What do you think?
Rate this book
Оринин. Роман про стелепного чоловіка
Колоритний світ української говірки, традицій, культури і забобонів (засновано на реальних собитіях)
Книжку присвячую моєму Папкóві. Він в мене дуже строгий і закальонний жизню чоловік, шо держе на своїх плечіх усю нашу родину � од минулого й онтуди, гайлеле, вперед в майбутнє, куди тіки є сил око кинути.
� Привіт, Па.
� Здоров був.
� Як твої діла?
� Та по-маленьку.
� Я тебе люблю, Па.
� Е! Та не тільопкай лишнього! Лучче ділом займися.
Па, зайнявсь. Рішив, шо нашою стелепністю треба ділицця з людьми.
Сашко Столовий
Ця книжка начинається з самого-самого рання, коли виявилось, що у дворі Козиків зняли ворота, а через недовге врем’�, як раз коли привезли буряки, на світ з’явивс� він � Оринин, новий козіяр на всю Козіївку. Але, як це всім відомо, то не з добра хлопця кличуть по матері� Життя Орининого � Демʼяна Козика про якого ви от-от все взнаєте � це одночасно три вєщі: історичний роман, вигадана біографія й оповідь, заснована на реальних собитіях, які відбувались раньше і продовжують відбуватися зараз. Тут вже вибирать треба вам, читачам.
Сашко Столовий, автор дебютного роману «Оринин. Роман про стелепного чоловіка», спадковий козіяр і носій локальної культури, пропонує зануритися в світ говірки, традицій, забобонів, жаги до волі й грайливої іронії, завдяки яким Демʼян і його родина проживали перипетії буремного та часом смертельно-небезпечного XX століття. Та й скільки таких Орининих розкидано по Україні!
Книжку присвячую моєму Папкóві. Він в мене дуже строгий і закальонний жизню чоловік, шо держе на своїх плечіх усю нашу родину � од минулого й онтуди, гайлеле, вперед в майбутнє, куди тіки є сил око кинути.
� Привіт, Па.
� Здоров був.
� Як твої діла?
� Та по-маленьку.
� Я тебе люблю, Па.
� Е! Та не тільопкай лишнього! Лучче ділом займися.
Па, зайнявсь. Рішив, шо нашою стелепністю треба ділицця з людьми.
Сашко Столовий
Ця книжка начинається з самого-самого рання, коли виявилось, що у дворі Козиків зняли ворота, а через недовге врем’�, як раз коли привезли буряки, на світ з’явивс� він � Оринин, новий козіяр на всю Козіївку. Але, як це всім відомо, то не з добра хлопця кличуть по матері� Життя Орининого � Демʼяна Козика про якого ви от-от все взнаєте � це одночасно три вєщі: історичний роман, вигадана біографія й оповідь, заснована на реальних собитіях, які відбувались раньше і продовжують відбуватися зараз. Тут вже вибирать треба вам, читачам.
Сашко Столовий, автор дебютного роману «Оринин. Роман про стелепного чоловіка», спадковий козіяр і носій локальної культури, пропонує зануритися в світ говірки, традицій, забобонів, жаги до волі й грайливої іронії, завдяки яким Демʼян і його родина проживали перипетії буремного та часом смертельно-небезпечного XX століття. Та й скільки таких Орининих розкидано по Україні!
256 pages, Hardcover
Published May 1, 2024
15 people are currently reading
246 people want to read
About the author
Сашко Столовий
1book3followersАвтор дебютного історико-біографічного роману «Оринин. Роман про стелепного чоловіка». За освітою архітектор, працює і проживає у Києві. Всіляко розвиває, підтримує українську культуру і поширює в суспільстві особливості культури свого регіону (Слобожанщина). Культурний амбасадор села Козіївки (де б не був � чи то в Києві, чи то в Токіо).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 40 reviews
July 4, 2024
Оце якби я писав свої твори в школі таковою мовою, як це робить Сашко Столовий в своєму дебютному романі "Оринин", то мені би нікагда в жизні не видали "золоту медаль".
Поклавши руцю на серце мушу визнати, що було трошки складно увійти в ритм читання такою (безсумнівно прекрасною) говіркою. І зовсім не через банальне незнання слів, позаяк тут все-все було якраз дуже зрозуміло з контексту. Просто це незвично. Мої закостенілі мислиннєві механізми були змушені прокидатися від п'янкого сну розуму літературної мови і реагувати на мову природну і народну.
Нехай у мене вдома ніколи не говорили аж таким чарівним "суржиком", але всілякі сталі вирази, словосполучення, прислів'я, приказки та порівняння, якими користувалися в Козіївці на Харківщині - не надто відрізняються від тих, які я чув в дитинстві (і досі впізнаю в розмовах з ріднею) на північному Поділлі.
Ставки і глибокі яри (наче той славнозвісний з "Кульбабового вина" Рея Бредбері) Козіївки мені теж було дуже легко уявити, адже не лише надивився свого часу на них під час трейлового забігу десь там зовсім неподалік � в Опішні, але й у селі на Вінниччині, де живуть мої батьки такого добра вистачає. А одного осіннього вечора, після колективного "підзбирування" буряків (якщо хтось розуміє, про що я, хоча б кліпніть), я вирішив добиратися домів через сосновий лісок, навпростець, і раптом опинився на дні глибокого темного яру, де пахло позаторішньою хвоєю, вогкою землею та кладовищами домашніх тварин...
"Оринин" � це весела і водночас сумна, відтак гіркосолодка історія звичайного українського роду Козиків, члени та членкині якого жиють посеред найбуремніших подій ХХ ст., проходять крізь світові війни та Голодомор, народжують і виховують дітей, намагаються не віддавати своїх темряві, але з всеньких сил тягнуться до світла. І розповідають історії, або ж вперто мовчать, особливо коли хтось просить розказати про війну.
Це книжка про життя в селі, атмосферна та світла, в хорошому сенсі ностальгійна та чесна. Бо я все у ній впізнаю і можу засвідчити власним досвідом � від смаженої картоплі з кислим молоком на вечерю до списків необхідної до виконання роботи, які готувала мені на ранок мама, від безконечних рядів колгоспного цукрового буряка до масових пошукових операцій еукаріотів в лісі, від скирдування сіна (і подавання його на воза або вантажівку, а згодом � пізно ввечері � на горище або в сіновал) до справжньої ініціації, яку мусив пройти кожен сільський хлопчик, щоб отримати право називатися чоловіком (і ні, мова не про пиття горівки, походеньки сусідніми селами вносі або поцілунки на лавці під кущем жасмину).
Мені подобається зараз жити у місті, пити фільтр-каву, бігати Оболонською набережною на світанку, зустрічати Сашу Кольцову на "Країні Мрій" або Васю Байдака на Ярвалу, але пам'ять про життя в селі у дитинстві � це фундамент моєї ідентичності, територія тепла та світла, де всі ще були живі, де могли співати "В саду осіннім айсти білі" під час святкування Днів народжень, де вміли щиро сміятися.
