Видатні українки XX століття часто лишаються непомітними. Про долю деяких жінок цієї книжки хтось, можливо, почує вперше, однак їхню роль в українській історії не варто применшувати. Це лікарки, вчительки, учасниці національно-визвольного руху, політув’язнен�, журналістки, культурні діячки� Без них � сильних, активних, відданих � сторінки нашого роду були б зовсім інакшими. У цій книжці зібрано інтерв’�, свідчення, архівні документи й довідки про визначних жінок України, які з’являлис� на ресурсі «Історична правда». Серед них � і унікальне інтерв’� Квітки Цісик, і статті про докторку медицини Розалію Ліфшиць-Винниченко, підпільницю Ірину Тимочку «Христю» й письменницю Олену Телігу; і розмова з Валентиною Шевченко, яка очолювала Президію Верховної Ради УРСР під час аварії на ЧАЕС.
український журналіст, публіцист, історик. Головний редактор Інтернет-видання «Історична Правда», однойменного тележурналу, викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри PR у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», засновник Музею-архіву преси.
Одразу зроблю ремарку, що історії і матеріали на 90% були цікавими для загального розвитку. Але.
З 26 історій: � 9 розповідають про дружин/товаришок/родичок відомих чоловіків. І це виходила або прісна біографія «народилась-зустрілись-одружились-емігрувала-померла», або розповідь безпосередньо про більш відомого родича. � 2 про полячок українського походження, які відмовились визнавати своє українське коріння взагалі😐 � 2 історії зі збірним образом з загальною інформацією, без якихось акцентів на персоналії.
Тобто половина тексту взагалі не дуже вписується в концепцію книги про визначних жінок-українок, бо за великим рахунком чогось визначного для країни вони й не зробили. Склалось відчуття, що матеріал «нашкрібали» на книжку, хоча я впевнена, що крутих українок в 20 столітті вистачало.
Можливо, проблема в тому, що акцент був зроблений на діяльності ОУН та УПА. І це безперечно важлива віха нашої історії, але, якщо відхилитись від цього напрямку, то й історій можна було знайти більше і цікавіших в тих же науці, культурі, мистецтві і т.д. Здається, що там у нас не бракувало відомих жінок, адже не повстанцями і політичними в’язням� єдиними ніби-то багаті�
Багато для мене невідомих імен, багато інформації. Враховуючи, що в книзі багато авторів, кожна історія має свій стиль написання. Моментами було нудно, моментами складно написано, моментами мені бракувало інформації, але частіше мені важко було читати. На жаль, ці історії не вигадані. Але після таких книг розумієш, скільки потрібно ще читати/вчити/досліджувати, щоб знати своїх історію. Бо це важливо. Особливо зараз.
Так вже повелося, що історію людства загалом (і України зокрема) пишуть чоловіки.
Як же я не люблю це словосполучення «так вже повелося», яке має чимало тригерних синонімів, серед яких найбільш актуально-маніпулятивним залишається «так історично склалося», яким зазвичай оперують бійці інформаційної війни, не здатні підкріпити цю тезу притомними аргументами.
Тож не дивно, що переднє слово Вахтанга Кіпіані до збірки статтей «Країна жіночого роду» має назву «Повертаємо борг». Адже виявляється, що шлях України до незалежності пліч-о-пліч з чоловіками торували жінки, про яких зазвичай згадують побіжно.
Жінки, які були українками по крові і які стали ними за покликом серця, зробивши свій свідомий вибір та не дозволивши жорнам часу вирішувати за них їхню долю.
Це книга текстів двадцяти шести авторів, поданих у різноманітних жанрах, підсилених історичною довідкою - свідченннями, документами, інтерв’�, щоденниковими записами. Деякі з них торкають більше за інші, а оповіді з сухо викладеними фактами тут можуть чергуватися з надто особистими та емоційними есе. Та навіть така нерівномірність стилів та форматів зіграла на руку, адже цілком відповідає строкатому столітньому відрізку, розглянутому крізь призму життя таких різних, особливих і водночас подібних в своїй незламності особистостей, та допомагає пережити разом з ними найважливіші віхи становлення держави - від української революції до українсько-російської війни.
