What do you think?
Rate this book
Товаришки. Новели
Оповідання Олени Пчілки � це прекрасні замальовки з життя українських заможних родин, столичної й провінційної еліти, життєвого ладу, усталеного в маєтках і садибах наприкінці ХІХ століття.
Візити, бали, концерти, клубні зібрання були часто покликані організувати вдалий шлюб для дівчат, проте водночас забезпечували підтримку національної традиції, поширення українських ідей, зародження жіночої університетської освіти. Йдеться, наприклад, про перших українок, які сіли на студентську лаву поруч зі своїми ровесниками й здобувають лікарський фах у Швейцарії.
У міських сюжетах Олена Пчілка з неймовірним блиском руйнує стереотипи, іноді знижує пафос, подекуди демонструє подвійність стандартів, а також дошукується глибинних психологічних мотивацій вчинків персонажів.
Візити, бали, концерти, клубні зібрання були часто покликані організувати вдалий шлюб для дівчат, проте водночас забезпечували підтримку національної традиції, поширення українських ідей, зародження жіночої університетської освіти. Йдеться, наприклад, про перших українок, які сіли на студентську лаву поруч зі своїми ровесниками й здобувають лікарський фах у Швейцарії.
У міських сюжетах Олена Пчілка з неймовірним блиском руйнує стереотипи, іноді знижує пафос, подекуди демонструє подвійність стандартів, а також дошукується глибинних психологічних мотивацій вчинків персонажів.
248 pages, Paperback
Published January 1, 2024
23 people are currently reading
252 people want to read
About the author
Олена Пчілка
19books4followersОлена Пчілка (Ольга Петрівна Драгоманова, в заміжжі Косач) � українська письменниця, драматург, публіцистика, громадська і культурна діячка, перекладачка, фольклористка, етнограф, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925); мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманова.
Народилася 30 червня (17 червня за ст. стилем) 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».
Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.
Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок».
Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.
Файл:Олена Пчілка (Косач-Драгоманова). 1910-ті.jpg
Олена Пчілка. 1910-ті.
У 1890-х роках жила в Києві, у 1906�1914 роках була видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908�1914), «Газету Гадяцького земства» (1917�1919). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.
У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.
Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.
Народилася 30 червня (17 червня за ст. стилем) 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».
Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.
Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок».
Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.
Файл:Олена Пчілка (Косач-Драгоманова). 1910-ті.jpg
Олена Пчілка. 1910-ті.
У 1890-х роках жила в Києві, у 1906�1914 роках була видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908�1914), «Газету Гадяцького земства» (1917�1919). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.
У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.
Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 34 reviews
Read
July 14, 2024Пчілка, звичайно, велика майстриня монтажу, паралелізму і misdirection задовго до того, як монтаж became a thing. Цілком добротна проза.
А старий відгук на "Товаришок", написаний ще колись в часи підготовки до кандмінімуму, витягну з жж, хай валяється тут:
Якби в українській літературі був конкурс на найбільш misleading назву, то його з великим відривом узяли б "Товаришки" (1887) Олени Пчілки. Назва, здавалося б, вписує повість у нашу довгу сентиментальну традицію оповідань із номінативними заголовками (всі ці близнята, сестри, інститутки й решта тусовки), де вже з титли ясно, що йтиметься про емоційні поневіряння of their eponymous protagonists. А повість насправді геть не про те.
Приблизно підсумовує "Товаришок" оця цитата, де видно і їхній тематичний засяг, і їхні проблеми:
"Ой що біжить без повода?
Ой що росте без кореня?..
Любочка [головна героїня] знає з тої ж пісні, що без повода біжить вода, а росте без кореня камінь; але як може рости камінь без кореня? Як він росте?.."
Доти (та й певний час по тому у всяких прадавніх викопних штибу Нечуя) українство - і, by extension, українська література - охоплюють селянство і фольклорну давнину. Пчілка намагається включити до сфери українства й української літератури науку, соціальні рухи і все інше, що має бути в сучасному суспільстві. При цьому вона - і в реальності (згадаймо пізніші літературні дискусії, де по один бік нечуї з єфремовими, по інший - вона ж, Леся Українка і ще когорта), і в оповіданні - протистоїть не лише тискові всього інституційного апарату імперії, а й народникам. (Цитата з оповідання на підтвердженя: "А Кузьменко дурниці провадить! Штучність, літературщина, признаю саму тілько народну мову... Що за узька народність, що за узький націоналізм! Се - понижати свою народну гадку, обрікравши її стояти вічно лиш на одному ступні первісному! І коли так судить об мові, то треба те ж саме розважати й у всьому: значить, і хисту національного не треба розвивать,- ні музики, нічого,- нехай буде все тільки на ступні первіснонародному; Начить, і науки не посувать, досить того світогляду, який має наш простий чоловік! Се ж нісенітниця!").
Та головною проблемою є навіть не спротив опонентів, а, як видно з тієї самої трохи кумедної цитати про "що росте без кореня", невиробленість термінології. У більш вегетаріанській підавстрійській Україні з тим легше, ніж у підросійській, що тематизується у тих же "Товаришках", де частина персонажів з'являються виключно для того, аби поповнювати словниковий запас головної героїні: ""Просвіта", "напрямок", "враження",- підчеркує Люба в думці вирази Бучинського, котрі їй здаються такими новими і через те мовби чудними, принаймні Люба не зважується говорити їх сама,- а одначе що ж тут такого чудного? - думає вона далі.- Чому ж би не вживать тих слів? Чого ж конечне казать "просвіщеніє", а не "просвіта", "впечатлєніє", а не "враження"? Тільки тої й переваги, що до тих російських слів ми призвичаїлись".
