What do you think?
Rate this book
Леобург #1
Остання обитель бунтарства
Отримати в спадок будинок � чим не мрія? Особливо якщо це справжній старовинний маєток, більше схожий на палац. От тільки не все з тим дарунком так безхмарно: дядько, який заповів Данилові своє майно, зник безвісти, а будиночок виявився з секретом. Обстежуючи нову домівку, Данило знагла провалився в чудернацьке місце, де в небі літають дирижаблі, по місту їздять монорельси, а хатню роботу виконують дивовижні парові машини. Що це � неймовірний сон чи паралельний стімпанк-світ?
Купити тут:
https://kmbooks.com.ua/book?code=745054
Купити тут:
https://kmbooks.com.ua/book?code=745054
478 pages, Paperback
Published January 1, 2019
5 people are currently reading
177 people want to read
About the author
Ірина Грабовська
10books572followersІрина Грабовська - українська письменниця і блогерка. Писала сценарії для комп'ютерних ігор. Веде блоги, присвячені письменництву, у Facebook, Instagram і Telegram.
Авторка стімпанк-дилогії "Леобург", що складається з двох книг - "Остання обитель бунтарства" і "Остання війна імперій". У 2018 році Ірина стала співавторкою військового документального бестселеру - хроніки "У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту" (під псевдонімом Анастасія Воронова). У 2020 році "Остання обитель бунтарства" увійшла до довгого списку "Книги року ВВС-2020".
У 2022 році у видавництві "Віват" вийшов друком роман Ірини "Зірки й кістки", перша частина фентезійної трилогії "Замок із кришталю".
Улюблені жанри - історична проза, янґ-едалт і нью-едалт фентезі, стімпанк, психологічна проза.
Авторка стімпанк-дилогії "Леобург", що складається з двох книг - "Остання обитель бунтарства" і "Остання війна імперій". У 2018 році Ірина стала співавторкою військового документального бестселеру - хроніки "У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту" (під псевдонімом Анастасія Воронова). У 2020 році "Остання обитель бунтарства" увійшла до довгого списку "Книги року ВВС-2020".
У 2022 році у видавництві "Віват" вийшов друком роман Ірини "Зірки й кістки", перша частина фентезійної трилогії "Замок із кришталю".
Улюблені жанри - історична проза, янґ-едалт і нью-едалт фентезі, стімпанк, психологічна проза.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 43 reviews
August 13, 2021
Вперше читала щось із стімпанку. І це круто, мені подобаються дирижаблі, якісь таємничі для мене механізми, тож привернула увагу обкладинка.
Тут є все, що треба для хорошого твору. Дружба, дім з секретом, трошки кохання, дирижаблі, портал в паралельний світ, пригоди, двійники, ризик, таємниці, вбивство, розслідування, незвичайні механізми, інтрига.
Дуже сподобалося. Продовження хочеться читати зараз же. Недарма тепер перші і друга частини об'єднані під однією обкладинкою книги "Леобург", бо продовження хочеться читати одразу.
Тут є все, що треба для хорошого твору. Дружба, дім з секретом, трошки кохання, дирижаблі, портал в паралельний світ, пригоди, двійники, ризик, таємниці, вбивство, розслідування, незвичайні механізми, інтрига.
Дуже сподобалося. Продовження хочеться читати зараз же. Недарма тепер перші і друга частини об'єднані під однією обкладинкою книги "Леобург", бо продовження хочеться читати одразу.
July 25, 2019
Я старалася
June 20, 2022
Трапляються історії, яким емоційно мало вдається затягнути тебе в свій світ, але водночас яким ти намагаєшся віддати належне.
Таємничий дім, портал в інший світ, класичні попаданці, стімпанк, дирижаблі, трішки детективу, трішки любовної(их) лінії(й) і кліше, на кшталт: .«Його тіло. Таке…досконал�. Його ніби виліпив давньогрецький майстер…�. Оповідь ведеться в двох (зазвичай би сказали “часови� вимірах�, але ж ні) світах і, мушу зізнатися, часом повернення до світу реального викликало більше емоцій, ніж перебування в таємничому Леобурзі.
.«-Копи приходили? Поранення ж вогнепальне.
-Ні. І навіть не питай, як ми з цим упоралися.»
А я спитаю. Ще й як спитаю, але ж хто мені відповість?( Не люблю такий підхід, щоб незручні питання замітати під килим.
Я ніколи не читала стімпанк, не знаю точно, як він має працювати, але для мене в цій історії він був доволі декоративним. Тут чимало описів пристроїв чи знарядь, до яких герої потім не повернуться (принаймні у цій частині). Мабуть, так світ мав би ставати опуклішим, об’ємніши�, але це не завжди спрацьовувало для мене.
п.с. Кидаю читати продовження, бо 1) герої лишили мене байдужою і за їхніми перебіжками, криками, стрибками і промовами мені, на жаль, не цікаво спостерігати , 2) революція в Леобурзі настільки відтворює Майдан, що в тексті це не тільки озвучено, там навіть Михайлівська площа є, а хотілося б більш завуальованого світу, 3) перші 140 сторінок вже мені показали, хто з ким залишиться (а останні 50 ст. те лише підтвердили).
Мені направду шкода, що стімпанкова магія Леобургу не зачарувала мене. Але цілком можливо, що вас вона захопить)
Таємничий дім, портал в інший світ, класичні попаданці, стімпанк, дирижаблі, трішки детективу, трішки любовної(их) лінії(й) і кліше, на кшталт: .«Його тіло. Таке…досконал�. Його ніби виліпив давньогрецький майстер…�. Оповідь ведеться в двох (зазвичай би сказали “часови� вимірах�, але ж ні) світах і, мушу зізнатися, часом повернення до світу реального викликало більше емоцій, ніж перебування в таємничому Леобурзі.
.«-Копи приходили? Поранення ж вогнепальне.
-Ні. І навіть не питай, як ми з цим упоралися.»
А я спитаю. Ще й як спитаю, але ж хто мені відповість?( Не люблю такий підхід, щоб незручні питання замітати під килим.
Я ніколи не читала стімпанк, не знаю точно, як він має працювати, але для мене в цій історії він був доволі декоративним. Тут чимало описів пристроїв чи знарядь, до яких герої потім не повернуться (принаймні у цій частині). Мабуть, так світ мав би ставати опуклішим, об’ємніши�, але це не завжди спрацьовувало для мене.