Кожна з них немовби передає своє унікальне і вистраждане послання про те, як залишатися вірними своїм ідеалам попри все - феміністка Мілена Рудницька, праведниця світу Олена Вітер, поетеса Олена Теліга, зв’язков� Романа Шухевича Галина Дидик, символ української Одеси Ніна Строката, історикиня Марта Богачевська-Хомяк, бійчиня Правого Сектора Олена Білозерська та багато-багато інших...
Борги дійсно потрібно віддавати. А ще - не накопичувати нових. Яким чином? Передаючи ці знання далі, та найголовніше - помічаючи українських геройок сьогодення.
Таку благородну ідею ще треба було так постаратись спаплюжити. Це не збірка текстів про "видатних Українок", як зазначається в описі книги, це збірка текстів про українок, які були поруч видатних українців. В контексті історії України, а саме на цьому акцент книги, жодна з них (окрім мабуть Олени Теліги) не грає значимої ролі. Хтось був "гарною дружиною", хтось "гарною донькою", хтось "гарною мамою", а хтось - просто рандомна жінка в скрутних обставинах.
Тексти написані жахливо. Народилась, вчилась, жила, одружилась, вмерла. Половина авторів мабуть ще й щось курили під час написання. Так, один текст складається з того, що автор "шукає" дату народження жінки, насправді повторюючи, що це неможливо, і що свідчення неоднозначні. Це все тягнеться на чотирнадцяти сторінках... А ще один описує тільки діяльність чоловіка героїні, а роль дружини описує як ... ніяк, курво, він не описує її.
В результаті це чтиво просто неможливо читати. Це банально нецікаво написано. Впевнений, що ці історії можна було якісно подати (як, наприклад, доля українських жінок висвітлюється в "Українські жінки в горнилі модернізації"), і точно реально знайти українок, які дійсно грали якусь важливу роль в контексті нашої історії.
Єдине, що в цій книзі хоч щось "коштує", так це архівні фотографії і історія про українок, які повставали в ГУЛАГ-у. Все інше - реферати студентів істфаків, злизаних з Вікіпедії.
Сильні, розумні, красиві жінки та їхні долі входять до цієї збірки. Про більшість з них я не чула нічого, і ця книга познайомила мене з ними, прояснила деякі сірі плями в історії, дала наснагу і далі боротися з радянською хворобою та імперіалістичним сказом.
Однак не всі нариси були написані про жінок. Більшість есеїв репрезентують жінку через чоловіка. Як у нарисі доньки Лесі Бандери, ми дізнаємося про Степана Бандеру більше, ніж про саму доньку, її долю, життя, почуття. І на жаль, через це ламається концепція збірки. Точніше, ця концепція відсутня. Хто по ліс, хто по дрова. Перший нарис про Марії Грушевську задає вектор, тон, стиль. Тут і її цитати, і розкриття не "придатка до сильного чоловіка", а дійсно жінки, яка мала свій шлях та була йому рівня. Проте наступні есеї не всі витримують такий стиль та гублять основний сенс збірки - продемонструвати забуті імена жінок 20 століття.
Ідея у збірки - чудова. Бо залізне, войовниче, страшне 20 століття асоціюється з чоловіками, війнами, репресіями. А де ж жінка? Яка була її долі? Хто вона така?
Укладати збірку - як бути майстром вітражу: з різнокольорових скелець має вийти цілісний образ. У цієї збірки вітраж розбився.
Серед видатних історичних постатей України здається усі чоловічого роду. З жінок я заледве згадаю княгиню Ольгу і... не пригадую. Гаразд, зізнаюся, що хоч і вчила старанно історію, проте майже її не засвоїла зі школи. От, вчу зараз. Так от - Україну завжди творили і чоловіки, і жінки. Про останніх якраз ця книга. Жінки, без яких Україна можливо б і не була б Україною. Адже ми всі цеглинки, деякі навіть наріжні. Збірка історій жінок, які творили нашу історію. Більшість дуже важких долей, проте всі гідні наслідування. Дуже вразила історія Олени Теліги, жінок учасниць норильського повстання, дисиденток у ГУЛАГу, Лесі Бандери - доньки Степана Бандери, Надії Суровцової. Приємно було читати про жінок, які плекали Україну в діаспорі: Квітку Цісик, Анну Храпливу, Марту Богачевську-Хом'як. Ці всі жінки гідні того, щоб про них пам'ятали та брали приклад. Дякую укладачу Вахтангу Кіпіані та авторам есеїв.
