What do you think?
Rate this book
Три лини для Марії
Кожна новела Сергія Осоки � то маленька велика історія простої людини, яку, можливо, ніхто б і не помітив на цій землі, якби не уважний майстер слова. Бо він не просто пише, а створює кількома мазками тривимірну картину людського життя: здається, можна прислухатися і почути, як шелестить очерет, сплескує риба в ставку, як падають яблука, риплять старі двері, як змішується з вітром людське зітхання, приглушений сміх чи схлип. А ще можна відчути запахи � то густі і щільні, аж забиває памороки, то леткі і прозорі, як аромат квітки. Десь у цьому 3D-форматі можна побачити людину, з усіма її прекрасними і потворними рисами, з шорсткими поверхнями і глибокими западинами її бентежної душі. Здається, сюжети цих новел малі чи другорядні, але то лише ключ, який відкриває портал, через який потрапляєш у світ великої літератури.
248 pages, Hardcover
First published January 1, 2020
20 people are currently reading
336 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 80 reviews
Read
August 1, 2021Як і в випадку "Нічних купань" Осоки, це ностальгійні історії про дитинство в селі у 80-90-ті з усіма впізнаваними проблемами й жахастиками того часу - але при цьому й з усім чаром дитинства-юнацтва, пізнаванням ще геть казкового світу, епічними героями навколо, повільним вростанням у дорослість. Дуже багато світла, дуже багато любові.
Оскільки я провела в селі значну частину свого дитинства в ранні 90-ті,у мене від усього цього серце стискається - за цим втраченим минулим прозирають обриси й моєї Атлантиди також. Дуже люблю оповідання Осоки.
Оскільки я провела в селі значну частину свого дитинства в ранні 90-ті,у мене від усього цього серце стискається - за цим втраченим минулим прозирають обриси й моєї Атлантиди також. Дуже люблю оповідання Осоки.
December 20, 2024
дякую сергію осоці, що у темні грудневі воєнні часи долив трішки олії до мого майже потухшого картопляного каганця 🥺🤌
але ж як він чуствує!.. втілення поняття «людина без шкіри» і просто єдиний письменний, здатний зробити із чищення риби цілу естетику.
але ж як він чуствує!.. втілення поняття «людина без шкіри» і просто єдиний письменний, здатний зробити із чищення риби цілу естетику.
October 29, 2021
Сергій пише так, що п'ятьох зірочок недостатньо.
Я не розумію, яким треба бути, щоб так відчувати, таке помічати, і передавати словами так, що серце стискається і не стає на місце, поки й сама не починаєш писати.
Я не розумію, яким треба бути, щоб так відчувати, таке помічати, і передавати словами так, що серце стискається і не стає на місце, поки й сама не починаєш писати.
April 8, 2021
Світла і щемка проза. Наче повертаєшся у світ дитинства, у час, який тече в'язко й неспішно й здається, що попереду його стільки, що не охопити. Світ села, де розміреність життя звіряється за головними, без іронії, рубриками в районних газетах: привітаннями до днів народжень та некрологами. Світ, наче машина часу, де оживають старі фотографії і дитячі спогади, де зберігаються старі парфуми й неторкані шматки імпортного мила � тільки тепер розумію, чому старші родички не наважувалися ні користуватися ними тоді, ні викинути їх тепер, це такий собі спосіб зафіксувати свою присутність у світі, таке особливо трепетне ставлення до речей у країні хронічних дефіцитів.
Світ, де дитинство триває доти, доки живі дід і баба, доки затуляють тобі собою всі життєві вітри
Світ, де дитинство триває доти, доки живі дід і баба, доки затуляють тобі собою всі життєві вітри
May 17, 2023
я неймовірно люблю цю збірку!
кожне оповідання таке трепетне, зворушливе і повне життя, яке випадково виловлюєш зі спогадів
кожне оповідання таке трепетне, зворушливе і повне життя, яке випадково виловлюєш зі спогадів
December 25, 2023
Дуже хороше
Щемка поетична книжка з коротких оповідань-замальовок про дитинство та юність автора у селі та селищі на Полтавщині. Чарівне поєднання чарівного світу, який бачить дитина, замкнутого, знайомого, водночас страшного і теплого, і реалістичного (до болю) змалювання суспільства, яким воно було у кінці 80-х і в 90-х.
