What do you think?
Rate this book
Котик, Півник, Шафка
Котик, Півник і Шафка наче й казкові, але водночас дуже справжні � врятовані й збережені у зруйнованій російськими обстрілами Бородянці під Києвом. Готові боротися і попереджати про небезпеку, у цій казці вони оберігають всесвіт однієї родини � бабусі Лізи, дядька Андрія і онуки Соні � родини, яка покоління за поколінням циклічно проживає історію і врешті стає сильнішою, ніж будь-коли. Нагріта теплом дідусевих рук Шафка, подарований на свято Півник і врятований Котик втілюють силу й незламність, бережуть рід і дарують надію. Це надія на майбутнє, у якому рани будуть заліковані, але пам’ят� про скоєне зло житиме у віках. У майбутньому, після нашої перемоги.
Дякуємо, що читаєте! Бережіть себе, а враженнями про книжку діліться у соцмережах та на ŷ із хештегом #котикпівникшафка
10 гривень від вартості кожної книжки буде перераховано у ЗооПатруль UA.
Дякуємо, що читаєте! Бережіть себе, а враженнями про книжку діліться у соцмережах та на ŷ із хештегом #котикпівникшафка
10 гривень від вартості кожної книжки буде перераховано у ЗооПатруль UA.
72 pages, Hardcover
Published January 1, 2022
4 people are currently reading
279 people want to read
About the author
Олександр Михед
21books104followersОлександр Михед (нар. 1988) � культуролог, літературознавець, куратор мистецьких проектів. Співробітник відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.
Закінчив Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Кандидат філологічних наук.
Автор понад 150 публікацій у провідних українських ЗМІ та виданнях Німеччини, Сербії, Польщі, США та Білорусі. Вибрані есеї перекладено англійською, польською, сербською, російською мовами.
Куратор “Амнезі� project: відкрита платформа� � літературно-мистецького мультимедійного проекту, підґрунтям для якого стала художня книга «АмнезіЯ», що вийшла друком 2013 р. у видавництві “Електрокнига�. Уривки книжки перекладено англійською, італійською, німецькою, польською та фінською мовами. Проект увійшов в сімку найкращих проектів світу, за версією фестивалю “SOUNDOUT!� (м. Берлін).
Автор збірки оповідань “Понтиїзм�, що вийшла друком 2014 р. у “Видавництв� Кальварія�. Оповідання друкувалися в “Кур’єрі Кривбасу� та на сайті “Українська правда. Життя�. Книга ввійшла в довгі списки премій “Книг� року Бібісі-2014� та “ЛітАкцен� року�.
Автор психотрилера “Астра�, що з’явивс� друком 2015 р. у “Видавництв� Анетти Антоненко�.
Ввійшов до списку “Молод� письменники, з якими варто познайомитись�, складеного виданням “Українська правда�.
Гостьовий редактор спеціальної української теми он-лайн журналу світової літератури Words Without Borders (м. Нью-Йорк, США).
Переклав українською романи Бориса Акуніна “Сокі� і Ластівка� та “Турецький гамбіт� (видавництво “Клу� сімейного дозвілля�, 2012).
Спільно з Богданою Матіяш переклав українською вірші американської художниці Дженні Хольцер («Есеї підбурення», редактор Антоніна Ящук, 2010). Також здійснив переклад кількох інформаційних видань PinchukArtCentre (2010-2012).
Куратор персональної виставки білоруського митця Алєксєя Шинкаренка (“Білоруська фактографія. Частина І�, галерея “Квартира 57�, 27 травня � 9 червня 2013 р.), польсько-української групової фотовиставки “EURO: дві країни � одна історія� (Музей історії міста Києва, 12-30 червня 2013 р.), арт-прогулянки “depARTments� в рамках міжнародного фестивалю “Транскавказія� (14-16 червня 2013 р.). Співкуратор виставки “Амнезі� project: відкрита платформа� (Leteraturhaus Lettretage, Берлін, Німеччина, 28-29 травня 2014 р.) .
Організатор, модератор і учасник численних літературно-мистецьких і освітніх заходів та міжнародних наукових конференцій. В якості куратора Літературної програми PinchukArtCentre (2010-2012) виступив куратором трьох літературних ночей в PinchukArtCentre: «Новітнє мистецтво і література: територія контакту» (17.12.2010), «Новітнє мистецтво і література: територія контакту � 2» (18.03.2011), «Новітнє мистецтво і література: територія контакту � 3» (24.06.2011), літературного марафону �7 про 20� (24.12.2011), а також спеціальних проектів «Чути, щоб бути почутим» (25.11.2011), «Долі окремих людей» (02.03.2012) та «Кровні зв’язк�: вечір запитань до ”Тисяч� та однієї ночі”� (18.08.2012).
Експерт Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2011», учасник «Кураторської платформи» PinchukArtCentre та «Школи кінокритиків» у рамках Одеського міжнародного кінофестивалю 2012 року, ментор Школи літературної критики і книжкової журналістики “Контекс�-2�, куратор Літературної програми ГОГОЛЬFEST 2013, співкуратор Літературної програми ГОГОЛЬFEST 2014, учасник літературних резиденцій у Фінляндії та Латвії.
