«Фарбований Лис» � одна з найвідоміших казок Івана Франка. Хвацький і самовпевнений Лис аж зі шкури пнеться, щоб вразити своїх товаришів нечуваною злодійською спритністю. Навіть утрапивши в страшну халепу, хитрому Лисові вдається обернути все на свою користь. Однак у безмежній самозакоханості він забув одну мудру приказку: «Неправдою світ пройдеш, а назад не вернешся»... Намалював казку улюблений ілюстратор української малечі Кость Лавро.
Іван Якович Франко � видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862�64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864�1867 рр. � у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867�1875 рр. � у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.
По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881�1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883�1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883�1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії � Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.
Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилос� четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці � став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898�1901; 1903�1912) та етнографічну комісію (1898�1900; 1908�1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898�1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений � літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.