What do you think?
Rate this book
Ворошиловград
Одного разу ти дізнаєшся, що твій брат зник у невідомому напрямку, приятелі займаються фінансовими аферами, а бізнес намагаються перекупити представники незрозумілих структур. Реальність виявляється хисткою та зникомою, життя робить крок убік, і ти несподівано опиняєшся поміж своїм минулим, де на тебе чекають друзі, й майбутнім, де на тебе чекають вороги.
«Ворошиловград» - роман жорсткий, меланхолійний та реалістичний. Наскільки взагалі реалістичним може бути соцреалізм. Вони приходять і забирають у тебе все, що тобі належить. Вони позбавляють тебе твоєї свободи й твоєї території. Вони забирають у тебе твоє минуле і твою пам � ять. І все, що ти можеш їм протиставити � це свою любов і свою ненависть. Ну, і свої кримінальні навички.
«Ворошиловград» - роман жорсткий, меланхолійний та реалістичний. Наскільки взагалі реалістичним може бути соцреалізм. Вони приходять і забирають у тебе все, що тобі належить. Вони позбавляють тебе твоєї свободи й твоєї території. Вони забирають у тебе твоє минуле і твою пам � ять. І все, що ти можеш їм протиставити � це свою любов і свою ненависть. Ну, і свої кримінальні навички.
448 pages, Paperback
First published January 1, 2010
204 people are currently reading
3,274 people want to read
About the author
Serhiy Zhadan
116books928followersSerhiy Zhadan (23 August 1974 in Starobilsk, Luhansk region, Ukraine) is a contemporary Ukrainian novelist, writer, essayist, poet, translator, musician and public figure. Among his most notable works are novels Depeche Mode (2004, translated into into English in 2013 by Glagoslav Publications), Anarchy in the UKR (2005, translation into English is yet to come), Voroshilovgrad (2010, translated into into English in 2016 by Deep Vellum Publishing) and Orphanage (2017, translation into English forthcoming in 2020 by Yale University Press) as well as collection of short stories and poems Mesopotamia (2014, English translation by Yale University Press in 2018).
Please note that this English-language profile is intended for all own literary works of Serhiy Zhadan. For works of other authors translated into Ukrainian from a different language by Zhadan, please add both this profile (as a second author) as well as his Ukrainian-language profile: Сергій Жадан (as a third author)
Please note that this English-language profile is intended for all own literary works of Serhiy Zhadan. For works of other authors translated into Ukrainian from a different language by Zhadan, please add both this profile (as a second author) as well as his Ukrainian-language profile: Сергій Жадан (as a third author)
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 335 reviews
November 14, 2018
Це єдина книжка сучукрліту, яку я неодноразово перечитував. Зараз панує тенденція інтерпретувати “Ворошиловград� як передчуття війни на Донбасі (дарма, що події розгортаються на історичній Слобожанщині), історію розриву горизонтальних зв’язкі� та атомізації українського суспільства і спроби його зібрати докупи. Все це має місце, але цінують його не за невибагливу історію дорослішання інфантильного тридцятирічного харків'янина у зіткненні з криміналітетом на малій батьківщині. Жадан в першу чергу поет that distills amazing sense from ordinary meanings, як казала його відома американська колежанка. На хребет сюжету наростає мова зі сміливих метафор та хлистких фраз, оповідь раз по раз відходить у бік, що утворює метафізичні відгалуження від прямої дороги українського соціального роману. Жадану вдається зберегти рівновагу на межі реального та примарного, коли не можеш збагнути, дійсні чи нереальні події (футбольний матч, табір біженців), та не впасти в т.з. химерну прозу з усіма її недоліками, використовувати біблійний символізм (проповіді пастора, історія та занепад джазу в Донецькому басейні), зберігаючи при цьому самоіронію. Таку висоту Жадан не брав ні до “Ворошиловграду�, ні, судячи з “Інтернату�, не візьме після.
November 29, 2021
This book is often hailed as one of the most important works of fiction written in Ukrainian since the country's independence.
Some of the praise the book receives is justified. Most impressive are the dreamlike descriptions of certain events and landscapes, where the line between the real and the imaginary disappears, where the past invades the present and the ghosts from memory or other lands are more solid and reliable than the feeble characters of here and now. It is these memories, the cherished images from the childhood and early youth that inspire the protagonist to take a stand against an organized criminal group that attempts to establish their control over the area.
Impressive dreamscapes aside, the book fails to deliver for this reader. I am not sure what specific element is the main reason for my dislike as there are many. I will just list some of them in no particular order:
- Dirty language of the dialogs; it correctly reflects how many people speak in reality but this does not necessarily make for an interesting read; one can only read the rough-speak references to sexual organs so many times before it becomes repetitive and annoying.
- Preferential treatment of some criminal activities. While organized crime led by secretive and highly immoral outside groups is vehemently protested against, everyday tribal criminality of the local groups is condoned. Whenever one steals from EU grants or participates in smuggling operations involving fake goods, this is just treated as a source of laughs. Yet these were the tribal groups nostalgic for their Soviet past that became the local supporters of Russia's involvement in Donbass...
- Objectifying of women. Whether it's a quirky teenager, a promiscuous middle-aged woman, or an intelligent and somewhat hysterical accountant, they are there to just satisfy the protagonist's sexual needs, which is the role they all seem to aspire to in competition with each other. Other cliches, like macho and homophobic attitudes are also invariably present.
Despite my generally negative attitude to this book, the pleasure of reading in Ukrainian is very special. My exploration of contemporary Ukrainian literature is to be continued. I would appreciate recommendations in this area.
Some of the praise the book receives is justified. Most impressive are the dreamlike descriptions of certain events and landscapes, where the line between the real and the imaginary disappears, where the past invades the present and the ghosts from memory or other lands are more solid and reliable than the feeble characters of here and now. It is these memories, the cherished images from the childhood and early youth that inspire the protagonist to take a stand against an organized criminal group that attempts to establish their control over the area.
Impressive dreamscapes aside, the book fails to deliver for this reader. I am not sure what specific element is the main reason for my dislike as there are many. I will just list some of them in no particular order:
- Dirty language of the dialogs; it correctly reflects how many people speak in reality but this does not necessarily make for an interesting read; one can only read the rough-speak references to sexual organs so many times before it becomes repetitive and annoying.
- Preferential treatment of some criminal activities. While organized crime led by secretive and highly immoral outside groups is vehemently protested against, everyday tribal criminality of the local groups is condoned. Whenever one steals from EU grants or participates in smuggling operations involving fake goods, this is just treated as a source of laughs. Yet these were the tribal groups nostalgic for their Soviet past that became the local supporters of Russia's involvement in Donbass...