У своїй мультивекторній роботі за допомогою комплексного підходу ставить за мету створити цілісне бачення сучасної масової культури: література � кінематограф � мистецтво.
(Source: )
Закінчив Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Кандидат філологічних наук.
Автор понад 150 публікацій у провідних українських ЗМІ та виданнях Німеччини, Сербії, Польщі, США та Білорусі. Вибрані есеї перекладено англійською, польською, сербською, російською мовами.
Куратор “Амнезі� project: відкрита платформа� � літературно-мистецького мультимедійного проекту, підґрунтям для якого стала художня книга «АмнезіЯ», що вийшла друком 2013 р. у видавництві “Електрокнига�. Уривки книжки перекладено англійською, італійською, німецькою, польською та фінською мовами. Проект увійшов в сімку найкращих проектів світу, за версією фестивалю “SOUNDOUT!� (м. Берлін).
Автор збірки оповідань “Понтиїзм�, що вийшла друком 2014 р. у “Видавництв� Кальварія�. Оповідання друкувалися в “Кур’єрі Кривбасу� та на сайті “Українська правда. Життя�. Книга ввійшла в довгі списки премій “Книг� року Бібісі-2014� та “ЛітАкцен� року�.
Автор психотрилера “Астра�, що з’явивс� друком 2015 р. у “Видавництв� Анетти Антоненко�.
Ввійшов до списку “Молод� письменники, з якими варто познайомитись�, складеного виданням “Українська правда�.
Гостьовий редактор спеціальної української теми он-лайн журналу світової літератури Words Without Borders (м. Нью-Йорк, США).
Переклав українською романи Бориса Акуніна “Сокі� і Ластівка� та “Турецький гамбіт� (видавництво “Клу� сімейного дозвілля�, 2012).
Спільно з Богданою Матіяш переклав українською вірші американської художниці Дженні Хольцер («Есеї підбурення», редактор Антоніна Ящук, 2010). Також здійснив переклад кількох інформаційних видань PinchukArtCentre (2010-2012).
Куратор персональної виставки білоруського митця Алєксєя Шинкаренка (“Білоруська фактографія. Частина І�, галерея “Квартира 57�, 27 травня � 9 червня 2013 р.), польсько-української групової фотовиставки “EURO: дві країни � одна історія� (Музей історії міста Києва, 12-30 червня 2013 р.), арт-прогулянки “depARTments� в рамках міжнародного фестивалю “Транскавказія� (14-16 червня 2013 р.). Співкуратор виставки “Амнезі� project: відкрита платформа� (Leteraturhaus Lettretage, Берлін, Німеччина, 28-29 травня 2014 р.) .
Організатор, модератор і учасник численних літературно-мистецьких і освітніх заходів та міжнародних наукових конференцій. В якості куратора Літературної програми PinchukArtCentre (2010-2012) виступив куратором трьох літературних ночей в PinchukArtCentre: «Новітнє мистецтво і література: територія контакту» (17.12.2010), «Новітнє мистецтво і література: територія контакту � 2» (18.03.2011), «Новітнє мистецтво і література: територія контакту � 3» (24.06.2011), літературного марафону �7 про 20� (24.12.2011), а також спеціальних проектів «Чути, щоб бути почутим» (25.11.2011), «Долі окремих людей» (02.03.2012) та «Кровні зв’язк�: вечір запитань до ”Тисяч� та однієї ночі”� (18.08.2012).
Експерт Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2011», учасник «Кураторської платформи» PinchukArtCentre та «Школи кінокритиків» у рамках Одеського міжнародного кінофестивалю 2012 року, ментор Школи літературної критики і книжкової журналістики “Контекс�-2�, куратор Літературної програми ГОГОЛЬFEST 2013, співкуратор Літературної програми ГОГОЛЬFEST 2014, учасник літературних резиденцій у Фінляндії та Латвії.
У своїй мультивекторній роботі за допомогою комплексного підходу ставить за мету створити цілісне бачення сучасної масової культури: література � кінематограф � мистецтво.
(Source: )
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 91 reviews
December 8, 2022
Ох 💔💔💔
Дякую, наплакалась, дуже треба було.
Особлива книжечка, яка займе почесне місце в моїй бібліотеці.
Дякую, наплакалась, дуже треба було.
Особлива книжечка, яка займе почесне місце в моїй бібліотеці.
December 9, 2022
Ми витримаємо. Як Шафка, Півник і Котик. А ця казка буде нагадуванням, що все це й справді було.
Read
December 23, 2022Мене якось терапевтка спитала - "Що б ти сказала собі в дитинстві?" Я припускаю (хоча й не певна), що це про empowerment: хай би які кривди в минулому тобі боліли, тепер ти можеш бути захисницею для тієї меншої вразливішої себе, ти доросла, ти можеш усе порішати. Так от ця книжка з її псевдодитячим форматом - це, здається, якраз і є те саме питання і та сама відповідь. З війною багато хто ніби трошки дитиніє, адже знову не маєш контролю над усім, світ непевний, правила незрозумілі тощо. А книжка, де на очах у читачів дорослішає й виживає кілька поколінь однієї родини, заспокійливо каже, що контроль над життям відновиться, життя триватиме, ми станемо дорослими для себе і навіть для своїх старших. Але я не певна, чи для мене конкретно ця відповідь і ця історія звучать життєствердно.
