What do you think?
Rate this book
Дорога на Асмару
Роман заснований на реальних подіях, свідком яких автор став, будучи військовим перекладачем у 1984�1987 роках в Ефіопії під час війни за незалежність Еритреї. Це історія кохання у далекій країні серед голоду та війни � війни, про яку, не зважаючи на пряму участь СРСР, нині майже ніхто не пам’ятає…� яка так нагадує те, що нині відбувається в Україні. Історія кохання розгортається на тлі гуманітарної катастрофи - голоду 1984-1986 років в Ефіопії. В епіцентрі боротьби з лихом, що його радянська пропаганда подає як стихійне, опиняється молодий українець, перекладач транспортного загону. Після першого шоку від картин людських страждань і насильства, перших випробувань екзотикою, спокус та розчарувань, він усвідомлює, що став частиною складної й цинічної гри, що його країна підтримує братовбивчу війну і накачує зброєю кривавий режим. Друга, сучасна лінія роману тісно переплетена з першою. Сімейна таємниця, про яку дізнається успішний київський архітектор, перевертає його життя. На шляху до розгадки він зустрічає своє перше справжнє кохання і мусить відповісти собі на безліч запитань, які раніше для нього не існували. За вікном 2012 рік, і, як у 1984-му, Україна стоїть на порозі вирішальних змін, ще не відчуваючи цього...
512 pages, Hardcover
Published January 1, 2016
34 people are currently reading
558 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 47 reviews
January 31, 2019
Мусила дати емоціям влягтися, аби написати більш-менш притомний відгук на цю книгу. Бо вражень було стільки, що годі було впорядкувати їх одразу. Тепер можна принаймні спробувати)))
Отож, це книга українського автора про події у далекій для нас Ефіопії в далекі для багатьох часи (80-ті роки минулого століття). Сергій Сингаївський не дарма взявся за таку незвичну для сучасної української літератури тему � він був очевидцем багатьох подій, оскільки працював там як військовий перекладач. Тому не дивно, що головним героєм роману (точніше, одним із головних героїв) є саме молодий військовий перекладач. Наскільки цей образ можна ідентифікувати з автором, відомо лише йому)) Однак Андрієві віриш, бо надто знайомі всі його прагнення й сумніви, притаманні радянській людині.
Власне, намагання зрозуміти, ким же була ота пресловута "радянська людина", стало одним із ключових для мене. Жити в системі, бути її гвинтиком, хоча й сумніватися (свідомо чи інтуїтивно) в доцільності та правильності того, що ти робиш, � чи ж не хрест, який мусили нести громадяни "великого й могутнього"? Ні, не всі, звісно, а ті, котрі могли дозволити собі розкіш мислити й аналізувати. От і герой розуміє, що щось тут, у буцімто дуже похвальній допомозі потерпаючим від голоду мешканцям півночі Ефіопії (а точніше, Еритреї, яка боролася за свою незалежність), не те. Й шукає відповіді. І знаходить. Чи майже знаходить, бо... Ні, не спойлеритиму, й не сподівайтеся)))
Однак якщо ви подумаєте, що у нас, котрим пощастило прозріти після засліплення радянщиною, все гаразд, то помиляєтеся. Ще один головний герой (ага, їх тут двоє) живе в сучасному Києві. Він той, кого зазвичай називають мажором: батько забезпечив хлопця й хорошим житлом, і хорошими клієнтами. Він гарний, успішний, досить багатий, дівчат вдосталь, друзі є, однак про те, що чогось у його житті все-таки не вистачало, починає розуміти лише після смерті матері (і це не спойлер, а перша сторінка роману))) Зрештою, зважується шукати себе, і йому це майже вдається. Чи таки вдається? Це вирішує кожен читач для себе.
У романі є ще один герой, якого можна назвати головним. Це голод. Або ж голодомор. Бо голод як природне явище суспільство здатне подолати самотужки, якщо не матиме перешкод. А от коли ці перешкоди створюються державою або тими (чи й тим � згадайте Сталіна), хто її уособлює, то це вже голодомор. Автор не лише сам (вустами героя) розмірковує над природою цього явища, а й знайомить читача з тими, хто глибоко досліджував це питання, називає авторів та книги, котрі я вже взяла собі на замітку. Не можна не побачити паралелі з Голодомором в Україні, бо хоч корінна причина була різна (в Ефіопії його справді спричинила посуха), наслідки можна назвати ідентичними: знищення мільйонів людей, здебільшого селян. Так, Захід активно взявся допомагати бідним ефіопцям, однак наткнувся на залізний щит диктаторського режиму, тому врятувати вдалося набагато менше людей, ніж можна було б, якби... Але історія, як відомо, не має умовного способу....
Ще одна річ мені припала до душі в цій книзі: можливість подивитися, як живуть народи, про які або геть нічого не знаєш, або чув щось краєм вуха. Така собі мандрівка в інший світ, але не енциклопедична й суха, а жива, з можливістю чути мову, засвоювати нові слова й поняття, відчувати запахи, звуки, спеку, мокнути під зливами й страждати від спраги, навіть коли навколо повно води, бо її небезпечно пити. А ще таке "оживлення" подій змушувало бачити внутрішнім зором висохлих від голоду дітей, стражденних матерів і багато-багато мертвих, яким не змогли допомогти. Чому не змогли? Читайте й міркуйте самі.
п. с. Ще лише почався мій читацький рік, а я вже знаю, яка книга точно потрапить до списку найліпших. А ще відкрила для себе нове видавництво, з добіркою якого знайома не була. От думаю, де взяти ще трошки часу на читання?)))
Отож, це книга українського автора про події у далекій для нас Ефіопії в далекі для багатьох часи (80-ті роки минулого століття). Сергій Сингаївський не дарма взявся за таку незвичну для сучасної української літератури тему � він був очевидцем багатьох подій, оскільки працював там як військовий перекладач. Тому не дивно, що головним героєм роману (точніше, одним із головних героїв) є саме молодий військовий перекладач. Наскільки цей образ можна ідентифікувати з автором, відомо лише йому)) Однак Андрієві віриш, бо надто знайомі всі його прагнення й сумніви, притаманні радянській людині.