- Objectifying of women. Whether it's a quirky teenager, a promiscuous middle-aged woman, or an intelligent and somewhat hysterical accountant, they are there to just satisfy the protagonist's sexual needs, which is the role they all seem to aspire to in competition with each other. Other cliches, like macho and homophobic attitudes are also invariably present.
Despite my generally negative attitude to this book, the pleasure of reading in Ukrainian is very special. My exploration of contemporary Ukrainian literature is to be continued. I would appreciate recommendations in this area.
September 13, 2022
Проза Жадана- це справжня квінтесенція охуєнності. Коли ще отримаєш стільки задоволення від роману, в якому тобі абсолютно байдуже на сюжет, а ти просто кайфуєш від багатої мови автора і справжності персонажів.
Багато говорять за біблійні та міфологічні паралелі. А мені найбільше до душі паралель Бойченка із «Трьома мушкетерами». Хоч, як каже Олександр, до цього не треба ставитись надто серйозно:)
Багато говорять за біблійні та міфологічні паралелі. А мені найбільше до душі паралель Бойченка із «Трьома мушкетерами». Хоч, як каже Олександр, до цього не треба ставитись надто серйозно:)
March 19, 2023
Šis varēja būt ļoti drūms romāns par bezcerīgu pilsēteli nekurienē, nelegālām darbībām ar vardarbības elementiem un alkoholu, bet Žadans ir uzbūris krāšņu karnevālu ar nemitīgu rosību, trakiem notikumiem, kas robežojas ar absurdu, svilinošu sauli, dažām traģiskām notīm un ciešu biedriskumu. Visi notikumi šķiet vienlaikus reāli un pilni absurda. Man šķita, ka lasu sapni, kur notiek miljons lietas straujā tempā, bieži nesaprotami, un nevar pamosties, bet ir interesanti. Dažos brīžos šī realitāte uz sapņa robežas nogurdināja, tēlainība un salīdzinājumi nosita ritmu, beigās drusku sagāja filozofā, tomēr izrāvu romānu cauri ļoti ātri, grūti atrauties.
April 9, 2023
Dieser Roman ist eher die literarische Version eines rumpelnden Tom Waits-Songs als Jazz. Meinem Geschmack kommt das sehr entgegen. Ich war ab dem ersten Satz "Telefone existieren, um unangenehme Dinge mitzuteilen." in der Geschichte und bin ihr sehr gerne bis zum Ende gefolgt, auch wenn es gelegentlich Szenenwechsel gab, die für mich nur schwer nachzuvollziehen waren.
Hermann genannt "Harry" fährt zurück in die ukrainische Provinz, in das "Zwischenstromland, wo die Sowjetmacht nie Fuß gefasst hatte". Sein Bruder ist abgehauen. Er muss sich um die auf ihn eingetragene Tankstelle kümmern. Er trifft dort Freunde und Feinde. Er lässt sich durch teils heftige Ereignisse treiben. Er wehrt die Kaufangebote eines Oligarchen ab. Er findet eine neue alte Heimat und schließlich auch die Liebe. Viele der formulierten Gedanken lassen sich politisch deuten, aber in der Hauptsache bleibt der Roman eine temporeiche, von Dialogen dominierte Slacker-Geschichte.
Auch wenn "Internat" für mich das bessere Buch des Autors ist, weiss das atmosphärische "Die Erfindung des Jazz im Donbass" ebenfalls zu überzeugen.
"Anfang Oktober sind die Tage kurz wie eine Fußballerkarriere, ölig zerfließt die Sonne über dem Kopf, beschwert die Schatten auf der Erde, erleuchtet das Gras und wärmt das zerschlagene Herz des Asphalts."
Hermann genannt "Harry" fährt zurück in die ukrainische Provinz, in das "Zwischenstromland, wo die Sowjetmacht nie Fuß gefasst hatte". Sein Bruder ist abgehauen. Er muss sich um die auf ihn eingetragene Tankstelle kümmern. Er trifft dort Freunde und Feinde. Er lässt sich durch teils heftige Ereignisse treiben. Er wehrt die Kaufangebote eines Oligarchen ab. Er findet eine neue alte Heimat und schließlich auch die Liebe. Viele der formulierten Gedanken lassen sich politisch deuten, aber in der Hauptsache bleibt der Roman eine temporeiche, von Dialogen dominierte Slacker-Geschichte.
Auch wenn "Internat" für mich das bessere Buch des Autors ist, weiss das atmosphärische "Die Erfindung des Jazz im Donbass" ebenfalls zu überzeugen.
"Anfang Oktober sind die Tage kurz wie eine Fußballerkarriere, ölig zerfließt die Sonne über dem Kopf, beschwert die Schatten auf der Erde, erleuchtet das Gras und wärmt das zerschlagene Herz des Asphalts."
May 25, 2022
4.5 chiar.
Ca să înțeleg ceva despre Donbas din cartea asta a trebuit să pot trece prin amestecul de noir, gipsy și supranatural. Să îmi adun forțele ca să iubesc cele mai poetice descrieri de care am dat în secolul ăsta (sper să nu uit vreodată imaginea soarelui care fierbe pe apă ca un gălbenuș în ulei, măcar asta, din zecile de imagini incendiare). Să accept originalitatea și creativitatea lui Jadan, umorul lui ca smoala, negru, dar și cald, alunecările lui dintr-un stil în altul.
Nu știu să semene cu adevărat cu cineva, dar mintea caută clișeul, asemănarea, cunoscutul, așa ca am văzut un amestec de Gogol, Palahniuk și sud-americani.
Daca suporți toate astea, o să descoperi și ce înseamna Donbasul: pâmânt negru, cer înalt, animale precaute, oameni care știu că trebuie sa reziști, să nu întorci ochii, ce e mai rău oricum o sa vină, ești responsabil de cum treci prin asta.
Ca să înțeleg ceva despre Donbas din cartea asta a trebuit să pot trece prin amestecul de noir, gipsy și supranatural. Să îmi adun forțele ca să iubesc cele mai poetice descrieri de care am dat în secolul ăsta (sper să nu uit vreodată imaginea soarelui care fierbe pe apă ca un gălbenuș în ulei, măcar asta, din zecile de imagini incendiare). Să accept originalitatea și creativitatea lui Jadan, umorul lui ca smoala, negru, dar și cald, alunecările lui dintr-un stil în altul.
Nu știu să semene cu adevărat cu cineva, dar mintea caută clișeul, asemănarea, cunoscutul, așa ca am văzut un amestec de Gogol, Palahniuk și sud-americani.
Daca suporți toate astea, o să descoperi și ce înseamna Donbasul: pâmânt negru, cer înalt, animale precaute, oameni care știu că trebuie sa reziști, să nu întorci ochii, ce e mai rău oricum o sa vină, ești responsabil de cum treci prin asta.
