What do you think?
Rate this book
Я бачив його живим, мертвим і знову живим
«Я бачив його живим, мертвим і знову живим» � оповідання Валерія Пузіка про дитинство, почуття та стосунки, про мир і війну. Кут зору в усіх цих текстах дуже несподіваний, конфлікт здебільшого внутрішній, а події розгортаються незвично. Автор � майстер деталей, майстер епізоду й ситуації. Його оповідання, на перший погляд імпресіоністичні, повітряні, акварельні, насправді дадуть читачеві змогу відрефлексувати, пережити разом із автором кожен момент оповіді � вдихнути будівельний пил, торкнутися шкірою річкової води, ввібрати в себе нав’язлив� гудіння мотора, відчути цілковитий ефект присутності.
208 pages, Hardcover
Published January 1, 2020
2 people are currently reading
95 people want to read
About the author
Валерій Пузік
18books25followersВалерій Пузік � український художник, письменник, режисер.
За освітою художник-дизайнер.
Працював журналістом.
У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях на Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС).
Учасник виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном, зокрема, «Інкубаційний період», «Відлуння», «Примарна зона», «Моя армія. Бачити серцем».
Лауреат літературних конкурсів, тексти відзначені «Смолоскипом», «Гранословом», літературною премією імені Олеся Ульяненка.
Режисер документальних короткометражних стрічок і відеопоезій.
За освітою художник-дизайнер.
Працював журналістом.
У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях на Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС).
Учасник виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном, зокрема, «Інкубаційний період», «Відлуння», «Примарна зона», «Моя армія. Бачити серцем».
Лауреат літературних конкурсів, тексти відзначені «Смолоскипом», «Гранословом», літературною премією імені Олеся Ульяненка.
Режисер документальних короткометражних стрічок і відеопоезій.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
February 21, 2021
Ввечері я відчула, що хочу читати щось художнє. Знаєте, таке, щоб затягувало не так сюжетом, як атмосферою. Щоб поки читаю, я переставала бути тут і зараз, переставала бути собою. Така ментальна подорож.
Пішла в інтернет-книгарню Старого Лева. Довго гортала, читала описи книжок і нарешті вибрала ось цю книгу. Логініюсь, щоб придбати, а сайт мені каже, що я її вже колись купила. Це ж треба! Колись був точно такий самий вечір і я вибрала ту ж саму книгу.
Цього разу я її таки прочитала.
Книга не обманула моїх сподівань. Це дуже поетичний, чуттєвий текст, який легко переносить в місця подій. Легко уявляти цих людей, ці місця - так добре автор їх передає.
Ця книга бентежна й емоційна, в ній йдеться про війну, про життя заробітчан-будівельників, про дитинство на берегах Ікви і про інші дуже-дуже особисті моменти. Часом меланхолійно-ностальгічні, інколи містичні, а часом дуже-дуже страшні. Врешті, я думаю, ця книга не така вже й художня - спогади, історії, які або трапились з автором безпосередньо, або трапились в кордонах його емоційного простору. Цим історіям легко вірити.
Це хороша книга. Залишається довгий емоційний післясмак, ще довго не тануть образи з тексту в голові.
Пішла в інтернет-книгарню Старого Лева. Довго гортала, читала описи книжок і нарешті вибрала ось цю книгу. Логініюсь, щоб придбати, а сайт мені каже, що я її вже колись купила. Це ж треба! Колись був точно такий самий вечір і я вибрала ту ж саму книгу.
Цього разу я її таки прочитала.
Книга не обманула моїх сподівань. Це дуже поетичний, чуттєвий текст, який легко переносить в місця подій. Легко уявляти цих людей, ці місця - так добре автор їх передає.
Ця книга бентежна й емоційна, в ній йдеться про війну, про життя заробітчан-будівельників, про дитинство на берегах Ікви і про інші дуже-дуже особисті моменти. Часом меланхолійно-ностальгічні, інколи містичні, а часом дуже-дуже страшні. Врешті, я думаю, ця книга не така вже й художня - спогади, історії, які або трапились з автором безпосередньо, або трапились в кордонах його емоційного простору. Цим історіям легко вірити.
Це хороша книга. Залишається довгий емоційний післясмак, ще довго не тануть образи з тексту в голові.
November 14, 2022
Автор, який для мене став відкриттям. Його коротка проза не згірш вириває з реальності, як книги Артема Чеха.
Хоч книга невеличка, 200 сторінок, однак, діапазон тем досить широкий. Починаєш читати з розповідей про військові спогади, від яких в жилах стигне кров, потім, перестрибуєш з оповідачем на 20 років назад, поринаючи у світ босоногого дитинства, де дермантиновий м’я� і шипасті кеди були мрією для кожного юного фаната Лобановського.