Ці історії має прочитати кожний, притомний українець, а особливо ті, хто ще літає "десь" (не хочу когось обідити, ви зрозуміли кого я маю на увазі) і цього всього не зн��є. Тут багато цікавих історій, про українців, які віддали за Україну найдорожче - друзів, свободу, здоров'я і час. Для нас це історія, а для них це все було їхнім життям. Найбільше сподобались історії Квітки Цісик, Галини Дидик, Олександри Гонгадзе та Лесі Бандери.
Ця книжка стала для мене жахливим розчаруванням. Стільки було позитивних відгуків, так красиво написана анотація, а по факту тексти не виправдали очікувань. Частина статей (не знаю, як ще коректно їх назвати) взагалі ні про що, якийсь набір вражень про людину, майже без біографічних фактів. В анотації було вказано, що про долю деяких героїнь читач може дізнатися вперше, але це не доля, це якісь уривки життя, якісь окремі крихти з їхньої біографії. Десь половина героїнь проживали за межами України (або навіть народилися в емігрантських родинах), тож назва книги "Країна жіночого роду" мені здається роздутою метафорою. Читання книги розтягнулося на три місяці, бо це неймовірно нудне чтиво, яке я змушувала себе читати, поки не покинула за 40 сторінок до кінця - сил моїх нема. Окремо відзначу низьку якість паперу, текст та ілюстрації просвічуються, а сама книга пахне газетою, що не поліпшує враження.
Ні, не думайте, це не феміністична книжка, якщо б вам здалося з назви. Просто історію зазвичай пишуть переможці ну і чоловіки :) І власне передмова до книжки починається зі слів "Повертаємо борг".
У книжці зібрано інтерв’�, свідчення, архівні документи й довідки про визначних жінок України, які з’являлис� на ресурсі “Історична правда�. Це короткі документальні історії від різних авторів. Тому історії відрізняються по стилю і наповненню, бувають сухі і короткі, а є й такі що ще довго не відпускають і бракує навіть слів щоб описати той стан що відбувається всередині після прочитання.
Книжка дає великий стимул і бажання гуглити і дізнаватись більше про долі жінок, які так багато вплинули/впливають на долю нашої країни.
Додаю одну зірочку за власне ідею, бо хотілося б, аби виходило більше подібних праць. В іншому досить двозначна збірка і багато де акцентується увага чомусь на жінці, як родичці відомішого чоловіка, хоча ціль ніби була якраз протилежна. Деякі есеї складені поверхнево і коротко.
Також є питання до редактури: найбільше кидалось в очі, що імена авторів написані великими літерами одразу зверху, а при цьому про кого цей есей стає відомо тільки за кілька абзаців або й на другій сторінці.
Ідея книги чудова, але вона не є тим, чим намагається здаватися. Заявлена як збірка історій про "визначних жінок України", по суті, ця збірка складається з рандомних статей/досліджень про жінок, які мають відношення до України та формування її історії часто через видатних чоловіків, синів, батьків тощо. Декілька історій є дійсно цікавими (про Олену Телігу, Олену Вітер, про повстання українок в таборах тощо), але деякі героїні навіть цуралися українського походження не те, щоб брали участь у становленні України. Тому ця збірка залишила після себе легкий присмак розчарування.
Книжка христоматію нагадує і то з гіршого боку. Мені бракувало історій, сюжету, того, що не забувається, що зачіпає... Хороші задумка, але, як на мене посередні реалізація.
