"В листі до автора «Дороги», наведеному в англомовному виданні, художник каже, що найбільше його захоплює атмосфера роману, яку він і намагався передати, і, додам від себе, передав майстерно. Ще цікаво, що Ларсене дуже боявся, щоб його книга не була схожа на екранізацію, і вона зовсім не схожа, бо краща.
«Дорога» �� такий собі псевдомінімалізм Маккарті, і Ларсене, зважаючи на обраний жанр, зробив його ще мінімалістичнішим, хоч і прибрав кілька важливих ідейних ліній (неминучі втрати, але ці лінії він зробив другорядними символами, тож для тих, хто прочитав роман Маккарті вони все одно спрацюють).

Щодо складнощів перекладу. Мені було цікаво, наскільки Ману Ларсене скорочував текст Маккарті і як саме він це робив. Тому я собі дещо ускладнив роботу над перекладом, бо спочатку дивився в французький переклад роману «Дорога», щоб побачити, що саме прибрав / додав Ларсене. Потім порівнював це з оригіналом «Дороги» і його українським перекладом (який я робив в 2022 році для «Темпори»), щоб побачити, як саме передати це скорочення, адже деякі фрази Ларсене додав від себе, але використав лексику Маккарті. Також мені було цікаво, як передали ці нюанси в англійській версії графічної адаптації Ларсене, тож я вряди-годи і туди зазирав. І, до речі, виявив там одну доволі серйозну помилку під час передачі слів одного із зарізяк, якого зустрічають батько із сином, у фр. він кажу chier - в англ. чогось what - в романі Маккарті, до речі, те, що і в фр. Тож, по суті, перекладаючи з французької, я обклався ще чотирма іншими текстами. І все заради того, щоб не зіпсувати мінімалізм «Дороги» і передати все якнайточніше. В процесі мені довелося скорочувати для графічної адаптації деякі фрази зі свого ж українського перекладу роману Маккарті, але багато лишилося без змін.

Для мене найціннішим в творі Ларсене, крім справді неймовірної атмосферності, є те, що саме він додав до світу Маккарті: білборди, супермаркет, банки й іграшки, на які звертає увагу дитина (майстерність художника - ми дивимося то очима хлопця, то очима батька). Ще цікаво, що є і чб версія цього графічного роману, але вона гірше працює, бо в майже чб світі Ларсене якраз деякі важливі предмети мають бути кольорові."

"ох і дає джазу Боб Ділан в цій книзі. чи то пак не джазу, а фолку, а тоді ще рок-н-ролу та потоку свідомості з краплею глосолалії. у людини реально замість крові музика, тому приміток буде більше, ніж до романів Пінчона. по суті, короткі прозові нариси і віршики наостанок. є пародія на Black Betty та на народні балади, Арета Франклін у ролі козиря і Гамлет з інструментом без сідла. коротше - як такий текст може не подобатися?
p.s. вийде колись цьогоріч в Темпорі."

"Боб Ділан
"Тарантул"
переспівав Master Max

"іди сюди на світло аврааме..."

В ехолалійному музичному трансі відбувалося борсання в павутині. Цейво, вовтузіння не без приємності.

Без даху "без вікон та й між релігійних стегон арети та й порух знайди собі німфу без совісті та й бомбардуй свою юну чутливу гідність поки бачиш раз та й назавжди чи є діри та й музика у всесвіті та й спостерігай як вона приборкує морського коника/ арета, визнана хористами та й іншими перламамами як надто похмура та дуже відьомська та й хіба ти не знаєш веселих пісень"

Зловлював якісь мітологічні конотації, переслухував тематичні пісні (Misty, Black Betty etc.) Слухав музику, слухав музику тексту. Махав головою. Колисався, як Лобанівський. І ніяк не міг вихуїти. "ворожість то не про мене"

"давай- пурхай свою містичну баладу - о переслідуваний та й полохливий"

Але врешті-ж-то-решт мушу сказати, що Master Max практично що переспівав для нас цю книгу заново (до прикладу розділ "Дивна пиятика з довготелесим чужинцем"). Ніщинський та Руданський же ж називали свої переклади Гомера ("твій друг шльондра гомер") переспівами. В танцівливому па знімаю капелюха, думаю, що перекладати було це на стільки весело на стільки ж і важко. (Деякі каламбури довелося змінити, наприклад , Ромео не випускає вітри, а стає чмом) І це вже не згадуючи просто неймовірну кількість приміток!

"в обмін на деяку інформацію я дам тобі свої платівки"

Ця книга далекоглядна хоча б тому, що Ділан передбачив ажіотаж трансґегдерів і трансвеститів: "тата підвищили до матрони нашого кубла, тому не все пішло під укіс/ мама вступила до майбутніх отців аляски". Порівняймо зі словами нашого сучасного філософа-антрополога Пана Романа: "В Міші сім'я, рахуй, розпаласє. Жінка пішла до Уляни, малий став тим.. квадрокоптєром. А Міша каже: -Я себе ідентифікую, як Галина. Кажіт на мене він-вона. Місько/Галина"

"жонглери які звуть тебе не тим ім'ям та й титулують тебе пораненим кошеням - їм так легко не знати жодної казки..."

Типові постмодерністи засипають читача посиланнями на попередні літературні твори, Ділан перенасичує свою книжку сотнями імен виконавців та піснями, назви яких більшість українських читачів побачать чи не вперше. Тому тут має бути постійно увімкнений Ютуб м'юзік або Спотіфай.

"Чума-Малюк - веде хрестовий похід у блюзовому вимірі"

Ділан живе музикою (звук святий), дихає музикою, снить і галюцинує музикою, плюється і випожнюється музикою. "Істерично - мелодія в Істеричному - на відміну від музики яка пропонує всі звуки що роблять життя існувальним окрм музики тиші..." Всі ці процеси читач-слухач має приємність, або неприємність споглядати в "Тарантулі".

"дозвольте ідеям втілити вас, та й поговорити з мелодією"

Причетник всього покидає смутне узбережжя, самотній барде востаннє йому заспівай.

Las palmeras lloran por u ausencia
La laguna se seco �� ay!
La cerca de alambre que estaba en��

бувай,
твій приятель,
запопадливо четвертований
Авраам Я.Х.В.Х."