April 16, 2018
Якщо ви, як і я, про сучасну українську літературу знаєте небагато і ставитесь до неї трохи скептично і зверхньо, ви, як і я, можете бути здивовані. Книга лише на 300 стрінок здасться вам нескінченним road trip під пекучим східноукраїнським сонцем. Не тому, що нудно, а тому, що не видно цій історії кінця-краю. Як та залізниця, що її почали класти посеред степу, щоб довести кудись з обох боків, але так і не довели.
Історія дивна, сповнена тарантінівських історій в історії та колоритних персонажів (це, до речі, інколи викликає відчуття дежавю, але загального враження не псує), місцями реально дуже смішна, а місцями містично-меланхолійна. І мова. Жива, сучасна, зрозуміла кожній дарницькій людині, мова.
Road trip це не про те, куди ви їдете, а про те як. Хоч тут ви, врешті, кудись і приїжджаєте, але сама подорож вже була вартою того, щоб її почати.
Історія дивна, сповнена тарантінівських історій в історії та колоритних персонажів (це, до речі, інколи викликає відчуття дежавю, але загального враження не псує), місцями реально дуже смішна, а місцями містично-меланхолійна. І мова. Жива, сучасна, зрозуміла кожній дарницькій людині, мова.
Road trip це не про те, куди ви їдете, а про те як. Хоч тут ви, врешті, кудись і приїжджаєте, але сама подорож вже була вартою того, щоб її почати.
May 12, 2016
I received an ARC of this book from Deep Vellum through Edelweiss.
This book can only be described as a literary Odyssey, a roaming adventure through the crumbling town of Voroshilovgrad and its surroundings in the post-Soviet period. The plot offers so much more than Herman’s bizarre story as he attempts to run his brother’s gas station; we are confronted by a poetic journey through the landscape of Ukraine and a up close look at the unique people who inhabit this part of what once was Soviet territory.
The landscape, described in painstakingly detailed and poetic prose, is an important and prominent character in the book. The gas station is old and falling apart and Kocha, an employee, lives in a trailer out back. The airport, which is no longer used, is fighting against nature which threatens to take its territory back. An old Soviet youth Pioneer camp is abandoned but its library which is full of books about Lenin is still intact. Even the hotel is described as a “partially sunken ship.� Everyone is trying to survive and somehow carve out an existence despite the decaying world around them.
The most important theme of the book is one of loyalty; the characters display a remarkable amount of loyalty to their decaying home and to each other. The city of Voroshilovgrad technically doesn’t even exist anymore as its reverted back to its old Ukranian name of Luhask. The place is an odd mixture of past and present: everyone is driving around in old, beat up cars, wearing outdated knock-off designer clothes and no ones cell phone works. When Herman arrives at his brother’s gas station, the two employees, Injured and Kocha, are mistrustful of Herman because they think that at any moment he will abandon them and go back to his white collar office job in the city of Kharkiv. Injured and Kocha are faithful employees of Herman’s brother Yura who has mysteriously left town. Herman calls his brother repeatedly but is unable to solve the mystery of his sudden departure from his life and his business.
Herman intends to stay in Voroshilovgrad for a day or two but the people and the experiences and his sense of responsibility keep him there indefinitely. Many of the adventures he has are ones that celebrate life and community. Injured, who once was the start striker on the local soccer team, recruits Herman to play a soccer game against their old rivals, the “gas guys� who live on the edge of town. The gas guys were transplanted from somewhere in the north and were hired by the government to source natural gas in the area. Herman’s old friends and the gas guys are a bunch of rough-and-tumble, worn out, tattooed men who act like children during this game. There is a hilarious argument over who won the game and when a fist fight breaks out between Herman’s own team members the gas guys timidly back down.
Herman is also treated to adventures that involve a wedding among a group of smugglers, a brief stay at a nomad Mongul camp, and a funeral for a local woman who has died. Each of these adventures have a humorous side because of the bizarre settings and interesting characters involved. The smugglers so appreciate Herman’s attendance at the wedding that they give him a pair of electric scissors, but are sorry to inform him that they don’t come with a warranty.
But each of Herman’s adventures also have a serious undertone as there is always a sense of danger looming about. Herman is also being threatened by a group of local Oligarchs who are trying to force him to sell his gas station. But once again loyalty works in Herman’s favor when his friends show up to help him out; despite any danger they might face, they would not think of having it any other way. Life in this city is not easy for Herman or for anyone else but a sense of belonging in this decrepit place is what keeps Herman in Voroshilovgrad permanently.
The word Odyssey keeps coming to mind as I think about this book. The various road trips and trips on foot that Herman takes, his encounters with villains and good people trying to help him make for a meandering and adventurous story full of strange characters. All the while Herman gravitates towards home which, in his heart, is where he knows he truly wants to be.
This book can only be described as a literary Odyssey, a roaming adventure through the crumbling town of Voroshilovgrad and its surroundings in the post-Soviet period. The plot offers so much more than Herman’s bizarre story as he attempts to run his brother’s gas station; we are confronted by a poetic journey through the landscape of Ukraine and a up close look at the unique people who inhabit this part of what once was Soviet territory.
The landscape, described in painstakingly detailed and poetic prose, is an important and prominent character in the book. The gas station is old and falling apart and Kocha, an employee, lives in a trailer out back. The airport, which is no longer used, is fighting against nature which threatens to take its territory back. An old Soviet youth Pioneer camp is abandoned but its library which is full of books about Lenin is still intact. Even the hotel is described as a “partially sunken ship.� Everyone is trying to survive and somehow carve out an existence despite the decaying world around them.
The most important theme of the book is one of loyalty; the characters display a remarkable amount of loyalty to their decaying home and to each other. The city of Voroshilovgrad technically doesn’t even exist anymore as its reverted back to its old Ukranian name of Luhask. The place is an odd mixture of past and present: everyone is driving around in old, beat up cars, wearing outdated knock-off designer clothes and no ones cell phone works. When Herman arrives at his brother’s gas station, the two employees, Injured and Kocha, are mistrustful of Herman because they think that at any moment he will abandon them and go back to his white collar office job in the city of Kharkiv. Injured and Kocha are faithful employees of Herman’s brother Yura who has mysteriously left town. Herman calls his brother repeatedly but is unable to solve the mystery of his sudden departure from his life and his business.
Herman intends to stay in Voroshilovgrad for a day or two but the people and the experiences and his sense of responsibility keep him there indefinitely. Many of the adventures he has are ones that celebrate life and community. Injured, who once was the start striker on the local soccer team, recruits Herman to play a soccer game against their old rivals, the “gas guys� who live on the edge of town. The gas guys were transplanted from somewhere in the north and were hired by the government to source natural gas in the area. Herman’s old friends and the gas guys are a bunch of rough-and-tumble, worn out, tattooed men who act like children during this game. There is a hilarious argument over who won the game and when a fist fight breaks out between Herman’s own team members the gas guys timidly back down.
