What do you think?
Rate this book
Принцип втручання
Довгоочікувана прем’єра � друга книга від Горіха Зерня, авторки роману «Доця», який став Книгою року за версією ВВС у 2019 р. та отримав безліч інших нагород.
«Принцип втручання» � це детектив. І одночасно не-детектив. Це драма і комедія, смішна до сліз і зворушлива до ненависті історія. Це книга, на якій можна ворожити. Або різко закрити і кинути в обличчя ворогу, хай навіть твій ворог дивиться на тебе із дзеркала.
Героїня книги � жінка з дірою у грудях. На тому місці, де мало б бути серце, у неї діра та є ще таємниці, які з одного боку нас не вбивають, а з другого чомусь не поспішають робити сильнішими.
Єдиною опорою і розрадою Станіслави стала робота. Чистий холодний розум, логіка і математика, ось її безпечна гавань, ось світ, у якому вона задає власні правила гри і почувається у безпеці.
І з цього світу формул і рівнянь її висмикує прохання. Прохання, яке неможливо відхилити. Але і погодитися теж неможливо, тому що це якось дивно. І абсолютно нелогічно. І ще трошки смертельно небезпечно.
«Принцип втручання» � це детектив. І одночасно не-детектив. Це драма і комедія, смішна до сліз і зворушлива до ненависті історія. Це книга, на якій можна ворожити. Або різко закрити і кинути в обличчя ворогу, хай навіть твій ворог дивиться на тебе із дзеркала.
Героїня книги � жінка з дірою у грудях. На тому місці, де мало б бути серце, у неї діра та є ще таємниці, які з одного боку нас не вбивають, а з другого чомусь не поспішають робити сильнішими.
Єдиною опорою і розрадою Станіслави стала робота. Чистий холодний розум, логіка і математика, ось її безпечна гавань, ось світ, у якому вона задає власні правила гри і почувається у безпеці.
І з цього світу формул і рівнянь її висмикує прохання. Прохання, яке неможливо відхилити. Але і погодитися теж неможливо, тому що це якось дивно. І абсолютно нелогічно. І ще трошки смертельно небезпечно.
272 pages, Hardcover
First published January 1, 2021
11 people are currently reading
299 people want to read
About the author
Горіха Зерня
4books47followersEnglish pen name is Tamara Duda.
Тамара Горіха Зерня (власне Тамара Анатоліївна Дуда; 5 січня 1976, Київ) � українська письменниця, лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року. Авторка роману «Доця» (2019), відзначеного як книга року BBC. Тамара Дуда відома своєю волонтерською діяльністю.
Тамара Горіха Зерня (власне Тамара Анатоліївна Дуда; 5 січня 1976, Київ) � українська письменниця, лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року. Авторка роману «Доця» (2019), відзначеного як книга року BBC. Тамара Дуда відома своєю волонтерською діяльністю.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 46 reviews
Read
October 7, 2021Читаючи цей роман, я постійно згадував анекдот про морських свинок. Згідно з ним, як ми знаємо, ці тваринки не мають нічого спільного ні зі свиньми, ні з морем. Так само і "Принцип втручання" не має нічого спільного - ні з містичним, ні з детективом. І це розчаровує. Зокрема, і через очікування. була чудовим дебютом: не шедевром, але гарним стартом. А от "Принцип втручання" повністю не виправдовує очікувань.
Загалом, в нього є три проблеми, дві з яких я вже зазначив.
1. Містика . На жаль, містична частина виглядає "пришитою" до твору. Вона його не пронизує, вона не задає атмосфери. Без неї роман міг спокійно існувати. І головне, що ця містика не нагнітає напруги. Вона є двоякою. По-перше, це "страшні" історії, якими оповитий замок, де й відбувається дія твору. По-друге, це "загадкові" події, які трапляються з головною героїнею.
Але на цю містику всім байдуже, включно з авторкою. Про моторошне минуле замку люди згадують, але рідко - і без моторошних відчуттів. Вони просто інформують, але самі цим не переймаються. От є така історія, та й все. Так само поводиться головне героїня щодо всього містичного, що трапляється з нею. Трапилося - то й трапилося, потрібно жити далі. А вона ж математикиня! Вона мала б ламати голову: що ж це таке відбувається?! Але вона так само віртуально знизує плечима - і далі рухається по сюжету.
Найгірше, що й авторка не використовує цю містику для створення гнітючої атмосфери в читачів. І де байдужість героїв була гарним прийомом, що тільки підсилював би цю гнітючість: "Ось тут таке твориться, а їм байдуже!" Загалом, щось відбувається, але ні в кого ніяких питань в стилі "Що ж це таке було?!" Не викликає. Наче все нормально, нічого страшного. Наче всі знають, яким буде фінал роману, і на що варто реагувати емоційно, а на що - ні...
2. Детектив , якого немає. Все починається із загадки: чи наречена одружується добровільно, чи там якась страшна таємниця? Але далі... Далі головна героїня - попри всі аномалії та незрозумілості, з якими стикається в замку! - навіть не намагається прискорити розгадку. Наречена приїде лише в п’ятниц�? Добре, чекаємо п’ятниц�. Тому п’ят� днів головна героїня просто займається прямим обов’язкам� - приготуванням їжі. (Але це перебільшення, про що далі). Так можна ж було б порозпитувати інших людей, попідслуховувати! Тим більше що в перший же день наречена з’являєтьс� в замку! А далі зникає. До п’ятниц�! Підозріло? Можливо, але не для головної героїні. Вона стоїчно чекає п’ятниц�.
Гаразд, можливо її відволікають події в замку? Там і моторошний випадок з опудалом, і собакою, і погрозами, написаними на дзеркалі (перепрошую, якщо це таки спойлер). Але... Знову, як і з містикою, цим ніхто особливо не переймається. Ні головна героїня, ні організатори весілля. Хоча те, що відбувається, прямо натякає на весілля. Це якісь погрози, але... Ніхто цього таємничого винуватця не шукає. Хоча наприкінці роману стане ясно, чому організатори байдужі до цих диверсій. Але залишається головна героїня. Вся ця чортівня стосується весілля, яке для неї й так має бути підозрілим, адже вона має сумніви, чи наречена одружується добровільно. Але нічого страшного, головна героїня трохи істерить, її намагаються отруїти (!), а вона, як то кажуть, і у вус не дме. Мовляв, буває, на роботі - типова ситуація.
Крім цього ігнорування детективних "гачків" героями роману, авторка робить ще один "злочин" проти жанру. Частину інформації вона вивалює на читачів та читачок на останніх п’ятдесят� сторінках! Це вже порушення канону, згідно з яким читачі та читачки мають мати на руках всі факти, що ведуть до розгадки, але не вміють їх скласти в цілісне пояснення. А тут ви цього й не зробите, бо дізнаєтеся все наприкінці - і важливі факти, і розгадку. Саме на останній півсотні сторінок починається детектив. І з’ясовуєтьс�, що головна героїня таки проводила розслідування! Оскільки твір написано так, наче ми "в її голові", то дивно, що про рослідування ми нічого не знаємо до останнього. Треба було вибрати іншого наратора чи нараторку, або змінити прийом, як це все розповідати!
3. АТО та війна на сході України . Я досі не розумію, навіщо тут цей сюжет. В одній з ліній це дійсно важлива частина історії, але... Сама ця лінія дуже другорядна. А в решті випадків війна на сході України взагалі фігурує як необов'язкова декорація. З одного боку, мабуть, так і має бути: так ми бачимо, що ця війна пронизує все наше суспільство, навіть якщо цього не видно. З іншого, мені бракувало пропрацьованості / осмислення цієї теми. Адже деколи складається враження, що солдати йшли на війну, бо боялися... прокляття. Що за зміщення акцентів в їх описі?!
Загалом, мені найбільше забракло духу місця. Як замок, так і містечко, описані дуже побіжно та поверхово, хоча потенціал до горору / містики там величезний. Але авторка вирішила не заглиблюватися.
Наприкінці роману починаєш думати, що це не містичний трилер, а психологічна драма про долання травм минулого. Але і тут бракує розпрацювання теми. Всі ці сюжети / стилі нанесені грубими мазками, наче авторка сама не могла вирішити, що ж вона хоче писати - трилер, горор, містику, детектив, психологічну драму. А тому все в творі таке... недобудоване. От як ті радянські довгобуди, початі в 1980-х, але закинуті через кілька років. Наче проглядається задум, але він незавершений - і тепер поволі кришиться та розвалюється. Перетворюється на руїни. Так і з цим романом: наче роман є, але коли над ним починати думати, то він просто розповзається на клаптики, без цілісного смислу і послання.
П.С. Один з героїв виявляється ґеєм, що доволі несподівано. І незрозуміло, навіщо це в романі. Адже це виявляється наприкінці. І жодної переоцінки / переосмислення сюжету не викликає.
П.П.С. Найсумніше, що персонажі зовсім не розрізняються. Деколи вони просто одна безлика істота. І складається враження, авторка сама їх так і сприймає. Особливо це видно по кухонній "команді", частиною якої є головна героїня. В одному з епізодів роману авторка так і пише: прийшли колеги по кухні захищати головну героїню. І не каже, хто саме! Хоча там дуже різні жінки. Але різні тільки при описі. Бо діють вони однаково. І коли спершу намагаєшся їх хоч якось запам’ятат�, то далі розумієш, що то марна справа і дурного робота: нікому це непотрібно, бо нічого до розуміння роману чи сюжету не дає.
П.П.П.С. А от вставляння математики в роман виглядає зайвим. Ці фрагменти або нічого не кажуть, або... Або їх треба було краще "пришивати" до сюжету. Глибшого розуміння вони не дають - ні головної героїні, ні того, що ж там відбувається. Їх можна просто опустити. Тим більше, що не-математикам вони будуть незрозумілі. Наприклад, там йдуться міркування про помилки першого та другого роду в статистиці. Якби я не знав, в чому їх суть, я б не зрозумів відповідного фрагменту роману. Але навіть знаючи, я не побачив аж такої потреби описувати детектив саме математичними термінами.