Власне, намагання зрозуміти, ким же була ота пресловута "радянська людина", стало одним із ключових для мене. Жити в системі, бути її гвинтиком, хоча й сумніватися (свідомо чи інтуїтивно) в доцільності та правильності того, що ти робиш, � чи ж не хрест, який мусили нести громадяни "великого й могутнього"? Ні, не всі, звісно, а ті, котрі могли дозволити собі розкіш мислити й аналізувати. От і герой розуміє, що щось тут, у буцімто дуже похвальній допомозі потерпаючим від голоду мешканцям півночі Ефіопії (а точніше, Еритреї, яка боролася за свою незалежність), не те. Й шукає відповіді. І знаходить. Чи майже знаходить, бо... Ні, не спойлеритиму, й не сподівайтеся)))
Однак якщо ви подумаєте, що у нас, котрим пощастило прозріти після засліплення радянщиною, все гаразд, то помиляєтеся. Ще один головний герой (ага, їх тут двоє) живе в сучасному Києві. Він той, кого зазвичай називають мажором: батько забезпечив хлопця й хорошим житлом, і хорошими клієнтами. Він гарний, успішний, досить багатий, дівчат вдосталь, друзі є, однак про те, що чогось у його житті все-таки не вистачало, починає розуміти лише після смерті матері (і це не спойлер, а перша сторінка роману))) Зрештою, зважується шукати себе, і йому це майже вдається. Чи таки вдається? Це вирішує кожен читач для себе.
У романі є ще один герой, якого можна назвати головним. Це голод. Або ж голодомор. Бо голод як природне явище суспільство здатне подолати самотужки, якщо не матиме перешкод. А от коли ці перешкоди створюються державою або тими (чи й тим � згадайте Сталіна), хто її уособлює, то це вже голодомор. Автор не лише сам (вустами героя) розмірковує над природою цього явища, а й знайомить читача з тими, хто глибоко досліджував це питання, називає авторів та книги, котрі я вже взяла собі на замітку. Не можна не побачити паралелі з Голодомором в Україні, бо хоч корінна причина була різна (в Ефіопії його справді спричинила посуха), наслідки можна назвати ідентичними: знищення мільйонів людей, здебільшого селян. Так, Захід активно взявся допомагати бідним ефіопцям, однак наткнувся на залізний щит диктаторського режиму, тому врятувати вдалося набагато менше людей, ніж можна було б, якби... Але історія, як відомо, не має умовного способу....
Ще одна річ мені припала до душі в цій книзі: можливість подивитися, як живуть народи, про які або геть нічого не знаєш, або чув щось краєм вуха. Така собі мандрівка в інший світ, але не енциклопедична й суха, а жива, з можливістю чути мову, засвоювати нові слова й поняття, відчувати запахи, звуки, спеку, мокнути під зливами й страждати від спраги, навіть коли навколо повно води, бо її небезпечно пити. А ще таке "оживлення" подій змушувало бачити внутрішнім зором висохлих від голоду дітей, стражденних матерів і багато-багато мертвих, яким не змогли допомогти. Чому не змогли? Читайте й міркуйте самі.
п. с. Ще лише почався мій читацький рік, а я вже знаю, яка книга точно потрапить до списку найліпших. А ще відкрила для себе нове видавництво, з добіркою якого знайома не була. От думаю, де взяти ще трошки часу на читання?)))
July 28, 2017
Не вірте опису книги, що там всього лишень 2 лінії. Там їх чотири. Дві можна побачити одразу: одна розгортається в 1984 в Ефіопії з Андрієм Волинським, а інша в 2012 в Україні з Микитою Нефьодовим. Але є ще дві, приховані, і вони просуваються вперед і прогресують з кожною сторінкою, так само як і історії тих двох чоловіків, і вони теж пов'язані: одна - це голод і його причини в Ефіопії, а друга - це перші визвольні змагання і Голодомор в Україні, що прийшов згодом.
Ось здається, що ти читаєш про кохання, яке захоплює Андрія, і в той же час десь фоном, роздуми про голод захоплюють вже тебе самого. Читаєш про пошуки Микити та думаєш над майбутнім і над тим, хто ж і досі керує Україною. І серце зайняте і мозок навантажений.
І сторінка за сторінкою всі чотори лінії починають сходитися, бо на кожній з них в кінці сидить один і той самий безсмертний Кащій, що чахне над златом.
Ще з дитинства в книжках я шукав відповіді на питання, але знаходив тільки ще більше питань. Так і тут, книга немає відповіді, що ж робити з Кащієм і як його спекатися. Чекати поки здохне? Ох, авторе, як би ж то він був людиною ...
Ось здається, що ти читаєш про кохання, яке захоплює Андрія, і в той же час десь фоном, роздуми про голод захоплюють вже тебе самого. Читаєш про пошуки Микити та думаєш над майбутнім і над тим, хто ж і досі керує Україною. І серце зайняте і мозок навантажений.
І сторінка за сторінкою всі чотори лінії починають сходитися, бо на кожній з них в кінці сидить один і той самий безсмертний Кащій, що чахне над златом.
Ще з дитинства в книжках я шукав відповіді на питання, але знаходив тільки ще більше питань. Так і тут, книга немає відповіді, що ж робити з Кащієм і як його спекатися. Чекати поки здохне? Ох, авторе, як би ж то він був людиною ...