Крім тематичних національних інновацій (скажімо, це - перший в українській літературі твір, де згадано теорію еволюції - то вам не пес начхав:)), по-моєму, це перший текст, де жінки виступають не суб'єктом емоційного життя (при повній об'єктності в усіх інших сферах), а таки суб'єктом знань. Головна героїня переповідає повітовим паніям Дарвіна: "Так же чоловік єсть той же звір, тільки розумніший", тож не треба цуратися ширших морфологічних порівнянь. Головна героїня веде дискусії про індиктувне мислення проти дедуктивного - і, власне, мені здається, прикметно, що саме авторка, яка двічі належить до маргіналізованої спільноти (як жінка і як українка), а отже, усе життя тим фактом змушена і споживати культуру, й творити її проти головної течії, вперше у цій літературі ставить під питання, *як* ми знаємо. Її опонент лупить себе п'яткою в груди, захищающи строгу об'єктивність у науці, дедуктивне мислення, вибудовування аргументації на основі емпірично даних фактів, а не підбирання фактів під початкове припущення. Натомість головна героїня (привіт феміністичній епістемології), наполягає, що жоден знавець не може бути об'єктивним і не вільним від початкових припущень/упереджень, а те, що видається свідченням об'єктивності, може бути з тим же успіхом риторичною маніпуляцією: "Почім ви знаєте, що такий-то ряд фактів, котрі вам говорять нібито так вільно, самі не з'явилися в праці ученого власне через те, що він шукав їх наперед своєю думкою? Мавши звісну теорію, наперед угадував, що мусять буть у такому-то крузі власне такі й такі явища, котрі докажуть його думку!"
Фінал "Товаришок" - це така просто пісня про те, як складно писати на великих світоглядних (а отже, й жанрових) зсувах. Після цілого тексту не-про-те Олена Пчілка раптом згадує, що в українській літературі заведено мати романтичну лінію. Як бо то без романтичної лінії? Дуже чітко видно момент, коли клацає перемикач і під звуки "Пропало ВСЬО!!!" Пчілка починає витрушувати зі стосів сторінок усіх другорядних героїв, які там з'явилися хто для національної лінії, хто ще для якої, аби, як Пилип з конопель, із оповідання про знання раптом вискочив сюжет про одруження.
Якось так повелося, що прийнято любити Лесю Українку й не любити Олену Пчілку. Це - абсолютно дарма, мені на основі трьох томів листування ЛУ здається, що їхнє протистояння сильно перебільшують задля драматизації біографії ЛУ, а Олена Пчілка - нехай і не з першої когорти - по-свойму прекрасна. Багато писала, редагувала низку часописів, перекладала, у 70+ років побувала у в'язниці за антибільшовицькі виступи, кувала слова (серед найвідоміших її винаходів - слова "переможець" і "променистий", які доти позначалися старослов'янськими запозиченнями), врешті, виростила well-adjusted доньок, одна з яких - класик укрліту, але й інші здобували освіту за кордоном, жили у громадянському шлюбі до того, як це стало нормою, і почувалися у своїй шкурі цілком добре (виростити нормальних синів - це в ті часи кожен міг, а от доньки таки про щось свідчать). (Коротше кажучи, Олена Пчілка брала від життя все ще до того, як це стало загальною настановою.) Мораль? Мораль така: well-adjusted people don't make history, навіть коли вони перемогли, навіть коли вони винайшли саме слово "переможець" :).
А старий відгук на "Товаришок", написаний ще колись в часи підготовки до кандмінімуму, витягну з жж, хай валяється тут:
Якби в українській літературі був конкурс на найбільш misleading назву, то його з великим відривом узяли б "Товаришки" (1887) Олени Пчілки. Назва, здавалося б, вписує повість у нашу довгу сентиментальну традицію оповідань із номінативними заголовками (всі ці близнята, сестри, інститутки й решта тусовки), де вже з титли ясно, що йтиметься про емоційні поневіряння of their eponymous protagonists. А повість насправді геть не про те.
Приблизно підсумовує "Товаришок" оця цитата, де видно і їхній тематичний засяг, і їхні проблеми:
"Ой що біжить без повода?
Ой що росте без кореня?..
Любочка [головна героїня] знає з тої ж пісні, що без повода біжить вода, а росте без кореня камінь; але як може рости камінь без кореня? Як він росте?.."
Доти (та й певний час по тому у всяких прадавніх викопних штибу Нечуя) українство - і, by extension, українська література - охоплюють селянство і фольклорну давнину. Пчілка намагається включити до сфери українства й української літератури науку, соціальні рухи і все інше, що має бути в сучасному суспільстві. При цьому вона - і в реальності (згадаймо пізніші літературні дискусії, де по один бік нечуї з єфремовими, по інший - вона ж, Леся Українка і ще когорта), і в оповіданні - протистоїть не лише тискові всього інституційного апарату імперії, а й народникам. (Цитата з оповідання на підтвердженя: "А Кузьменко дурниці провадить! Штучність, літературщина, признаю саму тілько народну мову... Що за узька народність, що за узький націоналізм! Се - понижати свою народну гадку, обрікравши її стояти вічно лиш на одному ступні первісному! І коли так судить об мові, то треба те ж саме розважати й у всьому: значить, і хисту національного не треба розвивать,- ні музики, нічого,- нехай буде все тільки на ступні первіснонародному; Начить, і науки не посувать, досить того світогляду, який має наш простий чоловік! Се ж нісенітниця!").
Та головною проблемою є навіть не спротив опонентів, а, як видно з тієї самої трохи кумедної цитати про "що росте без кореня", невиробленість термінології. У більш вегетаріанській підавстрійській Україні з тим легше, ніж у підросійській, що тематизується у тих же "Товаришках", де частина персонажів з'являються виключно для того, аби поповнювати словниковий запас головної героїні: ""Просвіта", "напрямок", "враження",- підчеркує Люба в думці вирази Бучинського, котрі їй здаються такими новими і через те мовби чудними, принаймні Люба не зважується говорити їх сама,- а одначе що ж тут такого чудного? - думає вона далі.- Чому ж би не вживать тих слів? Чого ж конечне казать "просвіщеніє", а не "просвіта", "впечатлєніє", а не "враження"? Тільки тої й переваги, що до тих російських слів ми призвичаїлись".