Herman is also treated to adventures that involve a wedding among a group of smugglers, a brief stay at a nomad Mongul camp, and a funeral for a local woman who has died. Each of these adventures have a humorous side because of the bizarre settings and interesting characters involved. The smugglers so appreciate Herman’s attendance at the wedding that they give him a pair of electric scissors, but are sorry to inform him that they don’t come with a warranty.
But each of Herman’s adventures also have a serious undertone as there is always a sense of danger looming about. Herman is also being threatened by a group of local Oligarchs who are trying to force him to sell his gas station. But once again loyalty works in Herman’s favor when his friends show up to help him out; despite any danger they might face, they would not think of having it any other way. Life in this city is not easy for Herman or for anyone else but a sense of belonging in this decrepit place is what keeps Herman in Voroshilovgrad permanently.
The word Odyssey keeps coming to mind as I think about this book. The various road trips and trips on foot that Herman takes, his encounters with villains and good people trying to help him make for a meandering and adventurous story full of strange characters. All the while Herman gravitates towards home which, in his heart, is where he knows he truly wants to be.
April 19, 2023
Не моє.
Мені сподобалось, ЯК це написано, і геть не сподобалось, ПРО ЩО.
Абсолютно не близька мені тематика твору, неприємний, якийсь інфантильний головний герой з малозрозумілою поведінкою (та й другорядні пусті й не привабливі).
Сюжет розвивається вкрай мляво і я відверто знудилась, доки дочитала до кінця всю цю історію (дочитувала вже із впертості, не хотілось кидати). Втім, фінал враження не покращив.
То що там з тим братом, до речі?))
Жадан пише красиво й вправно, грається з образами й метафорами, але для мене цього виявилось недостатньо, аби захопитись і високо оцінити «Ворошиловград».
Радити комусь не буду.
Мені сподобалось, ЯК це написано, і геть не сподобалось, ПРО ЩО.
Абсолютно не близька мені тематика твору, неприємний, якийсь інфантильний головний герой з малозрозумілою поведінкою (та й другорядні пусті й не привабливі).
Сюжет розвивається вкрай мляво і я відверто знудилась, доки дочитала до кінця всю цю історію (дочитувала вже із впертості, не хотілось кидати). Втім, фінал враження не покращив.
То що там з тим братом, до речі?))
Жадан пише красиво й вправно, грається з образами й метафорами, але для мене цього виявилось недостатньо, аби захопитись і високо оцінити «Ворошиловград».
Радити комусь не буду.
June 13, 2019
Grāmata par švaļiem. Par kuriem lasīt man nepatīk, jo pietiek jau, ka kaimiņos dzīvo kaudze tādu. Nu un jēgu, kāpēc man par viņiem jālasa (jo tā gadās, ka temata, vide un viss cits nepatīk, bet tu redzi jēgu) arī neatradu.
January 17, 2018
Reizēm es domāju, vai neesmu pārāk skarba savos vērtējumos. Pārsvarā tās ir trīs zvaigznes, reti, kad četras. Piecas droši vien uz roku pirkstiem var saskaitīt (ja neskaita Ģertrūdi Stainu, tur visur piecas zvaigznes aklas mīlestības dēļ). Tātad es domāju, vai neesmu par skarbu. Līdz manās rokās nonāk kaut kas tāds kā "Džezs pār Donbasu". Grāmata pat nav pusē, kad man ir skaidrs - šis ir pieczvaigžņu gabals!
LaLiGaBas balvu par labāko tulkojumu 2017. gadā dabūja Zigurds Skābardis par Velša tulkojumu. Ticu, ka pelnīti, tas taču ir Velšs. Tomēr arī Māras Poļakovas tulkotais "Džezs pār Donbasu" ir izcils darbs. Izcils! Žūrija droši vien plēsa matus, lai izšķirtos. Esmu piekasīga tulkojumu lasītāja, man bieži ķeras acis, it sevišķi darbos, kuros tulkots žargons, slengs. Šī romāna ietvaros manas acis slīdēja kā pa sviestu. (Tas varētu būt diezgan pretīgs skats.)
Ja kāds man aprakstītu sižetu, man roka neceltos to ierakstīt lasāmo grāmatu sarakstā - Ukrainas pilsētiņa deviņdesmitajos (vismaz man tā liekas, nevienu gada skaitli tā arī neatradu), kurā atgriežas galvenais varonis - ne pārāk spilgts tēls Hermans, lai noskaidrotu, kur pazudis viņa brālis, kam pieder benzīntanks pilsētas nomalē. Tad nu Hermans satiek pagātnes paziņas, šodienas mafiozņikus un sievietes. Tomēr nominācija LaLiGaBai lika saausīties. Un tad nu nesen bibliotēkā šī grāmata man pati uzskrēja virsū.
Manas šaubas izšķīda jau pirmajās lapās. Sižets - intriģējošs, tēli vens par otru krāšņāki (iespējams, Hermaņa "pelēkums" tos izceļ), valoda - konfekte! Te ir viss - ģimene, saknes, postpadomju haoss, mūžīgā mantu muķīšana un lietu bīdīšana, reliģija, azarts, sekss, draudzība, mistērija (ja kāds atkož to futbole spēles ainu, es labprāt uzklausītu). Un lieliski dabas apraksti! Sižets un slenga pilnā valoda tik ļoti kontrastē ar brīnišķīgi aprakstītajām ainavām, kuras es pat nevēlējos lasīt pa diagonāli vai lekt pāri (kā tas mēdz gadīties citos romānos).
Nedaudz par to, kā "muķīties":
Viņiem ar mūsējiem ir kaut kāds bizness, - Koča atbildēja. - Mūsējie izmet viņiem ķīniešu santehniku, viņi to aizdzen pāri robežai, Rostovā pārkrauj un ved atkal uz Ķīnu, jau kā itāļu mantu. Un kur bizness, tur arī ticība, Herman.
vai
Atceros, vienreiz Ernstu sašņorēja par tirgošanos ar džinsiem. [....] Viņš iepirka firmas džinsus, pārgrieza tos uz pusēm, iesaiņoja un pārdeva katru pusi atsevišķi. Starp citu, - Olga piebilda, - no grāmatvedības uzskaites viedokļa - glīts bizness.
Un trīs lieliski rudens mirkļi:
Bija jau pāri pusdienai, oktobra saule, liekas, bija pavisam apmaldījusies ābeļu lapās, un tās stari slīdēja pa grīdu kā ūdenszāles caurspīdīgā ūdenī.
Okttobra sākuma dienas ir īsas kā futbolista karjera, eļļaina saule pil virs galvas, piespiež ēnas pie zemes, balina zāli un silda asfalta salauzto sirdi.
Laiks ritēja lēni un smagi, tas ķērās aiz garāžu jumtiem un lauksaimniecības dzelžiem.
