ŷ������

Для мене це точно книга цілого року. Мала проза, яку відчуваєш як дуже близьку, оскільки герої цих текстів наче вийшли з твого дитинства (хоч часом мені здавалося, що я надто молодий для цієї прози й не маю досвіду життя в пізньому Радянському Союзі, тому вже не можу "зчитати" багатьох речей, але досвіду дитинства в селі на Полтавщині з виїздами в русифіковані міста в мені достатньо). І тому, коли читаєш ці тексти, несвідомо відтворюєш у своїй голові діалект (точно так сказала б моя бабуся, або моя бабуся так ніколи не сказала б і т. д.).

Але в цій книзі прекрасна навіть не стільки мова, як точність відтворення психології героїв �� вони дуже реалістичні, як і все, що з ними відбувається і все, що їх оточує. І тут також чудово виписана психологія оповідача. Плюс цікаво спостерігати, як автор часом вдається до жанрових експериментів.

За всім цим впізнається глибоке знання автором літературної традиції, яка передує цій прозі. Найближчими в рамках української літератури тут були б порівняння із Василем Стефаником, Григором Тютюнником, Олександром Довженком, але, втім, ця проза самобутня. У цих текстах Сергій Осока витворює неповторний світ, сповненої уваги та любові до своїх героїв. Від цієї книги просто не можна відірватися, доки не закриєш останню сторінку (з відчуттям жалю, що це вже кінець).