П’ят� сестер після смерті батька опиняються один на один з реальним життям. У другій книзі дівчата намагаються зрозуміти, як вижити в цьому бурхливому морі. Радикальні вчинки, образи, невиправдані очікування, зрада найближчих � так не лише зовнішні обставини, але й самі стосунки стають викликом. Цей роман � зріз епохи початку XX століття. Моменту, коли ламався патріархальний світ. Метафорою занепаду старого ладу якраз і стає руйнування родинного гнізда, дому, який вважали незрушною фортецею.
Iryna Vilde, a pen name of Daryna Dmytrivna Polotniuk (Ukrainian: Дарина Дмитрівна Полотнюк, nee Makohon Ukrainian: Макогон), was a Ukrainian writer and Soviet correspondent. She graduated from Lviv University in 1933 and then worked as a teacher and contributed to the journal Zhinocha dolia in Kolomyia (1933�9). Under Soviet rule she wrote for Pravda Ukrainy as a special correspondent and headed the Lviv branch of the Writers' Union of Ukraine. Her work was first published in 1930. Some of her prose works from the prewar period are Povist' zhyttia (The Novelette of Life, 1930), the anthology of short stories Khymerne sertse (The Whimsical Heart, 1936), the novelettes Metelyky na shpyl’kakh (Pinned Butterflies, 1936) and B’ie vos'ma (The Clock Strikes Eight, 1936), and novelettes based on the life of the intelligentsia and students, such as Povnolitni dity (Grown-up Children, 1939). Her postwar works include Istoriia odnoho zhyttia (The History of One Life, 1946), Nashi bat'ky roziishlysia (Our Parents Have Separated, 1946), Stezhynamy zhyttia (Along the Paths of Life, 1949), Iabluni zatsvily vdruhe (The Apple Trees Have Blossomed Again, 1949), Kury (Chickens, 1953), Nova Lukavytsia (1953), Zhyttia til’ky pochynaiet’sia (Life Is Just Beginning, 1961), and Troiandy i ternia (Roses and Thorns, 1961). In all of those works Vilde showed herself a master at describing the life of Galicians from a variety of social classes. The work most highly rated by literary critics is the novel Sestry Richynski (The Richynsky Sisters, 2 vols, 1958, 1964), in which she portrays the intelligentsia and townspeople from a wide range of social backgrounds. A collected edition of Vilde's works, Tvory (Works, 4 vols, 1967�8), has been published, as well as a Russian translation in five volumes (1958).
Остання частина книги читалася дуже легко, чого не можна сказати про описи комунізму в лінії Бронка. Слава � моя рольова модель, чекаю на третій том тільки щоб дізнатися, що з нею станеться далі!
Багато думаю про роль грошей в цій книзі, шкода Маркіяна, шкода Марічку та Дмитра, шкода українців, яких не брали на посаду без зречення від власної релігії та національності.
Субʼєктивно здалось, що тут дещо більше комуністичної пропаганди, аніж у першому томі. Але якщо фільтрувати і усвідомлювати політичні обставини, в яких це видавалось, то навіть цікаво почитати. Так би мовити, "обертаючись назад" спробувати уявити, як люди на пропаганду повелись.
А так це і надалі розкішна книжка про всі суспільні прошарки галицького містечка. Котел з попівен УГКЦ, українських націоналістів, комуністів, польських націоналістів і хрунів.... а в третьому томі додається ще й поціновувач Гітлера.
Цікавезно відкривати історію краю через такі тексти!
Ця книга сподобалась менше за перший том. На мій смак забагато опису політики і сюжетних ліній, які сьома вода на киселі відносно, власне, Річинських. Описи роздумів молодого-полум’яног� комуніста просто тригерять і сердять.
Цього разу пролистувала комуністичні розділи з Бронком і геть нічого не втратила, ще й зберегла собі нерви. За життям сестер Річиньських спостерігати цікаво, дуже прогресивні та феміністичні дівчатка, Ірина Вільде за таке шарить👌🏼
Ця частина мені сподобалась трішки менше, ніж перша. Бо мені дуже подобаються сюжетні лінії, повʼязані з сестрами, їхньою сімʼєю, їхніми хлопцями/нареченими. Але описи комуніста Бронка і його роздумів про політику, чи просто політичні теми, які обговорює хтось інший � мені було нудно, і я вже чекала, коли це закінчиться.
Мені було відверто мало інформації про життя сестер, до прикладу, про вагітність Катерини ми дізнались випадково десь наприкінці книжки, про це буквально було одне речення.
Авторка дуже вдавалась в деталі про якихось другорядних персонажів, при тому залишаючи поза увагою якісь деталі з життя сестер.
Але загалом сподобалось, це було класно. В цієї історії прям дуже відчутний осінній вайб, тому рада, що читаю її саме зараз.
