«Антисоціальна мережа» � результат однойменного літературного конкурсу химерних історій, місцем дії яких є соцмережі. Адже всі ми так чи інакше «сусідимо» в соцмережах, навіть якщо не знайомі одне з одним. Наскільки ми та наші діти вразливі у цьому відкритому доступі? Які дивні речі, котрих ми навіть не помічаємо, щодня відбуваються в соціальних мережах?
Збірка пропонує власну міфологію українського сеґменту соцмереж та власну галерею «монстрів», що їх породили віртуальні спільноти нашого часу (і це вже не Синій Кит, Слендермен, Момо чи інші). Зустрічайте велику книгу «антисоціальних» міфів, до складу якої увійшло 34 оповідання від авторів-переможців та журі, � не просто аби «налякати», а для того, щоб застерегти.
Народилась і відтоді спокою більше не мала. Перша любов � лісовий кіт, друга � кам'яний трицератопс. Профіль пташиний. Виховує гранатові дерева та мріє про величезний сад. Віднедавна, і схоже, вимушено довічно, котоволодарка. У вільний час мріє полежати, але часу нема. Не любить біографії, бо вони погано закінчуються.
Речниця Апокаліпсису (читай прес-служба), міністерка зміни стану здоров'я (силова структура в кількості однієї особи), SEO/SMM та видавничий кіт у видавництві Дім Химер.
–мам�, я хочу «black mirror» � але у нас є «black mirror» вдома «black mirror» вдома:
порівняння із «чорним дзеркалом», відверто, мною натягнуте, та якийсь такий фльор книга залишає. навіть опис ж каже, що написані оповідання "не просто аби «налякати», а для того, щоб застерегти"
та частина оповідань вже навіть на 2020 (рік видання книги) морально застаріли, й між рядків часто читається явне авторське «ууу, я вас щас так залякаю, що повидаляєтеся із своїх живих журналів і вконтактіків!» опис книги каже, що це результат однойменного літературного конкурсу химерних історій. не знаю які умови конкурсу були, але якби переполовинити кількість творів –ц� була б доволі вартісна збірка.
а так.. часто банальне намагання (не надто успішне) нагнати страху на читача; дивна верстка із дуже вузькими полями та маленьким шрифтом; qr-коди, що вже за 4 роки ведуть в нікуди (я навіть намагався знайти збережені сторінки на web archive � марно теж) –ус� це залишає не надто захопливий післясмак.
в мене були великі надії на збірку, не сказати, що я аж надто розчарований книгою, але відсоток задоволення від прочитаних оповідань десь якраз на дві зірочки із п'яти.
Відчуття невизначенності... ⠶ На цьому можна було б і закінчити🤷♀� Бо я просто не можу остаточно сказати, чи сподобалась мені книга, чи ні. ⠶ Почну з того, що збірку АСМ від Дому Химер купила лише через те, що там є автори, про творчість яких у мене склалось гарне враження: Поліна Кулакова та Андрій Новік. Тепер їхні книги купую «на автоматі». ⠶ Тематика збірки в тому чи іншому сенсі пов‘язан� з мережею інтернет. Тут все по канону: атмосферно, гостро-соціально, повчально і страшно. ⠶ Думаю, багатьох читачів буде проймати холодний піт і бажання враз видалитись з усіх соцмереж... ⠶ А дехто буде читати і відчувати, що все занадто награно, гіпертрофовано і не реалістично...
📚 Прочитайте і вирішіть, в якому з цих таборів ви. ⠶ Мінусом збірки для мене однозначно стало оформлення: � дрібний шрифт (вмістити в книжечку 34 оповідання - не найкраще рішення); � мінімальні відступи і поля сторінки; � подекуди непрацюючі qr-коди (навіщо додавати посилання на чужі ресурси, існування яких ти просто не можеш контролювати - загадка для мене). ⠶ Я - поціновувач жанру горору. І чи то вже так звикла до нього, чи то збірка потрапила не в той настрій. Нажахатись я, на жаль, не змогла. Хоча книга наштовхує на правильні роздуми, а це вже величезний плюс�! ⠶
Приємна, хоча й дуже нерівномірна збірка - що приємно, деякі прізвища вже впізнавані, автори, які продовжують писати у жанрі і роблять це, на мій смак, все краще і краще.