П.П.П.П.С. А найбільше дратує, що головна героїня а) не вміє куховарити, б) постійно "халявить" - і просто не з’являєтьс� на робочому місці. І ніхто - ніхто! - нічого їй не каже. Як?! Та це просто образливо! Так не можна глумитися з читачів та читачок. Мовляв, є в Україні такі працедавці, яким байдуже, що ти вмієш, бо й ти так не працюєш, а просто отримуєш свою зарплату... "Несправедливо це!" - як кричали курчата з відомого радянського мультфільма
Загалом, в нього є три проблеми, дві з яких я вже зазначив.
1. Містика . На жаль, містична частина виглядає "пришитою" до твору. Вона його не пронизує, вона не задає атмосфери. Без неї роман міг спокійно існувати. І головне, що ця містика не нагнітає напруги. Вона є двоякою. По-перше, це "страшні" історії, якими оповитий замок, де й відбувається дія твору. По-друге, це "загадкові" події, які трапляються з головною героїнею.
Але на цю містику всім байдуже, включно з авторкою. Про моторошне минуле замку люди згадують, але рідко - і без моторошних відчуттів. Вони просто інформують, але самі цим не переймаються. От є така історія, та й все. Так само поводиться головне героїня щодо всього містичного, що трапляється з нею. Трапилося - то й трапилося, потрібно жити далі. А вона ж математикиня! Вона мала б ламати голову: що ж це таке відбувається?! Але вона так само віртуально знизує плечима - і далі рухається по сюжету.
Найгірше, що й авторка не використовує цю містику для створення гнітючої атмосфери в читачів. І де байдужість героїв була гарним прийомом, що тільки підсилював би цю гнітючість: "Ось тут таке твориться, а їм байдуже!" Загалом, щось відбувається, але ні в кого ніяких питань в стилі "Що ж це таке було?!" Не викликає. Наче все нормально, нічого страшного. Наче всі знають, яким буде фінал роману, і на що варто реагувати емоційно, а на що - ні...
2. Детектив , якого немає. Все починається із загадки: чи наречена одружується добровільно, чи там якась страшна таємниця? Але далі... Далі головна героїня - попри всі аномалії та незрозумілості, з якими стикається в замку! - навіть не намагається прискорити розгадку. Наречена приїде лише в п’ятниц�? Добре, чекаємо п’ятниц�. Тому п’ят� днів головна героїня просто займається прямим обов’язкам� - приготуванням їжі. (Але це перебільшення, про що далі). Так можна ж було б порозпитувати інших людей, попідслуховувати! Тим більше що в перший же день наречена з’являєтьс� в замку! А далі зникає. До п’ятниц�! Підозріло? Можливо, але не для головної героїні. Вона стоїчно чекає п’ятниц�.
Гаразд, можливо її відволікають події в замку? Там і моторошний випадок з опудалом, і собакою, і погрозами, написаними на дзеркалі (перепрошую, якщо це таки спойлер). Але... Знову, як і з містикою, цим ніхто особливо не переймається. Ні головна героїня, ні організатори весілля. Хоча те, що відбувається, прямо натякає на весілля. Це якісь погрози, але... Ніхто цього таємничого винуватця не шукає. Хоча наприкінці роману стане ясно, чому організатори байдужі до цих диверсій. Але залишається головна героїня. Вся ця чортівня стосується весілля, яке для неї й так має бути підозрілим, адже вона має сумніви, чи наречена одружується добровільно. Але нічого страшного, головна героїня трохи істерить, її намагаються отруїти (!), а вона, як то кажуть, і у вус не дме. Мовляв, буває, на роботі - типова ситуація.
Крім цього ігнорування детективних "гачків" героями роману, авторка робить ще один "злочин" проти жанру. Частину інформації вона вивалює на читачів та читачок на останніх п’ятдесят� сторінках! Це вже порушення канону, згідно з яким читачі та читачки мають мати на руках всі факти, що ведуть до розгадки, але не вміють їх скласти в цілісне пояснення. А тут ви цього й не зробите, бо дізнаєтеся все наприкінці - і важливі факти, і розгадку. Саме на останній півсотні сторінок починається детектив. І з’ясовуєтьс�, що головна героїня таки проводила розслідування! Оскільки твір написано так, наче ми "в її голові", то дивно, що про рослідування ми нічого не знаємо до останнього. Треба було вибрати іншого наратора чи нараторку, або змінити прийом, як це все розповідати!
3. АТО та війна на сході України . Я досі не розумію, навіщо тут цей сюжет. В одній з ліній це дійсно важлива частина історії, але... Сама ця лінія дуже другорядна. А в решті випадків війна на сході України взагалі фігурує як необов'язкова декорація. З одного боку, мабуть, так і має бути: так ми бачимо, що ця війна пронизує все наше суспільство, навіть якщо цього не видно. З іншого, мені бракувало пропрацьованості / осмислення цієї теми. Адже деколи складається враження, що солдати йшли на війну, бо боялися... прокляття. Що за зміщення акцентів в їх описі?!
Загалом, мені найбільше забракло духу місця. Як замок, так і містечко, описані дуже побіжно та поверхово, хоча потенціал до горору / містики там величезний. Але авторка вирішила не заглиблюватися.
Наприкінці роману починаєш думати, що це не містичний трилер, а психологічна драма про долання травм минулого. Але і тут бракує розпрацювання теми. Всі ці сюжети / стилі нанесені грубими мазками, наче авторка сама не могла вирішити, що ж вона хоче писати - трилер, горор, містику, детектив, психологічну драму. А тому все в творі таке... недобудоване. От як ті радянські довгобуди, початі в 1980-х, але закинуті через кілька років. Наче проглядається задум, але він незавершений - і тепер поволі кришиться та розвалюється. Перетворюється на руїни. Так і з цим романом: наче роман є, але коли над ним починати думати, то він просто розповзається на клаптики, без цілісного смислу і послання.
П.С. Один з героїв виявляється ґеєм, що доволі несподівано. І незрозуміло, навіщо це в романі. Адже це виявляється наприкінці. І жодної переоцінки / переосмислення сюжету не викликає.
П.П.С. Найсумніше, що персонажі зовсім не розрізняються. Деколи вони просто одна безлика істота. І складається враження, авторка сама їх так і сприймає. Особливо це видно по кухонній "команді", частиною якої є головна героїня. В одному з епізодів роману авторка так і пише: прийшли колеги по кухні захищати головну героїню. І не каже, хто саме! Хоча там дуже різні жінки. Але різні тільки при описі. Бо діють вони однаково. І коли спершу намагаєшся їх хоч якось запам’ятат�, то далі розумієш, що то марна справа і дурного робота: нікому це непотрібно, бо нічого до розуміння роману чи сюжету не дає.
П.П.П.С. А от вставляння математики в роман виглядає зайвим. Ці фрагменти або нічого не кажуть, або... Або їх треба було краще "пришивати" до сюжету. Глибшого розуміння вони не дають - ні головної героїні, ні того, що ж там відбувається. Їх можна просто опустити. Тим більше, що не-математикам вони будуть незрозумілі. Наприклад, там йдуться міркування про помилки першого та другого роду в статистиці. Якби я не знав, в чому їх суть, я б не зрозумів відповідного фрагменту роману. Але навіть знаючи, я не побачив аж такої потреби описувати детектив саме математичними термінами.
П.П.П.П.С. А найбільше дратує, що головна героїня а) не вміє куховарити, б) постійно "халявить" - і просто не з’являєтьс� на робочому місці. І ніхто - ніхто! - нічого їй не каже. Як?! Та це просто образливо! Так не можна глумитися з читачів та читачок. Мовляв, є в Україні такі працедавці, яким байдуже, що ти вмієш, бо й ти так не працюєш, а просто отримуєш свою зарплату... "Несправедливо це!" - як кричали курчата з відомого радянського мультфільма
Read
June 28, 2021Головна героїня отримує прохання, наяке не може відмовити: з'їздити на весілля до родички своєї подруги, подивитися, чи все там гаразд, бо дуже вже раптово те весілля призначили, та ще й наречена чомусь намагається приховати все від родини. Й так героїня опиняється у підупалому провінційному замку, посеред привидів свого минулого й великої гулянки вкрай ексцентричних персонажів. Їй потрібно протриматися кілька днів, прикидаючись кухаркою, і щоб при цьому: (а) не отруїти нікого з гостей, адже готувати вона насправді геть не вміє; (б) не заробити собі репутації відьми серед місцевих; (в) порятувати наречену, якщо в тому буде потреба.
Однак те, що починається як легковажна комедія, дуже швидко переростає у трилер.
Що мене в тексті прямо дуже потішило:
* алилуя, жвава сюжетна література провпізнаване українське життя! А то є в нас такий стереотип, що про соціалочку(ТМ) треба писати в окремому жанровому гетто, куди забредуть тільки підготовані, але ж значно продуктивніше писати про реальні трабли нашого життя в жанровій літературі, де перегортаєш сторінки й не можеш відірватися, але, крім динамічного сюжету, авторка встигає поговорити і про адаптацію ветеранівпісля війни, і про стрьомні стере��типи нашого суспільства щодо ветеранів, і про віктимблеймінг у закритих патріархальних спільнотах, і про що тільки не!
* українська провінційна готика! Місця, з якими не дасть собі ради жоден GPS, дрібномістечковий треш, масові поховання від усіх страшних сторінок нашої історії, давні і свіжі історії про зраду і гріх.Місце дії прямо дуже колоритне, й мені подобається, як реальні пояснення сплітаються з містикою. З містечка не можуть вирватися, тому що провінція дає мало перспектив для вертикальної мобільності - чи це несите місце тримає своїх жертв? Героїня губиться, бо у нас є місця без мобільного покриття і з убитими нафіг дорогами - чи це нападає блуд? Що лякає вас більше- дитячі жахастики про привидів, уякі вплітаються розповіді про реальні трагедії, чи таки догмат "що люде скажуть"?
