What do you think?
Rate this book
Лялька. Оповідання про дитинство
«Лялька. Оповідання про дитинство» � збірка короткої прози сучасних українських письменників. Ці твори � яскраві та щемкі, ніжні, а часом й болісні. Вони про світ дитинності, коли все бачиться й сприймається так по-особливому.
13 різних історій про час і стан, коли лялька � найліпша приятелька, дерева високі-високі, а звичайні речі перетворюються на казкові.
13 різних історій про час і стан, коли лялька � найліпша приятелька, дерева високі-високі, а звичайні речі перетворюються на казкові.
- GenresWar
168 pages, Hardcover
First published September 17, 2018
52 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 12 of 12 reviews
January 11, 2019
“Ляльк�. Історії про дитинство� � це збірка оповідань сучасних українських письменників (а радше письменниць), кожне з яких є варіацією на тему дитячих іграшок. Є, щоправда, кілька “але�.
“Але� перше: не всі з тих тринадцяти текстів оповідання. Власне, більше половини з них � це чесні есеї, ще кілька новел межують з ними, а чисто художніх, сюжетних і не автобіографічних текстів на всю антологію тільки три (це оповідання Маріанни Кіяновської, Вікторії Амеліної та Івана Андрусяка, якщо що). І це створює той самий ефект шоколадок з невідомими начинками: як починаєш читати, ніколи не знаєш, що отримаєш, поки якісь виразні маркери не з’являтьс�. З одного боку, це додаткова розвага. З іншого � доволі весело спостерігати за тим, як есеї в сучасній українській літературі все не можуть визначитися: вони з красивими, тобто белетристика, чи з розумними � тобто, тяжіють до публіцистики.
“Але� друге: усі ці тексти про дитинство, але не всі вони про іграшки, є такі, де ті ляльки й не згадуються, є такі, де іграшки виступають суто декорацією, але трапляються й такі, що через іграшку розказують про героїв або епоху � і ці тексти, мабуть, найкрутіші.
Окрім оцих формальних моментів ще привертають увагу деякі спільні риси, що стосуються змісту.
* Більшість автобіографічних текстів, що природно, розповідають про дитинство радянське. Але дуже по-різному. Хтось згадує про це похапцем (або в принципі не акцентує увагу), хтось зосереджується на комічних моментах (Лариса Денисенко в “Яшас� та Буратінасі�), хтось � на драматичних (Богдана Матіяш у “Цукрі і солі дитинства� коротко розповіла про підводні камені виховання україномовних дітей в недружньому середовищі, тоді як її старша сестра Дзвінка в “Дорозі до дідуня Петра� просто намалювала сільське літо).
* У двох із трьох однозначно художніх текстах � “Безіменних� Вікторії Амеліної та “Прєлєсті� Маріанни Кіяновської йдеться про дитинство під час війни. Нинішньої війни. Обидва оповідання пронизливі й моторошні, але обидва якісь трохи плинно-узагальнені в деталях (здебільшого побутових), як на такий підкреслено чіткий хронотоп. Хоча, “Безіменні� � взагалі тяжіють до притчі, тому�
* А третій художній текст � “Креденс� Івана Андрусяка � помітно дисонує з усіма іншими, бо він тут єдиний � послідовно дитячий (чи, точніше, молодшо-підлітковий). Усі інші оповідання та есеї адресовані дорослим читачам: якісь пропонують розділити ностальгійні почуття, в інших уже дорослі авторки та автор (Дорж Бату) аналізують власні дитячі почуття.
* Дуже цікаво спостерігати за тим, де і як вигулькують спільні мотиви: знайомі ігри, знайомі реалії, незнайомі реалії (у двох текстах зустрівся маркер київського дитинства: “� потім іграшку викинули, бо вона була надворі, коли бахнув Чорнобиль�), порівняння, якими були дорослі “тоді� і якими є нинішні дорослі. Усі ці дрібнички і детальки створюють строкате полотно різного і � водночас � подібного дитинства двадцять-тридцять-сорок років тому. А іграшки� А попри радянську “гомогенність� улюблені іграшки в усіх були різними.
Про п'ять текстів, що найкраще запам'яталися - .
