What do you think?
Rate this book
По той бік себе: соціально-культурні наслідки Голодомору та сталінських репресій
У науково-популярній книзі проаналізовано трансформації (психологічні, соціальні тощо), яких зазнало українське суспільство у сталінську добу, перш за все � у 1930-х роках. Авторка розглянула методи, якими діяла радянська влада, з’ясувал� їх вплив на світосприйняття українського суспільства, показала механізми формування радянської ідентичності, запропонувала шляхи подолання психологічних та соціальних проблем на сучасному етапі.
272 pages, Paperback
Published January 1, 2019
11 people are currently reading
141 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
January 17, 2022
Книга дуже цікава та болісна. Автор аналізує вплив Голодомору та сталінських репресій на сучасних українців. Колективна історична травма має свої наслідки й у сьогоденні, часто про них ми можемо й не здогадуватися. Розбір цікавий та підкріплений численними свідченнями очевидців, дослідженнями істориків, психологів та соціологів.
Я в школі ніколи не цікавилась біографіями поетів та письменників (ще б, встигнути б прочитати все та твори нашкрябати), тож була щиро здивована історією Володимира Сосюри. Автор прекрасного вірша "Ти знаєш, що ти людина", перші рядки якого пам'ятає, напевно, кожен учень й випускник, був зламаний тоталітарною системою. Хочеться вірити, що всі видатні українці були залізобетонними та сильними духом, але ж вони були живими людьми. І те, що вони пережили - фізичний та моральний тиск, великий страх за своє життя та життя близьких, знецінення, подачки та постійне приниження - це багатьох ламало назавжди. І це так прикро і несправедливо!
Особливо цікавим було дослідження українців, які під час Голодомору були віком від 1 до 7 років, і людей того ж віку, але чиє дитинство минуло на територіях, які не постраждали від Голодомору. І наскільки відрізняються ці дві групи людей! Звісно, такі глибокі не пропрацьовані травми передавалися наступному поколінню, тож ми досі пожинаємо плоди геноциду українців.
Це все жахливо несправедливо та боляче, але приємно, що автор завершує книгу на позитивному акорді із порадами та засобами, як нам подолати ці травми і як себе поводити, щоб в особистому житті не наслідувати ті руйнівні патерни поведінки.
Я не беруся критикувати чи аналізувати інформацію, яку надає автор - я довіряю та поважаю цю книгу завдяки численним науковим аргументам та свідченням очевидців.
Читати боляче, але це нам, українцям дуже потрібно. Адже позбутися наслідків суспільної травми можна лише усвідомлюючи та проговорюючи.
Я в школі ніколи не цікавилась біографіями поетів та письменників (ще б, встигнути б прочитати все та твори нашкрябати), тож була щиро здивована історією Володимира Сосюри. Автор прекрасного вірша "Ти знаєш, що ти людина", перші рядки якого пам'ятає, напевно, кожен учень й випускник, був зламаний тоталітарною системою. Хочеться вірити, що всі видатні українці були залізобетонними та сильними духом, але ж вони були живими людьми. І те, що вони пережили - фізичний та моральний тиск, великий страх за своє життя та життя близьких, знецінення, подачки та постійне приниження - це багатьох ламало назавжди. І це так прикро і несправедливо!
Особливо цікавим було дослідження українців, які під час Голодомору були віком від 1 до 7 років, і людей того ж віку, але чиє дитинство минуло на територіях, які не постраждали від Голодомору. І наскільки відрізняються ці дві групи людей! Звісно, такі глибокі не пропрацьовані травми передавалися наступному поколінню, тож ми досі пожинаємо плоди геноциду українців.
Це все жахливо несправедливо та боляче, але приємно, що автор завершує книгу на позитивному акорді із порадами та засобами, як нам подолати ці травми і як себе поводити, щоб в особистому житті не наслідувати ті руйнівні патерни поведінки.
Я не беруся критикувати чи аналізувати інформацію, яку надає автор - я довіряю та поважаю цю книгу завдяки численним науковим аргументам та свідченням очевидців.