October 13, 2017
От сидиш ще в історії Голодомору і Другої Світової, вивчаєш Голокост, сперечаєшся щодо партизансько-повтанських рухів на території України, і тобі здається, що як тільки розберемось з цим, витягнемо "скелети" того періоду з "шафи", вивчимо, розкладемо по полицях, напишемо, пробачимо і вибачимось - і тоді заживем! А потім береш таку книгу "про Африку" в руки, читаєш, і усвідомлюєш - а дзуски, "пакой нам толька сніцца"!, Про Другу Світову ми таки щось знаємо, а от справжніми білими плямами з багатьма невідомими є наші 1970-80-ті, де на нас чекають навіть не "скелети", а ще цілком живі учасники, свідки, а головне, ініціатори і куратори подій, про які ми гадки не мали, що ми там були!
Один з сюжетів цього роману розповідає про події в Ефіопії 1984-87 роках, про участь солдат з усього радянського союзу (українців, зокрема) в військових спецопераціях в Африці, про голодуючих і "стурбованих", про "братську" допомогу, про відповідальність всіх і кожного, і про те, що історія любить повторюватись, якщо не робити правильних висновків. Я давно не тримала в руках книги, в процесі читання якої мені доводилось так багато гуглити, дивитись карти і шукати фото. Африки не знала зовсім, про Еритрею вперше прочитала в цій книзі, а Асмара ніяк не асоціювалась з назвою міста, радше з жіночим ім`ям.
Другий сюжет - це Україна напередодні революції Гідності, де головні герої - це 25-ти літні ровесники незалежності, які багато чого не знали про життя своїх батьків і дідів, і їм доводиться відкривати, розпитувати, а потім думати, як жити далі з тим, про що дізнались.
В 1980-тих я була дитиною, з дорослих розмов того часу пам`ятаю Андропова, Афган, потім Чорнобиль, землетрус у Вірменії і перестройку. Для мене справжнім відкриттям була оця африканська сторінка, наша участь в таких спецопераціях, і, оскільки у мене в родині не було військових, то про будні радянської армії "доби "розвинутого" соціалізму теж дізнаюсь зі сторінок цього роману.
Я хочу, щоб такі книги обговорювались публічно, щоб ми навчились говорити про расизм, сексизм, шовінізм, насилля і всю ту гидоту, яка супроводжувала такі операції "братської"допомоги, а ще щоб ми думали і обговорювали, як жити разом в одній країні (чи навіть в одній родині!) людям, що були і по різні боки барикад, на різних щаблях, і на різних посадах. Я хочу, щоб ми не мовчали про відповідальність і провини, а також про колоніалізм, де і хто ми в цьому, і про наслідки всіх наших (не)вчинків!
Дуже хороша книга, рекомендую всім, хто не боїться товстих книжок з багатьма невідомими, кого турбують теми зв`язку поколінь, минулого і майбутнього, хто цікавиться історією своєї країни і хто готовий відкривати для себе нові куточки планети. А ще там є кохання, розлука, проблеми батьків і дітей, і не зовсім хеппі-енд.
Приємного читання!
Один з сюжетів цього роману розповідає про події в Ефіопії 1984-87 роках, про участь солдат з усього радянського союзу (українців, зокрема) в військових спецопераціях в Африці, про голодуючих і "стурбованих", про "братську" допомогу, про відповідальність всіх і кожного, і про те, що історія любить повторюватись, якщо не робити правильних висновків. Я давно не тримала в руках книги, в процесі читання якої мені доводилось так багато гуглити, дивитись карти і шукати фото. Африки не знала зовсім, про Еритрею вперше прочитала в цій книзі, а Асмара ніяк не асоціювалась з назвою міста, радше з жіночим ім`ям.
Другий сюжет - це Україна напередодні революції Гідності, де головні герої - це 25-ти літні ровесники незалежності, які багато чого не знали про життя своїх батьків і дідів, і їм доводиться відкривати, розпитувати, а потім думати, як жити далі з тим, про що дізнались.
В 1980-тих я була дитиною, з дорослих розмов того часу пам`ятаю Андропова, Афган, потім Чорнобиль, землетрус у Вірменії і перестройку. Для мене справжнім відкриттям була оця африканська сторінка, наша участь в таких спецопераціях, і, оскільки у мене в родині не було військових, то про будні радянської армії "доби "розвинутого" соціалізму теж дізнаюсь зі сторінок цього роману.
Я хочу, щоб такі книги обговорювались публічно, щоб ми навчились говорити про расизм, сексизм, шовінізм, насилля і всю ту гидоту, яка супроводжувала такі операції "братської"допомоги, а ще щоб ми думали і обговорювали, як жити разом в одній країні (чи навіть в одній родині!) людям, що були і по різні боки барикад, на різних щаблях, і на різних посадах. Я хочу, щоб ми не мовчали про відповідальність і провини, а також про колоніалізм, де і хто ми в цьому, і про наслідки всіх наших (не)вчинків!
Дуже хороша книга, рекомендую всім, хто не боїться товстих книжок з багатьма невідомими, кого турбують теми зв`язку поколінь, минулого і майбутнього, хто цікавиться історією своєї країни і хто готовий відкривати для себе нові куточки планети. А ще там є кохання, розлука, проблеми батьків і дітей, і не зовсім хеппі-енд.
Приємного читання!
April 6, 2021
Гадаю, що це найсильніший роман в сучасній українській літературі.
October 12, 2023
Якщо коротко: у весь світ прагне довести, що в Ефіопії - не посуха, а війна, і в усьому винні - Радянський Союз, який є «імперією зла». Завдання «радянських люд��й» - представлятися цивільними, давати відсіч і повідомляти про підступи, та жодних несанкціонованих контактів із західниками, виявляти «симпатиків» США серед місцевих. Для ворогів голод в Ефіопії - це велике шоу, а для Радянського Союзу - фронт ідеологічної боротьби. Бундючного комсомольця хвилює тільки одне - знайти винних, аби всі бачили, що він фігура.
Кожен ефіоп знає, що його батьківщина - колиска людства, вирій, до якого летять на зиму птахи - край вічної весни, місце, де людина вийшла із земної утроби� Не минає дня, щоб сюди не прибув якийсь західний кореспондент, і всі знімають одне й те саме: смерть. Крім краси та потворності, тут скрізь мінімум три часових шари: Камʼяна доба, Колоніальна, Грізна сучасність і 21 століття в особі глядача. В цій країні є все, окрім свободи та всі були в спільній тюрмі.