Почну з плюсів: + багато дізналася нового, або ж давно забутого старого з історії України 20 століття + знайшла жінок на сторінках книги, які в боротьбі за незалежність країни йшли на величезні самопожертви, що викликає захват + знайшла для себе цікаві думки (є над чим подумати)
- книга неоднорідна. Це збірка оповідань про видатних жінок 20 століття, але не всі жінки в книзі видатні. Часто-густо головна заслуга жінки, що вона була дружиною видатної історичної постаті. Як наприклад Розалія Винниченко або Ольга Більська (Петлюра) - кожну історію писав різний автор, тож кожні 10-20 сторінок міняється стиль письма, що ускладнює читання
Я мала інакші очікування від книжки, яка має назву «Країна жіночого роду».
Окрім того, що деякі з жінок, чиї долі описуються в книзі, не є українками, або українську ідентичність свідомо не визнають, більшість історій про дружин або «бойових подруг» відомих діячів чоловіків.
Сама книга і візуально, і за стилем видається наче підручник. Читати не дуже приємно чи захоплююче. Так, безумовно, є цікаві факти, але я би не рекомендувала дану книгу до прочитання.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Збірка історій середнього розміру на відомих українських жінок переважно ХХ столітття. Тут описано і про Олену Телігу яка більш відома, так і про дружин Винниченка, Петлюри чи Грушевського. Загалом такі дозовані історії навіть краще западають адже концентровані найцікавішими сторінками їхнього життя. Особисто для мене дуже цікаво читати історії про Львів на стику століть, чи перша половина ХХ ст. Якусь одну оповідь виділяти не буду, але тут згадують про національності цих жінок, адже не всі вони були українками , про їх міста проживання і перебування , а дуже часто вони жили на вигнанні в Європі або ж на росіі, і співставляти це дуже цікаво. Є і несуттєві зауваження до книги, а саме те що багато героїнь були родичками чи супутницями знакових українців і через це не покидає відчуття що вони на другорядних ролях своїх дуже відомих чоловіків. І якщо тут зібрані історії саме ХХ ст то думаю точно є з десяток самодостатніх жінок українок які були глибами свого часу а не лише родичками. Тому трохи втрачається концепт книги в якій напрошується висновок що її збили до купи з того що було , а саме � не українка, але ж дружина відомого українця, ну окей беремо , в перемішку з іншими піде. З Квіткою Цісик додали одне але довге інтервʼю, і воно класне і цікаве , але про неї з нього дізнаєшся мало. З цього і роблю висновок що збили до купи те з чого було. Я ж задумався над тим про кого б з видатних українок мені було б цікаво почитати, ну і кого додали б ви ?
I like the previous book in the series “Library of Historical Truth�, so I decided to read the next one � “Country of the Feminine Genus�, edited by Vakhtanh Kipiani.
De facto, the book is a collection of short articles by various authors about different women who were somehow involved in the history of Ukraine.
It begins with the wives of the leaders of the revolutionary and state-building events of 1917-1921 through women who supported the independence of Ukraine either in the UPA or in monasteries in the 1930s-40s, who later went through the Gulag, dissidents, daughters of Ukrainian heroes of the past and up to the story from the life of a woman-sniper during the hostilities of 2014-2017 with the Russian invaders.
Most of all, I liked the stories about the female warriors of 1930-1940 (I can’t name them otherwise), primarily because they consciously made sacrifices and believed in their heroic deeds. But the previous generation of statesmen wives is in their bookplace due to the development of events and their families � at least, it’s the impression from the given information.
Among the interviewed women of the modern era, I was impressed by the ideas of Martha Bohachevsky-Chomiak. However, the vaunted long interview by Kvitka “Kasey� Cisyk touched only on some parochial issues and turned out to be about nothing.
Generally, due to the brevity of information about a particular woman and the often very different style of writing articles (at times superficial), I have a very mixed impression of the book.
On the other hand, it still creates a sense of continuity and succession of the Ukrainian movement in the twentieth century, for which I’m grateful to the book.
Чи має ця книга право на існування? Так. Чи вона у кінцевому вигляді виправдовує потрачений на неї час? Так, але без нюансів не обійшлось.
Загалом «Країна жіночого роду» виявилася для мене корисною: я дізналась купу нових жіночих імен, додаткову інформацію про вже відомих мені раніше діячок, деякі розділи було прям так цікаво читати, що не хотілось відриватися.