“Але� перше: не всі з тих тринадцяти текстів оповідання. Власне, більше половини з них � це чесні есеї, ще кілька новел межують з ними, а чисто художніх, сюжетних і не автобіографічних текстів на всю антологію тільки три (це оповідання Маріанни Кіяновської, Вікторії Амеліної та Івана Андрусяка, якщо що). І це створює той самий ефект шоколадок з невідомими начинками: як починаєш читати, ніколи не знаєш, що отримаєш, поки якісь виразні маркери не з’являтьс�. З одного боку, це додаткова розвага. З іншого � доволі весело спостерігати за тим, як есеї в сучасній українській літературі все не можуть визначитися: вони з красивими, тобто белетристика, чи з розумними � тобто, тяжіють до публіцистики.
“Але� друге: усі ці тексти про дитинство, але не всі вони про іграшки, є такі, де ті ляльки й не згадуються, є такі, де іграшки виступають суто декорацією, але трапляються й такі, що через іграшку розказують про героїв або епоху � і ці тексти, мабуть, найкрутіші.
Окрім оцих формальних моментів ще привертають увагу деякі спільні риси, що стосуються змісту.
* Більшість автобіографічних текстів, що природно, розповідають про дитинство радянське. Але дуже по-різному. Хтось згадує про це похапцем (або в принципі не акцентує увагу), хтось зосереджується на комічних моментах (Лариса Денисенко в “Яшас� та Буратінасі�), хтось � на драматичних (Богдана Матіяш у “Цукрі і солі дитинства� коротко розповіла про підводні камені виховання україномовних дітей в недружньому середовищі, тоді як її старша сестра Дзвінка в “Дорозі до дідуня Петра� просто намалювала сільське літо).
* У двох із трьох однозначно художніх текстах � “Безіменних� Вікторії Амеліної та “Прєлєсті� Маріанни Кіяновської йдеться про дитинство під час війни. Нинішньої війни. Обидва оповідання пронизливі й моторошні, але обидва якісь трохи плинно-узагальнені в деталях (здебільшого побутових), як на такий підкреслено чіткий хронотоп. Хоча, “Безіменні� � взагалі тяжіють до притчі, тому�
* А третій художній текст � “Креденс� Івана Андрусяка � помітно дисонує з усіма іншими, бо він тут єдиний � послідовно дитячий (чи, точніше, молодшо-підлітковий). Усі інші оповідання та есеї адресовані дорослим читачам: якісь пропонують розділити ностальгійні почуття, в інших уже дорослі авторки та автор (Дорж Бату) аналізують власні дитячі почуття.
* Дуже цікаво спостерігати за тим, де і як вигулькують спільні мотиви: знайомі ігри, знайомі реалії, незнайомі реалії (у двох текстах зустрівся маркер київського дитинства: “� потім іграшку викинули, бо вона була надворі, коли бахнув Чорнобиль�), порівняння, якими були дорослі “тоді� і якими є нинішні дорослі. Усі ці дрібнички і детальки створюють строкате полотно різного і � водночас � подібного дитинства двадцять-тридцять-сорок років тому. А іграшки� А попри радянську “гомогенність� улюблені іграшки в усіх були різними.
Про п'ять текстів, що найкраще запам'яталися - .