Для мене читати цю книдку було як повертатися у власне дитинство - я приблизно того віку, що автор, і росла у досить схожих умовах. Особливо мене зачаровує, наскільки ідентичними є мова, манера спілкуватися, соціальні норми у селі на Полтавщині та на Донеччині (де росла я). На тлі стереотипів про мій край як про повністю зросійщений, без коріння та історії, Осока показує (і підтверджує мій власний досвід), що і умови життя, і люди, і мова були були спільними для великої частини України.
Щемка поетична книжка з коротких оповідань-замальовок про дитинство та юність автора у селі та селищі на Полтавщині. Чарівне поєднання чарівного світу, який бачить дитина, замкнутого, знайомого, водночас страшного і теплого, і реалістичного (до болю) змалювання суспільства, яким воно було у кінці 80-х і в 90-х.
Для мене читати цю книдку було як повертатися у власне дитинство - я приблизно того віку, що автор, і росла у досить схожих умовах. Особливо мене зачаровує, наскільки ідентичними є мова, манера спілкуватися, соціальні норми у селі на Полтавщині та на Донеччині (де росла я). На тлі стереотипів про мій край як про повністю зросійщений, без коріння та історії, Осока показує (і підтверджує мій власний досвід), що і умови життя, і люди, і мова були були спільними для великої частини України.
June 13, 2022
неймовірно соковита мова, яскраві образи описані так, що бачиш їх перед собою.
дуже, дуже якісна коротка проза.
читати обов"язково, бо соромно оминати такий скарб*
дуже, дуже якісна коротка проза.
читати обов"язково, бо соромно оминати такий скарб*
July 29, 2024
Колись мені дуже хвалили і рекомендували цього автора. Але через мою не надто велику любов до короткої прози, я постійно обходила його книги стороною. А дарма.
⠶
Мені сподобалося. Відразу я відчула щось рідне і близьке в цих оповідях. Дорослішання в селі, атмосфера того ж таки села і говірка. Щось було дуже-дуже рідне в цих текстах, що я проникалася кожним реченням. А потім я погуглила автора і зрозуміла чому. Ми земляки. Він теж з полтавщини. І все стало на свої місця. А як же гріли душу згадки мого рідного міста, словами не передати.
⠶
Радію, що познайомилася з творчістю автора і з нетерпінням чекаю продовження цього знайомства вже в серпні. Для мене це коротка проза, якій я говорю «так».
⠶
⠶
Мені сподобалося. Відразу я відчула щось рідне і близьке в цих оповідях. Дорослішання в селі, атмосфера того ж таки села і говірка. Щось було дуже-дуже рідне в цих текстах, що я проникалася кожним реченням. А потім я погуглила автора і зрозуміла чому. Ми земляки. Він теж з полтавщини. І все стало на свої місця. А як же гріли душу згадки мого рідного міста, словами не передати.
⠶
Радію, що познайомилася з творчістю автора і з нетерпінням чекаю продовження цього знайомства вже в серпні. Для мене це коротка проза, якій я говорю «так».
⠶
September 14, 2021
"Три лини для Марії" Сергій Осока - �
Про що книга: Прості, щирі, глибокі новели, які переносять нас у дитинство, наповнюють ностальгією, міцно тримають своєю реалістичністю та емоційністю від самого початку і не відпускають аж до кінця.
Мої враження: Я не встиг зробити помітку на ŷ, що почав читати цю збірку, як ось вже дочитав і пишу на неї відгук. Один вечір і один довгий ранок. Я вперто казав сам собі, що я не люблю збірки з оповіданнями, але ось ця вже є шостою чи сьомою підряд, яка мені дуже сподобалась. Ба більше - здається, вона мені сподобалась НАЙБІЛЬШЕ.
Кожна, абсолютно кожна новела била мене в якусь частину душі та серця. Не перерахувати, скільки разів на мене кидались мурахи, коли я закінчував одне оповідання, важко зітхав, і починав читати наступне. Реально важко було зупинитись і покинути цей світ, в який тебе кидає Осока - все живе, знайоме, спогади немов не лише його, а і мої. Колективні. Навіть у дрібницях. Ти ніби й сам бачив, чув, відчував це все колись давно, це ніби забуті спогади. Знайомі твоїх батьків, яких бачив один чи два рази, але можеш пригадати і зараз, село, в якому колись було життя, а зараз фактично немає, давні родичі, дитяча закоханість, перша дружба, дивакуваті старці, запах яблунь, вишень, прохолодних ставків, нечищеної риби�
Але це література, яка повинна бути дозованою. Якщо прочитати за раз забагато таких міцних оповідань, то можна трішки втратити відчуття реальності. Бо Осока справді затягує тебе так глибоко, що читання нагадує сеанс гіпнозу та психотерапії (мабуть, точно не знаю, але чомусь саме таке порівняння у мене).
