What do you think?
Rate this book
Перехресні стежки (Подарункова класика)
«Перехресні стежки» � один з найвідоміших творів Івана Франка. Цей текст � уміле поєднання детективної історії та суспільно-політичного роману.
У центрі сюжету � молодий адвокат Євгеній Рафалович, який приїжджає в невеличке галицьке містечко і стає народним захисником. Там він зустрічає кохання своєї юності. Та колишня кохана перебуває у пастці нещасливого шлюбу із чоловіком-садистом: знущання і приниження тривають роками, і жінка, не маючи сил на втечу, у відчаї наважується на вбивство. І це стане лише початком подій, які сколихнуть сонне містечко.
На тлі цих подій Франко промальовує психологічні образи та глибинну мотивацію героїв, і па
У центрі сюжету � молодий адвокат Євгеній Рафалович, який приїжджає в невеличке галицьке містечко і стає народним захисником. Там він зустрічає кохання своєї юності. Та колишня кохана перебуває у пастці нещасливого шлюбу із чоловіком-садистом: знущання і приниження тривають роками, і жінка, не маючи сил на втечу, у відчаї наважується на вбивство. І це стане лише початком подій, які сколихнуть сонне містечко.
На тлі цих подій Франко промальовує психологічні образи та глибинну мотивацію героїв, і па
388 pages, Kindle Edition
Published May 23, 2024
5 people are currently reading
20 people want to read
About the author
Іван Франко
186books59followersІван Якович Франко � видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862�64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864�1867 рр. � у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867�1875 рр. � у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.
По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881�1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883�1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883�1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії � Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.
Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилос� четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці � став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898�1901; 1903�1912) та етнографічну комісію (1898�1900; 1908�1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898�1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений � літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.
По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881�1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883�1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883�1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії � Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.
Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилос� четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці � став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898�1901; 1903�1912) та етнографічну комісію (1898�1900; 1908�1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898�1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений � літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
April 3, 2025
Привіт! Повість читали у квітні як додаткову книгу у Книжковому клубі Кам'янця-Подільського. До обговорення долучилося 12 людей. Ділимося нашим відгуком:
Повість «Перехресні стежки» була позакласною книгою, ініціативою та бажанням учасників нашого Клубу познайомитися з яскравими представниками української літературної класики. Ніхто з учасників щодо прочитання книги не пожалкував і можна сказати впевнено, що ми радимо її для знайомства з творчістю Івана Франка 🤗.
«Перехресні стежки» заявлені критиками як соціально-психологічна повість, яка піднімає багато проблематик: життя селянства та інтелігенції, місце жінки в суспільстві, психологічне та фізичне насильство, психологічні розлади, національна приналежність тощо. Але основними двома лініями є так звана любовні лінія (стосунки Рафаловича, Регіни і Стальського) і громадсько-політична діяльність Рафаловича. Тут члени Клубу розділилися: комусь було цікаво досліджувати адвокатську роботу головного героя і політичний устрій того часу, а хтось віддав перевагу психологічним аспектам стосунків героїв.
Більшість учасників відзначили, що соціальні питання, порушені в оповіданні, залишаються актуальними й досі 🤔. З одного боку, це свідчить про геніальність автора, а з іншого � сумно, що за понад 100 років у нашому суспільстві майже нічого не змінилося. Досі є певна неосвіченість мас, недостатня кількість середнього красу та заможної інтелігенції, яка готова розвивати українську культуру та націю. Ще можна вирізнити такі спільні з нашим часом моменти, як корумпованість влади, фальсифікація історичних подій, некомпетентність міських та судових органів, що призводить до серйозних та трагічних наслідків тощо. Також у книзі цікаво поданий бік селянства, те, що вони не знали кому вірити, наприклад, коли селяни намагаються відкупити своїх синів від мобілізації, бо повірили псевдоадвокату.
Любовна лінія тут сумна і певною мірою незвичайна. Вона про те, як стремління "відповідати статусу" може зламати долю, про різницю між любов’� та створенням "ідеалу" людини, про психологічні травми, силу протистояння, неприйняття в соціумі і багато іншого. Цю лінію читати легше, бо тут менше професійних визначень, не потрібно розумітися в адміністративному устрої та політиці того часу, але вона ж веде до розуміння, що всі персонажі цієї історії, ймовірно, ніколи по-справжньому нікого не любили 💔
Твір читався дещо довше, ніж звичайно, через застарілість мови і її відмінність від сучасної. Але в цьому був і плюс: цей твір нагадав, яка наша мова чудова та цікава. Це мова до реформ, не настільки зросійщена, де можна порівняти, як ми говоримо зараз і говорили колись. Це та історія, яку потрібно знати і розуміти 😊
Дизайн � 4
Персонажі � 4
Сюжет � 4
Мова � 3
Соціально-побутова повість � 4,5
Загальне враження � 4,5 🌟
Читайте про своє минуле!
Повість «Перехресні стежки» була позакласною книгою, ініціативою та бажанням учасників нашого Клубу познайомитися з яскравими представниками української літературної класики. Ніхто з учасників щодо прочитання книги не пожалкував і можна сказати впевнено, що ми радимо її для знайомства з творчістю Івана Франка 🤗.
«Перехресні стежки» заявлені критиками як соціально-психологічна повість, яка піднімає багато проблематик: життя селянства та інтелігенції, місце жінки в суспільстві, психологічне та фізичне насильство, психологічні розлади, національна приналежність тощо. Але основними двома лініями є так звана любовні лінія (стосунки Рафаловича, Регіни і Стальського) і громадсько-політична діяльність Рафаловича. Тут члени Клубу розділилися: комусь було цікаво досліджувати адвокатську роботу головного героя і політичний устрій того часу, а хтось віддав перевагу психологічним аспектам стосунків героїв.