п.с. Кидаю читати продовження, бо 1) герої лишили мене байдужою і за їхніми перебіжками, криками, стрибками і промовами мені, на жаль, не цікаво спостерігати , 2) революція в Леобурзі настільки відтворює Майдан, що в тексті це не тільки озвучено, там навіть Михайлівська площа є, а хотілося б більш завуальованого світу, 3) перші 140 сторінок вже мені показали, хто з ким залишиться (а останні 50 ст. те лише підтвердили).
Мені направду шкода, що стімпанкова магія Леобургу не зачарувала мене. Але цілком можливо, що вас вона захопить)
January 10, 2020
У кожній стімпанковій історії має бути викрадено і знищено дирижабль.
Правило виконано? Виконано! А що з рештою?
Незважаючи на те, що в масовій свідомості існує певний штамповий набір стімпанкових елементів, кожна книжка, яку я читала в цьому жанрі, геть не схожа на інші. "Остання обитель бунтарства" не стала винятком. Хоча стімпанк тут поки радше декоративний, у світ Леобурга поринаєш з головою. Не в останню чергу завдяки легким соціальним підтекстам, через що утопічне місто науковців і митців виявляється не таким вже й вільнодумним.
Данило вміє переміщатися між нашим світом і паралельним, де він займає місце свого двійника Едварда Яблонського і вплутується в інтриги з убивствами, державною зрадою та можливою світовою війною.
Важливі події роману відбуваються переважно в межах одного будинку, тому я і казала, що стімпанк тут декоративний, але з розвитком сюжету відкриваються нові місця і конфлікти. Ближче до кінця я вже читала невідривно: стільки напружених моментів!
Крім того, дуже переживала за Федю і Джекі. Вони такі мімішні! Нечасто любовна лінія знаходить у мені відгук, але тут клацнуло.
Хочеться похвалити "Останню обитель": я вже давно не отримувала такої насолоди від української фантастики. Роман легкий, пригодницький, із загадкою, яку треба розкрити, має елементи фану з альтернативної історії і при цьому не забуває то тут, то там вставляти якісь актуальні чи просто серйозні проблеми, як-от війну на Сході. Історія не намагається гратися в мораль, і це добре. У Данила є особистий мотив вплутуватися в події: після травми він хоче знову відчути себе цінним, зробити щось вартісне.
Тепер чекаю на другу частину! Схоже, далі градус серйозності тільки наростатиме...
Правило виконано? Виконано! А що з рештою?
Незважаючи на те, що в масовій свідомості існує певний штамповий набір стімпанкових елементів, кожна книжка, яку я читала в цьому жанрі, геть не схожа на інші. "Остання обитель бунтарства" не стала винятком. Хоча стімпанк тут поки радше декоративний, у світ Леобурга поринаєш з головою. Не в останню чергу завдяки легким соціальним підтекстам, через що утопічне місто науковців і митців виявляється не таким вже й вільнодумним.
Данило вміє переміщатися між нашим світом і паралельним, де він займає місце свого двійника Едварда Яблонського і вплутується в інтриги з убивствами, державною зрадою та можливою світовою війною.
Важливі події роману відбуваються переважно в межах одного будинку, тому я і казала, що стімпанк тут декоративний, але з розвитком сюжету відкриваються нові місця і конфлікти. Ближче до кінця я вже читала невідривно: стільки напружених моментів!
Крім того, дуже переживала за Федю і Джекі. Вони такі мімішні! Нечасто любовна лінія знаходить у мені відгук, але тут клацнуло.
Хочеться похвалити "Останню обитель": я вже давно не отримувала такої насолоди від української фантастики. Роман легкий, пригодницький, із загадкою, яку треба розкрити, має елементи фану з альтернативної історії і при цьому не забуває то тут, то там вставляти якісь актуальні чи просто серйозні проблеми, як-от війну на Сході. Історія не намагається гратися в мораль, і це добре. У Данила є особистий мотив вплутуватися в події: після травми він хоче знову відчути себе цінним, зробити щось вартісне.
Тепер чекаю на другу частину! Схоже, далі градус серйозності тільки наростатиме...
February 3, 2020
З двох паралельних світів і сюжетних ліній, на жаль і на диво мені сподобалася лише реальна. Вона виглядала принаймні правдоподібно і вмотивовано. Це мене дуже засмучує, бо що ж може бути кращим за вигаданий світ?
Поведінка героя-рятівника Данила, навіть зважаючи на його травму і бажання реалізуватися хоч десь, була дуже натягнута. Оп і він вирушає невідомо куди на пошуки дядька, якого майже не знав. Оп і біжить рятувати панночку без видимих на те причин. Звісно, кохання-зітхання, але я не дуже те кохання там побачила.
Не люблю коли російсько-українські відносини в українській літературі подають отак в лоб. Погана Росія, насаджують свою мову, а українці такі всі вольові, сильні і незалежні повстанці. Дуже чорно-білий і простий підхід. Якби це було подано алюзією: вигадані імперії, вигадані мови і т.д, мені здається це мало б кращий ефект. Зрештою, читачі і так чудово побачать паралелі. Проте, на цьому увага не дуже акцентується, що добре. Очевидно альтернативна історія не мій жанр.
Сподобалися стімпанківські деталі і винаходи. Хотілося б по-перше побільше їх, щоб відчувати світ краще. А по-друге, щоб вони не просто були, а ще й обігрувалися в сюжеті. А то окрім дирижабля, всі ці класні штучки там ні до чого. Данило заходить в душ і бачить три труби: одна для гарячої води, інша для холодної, а третя то фен. Ну класно ж! Але який сенс у цій сцені? Показати кльовий душ? Я дуже великий фанат кльових деталей у фантастиці і саме в цій книзі вони були: штучка з лапками, яка міряє відстані на карті, циферблат з наказами для прислуг, але хотілося б побільше і щоб вони були задіяні в тексті.
Трохи є перепояснень в книзі, коли читач чудово розуміє, що відбулося, а потім герої знову про це говорять. Є рояльчики, але куди ж без них. Особливо мені сподобалося як Джекі лупить мужиків з дубинками як Джекі-Чан і це навіть ніяк не обгрунтовується (чи може я щось пропустила?). Якщо вона такий крутий боєць, то чого поводиться як курка, коли на них нападають? Початок був трохи банальний, але я в принципі адекватно переношу банальності, якщо вони потім переростають у щось краще.
