«Віндобонський апокриф» � дебютний роман поетки Катерини Девдери.
Марта Кравченко � українська художниця-аристократка � відчайдушно виборює власне право творити, любити, бути тією, ким покликана бути. Кохання до Майстра та захоплення мистецтвом, що зродилися ще в серці юної дівчини, визначили й означили той шлях, яким вона обрала йти. Утім, зустріч зі скульпторкою Анною та її кузеном � чуйним лікарем Антонієм � додає нових барв до Мартиного життя, сповненого гірких спогадів, які гріють та обпікають водночас� Події цієї поетичної й майже казкової оповіді розгортаються поміж Києвом і Віднем, Поділлям і Карпатами наприкінці ХІХ сторіччя, міцно сплітаючи водно правду й вигадку � як у кожному апокрифі.
3,5* Як багато хто відмітив, прекрасна вишукана мова, а історія, на жаль, штучна, як усякий любовний роман. І штампи, штампи, штампи. Середня поличка, яка намагається бути високою. Але потенціал є, цікаво буде подивитися наступний прозовий твір.
І ще маю сумніви щодо шакшуки і хумусу в Відні наприкінці 19 ст.
Це моє чергове відкриття в сучасній українській літературі). Вишуканий роман про прагнення жінок-мисткинь до свободи: свободи творити і жити так, як хочеться їм. Ну і про кохання ). Події відбуваються в кінці 19 століття у вишуканому Відні, прекрасному Закарпатті і навіть трішки охоплюють Київ. Написано чудовою мовою. Рекомендую тим, хто цінить в літературі не лише сюжет, а й стиль та форму.
Дуже елегантна та лірична історія, часом сентиментальна та дещо ідеалізована. Читала її в Карпатах, тому за настроєм лягла ідеально гладко. Останні роки ХІХ ст, мій улюблений fin de siècle з бурхливим розвитком мистецтва та науки, казковий аристократичний Відень з балами та розкішними кав'ярнями, неймовірно атмосферні Карпати та непрості любовні лінії. Відчувається, що авторка поетка, мова така поетична та ніжна, що кожен образ можна не лише відтворити в уяві, а й відчути дуже близько. Як на мене, дещо невдала назва книги (перемудрили) і обкладинка, можна було якось цікавіше обіграти тематику та отримати ширшу аудиторію, бо книжка таки варта прочитання.
Така дуже... акварельна історія про чотирьох, які мають визначитися з долею на фоні віденських вітрин і карпатських лісів і не переплутати, з ким вони власне хочуть бути. Дитяча захопленість головної героїні Марти багато років потому переростає у любов до художника Стефана, скульпторка Анна має нарешті зізнатися собі, що закохана у кузена Антонія; чоловіки тут відповідають за меншу сталість почуттів, бо мають з ними спочатку розібратися; в Карпатах є старий маєток, де так гарно ховатися і роздумувати, а у Відні є титулована бабуся з палацом і своїми уявленнями про пристойність. Я б навіть сказала, що це місцями така собі cosy romance. Настрій в книжці коливається між розірваними серцями і роздумами про кінець всьому, але він загорнутий у чудові описи природи, будинків, затишних куточків і смаколиків, і це справляє дивне, та однак приємне враження. Звичайно, можна поприскіпуватися, чи не принесені сучасні нам ставлення у жертву тогочасним історичним реаліям (але я читала Дікенса; шлюб між кузенами - ну буває; роман між ученицею і учителем - ну теж буває, не повторюйте у реальному житті), а самі деякі з тих дрібних реалій не зовсім точні. Однак це якраз той випадок, коли або подобається, або ні, якоїсь точнішої шкали мені тут і не треба. Ну й хто ж буде проти затишної господи у Карпатах.
Віддавна знав Катерину Девдеру як поетку. Може ми навіть десь і колись перетиналися на якихось поетичних акціях... А відтак геть не сподівався побачити її роман. Роман, анотація якого мене геть не вразила. Одначе мене переконували спробувати його почитати. Я спробував і дуже швидко зрозумів, що це було правильним рішенням.
Катерина Девдера написала текст, у якому часом хочеться пожити. Хочеться побути, чи радше набутися. Текст, фраґменти якого врізаються у полотно власних спогадів, переплітаючись із ними, що доводиться розплутувати їх. Коли книжка працює таким чином, для мене це показник хорошої прози. Навіть попри доволі простий сюжет.