З одного боку, ефіопи хочуть в сімʼю великих народів, а з іншого - глибоко переконані у своїй винятковості. А самі за три тисячі років - зберегли незалежність, але більше нічогісінько не досягли. Не зуміли згуртувати країну. Подолати національне чванство. Приборкати свою манію величі. Працювати до пуття не навчились.
Ця історія доказ того, що боги не помічають таких жертв, як здоровʼя, енергія, час. Лише запах крові може змусити їх подивитися униз. А інакше все йде своєю чергою.
Роман автобіографічний, який показує, що у 1984 році люди не були кращі. Голова не стане вихваляти пальця, що той вчасно й плавно натиснув на спусковий гачок; вона вважає, це її заслуга. «…� взагалі - чому якийсь летьоха має щось відчувати? У нього в офіцерському гуртяку одна сира комірчина на трьох і в дитини астма. У самих життя бидляче. Ось і весь секрет.»
Радянський Союз, без сумніву, - імперія зла. Ти живеш у великій та сильній державі, за якою з острахом стежить цілий світ, а сам жахаєшся власної тіні, закриваєш на все очі� Аж ось потрапляєш до хворої, злиденної, загидженої Ефіопії, і від мерзенності діянь твоєї великої Батьківщини тебе нудить. Це вдома в усьому винна КПРС, а для цих людей її нема. Для них є ти, твій народ, твоя країна� Ніхто, ніхто не брехав так безсоромно, як Радянський Союз.
Країна, в якій могли вбити дитину за пʼять колосків, збиратиме врожай ненависті сто років.
Кожен ефіоп знає, що його батьківщина - колиска людства, вирій, до якого летять на зиму птахи - край вічної весни, місце, де людина вийшла із земної утроби� Не минає дня, щоб сюди не прибув якийсь західний кореспондент, і всі знімають одне й те саме: смерть. Крім краси та потворності, тут скрізь мінімум три часових шари: Камʼяна доба, Колоніальна, Грізна сучасність і 21 століття в особі глядача. В цій країні є все, окрім свободи та всі були в спільній тюрмі.
З одного боку, ефіопи хочуть в сімʼю великих народів, а з іншого - глибоко переконані у своїй винятковості. А самі за три тисячі років - зберегли незалежність, але більше нічогісінько не досягли. Не зуміли згуртувати країну. Подолати національне чванство. Приборкати свою манію величі. Працювати до пуття не навчились.
Ця історія доказ того, що боги не помічають таких жертв, як здоровʼя, енергія, час. Лише запах крові може змусити їх подивитися униз. А інакше все йде своєю чергою.
Роман автобіографічний, який показує, що у 1984 році люди не були кращі. Голова не стане вихваляти пальця, що той вчасно й плавно натиснув на спусковий гачок; вона вважає, це її заслуга. «…� взагалі - чому якийсь летьоха має щось відчувати? У нього в офіцерському гуртяку одна сира комірчина на трьох і в дитини астма. У самих життя бидляче. Ось і весь секрет.»
Радянський Союз, без сумніву, - імперія зла. Ти живеш у великій та сильній державі, за якою з острахом стежить цілий світ, а сам жахаєшся власної тіні, закриваєш на все очі� Аж ось потрапляєш до хворої, злиденної, загидженої Ефіопії, і від мерзенності діянь твоєї великої Батьківщини тебе нудить. Це вдома в усьому винна КПРС, а для цих людей її нема. Для них є ти, твій народ, твоя країна� Ніхто, ніхто не брехав так безсоромно, як Радянський Союз.
Країна, в якій могли вбити дитину за пʼять колосків, збиратиме врожай ненависті сто років.
October 17, 2020
Надзвичайний роман, атмосерний, потужний, глибокий, насичений екзотичними звуками, ароматами, іноземними мовами, видовищними пейжзами. А також запахом поту й крові.
Роман про Ефіопія 1983-84 рр й Україну після Помаранчевої революції. Про страшний голод і ще страшнішу владу. Про світ, у якому хліб - найголовніша зброя. Здавалося б, такий далекий світ, але одночасно і такий близький, якщо провести паралель із 1932-33 рр. Про наш час, розгублений і хаотичний.
Про геноцид як стратегію державотворення, тернистий шлях до соціалістичного майбутнього.
Це роман про інтелектуалів та неписьменних, про радянських військовослужбовців й матір Терезу, про допомогу, яка насправді вбиває, про класичну радянську "іхтамнєтщину", про таємниці, про любов та зраду, про батьків і дітей, про владу, яка засліплює, і безпросвітну безнадію, про тих, у кому життя загасло і тих, хто зароджує нове життя.
Про чорних і білих. Про чорне і біле.
І про сірих. Від пилу. Від горя. Від зла.
Сергій Сингаївський був учасником описаних подій - у 1984�1987 рр. він служив військовим перекладачем в Ефіопії. Це додає усім африканським подіям, описаним у романі, підшкірне відчуття власної присутності.
Роман про Ефіопія 1983-84 рр й Україну після Помаранчевої революції. Про страшний голод і ще страшнішу владу. Про світ, у якому хліб - найголовніша зброя. Здавалося б, такий далекий світ, але одночасно і такий близький, якщо провести паралель із 1932-33 рр. Про наш час, розгублений і хаотичний.
Про геноцид як стратегію державотворення, тернистий шлях до соціалістичного майбутнього.
Це роман про інтелектуалів та неписьменних, про радянських військовослужбовців й матір Терезу, про допомогу, яка насправді вбиває, про класичну радянську "іхтамнєтщину", про таємниці, про любов та зраду, про батьків і дітей, про владу, яка засліплює, і безпросвітну безнадію, про тих, у кому життя загасло і тих, хто зароджує нове життя.
Про чорних і білих. Про чорне і біле.