Par ko tad īsti ir grāmata? Tajā gūzmā katrs ieraudzīs ko citu. Es savu atbildi atradu šajā rindkopā:
Lai gan ne jau par lāpstiņu, saprotams, ir runa. Vienkārši viņi, zeņķi, to visu bija redzējuši kopš bērnības, vērodami vecākus un pieredzējušākus draugus. Viss ir ļoti vienkārši: turēties citam pie cita, atkauties no svešiem, sargāt savu teritoriju, savas sievietes un savus namus. Un viss būs labi. Pat ja nebūs labi, tad būs taisnīgi.
LaLiGaBas balvu par labāko tulkojumu 2017. gadā dabūja Zigurds Skābardis par Velša tulkojumu. Ticu, ka pelnīti, tas taču ir Velšs. Tomēr arī Māras Poļakovas tulkotais "Džezs pār Donbasu" ir izcils darbs. Izcils! Žūrija droši vien plēsa matus, lai izšķirtos. Esmu piekasīga tulkojumu lasītāja, man bieži ķeras acis, it sevišķi darbos, kuros tulkots žargons, slengs. Šī romāna ietvaros manas acis slīdēja kā pa sviestu. (Tas varētu būt diezgan pretīgs skats.)
Ja kāds man aprakstītu sižetu, man roka neceltos to ierakstīt lasāmo grāmatu sarakstā - Ukrainas pilsētiņa deviņdesmitajos (vismaz man tā liekas, nevienu gada skaitli tā arī neatradu), kurā atgriežas galvenais varonis - ne pārāk spilgts tēls Hermans, lai noskaidrotu, kur pazudis viņa brālis, kam pieder benzīntanks pilsētas nomalē. Tad nu Hermans satiek pagātnes paziņas, šodienas mafiozņikus un sievietes. Tomēr nominācija LaLiGaBai lika saausīties. Un tad nu nesen bibliotēkā šī grāmata man pati uzskrēja virsū.
Manas šaubas izšķīda jau pirmajās lapās. Sižets - intriģējošs, tēli vens par otru krāšņāki (iespējams, Hermaņa "pelēkums" tos izceļ), valoda - konfekte! Te ir viss - ģimene, saknes, postpadomju haoss, mūžīgā mantu muķīšana un lietu bīdīšana, reliģija, azarts, sekss, draudzība, mistērija (ja kāds atkož to futbole spēles ainu, es labprāt uzklausītu). Un lieliski dabas apraksti! Sižets un slenga pilnā valoda tik ļoti kontrastē ar brīnišķīgi aprakstītajām ainavām, kuras es pat nevēlējos lasīt pa diagonāli vai lekt pāri (kā tas mēdz gadīties citos romānos).
Nedaudz par to, kā "muķīties":
Viņiem ar mūsējiem ir kaut kāds bizness, - Koča atbildēja. - Mūsējie izmet viņiem ķīniešu santehniku, viņi to aizdzen pāri robežai, Rostovā pārkrauj un ved atkal uz Ķīnu, jau kā itāļu mantu. Un kur bizness, tur arī ticība, Herman.
vai
Atceros, vienreiz Ernstu sašņorēja par tirgošanos ar džinsiem. [....] Viņš iepirka firmas džinsus, pārgrieza tos uz pusēm, iesaiņoja un pārdeva katru pusi atsevišķi. Starp citu, - Olga piebilda, - no grāmatvedības uzskaites viedokļa - glīts bizness.
Un trīs lieliski rudens mirkļi:
Bija jau pāri pusdienai, oktobra saule, liekas, bija pavisam apmaldījusies ābeļu lapās, un tās stari slīdēja pa grīdu kā ūdenszāles caurspīdīgā ūdenī.
Okttobra sākuma dienas ir īsas kā futbolista karjera, eļļaina saule pil virs galvas, piespiež ēnas pie zemes, balina zāli un silda asfalta salauzto sirdi.
Laiks ritēja lēni un smagi, tas ķērās aiz garāžu jumtiem un lauksaimniecības dzelžiem.
Par ko tad īsti ir grāmata? Tajā gūzmā katrs ieraudzīs ko citu. Es savu atbildi atradu šajā rindkopā:
Lai gan ne jau par lāpstiņu, saprotams, ir runa. Vienkārši viņi, zeņķi, to visu bija redzējuši kopš bērnības, vērodami vecākus un pieredzējušākus draugus. Viss ir ļoti vienkārši: turēties citam pie cita, atkauties no svešiem, sargāt savu teritoriju, savas sievietes un savus namus. Un viss būs labi. Pat ja nebūs labi, tad būs taisnīgi.
March 18, 2022
Дуже той випадок, коли поетика Жадана з'єднується з його "старою манерою прози". Розумію, чому більшість радять саме цю книжку як квінтесенцію жаданівської літератури. Тут є все, що притаманне його віршам і прозі: пошуки того, хто (не) зник, секти, спірічуалз, українська-залізниця-гнуті-рейки-стрьомні-шпали, роми, друзі дитинства з району, закляті коханці, вогнепальні й ножові, совок, фірмові жарти, сюр і т.д. Здається, що всі минулі й майбутні герої поезії Жадана злітаються в Ворошиловоград, аби звідси й відчатили до наступних збірок віршів.
December 22, 2017
Не ігнорувати живих і поважати мертвих, бо відповідальність і вдячність сильніші, ніж віра. Коли такий висновок вселяється як наслідок споживання матеріалу, зітканого із лихих дев'яностих, хочеться сказати 'Je suis Herman'.
Хоча улюблений персонаж - батюшка-торчок.
Лав.
Хоча улюблений персонаж - батюшка-торчок.
Лав.
April 1, 2019
šis bija patiešām lieliski. par draugiem, kolektīvo saprātu, post-padomju bezpriģelu un mežonīgu cilvēcību. tieši tā - mežonīgu. sarakstīts tik dzīvā, plūstošā valodā, ka vietām nācās smieties pilnā balsī, kamēr vietām - rīkle aizžņaudzās. no tā, cik skaisti iespējams pateikt.
April 15, 2016
Zhadan is one of the most important and celebrated voices in Central European Literature today having earned several prestigious literary prizes in Germany, Poland and Switzerland for his novels "Voroshilovgrad" and "Mesopothamia".
Zhadan is a fantastic poet, and following in the steps of Roberto Bolano, he masterfully converts poetic sensibility into unforgettable prose. What's even more important, the subject matter he explores in his work is universal, relevant to today's world and prescient.
The novel's protagonist, Herman, is traveling home to a city in the Ukraine's East, barely mentioned by name in the book, except for in its title. It is the city currently occupied by separatists forces with Russian support (Voroshilovgrad is the old name of Luhansk), but the book written before the war does not make any mention of any nationalist issues that may or may not have tormented its residents. Instead it is a book about a post-soviet people, living in a state-less vacuum where there are no laws, no courts, no police. There are only friends, and women, and nomads, illegal migrants and occasional ghosts.
