What do you think?
Rate this book
Трохи пітьми
Влітку на далекій полонині в Карпатах відбувається з'їзд неформалів: панків, хіпі та інших. Однак цього разу хтось планує влаштувати свій шокуючий фестиваль у фестивалі � шаманський сеанс масового суїциду. Шестеро учасників фестивалю самогубців: мазохістка, екстрасенс-невдаха, двійко дівчат із фобією переслідування із потойбічного світу, розчарований молодий програміст, а також наш герой, панк та алхімік з глибокою душевною травмою, яка не дає йому спокою. Ці люди вирішують погодитися на сумнівну пропозицію: під патронатом знайомого екстрасенса взяти участь у сеансі шаманського зцілення, який приводить до драматичного фіналу�
288 pages, Hardcover
First published January 1, 2007
6 people are currently reading
109 people want to read
About the author
Lyubko Deresh
27books138followersЛюбко Дереш (* 10 серпня 1984, Пустомити, Україна) � сучасний український письменник. Повне ім'я � Любомир Андрійович Дереш.
Народився у місті Пустомити Львівської області, закінчив Львівський фізико-математичний ліцей та економічний факультет Львівського університету.
В 15 років Любко Дереш написав свій перший роман � «Культ», а виданий він був, коли автору виповнилося вісімнадцять. Книга молодого письменника відразу ж викликала неабияку хвилю пристрасних дебатів у молодіжних кав’ярнях і модних редакціях. Роман був перекладений на кілька іноземних мов.
Згодом вийшли романи Дереша, які стали національними бестселерами («Поклоніння ящірці», «Архе», «Намір!», «Трохи пітьми», «Голова Якова»).
Lyubko Deresh (* 10 August 1984, Pystomyty, Ukraine) � is a contemporary Ukrainian writer. Full name � Liubomyr Andriyovych Deresh.
Born in Pystomyty near Lviv, in 1984, Deresh graduated from Lviv physics-mathimatics lyceum and got his undergraduate degree in Economics from Lviv University.
At the age of 15 Deresh wrote his first novel, Cult (an excert from Cult was translated by Peter Constantine and published in the "Fiction" magazine in 2008), which he managed to publish 3 years later in 2001 when he turned eighteen. Young writer's quickly gained prominence thanks to the success of Cult. The novel has been translated into multiple languages.
Afterwards, Deresh published a number of successful novels, among them «Of lizard generation», «Архе», «Intent!», «A bit of darkness», «Yakov's head»).
Source/джерело: Wikipedia
Народився у місті Пустомити Львівської області, закінчив Львівський фізико-математичний ліцей та економічний факультет Львівського університету.
В 15 років Любко Дереш написав свій перший роман � «Культ», а виданий він був, коли автору виповнилося вісімнадцять. Книга молодого письменника відразу ж викликала неабияку хвилю пристрасних дебатів у молодіжних кав’ярнях і модних редакціях. Роман був перекладений на кілька іноземних мов.
Згодом вийшли романи Дереша, які стали національними бестселерами («Поклоніння ящірці», «Архе», «Намір!», «Трохи пітьми», «Голова Якова»).
Lyubko Deresh (* 10 August 1984, Pystomyty, Ukraine) � is a contemporary Ukrainian writer. Full name � Liubomyr Andriyovych Deresh.
Born in Pystomyty near Lviv, in 1984, Deresh graduated from Lviv physics-mathimatics lyceum and got his undergraduate degree in Economics from Lviv University.
At the age of 15 Deresh wrote his first novel, Cult (an excert from Cult was translated by Peter Constantine and published in the "Fiction" magazine in 2008), which he managed to publish 3 years later in 2001 when he turned eighteen. Young writer's quickly gained prominence thanks to the success of Cult. The novel has been translated into multiple languages.
Afterwards, Deresh published a number of successful novels, among them «Of lizard generation», «Архе», «Intent!», «A bit of darkness», «Yakov's head»).
Source/джерело: Wikipedia
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
July 12, 2024
Намішали ото каменя синього гімна гусиного... Є яскраві описи та діалоги, але питань більше ніж відповідей та потенціал Шипоту як місця дії не розкритий.