Читати боляче, але це нам, українцям дуже потрібно. Адже позбутися наслідків суспільної травми можна лише усвідомлюючи та проговорюючи.
January 10, 2023
Історична травма зруйнувала духовний світ наших предків, а вони передали своє світовідчуття «жертви» нам. Страх, безініціативність, комплекс меншовартості, знижена суб’єктніст�, нереалізованість, уникаюча поведінка та навчена безпорадність, проблема особистісних кордонів та схильність потрапляти в залежність, зневага до свого тіла та переїдання, змінена національна ідентичність та втрачене відчуття національної солідарності, ослаблення соціальних зв’язкі�, зокрема, з родичами, страх перед представниками влади, «шпаринна свідомість», апріорне сприйняття світу як загрозливого, небезпечного, страх перед незнайомими людьми � ці риси не є частиною українського національного характеру, вони привнесені в наше суспільство діяльністю тоталітарної машини, якої вже немає. Усвідомлення травматичного (зовнішнього) походження української неуспішності дає підстави пробачити собі та Україні, своїм співгромадянам, «гріх нереалізованості». Ми в цьому не винні.
Окрім того, щоб поставити найвищу оцінку та голосно рекомендувати всім прочитати цю роботу, не знаю навіть що й сказати. Це науково-популярна робота, написана доступно і чуйно, про нас і для нас. Книжка, яку мені конче треба було прочитати, в якій я знайшла професійні відповіді на свої страхи, скарги і питання. Її , але я б воліла, щоб можна було би також і купити в паперовому вигляді, щоб давати друзям та рідним.
Якщо ви шукаєте почитати щось про українську ментальність, психологію, історію Голодомору і репресій 30х років, але не хочете, як би погано це не звучало, сильно краяти серце - це хороша книга для вас, зі здоровим балансом між історичними фактами та оптимістичним поглядом у майбутнє. Вона допомагає зрозуміти Схід і Південь України - території, що найбільше постраждали від попереднього геноциду (як страшно писати такий вираз...) - і людей, що там живуть. З літературної точки зору дослідження теж цікаве - в декількох главах за приклади беруть життя та спогади й Анатоля Галана.
Структурно книга поділена на чотири частини: історична травма, її психологічні наслідки, як вони проявляються у нащадків травмованих - і що з цим робити. Наявність і наповненість останнього розділу, на мій погляд, є перлиною цієї книжки, бо окреслює "фронт робіт" для третього і четвертого покоління нащадків постгеноцидного суспільства:
Основними рисами особистості «органічного українця» мають бути наступні: самолегітимність, суб’єктніст� і творчість, успіх та задоволення від життя як наслідок реалізованого потенціалу особистості, активна життєва позиція, усвідомлення вагомості своїх вчинків та відповідальність за них, відчуття міри, прийняття «Іншого», очікування від світу позитивної, дружньої взаємодії, відчуття цілісності українського суспільства, об’єднаног� спільністю роду, минулим, традицією, спільними цілями. Закономірно, що суспільство, основу якого складатимуть цільні особистості, відрізнятиметься високим рівнем згуртованості, самоорганізації та громадянського контролю, а відповідно � високим рівнем життя. Як і більшість порівняно благополучних європейських суспільств.
Але навіщо потрібно знати те, якими ми могли б бути, але не є?
По-перше, хіба не цікаво? По-друге, щоб спробувати стати щасливішими, ніж ми є.
Я вважаю, потрібно знати все: і якими ми були, і якими ми є, і якими ми могли би бути, і якими ми будемо, якщо прикладемо зусиль. Щира подяка авторам і всім, хто був дотичний до створення цих матеріалів.
Окрім того, щоб поставити найвищу оцінку та голосно рекомендувати всім прочитати цю роботу, не знаю навіть що й сказати. Це науково-популярна робота, написана доступно і чуйно, про нас і для нас. Книжка, яку мені конче треба було прочитати, в якій я знайшла професійні відповіді на свої страхи, скарги і питання. Її , але я б воліла, щоб можна було би також і купити в паперовому вигляді, щоб давати друзям та рідним.