Instead of delving into what Russians call 'chernukha' or exaggerated account of how bleak post soviet existence could be, Zhadan creates characters full of life and candor, that maintain values of love and friendship as their answer to the lawlessness around them.
It is a novel of self-reliance, a manifest for any man living in a society that gave up on any resemblance of structure. A manifest that is relevant not only for Ukrainians but to all people who feel abandoned by their governments and learning that their survival is in their unity.
This is the first novel of Serhiy Zhadan published in the US. It is translated by Reilly Costigan and Isaac Wheeler, who do an excellent job of maintaining Zhadan's sense of humor, pace and poetic language. This comes through beautifully at the readings. Several people who heard Isaac read an excerpt of the novel yesterday mentioned to me that it pulled them in immediately and they are eager to read it in English (even though Russian is also an option for those people).
Zhadan is a fantastic poet, and following in the steps of Roberto Bolano, he masterfully converts poetic sensibility into unforgettable prose. What's even more important, the subject matter he explores in his work is universal, relevant to today's world and prescient.
The novel's protagonist, Herman, is traveling home to a city in the Ukraine's East, barely mentioned by name in the book, except for in its title. It is the city currently occupied by separatists forces with Russian support (Voroshilovgrad is the old name of Luhansk), but the book written before the war does not make any mention of any nationalist issues that may or may not have tormented its residents. Instead it is a book about a post-soviet people, living in a state-less vacuum where there are no laws, no courts, no police. There are only friends, and women, and nomads, illegal migrants and occasional ghosts.
Instead of delving into what Russians call 'chernukha' or exaggerated account of how bleak post soviet existence could be, Zhadan creates characters full of life and candor, that maintain values of love and friendship as their answer to the lawlessness around them.
It is a novel of self-reliance, a manifest for any man living in a society that gave up on any resemblance of structure. A manifest that is relevant not only for Ukrainians but to all people who feel abandoned by their governments and learning that their survival is in their unity.
This is the first novel of Serhiy Zhadan published in the US. It is translated by Reilly Costigan and Isaac Wheeler, who do an excellent job of maintaining Zhadan's sense of humor, pace and poetic language. This comes through beautifully at the readings. Several people who heard Isaac read an excerpt of the novel yesterday mentioned to me that it pulled them in immediately and they are eager to read it in English (even though Russian is also an option for those people).
May 16, 2018
Pirmās ~simts lapas klaji jūsmoju, bet ap vidu jau pamatīgi no visa šī nomoda murdziņa-jociņa piekusu un nevarēju sagaidīt beigas. Feini, absurdi dialogi, bet aprakstos autors ir līdz šķebināšanai pārcenties ar tēlainās izteiksmes līdzekļiem.
August 11, 2022
Back when I was first starting my Global Challenge, trying to find a book for each country, I asked my boyfriend which book I should read for Ukraine, considering he and his family are Ukrainian. He lent me this one. He'd never read it, but he liked Serhiy Zhadan—he listened to his music and had met him once or twice (for a fairly large country, Ukraine is also pretty small, if you get my meaning). So I took the book and proceeded to not read it for several months.
Then Ukraine was invaded. My boyfriend's family imploded; friends and relatives were in peril, suddenly a week without texts wasn't just someone forgetting to write, it was something terrifying, something so much bigger. They worked to send supplies and aid over. We went to protests and fundraisers. And, for several more months, I didn't read this book.
I don't know what finally made me open it up, but I'm glad I did. In Voroshilovgrad—the title itself referencing the Russified name of a place now called Luhansk—Serhiy Zhadan writes of a Ukraine which is at once living and dead, simultaneously dying and being resurrected. He describes broken asphalt and train tracks that go nowhere, wandering dogs, endless wheat fields and sun-bleached negatives where portraits of Lenin once hung. It feels wrong to say this is eerily prescient, presaging the now-nearly-obliterated state of many of these places in Eastern Ukraine since the war began... It feels wrong because all of this really started long before 2022 or 2014 or even 1991, and so in a way Zhadan is observing the past just as much as he is telling the future.
I've been vague about what Voroshilovgrad actually is, and it's basically a Ukrainian odyssey, a road novel where the road just keeps bringing you back to the place you were trying to leave. There is an overarching narrative, but it's very loose, and you find yourself caring less and less about it as the story moves along: the real meat here is the series of surreal episodes our main character Herman experiences. A midnight soccer match with ghosts, a wedding at a village of Stundist smugglers, a drink of cognac with a psychopathic capitalist, an auspicious birth in the middle of the steppe. It is, by turns, contemplative, hilarious, mysterious, erotic, tense, depressing, and absurd.
The writing here is superb. Really, really wonderful. Zhadan is a master of simile.
Here is how he describes taking shelter in a building during a rainstorm: "...as if we were diving into a tin cookie jar while kids happily drummed on it with sticks."
Or his description of the desolate cornfields: "...yellow cornstalks that swayed in the wind like hangers in an empty closet..."
And this lovely sentence about a man entering a house where the main character has been cooped up for a while: "There was fresh air nestled into his leather jacket, as though he had come carrying scraps of an October morning in his pockets."
Just wonderful. I should mention the translation, though. It is, in the broad strokes, magnificent—perfectly representing Zhadan's expansive, textured, visual prose—but sloppy in the details. Missing punctuation, duplicate words, and omitted phrases are common. There are a few sentences that are totally botched and garbled beyond comprehensibility. Deep Vellum is an indie publisher and a nonprofit and I respect their mission (and in fact I did buy two more books from them after I finished this) but come on guys, hire a copyeditor, please!
_____________________
Global Challenge: Ukraine
Then Ukraine was invaded. My boyfriend's family imploded; friends and relatives were in peril, suddenly a week without texts wasn't just someone forgetting to write, it was something terrifying, something so much bigger. They worked to send supplies and aid over. We went to protests and fundraisers. And, for several more months, I didn't read this book.
I don't know what finally made me open it up, but I'm glad I did. In Voroshilovgrad—the title itself referencing the Russified name of a place now called Luhansk—Serhiy Zhadan writes of a Ukraine which is at once living and dead, simultaneously dying and being resurrected. He describes broken asphalt and train tracks that go nowhere, wandering dogs, endless wheat fields and sun-bleached negatives where portraits of Lenin once hung. It feels wrong to say this is eerily prescient, presaging the now-nearly-obliterated state of many of these places in Eastern Ukraine since the war began... It feels wrong because all of this really started long before 2022 or 2014 or even 1991, and so in a way Zhadan is observing the past just as much as he is telling the future.