Крім тематичних національних інновацій (скажімо, це - перший в українській літературі твір, де згадано теорію еволюції - то вам не пес начхав:)), по-моєму, це перший текст, де жінки виступають не суб'єктом емоційного життя (при повній об'єктності в усіх інших сферах), а таки суб'єктом знань. Головна героїня переповідає повітовим паніям Дарвіна: "Так же чоловік єсть той же звір, тільки розумніший", тож не треба цуратися ширших морфологічних порівнянь. Головна героїня веде дискусії про індиктувне мислення проти дедуктивного - і, власне, мені здається, прикметно, що саме авторка, яка двічі належить до маргіналізованої спільноти (як жінка і як українка), а отже, усе життя тим фактом змушена і споживати культуру, й творити її проти головної течії, вперше у цій літературі ставить під питання, *як* ми знаємо. Її опонент лупить себе п'яткою в груди, захищающи строгу об'єктивність у науці, дедуктивне мислення, вибудовування аргументації на основі емпірично даних фактів, а не підбирання фактів під початкове припущення. Натомість головна героїня (привіт феміністичній епістемології), наполягає, що жоден знавець не може бути об'єктивним і не вільним від початкових припущень/упереджень, а те, що видається свідченням об'єктивності, може бути з тим же успіхом риторичною маніпуляцією: "Почім ви знаєте, що такий-то ряд фактів, котрі вам говорять нібито так вільно, самі не з'явилися в праці ученого власне через те, що він шукав їх наперед своєю думкою? Мавши звісну теорію, наперед угадував, що мусять буть у такому-то крузі власне такі й такі явища, котрі докажуть його думку!"
Фінал "Товаришок" - це така просто пісня про те, як складно писати на великих світоглядних (а отже, й жанрових) зсувах. Після цілого тексту не-про-те Олена Пчілка раптом згадує, що в українській літературі заведено мати романтичну лінію. Як бо то без романтичної лінії? Дуже чітко видно момент, коли клацає перемикач і під звуки "Пропало ВСЬО!!!" Пчілка починає витрушувати зі стосів сторінок усіх другорядних героїв, які там з'явилися хто для національної лінії, хто ще для якої, аби, як Пилип з конопель, із оповідання про знання раптом вискочив сюжет про одруження.
Якось так повелося, що прийнято любити Лесю Українку й не любити Олену Пчілку. Це - абсолютно дарма, мені на основі трьох томів листування ЛУ здається, що їхнє протистояння сильно перебільшують задля драматизації біографії ЛУ, а Олена Пчілка - нехай і не з першої когорти - по-свойму прекрасна. Багато писала, редагувала низку часописів, перекладала, у 70+ років побувала у в'язниці за антибільшовицькі виступи, кувала слова (серед найвідоміших її винаходів - слова "переможець" і "променистий", які доти позначалися старослов'янськими запозиченнями), врешті, виростила well-adjusted доньок, одна з яких - класик укрліту, але й інші здобували освіту за кордоном, жили у громадянському шлюбі до того, як це стало нормою, і почувалися у своїй шкурі цілком добре (виростити нормальних синів - це в ті часи кожен міг, а от доньки таки про щось свідчать). (Коротше кажучи, Олена Пчілка брала від життя все ще до того, як це стало загальною настановою.) Мораль? Мораль така: well-adjusted people don't make history, навіть коли вони перемогли, навіть коли вони винайшли саме слово "переможець" :).
July 3, 2024
Дуже простими і наївними видаються оповідання Пчілки з висоти 2024 року. Але для читача з мінімальною базою ті самі «Товаришки» стануть прекрасним відкриттям , бо виявляється емансипація і фемінізм в Україні не виникли разом з західними грантами в 2010х.
January 14, 2025
"Товаришки" мені дуже сподобалися, оповідання трохи менше, але теж цікаві
September 12, 2024
4,5
товаришки: 4/5
чад: 5/5
біла кицька: тригер - знущання над тваринами
збентежена вечеря: 5/5
соловйовий спів: 4/5
тт відгук:
товаришки: 4/5
чад: 5/5
біла кицька: тригер - знущання над тваринами
збентежена вечеря: 5/5
соловйовий спів: 4/5
тт відгук:
October 6, 2024
В мене не було багато очікувань до книжки, бо я майже нічого не пам'ятала про Пчілку зі шкільної програми. Але мені дуже сподобалось, ця іронія в усіх оповіданнях абсолютно прекрасна. Дуже приємно відкривати для себе феміністичні твори українських письменниць того періоду часу, хочеться тепер купити книжку з її іншими оповіданнями:)
October 29, 2024
Прекрасна проза, яка легко читається в 2024 році, бо теми, про які пише Олена Пчілка, актуальні й досі. Ніжність, з якою авторка ставиться до своїх героїнь та героїв, викликає теплі почуття, і взагалі, для мене це було дуже затишне читання.
November 27, 2024
Читається з задоволенням. Дуже вдало написано, ситуації і персонажі ніби змальовані пензлем. При цьому охоплено багато тем: класова нерівність, націоналізм, патріотизм, фемінізм.
Єдине зауваження до видання (і вс��єї серії): "Ключ до розуміння тексту" треба було поміщати як післямову. Вже надто багато спойлерів. Я ще після Вільде зрозуміла, що заглядати туди перед прочитанням не варто, бо Віра Агеєва перекаже все найцікавіше.
Єдине зауваження до видання (і вс��єї серії): "Ключ до розуміння тексту" треба було поміщати як післямову. Вже надто багато спойлерів. Я ще після Вільде зрозуміла, що заглядати туди перед прочитанням не варто, бо Віра Агеєва перекаже все найцікавіше.
December 29, 2024
Захоплююся тим, що національне питання хоч побіжно, але так влучно висвітлено у "Товаришках"
(опріч інших важливих питань)
(опріч інших важливих питань)
February 16, 2025
Неймовірні, блискучі і непересічні твори! Сподіваюсь, що шкільна програма невдовзі збагатиться творами Олени Пчілки!
March 9, 2024
Ну дуууууже сподобалось 🤌🏼
March 22, 2024
Оповідання мені сподобалися набагато більше ніж повість. Читала Пчілку ще в школі і забула наскільки гарно вона пише. Тепер хочу прочитати ще її твори.
