Збірник інтерв’� Вахтанга Кіпіані з дисидентами � це розмови з тими, хто підважував фундамент, на якому трималася в’язниц� під назвою Радянський Союз. Люди, які кидали виклик системі, були дуже різні � і за віком, і за переконаннями, і за статтю, і за національністю.
Баліс Ґаяускас, який відбув 37 років у неволі, а в уже незалежній Литві очолив Службу безпеки; Калью Мятік, звинувачений свого часу в антирадянській діяльності в лавах підпільного Демократичного руху Естонії; Мустафа Джемілєв, який боровся за права кримських татар; Левко Лук’яненк�, член-засновник Української Гельсінської спілки; Надія Світлична, учасниця руху шістдесятників, правозахисниця й журналістка�
Двадцять дисидентів, розмови з якими висвітлюють безліч питань, що не втрачають актуальності й сьогодні. Маємо чути правду й пам’ятат�: свобода � це та вакцина, ефективність якої не слабшає з часом.
український журналіст, публіцист, історик. Головний редактор Інтернет-видання «Історична Правда», однойменного тележурналу, викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри PR у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», засновник Музею-архіву преси.
Книжка, до якої увійшли інтерв'ю з відомими дисидентами. Що цікаво, їхнє середовище було досить різноманітне і окремі групи ставили перед собою різні цілі. Хтось боровся за права людини, хтось більше уваги приділяв боротьбі за самостійність і незалежність своєї держави - це переважно українці та громадяни країн Прибалтики. Мене вразив той факт, що половина (а то й більше) політичних в'язнів були саме українцями, боротьба нашого народу не зупинялася навіть в "найтемніші" часи. Ця книжка дуже підтримувала мене протягом першого місяця війни, бо ці люди вірили у свою боротьбу, попри те, що жили в Радянському союзі і, здавалося б, кінця-краю йому не видно. Багато хто з них за свої ідеали провели півжиття у в'язницях і не шкодують про це. Єдине, чого мені не вистачило - якихось коротких пояснень, історичної довідки від автора до деяких інтерв'ю. Часом не розуміла про що взагалі мова і головне - чим ці деталі важливі, тому шукала інформацію додатково. Буде цікавою тим, хто цікавиться історією України та історією боротьби українців у ХХ столітті. Там багато є людей, яким ми завдячуємо і маємо їх пам'ятати.
Чути правду - написано на обкладинці. Якраз те, чого я зараз прагну. Радію, що є такі книжки, що вони у відкритому доступі - бери й читай. Наша історія, наш шлях до Незалежності. Люди, які надихають, сильні, справжні, небайдужі.
було важко читати у такому форматі і через недостатню інформацію шкільної програми–багат� постатей були мені невідомі. доводилось гуглити, але постійно було таке відчуття, що читаю і не розумію, що читаю.
читавши деякі інтерв’�, хотілося просто закрити книжку і більше не повертатись. відразило, що деякі дисиденти були великими сіоністами і активно це підтримували–йоси� зісельс, леонід плющ, михайло хейфец і деякі інші. яким чином вони намагалися боротися за свободу, підтримуючи окупантів? дуже іронічно і огидно.
Це збірка інтерв'ю з українськими (і не тільки) дисидентами. Про їх погляди, їх дії, їх боротьбу та їх життя. Іноді читати було складно, особливо коли не знаєш, хто ці люди, яких згадують, та що за події. Доводилося гуглити. Але я не вважаю, що це погано. Це класний зріз того, якими були дисиденти, наскільки різних поглядів вони дотримувалися, і це корисне читання, якщо хочете зрозуміти ті процеси глибше. Я б не радила цю книгу людині, яка не зацікавлена чи не розуміє, що ж то таке взагалі дисидентський рух в срср. Це радше доповнення, ніж повноцінна оповідь, але доповнення безцінне.
Раніше чув про дисидентів останній раз у школі. І лише про Левка Лук'яненка цікавився трішки більше. Тому хотів дізнатися більше про людей які попри всі труднощі та страждання, прикрикладали щирі зусилля щоб розвинути українську державність.
Книжка написана в стилі інтерв'ю. Де автор на пряму опитує дисидентів.
Їх історії наповнені не лише цікавими фактами про їх життя та не простий тернистий шлях. А й дійсно вражаючими фактами. - мене вразило як один росіянин вивчав напам'ять вірші Василя Стуса та називав його братом. Хоча не володів українською мовою. Наскільки від був вражений силою духу автора та його творчістю. - що українці, які були в заслані в трудових таборах, часто в знак протесту брали голодовку...але не змінювали своїй меті. - цікаво також, що у політ взязнів був свій кодекс честі.
Книга описує не лише українських дисидентів, а також вірменії, прибалтики, росії. Тому цікаво пізнати не лише про них, а й як вони взаємодіяли між собою.
Вражає дух незламності українців, які попри всі труднощі вірили у незалежну та сильну Україну. Дізнавшись про них більше чітко усвідомлюю, що я маю боротися і на своєму рівні щоб досягнути перемоги.
Чесно кажучи, мені було б легше читати структурований переказ цих інтерв'ю. Оскільки я знаю майже нуль інформації про той період СССР і про десидентів зокрема, багато речей є незрозумілими. Особливо коли у всіх цих людей були різні погляди, в книзі є розмови навіть з московитами (один з них казав, що не може бути тільки євреєм, він і рускій і єврей). Але добре, що є і така книга у нас.
Дуже складно було читати. Короткі історії-розмови про понівечені долі, 7,10, 15 років у таборах, знущання і безправ`я для тих, хто насмілився бути націоналістом у срср. Однозначно рекомендую. Це потрібно пам`ятати кожному
Цікава книжка не тільки з точки зору цінності цих спогадів, а й у плані різноманітності � деякі герої інтерв'ю описують практично ті ж події, але у кожного свої враження та почуття