* спільнота жінок! Як і в "Доці", тут є оця напів-відьомська міжпоколіннєва спільнота жінок, повелительок життя і смерті, на яких усе тримається, які витягнуть одна одну з будь-якої біди й разом вистоять. Скажімо, от пряма паралель до дуже ефектної сцени з яйцями з "Доці":
Я підвелася і стала перед нею, потім скинула кросівки і припідняла спідницю. А тоді вдавила босу ногу у багно, залишаючи глибокий відбиток у чорноземі. Ось так, дивися! Це око, бачиш, як воно розчавилося між пальцями? Гоп! [...] Давай за мною, з п'яти на носок, з п'яти на носок. Гоп, гоп, гоп! Ану пішли, поскакали! Віста засміялася і вхопила мене попід лікоть, і ми дійсно чи то пішли, чи то поскакали, чи то вжарили польку довкола ліжка. Ми не попадали в такт, ми стрибали одна вище другої, ми реготали і кашляли одночасно, і можу закластися на палець, що у цьому галопі ми були не одні. Я чула, як вищало, плескало у долоні та реготало зліва і справа, як разом із нами тупотіли десятки, сотні ніг, як здійсмалася і опадала невидима курява.
* забавний іронічний тон оповіді! Дуже приємний і кумедний голос оповідачки, на якому тримається дуже багато.
Щоправда, для мене фінал виявивсятрошки занадто раптовим. Було б круто, якбипевні повороти сюжету засигналізували/foreshadow трошки заздалегідь. Крім того, не всі конструктивні деталі виявилися важливими для структури - їх багато, але щось, як виявилося, працює радше на загальну атмосферу, ніж на сюжет. Ну й я не найуважніша читачка, томупобудова оповідіна пропусках і недоговорюваннях, яка має створювати напругу, длямене подекудистворювала радше плутанину - так, що сталося? тут монтажна склейка і нам про щось замовчують - чи ні? хто тут говорить, хто ці люде? (Ну, і з редагуванням у видавництві традиційно не все ок.)
Але це все дрібниці, бо ясправді не могла відірватися від тексту, він дуже круто затягує і тримає! Недаремно його так чекалося!
Однак те, що починається як легковажна комедія, дуже швидко переростає у трилер.
Що мене в тексті прямо дуже потішило:
* алилуя, жвава сюжетна література провпізнаване українське життя! А то є в нас такий стереотип, що про соціалочку(ТМ) треба писати в окремому жанровому гетто, куди забредуть тільки підготовані, але ж значно продуктивніше писати про реальні трабли нашого життя в жанровій літературі, де перегортаєш сторінки й не можеш відірватися, але, крім динамічного сюжету, авторка встигає поговорити і про адаптацію ветеранівпісля війни, і про стрьомні стере��типи нашого суспільства щодо ветеранів, і про віктимблеймінг у закритих патріархальних спільнотах, і про що тільки не!
* українська провінційна готика! Місця, з якими не дасть собі ради жоден GPS, дрібномістечковий треш, масові поховання від усіх страшних сторінок нашої історії, давні і свіжі історії про зраду і гріх.Місце дії прямо дуже колоритне, й мені подобається, як реальні пояснення сплітаються з містикою. З містечка не можуть вирватися, тому що провінція дає мало перспектив для вертикальної мобільності - чи це несите місце тримає своїх жертв? Героїня губиться, бо у нас є місця без мобільного покриття і з убитими нафіг дорогами - чи це нападає блуд? Що лякає вас більше- дитячі жахастики про привидів, уякі вплітаються розповіді про реальні трагедії, чи таки догмат "що люде скажуть"?
* спільнота жінок! Як і в "Доці", тут є оця напів-відьомська міжпоколіннєва спільнота жінок, повелительок життя і смерті, на яких усе тримається, які витягнуть одна одну з будь-якої біди й разом вистоять. Скажімо, от пряма паралель до дуже ефектної сцени з яйцями з "Доці":
Я підвелася і стала перед нею, потім скинула кросівки і припідняла спідницю. А тоді вдавила босу ногу у багно, залишаючи глибокий відбиток у чорноземі. Ось так, дивися! Це око, бачиш, як воно розчавилося між пальцями? Гоп! [...] Давай за мною, з п'яти на носок, з п'яти на носок. Гоп, гоп, гоп! Ану пішли, поскакали! Віста засміялася і вхопила мене попід лікоть, і ми дійсно чи то пішли, чи то поскакали, чи то вжарили польку довкола ліжка. Ми не попадали в такт, ми стрибали одна вище другої, ми реготали і кашляли одночасно, і можу закластися на палець, що у цьому галопі ми були не одні. Я чула, як вищало, плескало у долоні та реготало зліва і справа, як разом із нами тупотіли десятки, сотні ніг, як здійсмалася і опадала невидима курява.
* забавний іронічний тон оповіді! Дуже приємний і кумедний голос оповідачки, на якому тримається дуже багато.
Щоправда, для мене фінал виявивсятрошки занадто раптовим. Було б круто, якбипевні повороти сюжету засигналізували/foreshadow трошки заздалегідь. Крім того, не всі конструктивні деталі виявилися важливими для структури - їх багато, але щось, як виявилося, працює радше на загальну атмосферу, ніж на сюжет. Ну й я не найуважніша читачка, томупобудова оповідіна пропусках і недоговорюваннях, яка має створювати напругу, длямене подекудистворювала радше плутанину - так, що сталося? тут монтажна склейка і нам про щось замовчують - чи ні? хто тут говорить, хто ці люде? (Ну, і з редагуванням у видавництві традиційно не все ок.)
Але це все дрібниці, бо ясправді не могла відірватися від тексту, він дуже круто затягує і тримає! Недаремно його так чекалося!
June 27, 2021
Нова книга авторки вийшла дуже "моя".
Переплетення химерного і реального, міфічна основа разом з емпіричною. І вони не порізно, але разом. І все видається "таким як має бути", міф і правда так проросли один в одну, що і не відрізнити. Та й не хочеться.
Основні моменти:
- почну з динаміки - читається швидко і дуже захопливо. Я почала ввечері і закінчила за добу (рутинні справи були, не лише читала)
я б воліла, щоб вона була в більша. Мені здається, що історію можна було продовжити, є про що. Хіба авторка задумала продовження, але вже в инший книзі😏
- війна на сході тут є. Вона також частина реальності, про не варто забувати. Вона впливає на все і всіх
- і врешті сам сюжет і міфічність про яку я згадувала. Майстерно закручений детективний, на перший погляд, сюжет, який вправно інтригує і слугує основою для не лише загадки, але й демонстрації всього що є у людині: добра і зла. Правди і кривди. Злочину та кари
Що для мене ще ж безперечних + - "Доця" зовсім инша. Я в захваті від обох книг авторки, але приємно, що ці книги різні сюжетно і емоційно
Переплетення химерного і реального, міфічна основа разом з емпіричною. І вони не порізно, але разом. І все видається "таким як має бути", міф і правда так проросли один в одну, що і не відрізнити. Та й не хочеться.
Основні моменти:
- почну з динаміки - читається швидко і дуже захопливо. Я почала ввечері і закінчила за добу (рутинні справи були, не лише читала)
я б воліла, щоб вона була в більша. Мені здається, що історію можна було продовжити, є про що. Хіба авторка задумала продовження, але вже в инший книзі😏
- війна на сході тут є. Вона також частина реальності, про не варто забувати. Вона впливає на все і всіх
- і врешті сам сюжет і міфічність про яку я згадувала. Майстерно закручений детективний, на перший погляд, сюжет, який вправно інтригує і слугує основою для не лише загадки, але й демонстрації всього що є у людині: добра і зла. Правди і кривди. Злочину та кари
Що для мене ще ж безперечних + - "Доця" зовсім инша. Я в захваті від обох книг авторки, але приємно, що ці книги різні сюжетно і емоційно
October 8, 2021
майже герметичний детектив, в якому я весь час чекала початок власне детектива, а він ніяк не починався, а потім швидко закінчився. комедійний старт переходить в драматичний фінал. хороша лінія з сестринством. дещо утровані уявлення про райцентр, але їх можна виправдати містикою. протиставлення готичного замку і міста, де найшлося всього два праведника. жоден собака не постраждав зрештою - і це на краще.
January 10, 2022
Поважна дама Магда витягнула Станіславу з депресії в буквальному розумінні, а тепер просить про послугу: поїхати у містечко бозна-куди і подивитися, чому онука виходить заміж, нічого нікому не сказавши. У Станіслави в голові математика, за плечима нефортунно загиблий на війні чоловік (і купа йому несказаного), а у минулому те саме містечко з усіма його прекрасними (насправді ні) особливостями. Коло містечка замок, в якому і розгортатиметься дія, а Станіславу терміново вчать різати огірки та запихають у команду, яка обслуговує весілля, і там теж свої баги з інтригами.
Дуже класний детектив, який запускає щупальці і в готику, і в містику, і в війну. Та ще й в маленькому містечку, а в нас там і без готики може коїтися казнащо, просто тому що люде скажуть. Іноді аж занадто концентровано, і це власне моя єдина претензія до роману - головній героїні можна було б і не загортати аж стільки жахів у минулому, половини вистачило б на з'їхати з глузду, а так вона іноді ледь не завалювалася в мері-с'юшність. А магічні нотки, які мені здалися зовсім ні до чого в "Доці", тут навпаки на місці.
Коротше, читайте, воно того варте.
Дуже класний детектив, який запускає щупальці і в готику, і в містику, і в війну. Та ще й в маленькому містечку, а в нас там і без готики може коїтися казнащо, просто тому що люде скажуть. Іноді аж занадто концентровано, і це власне моя єдина претензія до роману - головній героїні можна було б і не загортати аж стільки жахів у минулому, половини вистачило б на з'їхати з глузду, а так вона іноді ледь не завалювалася в мері-с'юшність. А магічні нотки, які мені здалися зовсім ні до чого в "Доці", тут навпаки на місці.
Коротше, читайте, воно того варте.
December 31, 2022
нормальний детектив із сюжетом, про який авторка не забуває, пристойно прописаними персонажами, справді загадковою загадкою, соціальним тлом, яке додає подіям об'єму, і відчуттям спільноти. одне слово, добре зроблений роман, який, може, і не мав би викликати такого читацького ентузіазму, але, гм, не те щоб у нас було чим перебирати.
October 13, 2021
Трішки психоделіка, але мені дуже-дуже зайшло.
"Питання у тому, чи потрібно втручатися, висловлювати свої гіпотези, якщо залишається маленька вірогідність помилки, місце для сумніву? Мене ж ніхто не просив. Мені стільки разів сказали, що це не моя справа, що я майже повірила".