April 12, 2021
Колись на «Літакценті» я надибав статтю Олександра Стусенка «Любко Дереш: історія хвороби». В коментарях її обізвали злою і знущальною. Як приклад поверхневого аналізу та несправедливості коментатори наводили роман «Трохи пітьми». Дереша я читав дуже давно, ще коли вийшов друком «Культ», і пам’ята�, як здивувався його популярності: суміш Кінга-Лавкрафта плюс побутописання. Малувато як для вундеркінда. Пару років тому перечитав «Культ» та «Поклоніння ящірці» і думка моя не змінилася, лише всі недоліки стали яснішими. Описати творчість Дереша одним реченням можна так: Хлопець грається в постмодернізм. У підсумку маємо фанфік. Тягнемо у твір все улюблене і не хвилюємося про доцільність елементів у романі. Хай буде. Так красіво!
Попри все я вирішив вивчити дерешівську пітьму ретельніше. Підлітки є, рок-музика та індастріал є, Йог-Сотота нема. Вже легше. Якщо коротко то, ідея хороша, та виконання шкутильгає. Проблема в тому, що автор ніяк не може опанувати потрібну інтонацію. Хочеш підліткову трагедію, а натомість виходить суцільний капслок: ПОДИВІТЬСЯ ЯК СТРАШНО І МОТОРОШНО! Ви не бачити, що герої страждають? Сльози є, біль є, співпереживання нема. Наче дивишся серіал, в якому актори переграють. Тому історія протистояння і прокляття Лорною Йостека розсмішила, бо нагадала страшні дитячі оповідки про «гроб на кольосіках». Тільки тут вже підлітки, тож замість жахливої руки нас лякають демонами і сигілами. Правда страху після таких оповідей не більше, ніж після перегляду дурнуватої телепередачі про екстрасенсів. Запам’яталис� мені історії про навіженого таксидерміста (огидно і цікаво) та напівзамурованого у кабінеті Аліка. Також у автора проблеми із персонажами: один з них уходить в гори і� все. Якби ж він був другорядним, але ж ні, важливий оповідач.
Ідея чудова, виконання на трієчку. Пітьма вийшла трохи незграбною
Попри все я вирішив вивчити дерешівську пітьму ретельніше. Підлітки є, рок-музика та індастріал є, Йог-Сотота нема. Вже легше. Якщо коротко то, ідея хороша, та виконання шкутильгає. Проблема в тому, що автор ніяк не може опанувати потрібну інтонацію. Хочеш підліткову трагедію, а натомість виходить суцільний капслок: ПОДИВІТЬСЯ ЯК СТРАШНО І МОТОРОШНО! Ви не бачити, що герої страждають? Сльози є, біль є, співпереживання нема. Наче дивишся серіал, в якому актори переграють. Тому історія протистояння і прокляття Лорною Йостека розсмішила, бо нагадала страшні дитячі оповідки про «гроб на кольосіках». Тільки тут вже підлітки, тож замість жахливої руки нас лякають демонами і сигілами. Правда страху після таких оповідей не більше, ніж після перегляду дурнуватої телепередачі про екстрасенсів. Запам’яталис� мені історії про навіженого таксидерміста (огидно і цікаво) та напівзамурованого у кабінеті Аліка. Також у автора проблеми із персонажами: один з них уходить в гори і� все. Якби ж він був другорядним, але ж ні, важливий оповідач.
Ідея чудова, виконання на трієчку. Пітьма вийшла трохи незграбною
October 13, 2022
Мені видається, що "Трохи пітьми", стала переломною книгою в Любка.
Тим моментом в творчості, коли автору вдалось таки сісти на електричку "Мідні Буки - Львів".
Макабрастичне минуле почало потроху залишатись позаду. Відгомон древніх Лавкрафтіанських деміургів був приглушений медитативним "туду-тудух, туду-тудух, туду-тудух". Медитативне "туду-тудух, туду-тудух, туду-тудух" було перекрито бунтарськими голосами усілякої неформальщини, що бажала показати світу своє "Я". Своє "Я" котре вилилось згодом в постмодерністське "Архе". Своє "Я", котре продовжило пошук себе в подальших, зріліших, творах Дереша.