October 21, 2018
Ця збірка оповідань - така собі мандрівка у дитинство для кожного. Щоправда, там не тільки про ляльки та інші іграшки - своєрідні атрибути дитинства. Там про дитяче сприйняття життя і навколишнього світу, яке ми часто забуваємо, коли стаємо дорослими. Про те, як ми радіємо, сумуємо, робимо щось вперше, помиляємося, смакуємо бабусиними смаколиками і запам'ятовуємо їхній смак на все життя (Женя Клопотенко називає це нейронними зв'язками), підкидаємо листя ногами восени і просто щасливі, що ми у цьому світі і він такий цікавий. "Наші спільні вечері. Мандрівки. Гори... Море... Збиті коліна, замащені зеленкою. Сльози й усмішки. Весь цей цукор і сіль дитинства, яке так близько і так далеко. Все минуло, лише вони залишилися - ці цукор і сіль..." - пише Богдана Матіяш в оповіданні "Цукор і сіль дитинства", яке завершує збірку. Цікаво було читати про дитячі миті письменників, адже коли я працювала на радіо, то вела програму "Дитячі історії дорослих людей", в якій випитувала письменників про те, яким у них було дитинство, і бачила їхні очі, які запалювалися яскравим блиском. Згадувати дитинство - це один з шляхів, щоб зрозуміти себе, зрозуміти, чому ти зараз такий. Звісно, багато що забувається, але є такі миті, які згодом пам'ятаєш усе життя. І хоча ці оповідання здебільшого про дитинство їхніх авторів, все одно під час читання пропливають спогади про власне. Я згадала свого улюбленого рожевого слоника, якого любила обіймати в дитинстві, про горища, на яких проводила чимало часу - мені там було так цікаво! Ці спогади справді зігрівають душу:) Щодо самих оповідань, то не всі припали до вподоби, мені хотілося більше - якихось таких ексклюзивів, як-от я робила, коли провокувала запитаннями у радіопрограмі. Бо тоді справді було чимало відкриттів. Найбільше мене вразили у збірці оповідання: "Лялька Надія" Галини Крук - дуже цікавою оповідною манерою про ляльку, "Начебто про ведмедика" Галини Вдовиченко - ведмедики теж були моїми улюбленими дитячими іграшками, "Мешканці безодні" Олени Гусейнової - дотепно про дитсадкові будні у радянські часи через призму дитячого сприйняття. Якщо хочете теж пригадати, якими були у дитинстві, що з вами траплялося, візьміть до рук цю книжку і помандруйте у той час, який комусь здавався казковим, а комусь занадто реальним. Зрештою, у кожного з нас було своє унікальне дитинство.
January 4, 2020
Оповідання про дитинство від українських авторів.
Переважно ностальгійні й автобіографічні, але є і суто художні.
Найбільше сподобалися "Прєлєсть" Маріанни Кіяновської про дитинство на окупованому Донбасі і "Мешканці безодні" Олени Гусейнової, яке показує світ очима дитини.
Переважно ностальгійні й автобіографічні, але є і суто художні.
Найбільше сподобалися "Прєлєсть" Маріанни Кіяновської про дитинство на окупованому Донбасі і "Мешканці безодні" Олени Гусейнової, яке показує світ очима дитини.
January 6, 2021
Мені цікава і тема ляльок, і дитинства. Дуже подобається оформлення Анастасії Стефурак. Оповідання зацікавили не всі, але деякі торкнули. Найближче - Оксана Луцишина "Наші кохані": "У ті часи дівчатка тільки те і робили, що чекали на любов, точніше, на відвзаємнення любові, яку вони носили у собі, наче бомби. Любов була важка і гірка всередині на смак, але викинути з себе її вже було неможливо - за роки чекання вона розрослася і важила тепер більше, ніж наші ще дитячі тіла. Куди нам було її подіти?"
November 11, 2021
Вкотре переконуюсь, що збірки то не моє. Люблю я довгі історії, читаючи які, починаєш любити, прив'язуватися до головних персонажів. Після яких з'являється книжкове похмілля і тяжко вливатися в нову історію. І так по колу.
⠶
Скоріше за все, не надто вдалою ідеєю було читати збірку після довгої сімейної саги.
⠶
А може діло зовсім не в мені, а в самій збірці?
⠶
Адже першу її половину я проковтнула і мені сподобалися оповідання. Було цікаво, динамічно і ненапряжно.
⠶
Ближче до середини книги здулась.
⠶
Мені стало відверто нудно і не цікаво. Останні оповідання я змушувала себе читати, щоб нарешті розпочати якусь нову книгу.
⠶
Скоріше за все, не надто вдалою ідеєю було читати збірку після довгої сімейної саги.
⠶
А може діло зовсім не в мені, а в самій збірці?
⠶
Адже першу її половину я проковтнула і мені сподобалися оповідання. Було цікаво, динамічно і ненапряжно.
⠶
Ближче до середини книги здулась.
⠶
Мені стало відверто нудно і не цікаво. Останні оповідання я змушувала себе читати, щоб нарешті розпочати якусь нову книгу.
Read
December 31, 2018У мене пунктик на дитячих спогадах, змалку любила слухати їх і зараз люблю. І хоч загалом я з підозрою ставлюся до тематичних збірок, але ця надто вже мені в тему. та й красива вона.