Це було чарівно. Я не вмію писати нормальні відгуки на збірки оповідань, бо там є так багато за що зачепитись, а ліміт символів в Інсті не дасть особливо розігнатись. Але тут і не потрібно розганятись. Потрібно просто прочитати "Три лини для Марії". Збірка навіть коштує менше, ніж купа сучасних розпіарених романів. Just do it!
Кому читати: а чому ще не прочитали, мм?
Про що книга: Прості, щирі, глибокі новели, які переносять нас у дитинство, наповнюють ностальгією, міцно тримають своєю реалістичністю та емоційністю від самого початку і не відпускають аж до кінця.
Мої враження: Я не встиг зробити помітку на ŷ, що почав читати цю збірку, як ось вже дочитав і пишу на неї відгук. Один вечір і один довгий ранок. Я вперто казав сам собі, що я не люблю збірки з оповіданнями, але ось ця вже є шостою чи сьомою підряд, яка мені дуже сподобалась. Ба більше - здається, вона мені сподобалась НАЙБІЛЬШЕ.
Кожна, абсолютно кожна новела била мене в якусь частину душі та серця. Не перерахувати, скільки разів на мене кидались мурахи, коли я закінчував одне оповідання, важко зітхав, і починав читати наступне. Реально важко було зупинитись і покинути цей світ, в який тебе кидає Осока - все живе, знайоме, спогади немов не лише його, а і мої. Колективні. Навіть у дрібницях. Ти ніби й сам бачив, чув, відчував це все колись давно, це ніби забуті спогади. Знайомі твоїх батьків, яких бачив один чи два рази, але можеш пригадати і зараз, село, в якому колись було життя, а зараз фактично немає, давні родичі, дитяча закоханість, перша дружба, дивакуваті старці, запах яблунь, вишень, прохолодних ставків, нечищеної риби�
Але це література, яка повинна бути дозованою. Якщо прочитати за раз забагато таких міцних оповідань, то можна трішки втратити відчуття реальності. Бо Осока справді затягує тебе так глибоко, що читання нагадує сеанс гіпнозу та психотерапії (мабуть, точно не знаю, але чомусь саме таке порівняння у мене).
Це було чарівно. Я не вмію писати нормальні відгуки на збірки оповідань, бо там є так багато за що зачепитись, а ліміт символів в Інсті не дасть особливо розігнатись. Але тут і не потрібно розганятись. Потрібно просто прочитати "Три лини для Марії". Збірка навіть коштує менше, ніж купа сучасних розпіарених романів. Just do it!
Кому читати: а чому ще не прочитали, мм?
April 8, 2023
це було прекрасно!
однозначно раджу цю збірку❤️
однозначно раджу цю збірку❤️
May 27, 2023
Чудові тексти від Сергія ОсокИ. Щирі та справжні. Поетичні й емоційно насичені. Щемкі, теплі та болючі водночас. Зліпок часопростору, якого вже немає, та й ніколи не буде, від чого його цінність зростає в тисячу разів. Новели про життя та смерть, любов та добро, спокій та смирення.
Особливі для мене сюжети та герої, адже моє рідне місто розташоване за кільканадцять кілометрів від зображених подій. І часто нам здавалося, що більшість речей якісь особливі регіональні чи тутешні, але, з огляду на реакцію на книжку, виявляється, що новели про загальноукраїнські, та й загальнолюдські сенси. Частина з них автобіографічна, частина � художня. Так чи інакше, автор сильно б’� в ностальгію за безтурботним(і безвідповідальним) дитинством. Він розповідає про світ, в який неможливо повернутися(бо навіть того ставка і тих верб над ним уже немає). Як написала Ярослава Стріха: “про свою власну Атлантид���. І не тільки через те, що людей вже не стало, чи сам регіон змінився фізично, а й тому, що ми вже зовсім інші.