Поклавши руцю на серце мушу визнати, що було трошки складно увійти в ритм читання такою (безсумнівно прекрасною) говіркою. І зовсім не через банальне незнання слів, позаяк тут все-все було якраз дуже зрозуміло з контексту. Просто це незвично. Мої закостенілі мислиннєві механізми були змушені прокидатися від п'янкого сну розуму літературної мови і реагувати на мову природну і народну.
Нехай у мене вдома ніколи не говорили аж таким чарівним "суржиком", але всілякі сталі вирази, словосполучення, прислів'я, приказки та порівняння, якими користувалися в Козіївці на Харківщині - не надто відрізняються від тих, які я чув в дитинстві (і досі впізнаю в розмовах з ріднею) на північному Поділлі.
Ставки і глибокі яри (наче той славнозвісний з "Кульбабового вина" Рея Бредбері) Козіївки мені теж було дуже легко уявити, адже не лише надивився свого часу на них під час трейлового забігу десь там зовсім неподалік � в Опішні, але й у селі на Вінниччині, де живуть мої батьки такого добра вистачає. А одного осіннього вечора, після колективного "підзбирування" буряків (якщо хтось розуміє, про що я, хоча б кліпніть), я вирішив добиратися домів через сосновий лісок, навпростець, і раптом опинився на дні глибокого темного яру, де пахло позаторішньою хвоєю, вогкою землею та кладовищами домашніх тварин...
"Оринин" � це весела і водночас сумна, відтак гіркосолодка історія звичайного українського роду Козиків, члени та членкині якого жиють посеред найбуремніших подій ХХ ст., проходять крізь світові війни та Голодомор, народжують і виховують дітей, намагаються не віддавати своїх темряві, але з всеньких сил тягнуться до світла. І розповідають історії, або ж вперто мовчать, особливо коли хтось просить розказати про війну.
Це книжка про життя в селі, атмосферна та світла, в хорошому сенсі ностальгійна та чесна. Бо я все у ній впізнаю і можу засвідчити власним досвідом � від смаженої картоплі з кислим молоком на вечерю до списків необхідної до виконання роботи, які готувала мені на ранок мама, від безконечних рядів колгоспного цукрового буряка до масових пошукових операцій еукаріотів в лісі, від скирдування сіна (і подавання його на воза або вантажівку, а згодом � пізно ввечері � на горище або в сіновал) до справжньої ініціації, яку мусив пройти кожен сільський хлопчик, щоб отримати право називатися чоловіком (і ні, мова не про пиття горівки, походеньки сусідніми селами вносі або поцілунки на лавці під кущем жасмину).
Мені подобається зараз жити у місті, пити фільтр-каву, бігати Оболонською набережною на світанку, зустрічати Сашу Кольцову на "Країні Мрій" або Васю Байдака на Ярвалу, але пам'ять про життя в селі у дитинстві � це фундамент моєї ідентичності, територія тепла та світла, де всі ще були живі, де могли співати "В саду осіннім айсти білі" під час святкування Днів народжень, де вміли щиро сміятися.
June 18, 2024
«Жизнь отак возьме і шось миршаве тобі й підсуне. Гівéнець козинячих повні кармани́ замість ліщини в шоколаді». (с)
Уже буквально на другій сторінці я зрозуміла, що мені навіть не дуже важливо, який тут буде сюжет, бо написаний цей «роман про стелепного чоловіка» настільки чудово й колоритно, що я хочу цитувати кожне друге речення.
Проте й сама історія не розчарувала і виявилося саме такою, як я люблю, � водночас смішною і сумною, простою і складною, про справді страшні й трагічні події, але разом з тим доброю, світлою і дуже теплою. Як звичайне життя звичайних людей, про яке вона й написана.
Книжка однозначно лишається в моїй бібліотеці, іде в улюблене і точно ще буде неодноразово перечитуватися � інколи заради прекрасних описів природи, інколи заради смішних моментів, а інколи просто заради влучних фразочок та щоб насолодитися Козіївською говіркою.
П.С. До речі, щодо говірки. Адепти тези «Книжки мають бути написані лише літературною мовою, бо це неповага до тих, хто не розуміє діалект», ВАМ ЦЯ КНИЖКА НЕ НАДА. Бо ви ж вмрете від ужаса і нєпоніманія. Я прідупрідила.
Уже буквально на другій сторінці я зрозуміла, що мені навіть не дуже важливо, який тут буде сюжет, бо написаний цей «роман про стелепного чоловіка» настільки чудово й колоритно, що я хочу цитувати кожне друге речення.
Проте й сама історія не розчарувала і виявилося саме такою, як я люблю, � водночас смішною і сумною, простою і складною, про справді страшні й трагічні події, але разом з тим доброю, світлою і дуже теплою. Як звичайне життя звичайних людей, про яке вона й написана.
Книжка однозначно лишається в моїй бібліотеці, іде в улюблене і точно ще буде неодноразово перечитуватися � інколи заради прекрасних описів природи, інколи заради смішних моментів, а інколи просто заради влучних фразочок та щоб насолодитися Козіївською говіркою.
П.С. До речі, щодо говірки. Адепти тези «Книжки мають бути написані лише літературною мовою, бо це неповага до тих, хто не розуміє діалект», ВАМ ЦЯ КНИЖКА НЕ НАДА. Бо ви ж вмрете від ужаса і нєпоніманія. Я прідупрідила.
July 16, 2024
Чудова книга, щоб поринути в атмосферу українського села, почути про молодість людей, народжених в складні 20-ті роки 20 століття, історію життя людей, які пережили голодомор, війну, комунізм...
Цікава говірка, можливо через неї складно було читати багато тексту за раз, але знижувати оцінку не хочеться, бо автору вдалось передати атмоферу повністтю. А ще, багато разів я сміялась вголос, ну прям були дуже класні фразочки. Деякі частини тексту читала вголос чоловіку.
основна думка, яку беру: головне щоб від людей не пахло пластмасою, щоб вони залишались справжні.
Цікава говірка, можливо через неї складно було читати багато тексту за раз, але знижувати оцінку не хочеться, бо автору вдалось передати атмоферу повністтю. А ще, багато разів я сміялась вголос, ну прям були дуже класні фразочки. Деякі частини тексту читала вголос чоловіку.
основна думка, яку беру: головне щоб від людей не пахло пластмасою, щоб вони залишались справжні.
February 2, 2025
Дуже інтєрєсна.
