий редактор Адам Лозанич отримує завдання відредагувати та коректувати роман "Моя спадщина", якого немає навіть в списках нац. бібліотеки та про автора якого нічого невідомо, немає жодної згадки. Та й у самому романі немає ані дії, ані героїв. Самий лише опис вілли та саду. Дійсність подається уривчасто. І ось уже й годі простежити, де реальність, де спогади, а де мандрівка книгою.
Одною з червоних ліній роману "Крамничка з легкої руки" є думка, що доки ти говориш, знаєш та пам'ятаєш свою рідну мову, ти ніколи не зможеш втекти з (від) батьківщини. Це як у Жадана "Мова жива доти,доки нею говорять про любов".
Чомусь взагалі не хочеться писати про сюжет, а хочеться писати про те, який відбиток у душі залишив роман.
Все ж таки тут головніші деталі.. Вони поза сюжетом. Вони розширюють простір та запрошують поринути у читання з головою. Зануритись та мандрувати всіма доступними стежками, а не тільки за сюжетом, насолодитись інтер'єром кабінету, пройтися парком, послухати музику та відчути апетитні аромати страв.
June 14, 2019
Jedno predivno, pozitivno iznenađenje. Fantastičan stil Petrovića i priča koja ostavlja bez daha.
April 22, 2019
Eh Petroviću, volim tvoj jezik. Zaista ga volim. Volim magiju koju stvaraš sa njim, ali ti je priča omanula ovdje.
Prvi dio, negdje do 4. čitanja,možda, je dosta dobar i može proći. Intrigantno i dovoljno opčinjavajuće, međutim u drugom dijelu sama fabula opada i pojavljuju su neki krajevi koji se ne završe. Ili samo se zaborave u nadi i da će čitalac zaboraviti na njih.
Opsada crkve Sv. Spasa je mnogo bolja, mnogo živopisnija, ali ni Sitničarnica nije za odbaciti. Međutim, misterija koja je obavijala Opsadu ovdje je ugušila ljubavna priča(e).
Neki elementi su mnogo lijepo složeni poput motiva vaseljenskog drveta, istorijskog momenta koji je pratio potpuno čitanje, ti motivi pera i snova Petrovićevih, idealnih čitalaca... Kada bi se samo stalo na tome i na prvom dijelu romana - čista petica. Ovako, više 3,5* no 3 jer je čitljivo, i ako ništa, mrvu osvježavajuće.
P.S. Dva kraja su mi možda najdraži dio čitavog romana. :)
Prvi dio, negdje do 4. čitanja,možda, je dosta dobar i može proći. Intrigantno i dovoljno opčinjavajuće, međutim u drugom dijelu sama fabula opada i pojavljuju su neki krajevi koji se ne završe. Ili samo se zaborave u nadi i da će čitalac zaboraviti na njih.
Opsada crkve Sv. Spasa je mnogo bolja, mnogo živopisnija, ali ni Sitničarnica nije za odbaciti. Međutim, misterija koja je obavijala Opsadu ovdje je ugušila ljubavna priča(e).
Neki elementi su mnogo lijepo složeni poput motiva vaseljenskog drveta, istorijskog momenta koji je pratio potpuno čitanje, ti motivi pera i snova Petrovićevih, idealnih čitalaca... Kada bi se samo stalo na tome i na prvom dijelu romana - čista petica. Ovako, više 3,5* no 3 jer je čitljivo, i ako ništa, mrvu osvježavajuće.
P.S. Dva kraja su mi možda najdraži dio čitavog romana. :)
December 3, 2020
Я думаю, що Міядзакі має терміново зняти чарівне аніме за мотивами цієї книжки, бо без цього світ дуже багато втрачає.
Як Хаул із Софі виходять на заквітчане поле, так і герої "Крамнички" мають блукати чарівним світом однієї книги з віллою, оточеною садами, скляним павільйоном і річкою із самотнім човном.
Як Хаул із Софі виходять на заквітчане поле, так і герої "Крамнички" мають блукати чарівним світом однієї книги з віллою, оточеною садами, скляним павільйоном і річкою із самотнім човном.
October 24, 2012
¿Alguna vez has sentido ese pacto de complicidad cuando lees el mismo libro que otra persona? Yo tampoco. Pero Petrovic aborda de manera magistral esa situación.
Mi legado , la misteriosa novela de Anastas Branica es el punto de encuentro entre distintos personajes con distintas historias que se entretejen en una trama digna de que te orines en los pantalones. Personajes que escapan de la realidad para encontrarse en un mundo alterno al que sólo se puede llegar cruzando "el horizonte".
Algo sucede en la literatura serbia contemporánea ¿o será que los autores enferman de algo? No importa. El caso es que es una novela chingonérrima que incluye la historia de Serbia, una historia romántica, una metaficción y muchas de esas metáforas "raras" que son más hermosas que entendibles.
Mi legado , la misteriosa novela de Anastas Branica es el punto de encuentro entre distintos personajes con distintas historias que se entretejen en una trama digna de que te orines en los pantalones. Personajes que escapan de la realidad para encontrarse en un mundo alterno al que sólo se puede llegar cruzando "el horizonte".
Algo sucede en la literatura serbia contemporánea ¿o será que los autores enferman de algo? No importa. El caso es que es una novela chingonérrima que incluye la historia de Serbia, una historia romántica, una metaficción y muchas de esas metáforas "raras" que son más hermosas que entendibles.
Displaying 1 - 30 of 245 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.