І про сірих. Від пилу. Від горя. Від зла.
Сергій Сингаївський був учасником описаних подій - у 1984�1987 рр. він служив військовим перекладачем в Ефіопії. Це додає усім африканським подіям, описаним у романі, підшкірне відчуття власної присутності.
July 28, 2018
Оксана Забужко розповіла нещодавно для Gazeta.ua про роман «Дорога на Асмару»: «На початку року випадково прочитала роман Сергія Сингаївського "Дорога на Асмару". Твір � про Ефіопію, а я з тамтешнім видавцем підписала контракт. Цікаво було дізнатися, що там відбувалося у 1980-ті, ми ж усе ще дуже мало знаємо про тодішній голодомор в Еритреї, яку був рятував цілий цивілізований світ. У мене було абсолютне потрясіння. Живу в країні, де з'явився такий роман, � і його ніхто не помітив! Була лише одна рецензія. Всі наші просунуті хіпстери, які стежать за преміями Джозефа Конрада чи "Книжкою року Бі-Бі-Сі", цієї книжки просто не прочитали. Бо автор � дебютант, який має за 50 років, "не з їхньої тусовки". А тимчасом, це � найкраще, що я читала з написаного українською щонайменше за останні років п'ять».
January 20, 2024
Епічна книга, яка потребує осмислення і роздумів. Вона дуже важлива, сильна і слово "цікава" - для неї, мабуть, не підходить. Вона з таких творів, які довго не відпускають... Найсильніший роман сучасної української літератури, який коли-небудь читала... Дякую авторові.
November 4, 2023
Дочитала, і зараз мене переповнюють емоції.
Я була впевнена аж до кінця, що це книжка не на 5 зірок - мені було важко вчитатися в неї, десь до 200 сторінки я себе змушувала читати.
Але потім�
Мене захопила любовна, «сімейна» лінія, хоча зазвичай в історичних книжках мене це мало цікавить.
Головні персонажі прописані майстерно - мені так сподобався радянський функціонер! (Не думала, що це взагалі можливо). Захотілось якихось книжок про розвал совка.
Шкода, що західному читачу ця книга недоступна, і я не впевнена, що вони б і читали її. Нам би до українців це донести�.
Я була впевнена аж до кінця, що це книжка не на 5 зірок - мені було важко вчитатися в неї, десь до 200 сторінки я себе змушувала читати.
Але потім�
Мене захопила любовна, «сімейна» лінія, хоча зазвичай в історичних книжках мене це мало цікавить.
Головні персонажі прописані майстерно - мені так сподобався радянський функціонер! (Не думала, що це взагалі можливо). Захотілось якихось книжок про розвал совка.
Шкода, що західному читачу ця книга недоступна, і я не впевнена, що вони б і читали її. Нам би до українців це донести�.
December 12, 2023
Саме заради таких романів я і читаю книги. Перлина української літератури, де текст виважений, щільний, без зайвих емоцій, але при цьому викликав у мені бурю емоцій. Закрила книжку і наплакалася від душі за героїв, за нашу країну, за себе і взагалі 💔 Тут багато такого сухого тексту, який описує побут військових чи якісь особливості роботи, але мені було цікаво читати. Я цілком занурилася в текст і не хотілося з книжкою розлучатися.
January 12, 2019
Надзвичайно цікавий роман, події якого розгортаються в Ефіопії в 80-их. Мало знаю про події, на тлі яких розгортається сюжет, тож прочитала із задоволенням. Головні герої добре розкрито і відчувається що автор розуміється на темі. Із критики - перша половина роману дуже затягнута із персонажами, які або другорядні або взагалі не потрібні для головного сюжету.
November 20, 2024
«Дорога на Асмару» така ж густа і терпка, як і насичена та міцна кава: не всі таке люблять, але для справжніх поціновувачів � ідеально👌
Отже, голод 80их років в Ефіопії та його не надто й природні причини, «гуманітарна» місія совєтів, які, як завжди, граються в допомогу, і, звичайно, любовно-сімейна драма в двох часових проміжках
Головний герой � радянський перекладач з Житомира, який починає розуміти та усвідомлює, якою насправді є його держава, бачить голод як зброю та переосмислює Голодомор 30их років і своє українське колоніальне походження. Ну і, звичайно, кохає.
Саме ця сюжетна лінія, що розгортається в останній третині, відновлює інтерес до книги. Бо все ж таки в ній багато фактажу, що, на мою думку, ускладнює прочитання (це отуди, до аналогії з кавою)
Загалом, якби мені трапився цей текст раніше, то всі ці рефлексії про місце людини в радянській державі та про злочини совєтів, мабуть, викликали б шок і якісь болісні усвідомлення
Хоча текст унікальний, про що говорять рецензії на звороті книги👌
Отже, голод 80их років в Ефіопії та його не надто й природні причини, «гуманітарна» місія совєтів, які, як завжди, граються в допомогу, і, звичайно, любовно-сімейна драма в двох часових проміжках
Головний герой � радянський перекладач з Житомира, який починає розуміти та усвідомлює, якою насправді є його держава, бачить голод як зброю та переосмислює Голодомор 30их років і своє українське колоніальне походження. Ну і, звичайно, кохає.
Саме ця сюжетна лінія, що розгортається в останній третині, відновлює інтерес до книги. Бо все ж таки в ній багато фактажу, що, на мою думку, ускладнює прочитання (це отуди, до аналогії з кавою)
Загалом, якби мені трапився цей текст раніше, то всі ці рефлексії про місце людини в радянській державі та про злочини совєтів, мабуть, викликали б шок і якісь болісні усвідомлення
Хоча текст унікальний, про що говорять рецензії на звороті книги👌
March 30, 2020
перед вами - один з кращих зразків великої української романістики часів незалежності. все як я люблю: медитативна неспішність оповіді, перехрестя епох, реалістична смаковитість деталей та неоднозначність життєвих драм героїв.