June 28, 2024
Книжка, яка огорнула теплом і родинним затишком. Історія, яка тягнеться протягом майже всього ХХ століття, яка не оминає всіх бід, які довелося пережити українському селу, але при цьому цілком життєствердна і аж випромінює любов до свого. Ці описи повсякденного життя, дрібні, але такі теплі, деталі, як-от опис як ввечері заганяють хазяйство до хліва чи як збирають гриби в осінньому лісі � моментами регочеш, а моментами так щемко, бо спогади наздоганяють. Одним словом, мені було дуже затишно з цією історією.
Любіть своє, воно лучче � каже Сашко Столовий. І його книжка тому підтвердження.
Любіть своє, воно лучче � каже Сашко Столовий. І його книжка тому підтвердження.
July 3, 2024
Життєва, глибока, місцями сумна, місцями весела історія української родини, яка охоплює три покоління протягом цілого століття.
Тут про традиції, про повсякдення у селі, про любов, про горе, і про те, як то горе пережити.
Читаючи про сімейні вечері, повертаєшся в дитинство, в бабусин дім, згадуєш й з теплом сумуєш.
А найголовніше, усвідомлюєш, наскільки важливо берегти своє, тримати історію, передаючи її крізь покоління. Адже з маленьких історій ось таких от сімей Козиків, складається історія всього українського народу.
Тут про традиції, про повсякдення у селі, про любов, про горе, і про те, як то горе пережити.
Читаючи про сімейні вечері, повертаєшся в дитинство, в бабусин дім, згадуєш й з теплом сумуєш.
А найголовніше, усвідомлюєш, наскільки важливо берегти своє, тримати історію, передаючи її крізь покоління. Адже з маленьких історій ось таких от сімей Козиків, складається історія всього українського народу.
January 25, 2025
Ми так багато говорили про цю книжку на зустрічі нашого книжкового клубу міста ІФ, що я навіть не намагатимуся описати тут все-все.
Єдине, що вам потрібно знати, ця книжка в День Соборності обʼєднала за одним великим столом у франківському закладі біля 20 людей із найрізноманітніших регіонів України, і кожен на її сторінках зумів розпізнати щось своє, рідне. Майстерні описи і українських звичаїв, і всього спектру подій в українській історії 20 століття крізь призму села Козіївка, що на Слобожанщині.
Принагідно запрошую до нашого книжкового клубу та на онлайн-розмову з автором:
Єдине, що вам потрібно знати, ця книжка в День Соборності обʼєднала за одним великим столом у франківському закладі біля 20 людей із найрізноманітніших регіонів України, і кожен на її сторінках зумів розпізнати щось своє, рідне. Майстерні описи і українських звичаїв, і всього спектру подій в українській історії 20 століття крізь призму села Козіївка, що на Слобожанщині.
Принагідно запрошую до нашого книжкового клубу та на онлайн-розмову з автором:
December 27, 2024
Дуже тепла книга. Мабуть, одна з найкращих серед прочитаних мною цього року.
Історія однієї родини, розказана по-домашньому затишно. На деяких моментах я згадувала своє дитинство в селі, так відкликалось прочитане.
Саму книжку в моїй голові озвучували голоси Аміла та Раміла з гурту ʼКурган і Агрегатʼ 😅
Історія однієї родини, розказана по-домашньому затишно. На деяких моментах я згадувала своє дитинство в селі, так відкликалось прочитане.
Саму книжку в моїй голові озвучували голоси Аміла та Раміла з гурту ʼКурган і Агрегатʼ 😅
March 14, 2025
Спочатку я була в шоці, потім сміялася, потім ридала, потім розчулилася, а в підсумку ця книжка потрапила в мій топ року.
Це історія про сім'ю, яка живе в селі Козіївка Слобожанського району, за 75 км від Харкова. Події охоплюють ціле 20-те століття, і за цей час перед очима проходить не лише життя кількох поколінь, а й сама історія України � з усіма її трагедіями, радощами та звичайними буднями.
Скажу чесно, у мене був шкурний інтерес до цієї книги. Я ніколи не жила в селі і не мала сильних зв’язкі� із родиною, тому через цей текст я немов доторкнулася до того, чого мені бракувало. Відчуття дому, приналежності, коріння та великої родини.
"Оринин" ще і повертає людей до їхніх коренів. Сашко Столовий, коли підписує книгу, завжди питає, звідки людина, для якої її підписує. І тут починається магія: людина каже своє село/місто � і в цей момент немов згадує про себе малого, обличчя змінюється і атмосфера стає теплішою навколо.
Люблю цю книгу всім серцем(не хочу ні з ким ділитися), але працюю над своїм егоїзмом і щиро раджу❤️
Більше відгуків на тг каналі:
Це історія про сім'ю, яка живе в селі Козіївка Слобожанського району, за 75 км від Харкова. Події охоплюють ціле 20-те століття, і за цей час перед очима проходить не лише життя кількох поколінь, а й сама історія України � з усіма її трагедіями, радощами та звичайними буднями.
Скажу чесно, у мене був шкурний інтерес до цієї книги. Я ніколи не жила в селі і не мала сильних зв’язкі� із родиною, тому через цей текст я немов доторкнулася до того, чого мені бракувало. Відчуття дому, приналежності, коріння та великої родини.
"Оринин" ще і повертає людей до їхніх коренів. Сашко Столовий, коли підписує книгу, завжди питає, звідки людина, для якої її підписує. І тут починається магія: людина каже своє село/місто � і в цей момент немов згадує про себе малого, обличчя змінюється і атмосфера стає теплішою навколо.
Люблю цю книгу всім серцем(не хочу ні з ким ділитися), але працюю над своїм егоїзмом і щиро раджу❤️
Більше відгуків на тг каналі:
December 19, 2024
Дуже приятна і душевна книжка, коли входиш в ритм, то читається дуже легко. Особєнно приятно читать, коли сама з Харківщини, і ця говірка тобі дуже рідна й близька до душі. Автор піднімає дуже важні теми, описуючи життя героїв в 20 сторіччі. Нагадало чимось , тільки більше відгукується, бо ж мої родичи теж це все проживали, і розкуркулення, і голодомор, і війну. Так шо всім раджу почитати, щоб органічно погрузицця в життя слобожанського села і трошечки відчути ностальгію за затишком бабиної хати з самого дитинства.
December 28, 2024
Така неймовірна книга! Коли починала, то навіть уявити не могла скільки всього вона зачепить в мені. Ця книга допомага мені зібрати пам'ятні шматочки з дитинства. Така вдячна прабабусі за те, що в моєму житті хоч трошечки було українське село, хоча б ті пару розмитих дитячих спогадів. А завдяки бабусі з дідусем в моєму зросійщеному житті є вкраплення українського контексту.
І так неочікувано було зустріти тут згадку про пісню "Пане полковнику", яку я співала з бабусею💔
І так неочікувано було зустріти тут згадку про пісню "Пане полковнику", яку я співала з бабусею💔
September 27, 2024
Ото сидиш з тією книжкою в руках і відпускати її не хочеться, така вона вже рідна тобі стала і люди в ній такі знакомі, і мєсность!