August 8, 2024
Школа не дала мені ніякого уявлення про творчість Олени Пчілки. Про неї говорили тільки як про матір Лесі Українки та авторку дитячих творів, але їх ми також не вивчали. Вже в дорослому віці я захотіла ознайомитись з її доробком, та знайшла тільки збірку оповідань, казок і віршів для дітей "Годі, діточки, вам спать" у НК Богдан, що було, звісно, краще, ніж нічого, та все ж певною мірою це підживило насаджені у школі стереотипи про письменницю.
Аж ось у Віхолі виходить збірка її дорослої прози. Цікаво? Ще б пак! Тим більше, коли виявилось, що тут ітиметься про життя української інтелігенції та міщан, тоді як нашу класику більше знають за творами, що описують селянське життя й побут (здогадайтесь з одного разу, чому так).
У збірку увійшла новела "Товаришки" і кілька оповідань. "Товаришки" розповідають про двох дівчат та юнака з невеликого українського міста, що їдуть до Цюріха навчатись в університеті. В принципі, це історія дорослішання. Молоді люди знаходять нових друзів, зав'язують перші стосунки, формують власні політичні погляди і обирають життєвий шлях. Приємний, рівний, написаний чудовою багатою мовою текст. В наші дні він може виглядати дещо наївно, та чи багато ви пригадаєте в нашій тогочасній літературі творів, де центральним персонажем була б жінка?
А от оповідання виявились не менш цікавими, але вже не на стільки приємними. Принаймні це стосується трьох із чотирьох історій, бо "Біла кицька" більше комічна, хоч навряд хтось хотів би опинитись на місці її головного героя. Натомість "Соловйовий спів" - це неймовірно трагічна оповідь про занепад цілої родини з сильним відкритим фіналом, що вмістилась менш, ніж на п'ятнадцяти сторінках.
З книгою однозначно рекомендую ознайомитись. Хоча б для загального розвитку. Єдине, передмову пані Агєєвої не варто читати до того, як прочитаєте самі твори. Вона цікавезна, але страшенно спойлерна.
Аж ось у Віхолі виходить збірка її дорослої прози. Цікаво? Ще б пак! Тим більше, коли виявилось, що тут ітиметься про життя української інтелігенції та міщан, тоді як нашу класику більше знають за творами, що описують селянське життя й побут (здогадайтесь з одного разу, чому так).
У збірку увійшла новела "Товаришки" і кілька оповідань. "Товаришки" розповідають про двох дівчат та юнака з невеликого українського міста, що їдуть до Цюріха навчатись в університеті. В принципі, це історія дорослішання. Молоді люди знаходять нових друзів, зав'язують перші стосунки, формують власні політичні погляди і обирають життєвий шлях. Приємний, рівний, написаний чудовою багатою мовою текст. В наші дні він може виглядати дещо наївно, та чи багато ви пригадаєте в нашій тогочасній літературі творів, де центральним персонажем була б жінка?
А от оповідання виявились не менш цікавими, але вже не на стільки приємними. Принаймні це стосується трьох із чотирьох історій, бо "Біла кицька" більше комічна, хоч навряд хтось хотів би опинитись на місці її головного героя. Натомість "Соловйовий спів" - це неймовірно трагічна оповідь про занепад цілої родини з сильним відкритим фіналом, що вмістилась менш, ніж на п'ятнадцяти сторінках.
З книгою однозначно рекомендую ознайомитись. Хоча б для загального розвитку. Єдине, передмову пані Агєєвої не варто читати до того, як прочитаєте самі твори. Вона цікавезна, але страшенно спойлерна.
Read
January 21, 2025Сюжетно простенькі хороші оповідання, як то кажуть "solid".
Товаришки - цікаве, бо чи не вперше читаю про життя заможних українських родин, про двох панночок, що їдуть навчатися в Цюрих. Всі деталі добре описані, легко уявляти як вони їхали, як навчались там, що їх турбувало, які різні люди були на шляху. Класно, що вони отримували освіту і так далі, але все одно в кінці все зводиться до заміжжя і котра з ким одружилась.
Чад - сподобалась метафора отрути чадним газом переплетене з коханням дівчини-слуги і пана, якому вона ніби сподобалась, а потім він на неї забив.
Біла Кицька - (тв: знущання над тваринами) про те як ставлення дружини змінилось після весілля.
Збентежена Вечеря - напевно, найкраще. Хлопчика посилають з кутею і узваром до хрещеної мами яка стала панною, і які там всі неввічливі і знущаються з нього, і до хрещеного батька який сидить в тюрмі за бунти (?), і який радий вітати його. Хлопчик потім дуже влучно пʼятаком хрещеної розбиває їй вікно. Подобається коли персонажі не приймають знущань.
Соловйовий спів - юрист переповідає детективну історію і намагається зрозуміти хто мав найбільше вини, пан, слуга, чи він сам.
Товаришки - цікаве, бо чи не вперше читаю про життя заможних українських родин, про двох панночок, що їдуть навчатися в Цюрих. Всі деталі добре описані, легко уявляти як вони їхали, як навчались там, що їх турбувало, які різні люди були на шляху. Класно, що вони отримували освіту і так далі, але все одно в кінці все зводиться до заміжжя і котра з ким одружилась.
Чад - сподобалась метафора отрути чадним газом переплетене з коханням дівчини-слуги і пана, якому вона ніби сподобалась, а потім він на неї забив.
Біла Кицька - (тв: знущання над тваринами) про те як ставлення дружини змінилось після весілля.
Збентежена Вечеря - напевно, найкраще. Хлопчика посилають з кутею і узваром до хрещеної мами яка стала панною, і які там всі неввічливі і знущаються з нього, і до хрещеного батька який сидить в тюрмі за бунти (?), і який радий вітати його. Хлопчик потім дуже влучно пʼятаком хрещеної розбиває їй вікно. Подобається коли персонажі не приймають знущань.
Соловйовий спів - юрист переповідає детективну історію і намагається зрозуміти хто мав найбільше вини, пан, слуга, чи він сам.