текст питомо пост-модерний, але не без романтизму, характерного людині, котра кидає внутрішній виклик системі в собі. радянські війська в Ефіопії 70-их, суворий і цинічний життєвий уклад військових, строкатий африканський колорит, голод, війна, любов, врешті решт... а ще - сучасність з таємницями минулого та історичними паралелями.
по-іншому бути і не може, коли перед смертю матір головного героя зізнається йому, що він не зовсім той, ким себе вважає.
Сингаївський проробив титанічну роботу, попри те, що про неї знає критично обмежена кількість українських читачів. раджу ✖️
текст питомо пост-модерний, але не без романтизму, характерного людині, котра кидає внутрішній виклик системі в собі. радянські війська в Ефіопії 70-их, суворий і цинічний життєвий уклад військових, строкатий африканський колорит, голод, війна, любов, врешті решт... а ще - сучасність з таємницями минулого та історичними паралелями.
по-іншому бути і не може, коли перед смертю матір головного героя зізнається йому, що він не зовсім той, ким себе вважає.
Сингаївський проробив титанічну роботу, попри те, що про неї знає критично обмежена кількість українських читачів. раджу ✖️
July 14, 2018
Очень качественная проза, которая значительно дополнила мое понимание Эфиопии, которую я до этого посещал много раз.
January 5, 2024
Рік тільки почався, а книгу року вже знайдено, кращої книги годі уявити. Це шедевр, браво автору!
May 10, 2020
Геніальний твір. Автора потрібно нагородити Шевченківською премією. Чудова мова, захопливий сюжет : не відірватись. Характери героїв цілісні, виписані, глибокі. Дуже цікаво читати про Ефіопію, про те як їх історія перегукується з українською. Всім дуже раджу. Дякую Оксані Забужко за рекомендацію.
May 5, 2024
3,5
Це непогана книга. Але сильно розбалансована. І в темпах оповіді. І головне в рівнях проговореності. Купа ідейних моментів, які занадто прожовуються, хоча були б сильнішими, якби читач сам дійшов. Є просто сцени, які вже сильні, але потім стають слабкішими через зайві слова і пояснення. І в той же час багато простеньких сюжетних епізодів зайве ускладнені, або недоговорені, що ускладнює читання, там де це не обовʼязково, і де для книги грало б краще, якби читач міг зосередитись на іншому.
Це непогана книга. Але сильно розбалансована. І в темпах оповіді. І головне в рівнях проговореності. Купа ідейних моментів, які занадто прожовуються, хоча були б сильнішими, якби читач сам дійшов. Є просто сцени, які вже сильні, але потім стають слабкішими через зайві слова і пояснення. І в той же час багато простеньких сюжетних епізодів зайве ускладнені, або недоговорені, що ускладнює читання, там де це не обовʼязково, і де для книги грало б краще, якби читач міг зосередитись на іншому.
February 17, 2019
Відгук на книгу «Дорога на Асмару» Сергія Сингаївського може бути таким самим довгим, як і сама книга. На стільки вона прекрасна і глибока.
Спробую коротко. Про цю книгу я дізналася зовсім випадково із відгуку Оксани Забужко на фільм «Богемна рапсодія» у контексті важливості концерту Live Aid для Єфіопії вцілому і групи «Queen» зокрема. (Стаття цікава - раджу почитати)
Друкований примірник було непросто знайти у продажу, але кожна секунда витраченого на це часу була варта того, бо книга захопила мене із перших сторінок. «Дорога на Асмару» частково автобіографічна, бо як і один із головних героїв, Андрій Волинський уривки із щоденника якого ми читаємо, автор працював військовим перекладачем в Єфіопії у 80х роках. Саме це, думаю, і зробило її на стільки фактурною, образи людей об’ємним�, а пейзажі - живими. Пейзажі варті особливої уваги, самі переконайтеся: «Старе місто лежить мерехтливими складками, як скинута вечірня сукня» чи «ліс гудів, як музична скринька». І на противагу усій цій красі серед людей відбуваються жахливі речі: люди помирають від голоду, воюють між собою за владу, зраджують, брешуть, прогинаються під систему, плетуть інтриги.
Одразу ловиш себе на думці, що у керівництва Союзу була «робоча схема», як завоювувати території і укріплюватися там - створити штучний голод, це вони робили в Ефіопії, від цього постраждала і Україна. Найгірше у цій ситуації було селянам адже: «Селянське терпіння безмежне. Місяцями чекають дощу, роками - доброго пана».
Вразило, якими цинічними стають люди, що начебто приїхали рятувати інших - лікарі сортують тих, у кого є шанс вижити від безнадійних, військові кухарі, замість віддати рештки їжі голодуючим зливають їх у вигрібні ями, а в ефіопських містах «вершки суспільства» з усього світу проводять звані вечері, ніби навколо не помирають люди.
Друга сюжетна лінія, яка описує події 2000х років на перший погляд, про кохання, але насправді вона про пошук свого шляху, про те, що людину робить людиною її вибір. І чи заведе нас цей шлях на Асмару чи ні, залежить тільки від нас.
Тепер я точно знаю, яку книгу рекомендуватиму, коли мене запитають про українських авторів.
Спробую коротко. Про цю книгу я дізналася зовсім випадково із відгуку Оксани Забужко на фільм «Богемна рапсодія» у контексті важливості концерту Live Aid для Єфіопії вцілому і групи «Queen» зокрема. (Стаття цікава - раджу почитати)
Друкований примірник було непросто знайти у продажу, але кожна секунда витраченого на це часу була варта того, бо книга захопила мене із перших сторінок. «Дорога на Асмару» частково автобіографічна, бо як і один із головних героїв, Андрій Волинський уривки із щоденника якого ми читаємо, автор працював військовим перекладачем в Єфіопії у 80х роках. Саме це, думаю, і зробило її на стільки фактурною, образи людей об’ємним�, а пейзажі - живими. Пейзажі варті особливої уваги, самі переконайтеся: «Старе місто лежить мерехтливими складками, як скинута вечірня сукня» чи «ліс гудів, як музична скринька». І на противагу усій цій красі серед людей відбуваються жахливі речі: люди помирають від голоду, воюють між собою за владу, зраджують, брешуть, прогинаються під систему, плетуть інтриги.