І так хо в село те своє вернуцця, щоб літо і комарі в лице лізуть, і корів женуть з пазбищя, і прабаба тобі історії ті розказує, точно ті самі шо в книзі, а ти сидиш і думаєш шо вона стара вже та й не тре воно тобі, і шоб вона там вобщє понімала.
А воно то все в голові відкладались ті історії бабині: і про войну, і голодовку, і про колхоз, і про вулицю і про свайби!
І точно вся історія як та банка з яблучним кампотом, але не хочеться щоб той кампот кінчався, а хочеться ним впиться і щоб всі його покуштували!
Це точно краща книга яку я читала! Бо вона про мене, про людей таких знайомих і таких рідний!
Хочеться її гортати, перечитувати та обіймати!
І так хо в село те своє вернуцця, щоб літо і комарі в лице лізуть, і корів женуть з пазбищя, і прабаба тобі історії ті розказує, точно ті самі шо в книзі, а ти сидиш і думаєш шо вона стара вже та й не тре воно тобі, і шоб вона там вобщє понімала.
А воно то все в голові відкладались ті історії бабині: і про войну, і голодовку, і про колхоз, і про вулицю і про свайби!
І точно вся історія як та банка з яблучним кампотом, але не хочеться щоб той кампот кінчався, а хочеться ним впиться і щоб всі його покуштували!
Це точно краща книга яку я читала! Бо вона про мене, про людей таких знайомих і таких рідний!
Хочеться її гортати, перечитувати та обіймати!
February 16, 2025
Книга про сільський «стелепний біогеоценез» 😄
Колоритні замальовки з життя родини Козиків, приправлені надзвичайним гумором та такими влучними та смішними порівняннями, що уривки книги я зачитувала усім, хто в той час був поруч. Проте, з гірчинкою історичних подій 20 століття.
Колоритні замальовки з життя родини Козиків, приправлені надзвичайним гумором та такими влучними та смішними порівняннями, що уривки книги я зачитувала усім, хто в той час був поруч. Проте, з гірчинкою історичних подій 20 століття.
December 18, 2024
Десь на 20 % книжки я думала її закинути, бо це був просто якийсь потік сільської говірки і я зовсім не ловила ніякого сюжету. Читалося важко через суржик і незвичну мову того регіону.
Проте далі затягнуло, стало цікаво, весело і намалювався сюжет. Дочитувала з постійною усмішкою на обличчі!
Мені дуже сподобалося! Деякі фрази можна брати за цитати і використовувати в повсякденному житті 😄
Проте далі затягнуло, стало цікаво, весело і намалювався сюжет. Дочитувала з постійною усмішкою на обличчі!
Мені дуже сподобалося! Деякі фрази можна брати за цитати і використовувати в повсякденному житті 😄
November 24, 2024
Всі пишуть про мову, якою написано цей твір, і я не виключення) Роман оповідає історію одного чоловіка з Харківщини - від самого народження аж до смерти. Але прочитавши кілька речень, я зрозуміла, що мені не стільки важливо що буде відбуватись на сторінках цієї книги, скільки я буду насолоджуватись мовою цього твору.
Я не спеціаліст, не завше можу розрізнити суржик і говірку. Але тут я відчула що таке зсередини, щось, що знову і знову повертає мене подумки на Полтавщину. Хоч трошки і відрізняється ця говірка, але коли я бачу «хв» замість «ф», моє серце завмирає в трепеті 💔
Сама історія теж цікава, проста і водночас нелегка. Минувщина, що є до болі впізнаваною та сучасною
Я не спеціаліст, не завше можу розрізнити суржик і говірку. Але тут я відчула що таке зсередини, щось, що знову і знову повертає мене подумки на Полтавщину. Хоч трошки і відрізняється ця говірка, але коли я бачу «хв» замість «ф», моє серце завмирає в трепеті 💔
Сама історія теж цікава, проста і водночас нелегка. Минувщина, що є до болі впізнаваною та сучасною
August 12, 2024
Це таке страшенно світле і приємне читання. Як-от усіма бабусями-дідусями, тітками й дядьками, сестрами братами всістися в садку за довжелезним столом (що насправді рядочок столиків найрізноманітніших висот) на довжелезних лавках (що насправді купка стільців із перекинутими дошками і накритих смугастою доріжкою) і наминати картоху з отієї тіки шо викопаної гуртом гори. А воно ж пече, скотиняка, бо дідусь її секунду назад тобі витяг із золи від спаленого бадилля - «дуй, дураче, під носом вітер».
І ото сидиш, топнеш у дідовій куртці, а довкола щебечуться на всі голоси історії дитинства, учорашні з базарю, нещодавні про «а помните, як оця ще зовсім під стіл пішком ходила, яке чудилааааа, оооо», і зовсім давні, тихіші - про мамів і татів і їхні тяжчі за наші долі. А потім залізаєш на коліна до бабусі, щоб з першого ряду переслухати всіх пісень, що мають за вечір проспіваться. І так воно тобі добре, що сиділа б так вічність в тій дідовій куртці і най би ті пальці пекло.
Дуже вдячна автору за цей досвід, от прям дуже.
І ото сидиш, топнеш у дідовій куртці, а довкола щебечуться на всі голоси історії дитинства, учорашні з базарю, нещодавні про «а помните, як оця ще зовсім під стіл пішком ходила, яке чудилааааа, оооо», і зовсім давні, тихіші - про мамів і татів і їхні тяжчі за наші долі. А потім залізаєш на коліна до бабусі, щоб з першого ряду переслухати всіх пісень, що мають за вечір проспіваться. І так воно тобі добре, що сиділа б так вічність в тій дідовій куртці і най би ті пальці пекло.
Дуже вдячна автору за цей досвід, от прям дуже.
February 16, 2025
Чудова книга з великою кількістю гумору і опису традицій нашого народу. Спочатку читати трохи складно через незвичну говірку, але далі насолоджуєшся нею на кожній сторінці 🥰
January 17, 2025
Чудова книга! про людей, про життя, про українців
July 13, 2024
Оринин - страшенно світла і трепетна історія. Прочитала - і тепер розпирає від гордості і любові до свого села, своєї рідні і дитинства з побілкою хати, заготовкою сіна і походом за грибами. Мова - довершена. Дуже хочеться більше книжок місцевими говірками! Я не зі Слобожанщини, але читалося легко, як дихалося. Без сумніву буду ще повертатися до цієї книжки за її концентрованими українськими щастям, горем і мудрістю.
August 26, 2024
Прекрасна тепла книжка <3
November 18, 2024
Цю книжку я придбала саме за те, що вона написана не чистою літературною мовою, а регіональною говіркою, при чому не на рівні лише самих діалогів, а повністю. Це стало досить цікавим читацьким досвідом, який запам'ятається надовго. Більше того, якась кількість слів звідти за мене таки зачепилася й може перекочує у постійний лексикон.