Щоразу, коли йшлося про Майстра, мені постійно згадувався Новаківський, мов би був образом для нього. Цікаво, чи це справді так.
Дуже гарний роман. Мені сподобалися всі історії, але, напевно, найбільше мені все ж сподобалися історії «Стефан» та «Анна». Історія Стефана сподобалася навіть більше. Просто закінчення історії «Анни» наївне, кумедне і дитяче. Але загалом такий фінал мені не зіпсував враження про книгу.
Я спочатку думала, що буде так гарно, якщо Анна буде з Грицем. Але авторка уміло описала почуття Анни до Антонія, що я все ж полюбила цю пару.
А загалом. Усі щасливі. Всі знайшли свої половинки, і це дуже романтично🥰
This entire review has been hidden because of spoilers.
Це дебютний роман авторки, написаний напрочуд чуттєво та красиво. Мені одразу згадався "Valse mélancolique" Ольги Кобилянської � обидва твори схожі за сюжетом: у центрі подій мисткині-аристократки, які намагаються відстояти своє право творити та бути визнаними, і, звісно, не обходиться без кохання.
Події розгортаються між Віднем і Карпатами, оповідь ведеться від чотирьох осіб, хоча для мене головною героїнею стала саме Марта � молода художниця, яка меланхолійно сприймає світ і страждає від безсоння через нещасне кохання.
Мистецтво для Марти � це основа, на якій тримається її світ. Через нього вона виражає справжні почуття та емоції, які зазвичай стримує, як і належить аристократці. Мистецтво для неї � це притулок, куди вона тікає від туги, що пронизує її розбите серце. Воно робить її особистістю, принаймні в її власних очах. Коли вона втрачає свого коханого, її світ руйнується, і мистецтво залишається майже єдиною опорою.
Тепер про мінуси. Хоча написано дуже гарно та поетично, сюжет мені був чужим. Така історія могла б мене зачепити років десять тому, коли я ще любила романтизовані історії кохання. Тепер я вже надто доросла чи, скоріше, цинічна, тож трагічне кохання викладача й студентки викликало у мене іронічні почуття. Я так часто закочувала очі на "муки" розлучених закоханих, що могла побачити власну потилицю.
Це не моя історія, але вона написана гарно. Не шкодую, що прочитала.
🔥 Якби мені дали цю книжку без обкладинки, я б могла закластися, що читаю новий роман Софії Андрухович.
💐 Солодка споглядальна безподієвість, метафоричність, влучність порівнянь, відсутність (принаймні на середині книги, саме звідси зараз пишу) сюжету як рушія. Читача занурили у кінець 19 століття, де ще ані воєн, ані революцій і все, що турбує світських левиць � це доктор Ф. із його дивними теоріями щодо снів. Львів, Карпати, Відень � обитель щастя.
💐 Повільно, тепло, відчутно буквально на смак та чутно вголос. Потужний образ жінки, якій надто затісно у традиційному світі, тим більше, маючи талант та прагнення волі.
💐 Мені подобається, але у текст треба вливатися, можливо, за допомогою трав'яного чаю, який не раз згадується на сторінках, і триматися його спокійної течії.
Зрештою, це стало любовним романом, але з тих, що з припискою "здорової людини". 🔴 Повільна затишна історія про любов та призначення і чи варто підлаштовуватися під світ чи таки змінювати його за своїм бажанням.
🔴 Про те, як багато важить слово і як легко можна ним зруйнувати цілі життя.
🔴 Драма, але без надміру, солодка, але без приторності, прикрашена, але не до нереальності.
Я нічого не знала про авторку, нічого не чула про сам роман, мені просто дуууже сподобалась обкладинка (ну така я вже людина))
Але Віндобонський апокриф Катерини Девдери мені сподобався НАВІТЬ не зважаючи на те, що за 5 років навчання в універі, я сильно sick of твори, в яких нема автівок і телефонів.
- відчувається, що авторка - поетка, бо мова така... поетична - цікаві персонажі, за якими хочеться спостерігати - сюжет простий і трохи банальний, фінал теж очевидний, але при цьому все одно є бажання читати далі - так, чисто технічно, це просто любовний роман, легке чтиво для розслаблення, але в сеттінг спрадві було приємно занурюватися.
Я поставила книзі 4 зірочки на гудрідз, але якби можна було, поставила б 3,5.
P.S.: Даний відгук - скопійований пост з мого ТГ каналу про книжки та мій письменницький шлях Запрошую до підписки