What do you think?
Rate this book
Отелло, венеціанський мавр
115 pages, Unknown Binding
First published January 1, 1604
8 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
March 11, 2023
Зло в «Отелло»: трохи про Яго
«Волів би я для нього бути катом!» - вигукує Родріго у першій дії п’єс� у розмові з Яго, маючи на увазі, що дав би добрячої прочуханки «маврові» з тієї лиш причини, що сердиться на командувача за його любов до Дездемони. Роль ката у цій п’єс� за власною волею чи волею випадку переймає більшість героїв.
Шекспір не обмежувався самим лиш перенесенням на сцену історичних перепетій, для нього це було тло, на першому ж плані завжди з’являлис� питання екзистенції � ляльководи усілякого почину героїв. Таким був Гамлет з його безконечною тягою пізнати себе і світ. Таким залишається Яго та Отелло з їхнім цілком відмінним бажанням помсти.
Яго уповні відданий власній злобі і у діалозі з дворянином Родріго описує себе як:
Є й інші, є й такі, що ніби служать
І вірою і правдою, на ділі ж �
Приховують, що дбають лиш про себе,
І, догоджаючи своїм панам
Лише про людське око, всі вони
Влаштовують чудово власні справи;
Коли ж, нарешті, в пір’� добре вб’ютьс�,
Тоді вже служать лиш самим собі;
Такі ось люди мають досить глузду,
І я до тих людей належу й сам.
Хорунжий не приховує ненависті до Отелло, який, на думку Яго, знехтував ним і віддав посаду заступника «рахівнику нікчемному» Кассіо. Однак це лише привід, насправді перед нами зовсім інше зло, ніж те, яке ми бачили в решті п’є�. Яго мститься тільки тому, що може, тому що просто ненавидить.
А ось його командувач Отелло радше стає жертвою власної довірливості. Помста його так само вщухає, як спалахує, і якісно відрізняється від тієї, якою снить Яго. Він стає катом для власної коханої, яку безпідставно запідозрює у зраді, злочинцем, який не може померти, не переконавшись, що свідками його лихих дій стане весь світ � весь світ стане його суддею.
Водночас герой Яго � достоту прекрасний актор! Ні, не актор, що грає Яго, а сам Яго, який у розмовах з Отелло, Дездемоною чи Кассіо перевтілюється у найчеснішого, найдоброчеснішого персонажа, який тим не менше продовжує плести свої інтриги, почергово знищуючи своїх ворогів.
Яго � це лиходій, у певному сенсі у зачині святого, святого-навпаки (saint manqué). Не плутаймо зі злодієм � цей вчиняє злочин, щоб потім розкаятися. У лиходія ж і святого дуже схожа психологія: обидвоє вільні щодо людських взаємин, мало переймаються повсякденням. «Послухайте, - крикнув хтось з зали, - це ж людина з підпілля!» Це типаж хворобливого і завжди невдоволеного героя Достоєвського. Забезпеч його усім, нагодуй і зігрій, але цей чоловік, засинаючи, з самої лиш чистої злоби і невдячності продовжить і далі роздумувати, як завдати якомога більшої кривди.
«Волів би я для нього бути катом!» - вигукує Родріго у першій дії п’єс� у розмові з Яго, маючи на увазі, що дав би добрячої прочуханки «маврові» з тієї лиш причини, що сердиться на командувача за його любов до Дездемони. Роль ката у цій п’єс� за власною волею чи волею випадку переймає більшість героїв.
Шекспір не обмежувався самим лиш перенесенням на сцену історичних перепетій, для нього це було тло, на першому ж плані завжди з’являлис� питання екзистенції � ляльководи усілякого почину героїв. Таким був Гамлет з його безконечною тягою пізнати себе і світ. Таким залишається Яго та Отелло з їхнім цілком відмінним бажанням помсти.
Яго уповні відданий власній злобі і у діалозі з дворянином Родріго описує себе як:
Є й інші, є й такі, що ніби служать
І вірою і правдою, на ділі ж �
Приховують, що дбають лиш про себе,
І, догоджаючи своїм панам
Лише про людське око, всі вони
Влаштовують чудово власні справи;
Коли ж, нарешті, в пір’� добре вб’ютьс�,
Тоді вже служать лиш самим собі;
Такі ось люди мають досить глузду,
І я до тих людей належу й сам.
Хорунжий не приховує ненависті до Отелло, який, на думку Яго, знехтував ним і віддав посаду заступника «рахівнику нікчемному» Кассіо. Однак це лише привід, насправді перед нами зовсім інше зло, ніж те, яке ми бачили в решті п’є�. Яго мститься тільки тому, що може, тому що просто ненавидить.
А ось його командувач Отелло радше стає жертвою власної довірливості. Помста його так само вщухає, як спалахує, і якісно відрізняється від тієї, якою снить Яго. Він стає катом для власної коханої, яку безпідставно запідозрює у зраді, злочинцем, який не може померти, не переконавшись, що свідками його лихих дій стане весь світ � весь світ стане його суддею.
Водночас герой Яго � достоту прекрасний актор! Ні, не актор, що грає Яго, а сам Яго, який у розмовах з Отелло, Дездемоною чи Кассіо перевтілюється у найчеснішого, найдоброчеснішого персонажа, який тим не менше продовжує плести свої інтриги, почергово знищуючи своїх ворогів.
Яго � це лиходій, у певному сенсі у зачині святого, святого-навпаки (saint manqué). Не плутаймо зі злодієм � цей вчиняє злочин, щоб потім розкаятися. У лиходія ж і святого дуже схожа психологія: обидвоє вільні щодо людських взаємин, мало переймаються повсякденням. «Послухайте, - крикнув хтось з зали, - це ж людина з підпілля!» Це типаж хворобливого і завжди невдоволеного героя Достоєвського. Забезпеч його усім, нагодуй і зігрій, але цей чоловік, засинаючи, з самої лиш чистої злоби і невдячності продовжить і далі роздумувати, як завдати якомога більшої кривди.
Displaying 1 of 1 review
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.