В книзі описується життєвий досвід однієї родини протягом кількох поколінь, що розтягується майже на 100 років.
Починається все з історії молодої дівчи��и, що народжує сина від чоловіка, що вже загинув/зник на війні. Через це, весь її рід надалі називають за її ім'ям - Оринин.Сім'я проживає в селі Одеської області. Тож текст насичений не лише місцевою говіркою, але й традиціями, устоями, правилами та багато чим іншим, що передає місцевий колорит. Оповідь в різних частинах ведеться від кількох чоловіків роду, переважно у їх дитячому, підлітковому й молодому віці, відповідно, ракурс, проблеми, емоції та переживання відповідають віковим параметрам. Та попри більш-менш розмірене життя родини, крізь текст вс�� одно просвічує історичне тло українського народу. Голодомор, репресії, друга світова війна, відлига, відновлення незалежності та інше.
В книзі переплітаються побут, біль від життєвих труднощів, та історичних ударів, але й багато родинного тепла, затишку та гумору. Багато життєвих моментів, навіть попри те, що особисто я в селі ніколи не жила. Історія дуже глибока й багатопланова завдяки манері написання та атмосфері.
Десь першу половину книги читалося досить повільно й через те, що я звикала до говірки, і через віддаленість в історичному плані, тобто були слова, які доводилося або гуглити, або згадувати. У другій половині я вже втягнулася, й через більшу часову наближеність також читалося простіше.
Тож, якщо ви шукаєте, чогось незвичного, цікавого й з історичним контекстом, то ця книга саме для вас.
8/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
В книзі описується життєвий досвід однієї родини протягом кількох поколінь, що розтягується майже на 100 років.
Починається все з історії молодої дівчи��и, що народжує сина від чоловіка, що вже загинув/зник на війні. Через це, весь її рід надалі називають за її ім'ям - Оринин.Сім'я проживає в селі Одеської області. Тож текст насичений не лише місцевою говіркою, але й традиціями, устоями, правилами та багато чим іншим, що передає місцевий колорит. Оповідь в різних частинах ведеться від кількох чоловіків роду, переважно у їх дитячому, підлітковому й молодому віці, відповідно, ракурс, проблеми, емоції та переживання відповідають віковим параметрам. Та попри більш-менш розмірене життя родини, крізь текст вс�� одно просвічує історичне тло українського народу. Голодомор, репресії, друга світова війна, відлига, відновлення незалежності та інше.
В книзі переплітаються побут, біль від життєвих труднощів, та історичних ударів, але й багато родинного тепла, затишку та гумору. Багато життєвих моментів, навіть попри те, що особисто я в селі ніколи не жила. Історія дуже глибока й багатопланова завдяки манері написання та атмосфері.
Десь першу половину книги читалося досить повільно й через те, що я звикала до говірки, і через віддаленість в історичному плані, тобто були слова, які доводилося або гуглити, або згадувати. У другій половині я вже втягнулася, й через більшу часову наближеність також читалося простіше.
Тож, якщо ви шукаєте, чогось незвичного, цікавого й з історичним контекстом, то ця книга саме для вас.
8/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
April 7, 2025
Перший промінь ранкового сонця закрадається крізь фіранку і підступно наближається до твоєї голови, що купається у снах і пуховій подушці. Ще мить - і вже крізь сон ти чуєш ще зовсім невиразні, але такі знайомі звуки раннього ранку у селі: десь мукає корова, чекаючи вигону на пашу, двінко співає метал косовища, яке клепає дідусь, тихенько виспівує свою мелодію радіо і цебенить крізь марлю свіжонадоєне дбайливими руками бабусі молоко.
Уявили все це і занурились у далеке і світле дитинство? Якщо ваша відповідь ствердна - вітаю, ви закохаєтесь у світ цієї книги цілком і повністю, бо відчуєте те, чого з вами вже давно не траплялось - зануритесь у минуле, яке вже не повернеш.
Давно хотіла прочитати цю книгу, але тепер, коли це зробила - хочу перечитати її ще раз! Скільки влучних і таких знайомих висловів автор виписав на кожній сторінці! А у скількох ситуаціях ти впізнав себе чи когось із рідні!
Ця історія справді, як той ковток такого рідного, щемливого і у той же час такого далекого і безтурботного дитинства - читаєш, і десь за спиною відчуваєш тих, кого давно вже не має поряд, але які навчили тебе "стелепності" і мудрості світу. Занурюєшся у історію - і згадуєш, як з дідусем десь у літньому безмежжі ставків вчився ловити карася, чи серед знайомого "свого" лісу розрізняти гарні й погані гриби.
Більш того, всі персонажі, незважаючи на час, у якому живуть, випробування долі та владу мають одну спільну рису - любов до України і віру у її незалежність та свободу.
А мова яка у цій книзі! Чи чули ви колись як ніжньо "льокають" полтавчани, чи доносився до ваших вух слобожанський суржик? Всі викрутаси, які лиш можна зробити зі знайомими словами ви теж знайдете тут - і часом не будете розуміти, яке ж первісне слово було прародичем прочитаного.
Вердикт - книга прекрасна, читайте, занурюйтесь у минуло і насолоджуйтесь.
Уявили все це і занурились у далеке і світле дитинство? Якщо ваша відповідь ствердна - вітаю, ви закохаєтесь у світ цієї книги цілком і повністю, бо відчуєте те, чого з вами вже давно не траплялось - зануритесь у минуле, яке вже не повернеш.
Давно хотіла прочитати цю книгу, але тепер, коли це зробила - хочу перечитати її ще раз! Скільки влучних і таких знайомих висловів автор виписав на кожній сторінці! А у скількох ситуаціях ти впізнав себе чи когось із рідні!
Ця історія справді, як той ковток такого рідного, щемливого і у той же час такого далекого і безтурботного дитинства - читаєш, і десь за спиною відчуваєш тих, кого давно вже не має поряд, але які навчили тебе "стелепності" і мудрості світу. Занурюєшся у історію - і згадуєш, як з дідусем десь у літньому безмежжі ставків вчився ловити карася, чи серед знайомого "свого" лісу розрізняти гарні й погані гриби.
Більш того, всі персонажі, незважаючи на час, у якому живуть, випробування долі та владу мають одну спільну рису - любов до України і віру у її незалежність та свободу.
А мова яка у цій книзі! Чи чули ви колись як ніжньо "льокають" полтавчани, чи доносився до ваших вух слобожанський суржик? Всі викрутаси, які лиш можна зробити зі знайомими словами ви теж знайдете тут - і часом не будете розуміти, яке ж первісне слово було прародичем прочитаного.
Вердикт - книга прекрасна, читайте, занурюйтесь у минуло і насолоджуйтесь.