Якщо ви шукаєте почитати щось про українську ментальність, психологію, історію Голодомору і репресій 30х років, але не хочете, як би погано це не звучало, сильно краяти серце - це хороша книга для вас, зі здоровим балансом між історичними фактами та оптимістичним поглядом у майбутнє. Вона допомагає зрозуміти Схід і Південь України - території, що найбільше постраждали від попереднього геноциду (як страшно писати такий вираз...) - і людей, що там живуть. З літературної точки зору дослідження теж цікаве - в декількох главах за приклади беруть життя та спогади й Анатоля Галана.
Структурно книга поділена на чотири частини: історична травма, її психологічні наслідки, як вони проявляються у нащадків травмованих - і що з цим робити. Наявність і наповненість останнього розділу, на мій погляд, є перлиною цієї книжки, бо окреслює "фронт робіт" для третього і четвертого покоління нащадків постгеноцидного суспільства:
Основними рисами особистості «органічного українця» мають бути наступні: самолегітимність, суб’єктніст� і творчість, успіх та задоволення від життя як наслідок реалізованого потенціалу особистості, активна життєва позиція, усвідомлення вагомості своїх вчинків та відповідальність за них, відчуття міри, прийняття «Іншого», очікування від світу позитивної, дружньої взаємодії, відчуття цілісності українського суспільства, об’єднаног� спільністю роду, минулим, традицією, спільними цілями. Закономірно, що суспільство, основу якого складатимуть цільні особистості, відрізнятиметься високим рівнем згуртованості, самоорганізації та громадянського контролю, а відповідно � високим рівнем життя. Як і більшість порівняно благополучних європейських суспільств.
Але навіщо потрібно знати те, якими ми могли б бути, але не є?
По-перше, хіба не цікаво? По-друге, щоб спробувати стати щасливішими, ніж ми є.
Я вважаю, потрібно знати все: і якими ми були, і якими ми є, і якими ми могли би бути, і якими ми будемо, якщо прикладемо зусиль. Щира подяка авторам і всім, хто був дотичний до створення цих матеріалів.
January 28, 2023
Я прочитала цю книгу одразу після "Червоного голоду" Енн Еплбаум і вона дуже гарно її доповнила. Я зробила багато відкриттів про наше минуле та сучасне з допомогою цієї книги. Дуже велике щастя, що такий глибокий аналіз був проведений і також велика подяка авторці, що ця книга є у вільному доступі. Книга дуже цікава та унікальна тому, що вона постає на перетині психології та історії, власне являє собою психологічний аналіз історичних явищ.
У книзі є 2 основні змістові частини - про наслідки сталінських репресій і окремо про наслідки Голодомору. Щодо наслідків репресій детально аналізуються зміни у психіці на прикладі українських письменників, серед яких Тичина, Сосюра та інші. Для аналізу використовуються їх твори, щоденники та спогади про них. Детально аналізується спосіб, у який зомбували людей в СССР, він подібний до того, як їх зомбують в сектах, застосовуючи такі методи як ізоляція та інші. Чесно кажучи, я була в шоці тим відкриттям, які зробила про вплив репресій - що вони (як і голод) повністю міняли психіку деяких людей, їх особистість. Особливо шокуючими були порівнянння віршів Сосюри у різні періоди життя, на яких демонструвався злам його особистості. Авторка проробила кропітку роботу і дійсно глибинно проаналізувала вплив цих явищ на людину, стратегії, які люди застосовували, щоб укритися від репресій.