Одразу ловиш себе на думці, що у керівництва Союзу була «робоча схема», як завоювувати території і укріплюватися там - створити штучний голод, це вони робили в Ефіопії, від цього постраждала і Україна. Найгірше у цій ситуації було селянам адже: «Селянське терпіння безмежне. Місяцями чекають дощу, роками - доброго пана».
Вразило, якими цинічними стають люди, що начебто приїхали рятувати інших - лікарі сортують тих, у кого є шанс вижити від безнадійних, військові кухарі, замість віддати рештки їжі голодуючим зливають їх у вигрібні ями, а в ефіопських містах «вершки суспільства» з усього світу проводять звані вечері, ніби навколо не помирають люди.
Друга сюжетна лінія, яка описує події 2000х років на перший погляд, про кохання, але насправді вона про пошук свого шляху, про те, що людину робить людиною її вибір. І чи заведе нас цей шлях на Асмару чи ні, залежить тільки від нас.
Тепер я точно знаю, яку книгу рекомендуватиму, коли мене запитають про українських авторів.
September 23, 2020
Вельми гарна, я б сказав класична річ. Дві сюжетні лінії, з яких, звісно, осьова етіопська, але київська часів Януковича і Євро 2012 добре до неї припасована. Снигаївський змальовує чергову авторитарну\соціалістичну країну, черговий інструментальний голод, голод як спокусу, голод, як нерівність, як даність. Звісно за обрієм нарації прихована подібність із нашим Голодомором, але без надмірного узагальнення. Ну і сама обізнаність автора з місцем і часом дії дорогого важить.
Читав в електронній версії, купував, здається, на Якабу, в папері уже не було.
Читав в електронній версії, купував, здається, на Якабу, в папері уже не було.
January 11, 2025
Неймовірна історія. Відкрила для себе Африку, вдивлячись в документальні пейзажі Ефіопії та Еритреї. Дуже радію, що почала цей рік з "Дороги на Асмару". Це беззаперечно одна з найкращих книжок, прочитаних останнім часом.
September 21, 2024
Нащадки тих, хто влаштував Голодомор, відправляють нащадків тих, хто вижив, в Ефіопію вбивати голодом. Насправді, книга більше про нас ніж про Африку, хоча більшість подій і відбуваються в Ефіопії та Еритреї. Гарно описано нікчемність побуту радянських військ, які за легендою приїхали рятувати від голоду, а по факту самим не було чого їсти.
В деяких місцях другорядні лінії сюжету трохи просідають, персонажі зʼявляються раптово і так само зникають.
В цілому сильна книга і дуже добре, що зʼявляються твори про події нещодавньої історії з нашою точки зору, а не навʼязаної окупантами.
В деяких місцях другорядні лінії сюжету трохи просідають, персонажі зʼявляються раптово і так само зникають.
В цілому сильна книга і дуже добре, що зʼявляються твори про події нещодавньої історії з нашою точки зору, а не навʼязаної окупантами.
June 20, 2024
Нотатка �21
Гадаю, що почну з простого: це один з найбільш цікавих романів української літ-ри, що я читав, ймовірно, один з найбільш недооцінених.
Це масивна робота, з насиченим «артефактами доби» письмом, а деталізація у «просторі/часі» одна з найбільших з того, з чим я ознайомився в останні роки.
Так, для максимально якісного прочитання ви маєте розуміти величезну кількість подій 1985/1986 рр. та й навіть України стику нульових та десятих.
Важко чітко описати враження, але в моменті занотувати варто. Можливо, з часом я додам ще нотатки щодо цієї книги.
Гадаю, що почну з простого: це один з найбільш цікавих романів української літ-ри, що я читав, ймовірно, один з найбільш недооцінених.
Це масивна робота, з насиченим «артефактами доби» письмом, а деталізація у «просторі/часі» одна з найбільших з того, з чим я ознайомився в останні роки.
Так, для максимально якісного прочитання ви маєте розуміти величезну кількість подій 1985/1986 рр. та й навіть України стику нульових та десятих.
Важко чітко описати враження, але в моменті занотувати варто. Можливо, з часом я додам ще нотатки щодо цієї книги.
March 6, 2021
Книга, яка справді вразила. Читайте.
January 17, 2024
Тут є все.
October 18, 2024
Можна багато сказати про цю книгу, але тут і зараз я лише напишу, що це must read.
January 7, 2025
Дуже сподобалась книга. Цікава подача.
Багато історичних фактів, та аналіз причин голоду.
Багато чого дізнався про Ефіопію та Еритрею.
Рекомендую усім українцям.
Багато історичних фактів, та аналіз причин голоду.
Багато чого дізнався про Ефіопію та Еритрею.
Рекомендую усім українцям.
February 10, 2019
Автор підводить читача до думки, що Еритрея має більшу схожість з Україною, ніж можна було подумати: обидві країни були провінціями у складі великої держави, мали схожу мову з метрополією та одну релігію. І обидві постраждали від штучного голоду, нав'язаного столицею. Тільки на відміну від Голодомору Захід відразу повірив у голод в Ефіопії: на цей раз не було Волтера Дюранті, який би заперечував голод, а була команда новин БіБіСі, яка зняла пронизливу документальну стрічку, що шокувала Британію і всю решту світу.