Книга про фестиваль самогубців, котрий має місце в самому серці фестивалю життя та бунтарства. Самогубці на Шипоті? Серйозно? В мому розумінні це скоріше метафора на наркоманів в реабілітаційному центрі.
Усі персонажі пройшли цей шлях зцілення до кінця. Через Відторгнення та Усвідомлення свого покаліченого життя, вони набрались Рішучості, та почали Діяти набуваючи Чинності в цьому широкому, та таємничому світі. Не всі змогли пройти лікування, і їх фігуральне самогубство заради якого вони усі зібрались, таки формалізувалось у дії, котрі привели їх до забуття.
Маю чітке внутрішнє переконання, що за усією обсценною лексикою, духом початку нульових, за усіма гидливими чи метафізичними образами - стоїть дещо глибше, та набагато фундаментальніше. Щось - в чому, якщо пригледітись, можна побачити того Дереша, якого ми можемо зараз зустріти на вулиці.
Тим моментом в творчості, коли автору вдалось таки сісти на електричку "Мідні Буки - Львів".
Макабрастичне минуле почало потроху залишатись позаду. Відгомон древніх Лавкрафтіанських деміургів був приглушений медитативним "туду-тудух, туду-тудух, туду-тудух". Медитативне "туду-тудух, туду-тудух, туду-тудух" було перекрито бунтарськими голосами усілякої неформальщини, що бажала показати світу своє "Я". Своє "Я" котре вилилось згодом в постмодерністське "Архе". Своє "Я", котре продовжило пошук себе в подальших, зріліших, творах Дереша.
Книга про фестиваль самогубців, котрий має місце в самому серці фестивалю життя та бунтарства. Самогубці на Шипоті? Серйозно? В мому розумінні це скоріше метафора на наркоманів в реабілітаційному центрі.
Усі персонажі пройшли цей шлях зцілення до кінця. Через Відторгнення та Усвідомлення свого покаліченого життя, вони набрались Рішучості, та почали Діяти набуваючи Чинності в цьому широкому, та таємничому світі. Не всі змогли пройти лікування, і їх фігуральне самогубство заради якого вони усі зібрались, таки формалізувалось у дії, котрі привели їх до забуття.
Маю чітке внутрішнє переконання, що за усією обсценною лексикою, духом початку нульових, за усіма гидливими чи метафізичними образами - стоїть дещо глибше, та набагато фундаментальніше. Щось - в чому, якщо пригледітись, можна побачити того Дереша, якого ми можемо зараз зустріти на вулиці.
December 18, 2019
Трохи статично) Але все одно круто: пітьмяно, страшно, гидко, стрьомно. Книга видалась мені суцільним сеансом у психотерапевта.
October 10, 2022
Дурка трохи ряльно
November 18, 2024
Ця книжка потрапила до мене абсолютно випадково, але я рада, що таки потрапила.
З творчістю Любка Дереша я знайома зовсім трохи, до цього читала лише «Культ» і «Там, де вітер» й ця книжка за настроєм та атмосферою, звісно, більше схожа на «Культ».
На Шипіт прибуває група людей, що запрошені на такий собі «Фестиваль самогубців». Шестеро головних героїв мають важке минуле й купу секретів, про які нам ще доведеться дізнатися. А завдяки таємничому екстрасенсу-невдасі Аліку усі вони за кілька днів переживають трансформацію, щоб повернутися (або ні?) вже зовсім іншими людьми.
Протягом усієї історії я ставила собі лише одне питання: «Що, чорт забирай, тут несеться?». Але це і було круто, кожна сторінка дивувала, бо обставини й головні герої такі, що майже неможливо здогадатися що ж вони втнуть далі. Багато фантастики, містики, психології та символізму.