Переходячи до нюансів, деякі розділи прям захопливі, так. Але їх меншість. І книга загалом, як би це парадоксально не звучало, є водночас і одноманітною, і різношерстною. Одноманітною, бо розділів про ІІ світову і повоєнні роки так багато, що починає здаватися, що ти читаєш один безкінечний розділ про це (я не кажу, що їх треба було всі вирізати, але можна було б хоча б перемішати якось). Різношерстна «Країна жіночого роду» тому, що це збірка, де кожен розділ писали різні автори. І претензій не було б, якби тональність так не хитало між розділами, плюс фемінітиви далеко не у всіх розділах нормально присутні.
Дуже сподобалось. Було особливо цікаво про жінок ГУЛАГу і розвиток українського жіночого руху у Галичині. Також не може не зачепити щоденник 13-літньої доньки Степана Бандери, який вона почала писати після смерті тата. Історії неоднорідні, якісь схожі на біографічні довідки, а якісь містять мінімум фактажу. Цінно, що частина історій написана не професійними дослідниками, а нащадками тих, про кого йде мова. Якщо я правильно вловила ідею збірки, це своєрідний жіночий портет ХХ століття в історії України. В такому разі для повноти картини пасувало б додати одну-дві історії умовних антигеройок, типу Валентини Шевченко, яка походить з українського козацького роду (якщо вірити Вікіпедії), але старанно знищувала українську культуру.
Збірки, які потрібно поширювати та читати, щоб не забувати діячок в різних сферах нашої країни. Було багато згадок із історії, щоб зрозуміти весь контекст, вважаю це плюсом. Було також інтервʼю з Квіткою Цісик. Із мінусів: багато статей росіян, які «цнотливі в питаннях українського націоналізму» (так, це цитата); передмова не відповідає дійсності, бо більшість згадувань про жінок було в контексті «дружина Х». А ще були незрозумілі для мене статті, де замість заслуг автор досліджував скільки років було жінці. Хочу читати більше таких книжок, але без вищезгаданих речей. Був момент, коли мене просто звело в сльози, бо це все так несправедливо, що ворог завжди один і завжди його якось намагаються виправдати.. Сподіваюсь на поширення книжок такого жанру, щоб це не сталося знову
Дуже непогана збірка про різних українок в історії і про те, який внесок вони зробили у встановлення української держави, але деякі історії було ні про що: або так і не зрозуміло, ким саме була ця історична постать, або життя цієї жінки крутилося довкола чоловіка і я читала лише про її переживання про сина/чоловіка/брата. Деякі історії написані родичами, тому може бути багато почуттів та подяки в тексті, що я не вважаю поганим, але я очікувала суто історико-документальні тексти з фактами та повним історичним контекстом. Проте для загального читання досить непогано - багато імен я чула вперше. Для тих, хто хоче вивчати цю тему глибше, краще прочитати щось інше
Книга цікава і важлива. Вразили історії жінок з ГУЛАГу, після них три дні не могла продовжити читання. Проте, розповіді про деяких героїнь є дуже дивними, обрізаними. Не вистачило розкриття історії Надії Суровцевої, сім'ї Бартницьких. І особисто для мене дивним є включення в книгу історії Лесі Гонгадзе. Якщо ви хочете більше дізнатись про роль жінки в історії України ХХ століття, то книга стане прекрасним стартом
3.5 деякі статті абсолютно влучні, й обов'язкові для книги з цим задумом. шкодуєш, що за еталон краси ми не маємо волю учасниць норильського повстання.
збірка статтей різношерсних, через свою різнобарвність є цікавою.
але купа описів є не про жінок, а про видатних постатей чоловіків, до яких є "прив'язані" ці жінки. і це є найбільшою ганьбою збірки.
Приємно, що зібрали історії сильних українок в одну книжку, не дуже приємно, що чомусь тут опинилися історії жінок, які не вважали себе українками, на фоні історій Олени Теліги та інших це виглядає щонайменше дивно. Але все одно я залишилась вражена.
Дуже цікава книга. Історії життя відомих і не таких відомих українок, кожна з яких зробила величезний особливий вклад в те, щоб Україна відбулась як незалежна і суверенна держава