I've been vague about what Voroshilovgrad actually is, and it's basically a Ukrainian odyssey, a road novel where the road just keeps bringing you back to the place you were trying to leave. There is an overarching narrative, but it's very loose, and you find yourself caring less and less about it as the story moves along: the real meat here is the series of surreal episodes our main character Herman experiences. A midnight soccer match with ghosts, a wedding at a village of Stundist smugglers, a drink of cognac with a psychopathic capitalist, an auspicious birth in the middle of the steppe. It is, by turns, contemplative, hilarious, mysterious, erotic, tense, depressing, and absurd.
The writing here is superb. Really, really wonderful. Zhadan is a master of simile.
Here is how he describes taking shelter in a building during a rainstorm: "...as if we were diving into a tin cookie jar while kids happily drummed on it with sticks."
Or his description of the desolate cornfields: "...yellow cornstalks that swayed in the wind like hangers in an empty closet..."
And this lovely sentence about a man entering a house where the main character has been cooped up for a while: "There was fresh air nestled into his leather jacket, as though he had come carrying scraps of an October morning in his pockets."
Just wonderful. I should mention the translation, though. It is, in the broad strokes, magnificent—perfectly representing Zhadan's expansive, textured, visual prose—but sloppy in the details. Missing punctuation, duplicate words, and omitted phrases are common. There are a few sentences that are totally botched and garbled beyond comprehensibility. Deep Vellum is an indie publisher and a nonprofit and I respect their mission (and in fact I did buy two more books from them after I finished this) but come on guys, hire a copyeditor, please!
_____________________
Global Challenge: Ukraine
January 9, 2021
(I should state for the record that I read this in the original Ukrainian � but I flipped through the first few pages of the English translation and it looked pretty solid.)
I've been a big Zhadan fan for over a decade, and one of my favorite aspects of his novel-writing is on full display here: namely, the ability to depict unsavory characters in post-Soviet society (thugs, deadbeat alcoholics, soccer hooligans) tenderly and empathically. The comparisons to Irvine Welsch are obvious, but I also like to think along the lines of of Andrei Platonov's novels of early communism � hallucinatory, yes; super dark, yes; but also, a gentleness that is normally reserved for shrugged apologies regarding that one fuck-up cousin who just can't get their shit together and may actually be a sociopath, but, y'know... family. Realism it is not, as underscored by the fact that most of the (Eastern Ukrainian) characters in this story speak in high-literate Ukrainian (nope), but that's not really the point. Also not the point: romanticising the violence or depravity into some kind of uber-macho gangster flick fantasy, in the way post-Soviet culture tends to be seen from the perspective of tourist expats (thinking of you, The eXile). It's a fine line to walk, but I think Zhadan does it beautifully.
I've been a big Zhadan fan for over a decade, and one of my favorite aspects of his novel-writing is on full display here: namely, the ability to depict unsavory characters in post-Soviet society (thugs, deadbeat alcoholics, soccer hooligans) tenderly and empathically. The comparisons to Irvine Welsch are obvious, but I also like to think along the lines of of Andrei Platonov's novels of early communism � hallucinatory, yes; super dark, yes; but also, a gentleness that is normally reserved for shrugged apologies regarding that one fuck-up cousin who just can't get their shit together and may actually be a sociopath, but, y'know... family. Realism it is not, as underscored by the fact that most of the (Eastern Ukrainian) characters in this story speak in high-literate Ukrainian (nope), but that's not really the point. Also not the point: romanticising the violence or depravity into some kind of uber-macho gangster flick fantasy, in the way post-Soviet culture tends to be seen from the perspective of tourist expats (thinking of you, The eXile). It's a fine line to walk, but I think Zhadan does it beautifully.
April 17, 2017
Vienā grāmatā mēģināts sabāzt gan Keruaka tipa roadtripu, gan reiderisma stāstu, gan drusku maģijas, gan pavisam vienkāršu sentimentalitāti. Kad saiet kopā, viss strādā lieliski, bet reizēm daudzās balsis vienotā harmonijā tomēr neapvienojas. Pēdējās simts lappusēs kopiespaids drusku nokritās, bet ir sajūta, ka pēc mēneša atcerēšos grāmatu ar labāku garšu mutē.
February 16, 2022
Kuri notikumi ir īsti un kuri - iedomāti? Šo jautājumu ir labāk aizmirst, lasot šo grāmatu. Autors meistarīgi veido noskaņu stāstu par nekurieni Ukrainā ar kolorītu tēlu plejādi. Tas viscaur ir papildināts ar atsvaidzinoši autentiskiem dialogiem, kuri arī tulkojumā nav neko zaudējuši. Kā lasītājam Tev ir vienkārši jāļaujas notikumu plūdumam, nemēģinot tajā visā saskatīt loģiku. Lai arī es ilgi baidījos lasīt šo grāmatu, man ir prieks, ka beidzot tai devu iespēju mani iepazīstināt ar mūsdienu ukraiņu literatūru.
December 5, 2023
Детальніше � .
Цей роман дав мені більше, ніж я розраховував. Звісно, я завжди обираю книжки за анотаціями. Мене зацікавило рейдерство і, головне, повернення до свого минулого - воно тут було. І навіть десь на середині книжки я міг сказати лише, що вона норм. І тільки згодом я зрозумів, що пропускав дещо більше. Що це не просто якась лінійна розповідь.
Я не одразу вловив принаду роману. Але звертати увагу слід було на чи то марення, чи то містику, чи то магічний реалізм. Скажімо, тут Герман натрапляє на могили друзів, з якими нещодавно бачився. Або повертається із залізниці, а йому кажуть, що немає тут ніякої залізниці. Щось змушує підніматися тіні, примари минулого, вони затуляють чи змішуються з теперішнім, ніби закидаючи Германа в часову петлю.
Цей роман дав мені більше, ніж я розраховував. Звісно, я завжди обираю книжки за анотаціями. Мене зацікавило рейдерство і, головне, повернення до свого минулого - воно тут було. І навіть десь на середині книжки я міг сказати лише, що вона норм. І тільки згодом я зрозумів, що пропускав дещо більше. Що це не просто якась лінійна розповідь.
Я не одразу вловив принаду роману. Але звертати увагу слід було на чи то марення, чи то містику, чи то магічний реалізм. Скажімо, тут Герман натрапляє на могили друзів, з якими нещодавно бачився. Або повертається із залізниці, а йому кажуть, що немає тут ніякої залізниці. Щось змушує підніматися тіні, примари минулого, вони затуляють чи змішуються з теперішнім, ніби закидаючи Германа в часову петлю.
January 11, 2013
3.7 stars. Voroshilovgrad is a dreamily brutal and brutally dreamy novel about a youngish Ukrainian man who returns to his native places after his brother, owner of a service station, disappears. This trippy novel is both bizarre and lovely, with a combination of all sorts of odd elements, from a reference to the yellow brick road to finding shelter in the Lenin room of a children's camp during a rain storm.
(There's more on my blog, .)