Більшість учасників відзначили, що соціальні питання, порушені в оповіданні, залишаються актуальними й досі 🤔. З одного боку, це свідчить про геніальність автора, а з іншого � сумно, що за понад 100 років у нашому суспільстві майже нічого не змінилося. Досі є певна неосвіченість мас, недостатня кількість середнього красу та заможної інтелігенції, яка готова розвивати українську культуру та націю. Ще можна вирізнити такі спільні з нашим часом моменти, як корумпованість влади, фальсифікація історичних подій, некомпетентність міських та судових органів, що призводить до серйозних та трагічних наслідків тощо. Також у книзі цікаво поданий бік селянства, те, що вони не знали кому вірити, наприклад, коли селяни намагаються відкупити своїх синів від мобілізації, бо повірили псевдоадвокату.
Любовна лінія тут сумна і певною мірою незвичайна. Вона про те, як стремління "відповідати статусу" може зламати долю, про різницю між любов’� та створенням "ідеалу" людини, про психологічні травми, силу протистояння, неприйняття в соціумі і багато іншого. Цю лінію читати легше, бо тут менше професійних визначень, не потрібно розумітися в адміністративному устрої та політиці того часу, але вона ж веде до розуміння, що всі персонажі цієї історії, ймовірно, ніколи по-справжньому нікого не любили 💔
Твір читався дещо довше, ніж звичайно, через застарілість мови і її відмінність від сучасної. Але в цьому був і плюс: цей твір нагадав, яка наша мова чудова та цікава. Це мова до реформ, не настільки зросійщена, де можна порівняти, як ми говоримо зараз і говорили колись. Це та історія, яку потрібно знати і розуміти 😊
Дизайн � 4
Персонажі � 4
Сюжет � 4
Мова � 3
Соціально-побутова повість � 4,5
Загальне враження � 4,5 🌟
Читайте про своє минуле!
December 11, 2024
_ 5/10 _
_ Ну що ж, за поводження з котjм Стальський отримує від мене почесне звання «мудак книжки» (13 ст.)
_ Двічі згадується мій рідний Печеніжин і суд в ньому😁 (15 ст.)
_ Наразі пан Рессельберг - це єдина світла пляма в книжці, окрім попереднього пункту звісно😅
_ Приємно коли бачиш, що люди знають різницю між дидукцією й індукцією (41 ст.)
_ Ооо ні, перше знайомство зі Стельським далеко не все нам про нього відкрила. Знання про те що він робить зі своєю дружиною, розбурхує уяву до придумування найжорстокіших катeвань, до яких тільки здатна людська фантазія🙂 (57 ст.)
_ Від поворотного повороту з Регіною в мене буквально відвисла щелепа (109 ст.)
_ Ну от нарешті той антисемітизм який проходив між рядками протягом всього твору нарешті вийшов на передній план у судовій справі (185 ст.)
_ Щоб не розтягувати до незкінченності, просто підсумуємо:
- сюжет слабенький, сама головна історія не надто цікава;
- любовна лінія Регіни й Євгенія це справді дуже оригінальна й цікава лінія, хоча й з дещо сумбурним фіналом;
- персонажі дуже автентичні (спочатку я не міг читати через дикий антисемітизм, але потім, вже на обговоренні з книжковим клубом, я зрозумів що це просто дуже якісно передане середовище), Рафалович просто унікальний персонаж, аналогії якому в українській літературі я з ходу не пригадую, ну Стельський відповідно теж😅;
- стиль написання дуже складний, мене він відштовхував, але багато кому подобається, тому 🤷🏼♂�
_ Ну що ж, за поводження з котjм Стальський отримує від мене почесне звання «мудак книжки» (13 ст.)
_ Двічі згадується мій рідний Печеніжин і суд в ньому😁 (15 ст.)
_ Наразі пан Рессельберг - це єдина світла пляма в книжці, окрім попереднього пункту звісно😅
_ Приємно коли бачиш, що люди знають різницю між дидукцією й індукцією (41 ст.)
_ Ооо ні, перше знайомство зі Стельським далеко не все нам про нього відкрила. Знання про те що він робить зі своєю дружиною, розбурхує уяву до придумування найжорстокіших катeвань, до яких тільки здатна людська фантазія🙂 (57 ст.)
_ Від поворотного повороту з Регіною в мене буквально відвисла щелепа (109 ст.)
_ Ну от нарешті той антисемітизм який проходив між рядками протягом всього твору нарешті вийшов на передній план у судовій справі (185 ст.)
_ Щоб не розтягувати до незкінченності, просто підсумуємо:
- сюжет слабенький, сама головна історія не надто цікава;
- любовна лінія Регіни й Євгенія це справді дуже оригінальна й цікава лінія, хоча й з дещо сумбурним фіналом;
- персонажі дуже автентичні (спочатку я не міг читати через дикий антисемітизм, але потім, вже на обговоренні з книжковим клубом, я зрозумів що це просто дуже якісно передане середовище), Рафалович просто унікальний персонаж, аналогії якому в українській літературі я з ходу не пригадую, ну Стельський відповідно теж😅;
- стиль написання дуже складний, мене він відштовхував, але багато кому подобається, тому 🤷🏼♂�
February 10, 2025
Достатньо прочитати лише цей твір, щоб зрозуміти, чому Франко посідає місце одного з найвеличніших наших класиків цілком заслужено. Якщо би мені довелося колись складати список кращих українських романів, то "Перехресні стежки" точно були б у топ-10.
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.