Найбільше сподобалися історійки Лариси Денисенко, Маріанни Кіяновської, ці два просто чудові. Трохи тихіше, але сподобалися також тексти Галини Крук, Доржа Бату і Галини Вдовиченко. Найменше зайшли мрійливі тексти, де замилування та ностальгії досхочу, а подій катма.
Найбільше сподобалися історійки Лариси Денисенко, Маріанни Кіяновської, ці два просто чудові. Трохи тихіше, але сподобалися також тексти Галини Крук, Доржа Бату і Галини Вдовиченко. Найменше зайшли мрійливі тексти, де замилування та ностальгії досхочу, а подій катма.
March 9, 2019
Взяла заради історій про дитинство, і декілька справді ��уже цікаві. Але загалом - таке читання мені чомусь дається важко, ніби самі речення якісь незручні і глевкі. Знову ж таки, не у всіх історіях, але деякі я просто не дочитала.
На дотик і вигляд книга дуже приємна, як завжди. Хочеться більше історій про пригадування з хорошим післясмаком.
На дотик і вигляд книга дуже приємна, як завжди. Хочеться більше історій про пригадування з хорошим післясмаком.
December 9, 2018
Завжди любила історії про минуле, адже в кожного вони свої, і можна зазирнути у спогади інших. Дана книга піднімає бурю різних емоцій, сумних та веселих. Є історії, які стали улюбленими та які хочеться перечитувати. В голові також прокручуєш свою історію з дитинства та усміхаєшся від теплих спогадів.
April 25, 2024
Збірка оповідань про дитинство, що не залишить байдужим. Мені особисто трішки сумно на душі після прочитання цієї книги.
Варта уваги, але мені було важко читати. Своє воно чіпляє чомусь дужче за «закордонне».
Варта уваги, але мені було важко читати. Своє воно чіпляє чомусь дужче за «закордонне».
September 11, 2019
Не всі оповідання сподобались. Мої фаворити "Прєлєсть"Маріанни К'яновської, "Лялька Надія" Галини Крук і "Яшас і Буратінас" Лариси Денисенко.
March 29, 2023
Історії, від яких стало тепло на душі ❤️
December 10, 2022
Дитинство - особлива частина життя, коли дерева вищі, денний сон такий нестерпний, літо довше, а зима сніжна і приємніша, коли будь-яка халепа видається проблемою всесвітнього масштабу.
⠶
Збірка з 13 оповідань від українських письменниць і письменників. Кожне з яких виняткове, написане своїм стилем про особисте, потаємне, смішне, болюче, радісне й хвилююче. Ці оповідання наповнені асоціаціями, які викликають власні спогади і відправляють у подорож до минулого.
⠶
Мамо, нерозумний був той, хто запевняв тебе, що діти переживають чи почувають усе примітивно та спрощено і що доросла людина досконаліша від дитини й має над нею моральну перевагу.
⠶
Книга вийшла хорошою і ніжною, наповненою щемких спогадів і мрій.
Обкладинка - то окрема любов. Досі бачені роботи, що вийшли з-під пензля Анастії Стефурак завжди потрапляють у ціль.
⠶
...іграшки, як і спогади, у кожного свої. Це дуже індивідуальна і надто інтимна річ - спогади та улюблені іграшки дитинства.
⠶
Збірка з 13 оповідань від українських письменниць і письменників. Кожне з яких виняткове, написане своїм стилем про особисте, потаємне, смішне, болюче, радісне й хвилююче. Ці оповідання наповнені асоціаціями, які викликають власні спогади і відправляють у подорож до минулого.
⠶
Мамо, нерозумний був той, хто запевняв тебе, що діти переживають чи почувають усе примітивно та спрощено і що доросла людина досконаліша від дитини й має над нею моральну перевагу.
⠶
Книга вийшла хорошою і ніжною, наповненою щемких спогадів і мрій.
Обкладинка - то окрема любов. Досі бачені роботи, що вийшли з-під пензля Анастії Стефурак завжди потрапляють у ціль.
⠶
...іграшки, як і спогади, у кожного свої. Це дуже індивідуальна і надто інтимна річ - спогади та улюблені іграшки дитинства.
Displaying 1 - 12 of 12 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.