Роман про людей. Про горе. Про несподівану взаємодопомогу. Кумедний. Дивакуватий. Живий.
"Питання у тому, чи потрібно втручатися, висловлювати свої гіпотези, якщо залишається маленька вірогідність помилки, місце для сумніву? Мене ж ніхто не просив. Мені стільки разів сказали, що це не моя справа, що я майже повірила".
Роман про людей. Про горе. Про несподівану взаємодопомогу. Кумедний. Дивакуватий. Живий.
July 22, 2021
Чудовий твір! Прочитала неймовірно швидко і з великим задоволенням! Дуже якісна жанрова проза: авантюрний детектив з елементами магічного реалізму і воєнної драми. Більше вражень у моєму відео на каналі Любов до книг.
July 6, 2021
Мушу зізнатися: якби не «Доця», то навіть не купувала б «Принцип втручання», бо з анотації та перших відгуків виходило, що це щось між детективом та містикою, а я не люблю особливо ані того, ані того. Але «Доця» надто сильно пройняла, щоб пропустити нову книгу тієї ж авторки.
Сетінг «Принципу втручання», дійсно, ідеально пасує як для детективу, так і для містики: старовинний замок поблизу провінційного райцентру (звісно, що оповитий легендами і жахастиками), колоритна група прибулих чужинців на кшталт готелю «У загиблого альпініста», розбита на 7 днів оповідь, очікування весілля, купа загадок і таємниць, і головна героїня, що має їх розплутати. Цікаво, що питання «хто вбивця?» читається між рядків задовго до того, як стається саме вбивство, бо в такому сетінгу очевидно, що без нього не обійдеться. Жанрова невизначеність, чи скоріше загравання (пародіювання?) до одразу двох жанрів, розриває мозок: якщо це детектив, то усім таємничим загадкам, перевертням і спіритичним сеансам має бути логічне пояснення (шукаєш). Якщо це містика, то майбутнім вбивцею цілком може виявитися і привид чи якесь прокляття (боїшся). Але головна героїня - доцентка з вищої і прикладної математики Станіслава - не бачить в тому жодного протиріччя. В її голові реальність місцевих забобонів мирно співіснує з математичними законами та гострим критичним мисленням.
Саму Станіславу теж неможливо не порівнювати з ліричною героїнею «Доці»: так само «не тутешня» (хоча в іншому сенсі), так само розумна і рішуча, попри постійну самоіронію, також з травматичною таємницею в минулому, так само демонстративно нежіночна (як їй самій здається, та й за моделлю поведінки, що суперечить гендерним стереотипам) і з так само справним моральним компасом.
І при всьому цьому колоритному і захоплюючому магічному реалізмі на просторах Черкащини, в романі все одно йдеться про війну на Донбасі. Про тих, хто через неї пройшов, і тих, хто в неї не втрутився. Про прокляття на сім поколінь за принцип «моя хата скраю» та моральну дилему «хто я така, щоб втручатись» (хоча для Станіслави відповідь доволі очевидна). Про зраду і довіру, про «а що люди скажуть» і чесність з собою та іншими, про прощення і його неможливість... І все це так динамічно і влучно написано, що не відірватися. Однак поціновувачі детективів, мабуть, можуть лишитися розчарованими: хоча Станіслава і розгадала, хто вбивця (і склала до купи іще кілька пазлів), але містичних трюків не пояснила і не спростувала. Та й фани класичного горору можуть правомірно спитати «Ну так а що прокляття? А де ж «воно», якого так бояться місцеві?» Зате фани магічного реалізму просто у захваті!
І трошки побічки: попри всі застереження Станіслави, після прочитання таки дуже хочеться знову проїхатися мальовничою Черкащиною 🙂
Сетінг «Принципу втручання», дійсно, ідеально пасує як для детективу, так і для містики: старовинний замок поблизу провінційного райцентру (звісно, що оповитий легендами і жахастиками), колоритна група прибулих чужинців на кшталт готелю «У загиблого альпініста», розбита на 7 днів оповідь, очікування весілля, купа загадок і таємниць, і головна героїня, що має їх розплутати. Цікаво, що питання «хто вбивця?» читається між рядків задовго до того, як стається саме вбивство, бо в такому сетінгу очевидно, що без нього не обійдеться. Жанрова невизначеність, чи скоріше загравання (пародіювання?) до одразу двох жанрів, розриває мозок: якщо це детектив, то усім таємничим загадкам, перевертням і спіритичним сеансам має бути логічне пояснення (шукаєш). Якщо це містика, то майбутнім вбивцею цілком може виявитися і привид чи якесь прокляття (боїшся). Але головна героїня - доцентка з вищої і прикладної математики Станіслава - не бачить в тому жодного протиріччя. В її голові реальність місцевих забобонів мирно співіснує з математичними законами та гострим критичним мисленням.
Саму Станіславу теж неможливо не порівнювати з ліричною героїнею «Доці»: так само «не тутешня» (хоча в іншому сенсі), так само розумна і рішуча, попри постійну самоіронію, також з травматичною таємницею в минулому, так само демонстративно нежіночна (як їй самій здається, та й за моделлю поведінки, що суперечить гендерним стереотипам) і з так само справним моральним компасом.
І при всьому цьому колоритному і захоплюючому магічному реалізмі на просторах Черкащини, в романі все одно йдеться про війну на Донбасі. Про тих, хто через неї пройшов, і тих, хто в неї не втрутився. Про прокляття на сім поколінь за принцип «моя хата скраю» та моральну дилему «хто я така, щоб втручатись» (хоча для Станіслави відповідь доволі очевидна). Про зраду і довіру, про «а що люди скажуть» і чесність з собою та іншими, про прощення і його неможливість... І все це так динамічно і влучно написано, що не відірватися. Однак поціновувачі детективів, мабуть, можуть лишитися розчарованими: хоча Станіслава і розгадала, хто вбивця (і склала до купи іще кілька пазлів), але містичних трюків не пояснила і не спростувала. Та й фани класичного горору можуть правомірно спитати «Ну так а що прокляття? А де ж «воно», якого так бояться місцеві?» Зате фани магічного реалізму просто у захваті!
І трошки побічки: попри всі застереження Станіслави, після прочитання таки дуже хочеться знову проїхатися мальовничою Черкащиною 🙂
January 27, 2022
Найбільше в книзі мені сподобалася головна героїня, у якої голова працює по-своєму. Такий собі Шерлок Голмс у спідниці чи то сукнях, якщо згадувати сюжет - наприклад, у моменті з Вікою і сковорідками з відвернутими ручками, навряд би звичайна людина на ці деталі увагу звернула.
Її математичний розум і сприйняття своїх дій без емоцій і вини дуже підкуповують. Можна б сказати, що вона класичний "технар" напротивагу "гуманітаріям", але іноді в її поведінці випливає навіть щось аутистичне - особливо у моменті, де її чоловік не міг достукатися у квартиру, бо вона зависла над якимись задачками. Я люблю таких героїнь, вона мені чимось Сагу Нурен з "Моста" нагадала, вміє бачити світ не так, як інші.
Місце дії. Ореол містичності у нашій літературі належить Карпатам. Але от вже у другій на моїй пам'яті книзі (перша - "По той бік пам'яті" Ксенії Циганчук) Черкащина дає горам фори. Опис блуду, який вчепився до гг десь серед черкаських сіл, мені дуже сподобався. Як і атмосфера провінційного містечка, у якому...
"...Не дивіться на церкви і молельні, не дивуйтеся їхньому розмаїттю. Тут може бути сто конфесій, але вони житимуть у мирі між собою, тут ніколи не буде релігійної ворожнечі. І все тому, що бог у них один � називається «що люди скажуть».
«Щолюдискажуть» заходить у дім до народження немовляти, іще до вагітності, до першої зустрічі майбутніх батьків, як у тій пісні, між ними ще «пів подиху і пів кроку», а це божество вже знає, яку сукенку одягне майбутня молода на вінчання.
Тут нікому не спадає на думку, що люди не скажуть і взагалі не помітять. Якщо взяти уявні терези і на одну шальку покласти що завгодно: життя, здоров'я, секс, пристрасть,
покликання, мрії, романтику, бажання, � немає нічого такого, що не можна покласти на ці терези, � а з другого боку прилаштувати міфічних «людей», суспільна думка завжди переважить.
...Хочете пізнати пекло на землі? Вдягніть шорти у райцентрі і нафарбуйте губи червоним."
Дуже точний опис морального болітця, яке панує у таких місцях. Що ще запам'яталося - побудова міста по спіралі, як це відчуває гг Станіслава. Його вміння мінятися, наче живої істоти. Загалом у книзі вистачає моментів, за які її цілком можна було б до магічного реалізму зарахувати. От хоча б зустріч з Вовкою і Магдою, сни, як Станіслава на могилу до близнюків-атошників ходила.
До цього додайте графський замок, оповитий, як пасує, містикою, а також нашпигований справжньою історією з радянських часів - там і містики не треба, волосся саме дибки стає. Єдине, що мені не зрозуміло, для чого є епізод про дитячий інтернат і отой момент з двома дітьми, які буханку хліба просять. Та й загалом коротенька лінія з Софією Петрівною дуже химерна.
Окремо варто згадати про гумор і легкий стиль авторки - я насолоджувалася обома!
Її математичний розум і сприйняття своїх дій без емоцій і вини дуже підкуповують. Можна б сказати, що вона класичний "технар" напротивагу "гуманітаріям", але іноді в її поведінці випливає навіть щось аутистичне - особливо у моменті, де її чоловік не міг достукатися у квартиру, бо вона зависла над якимись задачками. Я люблю таких героїнь, вона мені чимось Сагу Нурен з "Моста" нагадала, вміє бачити світ не так, як інші.
Місце дії. Ореол містичності у нашій літературі належить Карпатам. Але от вже у другій на моїй пам'яті книзі (перша - "По той бік пам'яті" Ксенії Циганчук) Черкащина дає горам фори. Опис блуду, який вчепився до гг десь серед черкаських сіл, мені дуже сподобався. Як і атмосфера провінційного містечка, у якому...