Лінія Феді і Жені не дуже оригінальна, але написана легко і її приємно читати. Любовні страждання-переживання деколи зворушливі, деколи пафосні, деколи милі. Одним словом - їм віриш і за них переживаєш.
Поведінка героя-рятівника Данила, навіть зважаючи на його травму і бажання реалізуватися хоч десь, була дуже натягнута. Оп і він вирушає невідомо куди на пошуки дядька, якого майже не знав. Оп і біжить рятувати панночку без видимих на те причин. Звісно, кохання-зітхання, але я не дуже те кохання там побачила.
Не люблю коли російсько-українські відносини в українській літературі подають отак в лоб. Погана Росія, насаджують свою мову, а українці такі всі вольові, сильні і незалежні повстанці. Дуже чорно-білий і простий підхід. Якби це було подано алюзією: вигадані імперії, вигадані мови і т.д, мені здається це мало б кращий ефект. Зрештою, читачі і так чудово побачать паралелі. Проте, на цьому увага не дуже акцентується, що добре. Очевидно альтернативна історія не мій жанр.
Сподобалися стімпанківські деталі і винаходи. Хотілося б по-перше побільше їх, щоб відчувати світ краще. А по-друге, щоб вони не просто були, а ще й обігрувалися в сюжеті. А то окрім дирижабля, всі ці класні штучки там ні до чого. Данило заходить в душ і бачить три труби: одна для гарячої води, інша для холодної, а третя то фен. Ну класно ж! Але який сенс у цій сцені? Показати кльовий душ? Я дуже великий фанат кльових деталей у фантастиці і саме в цій книзі вони були: штучка з лапками, яка міряє відстані на карті, циферблат з наказами для прислуг, але хотілося б побільше і щоб вони були задіяні в тексті.
Трохи є перепояснень в книзі, коли читач чудово розуміє, що відбулося, а потім герої знову про це говорять. Є рояльчики, але куди ж без них. Особливо мені сподобалося як Джекі лупить мужиків з дубинками як Джекі-Чан і це навіть ніяк не обгрунтовується (чи може я щось пропустила?). Якщо вона такий крутий боєць, то чого поводиться як курка, коли на них нападають? Початок був трохи банальний, але я в принципі адекватно переношу банальності, якщо вони потім переростають у щось краще.
Лінія Феді і Жені не дуже оригінальна, але написана легко і її приємно читати. Любовні страждання-переживання деколи зворушливі, деколи пафосні, деколи милі. Одним словом - їм віриш і за них переживаєш.
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 22, 2019
Поява творів у жанрі стімпанку в українській літературі тішить. «Остання обитель бунтарства» � роман в якому існують паралельно дві реальності � наша і альтеративна, де існують інші європейські держави, які схожі на відомі нам. У творі ми знайомимося з містом Леобургом, його визначними місцями, технологіями і духом часу. Водночас автор занурює нас у карколомні пригоди Данила й Агнеси, пов’язан� з розслідуванням вбивства батька дівчини. Море таємниць доведеться розкрити читачу на вулицях Леобурга.
До мінусів віднесу лише те, що у романі бракувало старшого персонажа, який би також був протагоністом чи щось таке)))
Хай там як, у продовженні, яке нам обіцяє автор, має спалахнути серйозна війна, що не може інтригувати.
До мінусів віднесу лише те, що у романі бракувало старшого персонажа, який би також був протагоністом чи щось таке)))
Хай там як, у продовженні, яке нам обіцяє автор, має спалахнути серйозна війна, що не може інтригувати.
December 25, 2020
Історія, у якій є дирижаблі, підступні політики, химерні вбивства, кіт, недописаний роман, дирижаблі, паралельні світи, Українське королівство, жарти про бандерівців та дирижаблі просто не може не сподобатись. А ще тут є дирижаблі, я казала?
Read
January 2, 2021Не пам'ятаю, чи мені колись попадалися стімпанкові книги - естетика подобалася, але не читала, а від української авторки гріх не читать таке. Отож тут є попаданець (рідкісний випадок, коли це мене не напрягає, бо попаданці в середньовічний сетинг викликають у мене люте закочування очей всередину голови). Вирушає він у паралельний світ на пошуки дядька, ну і щоб відчути себе знов cool as cucumber, бо це спортсмен із травмою і мені сподобалося, як описані його почуття з цього приводу.
Світ вийшов неймовірно повнокровним - детально описано місто вчених Леобург (так-так, до самого початку читання я була переконана, що це Львів з паралельної реальності, а це не він. хоча своєю мультикультурністю все одно нагадує), є жмуток детальок Прекрасної епохи, є безліч парових механізмів, описаних без зайвого занурення в технічну сторону (на статтю вікіпедії не схоже). Леобург багатий не самими декораціями: тут також є трохи пичмелене сімейство Яблонських - водночас колоритне і кріпове, і детективна лінія з купою ймовірних підозрюваних (я вбивцю не вгадала, закінчився порох у порохівницях) і десь на задньому тлі Назріває. Мій улюблений позитивний момент - перша книга не є однією величезною зав'язкою на другу і цілком функціональна самотою. Це круто (буркочу, що все менше люблю книги з продовженнями).
Але є й дрібка неприємного: паралельна лінія в нашому світі. Фєдя і ДЖекі поводилися, наче їм по 11 і це перше дьоргання коханої за косичку, а ще лінія з селянами дуже повільно совалася і мені було нудно відволікатися від Леобурга заради дяді Толіка, який ну всьо ніяк не наважиться зробити те, що прийнято в темних людей в таких випадках. Контраст між двома сюжетними лініями для мене був сильний: Леобургова частина була написана дуже майстерно й захопливо, тож на її тлі Фєдіні-ДЖекіні пригоди видавалися чи не слабкішими, аніж були насправді. Але-але, бачу тут відгук, де враження протилежні від моїх:) В другій частині на арену вийде Українське королівство, тож я передчуваю.
А, ну і суто технічний момент: шрифт, чорт забирай, такий малий (але книга завдяки йому дешевша, ех).
Світ вийшов неймовірно повнокровним - детально описано місто вчених Леобург (так-так, до самого початку читання я була переконана, що це Львів з паралельної реальності, а це не він. хоча своєю мультикультурністю все одно нагадує), є жмуток детальок Прекрасної епохи, є безліч парових механізмів, описаних без зайвого занурення в технічну сторону (на статтю вікіпедії не схоже). Леобург багатий не самими декораціями: тут також є трохи пичмелене сімейство Яблонських - водночас колоритне і кріпове, і детективна лінія з купою ймовірних підозрюваних (я вбивцю не вгадала, закінчився порох у порохівницях) і десь на задньому тлі Назріває. Мій улюблений позитивний момент - перша книга не є однією величезною зав'язкою на другу і цілком функціональна самотою. Це круто (буркочу, що все менше люблю книги з продовженнями).