Ось тільки після відрефлексовування дитинство перестає здаватися таким уже безтурботним. Автор дуже часто грає на контрастах у спробах розхитати вашу нервову систему. Поступово Сергій згадує, що його та його героїв оточували суїцид, алкоголізм, бідність, домашнє насильство, смерть.
Питання дорослішання дуже болюче й дуже важке. Оцей перехід з дитинства в підліткову добу і далі, на жаль, не вдається багатьом хорошим людям. І це велика проблема, яку ми маємо розв’язуват� на рівні інституцій � державних, громадських і бізнесових.
Паралельно читав “Дублінців� і помітив багато перегуків між ними, та й структура схожа. Виходить, що ірландці в еміграції відчували ті самі емоції, що й ми тепер за читанням ОсокИ? Сам автор згадував, що надихається Джойсом, Кафкою, перечитав всього Тютюнника, того, що Григір.
Сергій неодноразово заявляв, що новели непов’язан� поміж собою. Хронологічна послідовність � результат роботи упорядниці. Тільки от, на мій погляд, це тільки заплутує читача, і він починає шукати певну структуру, яка з кожною наступною новелою розсипається, бо її тут насправді нема і не повинно бути.
Як на мене, то кульмінацією або й завершенням мала б бути розповідь про гробки � неймовірний, дещо абсурдний карнавал на могилах мертвих, що людям непричетним видається чимось дуже дивним, а може й диким. З іншого боку, це добрий спосіб впоратись не тільки з конкретною втратою, а і з прийняттям смерти як чогось повсякденного. Особливо з огляду на те, що вона в сучасному пост(чи то вже мета-)модерному світі вважається чимось непристойним і табуйованим. Хоча в Україні сьогодні вона скрізь.
Мова � чудова: живий, неприкрашений і неприбріханий полтавський діялект. Вона також є втраченим явищем � повноцінного середовища вже не знайти. І “Києв�-Могилянське обличчя�, звісно :) Єдине, що було б добре, якби наші автори нарешті почали вживати “роми� замість “цигани�. А так, якщо новели вИкликали у вас шалену ностальгію, то ви точно з України, бо це про спільні досвіди, а Сергій описує їх з невимовною ніжністю.
Не можу не згадати той вечірній сміттєвоз з минулого � це такий сюр, він мені ще й досі часто сниться 🙂
Особливі для мене сюжети та герої, адже моє рідне місто розташоване за кільканадцять кілометрів від зображених подій. І часто нам здавалося, що більшість речей якісь особливі регіональні чи тутешні, але, з огляду на реакцію на книжку, виявляється, що новели про загальноукраїнські, та й загальнолюдські сенси. Частина з них автобіографічна, частина � художня. Так чи інакше, автор сильно б’� в ностальгію за безтурботним(і безвідповідальним) дитинством. Він розповідає про світ, в який неможливо повернутися(бо навіть того ставка і тих верб над ним уже немає). Як написала Ярослава Стріха: “про свою власну Атлантид���. І не тільки через те, що людей вже не стало, чи сам регіон змінився фізично, а й тому, що ми вже зовсім інші.
Ось тільки після відрефлексовування дитинство перестає здаватися таким уже безтурботним. Автор дуже часто грає на контрастах у спробах розхитати вашу нервову систему. Поступово Сергій згадує, що його та його героїв оточували суїцид, алкоголізм, бідність, домашнє насильство, смерть.
Питання дорослішання дуже болюче й дуже важке. Оцей перехід з дитинства в підліткову добу і далі, на жаль, не вдається багатьом хорошим людям. І це велика проблема, яку ми маємо розв’язуват� на рівні інституцій � державних, громадських і бізнесових.
Паралельно читав “Дублінців� і помітив багато перегуків між ними, та й структура схожа. Виходить, що ірландці в еміграції відчували ті самі емоції, що й ми тепер за читанням ОсокИ? Сам автор згадував, що надихається Джойсом, Кафкою, перечитав всього Тютюнника, того, що Григір.
Сергій неодноразово заявляв, що новели непов’язан� поміж собою. Хронологічна послідовність � результат роботи упорядниці. Тільки от, на мій погляд, це тільки заплутує читача, і він починає шукати певну структуру, яка з кожною наступною новелою розсипається, бо її тут насправді нема і не повинно бути.