"...Не дивіться на церкви і молельні, не дивуйтеся їхньому розмаїттю. Тут може бути сто конфесій, але вони житимуть у мирі між собою, тут ніколи не буде релігійної ворожнечі. І все тому, що бог у них один � називається «що люди скажуть».
«Щолюдискажуть» заходить у дім до народження немовляти, іще до вагітності, до першої зустрічі майбутніх батьків, як у тій пісні, між ними ще «пів подиху і пів кроку», а це божество вже знає, яку сукенку одягне майбутня молода на вінчання.
Тут нікому не спадає на думку, що люди не скажуть і взагалі не помітять. Якщо взяти уявні терези і на одну шальку покласти що завгодно: життя, здоров'я, секс, пристрасть,
покликання, мрії, романтику, бажання, � немає нічого такого, що не можна покласти на ці терези, � а з другого боку прилаштувати міфічних «людей», суспільна думка завжди переважить.
...Хочете пізнати пекло на землі? Вдягніть шорти у райцентрі і нафарбуйте губи червоним."
Дуже точний опис морального болітця, яке панує у таких місцях. Що ще запам'яталося - побудова міста по спіралі, як це відчуває гг Станіслава. Його вміння мінятися, наче живої істоти. Загалом у книзі вистачає моментів, за які її цілком можна було б до магічного реалізму зарахувати. От хоча б зустріч з Вовкою і Магдою, сни, як Станіслава на могилу до близнюків-атошників ходила.
До цього додайте графський замок, оповитий, як пасує, містикою, а також нашпигований справжньою історією з радянських часів - там і містики не треба, волосся саме дибки стає. Єдине, що мені не зрозуміло, для чого є епізод про дитячий інтернат і отой момент з двома дітьми, які буханку хліба просять. Та й загалом коротенька лінія з Софією Петрівною дуже химерна.
Окремо варто згадати про гумор і легкий стиль авторки - я насолоджувалася обома!
September 26, 2024
Ох, як же мене розчарувала ця книжка( Якась мішанина всього на світі. Детективом це важко назвати, драмою чи комедією теж... Взагалі незрозуміло, що це таке було...
Сюжет не тримається купи. Персонажі взагалі ніяк не розкриваються. Навіть головна героїня, якій відведено 90% твору! Різні історії для чогось згадуються, хтозна для чого, якісь люди з'являються, ніби на голову тобі падають, і потім так само зникають в нікуди... Жарти пласкі й недотепні, повно кліше, штампів, дивна містична складова. Ну а те, як описуються райцентри - повна дурня. Не знаю, в якій забитій глушині довелося жити чи побувати героїні (авторці), але навіть, якщо ви надибали десь таку глухомань, залишається питання: нащо узагальнювати?!
Сюжет не тримається купи. Персонажі взагалі ніяк не розкриваються. Навіть головна героїня, якій відведено 90% твору! Різні історії для чогось згадуються, хтозна для чого, якісь люди з'являються, ніби на голову тобі падають, і потім так само зникають в нікуди... Жарти пласкі й недотепні, повно кліше, штампів, дивна містична складова. Ну а те, як описуються райцентри - повна дурня. Не знаю, в якій забитій глушині довелося жити чи побувати героїні (авторці), але навіть, якщо ви надибали десь таку глухомань, залишається питання: нащо узагальнювати?!
August 4, 2021
З цікавістю розпочинаю читати книгу Тамари Горіха Зерня "Принцип втручання". Вже є багато відгуків та обговорень цього твору, хочу скласти свою думку і поділитися з вами, друзі!!!
Трішки розтягнулося в часі моє читання, але так сталося через брак часу. Книга захоплива, її можна прочитати за добу, вечір... тому що не хочеш закривати...
Мені дуже сподобалося читання. Для мене воно виявилося, наче оголеним нервом головної героїні, емоції переповнювали, особливо наприкінці твору. Клубок підступав до горла, наверталися сльози...
Якщо брати детективну складову (як було заявлено), погоджуюсь, що безпосередньо детектив розпочався ближче до кінця твору, також є явні перебільшення, але все це перекриває образ, характер, самоіронія, сила головної героїні, її біль, як і біль інших, скалічених на війні людей... Емоційна складова твору для мене перекрила всі інші "огріхи". Я оцінюю книгу за емоціями, які вона залишає після прочитання, яке вона справляє на мене враження, над чим змушує замислитися... Я дякую за рекомендації щодо прочитання цього твору, що я не пройшла повз. Дякую авторці за емоції і оголений нерв правди, за героїню та її принцип втручання. Для мене це одна з найкращих книг, прочитаних у цьому році.
Якщо уявити собі таку "золоту поличку найкращих книг", то в мене там вже дві книжки "Каяття" Жауме Кабре і Тамара Горіха Зерня "Принцип втручання"(якщо обирати серед прочитаних у цьому році).
Трішки розтягнулося в часі моє читання, але так сталося через брак часу. Книга захоплива, її можна прочитати за добу, вечір... тому що не хочеш закривати...
Мені дуже сподобалося читання. Для мене воно виявилося, наче оголеним нервом головної героїні, емоції переповнювали, особливо наприкінці твору. Клубок підступав до горла, наверталися сльози...
Якщо брати детективну складову (як було заявлено), погоджуюсь, що безпосередньо детектив розпочався ближче до кінця твору, також є явні перебільшення, але все це перекриває образ, характер, самоіронія, сила головної героїні, її біль, як і біль інших, скалічених на війні людей... Емоційна складова твору для мене перекрила всі інші "огріхи". Я оцінюю книгу за емоціями, які вона залишає після прочитання, яке вона справляє на мене враження, над чим змушує замислитися... Я дякую за рекомендації щодо прочитання цього твору, що я не пройшла повз. Дякую авторці за емоції і оголений нерв правди, за героїню та її принцип втручання. Для мене це одна з найкращих книг, прочитаних у цьому році.
Якщо уявити собі таку "золоту поличку найкращих книг", то в мене там вже дві книжки "Каяття" Жауме Кабре і Тамара Горіха Зерня "Принцип втручання"(якщо обирати серед прочитаних у цьому році).
March 28, 2023
Моя книжка на 100%.
Події відбуваються в замку, справжньому українському замку, пошарпаному, занедбаному, але все ж овіяному містичними легендами мешканців сусідніх сел. Головна героїня, математик, яка вирішує рівняння та математичні задачі задля заспокоєння, потрапляє в цей замок, і там починають відбуватись дивні речі. Я б не назвала цю історію детективною, але там присутні такі елементи, що додає цікавості.
Найголовніша історія тут це війна. Війна, яка не описується, але, яка живе в кожному персонажі. Головна героїня втрачає на війні чоловіка, погано з ним попрощавшись. Вона багато років живе з почуттям провини, болем, несказаними словами в серці, в країні, де не всі мешканці «в курсі», що війна триває.
Окрім цього книжка наповнена виключно нашим, українським контекстом, ніби моїми спогадами і спостереженнями, бо ж авторка живе в тій країні, що і я. За це я дуже люблю українську літературу.
Сильно раджу, книжка насправді не важка, дуже цікава і читається швидко.
Події відбуваються в замку, справжньому українському замку, пошарпаному, занедбаному, але все ж овіяному містичними легендами мешканців сусідніх сел. Головна героїня, математик, яка вирішує рівняння та математичні задачі задля заспокоєння, потрапляє в цей замок, і там починають відбуватись дивні речі. Я б не назвала цю історію детективною, але там присутні такі елементи, що додає цікавості.
Найголовніша історія тут це війна. Війна, яка не описується, але, яка живе в кожному персонажі. Головна героїня втрачає на війні чоловіка, погано з ним попрощавшись. Вона багато років живе з почуттям провини, болем, несказаними словами в серці, в країні, де не всі мешканці «в курсі», що війна триває.
Окрім цього книжка наповнена виключно нашим, українським контекстом, ніби моїми спогадами і спостереженнями, бо ж авторка живе в тій країні, що і я. За це я дуже люблю українську літературу.
Сильно раджу, книжка насправді не важка, дуже цікава і читається швидко.
July 27, 2021
Не просто раджу, а вимагаю - хутко купуйте й читайте.
В жодному разу не як детектив - адже детективна лінія в цьому романі далеко не найголовніша і (хай лишень авторка не ображається) не найсильніша складова.
Тонка, філігранна психологічна розвідка. Розповідь формату Ich-Erzählung від імені героїні з жорстким ПТСР і душею, подертою на рам'я, - це неабияке завдання, і для того, щоби впоратися з ним, потрібна неабияка майстерність. У авторки вона є.
Соціальна проза - ох, як все знайомо. Геть усе - і тоскна твань маленького містечка, що не пробачає інакшості й таланту, а головний критерій в ньому "що люди скажуть". І "ми їх туда нє пасилалі ваєвать"- посполиті. І соціальні мережі, які твій біль нівелюють до гіфочок з ридаючими янголятами...
Фірмовий авторський стиль - упізнаванний і самобутній. І ні, в цьому романі немає нічого зайвого, хай там що з цього приводу вважають певні авторки нечитабельних любовних опусів.
Дякую авторці.
А за явори й танок на могилі йухла - дякую окремо.
І вірю - цей танок у нас у всіх ще попереду. Бо є й завжди будуть ті, хто покликаний втручатися.
В жодному разу не як детектив - адже детективна лінія в цьому романі далеко не найголовніша і (хай лишень авторка не ображається) не найсильніша складова.
Тонка, філігранна психологічна розвідка. Розповідь формату Ich-Erzählung від імені героїні з жорстким ПТСР і душею, подертою на рам'я, - це неабияке завдання, і для того, щоби впоратися з ним, потрібна неабияка майстерність. У авторки вона є.
Соціальна проза - ох, як все знайомо. Геть усе - і тоскна твань маленького містечка, що не пробачає інакшості й таланту, а головний критерій в ньому "що люди скажуть". І "ми їх туда нє пасилалі ваєвать"- посполиті. І соціальні мережі, які твій біль нівелюють до гіфочок з ридаючими янголятами...
Фірмовий авторський стиль - упізнаванний і самобутній. І ні, в цьому романі немає нічого зайвого, хай там що з цього приводу вважають певні авторки нечитабельних любовних опусів.