December 26, 2024
Все на місці. І в широкому розумінні ці ролі жінок поза обслуговуванням чоловіків показують, що далеко не "раптом вчора з'явилися феміністки". З іншого боку суспільство вже бачило після цих новаторських творів роки й роки більш поглиблених за темою та провокаційних творів, стало балуване. І читала Пчілку я як читала, наприклад, Ширлі Джексон - з цікавістю, повагою до витоків і роблячи знижку на відносну давність написання. Щеее з іншого боку сумне закочування очей на фразу "не поспішай готуватись відбиватись від рсні, може коли вирочтеш, буде інакше вже". Нє, не буде. Ось це не втрачає актуальности.
April 23, 2024
Мені дуже сподобалась ця серії. Є речі, які мені не подобаються, проте були такі часи. Що сумно, але є усвідомлення того, скільки часу витрубляли все українське. Це дає наснагу знайомитись з іншими авторами, яких не вчили в школі)
До речі, хочу зазначити, що тут в цих творах йде мова не про кріпаків і складне життя, а про панночок, які мали змогу вчитись в медичному закладі в Цюриху, на секундочку
До речі, хочу зазначити, що тут в цих творах йде мова не про кріпаків і складне життя, а про панночок, які мали змогу вчитись в медичному закладі в Цюриху, на секундочку
November 14, 2024
В повісті оповідається про двох подруг - молодих дівчат, спраглих до науки, які отримують можливість отримати хорошу освіту за кордоном. І хоч повість називається "Товаришки", все ж авторка більше концентрується на одній з героїнь. Її подруга, здається введена більше для протиставленя. Повісті 150 років, а проблематика досі актуальна - патріархальне суспільство; батьки, що тужать, відправляючи дітей на навчання кудись далеко; класова нерівність. Загалом повість здалася мені дуже теплою і читалася із задоволенням.
Инші оповідання теж цікаві, і піднімають схожі теми. Якщо чесно, мені аж стало прикро, що в школі мене пічкали короткою прозою російських авторів замість набагато більш релевантної літератури.
Більше відгуків:
Инші оповідання теж цікаві, і піднімають схожі теми. Якщо чесно, мені аж стало прикро, що в школі мене пічкали короткою прозою російських авторів замість набагато більш релевантної літератури.
Більше відгуків:
June 19, 2024
п'ять з п'яти, мільйон з п'яти, сподобалось дуже
February 20, 2025
Ех, тут, на жаль, в мене не склалось зі стилем авторки. Сюжети наче і цікаві, персонажі теж прикольні. Але от те як авторка пише мені, на жаль, не зайшло.
January 12, 2024
Ця збірка творів відомої української письменниці Ольги Петрівни Косач (більше відома за псевдонімом Олена Пчілка), руйнує стереотипне уявлення про неї, як просто про матір Лесі Українки та авторки творів для дітей. На читачів очікують оповідання з життя інтелігенції, звичайних людей та молоді, котрі за рівнем драматизму не поступаються творам Мопасана. Це та українська класика, котру цікаво читати, адже тут немає вічного скиглення та ниття, ні, персонажі Пчілки це справжні герої, що повстають проти рутини задля власної свободи і с��мовираження.
Повість «Товаришки», посідає головне місце в збірці. Саме в ній, Пчілка чи не вперше в історії української літератури порушила питання фемінізму та становлення жінки у світі. Особливо цікаво виглядає протиставлення двох головних персонажів твору � кмітливої, допитливої та спраглої до науки Люби, котра зачитується складними працями з еволюції та фізіології, і чутливого, поетичного і романтичного Костя, котрий постійно цитує поезію. Героїня намагається розбити стіну закоренілих звичаїв та поглядів, її мрія � стати лікаркою і для ��ього вона вирішує поїхати за кордон не навчання.
Не обійшлося без гумору та своєрідного колориту тих часів. Так, наприклад в одному з епізодів старосвітські пані розглядаючи книгу Дарвіна, на одній з ілюстрацій впізнають свого знайомого.
«Далі, показуючи пальцем на одну з мавп, вона жваво промовила до господині:
- Дивіться лишень, Маріє Петрівно, отеє зовсім Лука Васильович!
- Ет, уже ви, Катерино Пантелеймонівно, завжди щось таке видумаєте! - одповіла господиня, махнувши рукою й не дивлячись у книжку.
Та подивіться ж бо, коли не похоже! Нестеменнісінько Лука Васильович! І голова така, й ніс зовсім такий! Чистий Лука Васильович! Дивись ти, ще й кийком підпирається. Чудасія!..»
Не втрачає свого таланту Пчілка і в оповіданнях. Це своєрідні віньєтки з щоденного життя, турбот, великих та маленьких драм українців різних соціальних прошарків. Часто, за цими історіями, наче за лаштунками, ховаються серйозні та актуальні теми тих часів: боротьба з русифікацією, проти національного та політичного гніту, намагання зберегти і виразити своє � пісню, культуру, звичай.
За висловом Івана Франка, Пчілка є «чи не єдиним чоловіком в українській літературі». Вона очолювала різні українські часописи, займалася просвітою, перекладом, підтримувала український театр, що на той час лише зароджувався і сама писала п’єс�. Книга «Товаришки. Новели» Олени Пчілки � чудова нагода познайомитись з творчістю цієї видатної та багатогранної людини.
Повість «Товаришки», посідає головне місце в збірці. Саме в ній, Пчілка чи не вперше в історії української літератури порушила питання фемінізму та становлення жінки у світі. Особливо цікаво виглядає протиставлення двох головних персонажів твору � кмітливої, допитливої та спраглої до науки Люби, котра зачитується складними працями з еволюції та фізіології, і чутливого, поетичного і романтичного Костя, котрий постійно цитує поезію. Героїня намагається розбити стіну закоренілих звичаїв та поглядів, її мрія � стати лікаркою і для ��ього вона вирішує поїхати за кордон не навчання.
Не обійшлося без гумору та своєрідного колориту тих часів. Так, наприклад в одному з епізодів старосвітські пані розглядаючи книгу Дарвіна, на одній з ілюстрацій впізнають свого знайомого.
«Далі, показуючи пальцем на одну з мавп, вона жваво промовила до господині:
- Дивіться лишень, Маріє Петрівно, отеє зовсім Лука Васильович!
- Ет, уже ви, Катерино Пантелеймонівно, завжди щось таке видумаєте! - одповіла господиня, махнувши рукою й не дивлячись у книжку.