Як на мене, то кульмінацією або й завершенням мала б бути розповідь про гробки � неймовірний, дещо абсурдний карнавал на могилах мертвих, що людям непричетним видається чимось дуже дивним, а може й диким. З іншого боку, це добрий спосіб впоратись не тільки з конкретною втратою, а і з прийняттям смерти як чогось повсякденного. Особливо з огляду на те, що вона в сучасному пост(чи то вже мета-)модерному світі вважається чимось непристойним і табуйованим. Хоча в Україні сьогодні вона скрізь.
Мова � чудова: живий, неприкрашений і неприбріханий полтавський діялект. Вона також є втраченим явищем � повноцінного середовища вже не знайти. І “Києв�-Могилянське обличчя�, звісно :) Єдине, що було б добре, якби наші автори нарешті почали вживати “роми� замість “цигани�. А так, якщо новели вИкликали у вас шалену ностальгію, то ви точно з України, бо це про спільні досвіди, а Сергій описує їх з невимовною ніжністю.
Не можу не згадати той вечірній сміттєвоз з минулого � це такий сюр, він мені ще й досі часто сниться 🙂
October 24, 2021
спершу ці оповідання навіть укладаються цілісним романом про дорослішання хлопчика в українському селі 1980-90-х � сповненим світлих деталей і комічних ситуацій. але поступово коло героїв розширюється, а історія оповідача відходить у тінь. так викриваються й моторошні патерни епохи, часом безликі, але від того не менш впізнавані
April 24, 2021
Так складається, що книжки Осоки я читаю у потягах. Цього разу я знала, що це буде дуже душевно й емоційно, так і було, але і цього разу я втомилась від почуттів.
"І вона - була. Треба, щоб усі про це знали".
"І вона - була. Треба, щоб усі про це знали".
March 21, 2023
Дуже класні новели з історіями з дитинства.
Не дивлячись на те, що моє, на відміну від героїв, проходило не в селі, тим не менш,
знайшла багато спільного, що нагадувало про мої дитячі пригоди. Розповіді викликали теплі спогади та занурили у ностальгію.
Над якимись щиро сміялася, інші були сповнені суму і жаху, сенс деяких так і не вдалося зрозуміти.
Але в будь-якому разі, залишитися байдужим важко, і книга однозначно варта уваги.
Не дивлячись на те, що моє, на відміну від героїв, проходило не в селі, тим не менш,
знайшла багато спільного, що нагадувало про мої дитячі пригоди. Розповіді викликали теплі спогади та занурили у ностальгію.
Над якимись щиро сміялася, інші були сповнені суму і жаху, сенс деяких так і не вдалося зрозуміти.
Але в будь-якому разі, залишитися байдужим важко, і книга однозначно варта уваги.
June 6, 2024
Шикарно.
У книзі абсолютно ненав'язливо поєднуються безтурботні оповідання про дитинство разом із прозою про смерть. І це усе подано максимально невимушено і буденно. (як би це не звучало)
Хороша книга, навіть попри те, що друга її частина трошки грузить морально, та прочитання її залишає чудовий післясмак і хочеться ще.
У книзі абсолютно ненав'язливо поєднуються безтурботні оповідання про дитинство разом із прозою про смерть. І це усе подано максимально невимушено і буденно. (як би це не звучало)
Хороша книга, навіть попри те, що друга її частина трошки грузить морально, та прочитання її залишає чудовий післясмак і хочеться ще.
May 15, 2021
Я думала , що так вже не пишуть. Зокрема , молоді письменники . Це якась така милозвучна проза, ніби переспівана на новий лад класична народна пісня в майстерній обробці талановитого композитора. Сюжети знайомі, описані місця - наче відтворені декорації мого дитинства , персонажі впізнавані , майже рідні. І в той же час неповторний авторський стиль Сергія Осоки малює в уяві читача пейзажі та портрети новими відтінками , яких я досі не зустрічала . Подобаються мені такі варіації на тему життя українського села . Здається , що крізь влучно підібрані слова просочується м‘як� осіннє світло і з закутків несміливо виходять тіні людей , про яких ці щемкі історії .
June 9, 2022
«Ємісця, де зусього просто таки бризкає щастя…�
По-перше читайте Сергія Осоку через мову. Те, як вона лиється в його творах, як в‘� думку, як переплітає слова…якб� я так говорила чи писала, я б не змовкала. Цю українську мову мають чути всі.