Переказ сюжету зі спойлерами:
Напевно, когось ця історія підтримує, але конкретно мені проходиться по якихось не тих мозолях, мені це звучить безнадійно-приречено, мовляв, куди ж ти подінешся з цієї камери історії. Почала думати, що підбадьорювало б мене в такому притчевому форматі. Думаю, теза, що не наше минуле, наші старші й наші мертві нас бережуть, а ми бережемо наше минуле, наших старших і наших мертвих, ми тут тепер за старших і впораємося. Знов-таки, не повторювати старі травми (хом'ячити запаси їжі, дивуючи дітей, бо нова війна неминуче настане й дітей треба буде рятувати), а, я прям не знаю, гарантувати, що те наступне покоління вмітиме водити машину і стріляти, аби, якщо постане потреба, в ситуації fight-or-flight вони мали трошки кращі шанси, хай би що вибрали. Але це, загалом, суб'єктивні мозолі, це не про якість книжки, це про мою реакцію.
Натомість якісь випадання в публіцистику, можливо, можна було подавати трошки менше в лоб:
* За тими окупантами прийшли ще інші, з ненависними літерами V і Z, вирізаними на їхніх серцях. Навала безсердечних вампірів і безмозких зомбі. Ці вже російської мови не знали. Та й навіщо знати мову, щоби виконати злочинний наказ? [...] навіть Котику, Півнику й Шафці було зрозуміло, що хто б не віддавав вищі накази, виконували їх прості люди, які були чиїмось сусідами, чоловіками, синами, онуками. І, певно, вони люблять свої родини і свою батьківщину. Та насправді вони просто різники з руками по лікті в крові.
* Соня закопується в рештки минулого своєї родини, щоби розчистити їхнє з бабусею теперішнє і спробувати вигризти майбутнє.
Чи знає Соня щось про війну? Чи може розрізнити на слух тип снаряда, що летить в її бік? Чи може взагалі відрізнити колір форми окупантів? Чи цікавилася вона політикою? Чи слухала російську музику, дивилася російські передачі й шанувала російську літературну класику? З першим російським снарядом, що влучає в сусідній із ними будинок, Соня усвідомлює � її ненависті до ворога вже вистачить на все життя.
Коротше кажучи, я дуже чекала на цю книжку, але, на жаль, це терапія не для мене. Тому тепер дуже чекаю на наступну книжку Михеда, бо мені взагалі страшенно подобаються історії, які він розповідає (у фікшні й нонфікшні), і як вибудовує оповідь, просто ця книжка - не моє.
Переказ сюжету зі спойлерами:
Напевно, когось ця історія підтримує, але конкретно мені проходиться по якихось не тих мозолях, мені це звучить безнадійно-приречено, мовляв, куди ж ти подінешся з цієї камери історії. Почала думати, що підбадьорювало б мене в такому притчевому форматі. Думаю, теза, що не наше минуле, наші старші й наші мертві нас бережуть, а ми бережемо наше минуле, наших старших і наших мертвих, ми тут тепер за старших і впораємося. Знов-таки, не повторювати старі травми (хом'ячити запаси їжі, дивуючи дітей, бо нова війна неминуче настане й дітей треба буде рятувати), а, я прям не знаю, гарантувати, що те наступне покоління вмітиме водити машину і стріляти, аби, якщо постане потреба, в ситуації fight-or-flight вони мали трошки кращі шанси, хай би що вибрали. Але це, загалом, суб'єктивні мозолі, це не про якість книжки, це про мою реакцію.
Натомість якісь випадання в публіцистику, можливо, можна було подавати трошки менше в лоб:
* За тими окупантами прийшли ще інші, з ненависними літерами V і Z, вирізаними на їхніх серцях. Навала безсердечних вампірів і безмозких зомбі. Ці вже російської мови не знали. Та й навіщо знати мову, щоби виконати злочинний наказ? [...] навіть Котику, Півнику й Шафці було зрозуміло, що хто б не віддавав вищі накази, виконували їх прості люди, які були чиїмось сусідами, чоловіками, синами, онуками. І, певно, вони люблять свої родини і свою батьківщину. Та насправді вони просто різники з руками по лікті в крові.
* Соня закопується в рештки минулого своєї родини, щоби розчистити їхнє з бабусею теперішнє і спробувати вигризти майбутнє.
Чи знає Соня щось про війну? Чи може розрізнити на слух тип снаряда, що летить в її бік? Чи може взагалі відрізнити колір форми окупантів? Чи цікавилася вона політикою? Чи слухала російську музику, дивилася російські передачі й шанувала російську літературну класику? З першим російським снарядом, що влучає в сусідній із ними будинок, Соня усвідомлює � її ненависті до ворога вже вистачить на все життя.
Коротше кажучи, я дуже чекала на цю книжку, але, на жаль, це терапія не для мене. Тому тепер дуже чекаю на наступну книжку Михеда, бо мені взагалі страшенно подобаються історії, які він розповідає (у фікшні й нонфікшні), і як вибудовує оповідь, просто ця книжка - не моє.