Розділ про наслідки Голодомору став для мене особистим відкриттям. Мало того, що у цьому розділі наводяться свідчення про події Голодомору у рідному селі моєї баби Требухові, там пояснюється загадка, яка здавалась мені зловіщою - чому мої предки були такими фанатами радянщини. Авторка детально пояснює роботу механізмів адаптації та виживання, які застосовує психіка у найбільш небезпечних ситуаціях виживання, яким був Голодомор. Вона говорить про такі явища, як ідентифікація з агресором та стокгольмський синдром. Йдеться про те, що коли людина опиняється у смертельній небезпеці, то вмикається механізм, що людина стає повністю залежна від свого мучителя і це призводить до тимчасового регресу - вона опиняється психологічно на рівні немовляти, залежного від батьків і починає "любити" свого агресора. Всі ці жахливі речі призвели до того, що люди на тих територіях, де був найстрашніший Голодомор, стали найбільшими фанатами СССР і доходило до дуже абсурдних речей, коли у людини померли всі члени сім'ї від голоду, але вона вижила і дякує за це радянській владі.
У книзі наводяться дані із багатьох цікавих робіт про Голодомор і також згадується дуже вражаюча робота про вплив голоду на соціальні порядки. Також говориться про те, як ситуація, де людина змушена діяти в розріз своїм переконанням заради виживання, змінює людину і її переконання. В книзі розповідається про те, як українці змушені були втрачати св��ю мову, ідентичність, як це спеціально закріплювалося владою, ставало небезпечним, як селяни з вимерлих сіл виїздили в міста і переходили на російську, щоб не виділятися і вижити, як все українське почало здаватися небезпечним для життя та виживання.
У книзі наводяться вражаючі дані соціологічного дослідження людей, який на момент Голодомору було від 1 до 7 років (як моїй бабі), для дослідження взяли людей із регіонів, що постраждали від Голодомору і як контрольна група - людей із західних регіонів України. Результати дуже сильно шокують, бо люди із постраждалих регіонів показують жахливі показники по всьому - самооцінці, національній ідентичності, позитивному погляді на життя і тд.
Загалом, мені навіть важко писати про цю книгу, бо я не напишу так добре, як вона того заслуговує. Я дуже сильно рекомендую прочитати її кожному українцю, але особливо сильно таким же людям як я - які росли у радянській парадигмі і не розуміли національної ідентичності, і виявляється чому - бо наші предки потерпіли від Голодомору найбільше. Також ця книга обов'язкова для прочитання для всіх, хто досі не перейшов на українську мову і тримається за російську.
У книзі є 2 основні змістові частини - про наслідки сталінських репресій і окремо про наслідки Голодомору. Щодо наслідків репресій детально аналізуються зміни у психіці на прикладі українських письменників, серед яких Тичина, Сосюра та інші. Для аналізу використовуються їх твори, щоденники та спогади про них. Детально аналізується спосіб, у який зомбували людей в СССР, він подібний до того, як їх зомбують в сектах, застосовуючи такі методи як ізоляція та інші. Чесно кажучи, я була в шоці тим відкриттям, які зробила про вплив репресій - що вони (як і голод) повністю міняли психіку деяких людей, їх особистість. Особливо шокуючими були порівнянння віршів Сосюри у різні періоди життя, на яких демонструвався злам його особистості. Авторка проробила кропітку роботу і дійсно глибинно проаналізувала вплив цих явищ на людину, стратегії, які люди застосовували, щоб укритися від репресій.
Розділ про наслідки Голодомору став для мене особистим відкриттям. Мало того, що у цьому розділі наводяться свідчення про події Голодомору у рідному селі моєї баби Требухові, там пояснюється загадка, яка здавалась мені зловіщою - чому мої предки були такими фанатами радянщини. Авторка детально пояснює роботу механізмів адаптації та виживання, які застосовує психіка у найбільш небезпечних ситуаціях виживання, яким був Голодомор. Вона говорить про такі явища, як ідентифікація з агресором та стокгольмський синдром. Йдеться про те, що коли людина опиняється у смертельній небезпеці, то вмикається механізм, що людина стає повністю залежна від свого мучителя і це призводить до тимчасового регресу - вона опиняється психологічно на рівні немовляти, залежного від батьків і починає "любити" свого агресора. Всі ці жахливі речі призвели до того, що люди на тих територіях, де був найстрашніший Голодомор, стали найбільшими фанатами СССР і доходило до дуже абсурдних речей, коли у людини померли всі члени сім'ї від голоду, але вона вижила і дякує за це радянській владі.