І так вся книга. Вона грає на контрастах емоцій. Від жахіть війни, може досить легко перейти до курйозного моменту із сільським рокером священником та проявлення лику Діви Марії на автобусній зупинці, а пізніш знову заглибитись у затінки людської душі, розповідаючи про заробітчанські реалії в 90х.
Хоч книга невеличка, 200 сторінок, однак, діапазон тем досить широкий. Починаєш читати з розповідей про військові спогади, від яких в жилах стигне кров, потім, перестрибуєш з оповідачем на 20 років назад, поринаючи у світ босоногого дитинства, де дермантиновий м’я� і шипасті кеди були мрією для кожного юного фаната Лобановського.
І так вся книга. Вона грає на контрастах емоцій. Від жахіть війни, може досить легко перейти до курйозного моменту із сільським рокером священником та проявлення лику Діви Марії на автобусній зупинці, а пізніш знову заглибитись у затінки людської душі, розповідаючи про заробітчанські реалії в 90х.
July 27, 2022
Це не Осока, звичайно, але теж дуже потужна мала проза. Іноді аж дихання зупиняється.
Зараз такий формат читання для мене найцікавіший - великі романи не втримують увагу, а невеликі влучні твори те, що лікар прописав.
Зараз такий формат читання для мене найцікавіший - великі романи не втримують увагу, а невеликі влучні твори те, що лікар прописав.
December 7, 2020
Новинка - найгарячіша, тиждень, як з друку! - від Старого Лева, прозова збірка Пузіка, яка так сильно намагається бути єдиним і неподільним майже романом, що буквально лопається від натуги. У центрі оповіді - війна на сході, яка болить, кровить і відверто руйнує просто зараз мікрокосм героя.
Сам герой, як і вся оповідь, нерівномірний, неоднорідний і взагалі не один: спочатку це збірний образ сільського допитливого підлітка із типовими для села проблемами, потім трансформація героя набуває дещо деграданського характеру і це вже слабкий і залежний від впливу заробітчанин-будівельник, "хахол", що робить ремонти під Москвою. І останній образ, який, на жаль, залишився найневиразнішим, це доброволець АТО, що вижив під мінометним обстрілом, де втратив друга. Він бачив його живим, потім мертвим і потім знову живим. Але вже тільки в спогадах.
Оптика оповіді постійно перестрибує з одного часу на інший, з однієї мізансцену на другу, надаючи і без того далекому від стрункості та гармонійності сюжету додаткової калейдоскопічності. Чи додає це ваги самому сюжету? Сумнівно, адже тема війни із Росією важлива сама по собі, і, як на мене, не потребує пустопорожніх суто технічних свістопєрдєлок для утримання уваги читача.
У самому кінці крізь оповідача проростає справжній автор, буквальний, проростає настільки, що останні розділи містять стенограму документального фільму Пузіка "Гострий біль", який він зняв у 2017 році у Авдіїівці. Стенограма та особливо нічого всій книжці не дає, окрім додаткової рваності, і саме тому особисто для мене цей останній розділ брутально скинув книгу в цілому з категорії "вау! бімба!" до "ну-у-у, такоє". На полиці залишається виключно з поваги до теми війни.
До речі, це вже друга робота Пузіка, яку я читала. І саме цікаве, що його "Моноліт" (в мене він у першій редакції від видавництва "Діпа") я пам'ятаю, що тоді, як читала, оцінила максимально, а от зараз спроби згадати, про що ж та книга взагалі, провалюються, наче у туман. Боюсь, що із цією буде рівно те саме: через певний час спогадів не лишиться жодних. Сумно, сумно аж за край, мда.
Сам герой, як і вся оповідь, нерівномірний, неоднорідний і взагалі не один: спочатку це збірний образ сільського допитливого підлітка із типовими для села проблемами, потім трансформація героя набуває дещо деграданського характеру і це вже слабкий і залежний від впливу заробітчанин-будівельник, "хахол", що робить ремонти під Москвою. І останній образ, який, на жаль, залишився найневиразнішим, це доброволець АТО, що вижив під мінометним обстрілом, де втратив друга. Він бачив його живим, потім мертвим і потім знову живим. Але вже тільки в спогадах.
Оптика оповіді постійно перестрибує з одного часу на інший, з однієї мізансцену на другу, надаючи і без того далекому від стрункості та гармонійності сюжету додаткової калейдоскопічності. Чи додає це ваги самому сюжету? Сумнівно, адже тема війни із Росією важлива сама по собі, і, як на мене, не потребує пустопорожніх суто технічних свістопєрдєлок для утримання уваги читача.