По-друге, ці короткі історії про цілі всесвіти людських життів і доль. Вони досягають глибин серця, заставляють виринати дням дитинства у пам‘ят�. Це незабутні подорожі своїм ж думками під майстерним проводом автора.
І по-третє, включіть його в шкільну програму, хоча б через все вищенаписане.
По-перше читайте Сергія Осоку через мову. Те, як вона лиється в його творах, як в‘� думку, як переплітає слова…якб� я так говорила чи писала, я б не змовкала. Цю українську мову мають чути всі.
По-друге, ці короткі історії про цілі всесвіти людських життів і доль. Вони досягають глибин серця, заставляють виринати дням дитинства у пам‘ят�. Це незабутні подорожі своїм ж думками під майстерним проводом автора.
І по-третє, включіть його в шкільну програму, хоча б через все вищенаписане.
December 29, 2021
Книга написана просто, але смачно. Тематика більшості розповідей � спогади про дитячі та юнацькі роки. Тому кожен, хто в молодості проводив канікули чи вихідні в селі у бабусі чи ж просто їздив до родичів знайде в ній щось близьке та знайоме. Книга сподобалася, але кілька розповідей в плані тематики описуваних подій не дуже зайшли, тому книга хороша й душевна, але до топу прочитаного цього року однозначно не дотягує.
November 21, 2021
Для мене це точно книга цілого року. Мала проза, яку відчуваєш як дуже близьку, оскільки герої цих текстів наче вийшли з твого дитинства (хоч часом мені здавалося, що я надто молодий для цієї прози й не маю досвіду життя в пізньому Радянському Союзі, тому вже не можу "зчитати" багатьох речей, але досвіду дитинства в селі на Полтавщині з виїздами в русифіковані міста в мені достатньо). І тому, коли читаєш ці тексти, несвідомо відтворюєш у своїй голові діалект (точно так сказала б моя бабуся, або моя бабуся так ніколи не сказала б і т. д.).
Але в цій книзі прекрасна навіть не стільки мова, як точність відтворення психології героїв � вони дуже реалістичні, як і все, що з ними відбувається і все, що їх оточує. І тут також чудово виписана психологія оповідача. Плюс цікаво спостерігати, як автор часом вдається до жанрових експериментів.
За всім цим впізнається глибоке знання автором літературної традиції, яка передує цій прозі. Найближчими в рамках української літератури тут були б порівняння із Василем Стефаником, Григором Тютюнником, Олександром Довженком, але, втім, ця проза самобутня. У цих текстах Сергій Осока витворює неповторний світ, сповненої уваги та любові до своїх героїв. Від цієї книги просто не можна відірватися, доки не закриєш останню сторінку (з відчуттям жалю, що це вже кінець).
Але в цій книзі прекрасна навіть не стільки мова, як точність відтворення психології героїв � вони дуже реалістичні, як і все, що з ними відбувається і все, що їх оточує. І тут також чудово виписана психологія оповідача. Плюс цікаво спостерігати, як автор часом вдається до жанрових експериментів.
За всім цим впізнається глибоке знання автором літературної традиції, яка передує цій прозі. Найближчими в рамках української літератури тут були б порівняння із Василем Стефаником, Григором Тютюнником, Олександром Довженком, але, втім, ця проза самобутня. У цих текстах Сергій Осока витворює неповторний світ, сповненої уваги та любові до своїх героїв. Від цієї книги просто не можна відірватися, доки не закриєш останню сторінку (з відчуттям жалю, що це вже кінець).
May 24, 2023
Тільки в шістнадцять можна легко й безборонно побувати в таємних, схованих від усіх на світі очей місцинах, де груди спирає від краси, де тобою говорить Хтось Інший. З роками та дорога до чуда ховатиметься в замети, глибше залягатиме у височезні кучугури, і ходити туди стане боляче, непросто і тільки через сльози�
теплі-претеплі історії з теплого-претеплого світу. особливо перші, про безтурботне дитинство: читаючи, мала оте саме відчуття, коли після спекотного серпневого дня занурюєшся у воду, теплу, як молоко, і пливеш на місячне сяйво.
друга частина вже про дорослішання: проблеми юнацтва, нестачу коштів, мрії, яким не суджено втілитися, смерті та інші втрати. але попри складність описаних історій, в них так само є оця дрібка теплої магії, що змінює все. ніби і сумно, але з любовʼю ❤️
теплі-претеплі історії з теплого-претеплого світу. особливо перші, про безтурботне дитинство: читаючи, мала оте саме відчуття, коли після спекотного серпневого дня занурюєшся у воду, теплу, як молоко, і пливеш на місячне сяйво.