Насправді вже дуже люблю стиль Дереша, читається легко і швидко, водночас ти дійсно відчуваєш те, що відчувають герої, поринаєш в цю атмосферу, спостерігаєш і проживаєш їхні історії разом із ними. Купу моментів у книжці я виділила стікерами, аби згодом перечитувати й знову відчувати ті захопливі емоції, що й вперше. До речі про емоції, одна з моїх подруг, мабуть, втомилася слухати мої голосові з коментарями та враженнями від прочитаного, але стійко терпіла і навіть знайшла персонажку, яка припала їй до душі найбільше.
Під час написання відгуку я дізналася, що цю книжку збиралися екранізувати. Фільм мав вийти в 2023 році, але, звісно, не зміг. Сподіваюся згодом ми його таки побачимо, бо це точно має бути щось круте. Я говорила, говорю і буду говорити, що книжки українських письменників і письменниць це шикарний матеріал для екранізації, тож хочеться вірити, що в майбутньому нас чекає багато крутих фільмів.
Тож що в підсумку по книжці? Вона крута, справді крута. Але, як і вся творчість Любка Дереша, підійде не всім. Якщо ж ви готові до неочікуваних поворотів, сміливих і шокуючих історій та містичної атмосфери, то ця книга для вас.
9/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
З творчістю Любка Дереша я знайома зовсім трохи, до цього читала лише «Культ» і «Там, де вітер» й ця книжка за настроєм та атмосферою, звісно, більше схожа на «Культ».
На Шипіт прибуває група людей, що запрошені на такий собі «Фестиваль самогубців». Шестеро головних героїв мають важке минуле й купу секретів, про які нам ще доведеться дізнатися. А завдяки таємничому екстрасенсу-невдасі Аліку усі вони за кілька днів переживають трансформацію, щоб повернутися (або ні?) вже зовсім іншими людьми.
Протягом усієї історії я ставила собі лише одне питання: «Що, чорт забирай, тут несеться?». Але це і було круто, кожна сторінка дивувала, бо обставини й головні герої такі, що майже неможливо здогадатися що ж вони втнуть далі. Багато фантастики, містики, психології та символізму.
Насправді вже дуже люблю стиль Дереша, читається легко і швидко, водночас ти дійсно відчуваєш те, що відчувають герої, поринаєш в цю атмосферу, спостерігаєш і проживаєш їхні історії разом із ними. Купу моментів у книжці я виділила стікерами, аби згодом перечитувати й знову відчувати ті захопливі емоції, що й вперше. До речі про емоції, одна з моїх подруг, мабуть, втомилася слухати мої голосові з коментарями та враженнями від прочитаного, але стійко терпіла і навіть знайшла персонажку, яка припала їй до душі найбільше.
Під час написання відгуку я дізналася, що цю книжку збиралися екранізувати. Фільм мав вийти в 2023 році, але, звісно, не зміг. Сподіваюся згодом ми його таки побачимо, бо це точно має бути щось круте. Я говорила, говорю і буду говорити, що книжки українських письменників і письменниць це шикарний матеріал для екранізації, тож хочеться вірити, що в майбутньому нас чекає багато крутих фільмів.
Тож що в підсумку по книжці? Вона крута, справді крута. Але, як і вся творчість Любка Дереша, підійде не всім. Якщо ж ви готові до неочікуваних поворотів, сміливих і шокуючих історій та містичної атмосфери, то ця книга для вас.
9/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
August 23, 2022
З творчістю Дереша майже незнайома, єдине що до цього читала - Намір.
Що там, що тут я ржу із вдало та смішно підібраних матюків чи суржика, мені подобається мова викладу просто тому, що вона така жива й невимушена.
Щодо сюжету, як і в Намірі, надто багато ліній, які нікуди не приводять, або я не знайшла в них сенсу. І це мабуть окей, бо не все повинно мати сенс, інакше було б надто нудно.
Здається, ніби автор хоче налякати, напустити якоїсь містики та темряви. Однак, особисто мене деякі огидні життєві історії лякають набагато більше за усі «демонічні», «лавкрафтівські» елементи. Наприклад, лінія Вітаса, що вирощував гній на своєму тілі, та керував групою малих хуліганів-ґвалтівників, чи Лорни, що в компанії наріків ширяє якусь дічь, і те як повсюди, куди не глянь, підлітки на постій щось приймають та не мають меж своїй жорстокості.