Найбільший плюс "Антисоціальної мережі", точніше, два плюси - це, по-перше, її різноплановість, такого розбігу тематик я у жодній збірці не бачила. Я знаю, що не всі погодяться із таким рішенням, але особисто для мене це плюс.
По-друге, збірку відкриває одне з найкращих оповідань, а в мене це така своєрідна ідефікс, я вважаю, що оповідання, котре відкриває збірку та оповідання, яке її завершують - то мають бути найкращі зразки, інакше нащо от все. Так от, перше оповідання, яке задає тон, це "Звідти дивимось ми" Кшисі Федорович, воно хороше, страшне, огидне.
Оповідання, яке застрягає у пам'яті своїм хворобливим вайбом - це "Естетика розчарування" Миколи Палиги, воно хороше своєю ненормальністю, маргінальністю, яка дуже відчутна попри те, що історія абсолютно не графічна.
"Криптокульт" Володимира Кузнєцова дуже в його стилі, такий футуристично-кіберпанковий із старою доброю дрібкою цілком сучасного кривавого шаленства. Мабуть десь звідти зростатиме "Джаггернаут" з авторської збірки.
Алекс Берк, "Зазираючи в очі руйнації", небездоганне, але затягуюче оповідання про журналістку, яка вирушає зібрати матеріали для статті, присвяченій одному дивному культу, та більше ніхто і ніколи її не побачить.
Дімка Ужасний (один з авторів, про яких я на початку казала, що рада бачити їх роботи) - "Скотомогильник", дуже впізнавано - шокуюче, навіть брудно, але завжди атмосферно та жасно. Чимось перекликається із оповіданням Федорович, про мерзенне та темне в мережі, що туди тягнуть людиська. Моя б воля, саме "Скотомогильником" я б і завершила збірку.
Не можу сказати, що сподобались усі тексти в збірці, але загальне враження залишилось позитивним. 34 оповідання різних авторів об'єднує одне - їхні сюжети так чи інакше зав'язані на соціальних мережах, які вже стали невід'ємною частиною нашого життя і відіграватимуть ще більшу роль у майбутньому. Найбільше запам'ятались оповідання "Клуб опівнічних прогулянок", "#Ідол", "Детектив міста мрій", "Котяча утопія", "Феномен Валентини" та три оповідання, дія яких відбувається в одному всесвіті - "Хлопець із Прип'яті", "Eyes of the bee-holder" та "Цікава кава". Їхні автори найцікавіше розкрили тему, а про світ "Детектива міста мрій" я б із задоволенням прочитала повноцінний роман. З суттєвих мінусів збірки можу сходу назвати лише один - оповідань надто багато. Не те, щоб тут були відверто погані твори, але я дочитала книжку лише пару годин тому, а сюжет доброго десятка оповідань уже не пам'ятаю. Мені здається, можна було спокійно скоротити кількість текстів удвічі, залишивши тільки найбільш яскраві роботи, і нічого не втратити в плані якості книжки. Зазвичай читачі ставляться до міжавторських збірок оповідань з острахом. І на це є причини - такі книги бувають дуже нерівномірними. Але цього року мені щастить, я прочитала дві подібні книги і обидві виявились вдалими. На поличці ще чекає "Вбивство на вулиці...", сподіваюсь, враження від неї будуть не гіршими.
Як і в більшості збірок - деякі історії дуже сподобались, деякі хотілось щоб закінчились вже на наступній сторінці, а деяких краще б взагалі не було.
"Антисоціальна", на диво, доволі збалансована збірка, котра покриває найрізноманітніші аспекти не тільки соцмереж, а й інтернету, як такого. І все-таки більшість історій мені сподобались, або з чимось таки перегукнулись.
З великого мінусу таки відмічу QR-коди котрі ведуть в нікуди... вони теж свого роду мерці соцмереж.
Як завжди в збірках, щось сподобалось, щось ні. Чудовий варіант для швидкого читання десь на обідній перерві. В цілому хороша книга, після якої є над чим подумати.