друга частина вже про дорослішання: проблеми юнацтва, нестачу коштів, мрії, яким не суджено втілитися, смерті та інші втрати. але попри складність описаних історій, в них так само є оця дрібка теплої магії, що змінює все. ніби і сумно, але з любовʼю ❤️
September 18, 2022
Коротка проза це як чужі вікна, повз котрі ти йдеш і на кілька хвилин заглядаєш. О��ривки фраз, а далі фантазія. А коли ти ходиш попід цими вікнами часто, то стає ще цікавіше - образи об'ємнішають.
Так і тут: певні оповідання між собою пов'язані, вони про дитинство автора в селі та в місті, про діда і бабу, про маму, про 90-ті. Деякі оповідки ніби самі по собі, але у них теж є спільний знаменник: одинокі люди, що втратили за життя багато всього, а деколи і себе.
Дуже сподобалося.
Так і тут: певні оповідання між собою пов'язані, вони про дитинство автора в селі та в місті, про діда і бабу, про маму, про 90-ті. Деякі оповідки ніби самі по собі, але у них теж є спільний знаменник: одинокі люди, що втратили за життя багато всього, а деколи і себе.
Дуже сподобалося.
December 25, 2022
Коротка проза, яка залишається у пам'яті дуже довго.
Сльози, сміх, мурахи, страх, біль.
Всі емоції вже чекали на мене під обкладинкою.
Після прочитання залишається враження, що всі події книги сталися зі мною.
Сергій Осока пише так, що слова проникають в кожну клітину тіла, душі і свідомості.
Сльози, сміх, мурахи, страх, біль.
Всі емоції вже чекали на мене під обкладинкою.
Після прочитання залишається враження, що всі події книги сталися зі мною.
Сергій Осока пише так, що слова проникають в кожну клітину тіла, душі і свідомості.
February 25, 2025
Це ДУЖЕ ДУЖЕ по-справжньому.
Неймовірно талановита коротка проза.
Я постійно думала, що не знаю, якими словами заохочувати читача до творів Осоки. Я давно чула, давно знала про нього. Але я навіть не уявляла наскільки він добрий письменник.
Мені досить багато зустрічалося свідчень про "багатство мови", про те, як книги Осоки повертають в спогади сільського дитинства.
Це все дуже другорядне.
Кожне оповідання - історія побудована на якихось моментах, які ми самі не завжди зауважуємо, як важливі. Вони чомусь просто живуть в наших спогадах. Але, якщо діставати їх крок за кроком, придивлятися до їх учасників, почнеш відчувати, що саме вони і складають твою душу.
Неймовірно талановита коротка проза.
Я постійно думала, що не знаю, якими словами заохочувати читача до творів Осоки. Я давно чула, давно знала про нього. Але я навіть не уявляла наскільки він добрий письменник.
Мені досить багато зустрічалося свідчень про "багатство мови", про те, як книги Осоки повертають в спогади сільського дитинства.
Це все дуже другорядне.
Кожне оповідання - історія побудована на якихось моментах, які ми самі не завжди зауважуємо, як важливі. Вони чомусь просто живуть в наших спогадах. Але, якщо діставати їх крок за кроком, придивлятися до їх учасників, почнеш відчувати, що саме вони і складають твою душу.
November 27, 2022
Читати "Три лини для Марії"-це ніби переглядати старий фотоальбом зі світлинами людей незнайомих, але водночас споріднених. Кожна із цих світлин передає власні неповторні почуття, від неймовірної легкості до глибокого суму, створюючи вражаючий емоційний колаж.
June 30, 2022
Такі теплі і милі серцю розповіді, викликають ностальгію за дитинством і поїздками в село до бабусі❤️
March 29, 2023
Я просто насолоджуюся стилем автора, тим, як неспішно він вибудовує картинки, як прописує сценки з життя.
April 8, 2022
Три лини для Марії � це саме той момент, коли слова лікують.