Але є й дрібка неприємного: паралельна лінія в нашому світі. Фєдя і ДЖекі поводилися, наче їм по 11 і це перше дьоргання коханої за косичку, а ще лінія з селянами дуже повільно совалася і мені було нудно відволікатися від Леобурга заради дяді Толіка, який ну всьо ніяк не наважиться зробити те, що прийнято в темних людей в таких випадках. Контраст між двома сюжетними лініями для мене був сильний: Леобургова частина була написана дуже майстерно й захопливо, тож на її тлі Фєдіні-ДЖекіні пригоди видавалися чи не слабкішими, аніж були насправді. Але-але, бачу тут відгук, де враження протилежні від моїх:) В другій частині на арену вийде Українське королівство, тож я передчуваю.
А, ну і суто технічний момент: шрифт, чорт забирай, такий малий (але книга завдяки йому дешевша, ех).
September 16, 2018
Хороша цікава книжка про перехід середньостатистичного хлопця в паралельний світ, де він не лише повертає собі смак до життя, а ще й стає єдиним, хто може і хоче відновити справедливість у Леобурзі. Той світ такий схожий і такий відмінний від нашого (мрію, що в другій частині обов'язково буде візуалізована карта), історія в ньому альтернативна, тому Українське Королівство уживається з Австро-Боснією та Російською імперією, а останній притулок бунтарів, себто, Леобург знаходиться як раз посередині.
Атмосфера в книжці дуже гуд. Стімпанк, дирижаблі, шкіряні корсети - все краса. Особливо мені до душі припали описи побуту з різними стімпанківськими дрібницями, які успішно замінюють нашу побутову техніку.
Події у книжці умовно можна розділити на дві лінії: головний герой Даня, який намагається навести лад у родині свого двійника та Леобурзі; його друзі Федя та Джекі, що тримають оборону вже у нашому світі. Федя і Джекі були особливими котіками.
Що в результаті: крута атмосфера, круті герої, зворушлива любовна лінія, закручена інтрига. Я лишилася міцно задоволеною тим, що прочитала.
Атмосфера в книжці дуже гуд. Стімпанк, дирижаблі, шкіряні корсети - все краса. Особливо мені до душі припали описи побуту з різними стімпанківськими дрібницями, які успішно замінюють нашу побутову техніку.
Події у книжці умовно можна розділити на дві лінії: головний герой Даня, який намагається навести лад у родині свого двійника та Леобурзі; його друзі Федя та Джекі, що тримають оборону вже у нашому світі. Федя і Джекі були особливими котіками.
Що в результаті: крута атмосфера, круті герої, зворушлива любовна лінія, закручена інтрига. Я лишилася міцно задоволеною тим, що прочитала.
March 8, 2021
Леобург поглинув мене))) Спочатку засліпив та збентежив, потім навіть трохи розчарував, але я не змогла не закохатися у це місто...
Воно таке чарівне та неоднозначне, але ти щиро переживаєш за нього, особливо через усі ті події, які тут відбуваються.
Інші герої не менш цікаві � кожен заслуговує на увагу, історії кожного досить інтригуючі, але для мене головним героєм стало Місто...
І як я не намагалася розтягнути задоволення � робила паузи, відкладала книгу, читала трохи щось інше, малювала, дивилася кіно � просто відмовлялася від того, щоб вона закінчувался... Проте, останні розділи читалися вже на одному диханні й без паузи на чай)))
Воно таке чарівне та неоднозначне, але ти щиро переживаєш за нього, особливо через усі ті події, які тут відбуваються.
Інші герої не менш цікаві � кожен заслуговує на увагу, історії кожного досить інтригуючі, але для мене головним героєм стало Місто...
І як я не намагалася розтягнути задоволення � робила паузи, відкладала книгу, читала трохи щось інше, малювала, дивилася кіно � просто відмовлялася від того, щоб вона закінчувался... Проте, останні розділи читалися вже на одному диханні й без паузи на чай)))
April 16, 2021
Після авторки інтерв'ю в "Подкаст Підкаст" та піврічного читання її твіттеру, якось захотілось дізнатись, що там як український стімпанк і аж результат аж здивував.
Задум і напрямок історії з першого погляду прості як двері та багато ідеї висить на поверхні нашої української підсвідомості. Але воно все, зараза, написане в такий спосіб, що цікаво, як же буде далі. Світ живий і дихає, персонажі багатогранні й цікаві, хоч мотивація деяких часто залишає певні запитання. Історія рухається сенсовно і жваво, (часами я їй-бо не встигав) сподобались діалоги та розвиток подій. Бійки і романтичні сцени теж на рівні, не пригадую, щоб хоч раз був хоч якийсь крінж.
В когось можуть бути претензії до чогось конкретного або до жанру загалом, але можу гарантувати відчуття, що книжка написана зі старанням, запалом та любов'ю. А тим часом з полички на мене дивиться уважно друга частина :)
Задум і напрямок історії з першого погляду прості як двері та багато ідеї висить на поверхні нашої української підсвідомості. Але воно все, зараза, написане в такий спосіб, що цікаво, як же буде далі. Світ живий і дихає, персонажі багатогранні й цікаві, хоч мотивація деяких часто залишає певні запитання. Історія рухається сенсовно і жваво, (часами я їй-бо не встигав) сподобались діалоги та розвиток подій. Бійки і романтичні сцени теж на рівні, не пригадую, щоб хоч раз був хоч якийсь крінж.
В когось можуть бути претензії до чогось конкретного або до жанру загалом, але можу гарантувати відчуття, що книжка написана зі старанням, запалом та любов'ю. А тим часом з полички на мене дивиться уважно друга частина :)
April 4, 2021
Купа пригод, благородні герої та заплутані відносини. Нагадало романи кінця 19 сторіччя, де головне - не замислюватися над логікою вчинків, а просто насолоджуватися сюжетом. Такі романи теж потрібні, щоб закрити гештальт. Щось таки в ньому є.
September 22, 2021
Стімпанком вперше зацікавився після коміксу "Воля", після перегляду фільму "Смертні машини" зрозумів що мій жанр.