December 18, 2022
особлива і важлива книга. маленька, тоненька, але сильна і про важливе. про кожного українця/українку після 24-го, який/яка тримаються.
рекомендую.
рекомендую.
December 25, 2022
А не знаю як оцінювати цю книжку, бо як можна оцінити нашу реальність? Щемка казка про сім'ю з Бородянки, про відчайдушну сміливість і пронизуючий страх, про Шафку, яка тримається, про Півника і Котика, які вже стали символами цієї війни.
July 27, 2023
Книга написана у формі дитячої казки. Але насправді вона для дорослих. І описані події, на жаль, дуже реальні. Поки читала - плакала. Але читати точно треба.
May 30, 2023
Ридала 😭💔 дуже щемко!
December 28, 2022
"Кому ти купила дитячу книжку?" - спитала мене мама, гортаючи цю книжку.
"Дитині".
"Якій дитині?" - здивувалася мама, бо всі знайомі діти виїхали за кордон.
"Дитині всередині мене".
Мені здається, що це казка для дорослих. Нам теж треба історії зі щасливим кінцем. Нехай у наших казках є танки, які трощать мирні машини, "прильоти", зруйновані будинки, могили у дворах та страшна-страшна зима. Але в наших історіях є Шафка, є Півник, є Котик. Останні - реальні історії, а не казки.
написав казку, яка дозволила Дитині в середині мене, оплакати перші страшні дні. Повернутися у той лютий-березень та дати волю почуттям - горю, болю та страху. Почуттям, які тоді "замерзли", і тільки зараз потроху тануть. Ці емоції все ніяк не проживуться і не вичерпаються. Коли я все ж плачу, як сьогодні над книжкою, сльози не закінчуються. Боюся, що наплачу ще одне Дніпро, читаючи ще раз "Котика, Півника і Шафку".
P.S. Та Шафка трималася тоді, коли нам це було найбільше потрібно. Так починаються міфи та народні казки. Створення таких історій - терапевтично. Крок уперед до життя ПІСЛЯ війни.
"Дитині".
"Якій дитині?" - здивувалася мама, бо всі знайомі діти виїхали за кордон.
"Дитині всередині мене".
Мені здається, що це казка для дорослих. Нам теж треба історії зі щасливим кінцем. Нехай у наших казках є танки, які трощать мирні машини, "прильоти", зруйновані будинки, могили у дворах та страшна-страшна зима. Але в наших історіях є Шафка, є Півник, є Котик. Останні - реальні історії, а не казки.
написав казку, яка дозволила Дитині в середині мене, оплакати перші страшні дні. Повернутися у той лютий-березень та дати волю почуттям - горю, болю та страху. Почуттям, які тоді "замерзли", і тільки зараз потроху тануть. Ці емоції все ніяк не проживуться і не вичерпаються. Коли я все ж плачу, як сьогодні над книжкою, сльози не закінчуються. Боюся, що наплачу ще одне Дніпро, читаючи ще раз "Котика, Півника і Шафку".
P.S. Та Шафка трималася тоді, коли нам це було найбільше потрібно. Так починаються міфи та народні казки. Створення таких історій - терапевтично. Крок уперед до життя ПІСЛЯ війни.
December 14, 2022
Не знаю чи ця казка власне дитяча, але вона робить боляче. І від неї стає дуже щемко. Вона про циклічність та пам'ять. Про ненависть і любов. Про міць та вразливість. Про втрати, врешті решт.
Я чекала на цю казку відколи Олександр повідомив у фейсбуці, що колись напише про шафку, півника та котика які вистояли.
Це прекрасний символ. Наскільки взагалі такі речі можуть бути прекрасними.
Я чекала на цю казку відколи Олександр повідомив у фейсбуці, що колись напише про шафку, півника та котика які вистояли.
Це прекрасний символ. Наскільки взагалі такі речі можуть бути прекрасними.
December 8, 2022
З часом, думаю, ця книжечка читатимет��ся інакше. Але залишиться таким собі зрізом часу і сприйняття весни 2022 року...
В ній нічого надмірного: ані накручування емоцій, ані навмисного роз'ятрення ран. Лише називання речей своїми іменами.
І все те невловиме, що тримає в собі шафка, яка з усіх сил тримається.
В ній нічого надмірного: ані накручування емоцій, ані навмисного роз'ятрення ран. Лише називання речей своїми іменами.
І все те невловиме, що тримає в собі шафка, яка з усіх сил тримається.
December 7, 2022
«Котик, півник, шафка» Олександра Михеда � одна з перших книг про повномасштабне російське вторгнення. Проте, вона не буде «однією з багатьох». Вона залишиться особливою.
Чи можна назвати казкою реальну історію, яку довелося побачити на власні очі? Не впевнена. Бо що, власне, фантастичного в тому, що речі, до яких прив‘язуєшс� � отримують власний голос та стають сторожами твого дому? Хіба є якоюсь надприродною для нас радість від порятунку з-під завалів домашніх улюбленців, так ніби йдеться про людські життя?