У самому кінці крізь оповідача проростає справжній автор, буквальний, проростає настільки, що останні розділи містять стенограму документального фільму Пузіка "Гострий біль", який він зняв у 2017 році у Авдіїівці. Стенограма та особливо нічого всій книжці не дає, окрім додаткової рваності, і саме тому особисто для мене цей останній розділ брутально скинув книгу в цілому з категорії "вау! бімба!" до "ну-у-у, такоє". На полиці залишається виключно з поваги до теми війни.
До речі, це вже друга робота Пузіка, яку я читала. І саме цікаве, що його "Моноліт" (в мене він у першій редакції від видавництва "Діпа") я пам'ятаю, що тоді, як читала, оцінила максимально, а от зараз спроби згадати, про що ж та книга взагалі, провалюються, наче у туман. Боюсь, що із цією буде рівно те саме: через певний час спогадів не лишиться жодних. Сумно, сумно аж за край, мда.
November 12, 2023
Стилем написання нагадує Артема Чеха.
Читається все із цікавістю та захопленням.
Доцільність кожного оповідання, напевно, лише читачу оцінювати, адже занадто контрастно йде розповідь про заробітчанські реалії у Москві після оди дитячому футболу та Лобановсьому та перед черговою розповіддю про життя у [тогочасному] АТО.
Хороша проза коли хочеться і посумувати, і подумати, і ностальгійно гмикнути.
Читається все із цікавістю та захопленням.
Доцільність кожного оповідання, напевно, лише читачу оцінювати, адже занадто контрастно йде розповідь про заробітчанські реалії у Москві після оди дитячому футболу та Лобановсьому та перед черговою розповіддю про життя у [тогочасному] АТО.
Хороша проза коли хочеться і посумувати, і подумати, і ностальгійно гмикнути.
June 9, 2024
сильно. про війну і не тільки
July 22, 2023
Тонка, але така важка книжка. Образи з неї ще нескоро мене покинуть 💔💔💔
March 1, 2023
Збірка оповідань від письменника, режисера, журналіста та військового з Одеси.
За тематикою оповідання дуже різні, але абсолютно всі викликають купу емоцій, адже автор робить акцент на психологічній стороні історій.
Автор пише про війну, дитинство, заробітчанство, є навіть химерні історії. Більшість текстів біографічні або напівбіографічні.
Безперечно, найемоційніші - це історії про фронт та постфронтове життя. Письменник не тільки розповідає про будні та втрати на фронті, а й торкається таких тем як ПТСР та загалом психологічного стану військових, коли вони повертаються в тил.
Одне з найбільших оповідань - про заробітчанство на московії, в якому дуже чітко і точно показується деградація московитського суспільства і всіх, хто ототожнює себе з ними.
Та незважаючи на загальний трохи похмурий тон оповідань, автор закінчує збірку дуже зворушливим оповіданням, яке адресує своїй новонародженій дитині. Такий собі постскриптум про те, що якби нам тяжко не було, життя триває і в ньому, попри все, можна знайти світлі моменти.
Мені книга дуже сподобалася, адже дала змогу побувати в голові в людини, яка пережила війну.
Потішив стиль автора - чесний і відкритий, одразу віриш у написане, рефлексуєш над прочитаним.
Ця збірка мені нагадала Безодню Влада Сорда, але в кожного автора свій неповторний стиль, просто деякі теми повторюються, що логічно, адже пан Сорд теж пішов захищати країну у 2014. Тому якщо сподобалася Безодня - ця книга мастхев.
За тематикою оповідання дуже різні, але абсолютно всі викликають купу емоцій, адже автор робить акцент на психологічній стороні історій.
Автор пише про війну, дитинство, заробітчанство, є навіть химерні історії. Більшість текстів біографічні або напівбіографічні.
Безперечно, найемоційніші - це історії про фронт та постфронтове життя. Письменник не тільки розповідає про будні та втрати на фронті, а й торкається таких тем як ПТСР та загалом психологічного стану військових, коли вони повертаються в тил.
Одне з найбільших оповідань - про заробітчанство на московії, в якому дуже чітко і точно показується деградація московитського суспільства і всіх, хто ототожнює себе з ними.
Та незважаючи на загальний трохи похмурий тон оповідань, автор закінчує збірку дуже зворушливим оповіданням, яке адресує своїй новонародженій дитині. Такий собі постскриптум про те, що якби нам тяжко не було, життя триває і в ньому, попри все, можна знайти світлі моменти.
Мені книга дуже сподобалася, адже дала змогу побувати в голові в людини, яка пережила війну.
Потішив стиль автора - чесний і відкритий, одразу віриш у написане, рефлексуєш над прочитаним.