Дякую авторці.
А за явори й танок на могилі йухла - дякую окремо.
І вірю - цей танок у нас у всіх ще попереду. Бо є й завжди будуть ті, хто покликаний втручатися.
September 18, 2021
Емоційність і те, як написано, компенсують деякі недокрути сюжету і те, що це детектив)
August 10, 2021
Дочитала на річці нову книжку Горіха Зерня Принцип втручання. От наче іронічний детектив, але український детектив не може бути просто так. Є сильні моменти про АТО, ветеранів, людську природу, наше суспільство. Редактура покульгує, часом неясно, але загалом дуже сподобалося
August 11, 2024
Стисло, що ви тут побачите: типову (вже можна так сказати) Тамару Горіха Зерня � змістовно і стилістично; багато «дрібної» містики, яка людьми, що виросли серед неї, сприймається як належне; сильну, діяльну героїню; чимало персонажів, котрі допомагають практично сторонній людині просто тому, що можуть. Якби я не жила зараз в Україні, сказала б, що так не буває, але я живу, тому вірю.
Це містичний детектив, тобто як містичний: фантастичний елемент допомагає як інструмент розслідування, ніякі привиди злочинів не вчиняють. Я б навіть сказала, що тут радше присутня не так містика, як магічний реалізм, але це вже на смак читача, твір реально на межі. Детектив на диво динамічний, вельми захопливий, відірватися дуже складно, я за вуха себе відтягувала. А потім вирішила трішки почитати перед сном... Одним словом, пані Тамара � спонсорка того, що я прокинулася сьогодні о другій дня.
Роман розділений на сім розділів � сім днів, з них розслідування відбувається шість, перший день нас (і героїню) вводять у суть справи. Написаний текст від першої особи. Кінець стислої розповіді :)
Отже, Станіслава � докторка математики. Доля в неї вельми непроста, нам розкажуть про це поступово, але трохи проспойлерю, бо це важливо для розуміння книжки: вона втратила на війні близьку людину. Дуже важко це пережила, і от людина, котра їй сильно допомогла, просить про послугу: розібратися, що не так у прийдешньому весіллі її онуки. (А щось достеменно не так, вона певна). Відмовити Станіслава не може, тож вирушає у старовинний замок, де й має відбутися весілля. Там трапилася вельми романтична історія: під час реставрації знайшли цінне зображення, спаплюжене і замазане в совітську добу, його треба відновити, для цього запросили команду фахівців, і молода художниця з сином хазяйки замку закохалися одне в одного. Станіслава буде там під прикриттям: її взяли в команду, що забезпечує кейтеринг. Але є нюанс: готувати пані докторка не вміє аж зовсім.
Розслідувати вона теж не вміє, але це якраз не біда, тут стане в пригоді математичний погляд на світ. Адже життєві події, поведінкові реакції теж можна зобразити у вигляді математичної моделі, розрахувати вірогідності...
Є ще один важливий нюанс: місце подій Станіславі не те щоб чуже. З ним дещо пов’язан�, але досить спойлерів.
Окрім того, що історія в принципі захоплива і цікава, хвацько закручена і чимало розраджує, мені в ній дуже сподобалося, як щільно вплетені українські реалії. Сама історія замку, його власників; причини вчинення злочину; роль звичаїв маленького містечка у подіях...
Авторка не була б авторкою, якби тут не було воєнної теми :) Тому ми побачимо спільноту колишніх АТОшників і членів їхніх родин, почуємо розмови про те, що «всі ці АТОшники трохи прибацані, тож, якщо щось трапилося, то, певно, вони винні», і що «я не для того народжувала сина, щоб його на війні вбили». Єдине, що мені трохи муляє, � це те, що всі люди поділені на тих, у кого війна в особистому досвіді, і «байдужу більшість»: якщо ніхто з твоєї родини не воював, ти ніколи не зрозумієш і обов’язков� будеш налащтований(-а) вороже. Але це цілком можна списати на сприйняття героїні.
Ще є один момент суто детективного штибу. Як на мій погляд, деякі деталі надміру замасковані. В кінці Станіслава каже: а, так от що те було на початку! А я геть не пам’ята� нічого такого на початку. Знайшла ту сцену, перечитала � вельми туманний натяк на щось, так і не роз’яснени�, трактуй як хочеш, а потрактувати можна багатьма способами. Таких моментів у книзі декілька: я можу, звісно, витлумачити їх як хочу, але якраз у тому й справа, що тлумачень може бути чимало.
Ну і останнє, що мені не сподобалося, � це фінал, де, гм, як би це без спойлерів, головна героїня робить малюсінький крок у бік відпускання минулого і налагодження життя, але цей крок � у напрямі людини, котра, як щойно з’ясувалас�, чинила не надто хороші речі і, за великим рахунком, стала співучасником злочину, хоча й не бажала того. «Всі ми помиляємося», � каже він, і Станіслава погоджується. Тобто з одного боку, я розумію, саме цей чоловік чимало її підтримав під час її перебування тут, але мені все одно муляє. Ну тобто розумієте, ми однозначно засуджуємо матусь, котрі бояться за своїх дітей і агресивно захищають їх, але простягаємо руку людині, котра відіграла вельми неприглядну роль у важливих подіях, бо це «свій»... Мені не надто таке подобається. Я розумію, що і не мусить :) Нам показують не ідеальних людей, взірець поведінки. Це не вада книжки, це суто мої емоції.
Натомість, що сподобалося: як вплетений в сюжет фах Станіслави; як подано фальшивих підозрюваних, фальшиві зачіпки � це просто вау, я купилася на всі пастки; як подано жіночу взаємодію і взаємодопомогу; як органічно і невимушено вплетені містичні моменти... Вибачте, що так стисло перераховую, просто якщо розкривати повніше, доведеться всю книжку переказувати :) А я б хотіла, щоб ви її прочитали.
Якість видання класна, книжка в мене читана, але в чудовому стані. Єдине � коректура трохи кульгає. Внутрішнє оформлення прикольне.
Це містичний детектив, тобто як містичний: фантастичний елемент допомагає як інструмент розслідування, ніякі привиди злочинів не вчиняють. Я б навіть сказала, що тут радше присутня не так містика, як магічний реалізм, але це вже на смак читача, твір реально на межі. Детектив на диво динамічний, вельми захопливий, відірватися дуже складно, я за вуха себе відтягувала. А потім вирішила трішки почитати перед сном... Одним словом, пані Тамара � спонсорка того, що я прокинулася сьогодні о другій дня.
Роман розділений на сім розділів � сім днів, з них розслідування відбувається шість, перший день нас (і героїню) вводять у суть справи. Написаний текст від першої особи. Кінець стислої розповіді :)
Отже, Станіслава � докторка математики. Доля в неї вельми непроста, нам розкажуть про це поступово, але трохи проспойлерю, бо це важливо для розуміння книжки: вона втратила на війні близьку людину. Дуже важко це пережила, і от людина, котра їй сильно допомогла, просить про послугу: розібратися, що не так у прийдешньому весіллі її онуки. (А щось достеменно не так, вона певна). Відмовити Станіслава не може, тож вирушає у старовинний замок, де й має відбутися весілля. Там трапилася вельми романтична історія: під час реставрації знайшли цінне зображення, спаплюжене і замазане в совітську добу, його треба відновити, для цього запросили команду фахівців, і молода художниця з сином хазяйки замку закохалися одне в одного. Станіслава буде там під прикриттям: її взяли в команду, що забезпечує кейтеринг. Але є нюанс: готувати пані докторка не вміє аж зовсім.
Розслідувати вона теж не вміє, але це якраз не біда, тут стане в пригоді математичний погляд на світ. Адже життєві події, поведінкові реакції теж можна зобразити у вигляді математичної моделі, розрахувати вірогідності...
Є ще один важливий нюанс: місце подій Станіславі не те щоб чуже. З ним дещо пов’язан�, але досить спойлерів.
Окрім того, що історія в принципі захоплива і цікава, хвацько закручена і чимало розраджує, мені в ній дуже сподобалося, як щільно вплетені українські реалії. Сама історія замку, його власників; причини вчинення злочину; роль звичаїв маленького містечка у подіях...
Авторка не була б авторкою, якби тут не було воєнної теми :) Тому ми побачимо спільноту колишніх АТОшників і членів їхніх родин, почуємо розмови про те, що «всі ці АТОшники трохи прибацані, тож, якщо щось трапилося, то, певно, вони винні», і що «я не для того народжувала сина, щоб його на війні вбили». Єдине, що мені трохи муляє, � це те, що всі люди поділені на тих, у кого війна в особистому досвіді, і «байдужу більшість»: якщо ніхто з твоєї родини не воював, ти ніколи не зрозумієш і обов’язков� будеш налащтований(-а) вороже. Але це цілком можна списати на сприйняття героїні.
Ще є один момент суто детективного штибу. Як на мій погляд, деякі деталі надміру замасковані. В кінці Станіслава каже: а, так от що те було на початку! А я геть не пам’ята� нічого такого на початку. Знайшла ту сцену, перечитала � вельми туманний натяк на щось, так і не роз’яснени�, трактуй як хочеш, а потрактувати можна багатьма способами. Таких моментів у книзі декілька: я можу, звісно, витлумачити їх як хочу, але якраз у тому й справа, що тлумачень може бути чимало.
Ну і останнє, що мені не сподобалося, � це фінал, де, гм, як би це без спойлерів, головна героїня робить малюсінький крок у бік відпускання минулого і налагодження життя, але цей крок � у напрямі людини, котра, як щойно з’ясувалас�, чинила не надто хороші речі і, за великим рахунком, стала співучасником злочину, хоча й не бажала того. «Всі ми помиляємося», � каже він, і Станіслава погоджується. Тобто з одного боку, я розумію, саме цей чоловік чимало її підтримав під час її перебування тут, але мені все одно муляє. Ну тобто розумієте, ми однозначно засуджуємо матусь, котрі бояться за своїх дітей і агресивно захищають їх, але простягаємо руку людині, котра відіграла вельми неприглядну роль у важливих подіях, бо це «свій»... Мені не надто таке подобається. Я розумію, що і не мусить :) Нам показують не ідеальних людей, взірець поведінки. Це не вада книжки, це суто мої емоції.