Мені дуже сподобалась ця частина, хоч і не рівномірно. По-перше, лінія Бронка реально заїбала. По-друге, остання третина мене прям знову захопила, як перший том до того, тут дуже згустився сюжет і ми наче повернулися до основної теми. Оці 150 сторінок я заковтнула за вчорашній вечір і сьогоднішній ранок.
А основна тема, яку я бачу в сестрах Річинських, - це звідки взагалі у людей беруться гроші, зокрема, звідки вони беруться в пригноблених, на які компроміси їм (нам?) доводиться йти, як люди будуть своє життя навколо грошей, як доводиться крутитись, коли їх нема, як це впливає на стосунки, причому не в останню чергу батьківсько-синівські, а скоріше материнсько-дочірні.
В цьому томі розгубилась основна лінія попереднього, але додалося багато нових персонажів і персонажок, сильно розвинулися існуючі лінії, а також дуже цікавим шляхом пішла Неля. Мене поглинув світ Нашого й дуже радує, що вдома чекає третій том (а все ж трохи сумно, що він останній).
Окрім родинної теми, для мене також є цікавою історія політичного самовизначення в Галичині на початку ХХ століття. В той час, як ми розглядаємо історію України як незалежну і під впливом радянщини, на Галичині додатково ще була залежність від Польщі ( а це інша релігія, політика і навіть побут).
Любовна лінія Слави і Севера просто неперевершена. Вона справді чується як завиви свіжого весняного повітря � так легко, світло, сповнено надій (та, кінець кінцем, мінлива березнева погода розбиває очікування хорошої пори). Сподобалося, далебі, навіть більше ніж том перший. Люди, що дорікають комуністичній лінії, дарма що трохи рації мають, не дуже праві. Це є мистецтво � воно правом може творитися на ґрунті будь-чого. А, коли поглянемо на почуття Бронка і Мартинчучки, побачимо, що це персонажі не кічеві, не сповнені пропаґанди; вони єсуть постатями глибокими і добре написаними, а їхні сюжетні лінії вельми цікаво споглядати. Ба більше, маємо розуміти, що без них ця книга могла взагалі не побачити світу Божого. Прочитавши ще лише два томи Сестер, зостаюся при думці, що цей роман є обов'язковим для всякого, хто хоче пізнати українську клясику.
Цей том варто було назвати не «сестрами Річинськими», бо особливу увагу присвячено точно не їм. Історію Слави й Мажарина дізнаємось тільки напочатку й у кінці тому, те саме стосується й Катерини. Забагато Завадки, Камінецького та політичних пасажів, посібник комунізму.
Інтерес до читання тримався здебільшого на знайомих вже персонажах, шкода що цей том настільки сполітизувався тодішніми умовами видання
Ця частина сподобалась трохи менше, хотілося більше читати про сімʼю Річигських, а саме про Ольгу, її лінія найцікавіша (для мене) а не про політику. Проте книга всеодно чудова
Роман, за який Ірина Вільде (справжнє ім'я Дарина Макогон) отримала Шевченківську премію у 1965 році. Цей твір письменниця писала усе життя. У ньому зосереджена історія західноукраїнських земель, життя (економічна, культурна, освітня складові, соціальний устрій і медичне обслуговування) Галиччини 20-30-х років минулого століття - проміжок між світовими війнами. Серед персонажів - люди різноманітних суспільних груп: робітники, інтелігенція, селяни, священники, маклери, урядовці. ⠶ У першій книзі відбувається знайомство зі сімейством Річинських у тяжкий для них час - голова і годувальник родини помирає. Хтось із сімейних готувався до цього, інші ж - розчавлені й розгублені, не готові до такого "самостійного" життя. Батько родини - отець-канонік, греко-католицький священник - Аркадій Річинський залишає по собі купу боргів, які лягають на плечі коханої дружини Олени і п'ятьох дочок. ⠶ Життя � це перш за все ласка природи, неоціненний дарунок всевишнього. А хіба він чи будь-хто з йому подібних уміють обходитися з таким скарбом, як життя? Життя для того � це низка тяжких, грубих, тупих обов'язків, для мене ж � азартна гра, прецікаві кінські скачки, нарешті, бокал старого вина, яким я насолоджуюсь ковток за ковтком, не витираючи губів, щоб не губити аромату. А крім всього іншого, я створений для життя, а не для смерті. Кожна людина приходить на світ з своєю долею. Мені суджене життя. ⠶ Герої розкриваються поступово, не лише художнім описом, а й через думки і дії. Тут авторка не виділяє улюбленців. Усе реалістично і життєво. Доля персонажів залежить від їх вибору, від подальшого розвитку подій на західноукраїнських землях. ⠶ Гроші! Прокляті гроші, як вони міняють своє обличчя! Ще недавно були вони для мене тільки кіно, морозиво, а потім стали хліб, підметка, а тепер уже � щастя! ⠶ Роман читається легко, не дивлячись на польські, німецькі слова, а часом і латинські вирази. То глибокий твір-епопея, де не лише любов взаємна і нерозділена, а й становлення людини, її свідомий вибір дій - по совісті чи задовольняючи свої егоїстичні потреби. ⠶ Молоді очі мають полуду, яка з одного боку затуляє їм світ, а з другого � показує щось, чого, як пізніше дізнаємося, зовсім у ньому не було. ⠶ Не можу не відмітити частину, яка ведеться від імені Слави. Хоч і її народження не викликало щастя у Аркадія, та все ж її хлоп'ячість повернула увагу батька до дочки. Слава - тонка натура з доброю душею і люб'ячим серцем. На відміну від старшої сестри Катерини, поважної і спокійної, яка ще у 9 років "позбулась схильності до романтики і нездорового опоетизування життєвих явищ". ⠶ Моє кохання не прагне індивідуального. Воно вимагає підладжуватись, іти на компроміси, пробачати, але завжди в ім'я нас обох.