В процесі написання перед автором напевно постала проблема, якою мовою подавати розмови радянських військових. Очевидно, що вони всі розмовляли російською. Отже, можна було подати російською (наприклад, як це зробив Кузьма Скрябін у своїх розповідях про радянську армію). Але тоді б це вийшла добра частина книги. Або можна було їх перекласти українською. Автор обрав останнє, і це треба постійно мати на увазі, інакше можна не зрозуміти зміст деяких діалогів. Над абревіатурою ПДВ, я завис: по-перше, в СРСР не було такого податку, а, по-друге, контекст був явно не економічний. З другої спроби у мене вийшло повітряно-десантні війська, ВДВ російською. Це більше відвідало змісту. До речі, у українських десантників за 25 років декілька разів змінювалася назва: було і аеромобільні війська; за Януковича перейменували у високомобільні десантні війська, тобто ВДВ, щоб назва не відрізнялася від російської. Зараз це десантно-штурмові війська, або ДШВ.
Іншим разом я спотикнувся на фразі "дивись на обидва" в самому кінці речення і розмови взагалі. Очевидно, це аналог російської фрази "гляди в оба".
На відміну від діалогів військових, українська яких виглядає штучною, діалоги інших персонажів, наприклад, Андрія та Ірини, читаються легко та невимушено.
В процесі написання перед автором напевно постала проблема, якою мовою подавати розмови радянських військових. Очевидно, що вони всі розмовляли російською. Отже, можна було подати російською (наприклад, як це зробив Кузьма Скрябін у своїх розповідях про радянську армію). Але тоді б це вийшла добра частина книги. Або можна було їх перекласти українською. Автор обрав останнє, і це треба постійно мати на увазі, інакше можна не зрозуміти зміст деяких діалогів. Над абревіатурою ПДВ, я завис: по-перше, в СРСР не було такого податку, а, по-друге, контекст був явно не економічний. З другої спроби у мене вийшло повітряно-десантні війська, ВДВ російською. Це більше відвідало змісту. До речі, у українських десантників за 25 років декілька разів змінювалася назва: було і аеромобільні війська; за Януковича перейменували у високомобільні десантні війська, тобто ВДВ, щоб назва не відрізнялася від російської. Зараз це десантно-штурмові війська, або ДШВ.
Іншим разом я спотикнувся на фразі "дивись на обидва" в самому кінці речення і розмови взагалі. Очевидно, це аналог російської фрази "гляди в оба".
На відміну від діалогів військових, українська яких виглядає штучною, діалоги інших персонажів, наприклад, Андрія та Ірини, читаються легко та невимушено.
March 18, 2021
Недавно зрозуміла що потребую історій, які із самого початку були б розказані українською мовою, про українське життя, сучасний побут, враження від нього, записані українською мовою із українськими лінгвістичними конструкціями та усталеними зворотами.
Мені як раз попалася згадка Оксаною Забужко про роман "дорога на Асмару" Сергія Сингаївського. Купила в електронці, бо паперової не було, плюс у мене зараз на жаль фізично мало місця під паперові книги.
Дорога на Асмару більше все ж про дещо віддалене минуле - кінець 80 років 20 сторіччя і про зовсім недавнє минуле - період рівно перед початклм Революції Гідності десь осінь 13 року ще до всіх тих кривавих подій.
Основними є дві сюжетні лінії. Одна -- це життя військового перекладача у відрядженні, причому місцями то щоденник а місцями явно не щоденник і ми спостерігаємо за тим, що він не міг довірити щоденникові. Інша -- життя молодого архітектора у Києві на початку надцятих років 21 сторіччя, його шлях розкриття родинної таємниці, про яку тому мати розповіла ледь не перед смертю.
Що там є і що мене зацікавило:
[ ] Описи побуту совєтських військових та ставлення військових росіян до українців
[ ] Описи життя суспільства Еритреї, природи життя міст
[ ] Роздуми про паралелі в історіях голоду в Україні та Еритреї
[ ] Описи того, як військові між собою реагували на Чорнобильську аварію і як діяли
[ ] Замальовки реакцій людей на маштабну соціальну катастрофу, коли вони особисто мало чого можуть тому вдіяти , ще й обмежені зовнішніми обставинами
[ ] Відмінність поглядів на голодомор діаспорян, у яких був доступ до інформації, та українців що доступу до тої інформації не мали
[ ] Опис кавного ритуалу
[ ] Описи майже покинутих маленьких українських селищ
[ ] Ненав'язлива детективна лінія.
Мені як раз попалася згадка Оксаною Забужко про роман "дорога на Асмару" Сергія Сингаївського. Купила в електронці, бо паперової не було, плюс у мене зараз на жаль фізично мало місця під паперові книги.
Дорога на Асмару більше все ж про дещо віддалене минуле - кінець 80 років 20 сторіччя і про зовсім недавнє минуле - період рівно перед початклм Революції Гідності десь осінь 13 року ще до всіх тих кривавих подій.
Основними є дві сюжетні лінії. Одна -- це життя військового перекладача у відрядженні, причому місцями то щоденник а місцями явно не щоденник і ми спостерігаємо за тим, що він не міг довірити щоденникові. Інша -- життя молодого архітектора у Києві на початку надцятих років 21 сторіччя, його шлях розкриття родинної таємниці, про яку тому мати розповіла ледь не перед смертю.
Що там є і що мене зацікавило:
[ ] Описи побуту совєтських військових та ставлення військових росіян до українців
[ ] Описи життя суспільства Еритреї, природи життя міст
[ ] Роздуми про паралелі в історіях голоду в Україні та Еритреї
[ ] Описи того, як військові між собою реагували на Чорнобильську аварію і як діяли
[ ] Замальовки реакцій людей на маштабну соціальну катастрофу, коли вони особисто мало чого можуть тому вдіяти , ще й обмежені зовнішніми обставинами
[ ] Відмінність поглядів на голодомор діаспорян, у яких був доступ до інформації, та українців що доступу до тої інформації не мали
[ ] Опис кавного ритуалу
[ ] Описи майже покинутих маленьких українських селищ
[ ] Ненав'язлива детективна лінія.
March 1, 2024
Один з найкращих романів сучасної української літератури. Для мене загадка, як він не став книгою року ВВС-2023, хіба що члени журі її не читали🤷♀�
Displaying 1 - 30 of 47 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.