Книга загалом дуже легко читається і в якийсь момент я не могла відірватися, мені справді було цікаво чим усе це закінчиться й до чого веде. Кінець мабуть саме такий яким він і повинен був бути - як кінець гіпнозу, коли відкриваєш очі і наче переродився, щось у собі поладнав. В деяких моментах я ніби про себе читала слово в слово, що дуже вразило. Реально, ніби мої думки висловлює якийсь персонаж.
Тож, окрім відразливих епізодів, мені зайшло і якось навіть дало якесь душевне полегшення. Скоріш за все, то індивідуальне.
Що там, що тут я ржу із вдало та смішно підібраних матюків чи суржика, мені подобається мова викладу просто тому, що вона така жива й невимушена.
Щодо сюжету, як і в Намірі, надто багато ліній, які нікуди не приводять, або я не знайшла в них сенсу. І це мабуть окей, бо не все повинно мати сенс, інакше було б надто нудно.
Здається, ніби автор хоче налякати, напустити якоїсь містики та темряви. Однак, особисто мене деякі огидні життєві історії лякають набагато більше за усі «демонічні», «лавкрафтівські» елементи. Наприклад, лінія Вітаса, що вирощував гній на своєму тілі, та керував групою малих хуліганів-ґвалтівників, чи Лорни, що в компанії наріків ширяє якусь дічь, і те як повсюди, куди не глянь, підлітки на постій щось приймають та не мають меж своїй жорстокості.
Книга загалом дуже легко читається і в якийсь момент я не могла відірватися, мені справді було цікаво чим усе це закінчиться й до чого веде. Кінець мабуть саме такий яким він і повинен був бути - як кінець гіпнозу, коли відкриваєш очі і наче переродився, щось у собі поладнав. В деяких моментах я ніби про себе читала слово в слово, що дуже вразило. Реально, ніби мої думки висловлює якийсь персонаж.
Тож, окрім відразливих епізодів, мені зайшло і якось навіть дало якесь душевне полегшення. Скоріш за все, то індивідуальне.
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 13, 2021
Писатель, хочешь писать? Так пиши! Не смотри, каким образом это воспримут окружающие. Ты жи��ёшь в такое время, когда всё дозволяется. Либо ты живёшь там, где тебе так позволяют делать. Или тебе настолько безразлично, как будешь понят читателем, что способен презреть абсолютно всех, кроме себя. Вот с таким настроением должен был подходить Любко Дереш к новой книге. Вновь он не посчитал нужным задуматься, для кого и для чего создаёт своё повествование. Вновь такие же герои, какие были прежде. И ситуация аналогичная, почти не имеющая различий. Только теперь Любко решил взять массовостью, собрав всевозможных фриков под обложкой. То есть внимания читателя ждёт клуб по интересам, в котором сошлись отбросы общества. Но это для читателя они таковыми окажутся, тогда как они сами думают иначе, представляя, будто занимают особое положение в обществе. Зачем же кривить душой? Трэш � есть трэш� и не надо стесняться в том признаться, ведь известно: от перемены мест слагаемых сумма не меняется.
January 7, 2016
Містична розповідь про дивакуватих і настрашених учасників фестивалю для самогубців у Карпатах. Дереш притримується властивого йому стилю, правда на цей раз дуже багато фраз „падонкофф�, неформалів, наркотиків та матюків. Деякі моменти вражають, інші просто викликають огиду. І коли відчуваєш певну пануючу пітьму � автор в кінці книги просто вмикає світло...
November 26, 2013
Після попередніх Дерешевих книг � майже не пішло. Задуже темно, задуже важко, задуже туго. А зараз навіть не пригадаю фіналу. Печально ж.
November 26, 2014
Not so nice as his previous books. Too strange (the main hero dissapiered in the middle of the novel), too dark, too phsychodelic.
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.