ŷ������

У кожній стімпанковій історії має бути викрадено і знищено дирижабль.
Правило виконано? Виконано! А що з рештою?
Незважаючи на те, що в масовій свідомості існує певний штамповий набір стімпанкових елементів, кожна книжка, яку я читала в цьому жанрі, геть не схожа на інші. "Остання обитель бунтарства" не стала винятком. Хоча стімпанк тут поки радше декоративний, у світ Леобурга поринаєш з головою. Не в останню чергу завдяки легким соціальним підтекстам, через що утопічне місто науковців і митців виявляється не таким вже й вільнодумним.
Данило вміє переміщатися між нашим світом і паралельним, де він займає місце свого двійника Едварда Яблонського і вплутується в інтриги з убивствами, державною зрадою та можливою світовою війною.
Важливі події роману відбуваються переважно в межах одного будинку, тому я і казала, що стімпанк тут декоративний, але з розвитком сюжету відкриваються нові місця і конфлікти. Ближче до кінця я вже читала невідривно: стільки напружених моментів!
Крім того, дуже переживала за Федю і Джекі. Вони такі мімішні! Нечасто любовна лінія знаходить у мені відгук, але тут клацнуло.
Хочеться похвалити "Останню обитель": я вже давно не отримувала такої насолоди від української фантастики. Роман легкий, пригодницький, із загадкою, яку треба розкрити, має елементи фану з альтернативної історії і при цьому не забуває то тут, то там вставляти якісь актуальні чи просто серйозні проблеми, як-от війну на Сході. Історія не намагається гратися в мораль, і це добре. У Данила є особистий мотив вплутуватися в події: після травми він хоче знову відчути себе цінним, зробити щось вартісне.
Тепер чекаю на другу частину! Схоже, далі градус серйозності тільки наростатиме...