Tetyana is on page 200 of 320 of Країна розваг

Tetyana is on page 160 of 320 of Країна розваг

"Telegram
Instagram

Насправді тут 1,5 зірки. Поставив двійку, бо все ж таки добив і дочитав. Це дуже погано. Дуже. ДУУУУУЖЕ.
І я зовсім не розумію звідки на гудрідзі оцінка 4,3 і ще й премія Hugo.
Тут погано практично все: світоустрій, персонажі, атмосфера, сюжет, стиль.

Світоустрій �� в цій частині трилогії господарює «пора», місцевий апокаліпсис, всі його бояться і заздалегідь готуються до нього. Але при цьому міста продовжують функціонувати, йде торгівля, віддалені міста взагалі не особо і паряться, ведуться війни. Про те, що настала пора, авторка нагадує читачу тим, що в «повітрі більшає попелу». Всю книгу попелу більше і більше, більше і більше. Цілий рік попелу більшає. Попіл. Його все більше.
Далі крім звичної з попередньої частини орогенії, вмінням совати каміння, керувати теплом і холодом, стишувати землетруси і т.п, зʼявляється якась «магія», срібні нитки. Чим воно відрізняється від орогенії, так до кінця і не зрозуміло. Авторка взагалі не дуже і пояснює хоч щось тут, постійно наводить якусь непотрібну таємничість, яка в якийсь момент починає доволі сильно підбішувати. Ууу, зʼявилися срібні нитки, дівчинка бачить їх, керує ними, але для чого і що воно таке �� хер тобі, а не пояснення.
По світу літають обеліски, що вони таке, звідки взялись і для чого не зрозуміло. Авторка тільки натякає, що в них сила, і з їх допомогою можна зробити «щось», що зупинить пори. Раса каменежерів просто існує, вони щось говорять, але хто вони і що вони, так і не стає зрозуміло. А ще якісь чорні могутні голки, що впиваються в жертву і мандрують тілом, древні раси, що зникли, але полишили до біса розумні камʼяні механізми. І всі ці тайни накочуються хвилями на читача, і жодна з них не розкривається так, щоби це справило вау-ефект.

Персонажі �� персонажів багато і вони всі пласкі і беззмістовні. Найвиразніший з усіх �� це Щафа, характер якого ще хоч якось можна зрозуміти і запамʼятати, і він має хоча б якийсь розвиток. А от весь той пул персонажів в паралельній лінії в Кастримі �� просто суцільне пюре. Жодної цікавої риси, всі говорять однаково. Імена героїв можна поміняти місцями і від цього нічого не зміниться, бо вони всі ідентичні. Згадаймо Поттера: Герміона �� зазнайка-розумниця, правильна дівчинка, з кудлатою зачіскою; Рон �� рудий невдаха з бідної великої сімʼї, простий як дошка ну і т.д. Дати хоч якусь характеристику комусь з когорти героїв Джемісін �� надскладна задача.

Атмосфера �� відчуття, що йде жахливий кінець світу, не відчувається зовсім. Більшість подій наче і відбувається під землею у велетенській жеоді, але також цього не відчуваєш. З тим же успіхом все могло бути у здоровенній печері, чи в нирках у дракона �� про місце подій авторка накидує абзацами інфодампу. Навколишнє середовище поза увагою �� і цього не вистачає. Який побут в цих людей, я хочу знати які в них тарілки на кухні, чи носять вони штани, чи читають книжки.

Сюжет �� одна половина сюжету про те, що дівчинка-орогенка встає в супротив з батьком і водночас починає влюблятись в хранителя Щафу, який наче мав би контролювати орогенів і здатен їх вбивати. Тут все більш-менш добре. А от друга частина сюжету, де головна героїня копошиться під землею з іншими героями, тут все погано. Мотивація практично нульова. Дії героїв спонтанні. Вони просто реагують на те, що відбувається навколо. Їх дії нічого не міняють по суті. Наприкінці, де по канону, має відбутися фінальна битва, немає ніякого саспенсу чи інтриги. Ворог як слід не прописаний і від того не страшний. Але найбільше заважала зайва таємничість і недосказаність. Я, як читач, просто вимагаю, щоби в таких книжках (розважальне фентезі все-таки) все було зрозуміло. Чого я маю ламати голову, що там за дірка на іншій половині планети, хто такі каменежери, що то за брама, хто та третя сила і т.п. Авторка мала все окреслити, сказати ось ці хочуть цього, ці цього, а треті того, і от тому між ними конфлікт �� насолоджуйся тим, куди воно виверне і що з цим зроблять герої.

Стиль �� це найгірше тут. По-перше, немає ніякої необхідності вести розповідь від другої особи: «Ти прокидаєшся, ти біжиш, ти думаєш». По-друге, ну просто вбого написано, не яскраво, штамповано, сухо, блякло, часто безсенсово, по-графоманськи.

Зрештою, людина �� це вона сама та інші. Взаємини виточують кінцеву форму кожного єства. Я є собою і тобою. Дамая була собою і сім’є��, що її відкинула, і людьми з Опори, що відточили її до гостроти. Сієніта була Алебастром і Інноном, і мешканцями злощасних Аллії та Меову. Тепер ти Тіримо і подорожні засипаним попелом шляхом, і твої мертві діти... і та жива, що лишилася. Якої ти повернеш.

Він знову змушує тебе осягнути його кукси, і�� ой. Оооой. Несподівано стало складніше вихоплювати магію, що вирує між його клітин. Твоїй чутливості потрібно більше часу налаштуватися, тобі доводиться рефлексивно висмикувати себе із завченого прислухання до самого лише жару та крутняви маленьких часточок. Один день викладання відкинув твою власну науку на тиждень, якщо не більш.

Розчарування.&��ܴdz�;