February 20, 2025
Це настільки хороша, добра, щемлива, по-дитячому наївна книга, яка змусила мене сидіти з розкритою щелепою, коли я дійшла до 70 сторінки і дізналась роки, коли відбуваються події з нашим головним героєм. На початку я всім казала, що "Оринин" це, як пісні Артистки Чуприненко: ностальгічно, правдиво, по-справжньому, емоційно.
Мене дуже торкають історії, де оповідь йдеться від обличчя дитини, бо зазвичай � це спосіб подивитись на світ по-іншому, змістити звичний дорослий фокус уваги на дрібніші речі. На початку, як і наш головний герой, хлопчик Дем'ян, ти читаєш текст і ніби разом з ним знайомишся зі світом. Те, як він бачить своє село, своїх друзів. Певною мірою ти розумієш, що ця історія вигадка і, можливо, автор захотів поностальгувати за дитинством, аж поки не доходиш до сторінки, де автор вказує рік. І ти розумієш, що навіть, якщо ця історія вигадка � вона все одно знайде свій відгук у кожній родині українців. Адже події відбуваються під час Голодомору.
Увесь цей час ти спостерігаєш за дитинством хлопчика у найтемніші часи для України. І оця дитяча байдужість, нерозуміння багатьох речей, бажання бавитись � породжують у твоєму серці неймовірний сум та жаль. Але це емоції, які радше пробивають світло. Саме так, адже хорошого і доброго тут набагато більше, а туга і співчуття приходять після усвідомлення загальної картини діянь, у якій доводиться жити хлопчику Дем'яну. Певно цим ми, дорослі, і відрізняємось від дітей.
Мені такий оксюмрон казати про те, що це така світла книга, адже події відбуваються далеко не в найсвітліші часі. Але від своїх слів відмовлятись не буду. Це дійсно хороша, тепла, добра книга, яка огортає тебе теплою ковдрою спогадів. Дякую за "Оринина", бо він потрапив мені в потрібний час і в потрібний настрій.
Мене дуже торкають історії, де оповідь йдеться від обличчя дитини, бо зазвичай � це спосіб подивитись на світ по-іншому, змістити звичний дорослий фокус уваги на дрібніші речі. На початку, як і наш головний герой, хлопчик Дем'ян, ти читаєш текст і ніби разом з ним знайомишся зі світом. Те, як він бачить своє село, своїх друзів. Певною мірою ти розумієш, що ця історія вигадка і, можливо, автор захотів поностальгувати за дитинством, аж поки не доходиш до сторінки, де автор вказує рік. І ти розумієш, що навіть, якщо ця історія вигадка � вона все одно знайде свій відгук у кожній родині українців. Адже події відбуваються під час Голодомору.
Увесь цей час ти спостерігаєш за дитинством хлопчика у найтемніші часи для України. І оця дитяча байдужість, нерозуміння багатьох речей, бажання бавитись � породжують у твоєму серці неймовірний сум та жаль. Але це емоції, які радше пробивають світло. Саме так, адже хорошого і доброго тут набагато більше, а туга і співчуття приходять після усвідомлення загальної картини діянь, у якій доводиться жити хлопчику Дем'яну. Певно цим ми, дорослі, і відрізняємось від дітей.
Мені такий оксюмрон казати про те, що це така світла книга, адже події відбуваються далеко не в найсвітліші часі. Але від своїх слів відмовлятись не буду. Це дійсно хороша, тепла, добра книга, яка огортає тебе теплою ковдрою спогадів. Дякую за "Оринина", бо він потрапив мені в потрібний час і в потрібний настрій.
December 11, 2024
Дуже любопитна книга.
Про життя чоловіка у селі на Слобожанщині. Від народження на початку ХХ століття до старості у двотисячних. Розказана історія села і роду через невеличкі історії.
Про гуртування, взаємну допомогу, прихід червоної чуми, голодомор, колхоз, віру і церкву, трохи про звичаї, як от мазання хат та про багато іншого...
Написано слобожанською говіркою.
На початку книги, це дещо архаїчна і місцями важко зрозуміла мова. В останніх главах � сучасніше: приблизно так, як говорять Курган і Агрегат у ранніх відео. Це не бісячий беззмістовний суржик(так, "Вілла у Сан-Фурсиско", я дивлюсь у твій бік), це жива мова у всіх її проявах і ситуативних дотепах.
Історії автор збирав по родині і сусідам ще задовго до того, як вирішив написати з них книгу. Ці історії ніби окремі різнокольорові клаптики, а все ж зшиваються в єдине полотно, обʼєднане одною червоною ниткою. І нитка ця � любов до людей, свого краю, сільського життя та побуту. Це так прекрасно!
Мені сильно сполобалось. А потім я ще ходила на сторінку автора, де дізналась, що він небайдужий громадянин і справжній ентузіаст свого села. Прям тепло на душі, коли дізнаєшся про таких людей.
Книга - топ. Хоча за слобожанську говірку трошки мозок шпортався(особливо у двох перших третинах). Ніби всі слова зрозумілі, але в речення стає дуже тяжко.
У останній частині книги, яка написана від імені онука вже більш зросійщеною говіркою вайб пісні "Крик душі" Кургана і Агрегата. Прямо дуже тепло, ностальгійно і іноді навіть хочеться поридати під неї.
В саме сердечко книга <3 І це я навіть не зі Слобожанщини.
Про життя чоловіка у селі на Слобожанщині. Від народження на початку ХХ століття до старості у двотисячних. Розказана історія села і роду через невеличкі історії.
Про гуртування, взаємну допомогу, прихід червоної чуми, голодомор, колхоз, віру і церкву, трохи про звичаї, як от мазання хат та про багато іншого...
Написано слобожанською говіркою.
На початку книги, це дещо архаїчна і місцями важко зрозуміла мова. В останніх главах � сучасніше: приблизно так, як говорять Курган і Агрегат у ранніх відео. Це не бісячий беззмістовний суржик(так, "Вілла у Сан-Фурсиско", я дивлюсь у твій бік), це жива мова у всіх її проявах і ситуативних дотепах.
Історії автор збирав по родині і сусідам ще задовго до того, як вирішив написати з них книгу. Ці історії ніби окремі різнокольорові клаптики, а все ж зшиваються в єдине полотно, обʼєднане одною червоною ниткою. І нитка ця � любов до людей, свого краю, сільського життя та побуту. Це так прекрасно!
Мені сильно сполобалось. А потім я ще ходила на сторінку автора, де дізналась, що він небайдужий громадянин і справжній ентузіаст свого села. Прям тепло на душі, коли дізнаєшся про таких людей.
Книга - топ. Хоча за слобожанську говірку трошки мозок шпортався(особливо у двох перших третинах). Ніби всі слова зрозумілі, але в речення стає дуже тяжко.
У останній частині книги, яка написана від імені онука вже більш зросійщеною говіркою вайб пісні "Крик душі" Кургана і Агрегата. Прямо дуже тепло, ностальгійно і іноді навіть хочеться поридати під неї.
