У фокусі текстів цієї книги - історії жінок, що вважають себе свідками власного життя і «великої історії», що змусила їх змінити біографію, прочитання дійсності, місце проживання. Сюжетні лінії розгортаються навколо травматичних подій в Україні, вплив яких віднаходимо у фрагментах розмов, життєвих досвідах та повсякденних ситуаціях. Поєднання авторського тексту та зображення є характерною ознакою художньої практики Євгенії Бєлорусець. «Щасливі падіння» - місце співіснування фотографічних історій та текстових сюжетних ліній, де вони переплітаються як різні типи мовлення. Жіночі історії лишаються переважно невидимими, а голоси героїнь цієї книги ледь чутно у часи прямих загроз для життя, обмежень громадянських прав, втрати роботи, ризиків бути експлуатованим. Але сама наявність голосу свідчить про непередбачувані можливості уяви, можливості конструювання власного світу та ствердження його існування. Інтерес мисткині направлений до ситуації тих, хто непередбачувано опинився на периферії, до якої непросто апелювати, а ще складніше - вчитись звідти говорити. То чи дійсно все незначне, дріб'язкове, випадкове, з чим зустрічається читач у «Щасливих падіннях», є насправді таким?
Купила цю книжку на презентації видавництва IST Publishing в IZONE. Очікувала, що буде більший акцент на візуальне оформлення, бо для мене фотографії за текстами практично губилися і були непомітними. Також я очікувала, що це буде збірка документальних інтерв'ю, а всередині виявилося щось інакше і дивне, але мені сподобалося і навіть викликало дещо зачарований стан)) Ці тексти - чи то есеї, чи начерки, майже безсюжетні, нецілісні, обірвані, ближчі до поезії, ніж до прози, передають враження і відчуття, а не сюжетні ходи. Мова - така, ніби належить старій жінці з радянської інтелігенції чи вчительці зарубіжної літератури "старої закалки", я таку мову чула тільки від інтелігентних бабулечок, і то частіше в російських фільмах, ніж на українських вулицях. Вся книжка написана російською, українська тільки назва, передмова і вихідні дані з подякою. Це для мене теж незвично - нащо було вдягати російський текст в українську обкладинку. Враження від книжки гарні, основна емоція - "дивна". Про такі спостереження і відчуття, ніби з префіксом над- чи мета-, про щось не реально відчуте, а таке, що ввижається, ніби відчуваєш. Але лишилося відчуття сирості, а хотілося б - завершеності.
Прочитал, наконец, “Щаслив� падіння�. В восторге. Глубокая, своевременная, политически заряженная книга. Удивительно, что так мало о ней до сих пор слышал. Сборник новелл в жанре магического документализма фиксирует настоящие наши портреты и ситуации. Пахнет 2015 � 2018. Все героини, хотя и не все рассказчики � женщины. Факты и прямая речь перефразированы. Иногда, чтобы замаскировать и мистифицировать внутренности и кровь. Иногда, чтобы привычный абсурд представить непривычно, и тем самым объективно задокументировать его настоящее величие. А иногда, наверное, просто так.
Дійсно дивовижна, пронизлива, тонка книжка оповідань. Героями - героїнями - є здебільшого жінки. Вони живуть дуже просте життя в різних містах, також на Донбасі, і з ними трапляються дивні речі - вони зникають, вони перестають ходити... Війна є ніби підґрунтям, хоча про неї говориться небагато. Передмова українською, всі оповідання російською. Але це класна російська, з різними стилістичними пластами, іронією. Нагадує Хармса. В книзі також багато фотографій, нібито не пов'язаних з текстом, але що створюють тонкі і ніби непомітні зв'язки між сходом і заходом України. Must read.
Підозрюю, що це просто "не моя" книжка, але я змушувала себе дочитати до кінця і тепер навіть майже нічого не пам'ятаю. Розумію, що ідеєю були всякі художні прийоми, але вийшли не дуже зрозумілі нуднуваті історії з елементами магічного реалізму. Можливо, якби я довго думала про філософське значення кожної з історій, я б щось і зрозуміла, але інакше просто неясно, що взагалі хотіла сказати авторка. Говорю як читачка і як ВПО)