З перших днів війни я не могла читати книги. Не до книг, не на часі. Але коли ти за сотні кілометрів від дому тобі так хочеться принаймні думками бути там. Я лежала в ліжку і за вікном йшов чужий дощ. Але, завдяки цій книзі, думки мої були з мамою, яка в’яж� мені светр , з бабусею, яка перебирає квасолю, з татом, який вчить мене кататись на велосипеді, з чоловіком, який колись давно вперше взяв мене за руку.
Мої думки були на рибалці, коли ти витягаєш гарненького краснопера, в лісі, коли знаходиш білого гриба, на бетонних плитах нагрітих за день, де ви 17ти річні, дивитесь на зорі, на озері, коли ти пливеш сама, а навколо тільки тиша і запах м’ят�.
Ця книга це солодких смак Великодньої паски, тюльпани на дачі, відривний календар у бабусі в квартирі, перший поцілунок, пелюстки абрикосового цвіту, що жене вітер�
Дякую, ця книга допомогла мені бути вдома, навіть на відстані. Ця книга допомогла мені залишатись людиною в нелюдські часи.
З перших днів війни я не могла читати книги. Не до книг, не на часі. Але коли ти за сотні кілометрів від дому тобі так хочеться принаймні думками бути там. Я лежала в ліжку і за вікном йшов чужий дощ. Але, завдяки цій книзі, думки мої були з мамою, яка в’яж� мені светр , з бабусею, яка перебирає квасолю, з татом, який вчить мене кататись на велосипеді, з чоловіком, який колись давно вперше взяв мене за руку.
Мої думки були на рибалці, коли ти витягаєш гарненького краснопера, в лісі, коли знаходиш білого гриба, на бетонних плитах нагрітих за день, де ви 17ти річні, дивитесь на зорі, на озері, коли ти пливеш сама, а навколо тільки тиша і запах м’ят�.
Ця книга це солодких смак Великодньої паски, тюльпани на дачі, відривний календар у бабусі в квартирі, перший поцілунок, пелюстки абрикосового цвіту, що жене вітер�
Дякую, ця книга допомогла мені бути вдома, навіть на відстані. Ця книга допомогла мені залишатись людиною в нелюдські часи.
June 9, 2023
Спочатку книга захоплює і вражає із перших сторінок - адже усе в ній таке рідне і близьке. Полтавщина, люди, говірка - усе те, що закарбувалося в серці та змішалося з кров'ю.
Ми з автором приблизно одного віку, зростати в одному середовищі, вчилися в одному університеті, на одному факультеті, на одній кафедрі в одних викладачів!
Але приблизно з другої половини книги персонажі починають "приїдатися". Бо, з одного боку, ніби й прикольно читати як про себе, а з іншого - і в реальному житті вистачає цього з головою, не те щоб ще й на сторінках книги...
Для знайомства з автором цілком достатньо, але більше, мабуть, не читатиму...
Ми з автором приблизно одного віку, зростати в одному середовищі, вчилися в одному університеті, на одному факультеті, на одній кафедрі в одних викладачів!
Але приблизно з другої половини книги персонажі починають "приїдатися". Бо, з одного боку, ніби й прикольно читати як про себе, а з іншого - і в реальному житті вистачає цього з головою, не те щоб ще й на сторінках книги...
Для знайомства з автором цілком достатньо, але більше, мабуть, не читатиму...
April 9, 2023
Дуже емоційні оповідання, читаєш - і затягують, занурюють в спектр людських доль, переживань, думок, почуттів.
Спитайте мене про що вони, і я скажу - про людяність.
Написано гарно й чуттєво. Перша частина книжки сподобалась найдужче, та де йдеться про дитячі та юнацькі спогади, зі щемом і легкою ностальгією, з любовʼю до сільського життя.
Друга частина слабша, як на мене. Поставила би четвірку. Але вже як є.
Спитайте мене про що вони, і я скажу - про людяність.
Написано гарно й чуттєво. Перша частина книжки сподобалась найдужче, та де йдеться про дитячі та юнацькі спогади, зі щемом і легкою ностальгією, з любовʼю до сільського життя.
Друга частина слабша, як на мене. Поставила би четвірку. Але вже як є.
February 12, 2023
Книга складається із серії оповідань, десь пов'язаних між собою, десь ніби не дуже. Але все переплітається в таку історію про життя. І ніби про моє дитинство і юність. Розповідь про мене. І про всіх. Розповідь з неймовірними описами природи, чуттєвими описами людей. Тонко і правдиво. І до болю гарно.
Displaying 1 - 30 of 80 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.