Випадково натрапив на книгу "Остання обитель бунтарства", прочитав опис - подумав що це буде щось неймовірне! Я не помилився!
Із цікавістю розглядав карту Леобурга, із захопленням читав про різні машини та механізми, намагався розгадати таємниці що в книзі, і навіть виписував на папері хто є хто і кому родич :) сказати що вражений, це нічого не сказати. Станом на сьогодні можу впевнено написати, що це найкраща книга з усіх що читав.
P.S. Із цієї історії вийшла б чудова екранізація!
Випадково натрапив на книгу "Остання обитель бунтарства", прочитав опис - подумав що це буде щось неймовірне! Я не помилився!
Із цікавістю розглядав карту Леобурга, із захопленням читав про різні машини та механізми, намагався розгадати таємниці що в книзі, і навіть виписував на папері хто є хто і кому родич :) сказати що вражений, це нічого не сказати. Станом на сьогодні можу впевнено написати, що це найкраща книга з усіх що читав.
P.S. Із цієї історії вийшла б чудова екранізація!
May 6, 2020
Щось абсолютне нове і не схоже на інше - стімпанк.. Випадково вибрала цю книгу і не мала жодних очікувань.
Мені сподобалось. Навіть не знаю, як описати ті повороти сюжету і кількість героїв.. Багато загадок і несподіваних розв'язок, багато пригод і емоцій..А місто яке - Леобург...Люди, а також атмосфера, будівлі, райони, винаходи (весь смак у деталях..)
Чекаю другої частини, щоб дізнатись чим все закінчилось :)
А ще хочеться дізнатись більше про вигнанців та їхні історії (особливо про Лейлу).
п.с. не люблю я м'ягкі обкладинки, тому маю надію, що друга частина буде в твердій :)
Мені сподобалось. Навіть не знаю, як описати ті повороти сюжету і кількість героїв.. Багато загадок і несподіваних розв'язок, багато пригод і емоцій..А місто яке - Леобург...Люди, а також атмосфера, будівлі, райони, винаходи (весь смак у деталях..)
Чекаю другої частини, щоб дізнатись чим все закінчилось :)
А ще хочеться дізнатись більше про вигнанців та їхні історії (особливо про Лейлу).
п.с. не люблю я м'ягкі обкладинки, тому маю надію, що друга частина буде в твердій :)
January 28, 2023
Що ж. Хочу почати з того, що дістати примірник цієї книги було майже неможливо, я шукала її останні пів року і нещодавно випадково наштовхнулась на неї, і, на щастя, придбала одразу і другу частину.
Спочатку мені зовсім погано йшла Обитель, мене трохи дратували персонажі (чого я не можу сказати зараз, за головну четвірку я готова вбивати🔪), але помалу я почала пройматись любов'ю до всіх з їхніми пришелепкуватими життями. Вони усі немов загублені душі, які шукають свій шлях. Цікаво було читати про Данила, який втративши сенс існування хапається за всі ниточки, аби його повернути; про Джекі, яка живе на самоті і не може знайти ні однієї людини, яка була б варта її довіри; про Агнесу, яка раптом втратила любого батька, і зовсім скоро має одружитись з некоханим; ну і звісно про Федю, якого життя цілком влаштовувало, але от шось закрутилось і він вже "І лишитись не може, але і поїхати теж" )))) Єдине, з чим я все-таки лишилась невдоволена, це детективна лінія роману. Данилові дуже пощастило познайомитись саме з Лейлою в кінці, та ще й перестрітися в ніч на їхнє повернення до Леобурга. Мені здається, що все-таки варто було б більше розкривати розкривати Яблонських впродовж сюжету, бо різка зміна характеру вбивці наприкінці твору була дуже дивна і неприродна. Хоча з іншої сторони було доволі очевидно на кого повернуться стрілки через неочевидність цієї версії. Та грець з ним, напевно з мене жахливий детектив. Ну і звісно досі обурена тим, що Свенсон все ж виявився не причетним, бо в усьому ж має бути винен дворецький як так(
Але загалом мені дуже сподобалось, зараз переглядала поверхнево початок і злегка посміювалась над знайомством Джекі і Феді, вони два дурбелика і я готова розписати окремо відгук тільки з їхніми моментами хехе. Детективна лінія тримала мене напруженою, тож це також перемога Обителі. Загалом дякую авторці за цей шедевр, незабаром прочитаю і Останню Війну Імперій!
Спочатку мені зовсім погано йшла Обитель, мене трохи дратували персонажі (чого я не можу сказати зараз, за головну четвірку я готова вбивати🔪), але помалу я почала пройматись любов'ю до всіх з їхніми пришелепкуватими життями. Вони усі немов загублені душі, які шукають свій шлях. Цікаво було читати про Данила, який втративши сенс існування хапається за всі ниточки, аби його повернути; про Джекі, яка живе на самоті і не може знайти ні однієї людини, яка була б варта її довіри; про Агнесу, яка раптом втратила любого батька, і зовсім скоро має одружитись з некоханим; ну і звісно про Федю, якого життя цілком влаштовувало, але от шось закрутилось і він вже "І лишитись не може, але і поїхати теж" )))) Єдине, з чим я все-таки лишилась невдоволена, це детективна лінія роману. Данилові дуже пощастило познайомитись саме з Лейлою в кінці, та ще й перестрітися в ніч на їхнє повернення до Леобурга. Мені здається, що все-таки варто було б більше розкривати розкривати Яблонських впродовж сюжету, бо різка зміна характеру вбивці наприкінці твору була дуже дивна і неприродна. Хоча з іншої сторони було доволі очевидно на кого повернуться стрілки через неочевидність цієї версії. Та грець з ним, напевно з мене жахливий детектив. Ну і звісно досі обурена тим, що Свенсон все ж виявився не причетним, бо в усьому ж має бути винен дворецький як так(
Але загалом мені дуже сподобалось, зараз переглядала поверхнево початок і злегка посміювалась над знайомством Джекі і Феді, вони два дурбелика і я готова розписати окремо відгук тільки з їхніми моментами хехе. Детективна лінія тримала мене напруженою, тож це також перемога Обителі. Загалом дякую авторці за цей шедевр, незабаром прочитаю і Останню Війну Імперій!