В саме сердечко книга <3 І це я навіть не зі Слобожанщини.
January 29, 2025
Оринин. Сашко Столовий
Мені здається, читати цю книгу, якщо ніколи не жив в селі - мало сенсу. Але де там! Насправді кожен може знайти собі щось. Це так само, як сказати, що тільки бойки можуть щось знайти в Стефаникові.
Тут дуже багато спогадів про дитинство десь на Слобожанщині. Можна сказати набір випадків, що намагаються об'єднатися в один сюжет. Але помітно, що цільна історія не так цікавить автора... Ми рухаємось життям одного хлопчика Дем'яна від його народження і до дідівського періоду. Найшвидше ми проходимо етапи дорослості (частину з весіллям Сашка Столового попросили дописати), щоб зосередитися знову на дитинстві. Далі головним героєм стає вже онук Дем'яна. Знову можна до теплих спогадів😊
Звісно окрім цього це велике дослідження місцевого діалекту та культури. Цибуляні котлети я обов'язково приготую.
Дуже світла книга з відчутними темними плямами, що звісно приніс радянський союз. Усвідомити в дитинстві їх дуже важко. Але воно потім наздожене, як і відбувається в сюжеті.
Мені важко читалося через відчуття, що я далекий того життя в Козіївці. Я далекий і до того дитинства в селі (хоча було трохи). Тож читаючи цю книгу, я уявляв альтернативну версію себе, хлопця, що ніколи не поїхав до Одеси, а таки виріс у селі. Я не знаю, чи я би дружив колись із тим хлопцем, але впевнений, що в нього було би багато кумедних ставково-річкових, городно-врожайних, колядниково-великодніх історій.
Мені здається, читати цю книгу, якщо ніколи не жив в селі - мало сенсу. Але де там! Насправді кожен може знайти собі щось. Це так само, як сказати, що тільки бойки можуть щось знайти в Стефаникові.
Тут дуже багато спогадів про дитинство десь на Слобожанщині. Можна сказати набір випадків, що намагаються об'єднатися в один сюжет. Але помітно, що цільна історія не так цікавить автора... Ми рухаємось життям одного хлопчика Дем'яна від його народження і до дідівського періоду. Найшвидше ми проходимо етапи дорослості (частину з весіллям Сашка Столового попросили дописати), щоб зосередитися знову на дитинстві. Далі головним героєм стає вже онук Дем'яна. Знову можна до теплих спогадів😊
Звісно окрім цього це велике дослідження місцевого діалекту та культури. Цибуляні котлети я обов'язково приготую.
Дуже світла книга з відчутними темними плямами, що звісно приніс радянський союз. Усвідомити в дитинстві їх дуже важко. Але воно потім наздожене, як і відбувається в сюжеті.
Мені важко читалося через відчуття, що я далекий того життя в Козіївці. Я далекий і до того дитинства в селі (хоча було трохи). Тож читаючи цю книгу, я уявляв альтернативну версію себе, хлопця, що ніколи не поїхав до Одеси, а таки виріс у селі. Я не знаю, чи я би дружив колись із тим хлопцем, але впевнений, що в нього було би багато кумедних ставково-річкових, городно-врожайних, колядниково-великодніх історій.
January 3, 2025
«Оринин. Роман про стелепного чоловіка» � це книга, яка змушує затриматися й задуматися. Її сила � у живій мові, яка стає майже окремим персонажем історії. Читаючи, ніби занурюєшся в атмосферу українського села з його традиціями, забобонами, гумором і трагедіями. Авторові вдалося створити полотно, яке не просто розповідає історії, а майстерно передає дух епохи.
Мене вразило, як говірка оживляє текст. Слобожанська мова � складна, але водночас автентична, щира і сповнена гумору. Спочатку важко звикнути, проте згодом вона стає невід’ємно� частиною переживань героя, допомагаючи читачеві глибше зрозуміти його світ.
Історія Дем’ян� Козика � це мікс смішного і сумного, буденного і величного. Життя сільського чоловіка, його боротьба, радощі, втрати і незламний дух � усе це яскраво і по-справжньому. Окремі моменти викликають гучний сміх, а інші � тихі сльози.
Особливо цінно, що книга заснована на реальних подіях та висвітлює важливі теми. Це ніби заглянути в дзеркало часу, яке показує не лише минуле, але й наше сьогодення.
«Оринин» � це більше, ніж роман. Це пам’ят�, сповнена любові до людей, рідного краю і культури. Книга залишає теплий слід у серці й стає нагадуванням, що справжність, чесність і людяність � понад усе.
Рекомендую всім, хто цінує живу мову, душевність і вміння знайти красу в простих речах.
Мене вразило, як говірка оживляє текст. Слобожанська мова � складна, але водночас автентична, щира і сповнена гумору. Спочатку важко звикнути, проте згодом вона стає невід’ємно� частиною переживань героя, допомагаючи читачеві глибше зрозуміти його світ.
Історія Дем’ян� Козика � це мікс смішного і сумного, буденного і величного. Життя сільського чоловіка, його боротьба, радощі, втрати і незламний дух � усе це яскраво і по-справжньому. Окремі моменти викликають гучний сміх, а інші � тихі сльози.
Особливо цінно, що книга заснована на реальних подіях та висвітлює важливі теми. Це ніби заглянути в дзеркало часу, яке показує не лише минуле, але й наше сьогодення.
«Оринин» � це більше, ніж роман. Це пам’ят�, сповнена любові до людей, рідного краю і культури. Книга залишає теплий слід у серці й стає нагадуванням, що справжність, чесність і людяність � понад усе.
Рекомендую всім, хто цінує живу мову, душевність і вміння знайти красу в простих речах.
December 26, 2024
«Моя голубочко, ти справися. Того шо ці всраті жизнєні перепетії ще не знають, хто такі Козики. Не на тих нарвались».
Дуже світле й терапевтичне читання, що зачіпає і трагічні сторінки нашої історії також. Але все одно не робить боляче, робить дуже приємно. Тут немає наскрізного або карколомного сюжету, він і не потрібен. Таких книг дуже мало, це якийсь масаж душі. 🥹
📖 Тут важливо розказати про що ця книжка, взагалі, бо анотація не дає розуміння. Це роман у новелах про декілька поколінь родини з села Козіївка на Слобожанщині, про життя, побут і стосунки носіїв локальної культури � козіярів, на фоні України у ХХ ст.: тут є і колективізація, і Голодомор, і війна, але головні герої цієї книги � самобутні люди. Написана вона шикарним козіївським діалектом (читати легко) і звучить їхніми голосами.