Натомість, що сподобалося: як вплетений в сюжет фах Станіслави; як подано фальшивих підозрюваних, фальшиві зачіпки � це просто вау, я купилася на всі пастки; як подано жіночу взаємодію і взаємодопомогу; як органічно і невимушено вплетені містичні моменти... Вибачте, що так стисло перераховую, просто якщо розкривати повніше, доведеться всю книжку переказувати :) А я б хотіла, щоб ви її прочитали.
Якість видання класна, книжка в мене читана, але в чудовому стані. Єдине � коректура трохи кульгає. Внутрішнє оформлення прикольне.
October 16, 2022
Цю книгу неможливо оцінювати в межах жанру детективу чи містики, чи будь-якого іншого. Вона просто легко читається, просто влучає в біль, просто не ігнорує сучасну реальність України і теми війни, втрати і пошуку нових сенсів, і ще просто чудово написана.
Хочеться вірити, що дебютна «Доця» і друга книга Горіхи Зерня � це тільки початок становлення сучасного українського класика, і що її книжки тільки продовжать набувати літературної зрілості і багатошаровості. 👏👏💪
Хочеться вірити, що дебютна «Доця» і друга книга Горіхи Зерня � це тільки початок становлення сучасного українського класика, і що її книжки тільки продовжать набувати літературної зрілості і багатошаровості. 👏👏💪
May 3, 2024
Детектив від української авторки. Або не зовсім детектив, тут і драма і трохи містики.
Мені було цікаво читати, атмосфера таємнича і трохи зловісна. Старий замок, про який ходять погані чутки через місцевих, весілля і наречена, яка не запросила свою рідню на весілля з незрозумілих причин. І наша головна героїня, що намагається розібратись що ж насправді там відбувається.
Загальне враження, що твір досить сирий, місцями не дуже добре прописано, що ж саме відбулося, хоча стиль авторки мені сподобався.
Містичні моменти досить спірні, мені було б без них краще. І якщо зі снами воно ще якось сприймається на межі реального, то історія з собаками трохи дивна.
Можливо варто було замість приплітати не дуже доречні сюжетні відгалуження випустити їх окремими оповіданнями.
Мені було цікаво читати, атмосфера таємнича і трохи зловісна. Старий замок, про який ходять погані чутки через місцевих, весілля і наречена, яка не запросила свою рідню на весілля з незрозумілих причин. І наша головна героїня, що намагається розібратись що ж насправді там відбувається.
Загальне враження, що твір досить сирий, місцями не дуже добре прописано, що ж саме відбулося, хоча стиль авторки мені сподобався.
Містичні моменти досить спірні, мені було б без них краще. І якщо зі снами воно ще якось сприймається на межі реального, то історія з собаками трохи дивна.
Можливо варто було замість приплітати не дуже доречні сюжетні відгалуження випустити їх окремими оповіданнями.
August 22, 2024
Хоч в книзі таки є елементи містики і детективу, все таки вона про життя. Про Україну, русьню, про воїнів АТО, які пішли воювати за Україну з тією русьньою.
У Тамари Горіха Зерня чудові мова і стиль написання. Її «Доця» і досі не відпускає. «Принцип втручання» - інша. Але не менш цікава і місцями не менш важка.
У Тамари Горіха Зерня чудові мова і стиль написання. Її «Доця» і досі не відпускає. «Принцип втручання» - інша. Але не менш цікава і місцями не менш важка.
July 10, 2021
Легка до читання і приємна мова авторки точно створить позитивний ефект. Якісне видання теж можна зарахувати до загального гарного враження.
Не надто люблю такі детективні історії, але заради фінального танцю на кістках вартувало почитати.
Якби хтось роздумував, то це точно щось Iнше, ніж «Доця».
Не надто люблю такі детективні історії, але заради фінального танцю на кістках вартувало почитати.
Якби хтось роздумував, то це точно щось Iнше, ніж «Доця».
March 14, 2025
Важко оцінити, бо з одного боку купа недоліків в сюжеті (на такий маленький обʼєм, тут піднято стільки тем і проблем, що жодна не виписана і не доведена до кінця, тут і жахи, і містика, і комедія, і історичний спадок, і війна, і особисті втрати, і примирення з травмами минулого), в стилі написання (це то комедія, то трагедія, і там де треба плакати нас закидують пласкими жартами, а де треба сміятися, то не смішно. І від цього в голові дисонанс, ти не розумієш на яку хвилю налаштовувати своє сприйняття) , в характерах персонажів (всі пласкі і однакові, мають якусь свою історію, але ці історії можна перетасувати між героями і нічого не зміниться, настільки герої неживі). Але з іншого боку стільки близького, що хоч не хоч, на сльозу в кінці трохи пробиває.
July 16, 2021
Почитавши відгуки, очікувала приблизно такого ж вау-ефекту, як після "Доці", але такого не трапилося. Втім книжка хороша, інтригу дотримали до кінця, місцями пробирало, а місцями залишила байдужою.
Із задротського: не вистачило редакторської вичитки, багато описок, недописок і неправильних родів.
Із задротського: не вистачило редакторської вичитки, багато описок, недописок і неправильних родів.
July 16, 2021
Не знаю, на відміну від "Доці" сюжет нової книги "Принцип втручання" якось "не зачепив" з самого початку. Не в тому сенсі, що не цікаво було - як раз навпаки. Детективний сюжет і місце подій, що здається співпадає з розташуванням декількох проектів, які зараз реалізуються в Черкаській області, як раз спонукали читати. Але я постійно "губився" - хто це вже такий виринув в новій главі і де він був раніше? Мабуть забагато другорядних героїв з претензією на свою важливість в сюжеті книги - гості замку, місцеві мешканці, кухарі, собаки. Тому і слідкувати за сюжетом особисто мені було дещо важко. Може якби я будував якісь матриці з усіма вихідним даними та невідомими було б простіше.
Ну і питання яке "не відпускає" з першої глави - як це їхав таксист з Сирця на Одеську площу, що довелося їхати через Голосіївський проспект? І що він не знав, що там ведуть роботи, що поїхав саме цим маршрутом? Хоча наявність заторів о 6 ранку навіть на Голосіївському і при виконанні дорожніх робіт все одно здається містикою. Тим більше при напрямку на виїзд з Києва, протилежному тому, в якому йде трафік зранку. Тож нехай той таксист також буде якимсь містичним чортом, який просто заважав Станіславі виконати прохання Магди.
А я чекатиму на наступну книгу Горіха Зерня.
Ну і питання яке "не відпускає" з першої глави - як це їхав таксист з Сирця на Одеську площу, що довелося їхати через Голосіївський проспект? І що він не знав, що там ведуть роботи, що поїхав саме цим маршрутом? Хоча наявність заторів о 6 ранку навіть на Голосіївському і при виконанні дорожніх робіт все одно здається містикою. Тим більше при напрямку на виїзд з Києва, протилежному тому, в якому йде трафік зранку. Тож нехай той таксист також буде якимсь містичним чортом, який просто заважав Станіславі виконати прохання Магди.
А я чекатиму на наступну книгу Горіха Зерня.
November 14, 2022
А що це взагалі було? ... ну й гм ... література пішла тепер. Спекуляції на тему АТО? потуги на детектив? намагання скомбінувати комедію з трагедією? Цікаво з ким з українських математиків поспілкувалася авторка, чиї попереписувала фрази у свій опус. Після прочитання у мене почуття обурення (читача намагаються вразити одночасно і жахливою історією про тортури двох братів в АТО і надзвичайним розумом головної героїні яка знає про теорему Ферма, феєрично) і обдурення (я повелася на рейтинг і новинку).
January 18, 2024
« � Пообіцяй мені, що ти писатимеш. І покажеш мені рукопис, коли буде готовий, і ми тоді знайдемо гроші на видання. Якщо треба, я зароблю, ти не бійся.
� Так і я заробляю. Юра нам добре платить.
� От бачиш. І знаєш що? Після перемоги ми з тобою поїдемо у Донецьк.
Вона ледь помітно усміхнулася.
� Я не хочу в Донецьк, що мені там робити? Я хочу в Крим. На море.
� Я тебе прошу, ну яке море? Там же сервіс ніякий! Але добре, як скажеш. Або знаєш що? Ми поїдемо у Москву.
� Навіщо?
� Танцювати на могилі путіна.
� Як?!
� А ось так.
Я підвелася і стала перед нею, потім скинула кросівки і припідняла спідницю. А тоді вдавила босу ногу в багно, залишаючи глибокий відбиток у чорноземі. Ось так, дивися! Це око, бачиш, як воно розчавилося між пальцями? Гоп! …�
це найкраща книга за 2024 рік соу фар. наскільки ж у письменниці багата і насичена мова і як динамічно вона веде оповідь. часом мене пробивало на сльозу, особливо на моменті який я вище занотувала, а часом бувало і сміялася або вдивлялася в текст і не встигала за тим, як все несеться, що мені здавалося, ніби я пропустила сторінок десять і нічого не розуміла, але згодом всі пазли збиралися в картину.
не передати словами яка я слабка до книг з містичною атмосферою, детективом, таємничим замком та ще й події розгортаються в маленькому українському містечку. любіме.
ця книга точно заслуговує на свою хорошу кінострічку.
� Так і я заробляю. Юра нам добре платить.
� От бачиш. І знаєш що? Після перемоги ми з тобою поїдемо у Донецьк.
Вона ледь помітно усміхнулася.
� Я не хочу в Донецьк, що мені там робити? Я хочу в Крим. На море.
� Я тебе прошу, ну яке море? Там же сервіс ніякий! Але добре, як скажеш. Або знаєш що? Ми поїдемо у Москву.
� Навіщо?
� Танцювати на могилі путіна.
� Як?!
� А ось так.
Я підвелася і стала перед нею, потім скинула кросівки і припідняла спідницю. А тоді вдавила босу ногу в багно, залишаючи глибокий відбиток у чорноземі. Ось так, дивися! Це око, бачиш, як воно розчавилося між пальцями? Гоп! …�
це найкраща книга за 2024 рік соу фар. наскільки ж у письменниці багата і насичена мова і як динамічно вона веде оповідь. часом мене пробивало на сльозу, особливо на моменті який я вище занотувала, а часом бувало і сміялася або вдивлялася в текст і не встигала за тим, як все несеться, що мені здавалося, ніби я пропустила сторінок десять і нічого не розуміла, але згодом всі пазли збиралися в картину.
