Великодній дзвін лунає в українській культурній традиції від давнини до сучасності і щоразу звучить з новими обертонами. У цій антології зібрано прозові твори тридцяти трьох та вірші дванадцятьох авторів і авторок, які представляють Великдень як текст � від Григорія Сковороди і до кінця ХХ століття.
Великодній текст розповідає про життя, і смерть, і безсмертя. Про жертву, прощення і відкуплення гріхів. Про абсолютну поразку � і незаперечну перемогу. Про віру, надію і любов.
Великдень � це не лише велика тема, а й великий код: велика таємниця, символічне послання і ключ до розуміння. Воскресіння з мертвих перетворює тваринне животіння на осмислене людське існування, надає йому сенсу і прочиняє вікно у майбутнє.
До антології зібрано 49 прозових оповідань та 14 поезій українських класиків, присвячених Великодню.
Дуже вдала ідея зробити таку тематичну збірку з короткою прозою та віршами. Це дає можливість відкрити для себе невідомих досі авторів або ж прочитати маловідомі твори відомих письменників.
Класика вона і є класика без зайвих слів. Оповідання Квітки-Основ'яненка чудове, з гумором і скарказмом, воно наштовхнуло мене на думку, а чи не його творами надихався Гоголь?
Знову вражена Коцюбинським, його добірним імпресіонізмом. Як я в шкільні роки не помічала його майстерності, досі дивуюся. Щоправда, оповідання з цієї збірки здалося мені трохи моторошним. В планах - читати більше Коцюбинського, бо він того вартий.
Традиційно прекрасний Підмогильний так само в короткій прозі, як і в романах. Кожного разу як читаю когось із когорти розстріляного відродження, задихаюся від безсилого усвідомлення того, як багато втратила наша національна культура і література зокрема через кацапсько-червону пошесть. Кожного разу шкодую за ненаписаними творами митців, зведених зі світу тими варварами.
Відкриттям для мене стала письменниця Людмила Коваленко, обидва її оповідання душевні.
Домонтович, як завше, загадковий. І тексти його пророчі: "Людство потребує спинити знищення, що стало самоціллю, однаково в мистецтві і в житті. Воно потребує нової людини й нового, іншого мистецтва. Людство потребує воскресіння".
Я би передмову перенесла у післямову, бо багато текстів там розбирається і ти просто читаєш всю суть творів. І не розумію навіщо було всовувати в передмову згадування російського автора, а через сторінка вже писати, що наші вороги хочуть знищити нашу культуру.
Найкраща фраза для мене «Хто зростав на селі, той не забуде, не може забути Великодніх святок», бо дійсно це фраза відгукується мені, коли я згадую як в дитинстві проводила це свято в селі і як то мені подобалося.
Про твори. Я очікувала більше згадок Великодня у творах, як це було в Різдвяній класиці. В цей раз автор міг згадати, що завтра Великдень і просто описувати свій звичайний день. Деякі твори було складно читати через діалект (наприклад «Пасху красну» я взагалі не зрозуміла), але в одному - «Великдень лемківського ґазди» прям це дуже сподобалося.
Але після цієї книги я для себе зрозуміла, що більше таку серію класики я брати не буду, бо маленькі оповідання дуже складно і, що найгірше, нудно для мене читати. Тільки 22 творам з 49 я поставила оцінку 5/5.