Та подивіться ж бо, коли не похоже! Нестеменнісінько Лука Васильович! І голова така, й ніс зовсім такий! Чистий Лука Васильович! Дивись ти, ще й кийком підпирається. Чудасія!..»
Не втрачає свого таланту Пчілка і в оповіданнях. Це своєрідні віньєтки з щоденного життя, турбот, великих та маленьких драм українців різних соціальних прошарків. Часто, за цими історіями, наче за лаштунками, ховаються серйозні та актуальні теми тих часів: боротьба з русифікацією, проти національного та політичного гніту, намагання зберегти і виразити своє � пісню, культуру, звичай.
За висловом Івана Франка, Пчілка є «чи не єдиним чоловіком в українській літературі». Вона очолювала різні українські часописи, займалася просвітою, перекладом, підтримувала український театр, що на той час лише зароджувався і сама писала п’єс�. Книга «Товаришки. Новели» Олени Пчілки � чудова нагода познайомитись з творчістю цієї видатної та багатогранної людини.
January 13, 2025
Почитала Олену Пчілку. Дуже цікаво, дотепно, легко зайшла.
Оповідання Товаришки � про емансиповану панночку, що їде студіювати медицину у Цюріх, в згодом вертається працювати в селі на рідній Полтавщині.
В першу чергу сприймала цей текст як нарис звичаїв, настроїв і поглядів серед освічених українців того часу. І дуже любопитно було зауважити, як багато авторка вживає слова кацапія, скацапитись і кацапка
Вертаючись додому, гг заїжджає у Відень на акушерські курси(!). Там вона зустрічає
студента галичанина(русина), чия українська мова зачаровує її чистотою, вишуканістю та елегантністю. Вона присоромлена і натхненна розмовляти своєю ж мовою краще.
Бо до цієї зустрічі вона «говорячі про поважніші речі переходить на російську».
Тут я є усміхнулась тяглості мему про «галицьку інтелігенцію і східняцьке
бидло». Адже текст аж 1887 року.
В оповіданні Чад(1886) про різдвяні святкування в панському і селянському домах дуже цікаво було про традиції. Оскільки про це ми на книжковому клубі прочитали цілу книжку, я тепер радію всім підтвердженням в інших джерелах.
Так ялинка-сосонка вже ставиться в панському домі у 1886 і прикрашається горіхами, яблуками, цукерками. Тим самим розвінчуючи міф про «ялинку-радянське надбання».
Центральним в оповіданні є звичай нести святу вечерю хрещеним батькам хрещениками. На КК хтось навіть згадувала, що це традиція і її родини. А ще в тексті кажуть, що коли ця тралиція занепаде - настане кінець світу. А я про таке навіть не чула раніше. ¯ \ _ (�) _ / ¯
А ви?
В оповіданні "Біла кицька" дуже повеселилась від того, як холостяцький аскетизм в облаштуванні дому Олена Пчілка називає "гола мєрзость бурлацької пустки". Це прям дуже хороше) Загалом тексти здались мені іронічними і живими.
Ще не можу не відзначити, що завдяки тексту Товаришки погуглила слово Оболонь і дізналась ще одне його значення окрім району в Києві та пивної марки: заплавні луки. І тепер розташування київського району набуває нових значень. Цитата:
Словом, прецікава книжка, особливо якщо копнути контексти навколо.
Оповідання Товаришки � про емансиповану панночку, що їде студіювати медицину у Цюріх, в згодом вертається працювати в селі на рідній Полтавщині.
В першу чергу сприймала цей текст як нарис звичаїв, настроїв і поглядів серед освічених українців того часу. І дуже любопитно було зауважити, як багато авторка вживає слова кацапія, скацапитись і кацапка
Вертаючись додому, гг заїжджає у Відень на акушерські курси(!). Там вона зустрічає
студента галичанина(русина), чия українська мова зачаровує її чистотою, вишуканістю та елегантністю. Вона присоромлена і натхненна розмовляти своєю ж мовою краще.
Бо до цієї зустрічі вона «говорячі про поважніші речі переходить на російську».
Тут я є усміхнулась тяглості мему про «галицьку інтелігенцію і східняцьке
бидло». Адже текст аж 1887 року.
В оповіданні Чад(1886) про різдвяні святкування в панському і селянському домах дуже цікаво було про традиції. Оскільки про це ми на книжковому клубі прочитали цілу книжку, я тепер радію всім підтвердженням в інших джерелах.
Так ялинка-сосонка вже ставиться в панському домі у 1886 і прикрашається горіхами, яблуками, цукерками. Тим самим розвінчуючи міф про «ялинку-радянське надбання».
Центральним в оповіданні є звичай нести святу вечерю хрещеним батькам хрещениками. На КК хтось навіть згадувала, що це традиція і її родини. А ще в тексті кажуть, що коли ця тралиція занепаде - настане кінець світу. А я про таке навіть не чула раніше. ¯ \ _ (�) _ / ¯
А ви?
В оповіданні "Біла кицька" дуже повеселилась від того, як холостяцький аскетизм в облаштуванні дому Олена Пчілка називає "гола мєрзость бурлацької пустки". Це прям дуже хороше) Загалом тексти здались мені іронічними і живими.
Ще не можу не відзначити, що завдяки тексту Товаришки погуглила слово Оболонь і дізналась ще одне його значення окрім району в Києві та пивної марки: заплавні луки. І тепер розташування київського району набуває нових значень. Цитата:
Ставши отам під дичкою грушею біля комори, на краю узгір'я, видно було й інші склони міста, укриті панськими й міщанськими оселями та садками, переривані ярами, долинками. І все те спускалося до широкої оболоні, по котрій протікала химерними закрутами чимала річка з своїм притоком Брунью і меншими рукавцями проміж зеленими луками та білими пісковими косами... Прямо за оболонню темнів великий бір, замикаючи краєвид довгою стягою. За тим бором зникали другі села
Словом, прецікава книжка, особливо якщо копнути контексти навколо.
