This work has been selected by scholars as being culturally important, and is part of the knowledge base of civilization as we know it. This work was reproduced from the original artifact, and remains as true to the original work as possible. Therefore, you will see the original copyright references, library stamps (as most of these works have been housed in our most important libraries around the world), and other notations in the work. This work is in the public domain in the United States of America, and possibly other nations. Within the United States, you may freely copy and distribute this work, as no entity (individual or corporate) has a copyright on the body of the work. As a reproduction of a historical artifact, this work may contain missing or blurred pages, poor pictures, errant marks, etc. Scholars believe, and we concur, that this work is important enough to be preserved, reproduced, and made generally available to the public. We appreciate your support of the preservation process, and thank you for being an important part of keeping this knowledge alive and relevant.
Іван Якович Франко � видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862�64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864�1867 рр. � у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867�1875 рр. � у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.
По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881�1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883�1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883�1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії � Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.
Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилос� четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці � став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898�1901; 1903�1912) та етнографічну комісію (1898�1900; 1908�1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898�1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений � літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.
It's witty and finely written in rhymes from the beginning to the end, however, I would rather count "Lys Mykyta" to the classical fairy tales than simply call it a child-friendly story. At some spots it is actually very bloody in detail.
Гарна та цікава, а головне - повчальна казка на покоління. Я дивувалася дотепам Лиса Микити, інколи аж до сміху. Дуже крута начитка від Петра Панчука. Зрештою, мені здається, що Лис Микита - це така собі пародія, часом, можливо - і на державний устрій. І звісно, на деякі типи людей. Тому вона завжди залишатиметься актуальною - як для дітей, так і для дорослих :)
Це книжка, яку мені читали батьки в дитинстві, і яку я обожнювала, скільки себе пам'ятаю. Перечитати її в свідомому віці - одне задоволення. А ще, все таки, важко сприймати її тепер без паралелей на суспільство, людей і їхню хижу натуру, але як на мене, це тільки додає книжці цінності.
Не знаю, як можна було спокійно читати це у дитинстві. Книга доволі жорстока і кривава. Ілюстрації смішні, але відрізані голови ну то вже на нервовому. А я ще захоплювалась який лис молодець, залишив з носом вовка у тому курятнику, так досі пам'ятаю цей момент і про лапу ведмедя. А тепер мені їх шкода
Дивуєшся, як така спілка звірини не змогла дати ладу з одним єдиним лисом. Знаючи його діяння можна ж було хоч ту дрібку мізків включати, яка була у них. Всі тупі, один я розумний. В принципі я можу зрозуміти всіх, хто там зібрався але лев? Він якось не вписується у фауну. Так, я намагаюсь аналізувати "дитячу" але не зовсім книжку. Єдине за що можу її похвалити -мову, класні слова, хоч і не зовсім у риму. Зіпнула й пішла дякувати долі, що не поїхала головою, а ви сараки, довільно читайте мої смалені дуби