September 28, 2021
Книга читається на одному подиху. Пані Ірина написала чудову книгу. Сюжет тримає інтригу та добре збалансований подіями. В книзі є все: стімпанк, романтика, детектив та дух української революції. Дуже рекомендую
October 21, 2020
Я розумію, що нарешті і в укрліт з’явилис� твори різних напрямків� Але ж це не означає, що до цього моменту ми взагалі не читали закордонних книг і нам нема з чим порівнювати. Тому кліше, ляпи, роялі з кущів � все це дуже помітно і впливає на загальне враження.
ПЛЮСИ:
- зав’язуєтьс� класна детективна лінія;
- спочатку оповідь йде динамічно, легко читати.
МІНУСИ:
- це історія про попаданця з усіма вадами історій про попаданця. Герой надто швидко змирився з тим, що паралельний світ � це норм. Для цього знадобилось всього лиш кілька сторінок штучних риторичних питань на кшталт «Що це за маячня? Ні, такого ж не може бути? Що за спектакль?».
- у героя нема чіткої мотивації і конкретної мети. Спочатку він шукає родича, потім забуває про нього і починає розслідувати вбивство, потім забуває і про це � тепер він рятує дівчину. А потім взагалі сюжет вилазить роялем з-за куща, щоб тягнути героя далі волоком.
- зазвичай герой, що вляпується в історію, не має шансу все покинути � і це змушує його далі розгрібати пригоди на одне місце. Але в цій книзі герой може легко, чи не в будь-який момент вийти з гри. На фоні цього погано прописана мотивація аж світиться червоним.
- в місті, що називають «Останньою обителлю бунтарства», взагалі нема духу бунтарства. За атмосферою це наче якби Російська імперія окупувала Львів на початку 20 ст. Місцеві ходять, як сонні мухи, і намагаються не помічати, що їх свободи утискають.
- елементи стімпанку є лише як фон і фактично не впливають на сюжет. А часом взагалі не зрозуміло, як та місцева техніка працює на пару і механіці: на приклад, прихований мікрофон із бездротовим транслятором сигналу � це як взагалі вдалося влаштувати?
- хоча події книги відбуваються після 2014 року (бо є згадки про АТО), тут є маркери культури 2000-х � початку 2010-х: фарбоване в блонд волосся і купа браслетиків у «моднявого» хлопця, купа пірсингу, виголені потилиці, джинси на стегнах і майки в обтяжку. І це теж викликало дисонанс.
- був один момент, наче у героїв сталася амнезія. Вони спочатку запідозрили одного персонажа в підставі. Потім забули про нього. А через 200 сторінок знову його запідозрили в підставі, наче то вперше.
- тут порушуються соціальні питання, що актуальні наразі для України (на приклад, про мову спілкування) � і це робиться настільки «в лоба», що аж неприємно. Як в книжках радянського часу, коли в сюжет міг влізти абсолютно поганий в усьому буржуй, а ідеальний герой-робітник його викриває і читає мораль про солідарність трудящих.
- наприкінці дуже затягнуто. Здавалося, вже дійшли кульмінації � а ні, ще продовжують навалювати події. Вилазять якість персонажі-функції на одну сцену. Відкриваються нові сюжетні лінії � і нашвидкуруч закриваються.
Останні сторінок 150 я вже гортала, а не читала. Вважаю, що основні сюжетні лінії таки закриті, в наступній книзі має бути початок нових пригод. Але цікавості до того не відчуваю. Бо що на початку першої книги, що наприкінці герої все ще мають нуль причин, аби лізти в той Леобург.
ПЛЮСИ:
- зав’язуєтьс� класна детективна лінія;
- спочатку оповідь йде динамічно, легко читати.
МІНУСИ:
- це історія про попаданця з усіма вадами історій про попаданця. Герой надто швидко змирився з тим, що паралельний світ � це норм. Для цього знадобилось всього лиш кілька сторінок штучних риторичних питань на кшталт «Що це за маячня? Ні, такого ж не може бути? Що за спектакль?».
- у героя нема чіткої мотивації і конкретної мети. Спочатку він шукає родича, потім забуває про нього і починає розслідувати вбивство, потім забуває і про це � тепер він рятує дівчину. А потім взагалі сюжет вилазить роялем з-за куща, щоб тягнути героя далі волоком.
- зазвичай герой, що вляпується в історію, не має шансу все покинути � і це змушує його далі розгрібати пригоди на одне місце. Але в цій книзі герой може легко, чи не в будь-який момент вийти з гри. На фоні цього погано прописана мотивація аж світиться червоним.
- в місті, що називають «Останньою обителлю бунтарства», взагалі нема духу бунтарства. За атмосферою це наче якби Російська імперія окупувала Львів на початку 20 ст. Місцеві ходять, як сонні мухи, і намагаються не помічати, що їх свободи утискають.
- елементи стімпанку є лише як фон і фактично не впливають на сюжет. А часом взагалі не зрозуміло, як та місцева техніка працює на пару і механіці: на приклад, прихований мікрофон із бездротовим транслятором сигналу � це як взагалі вдалося влаштувати?
- хоча події книги відбуваються після 2014 року (бо є згадки про АТО), тут є маркери культури 2000-х � початку 2010-х: фарбоване в блонд волосся і купа браслетиків у «моднявого» хлопця, купа пірсингу, виголені потилиці, джинси на стегнах і майки в обтяжку. І це теж викликало дисонанс.
- був один момент, наче у героїв сталася амнезія. Вони спочатку запідозрили одного персонажа в підставі. Потім забули про нього. А через 200 сторінок знову його запідозрили в підставі, наче то вперше.
- тут порушуються соціальні питання, що актуальні наразі для України (на приклад, про мову спілкування) � і це робиться настільки «в лоба», що аж неприємно. Як в книжках радянського часу, коли в сюжет міг влізти абсолютно поганий в усьому буржуй, а ідеальний герой-робітник його викриває і читає мораль про солідарність трудящих.
- наприкінці дуже затягнуто. Здавалося, вже дійшли кульмінації � а ні, ще продовжують навалювати події. Вилазять якість персонажі-функції на одну сцену. Відкриваються нові сюжетні лінії � і нашвидкуруч закриваються.
Останні сторінок 150 я вже гортала, а не читала. Вважаю, що основні сюжетні лінії таки закриті, в наступній книзі має бути початок нових пригод. Але цікавості до того не відчуваю. Бо що на початку першої книги, що наприкінці герої все ще мають нуль причин, аби лізти в той Леобург.