July 14, 2024
1) Ця збірка - це просто яскравий приклад того, що фемінізм та емансипація жінок була поширена в Україні ще у другій половині ХІХ ст., тобто для нас - це не є якимось абсолютно новим явищем, яке, буцімто, принесли до нас із західного світу. Звісно, це були лише початки, саме явище не було масовим, і було поширене здебільшого у заможної еліти або ж міщан, більшість сільського населення все ще залишалося у старому патріархальному устрої.
2) З літератури ми здебільшого бачимо сільське життя. Олена Пчілка ж пускає нас за ширму українського дворянства. Бали, чаювання, інтриги про те, як видати доньку заміж - чим вам не українські Бріджертони?
3) Ми стикаємося із українським дворянством, яке можна умовно поділити на дві категорії: народники та зросійщені. Власне, ця тема є лейтмотивом майже у всіх оповіданнях збірки. Авторка щиро підтримує першу категорію, що не дивно. Зросійщене українське дворянство постає перед нами доволі грубим, нещирим, жорстоким. Воно сміється над звичайними українськими селянами, над звичаями, над українською мовою. Зокрема останнє впливає навіть на народників: вони переходять на російську, як Люба, мало не забувають рідну мову, хоч щиро в душі люблять її. Вони спілкуються між собою українською на буденні теми, але про науку чи більш серйозні теми - це вже ні, переходять на мову імперії. Ще один приклад, коли український студент каже, що його звати ʼМикитаʼ, а його російська подруга переконує, що він ʼНікітаʼ, Олена Пчілка пише: ʼхохли засміялисяʼ, ми чудово розуміємо забарвлення цієї фрази: суцільне розчарування авторки.
Я не скажу, що мені повість й оповідання особливо сподобалися. Вони дуже наївні з висоти 2024 року. Проте це треба читати, аби краще зрозуміти нашу історію, ідентичність, це вагома частина нашої літератури.
2) З літератури ми здебільшого бачимо сільське життя. Олена Пчілка ж пускає нас за ширму українського дворянства. Бали, чаювання, інтриги про те, як видати доньку заміж - чим вам не українські Бріджертони?
3) Ми стикаємося із українським дворянством, яке можна умовно поділити на дві категорії: народники та зросійщені. Власне, ця тема є лейтмотивом майже у всіх оповіданнях збірки. Авторка щиро підтримує першу категорію, що не дивно. Зросійщене українське дворянство постає перед нами доволі грубим, нещирим, жорстоким. Воно сміється над звичайними українськими селянами, над звичаями, над українською мовою. Зокрема останнє впливає навіть на народників: вони переходять на російську, як Люба, мало не забувають рідну мову, хоч щиро в душі люблять її. Вони спілкуються між собою українською на буденні теми, але про науку чи більш серйозні теми - це вже ні, переходять на мову імперії. Ще один приклад, коли український студент каже, що його звати ʼМикитаʼ, а його російська подруга переконує, що він ʼНікітаʼ, Олена Пчілка пише: ʼхохли засміялисяʼ, ми чудово розуміємо забарвлення цієї фрази: суцільне розчарування авторки.
Я не скажу, що мені повість й оповідання особливо сподобалися. Вони дуже наївні з висоти 2024 року. Проте це треба читати, аби краще зрозуміти нашу історію, ідентичність, це вагома частина нашої літератури.
February 24, 2025
Повість «Товаришки», як інші художні твори Олени Пчілки мають чимало автобіографічних елементів. Ви не знайдете міцного сюжету, підготовлених розвитком дії гострих конфліктів, ефектних фіналів. Олена Пчілка неквапливо малює потік життя, відходить далеко вбік за другорядними персонажами й не повʼязаними з головною дією деталями. Яскраво показується історична обмеженість і утопічність народницької інтелігенції. Вузька народність, вузький націоналізм, стоїмо вічно на первісному ступені. Признаємо тільки народну мову, значить і хисту національного не треба розвивати � ні музики, нічого � нехай буде все тільки на ступені первісному, значить і науки не розвивати, досить того світогляду, який має наш простий чоловік. З таким націоналізмом можна тільки закиснути на місці. Бери елементи народні, не цурайся їх, але утворюй з них якомога ширшу, кращу будову і це піде на користь тому ж самому народові.
Голова народу � еліта, інтелігенція, люди, які люблять працювати мозком. Тіло народу � роботящі люди, яким до наснаги фізична праця. Проблема в тому, що голова обрублена від тіла вже не одне століття, на що акцентує Олена Пчілка.
В оповіданні «Товаришки» значна увага приділяється ідеї жіночної емансипації. Інтелігентна жіноча сила може пробити собі путь через рутинні форми життя, котрі так довго держали її оддалік од світла, а тим паче до самостійних наукових робіт.
Хіба ж таки довіку не буде правди на світі? Та вона ж таки колись настане. Треба пам’ятат�, що все на світі має свою вагу й ціну.
Голова народу � еліта, інтелігенція, люди, які люблять працювати мозком. Тіло народу � роботящі люди, яким до наснаги фізична праця. Проблема в тому, що голова обрублена від тіла вже не одне століття, на що акцентує Олена Пчілка.
В оповіданні «Товаришки» значна увага приділяється ідеї жіночної емансипації. Інтелігентна жіноча сила може пробити собі путь через рутинні форми життя, котрі так довго держали її оддалік од світла, а тим паче до самостійних наукових робіт.
Хіба ж таки довіку не буде правди на світі? Та вона ж таки колись настане. Треба пам’ятат�, що все на світі має свою вагу й ціну.
March 20, 2024
Дуже рада що до мене в руки потрапила ця книга і спонукала відкрити для себе Олену Пчілку.
В новелі Товаришки авторка дає нам підказку починаючи від назви. Ми досліджуємо стосунки Люби та Раїси, протиставляємо їх образи та вибори, що безумовно є цікавим, але описано доволі субʼєктивно, вирішено за нас кому віддавати перевагу та емпатувати.
Більше мою увагу привернув факт того що обидві дівчини мали можливість здобути освіту закордоном не маючи особливого статусу. Цікаво було спостерігати за їх студентським життям.
Любовна лінія не дуже цікава, але погляд Люби та Раїси на стосунки дуже відмінний від того як зазвичай зображують реакції та емоції жінок. Це дуже порадувало та однозначно є відкриттям для того часу.