🤗 Сила настрою цієї книги � дивовижна й непереборна, і це тут головне. Ви будете сміятися, шарітися й згадувати свої поїздки до баби у село, згадувати як пасли корів або ходили на рибалку, або виходили на городи, їздили по ряску або глину, оце от все. Описано все розкішною говіркою, дуже драйвово і весело. Я зараз пишу про це, і мені тепло.
Відгук повністю тут:
Дуже світле й терапевтичне читання, що зачіпає і трагічні сторінки нашої історії також. Але все одно не робить боляче, робить дуже приємно. Тут немає наскрізного або карколомного сюжету, він і не потрібен. Таких книг дуже мало, це якийсь масаж душі. 🥹
📖 Тут важливо розказати про що ця книжка, взагалі, бо анотація не дає розуміння. Це роман у новелах про декілька поколінь родини з села Козіївка на Слобожанщині, про життя, побут і стосунки носіїв локальної культури � козіярів, на фоні України у ХХ ст.: тут є і колективізація, і Голодомор, і війна, але головні герої цієї книги � самобутні люди. Написана вона шикарним козіївським діалектом (читати легко) і звучить їхніми голосами.
🤗 Сила настрою цієї книги � дивовижна й непереборна, і це тут головне. Ви будете сміятися, шарітися й згадувати свої поїздки до баби у село, згадувати як пасли корів або ходили на рибалку, або виходили на городи, їздили по ряску або глину, оце от все. Описано все розкішною говіркою, дуже драйвово і весело. Я зараз пишу про це, і мені тепло.
Відгук повністю тут:
September 19, 2024
Ця історія подарувала мені присмак дитинства, витягла спогади про бабусів і дідусів. Це розповідь про рід Козиків, що живе в селі Козіївка. Нам показують історію з погляду однієї родини, що пережила буремні роки 20 століття.
Розповідь поділена на три частини: Син, Чоловік, Дід. Розповідь ведеться наче як від Демʼяна Козика. З моменту народження і аж до самісінької старості. Тут переплітаються історії членів родини, жителів села, бо у селі всі один одного знають😉
Як тонко зображено через дитяче розуміння Голодомор, як Демʼян не розуміє, чого його друг Павлик раптово поїхав до себе додому. Бо «нікому не розказуй про красну хворобу! Поняв мене? Бо случиться, як от зі мной…прийшла хвороба до мене на обійстя».
Також зачепило те, як Демʼян уже дідусем не хотів розповідати своєму внуку Сергійку про Другу світову, тому малому довелося попитати у баби та сусідів. Мій прадідусь теж не любив говорити про війну, хоча малою я була такою ж допитливою, як і Сергійко.
Ну і шарму цій історії придає діалект чи говірка. Бо у моєму регіоні говорять так само, бо більшість слів та традицій мені знайомі. Тому ця книга відчувалася для мене як дім.
Розповідь поділена на три частини: Син, Чоловік, Дід. Розповідь ведеться наче як від Демʼяна Козика. З моменту народження і аж до самісінької старості. Тут переплітаються історії членів родини, жителів села, бо у селі всі один одного знають😉
Як тонко зображено через дитяче розуміння Голодомор, як Демʼян не розуміє, чого його друг Павлик раптово поїхав до себе додому. Бо «нікому не розказуй про красну хворобу! Поняв мене? Бо случиться, як от зі мной…прийшла хвороба до мене на обійстя».
Також зачепило те, як Демʼян уже дідусем не хотів розповідати своєму внуку Сергійку про Другу світову, тому малому довелося попитати у баби та сусідів. Мій прадідусь теж не любив говорити про війну, хоча малою я була такою ж допитливою, як і Сергійко.
Ну і шарму цій історії придає діалект чи говірка. Бо у моєму регіоні говорять так само, бо більшість слів та традицій мені знайомі. Тому ця книга відчувалася для мене як дім.
July 12, 2024
Ви колись в дитинстві їздили до родичів або знайомих у інший регіон України? Особисто в мене це відчуття з'явилося з першої сторінки і не полишає навіть після прочитання книжки. Сашко Столовий, наче за руку, веде нас крізь життя Дем'яна Оринина, стелепного чоловіка з Козіївки на Слобожанщині. Оповідь ведеться від імені підлітка, причому не літературною українською, а місцевою говіркою слобожанського діалекту. Як же це укусно! Чомусь у нас заведено писати або наддніпрянським діалектом (який взятий за основу літературної української мови) або галицьким. Слобожанський же чомусь не такий популярний, хоча ті-таки твори Квітки-Основ'яненка написано саме ним і їх так само неймовірно приємно читати. Про говірки я взагалі мовчу. Повертаючись до Оринина, то це історично-біографічний роман; у багатьох героїв є свої реальні прототипи, і так: в книжці вони живі у всіх сенсах. Особливо мені сподобався епізод з весіллям ("Свайба"). Від описів одягу, речей, традицій, а також від пісень в моїй уяві закрутився калейдоскоп емоцій. Не збрешу, що це легка та тепла історія, від якої лишається приємний післясмак та стає спокійно на душі. Після неї хочеться ще більше дізнаватись про історію свого регіону та свою власну, особисту історію.
На презентації Оринина Сашко Столовий, ставлячи автограф у книжці, питав хто звідки - не назву населеного пункту чи області, а певну місцевість. Я вважаю, що ми маємо відроджувати цю культуру - адже Сашко з Яєшнівки чи Антон з Голосіїва звучить куди крутіше та автентичніше.
На презентації Оринина Сашко Столовий, ставлячи автограф у книжці, питав хто звідки - не назву населеного пункту чи області, а певну місцевість. Я вважаю, що ми маємо відроджувати цю культуру - адже Сашко з Яєшнівки чи Антон з Голосіїва звучить куди крутіше та автентичніше.
February 23, 2025
Книгу варто почитати заради говірки і анекдотів (багато навіть складних ситуацій розказано як анекдот, як це часто буває в селах) - за цю частину 5 зірочок. За це подяка і авторові, і видавництву.
Але от усе інше - сюжет, персонажі- все це як на мене, не пропрацьовано достатньо, або подано у невірній формі. Якби формою було обрано збірку оповідань, питань би не було.
Ну і окрім всього - є фактичні ляпи. Один з яскравих - це епізод, де головні герої у період до другої світової будують жарт навколо Олімпійських ігор, хоча останні в радянський союз прийшли лише у 50х. То як у звичайному українському селі про них могли жартувати ще до другої світової? І таких прикладів ще є.
Але от усе інше - сюжет, персонажі- все це як на мене, не пропрацьовано достатньо, або подано у невірній формі. Якби формою було обрано збірку оповідань, питань би не було.
Ну і окрім всього - є фактичні ляпи. Один з яскравих - це епізод, де головні герої у період до другої світової будують жарт навколо Олімпійських ігор, хоча останні в радянський союз прийшли лише у 50х. То як у звичайному українському селі про них могли жартувати ще до другої світової? І таких прикладів ще є.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Displaying 1 - 30 of 40 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.