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 12, 2019
Фантастика не є популярною для українських авторів, на жаль. Більшість з тих, що є, пишуть російською, або настільки маловідомі, що їхні книги важко знайти. Тому появу «Останньої обителі бунтарства» я дуже чекала. Ця книга - мікс стімпанку, альтернативної історії, детективу, і звісно є трішки такого типового для укрсучліту загостреного опису реалій сьогодення. Книга крута, це однозначно. Вона розкривається читачеві повільно, але після декількох частин я поринула у світ Ірини Грабовської з головою. Так, відчувається, що історія не є завершеною, і не всі нюанси розкриті, але вже анонсована друга частина серії, яку я дуже і дуже чекаю :) Також, дуже цікаво і майстерно обігрується сучасна геополітична ситуація, мені дуже імпонує підхід авторки. Спойлерити не буду, читайте і отримуйте задоволення самі ;)
Єдиний мінус (але це скоріш до видавництва КМ-букс), це м‘як� палітурка, так не люблю їх :( хоч вважаю себе читачем акуратним, але зберегти вигляд такої тонкої обкладинки, на жаль, складно. Хоча розумію, що це робиться для здешевлення продукції, і тішуся можливості читати класних нових українських авторів, нехай і не в улюбленому форматі
Моя оцінка 10/10
Єдиний мінус (але це скоріш до видавництва КМ-букс), це м‘як� палітурка, так не люблю їх :( хоч вважаю себе читачем акуратним, але зберегти вигляд такої тонкої обкладинки, на жаль, складно. Хоча розумію, що це робиться для здешевлення продукції, і тішуся можливості читати класних нових українських авторів, нехай і не в улюбленому форматі
Моя оцінка 10/10
January 24, 2021
Давно такого не було. Персонажі стали настільки моїми, а історія врослась корінням.
📚 Ірина Грабовська
💣 Остання обитель бунтарства
Встигла прочитати лише першу книгу, але вже кортить братися за продовження дилогії.
💣 Отже, продуманий світ (стімпанк!), цікаві технології (стімпанк же!) гарна мова (у потрібних місцях сленг, у потрібних манірність, характерна позаминулому сторіччю), продумані персонажі.
💣 За сюжетом чувак отримує в спадок маєток на Київщині, але раптом знаходить у ньому портал... (Мене заінтригувало з перших сторінок). А там дирижаблі, корсети, парові машини � всі атрибути жанру.
💣 Що вибивало � підсиплю таки гірчинку своїм дифірамбам. Ірина майстерно змальовує персонажів діями, а потім закидає їх епітетами. Мене це плутало, через це довго не могла скласти враження про Джекі (взагалі вона дратувала, зате в кінці нарешті порадувала!) І загалом вибивали оцінкові судження чи то автора, чи то героїв, які потім підтверджуються діалогами. Ще плутали батальні сцені, але скидаю це на неуважність і швидке читання.
👑 Попри це, книга настільки захоплююча, що буду рекомендувати всім. Кінематографічно, живо, заплутано, багато прикольних детальок і містики 😉
📚 Ірина Грабовська
💣 Остання обитель бунтарства
Встигла прочитати лише першу книгу, але вже кортить братися за продовження дилогії.
💣 Отже, продуманий світ (стімпанк!), цікаві технології (стімпанк же!) гарна мова (у потрібних місцях сленг, у потрібних манірність, характерна позаминулому сторіччю), продумані персонажі.
💣 За сюжетом чувак отримує в спадок маєток на Київщині, але раптом знаходить у ньому портал... (Мене заінтригувало з перших сторінок). А там дирижаблі, корсети, парові машини � всі атрибути жанру.
💣 Що вибивало � підсиплю таки гірчинку своїм дифірамбам. Ірина майстерно змальовує персонажів діями, а потім закидає їх епітетами. Мене це плутало, через це довго не могла скласти враження про Джекі (взагалі вона дратувала, зате в кінці нарешті порадувала!) І загалом вибивали оцінкові судження чи то автора, чи то героїв, які потім підтверджуються діалогами. Ще плутали батальні сцені, але скидаю це на неуважність і швидке читання.
👑 Попри це, книга настільки захоплююча, що буду рекомендувати всім. Кінематографічно, живо, заплутано, багато прикольних детальок і містики 😉
November 20, 2020
Дякую твітеру, що я дізналась про цю книгу!
Цікавезна історія, яка тримала мене від першої до останньої сторінки. І добре, що на полицях мене чекає наступна частина і я прямо вже берусь читати продовження.
Дуже раджу до прочитання цю історію, навіть якщо ви вважаєте, що стімпанк - це не для вас:)
Цікавезна історія, яка тримала мене від першої до останньої сторінки. І добре, що на полицях мене чекає наступна частина і я прямо вже берусь читати продовження.
Дуже раджу до прочитання цю історію, навіть якщо ви вважаєте, що стімпанк - це не для вас:)
February 23, 2021
Неймовірно! Моя особиста подяка авторці,як і сказано в анотації "В цю історію ви поринете з головою разом з головним героєм" так і сталося. В мене особисто не часто буває,що хочеться розтягнутий книгу,а ось з цією історією так і вийшло.
Дякую😊
Дякую😊
July 3, 2022
Мені не вистачить слів описати захват від цієї історії
Це перша книга в стилі стімпанк і вона виявилася чудовою!
Мені навіть немає, що коментувати
Це перша книга в стилі стімпанк і вона виявилася чудовою!
Мені навіть немає, що коментувати
February 11, 2021
Чудова книга і моя перша стімпанкова історія! Вдалий вибір, дуже цікаво розвиваються події. Чарівний образ Леобурга та його жителів.
March 6, 2021
Класна книжка, прочитана за кілька днів. Дуже динамічна, гарно описані персонажі. Я навіть почала закохуватися в героїв-чоловіків))) Читатиму далі!
May 25, 2020
Ця книга раніше мені попадалася російською мовою. І ось, через кілька років авторка переклала її українською і я взявся прочитати цей роман, який, на мою гадку, належить до такого собі янг едалт з паралельним світом, альтернативною і��торією та елементами стімпанку. Отже, події відбуваються в одному з українських сіл у наш час та у місті Леобурзі у паралельному світі, яке також географічно розташоване на наших землях. Історія у паралельному світі пішла не так, хоча коли, важко визначити через інше літочислення і відсутність вказівок на відправний пункт. Ми знайомимося з дивними державними утвореннями. Зокрема, мене здивувала поява Австро-Боснії, цікаво було б дізнатися як пішла історія, що поєднала католицьку Австрію та мусульманську Боснію (може це трапилося до ісламізації маленької Боснії). Є і Українське королівство, але про нього ми не дуже багато дізнаємося поки що. Ну але книга більше про пригоди молодих людей, насамперед Данила, який успадкував від зниклого дядька великий маєток. У будинку виявився портал, через який Данило потрапив у паралельний світ, у цей же будинок в Леобурзі, де жила певна багата сім'я. Данило виявився двійником сина господаря, який нещодавно зник. Хлопець успішно вливається у цю сім'ю, поступово призвичаюється до нового світу і провалюється у вир неймовірних пригод та страшних таємниць. У книзі є такі собі юнацькі любовні лінії, простенька детективна складова. Більше не буду спойлерити.