не передати словами яка я слабка до книг з містичною атмосферою, детективом, таємничим замком та ще й події розгортаються в маленькому українському містечку. любіме.
ця книга точно заслуговує на свою хорошу кінострічку.
February 16, 2023
Роман виявився цікавий тим, що, перегорнувши останню сторінку, я так і не зрозуміла, сподобався він мені чи ні. Гумор і містика - плюс. Болючі історії про війну, сни про чоловіка, глибокі філософські думки - плюс плюс. Але я не готова була до того, що треба розв’язуват� якусь загадку, не фіксувала деталі, не мала відчуття наростання тривоги, очікування чогось страшного чи трагічного, саме тому фінал не те, щоб розчарував, я розгнівалася на себе, бо шукала не там, думала не туди... Може, в цьому теж проява містики?
Страшенно складно було запам’ятат� героїв, які сипалися як з мішка.
Горіха Зерня - майстриня слова, а я люблю слова, завжди маю олівець в кишені для підкреслювання, з улюбленого тут: посмертя, піти у засвіти, буряковіти, поцілувати замок, вшиватися, пасторальний, шпиняти, принади.
"Звідки взялася ця манера принижувати недоречними порівняннями, звідки ця тяга до вторинності? Чому село у плавнях не можна назвати селом у плавнях, а обов’язков� "українською Венецією", чому так важливо скрізь тулити "українські Мальдіви" до кожної піщаної коси?"
"Обпечені війною люди височіють деревами у степу. Вони ніколи не загубляться у натовпі тих, для кого немає війни."
"...діти живучі, адаптуються до чого завгодно."
"...тіло не нагадувало про себе тілесними бажаннями."
"Просто їм була приємна ілюзія перемоги, а мені � ілюзія боротьби."
"Ніколи не питай у дитини, кого вона любить більше, тата чи маму. Не коментуй дітей, ніяких, просто ні. Не твоє собаче діло, чи вона поправилася, чи наїла щічки, чи переросла маму, тата, діда, бабу і тополю у дворі."
"Якщо тобі захочеться відчути себе мізерою, комахою, тінню тіні � приходь сюди, поклади руку на мох, якому мільйони років, і спробуй знайти хоч щось, за масштабом подібне до його прадавньої пам’ят�."
"Нас учили пробачати ворогів наших, але ніхто не вчив пробачати своїх."
"Я вийшла з лісу і забула як дихати."
Таки хороша книжка. Мушу перечитати згодом.
Страшенно складно було запам’ятат� героїв, які сипалися як з мішка.
Горіха Зерня - майстриня слова, а я люблю слова, завжди маю олівець в кишені для підкреслювання, з улюбленого тут: посмертя, піти у засвіти, буряковіти, поцілувати замок, вшиватися, пасторальний, шпиняти, принади.
"Звідки взялася ця манера принижувати недоречними порівняннями, звідки ця тяга до вторинності? Чому село у плавнях не можна назвати селом у плавнях, а обов’язков� "українською Венецією", чому так важливо скрізь тулити "українські Мальдіви" до кожної піщаної коси?"
"Обпечені війною люди височіють деревами у степу. Вони ніколи не загубляться у натовпі тих, для кого немає війни."
"...діти живучі, адаптуються до чого завгодно."
"...тіло не нагадувало про себе тілесними бажаннями."
"Просто їм була приємна ілюзія перемоги, а мені � ілюзія боротьби."
"Ніколи не питай у дитини, кого вона любить більше, тата чи маму. Не коментуй дітей, ніяких, просто ні. Не твоє собаче діло, чи вона поправилася, чи наїла щічки, чи переросла маму, тата, діда, бабу і тополю у дворі."
"Якщо тобі захочеться відчути себе мізерою, комахою, тінню тіні � приходь сюди, поклади руку на мох, якому мільйони років, і спробуй знайти хоч щось, за масштабом подібне до його прадавньої пам’ят�."
"Нас учили пробачати ворогів наших, але ніхто не вчив пробачати своїх."
"Я вийшла з лісу і забула як дихати."
Таки хороша книжка. Мушу перечитати згодом.
July 14, 2021
погоджусь із подругою в тому, що книжка дійсно трохи про війну, яка триває досі в моїй країні і якій не видно кінця. а ще в ній переплітається детективний сюжет, кілька любовних драм (а часом навіть комедій), багато містичних легенд, неймовірна флора і фауна, а в центрі всього - один старий (чи не дуже й старий), проте дуже харАктерний зАмок.
загалом книжка здалась цікавою, сюжет - інтригуючим і достатньою мірою оригінальним, однак якщо перша книжка авторки, "Доця", вразила мене в самісіньке серце, кожною сторінкою відзиваючись болем і смутком, то "Принцип втручання" прочитався відносно спокійно, без особливих емоцій. мені трішки не вистачило драматизму в центральній історії, адже вся драма дісталась історіям другорядним. зате яким історіям і яким персонажам! таке враження, ніби проходиш під вікнами першого поверху власного будинку і бачиш частинку життя своїх сусідів. лише короткі епізоди, сповнені сміхом або смутком, початі й недосказані... додумуй сам що завгодно і скільки хочеш. дописуй, домальовуй в кольорі або ж лишай чорно-білими. люблю таке в книжках, тому такий авторський прийом мені скоріше імпонує, ніж збиває з пантелику. цікава книжка, рекомендую
загалом книжка здалась цікавою, сюжет - інтригуючим і достатньою мірою оригінальним, однак якщо перша книжка авторки, "Доця", вразила мене в самісіньке серце, кожною сторінкою відзиваючись болем і смутком, то "Принцип втручання" прочитався відносно спокійно, без особливих емоцій. мені трішки не вистачило драматизму в центральній історії, адже вся драма дісталась історіям другорядним. зате яким історіям і яким персонажам! таке враження, ніби проходиш під вікнами першого поверху власного будинку і бачиш частинку життя своїх сусідів. лише короткі епізоди, сповнені сміхом або смутком, початі й недосказані... додумуй сам що завгодно і скільки хочеш. дописуй, домальовуй в кольорі або ж лишай чорно-білими. люблю таке в книжках, тому такий авторський прийом мені скоріше імпонує, ніж збиває з пантелику. цікава книжка, рекомендую
February 7, 2025
Давно слідкую за дописами авторки в соц.мережах і мала в планах знайомство із її творчістю. Та чомусь очікування-реальність трохи розійшлися.
Ця детективна історія розвивається в невеличкому містечку, точніше, поза містом, в старовинному замку, який нещодавно придбала багата меценатка, ескпатка, ґонорова бабуся, що хоче відновити цей замок. Тут же має відбутися весілля її сина, а скасувати це весілля приїздить головна героїня книжки, Станіслава, дівчина трохи розгублена, дивачка, що постійно втрапляє в різні халепи та непорозуміння, але завдяки своєму математичному таланту розвʼязує всі загадки.
Історія заплутана, це правда. Розгадати, чим вона закінчиться - для мене було неможливо. Але не полишало відчуття якоїсь натужності, занадтості, абсурду. Сподобалось, що авторка вплела в історію персонажів, дотичних до війни - дружин військових, самих військових, які є підтримкою одне одному. Здивувала і засмутила сцена страти, детально описана, яка застає зненацька і може бути травматичною, на мій погляд, адже її не очікуєш прочитати в "авантюрному детективі" - жодних дисклеймерів на обкладинці, до речі.
Це перша прочитана мною книжка авторки. Спробую ще.
Ця детективна історія розвивається в невеличкому містечку, точніше, поза містом, в старовинному замку, який нещодавно придбала багата меценатка, ескпатка, ґонорова бабуся, що хоче відновити цей замок. Тут же має відбутися весілля її сина, а скасувати це весілля приїздить головна героїня книжки, Станіслава, дівчина трохи розгублена, дивачка, що постійно втрапляє в різні халепи та непорозуміння, але завдяки своєму математичному таланту розвʼязує всі загадки.
Історія заплутана, це правда. Розгадати, чим вона закінчиться - для мене було неможливо. Але не полишало відчуття якоїсь натужності, занадтості, абсурду. Сподобалось, що авторка вплела в історію персонажів, дотичних до війни - дружин військових, самих військових, які є підтримкою одне одному. Здивувала і засмутила сцена страти, детально описана, яка застає зненацька і може бути травматичною, на мій погляд, адже її не очікуєш прочитати в "авантюрному детективі" - жодних дисклеймерів на обкладинці, до речі.
Це перша прочитана мною книжка авторки. Спробую ще.
January 30, 2022
Відданність завжди вважають позитивною рисою характеру, і багато хто скаже, що найкращі вчинки заради інших людей ми робимо з почуття відданості. Проблема лише в тому, що дуже багато жахливих вчинків ми робимо з тієї самої причини - через відданість.
- А ваш син як, нормально пережив?
- А при чому тут мій син? Що вам взагалі за діло до наших синів? Ви їх народжували, ви ночей коло них не спали? Кому це я повинна свою дитину на убой віддатиі заради чого?
- Ви сказали, я відповіла. Поки що замість ваших дітей там стоять чиїсь діти. Але як ви думаєте, скільки їх залишилося? Чи така вже у них широка спина, щоб ви за нею пересиділи? Особливо, коли ви постійно ту спину шпиняєте, не так летиш, не так свистиш, довго воюєш�
- А ваш син як, нормально пережив?
- А при чому тут мій син? Що вам взагалі за діло до наших синів? Ви їх народжували, ви ночей коло них не спали? Кому це я повинна свою дитину на убой віддатиі заради чого?
- Ви сказали, я відповіла. Поки що замість ваших дітей там стоять чиїсь діти. Але як ви думаєте, скільки їх залишилося? Чи така вже у них широка спина, щоб ви за нею пересиділи? Особливо, коли ви постійно ту спину шпиняєте, не так летиш, не так свистиш, довго воюєш�
Displaying 1 - 30 of 46 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.