Для якого віку ця книга? Для завчасно подорослілих дітей. Для здитинілих від шоку дорослих. Для всіх, хто пізнав це горе і потребує делікатної та лагідної розмови. Про те, що сталося. Про те, чого слід очікувати.
Бо треба все розкласти по поличках, навіть якщо це полички тієї самої шафки зруйнованого будинку в Бородянці.
Вони витримають.
Чи можна назвати казкою реальну історію, яку довелося побачити на власні очі? Не впевнена. Бо що, власне, фантастичного в тому, що речі, до яких прив‘язуєшс� � отримують власний голос та стають сторожами твого дому? Хіба є якоюсь надприродною для нас радість від порятунку з-під завалів домашніх улюбленців, так ніби йдеться про людські життя?
Для якого віку ця книга? Для завчасно подорослілих дітей. Для здитинілих від шоку дорослих. Для всіх, хто пізнав це горе і потребує делікатної та лагідної розмови. Про те, що сталося. Про те, чого слід очікувати.
Бо треба все розкласти по поличках, навіть якщо це полички тієї самої шафки зруйнованого будинку в Бородянці.
Вони витримають.
March 23, 2023
Дуже сильна книжка з крутезними ілюстраціями.
December 12, 2022
Це було, кхм, боляче 💔 але водночас, так вчасно і потрібно. Тримаємось!
December 6, 2022
маленький щемливий уламок цієї війни.
маленьке нагадування пам’ятат� (те, що навряд можна забути).
маленьке нагадування триматись.
як шафка.
і півник.
і котик.
маленьке нагадування пам’ятат� (те, що навряд можна забути).
маленьке нагадування триматись.
як шафка.
і півник.
і котик.
November 18, 2023
Це здавалося б казка, але зовсім не про щасливі події. Історія однієї сім’� та Шафку � зроблену дідусем Петром, Півника � подарованого на свято та Котика � врятованого онукою Софією. Ці речі та котик в казці символи незламності кожного українця. Бо ми маємо витримати все те, що випало на нашу долю як Шафка, Півник та Котик, як би важко та боляче не було.
Бородянка, 24 лютого і бабуся Ліза знову повертається в минуле, де їй вже довелося пережити війну з совєтськими визволителями. Вона розуміє, що зараз буде точно так само, але вона більше не хоче ховатися та тікати. Вона хоче дивитися їм в очі та бути сильною. З нею залишається онука Софія, яка спочатку просить бабусю зібрати речі та поїхати, але бабуся не може кинути Шафку. І це для мене було якось дуже тригерно, бо ми свою бабусю також не могли вмовити поїхати, постійно чули у відповідь на наші прохання: «тут же квартира, все моє життя, куди я поїду». Ця прив’язк� до речей тоді мене просто вбивала і зараз, читаючи це, я знову загадала свої почуття.
Навіть в цій казці ми бачимо, що все могло б бути інакше, якби не речі, до яких була прив’язан� бабуся. І з одного боку я розумію, що автор хотів нам показати саме цими речами, а з іншого, я ніколи не зрозумію, як речі можуть бути важливіші за власне життя.
І ще з мінусів, що все якось циклічно-песимістично � бабуся була впевнена, що війна буде знову і ось це сталося. Тобто ніякого світлого майбутнього, треба сидіти та чекати поки загарбники знову прийдуть на нашу землю.
Але в цілому книга непогана, читається швидко, можна читати з дітьми.
Бородянка, 24 лютого і бабуся Ліза знову повертається в минуле, де їй вже довелося пережити війну з совєтськими визволителями. Вона розуміє, що зараз буде точно так само, але вона більше не хоче ховатися та тікати. Вона хоче дивитися їм в очі та бути сильною. З нею залишається онука Софія, яка спочатку просить бабусю зібрати речі та поїхати, але бабуся не може кинути Шафку. І це для мене було якось дуже тригерно, бо ми свою бабусю також не могли вмовити поїхати, постійно чули у відповідь на наші прохання: «тут же квартира, все моє життя, куди я поїду». Ця прив’язк� до речей тоді мене просто вбивала і зараз, читаючи це, я знову загадала свої почуття.
Навіть в цій казці ми бачимо, що все могло б бути інакше, якби не речі, до яких була прив’язан� бабуся. І з одного боку я розумію, що автор хотів нам показати саме цими речами, а з іншого, я ніколи не зрозумію, як речі можуть бути важливіші за власне життя.
І ще з мінусів, що все якось циклічно-песимістично � бабуся була впевнена, що війна буде знову і ось це сталося. Тобто ніякого світлого майбутнього, треба сидіти та чекати поки загарбники знову прийдуть на нашу землю.
Але в цілому книга непогана, читається швидко, можна читати з дітьми.
May 29, 2024
Важливе: книга очевидячки написана для дорослих (цільова авдиторія - віку наймолодшої героїні, покоління мілленіалів), але чомусь всюди подається як дитяча книжка і продається в дитячому відділі (наприклад, в Книгарні Є). Якщо ви думаєте купити це дітям - будь ласка, не треба! З дітьми необхідно говорити про війну, але
не так
.