(There's more on my blog, .)
February 20, 2023
Починала читати декілька років тому, ще до великого вторгнення. Не пішло. Історія видалась темною і похмурою.
Зараз читала ледь не як роман з елементами комедії. Сміялась, згадувала дитинство. Кожен опис і деталь відлунювались в мені спогадами, чула запах стиглих яблук і тепло серпневої ріки.
Книга не змінилась. Змінились ми. Це вже не похмурий опис провінційного містечка з його безталаними мешканцями і бандитськими історіями. Це довоєнна трагедія, що може пояснити чому ми опинились тут.
Зараз читала ледь не як роман з елементами комедії. Сміялась, згадувала дитинство. Кожен опис і деталь відлунювались в мені спогадами, чула запах стиглих яблук і тепло серпневої ріки.
Книга не змінилась. Змінились ми. Це вже не похмурий опис провінційного містечка з його безталаними мешканцями і бандитськими історіями. Це довоєнна трагедія, що може пояснити чому ми опинились тут.
September 9, 2022
Дуже жива літня книжка, як оголений нерв
July 24, 2021
Neither here nor there
April 25, 2017
Триста сторінок, міркувала я. Це взагалі не проблема, міркувала я. Це на два-три вечори, міркувала я. І дарма.
Місяць! Майже місяць я читала «Ворошиловград» Сергія Жадана. Майже місяць безкінечних запитань щодо мотивів та почуттів персонажів, щодо історій і її героїв. Або антигероїв. Майже місяць безкінечної насолоди мовою, влучністю спостережень та тонким гумором. Жадан майстерно поєднує піднесені роздуми з вульгарною лексикою та щиро приправляє містицизмом, який є визначною рисою для української літератури в цілому.
На зустрічі Kyiv Bookworms Club ми дійшли висновку, що «Ворошиловград» - це східноукраїнська Одисея. Повернення мандрівника додому, яке зненацька сталось у лихі 90-ті в пострадянській Україні.
Це абсурдна нелогічна несповна розуму подорож, але сповна історій, які залишають купу риторичних запитань, підвішених ситуацій та незрозумілих вчинків. Все саме так, як відбувається в житті. Відносини без зрозумілого початку та чіткого закінчення.
Чорно-біле забарвлення книги зі старовинними фотографіями, містами-привидами та людьми-привидами, з безжальним та безладним ставленням до життя. Свого або чужого.
І крапля вічності в самому кінці: «Ми змушені рятувати тих, хто нам близький, не відчуваючи іноді, як змінюються обставини і як нас самих починають рятувати близькі нам люди. Мені здається, що саме так і має бути і що сама наша близькість зумовлюється спільними переживаннями, спільним життям і можливістю спільної смерті.»
Ця книга стала моїм особистим відкриттям чоловічої сучасної української літератури.
Місяць! Майже місяць я читала «Ворошиловград» Сергія Жадана. Майже місяць безкінечних запитань щодо мотивів та почуттів персонажів, щодо історій і її героїв. Або антигероїв. Майже місяць безкінечної насолоди мовою, влучністю спостережень та тонким гумором. Жадан майстерно поєднує піднесені роздуми з вульгарною лексикою та щиро приправляє містицизмом, який є визначною рисою для української літератури в цілому.
На зустрічі Kyiv Bookworms Club ми дійшли висновку, що «Ворошиловград» - це східноукраїнська Одисея. Повернення мандрівника додому, яке зненацька сталось у лихі 90-ті в пострадянській Україні.
Це абсурдна нелогічна несповна розуму подорож, але сповна історій, які залишають купу риторичних запитань, підвішених ситуацій та незрозумілих вчинків. Все саме так, як відбувається в житті. Відносини без зрозумілого початку та чіткого закінчення.
Чорно-біле забарвлення книги зі старовинними фотографіями, містами-привидами та людьми-привидами, з безжальним та безладним ставленням до життя. Свого або чужого.
І крапля вічності в самому кінці: «Ми змушені рятувати тих, хто нам близький, не відчуваючи іноді, як змінюються обставини і як нас самих починають рятувати близькі нам люди. Мені здається, що саме так і має бути і що сама наша близькість зумовлюється спільними переживаннями, спільним життям і можливістю спільної смерті.»
Ця книга стала моїм особистим відкриттям чоловічої сучасної української літератури.
March 12, 2017
The best thing about the book is when you buy it for someone else and have zero expectations about it. And then in the darkest of the days you start reading it and it absorbs you in a trance-mind like state with its simplicity and magic.
Unexpectedly the text starts flowing and you flow with it. Several days pass by and you want to slow down with the book because it is going to end so soon. Years ago I didn`t expect anything from Markes, Borges, Hesse, and Mann. Now I use their books as painkillers when I need to forget about the rest of the world.
This next best thing about the book is that it`s a bit harsh as it`s not always pleasant and comfortnable to see marginals from such a distance-extreme close-up. Zhadan gets us close to the people we`d like to avoid in our lives naturally. We only let the people we trust get this close to us and see the best and the worst things about us. But this book is precious because it shows how close you can look at people without taking your eyes away. The things you`ll see may surprise you.
Unexpectedly the text starts flowing and you flow with it. Several days pass by and you want to slow down with the book because it is going to end so soon. Years ago I didn`t expect anything from Markes, Borges, Hesse, and Mann. Now I use their books as painkillers when I need to forget about the rest of the world.
This next best thing about the book is that it`s a bit harsh as it`s not always pleasant and comfortnable to see marginals from such a distance-extreme close-up. Zhadan gets us close to the people we`d like to avoid in our lives naturally. We only let the people we trust get this close to us and see the best and the worst things about us. But this book is precious because it shows how close you can look at people without taking your eyes away. The things you`ll see may surprise you.
December 19, 2014
Я люблю украинскую литературу и читаю современных авторов регулярно, как видно по отзывам. Эта книга в 2009 году получила премию лучшая книга года в Украине по мнению BBC. Заманчиво, подумала я. В описании обещали жестокие современные реалии, где основной проблемой выступает проблема рэкета. Так все и было, но сказать, что мне книга очень понравилась не могу, хотя автор очень талантлив и периодически проскакивают глубокие мысли. Тем не менее как по мне было слишком много какого-то хипования, много цыган и странного образа жизни. Рекомендовать эту книгу я не буду, т.к. мое отношение к ней достаточно нейтральное.
September 12, 2016
Книжка суха як хліб що лежав на столі кілька днів. Брався її читати не раз, тож закінчив через "не можу". Ця книжка перевершила "Танго смерті" і гордо зайняла першу сходинку мого уявного анти-рейтингу. Шкода, але таке буває. Moving on.
November 26, 2020
найкращий сучасний український сюжетний роман, який мені доводилось читати!
5/5
5/5
Displaying 1 - 30 of 335 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.