Ця збірка мені нагадала Безодню Влада Сорда, але в кожного автора свій неповторний стиль, просто деякі теми повторюються, що логічно, адже пан Сорд теж пішов захищати країну у 2014. Тому якщо сподобалася Безодня - ця книга мастхев.
September 4, 2022
Коротка проза це не моє. Так я вважала аж до цієї книги. Дитячі історії, журналістські, військові. Читати цікаво усе. І схоже, що автор дотримується поради, яку ми читаємо у книзі про те, як варто починати документальне кіно. Власне початок мене і затягнув. Щиро раджу почитати. Але не поспішаючи і зосереджено.
July 10, 2022
Історії про війну, дитинство, життя, що занурюють в свою атмосферу і викликають солодко-гіркі емоції. В цілому мені книжка сподобалась, але вона була дуже неоднорідна, і, можливо, я не найбільший поціновувач подібного імпресіонізму
November 18, 2024
Збірка оповідань Валерія Пузіка, дуже контрастних, від чого кожне підсилює попереднє. Частина із них про війну, втрату бійцями своїх побратимів, проблему повернення у мирне життя і страху. Автор і сам був військовим у добровольчому батальйоні, тож тексти наповнені живими, справжніми емоціями, від деяких справді пробиває на сльози. Важко передати враження, це потрібно просто прочитати, щоб зрозуміти та відчути. Також в одному з оповідань Пузік описує свій режисерський досвід у короткометражному документальному фільмі "Гострий біль" про стоматолога, який їздить у наближені до фронту райони, аби лікувати військових. Ці тексти зараз є гарним ґрунтом для рефлексії та нових висновків, аби не стикнутися (або мінімізувати) з описуваними проблемами після завершення великої війни.
Є кілька текстів про життя дітей та "колоритних" дорослих у склі в мирний час. Вони дають можливість перепочити від напруги, але через деталі все одно можна спостерігати відголоски тривожних часів.
Трохи болючими для мене були оповідання про досвід заробітчанства українців у москві. Через них так само просвічує справжня сутність росіян, яка не залежить від контексту, а перманентно залишається гнилою.
Загалом хочу сказати, що усі оповідання є надзвичайно кінематографічними, автор вміло передає атмосферу через дрібні деталі та емоції героїв, створюючи ефект присутності для читачів.
8/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
Є кілька текстів про життя дітей та "колоритних" дорослих у склі в мирний час. Вони дають можливість перепочити від напруги, але через деталі все одно можна спостерігати відголоски тривожних часів.
Трохи болючими для мене були оповідання про досвід заробітчанства українців у москві. Через них так само просвічує справжня сутність росіян, яка не залежить від контексту, а перманентно залишається гнилою.
Загалом хочу сказати, що усі оповідання є надзвичайно кінематографічними, автор вміло передає атмосферу через дрібні деталі та емоції героїв, створюючи ефект присутності для читачів.
8/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
January 22, 2021
Книга має настільки провокативну назву, а дизайн обкладинки такий крутий, що пройти повз просто не було сил.
.
Відкривши книгу відчув той подих дев'яностих і нульових, коли ти читаєш, і перегортаючи сторінку, викликаєшь вибух спогадів з дитинства (той момент коли ти і автор майже однолітки)
.
Це коротка проза і кожний розділ тут піднімає окрему тему знайому нашому поколінню: дитинство в одних кедах або й без них, річка де проводили ледь не весь вільний час, футбол, юнацьке становлення, безгрошів'я, заробітчанство... А потім майдан та війну...
.
Писати можна ще багато, щедро цитуючи моменти які найбільше сподобалися, але вже пообіцяв, що зроблю це без спойлерів, ну майже без спойлерів
.
Відкривши книгу відчув той подих дев'яностих і нульових, коли ти читаєш, і перегортаючи сторінку, викликаєшь вибух спогадів з дитинства (той момент коли ти і автор майже однолітки)
.
Це коротка проза і кожний розділ тут піднімає окрему тему знайому нашому поколінню: дитинство в одних кедах або й без них, річка де проводили ледь не весь вільний час, футбол, юнацьке становлення, безгрошів'я, заробітчанство... А потім майдан та війну...
.
Писати можна ще багато, щедро цитуючи моменти які найбільше сподобалися, але вже пообіцяв, що зроблю це без спойлерів, ну майже без спойлерів
November 26, 2023
Maximum ставлю зовсім рідко. Але коли після останньої сторінки декілька хвилин борешся зі сльозами, що підступають до очей, та довго дивишся у вікно на вечірній франківський пейзаж... Герої � люди дії, з якими завжди порівнюєш себе (чи вчинив би так само?), автор просто змушує тебе само рефлексувати, занурюючи у події сюжету. А чи випливеш ти після занурення � то вже іспит та завдання...
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.