Інші новели теж вартують уваги. Добірка немає однієї ідеї та всі вони на різні теми, але завдяки цьому можна краще зрозуміти авторку та її погляди.
В новелі Товаришки авторка дає нам підказку починаючи від назви. Ми досліджуємо стосунки Люби та Раїси, протиставляємо їх образи та вибори, що безумовно є цікавим, але описано доволі субʼєктивно, вирішено за нас кому віддавати перевагу та емпатувати.
Більше мою увагу привернув факт того що обидві дівчини мали можливість здобути освіту закордоном не маючи особливого статусу. Цікаво було спостерігати за їх студентським життям.
Любовна лінія не дуже цікава, але погляд Люби та Раїси на стосунки дуже відмінний від того як зазвичай зображують реакції та емоції жінок. Це дуже порадувало та однозначно є відкриттям для того часу.
Інші новели теж вартують уваги. Добірка немає однієї ідеї та всі вони на різні теми, але завдяки цьому можна краще зрозуміти авторку та її погляди.
January 4, 2025
Як ми недооцінюємо Олену Пчілку, вона була не тільки затьмарена популярністю доньки але також заборонена до друку на багато років.
Матір українського націоналізму, ворогиня радянського режиму, жінка завдяки якій в тому числі відбулось скасування емського указу.
Я вражена новелами, уявляю який фурор викликав текст товаришки на свій час, історія про жінок які за неможливість здобути освіту вдома ідуть в Цюріх щоб вчитись медицині. І це «Любі читательки» від Пчілки справляє враження на мене і зараз. Історії про українське панство в які вплетені націоналістичні та феміністичні ідеї, дуже іронічно та навіть ніжно написані тексти з полтавським присмаком. Просто вау, я збираюсь прочитати всю дорослу прозу Олени Пчілки яку буду здатна знайти.
Матір українського націоналізму, ворогиня радянського режиму, жінка завдяки якій в тому числі відбулось скасування емського указу.
Я вражена новелами, уявляю який фурор викликав текст товаришки на свій час, історія про жінок які за неможливість здобути освіту вдома ідуть в Цюріх щоб вчитись медицині. І це «Любі читательки» від Пчілки справляє враження на мене і зараз. Історії про українське панство в які вплетені націоналістичні та феміністичні ідеї, дуже іронічно та навіть ніжно написані тексти з полтавським присмаком. Просто вау, я збираюсь прочитати всю дорослу прозу Олени Пчілки яку буду здатна знайти.
March 21, 2025
Якщо читати як артефакт свого часу, то у цьому статусі � це справді добрі тексти. Варто враховувати, що це для сучасного читатча все ж незвичнй стиль: повільна оповідь, постійне збивання на пейзажні зарисовки по черзі із політичними програмами, які вкладаються в діалоги або монологи героїв, манера розказувати замість показувати � все те ж бачимо у багатьох письменників ХІХ ст. Зате тут міська і студентська історія у "Товаришках", прекрасна картина панського побуту і світогляду у "Чаді" (це оповідання, як на мене - найкраще із збірки попри мелодраматичність фіналу). Отже, хто підходить як до просто "цікавого читатння" цілком може скаржитись, але як зразок прози ХІХ ст. - дуже варте уваги
March 6, 2024
Повість "Товаришки" виявилася для мене приємною несподіванкою. Я зайшла в цей текст без будь-яких очікувань, адже була зосвім незнайомою з творчістю Олени Пчілки.
Мені сподобалася повість. Легко читається, цікавий сюжет, піднімаються важливі питання фемінізму і національної ідентичності.
Головна героїня викликає почуття захвату. Люба - сильна жінка, яка йде до своєї мети в патріархальному суспільстві кінця 19 століття.
Другорядні персонажі теж цікаві особистості.
Дуже рекомендую до прочитання!
Мені сподобалася повість. Легко читається, цікавий сюжет, піднімаються важливі питання фемінізму і національної ідентичності.
Головна героїня викликає почуття захвату. Люба - сильна жінка, яка йде до своєї мети в патріархальному суспільстві кінця 19 століття.
Другорядні персонажі теж цікаві особистості.
Дуже рекомендую до прочитання!
May 7, 2024
Повість про життя студенток медицини у Цюріху безумовно унікальна в українській літературі взагалі, бо показує соціальну групу та проблеми, які рідко трапляються в інших творах. Мені найцікавіше було читати про всі практичні речі, на кшталт як доїхати в Цюріх з полтавського села, чим заплатити за навчання і вугілля для печі, як ставилися до жінок місцеві викладачі і як виглядали студентські тусовки. Сюжет про емансипацію та служіння народу простенький, але деталі дуже збагачують цей твір.
Read
March 31, 2025вже вдруге (а перше було з лесею, до речі) хочеться або народити дітей, щоб змусити їх читати правильну позакласну літературу, або стати жинкою-головнокомандувачкою міносвіти, щоб впихнути ці
твори в програму.
- Товаришки � СУПЕР, сподобалось.
- Різдвяна пригода Соловйовий спів � цікаве, смішне,
задумливе.
- Чад та Біла кицька � ок, добре шо засунуті
всередину.
ну таке вже цікаве+сучасне, слів нема. might make сімʼю косачів my roman empire tho
твори в програму.
- Товаришки � СУПЕР, сподобалось.
- Різдвяна пригода Соловйовий спів � цікаве, смішне,
задумливе.
- Чад та Біла кицька � ок, добре шо засунуті
всередину.
ну таке вже цікаве+сучасне, слів нема. might make сімʼю косачів my roman empire tho
August 30, 2024
Ну от саме "Товаришки" таки дуже зайшли: і краса тексту, і опис персонажів, і розвиток сюжету в коротких мазках, і фінал - прям сподобалось! Але, звісно, треба зважати на час, про який писалося, і тодішній світ.
Ну і плюсом стали локації: знаючи про які вулиці пишуть, гуляючи ними - можна відчути історію в 7D
Ну і плюсом стали локації: знаючи про які вулиці пишуть, гуляючи ними - можна відчути історію в 7D
Displaying 1 - 30 of 34 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.