October 20, 2020
"Остання обитель бунтарства" - чудовий представник розважальної літератури, що
вправно оперує основними тропами жанру лишаючись при цьому достатньо самобутнім
та оригінальним романом. Для мене книга увірвалась у особистий топ стімпанку,
але не змогла стати улюбленою, переважно через те, що я вже трохи вийшов за
рамки цільової аудиторії.
"Обитель" підкупає насамперед персонажами, деякі з яких з'являються зовсім
побіжно, але при цьому все-одно змушують вірити у себе (навіть якщо і є дещо
стереотипними). При цьому більшість з них, навіть явно негативні, доволі
симпатичні і likeable, фактично з усієї книги певну неприязнь відчув лише до
Беати.
Інша сильна сторона книги - все є не тим, чим здається спершу. Це стосується і
сюжету, і самого світу. Не хочу спойлерити, тому скажу лише, що кілька сюжетних
поворотів я взагалі не очікував, і внутрішня динаміка/політика світу виявилась
набагато складнішою, ніж виглядало у першій половині книжки.
З цього прямо випливає мій єдиний закид до книги (і він більше особистий, ніж
об'єктивний): обитель зосереджується насамперед на персональних відносинах
персонажів, і до самого кінця більш глобальні речі та занурення у світ
відбувається у фоні, але після навіть такого побіжного знайомства зі світом
Леобургу у мене лишилось бажання побачити ще книгу, котра була б насамперед про
політику у ньому. А в ідеалі ще й щось про науковців-фанатиків. Наприклад це
могла б бути псевдо-історична оповідь про становлення/зародження міста :)
Підсумовуючи, книга виправдала і навіть перевершила всі мої сподівання, хочеться
вірити, що продовження як мінімум не гірше.
вправно оперує основними тропами жанру лишаючись при цьому достатньо самобутнім
та оригінальним романом. Для мене книга увірвалась у особистий топ стімпанку,
але не змогла стати улюбленою, переважно через те, що я вже трохи вийшов за
рамки цільової аудиторії.
"Обитель" підкупає насамперед персонажами, деякі з яких з'являються зовсім
побіжно, але при цьому все-одно змушують вірити у себе (навіть якщо і є дещо
стереотипними). При цьому більшість з них, навіть явно негативні, доволі
симпатичні і likeable, фактично з усієї книги певну неприязнь відчув лише до
Беати.
Інша сильна сторона книги - все є не тим, чим здається спершу. Це стосується і
сюжету, і самого світу. Не хочу спойлерити, тому скажу лише, що кілька сюжетних
поворотів я взагалі не очікував, і внутрішня динаміка/політика світу виявилась
набагато складнішою, ніж виглядало у першій половині книжки.
З цього прямо випливає мій єдиний закид до книги (і він більше особистий, ніж
об'єктивний): обитель зосереджується насамперед на персональних відносинах
персонажів, і до самого кінця більш глобальні речі та занурення у світ
відбувається у фоні, але після навіть такого побіжного знайомства зі світом
Леобургу у мене лишилось бажання побачити ще книгу, котра була б насамперед про
політику у ньому. А в ідеалі ще й щось про науковців-фанатиків. Наприклад це
могла б бути псевдо-історична оповідь про становлення/зародження міста :)
Підсумовуючи, книга виправдала і навіть перевершила всі мої сподівання, хочеться
вірити, що продовження як мінімум не гірше.
March 22, 2021
Дуже розумію головного героя, я б теж приїхала подивитися, що за готичний будинок заповів дядько. От Данило і приїхав, для вірності взявши друга Федю, а там дірки в просторі, дядьТолік (в цьому вимірі, на жаль), дівчина з притулку і ціле сімейство з дуже високими відносинами по той бік порталу. І ще трошки вбивство.
Сподобався альтернативний світ, всі ці деталі, яка заміна там нашим звичним речам, люблю такі штуки. І географія теж цікава, окрема подяка за карти, бо без них я б з своїм географічним кретинізмом в масштабах країни і сусідньої вулиці точно не запам'ятала б, де і що і чому всі країни так підозріло дивляться на Леобург. З героїв Данило мені сподобався найбільше, а от Тео та Лейла ще ті драмаквін, не прониклася.
Мінус одна зірочка за любовні метання, яких, як на мене, забагато. Так, життя не спиняється, навіть якщо ви знайшли портал хтозна куди, але всі ці переживання героїв уповільнювали темп і були занадто розлогі.
А в цілому - класно, читаю продовження.
Сподобався альтернативний світ, всі ці деталі, яка заміна там нашим звичним речам, люблю такі штуки. І географія теж цікава, окрема подяка за карти, бо без них я б з своїм географічним кретинізмом в масштабах країни і сусідньої вулиці точно не запам'ятала б, де і що і чому всі країни так підозріло дивляться на Леобург. З героїв Данило мені сподобався найбільше, а от Тео та Лейла ще ті драмаквін, не прониклася.
Мінус одна зірочка за любовні метання, яких, як на мене, забагато. Так, життя не спиняється, навіть якщо ви знайшли портал хтозна куди, але всі ці переживання героїв уповільнювали темп і були занадто розлогі.
А в цілому - класно, читаю продовження.
Read
February 7, 2020Дякую, відкрив для себе Ірину Грабовську а також новий світ Леобург. Читається легко, як то кажуть, на одному диханні. Читаючи, пирнав разом з героями в їх пригоди, уявляв їх, як і саме місто Леобург. Чекаю з нетерпінням продовження.
February 12, 2021
це хороша книжка але не зовсім моя чашка чаю тому що я не люблю стімпанк (можна було мабуть здогадатися за величезним цепелліном на обкладинці але oh well). Проте точно з усього вітчизняного стімпанку зайшло найбільше
Displaying 1 - 30 of 43 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.