ŷ������

Віддавна знав Катерину Девдеру як поетку. Може ми навіть десь і колись перетиналися на якихось поетичних акціях... А відтак геть не сподівався побачити її роман. Роман, анотація якого мене геть не вразила. Одначе мене переконували спробувати його почитати. Я спробував і дуже швидко зрозумів, що це було правильним рішенням.

Катерина Девдера написала текст, у якому часом хочеться пожити. Хочеться побути, чи радше набутися. Текст, фраґменти якого врізаються у полотно власних спогадів, переплітаючись із ними, що доводиться розплутувати їх. Коли книжка працює таким чином, для мене це показник хорошої прози. Навіть попри доволі простий сюжет.

Щоразу, коли йшлося про Майстра, мені постійно згадувався Новаківський, мов би був образом для нього. Цікаво, чи це справді так.