Книга написана на початку вторгнення і несе в собі потужний зарад горя та страху; усвідомлення війни в ній скоріше рефлективне, ніж рефлексійне. Мене особисто вона довела до істеричного плачу, особливо магічно-реалістичними елементами (шафка та півник, що мають почуття, таємне укриття, де можна сховати від окупантів молоду дівчину, тощо). Текст не намагається втамувати внутрішній біль від жахливих подій чи якось зарадити читачу, що робить його продуктом свого часу, достойним уваги та визнання як нагадування про наші емоції й гостре сприйняття трагедії тоді, коли ми ще могли щось відчувати.
Книга написана на початку вторгнення і несе в собі потужний зарад горя та страху; усвідомлення війни в ній скоріше рефлективне, ніж рефлексійне. Мене особисто вона довела до істеричного плачу, особливо магічно-реалістичними елементами (шафка та півник, що мають почуття, таємне укриття, де можна сховати від окупантів молоду дівчину, тощо). Текст не намагається втамувати внутрішній біль від жахливих подій чи якось зарадити читачу, що робить його продуктом свого часу, достойним уваги та визнання як нагадування про наші емоції й гостре сприйняття трагедії тоді, коли ми ще могли щось відчувати.
January 15, 2024
Поступово підступаю до літератури про сучасну війну, і обрати цю казку (яку мені не дуже хочеться називати казкою) було правильним кроком. Вона роз'ятрює рани, але водночас лишає по собі надію. Буде боляче, але це важливий крок, щоб не забувати події і людей, яких так жорстоко вбивали просто бо вони були українцями.
January 2, 2023
❤️❤️č❤️č�
February 12, 2023
Важко якось оцінити таку болісну історію описану в цій казці, живучі в часи цієї історії.
Книга безумовно варта вашої уваги і часу.
Приємно читати мову автора! В захваті від мовних обертів, порівнянь і образних висловів.
Проплакала з другої до останньої сторінки.
Автору сил і повернння додому живим і здоровим!
Книга безумовно варта вашої уваги і часу.
Приємно читати мову автора! В захваті від мовних обертів, порівнянь і образних висловів.
Проплакала з другої до останньої сторінки.
Автору сил і повернння додому живим і здоровим!
December 4, 2022
Сашко зробив так, щоби ми всі прожили Бородянку, провідчували її та зраділи звільненню. Емоційно це короткий текст схожий на тізер війни, на коротку форму для уяви далекої від бойових дій людини. Чи навіть для дитини. Поширюйте!
August 3, 2023
Обридалася. Дуже хочу, щоб цю книжку переклали іноземними мовами.
December 4, 2022
«Як закінчиться ця казка, нам не знати. Але ця війна точно закінчиться нашою Перемогою»
February 17, 2023
Маленька книжечка про наші символи незламності💙💛
🇺🇦На презентації цієї книжки у галереї "Лавра" (саме там я побачила оригінальну шафку і півника з Бородянки) Олександр Михед говорив про точку опори, яку кожному з нас важливо знайти, щоб встояти під час війни. Для багатьох українців прикладом незламності стали шафка і півник зі зруйнованої російськими обстрілами Бородянки, фото з якими облетіло увесь світ.
🌟Ця історія про те, що для нас так важливо і цінно. Це книжка про історичну пам'ять, про переживання Другої світової війни і російсько-української, про те, що нас сформувало, чому ми саме такі. Шафка для бабусі Лізи була як велика комора, в яку могло вміститися все: і посуд, який так рідко звідти діставали, і ковдри, в яких були сповиті її діти, і сімейні фотоальбоми, і медалі героїв праці союзу, якого вже не існує, і припасене на похорон, і серцеві краплі із запахом горя, як вважає Соня, онука Лізи. Але найбільше мене вразило те, що бабуся Ліза вважала мегаскарбом: "Сіль. Сірники. Борошно. Сухарі. Мотузка. Олія. Пачки з гречкою, вже окуповані кількома поколіннями молі. Вона називала себе білочкою і пояснювала, що має робити припаси на довгу-довгу зиму, яка може раптом вторгнутись". Знайома ситуація?
🌟Образ Шафки мені дуже нагадав образ скрині з книжки Катерини Єгорушкіної "Скриня", адже по суті шафки замінили скрині у сучасному вжитку. І там, і там зберігали найцінніше.
🌟Півник переконує Шафку і Котика, що він родом з Мальорки, а не з Василькова (назва "майоліка" походить саме з Мальорки, до речі). Ось яка його місія була в родині бабусі Лізи: "Мав чатувати спокій родини, попереджати небезпеки та дзвінким голосом пробудити своїх, коли гряне найтужливіша, безпросвітна ніч. Коли зупиняться годинники, згаснуть зорі та палатиме небо. Як це було в Петрусевому й Лізиному дитинстві, коли гриміла Велика війна".
😻Котик, якого семирічна Соня принесла в дім, виявився кішкою, але Соня так і називала руде кошеня Котиком: "Котик змалечку вчилася стояти за себе. Коли Півник і Шафка намагалися жартувати над Котиковою кличкою, вона вчилася супитися і справляти загрозливе враження".
