«Шлях (до) ромів» є антологією малої прози українських авторів, в тому числі ромського походження. Під палітуркою читач знайде 19 прозових текстів про співжиття в полікультурній громаді, згуртованість, взаємоповагу й толерантність.
Авторами антології стали відомі українські письменники, перекладачі, поети, журналісти, громадські діячі, а також автори початківці: Андрій Любка, Андрій (Банди) Шолтес, Любов Якимчук, Микола Бурмек-Дюрі, Любов Єремічева, Альона Казанська, Ростислав Кузик, Олена Марчук, Петро Русанєнко, Люба-Параскевія Стринадюк, Андрій Тужиков, Катерина Гладка, Ольга Мацо, Єва Райська. Анастасія Холявка, Любов Базь, Каріна Санлайф та Ірена Яніцька. Їхні тексти доповнюють ілюстрації художників: Олени Гаврищук, Наталії (NONA) Журавчак, Тиберія Йонаша та Тетяни Литвин. Літературною редакторкою видання виступила відома українська письменниця, літературознавця та перекладачка, Маріанна Кіяновська. Над художнім оформленням працювали Юрій Барабаш та Ілля Стронґовський, верстка Оксани Васьків.
Книга стала результатом роботи літературно-мистецької резиденції «СпільноART», яка проходила навесні 2019 р. Її організатором виступила Ромська програма Міжнародного фонду «Відродження». Плануючи роботу резиденції, організатори прагнули створити простір для спільного творчого процесу письменників і митців українського й ромського походження, а також представників інших етнічних груп задля вільної саморефлексії та самопрезентації, щоб учасники здобули нові знання і засвоїли професійні навички, навчаючись у майстрів своєї справи.
«Ми керувалися тим, що хоч Україна і полікультурна, але у вітчизняних літературі та мистецтві прикладів самопредставлення етнічних меншин, зокрема ромського народу, обмаль. Про ромів і від їхнього імені переважно «говорить» більшість, часто крізь призму власних стереотипних уявлень, сформованих через брак безпосереднього контакту. Тому нашою метою було як допомогти ромам і тим, хто з ними знайомий не з чуток, розповісти власні історії, не викривлені перспективою іншого, так і створити простір для діалогу, обміну життєвим та професійним досвідом та взаєморозуміння», � розповідає Сергій Пономарьов, директор Ромської програми Міжнародного фонду «Відродження».
Переможцями конкурсу, який передував проведенню «СпільноART’у� стали 20 талановитих митців, дизайнерів, письменників, журналістів та громадських діячів з різних куточків України. Куратором резиденції виступив історик та публіцист Роман Кабачій: «Ми намагалися скласти програму так, щоб кожен день був особливим, відрізнявся від попереднього, приносив нові враження. Маємо надію, це спрацювало, і, попри інтенсивність подій, невпинний потік нової інформації, «повну зайнятість» та нагальність самодисципліни й самоорганізації для резидентів, їм було справді цікаво та корисно спільно попрацювати і покреативити».
Книга вийшла строкатою та еклектичною, як і всі антології, проте в ній чітко прослідковується атмосфера співдії творчих людей, бажання пізнавати один одного, культура толерантності у житті громади. «Основною метою Видавництва завжди було і залишається працювати із болючими точками суспільства та допомагати дискримінованим соціальним групам через подолання шкідливих стереотипів. Книга «Шлях (до) ромів» важлива для нас тим, що відкриває для українського читача ромів, як креативних та яскравих особистостей, розповідає детальніше про їх життя та долання проблем, з якими вони стикаються. Ми дуже сподіваємося, що книга допоможе позбутися упереджень чи бодай проявить позитивні сторони нашого співіснування», � наголошує Лілія Омельяненко, співзасновниця видавництва «Видавництво».
Ukrainian poet, essayist, and translator. He grew up in Vynohradiv, in South-Western Ukraine, and then enrolled at the Uzhhorod National University, where he studied Ukrainian Philology. His second master's degree in Balkan Studies was received from Warsaw University in 2014. Lyubka currently lives in Uzhhorod.
Lyubka is the author of four collections of poetry, one book of short stories, Saudade, and six novels. His novel Carbide depicts the daily life of smugglers in Zakarpattia Oblast. He also translates prose and poetry from Polish, Serbian, Bosnian, Croatian, and English. Additionally, he is a columnist for Ukrainian and European journals, Newspapers and media outlets, Nowa Europa Wschodnia / New Eastern Europe, Radio Free Europe/Radio Liberty, Den'', zbruc.eu, and kontrakty.ua,
Мені не зовсім зрозуміло, як художні оповідання (майже усі автори не роми) мають боротися із стеротипами про ромів. Але самі по собі оповідання хороші.
Дочитав антологію малої прози різних авторів, з різних регіонів, які об'єднані однією темою - роми. І хоча сама собою збірка не справила значного враження, проте вона всерівно унікальна, бо вперше в ній чутно голос ромів, які розповідають про свою історію, а також тексти, які покликані розвінчати океан стереотипів про цей народ, який живе поряд з нами не одне століття та присутній в нашій культурі. І от читаючи зрозумів, що це напевно чи не єдиний народ в Україні, який є тотально дикримінований, не захищений, знущання і насильство над яким суспільство готове толерувати або виправдати. І це страшно, бо ще не так давно українців роками, якщо не століттями упосліджували. Також зловив себе не думці, що мої знання про ромів - це також сукупність стереотипів про співи, танці, коней, крадіжки, ворожіння, обман, табір, кочівництво і #простігоспаді Будулая... У книзі змальовано образи людей, які не хочуть робити щось погане і хочуть жити як усі, але тавро цигана - людина несе все життя починаючи з дошкільняти, школи, університету і аж до могили. Погуглив трохи про ситуацію з ромами в Україні, і можу сказати, що у нас все погано. Переконаний, що не всі роми погані, як і не всі українці чудові, а над толерантністю та співчуттям всім нам ще працювати і працювати. P.S. Одним із моїх дитячих спогадів є розмова з прабабунею Сенею, саме вона була моїм частим співрозмовником, поки до мене іншим не було справи))). Коли я ходив під стіл пішки, не пам'ятаю, як на те вийшла розмова, але вона пояснила мені, чому ноги Ісуса на хресті прибиті одним цвяхом (NB! у католиків). Так от, пояснення мене вразило, бо один із цвяхів вкрав циган, саме тому, кражіжка цьому народу прощається Богом і не зараховується як гріх. Я не перевіряв, думаю це один із апокрифів, але після такого пояснення, коли навіть підтверджувався факт крадіжки ромом, мною це сприймалось із якоюсь поблажливістю. Я не закликаю толерувати крадіжки, але ось такий спогад))) P.S.S. Тепер думаю піти в циганський театр в Києві))))
Всі оповідання різної якости: деякі спантеличують, деякі провокують емпатію. А загалом тематику становища ромів в нашому суспільстві треба зачіпати якнайчастіше � згідно зі всіма опитуваннями це найдискримінованіша національна група в Україні. Ставлення до неї для нашого суспільства може стати екзаменом на толерантність і вміння людей співчувати Іншому.