У цьому томі ще більше дізнаємося про долі, на перший погляд не повʼязаних між собою персонажів, але як згодом виявляється, � всі вони причетні до Річинських. В цій частині багато про кохання, здебільшого нещасливе. Мене захоплює, що, здавалось, другорядні персонажі, але ми дізнаємось про їхнє життя все, авторка так добре їх прописує, що вони постають перед нами живими колоритними людьми. Навіть історія жінки (якийсь пересічний персонаж!), що сидить у вʼязниці за скоєний злочин, захоплює своєю правдивістю і ми бачимо в ній трагічну людську долю. Мене вражає талант авторки, її вміння прописувати персонажі, особливо жінок, жінок абсолютно різних. Всі персонажі для мене стали живими людьми, моїми знайомими, яких я можу яскраво змалювати у своїй уяві. Крім того, через долі та історії кохання людей ми все дужче занурюємось у політичну та соціальну ситуацію 30-х років 20 століття на Покутті. Комуністи, соціалісти, націоналісти � різні політичні сили намагаються охопити своїми ідеями та переконаннями мешканців цієї частини України. І це на фоні політики пацифікації, що веде уряд Пілсудського.
Що ж. Оцінку ставити не буду. Попри моє сильне обурення комунізмом пише Вільде так, що відірватися неможливо. Багато недоліків має книга, але володіння словом у авторки � віртуозне, як на мене. Я би сказала так: - історія трохи нецілісна; - через величезний масштаб деякі лінії уриваються (що сталося зі Сташкою? що сталося з дочкою Мартинчука?) (але може у другій частині усе заокруглиться); - дивні перескоки, як ото раптом текст від імені Слави (ну це ще з першої книги), роздуми Білинського як приший кобилі хвіст, або взагалі перехід на формат п'єси у сцені з Курочкою... - але описи! природи, інтер'єру, персонажа! дієслова! побудова речень! Оце б викинути весь шлак про комуняк і зняти мега-серіал! І хоча всі герої мені досі неприємні, і шкода, що Вільде розповідає такі сумні історії про таких прикрих людей, але затягує, і вже цікаво, як там вони будуть далі.
❤️🩹Сестри Річинські � кохання з драмами з перешкодами!
🗝️Ц� книжка допоможе відволіктись від реальності. 📘Сюжет книги розповідає про родину Річинських. Цю родинну сагу Ірина Вільде писала понад 25 років.
❤️🩹Лейтмотиво� цього тому для мене стала приреченість справжнього кохання. Катерина у спробі знайти щастя «купує» Безбородька і вони одружуються.
З іншого боку нещасний Север Мажарнин, який кохає Славу до нестями зізнається, що не може одружитися з дівчиною, через своє скрутне фінансове становище.
⌛️Світ у романі Ірини Вільде стрімко змінюється і герої не встигають призвичаїтися до його темпу.
Мої емоції Захоплення, захоплення і ще раз захоплення! Було неймовірно поринути знову у перепитії роману. Другий том закінчився так само інтригуюче, як і перший. Хотілося ще б серіал на Netflix.
Дуже подобається прийом Вільде сповіщати мимохіть через роздуми одних персонажів про події в житті інших.В неї це дуже тонко і майстерно виходить. Цікава тема збереження національної свідомості. Я майже нічого не знала про боротьбу русинів з польським урядом. Річинські просто чудово виписані. Більш повно вимальовується постать батька. Видно, що він непересічна особистість, вольова і рішуча. Катерина майже не з'являлась. Натомість було багато Зоні. Вже не терпиться дізнатись, як закриються всі сюжетні арки. Але у випадку з Вільде про швидкість не йдеться. Не��пішна, медитативна оповідь з рефлексіями. Якщо не налаштуватись на ритм роману, можна знудитись і не відчути всю чарівність стилю письменниці
Ця частина сподобалась трохи менше, хотілося більше читати про сімʼю Річигських, а саме про Ольгу, її лінія найцікавіша (для мене) а не про політику. Проте книга всеодно чудова