🌟З одного боку йде оповідь про родину - бабусю Лізу, дядька Андрія і внучку Соню, а з іншого - спілкуються начебто казкові Котик, Півник і Шафка. Отаке реалістично-казкове переплетення.
🌟Ось як починається 24 лютого 2022 року для цих трьох казкових персонажів: "Півник не може бити на сполох, крику не прорватися крізь пил і порох, що забив йому горлянку. Шафка здригається. Кліпає сервізами й про всяк випадок дбайливо обгортає дверцятами сімейні скарби. Кішка схоплюється з Лізиного ліжка й застрибує в кубельце всередині Шафки - нічого доброго це гуркотіння не віщує".
🌟А що робить Соня, коли прокидається від вибухів і дізнається про війну? Вона йде у підвал, розчищає його і облаштовує там укриття: "Соня закопується в рештки минулого своєї родини, щоби розчистити їхнє з бабусею теперішнє і спробувати вигризти майбутнє. Соня не довго пробула в підвалі, та відчуває, що, розчистивши завали сімейних історій, починає краще розуміти свою бабусю". Бо Бабуся Ліза постійно переживає флешбеки з іншої війни, яку вона називає Великою і під час якої блукала розбомбленим будинком, шукаючи батьків.
🌟До глибини душі зворушлива книжка про війну і її проживання, її не можна читати швидко, бо вона, як та Шафка - так мало сторінок, але так багато змісту і підтексту. Ця історія болюча, але водночас надзвичайно життєстверджувальна: "Навіть після безкінечного жаху настане нове життя. Життя, що берегтиме пам'ять про зло. Життя, що берегтиме пам'ять про добро, любов і дружбу. Як закінчиться ця казка, нам не знати. Але ця війна точно закінчиться нашою Перемогою".
🇺🇦На презентації цієї книжки у галереї "Лавра" (саме там я побачила оригінальну шафку і півника з Бородянки) Олександр Михед говорив про точку опори, яку кожному з нас важливо знайти, щоб встояти під час війни. Для багатьох українців прикладом незламності стали шафка і півник зі зруйнованої російськими обстрілами Бородянки, фото з якими облетіло увесь світ.
🌟Ця історія про те, що для нас так важливо і цінно. Це книжка про історичну пам'ять, про переживання Другої світової війни і російсько-української, про те, що нас сформувало, чому ми саме такі. Шафка для бабусі Лізи була як велика комора, в яку могло вміститися все: і посуд, який так рідко звідти діставали, і ковдри, в яких були сповиті її діти, і сімейні фотоальбоми, і медалі героїв праці союзу, якого вже не існує, і припасене на похорон, і серцеві краплі із запахом горя, як вважає Соня, онука Лізи. Але найбільше мене вразило те, що бабуся Ліза вважала мегаскарбом: "Сіль. Сірники. Борошно. Сухарі. Мотузка. Олія. Пачки з гречкою, вже окуповані кількома поколіннями молі. Вона називала себе білочкою і пояснювала, що має робити припаси на довгу-довгу зиму, яка може раптом вторгнутись". Знайома ситуація?
🌟Образ Шафки мені дуже нагадав образ скрині з книжки Катерини Єгорушкіної "Скриня", адже по суті шафки замінили скрині у сучасному вжитку. І там, і там зберігали найцінніше.
🌟Півник переконує Шафку і Котика, що він родом з Мальорки, а не з Василькова (назва "майоліка" походить саме з Мальорки, до речі). Ось яка його місія була в родині бабусі Лізи: "Мав чатувати спокій родини, попереджати небезпеки та дзвінким голосом пробудити своїх, коли гряне найтужливіша, безпросвітна ніч. Коли зупиняться годинники, згаснуть зорі та палатиме небо. Як це було в Петрусевому й Лізиному дитинстві, коли гриміла Велика війна".
😻Котик, якого семирічна Соня принесла в дім, виявився кішкою, але Соня так і називала руде кошеня Котиком: "Котик змалечку вчилася стояти за себе. Коли Півник і Шафка намагалися жартувати над Котиковою кличкою, вона вчилася супитися і справляти загрозливе враження".
🌟З одного боку йде оповідь про родину - бабусю Лізу, дядька Андрія і внучку Соню, а з іншого - спілкуються начебто казкові Котик, Півник і Шафка. Отаке реалістично-казкове переплетення.
🌟Ось як починається 24 лютого 2022 року для цих трьох казкових персонажів: "Півник не може бити на сполох, крику не прорватися крізь пил і порох, що забив йому горлянку. Шафка здригається. Кліпає сервізами й про всяк випадок дбайливо обгортає дверцятами сімейні скарби. Кішка схоплюється з Лізиного ліжка й застрибує в кубельце всередині Шафки - нічого доброго це гуркотіння не віщує".
🌟А що робить Соня, коли прокидається від вибухів і дізнається про війну? Вона йде у підвал, розчищає його і облаштовує там укриття: "Соня закопується в рештки минулого своєї родини, щоби розчистити їхнє з бабусею теперішнє і спробувати вигризти майбутнє. Соня не довго пробула в підвалі, та відчуває, що, розчистивши завали сімейних історій, починає краще розуміти свою бабусю". Бо Бабуся Ліза постійно переживає флешбеки з іншої війни, яку вона називає Великою і під час якої блукала розбомбленим будинком, шукаючи батьків.