У книзі наводяться дані із багатьох цікавих робіт про Голодомор і також згадується дуже вражаюча робота про вплив голоду на соціальні порядки. Також говориться про те, як ситуація, де людина змушена діяти в розріз своїм переконанням заради виживання, змінює людину і її переконання. В книзі розповідається про те, як українці змушені були втрачати св��ю мову, ідентичність, як це спеціально закріплювалося владою, ставало небезпечним, як селяни з вимерлих сіл виїздили в міста і переходили на російську, щоб не виділятися і вижити, як все українське почало здаватися небезпечним для життя та виживання.
У книзі наводяться вражаючі дані соціологічного дослідження людей, який на момент Голодомору було від 1 до 7 років (як моїй бабі), для дослідження взяли людей із регіонів, що постраждали від Голодомору і як контрольна група - людей із західних регіонів України. Результати дуже сильно шокують, бо люди із постраждалих регіонів показують жахливі показники по всьому - самооцінці, національній ідентичності, позитивному погляді на життя і тд.
Загалом, мені навіть важко писати про цю книгу, бо я не напишу так добре, як вона того заслуговує. Я дуже сильно рекомендую прочитати її кожному українцю, але особливо сильно таким же людям як я - які росли у радянській парадигмі і не розуміли національної ідентичності, і виявляється чому - бо наші предки потерпіли від Голодомору найбільше. Також ця книга обов'язкова для прочитання для всіх, хто досі не перейшов на українську мову і тримається за російську.
August 5, 2023
Книга-дослідження допомогає пробити розуміння й співчуття до тих, де суцільний совок в голові, де винна виключно жертва. Авторка проробила титанічну працю аби в підсумку відповісти, чому все ж таки жертви сталінських репресій возвеличують своїх катів.
Цікаво було дізнатись, що ще якихось 100 років тому пересічному українцю не був властивий алкоголізм та перекладання відповідальности за своє життя на вождя. Пересічний українець - той, хто мав і вкладав у своє майно, старанно працюючи фермером чи біля власної справи; це той, хто володів і вживав українську мову; це той, хто не боявся висловлюватись проти очільників і самим очолювати громади. Ми втратили величезний культурний, прогресивний пласт формування суспільства. Ми є там, де ми є. На жаль.
Що залишається робити? Наприкінці книги авторка дає інструменти роботи з накладеною геноцидною травмою. І надію.
За певними аналізами існує твердження, що геноцидні травми накладають травматичний відбиток на 3 покоління. Фактично тільки зараз українці мають шанс будувати своє справжнє вільне життя.
Але за умови, якщо ми переможемо ворога.
Цікаво було дізнатись, що ще якихось 100 років тому пересічному українцю не був властивий алкоголізм та перекладання відповідальности за своє життя на вождя. Пересічний українець - той, хто мав і вкладав у своє майно, старанно працюючи фермером чи біля власної справи; це той, хто володів і вживав українську мову; це той, хто не боявся висловлюватись проти очільників і самим очолювати громади. Ми втратили величезний культурний, прогресивний пласт формування суспільства. Ми є там, де ми є. На жаль.
Що залишається робити? Наприкінці книги авторка дає інструменти роботи з накладеною геноцидною травмою. І надію.
За певними аналізами існує твердження, що геноцидні травми накладають травматичний відбиток на 3 покоління. Фактично тільки зараз українці мають шанс будувати своє справжнє вільне життя.
Але за умови, якщо ми переможемо ворога.
May 27, 2023
Це потрібна книжка, але мені в ній забракло глибини. А ще тієї очевидної, як на мене, думки, що для людини природно вірити в добре і не вірити в погане, саме тому для багатьох стало таким шоком вторгнення 24 лютого.
November 24, 2022
Дуже раджу, непоганий аналіз. Вона є у відкритому доступі в інтернеті
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.