🌟До глибини душі зворушлива книжка про війну і її проживання, її не можна читати швидко, бо вона, як та Шафка - так мало сторінок, але так багато змісту і підтексту. Ця історія болюча, але водночас надзвичайно життєстверджувальна: "Навіть після безкінечного жаху настане нове життя. Життя, що берегтиме пам'ять про зло. Життя, що берегтиме пам'ять про добро, любов і дружбу. Як закінчиться ця казка, нам не знати. Але ця війна точно закінчиться нашою Перемогою".
February 19, 2023
Чудова книга, яку хочу, щоб прочитало все більше людей і всі наступні покоління! Це наша реальність.
Також книга викликала в мене все більше ненависті, хоча думала, що не можна ненавидіти більше.
Автору сил і наснаги!
Скоро наша П-Е-Р-Е-М-О-Г-А!
#котикпівникшафка
Також книга викликала в мене все більше ненависті, хоча думала, що не можна ненавидіти більше.
Автору сил і наснаги!
Скоро наша П-Е-Р-Е-М-О-Г-А!
#котикпівникшафка
June 14, 2023
Щемливий текст, хоч і недитячий.
June 19, 2023
Послухала також на Абуку. Дуже боляче. Але я не впевнена, що ті, хто нашу війну не проживають, відчують те саме.
January 26, 2023
"Котик, Півник і Шафка" Олександр Михед
Колись у них був мир, було майбутнє, був будинок, була Шафка, був Півник, був Котик. Був гарячий борщ на плиті. Було все.
А тоді прийшли росіяни і принесли хаос.
Мир перетворився на війну.
Майбутнє розсипалося на атоми, будинок перетворився на попіл.
Борщ виїли окупанти, а Шафка, Півник і Котик стали новими символами незламності.
У першу мить, побачивши нову книжечку Олександра Михеда, я була трішки розчарована її розміром - маленька, майже кишеньковий формат, тонесенька.
Історія така проста, але така болюча.
Люди під одним дахом, які по-справжньому пізнають одні одних аж під час війни.
Про братські могили поміж будинками, про танки, що перемелювали автомобілі з людьми всередині.
Так і хотілося б сказати :"не вірю, такого бути не може", та всі ми знаємо, що саме так і було. Зовсім недавно. І є зараз.
Книжку цю треба мати обов'язково. Але як її читати і не плакати, не стискати зуби від ненависті, не проклинати росіян —� не знаю.
Колись у них був мир, було майбутнє, був будинок, була Шафка, був Півник, був Котик. Був гарячий борщ на плиті. Було все.
А тоді прийшли росіяни і принесли хаос.
Мир перетворився на війну.
Майбутнє розсипалося на атоми, будинок перетворився на попіл.
Борщ виїли окупанти, а Шафка, Півник і Котик стали новими символами незламності.
У першу мить, побачивши нову книжечку Олександра Михеда, я була трішки розчарована її розміром - маленька, майже кишеньковий формат, тонесенька.
Історія така проста, але така болюча.
Люди під одним дахом, які по-справжньому пізнають одні одних аж під час війни.
Про братські могили поміж будинками, про танки, що перемелювали автомобілі з людьми всередині.
Так і хотілося б сказати :"не вірю, такого бути не може", та всі ми знаємо, що саме так і було. Зовсім недавно. І є зараз.
Книжку цю треба мати обов'язково. Але як її читати і не плакати, не стискати зуби від ненависті, не проклинати росіян —� не знаю.
January 15, 2023
Іноді про війну треба говорити прямо, деяким історіям це іде на користь. Ця книжка є документом початку великої війни і нагадуванням її нелюдського обличчя. Але казкою вона не є, хоч скільки красивих ілюстрацій до неї не роби�
December 8, 2022
В інсті я описала емоції. Тут спробую стуктуровано. Казки для дорослих, зовсім не казки. Це досвід багатьма з нас прожитий, пережитий, побачений.
Казка коротенька, емоційна, тепер сиджу і думаю, як же краще описати. Та Михед вже описав. Події на Київщині, які з жахом проживало більшість з нас. Ососбисто я чула сиренами, вибухами, відчувала, як будинок підстрибує. На щастя, я жива. Не всі герої цією казки про щасливий кінець. Це про пам’ят� і про те, що неможливо забути. Прочитати, осмислити - раджу!
Казка коротенька, емоційна, тепер сиджу і думаю, як же краще описати. Та Михед вже описав. Події на Київщині, які з жахом проживало більшість з нас. Ососбисто я чула сиренами, вибухами, відчувала, як будинок підстрибує. На щастя, я жива. Не всі герої цією казки про щасливий кінець. Це про пам’ят� і про те, що неможливо забути. Прочитати, осмислити - раджу!
April 10, 2023
Йдіть і читайте вже прямо зараз! Але приготуйте хустинку якусь, щоб не витирати сльози майкою, як я.
Displaying 1 - 30 of 91 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.