What do you think?
Rate this book
Антеро
Фінляндія мусила би стати для Олени не лише ідеальним місцем для академічного стажування, але й простором, у якому можна загубитись, утекти від обтяжливої буденності, побути бодай трохи не-собою, почавши в житті новий розділ. Однак під подувом холодних північних вітрів роз’ятрюється привезена з собою пам’ят�, набуваючи майже фізичних вимірів: постаючи спочатку гусячою шкірою на тілі, згодом теплим пальтом, а зрештою � і повноцінною бронею, щоправда, просвіченою дірками від куль. А надто � коли ти вже не перша зі свого роду опиняєшся на цій землі і ступаєш уже залишеними слідами по новій, але парадоксально знайомій території. Хоча ступати доводиться слідами армійських чобіт. І в цьому зіткненні, в цьому поєднанні народжується перепроживання своїх і чужих історій, межа між якими з кожним кроком стає дедалі менш чіткою.
232 pages, Hardcover
Published January 1, 2020
3 people are currently reading
71 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 16 of 16 reviews
Read
January 31, 2021Дуже двоїсті враження -тема цікава, але те, як книжка зроблена, іде перпендикулярно до моїх уявлень про добру прозу.
Про що: проза академічного туризму й культурологічної рефлексії ім. "Польових досліджень": жінка приїздить на академічну програму за кордоном, і це стає мандрівкою до себе й осмислення історичного шляху свого народу. Дуже круто, що в нас почали осмислювати наш досвід у ХХ столітті не лише як жертв, а й як людей, complicit у багатьох недобрих речах (академічна програма відбувається у Фінляндії, де дід героїні повоював під час Радянсько-фінської війни, і цей забутий, непроговорений, домислюваний досвід насильства стоїть між нею і новою країною; знов-таки, контраст між оцим насильством у минулому і нинішньою розстановкою геополітичних сил, де місце головної героїні - десь серед сирійських біженців, виписаний ефектно і гарно).
Як: на жаль, усі ці теми, милі серцю академічних туристів, тонуть у надмірі прикметників, у масі своїй несвіжих. Книжка гранично чесна, параметри гри заявлені вже з перших фраз - якщо вас така надлишкова проза тішить, читайте далі, якщо ні, то заощадите собі час. Друга-третяфрази книжки: "Розплавлене золото застигало гречаним медом у зіницях. Спокій розсипав навколо зерна безмовності, які визбирував голодний до беззвучності слух". Я припускаю, що оце подвійне порівняння "розплавлене золото як гречаний мед", "Х як У", де ні Х, ні У не є, власне кажучи, означуваним, може бути імітацією кеннінгів (сонячне світло=розплавлене золото), але, на мою думку, надто штучним. Але якщо вас це тішить, то там далі весь текст складається з"близьких спокійних блакитних хвиль, що переливаються під лагідним і прозорим осіннім промінням". Мені здається, як мінімум по два з трьох прикметників підряд міг би виполоти редактор (вони не викликають frisson of delight від несподіваної зустрічі слів, а в надмірі зайвих деталей тонуть деталі справді важливі), але це суттєво змінило б фактуру тексту. Тож, коротше кажучи, тема цікава, але стиль дуже, так би мовити, divisive.
Про що: проза академічного туризму й культурологічної рефлексії ім. "Польових досліджень": жінка приїздить на академічну програму за кордоном, і це стає мандрівкою до себе й осмислення історичного шляху свого народу. Дуже круто, що в нас почали осмислювати наш досвід у ХХ столітті не лише як жертв, а й як людей, complicit у багатьох недобрих речах (академічна програма відбувається у Фінляндії, де дід героїні повоював під час Радянсько-фінської війни, і цей забутий, непроговорений, домислюваний досвід насильства стоїть між нею і новою країною; знов-таки, контраст між оцим насильством у минулому і нинішньою розстановкою геополітичних сил, де місце головної героїні - десь серед сирійських біженців, виписаний ефектно і гарно).
Як: на жаль, усі ці теми, милі серцю академічних туристів, тонуть у надмірі прикметників, у масі своїй несвіжих. Книжка гранично чесна, параметри гри заявлені вже з перших фраз - якщо вас така надлишкова проза тішить, читайте далі, якщо ні, то заощадите собі час. Друга-третяфрази книжки: "Розплавлене золото застигало гречаним медом у зіницях. Спокій розсипав навколо зерна безмовності, які визбирував голодний до беззвучності слух". Я припускаю, що оце подвійне порівняння "розплавлене золото як гречаний мед", "Х як У", де ні Х, ні У не є, власне кажучи, означуваним, може бути імітацією кеннінгів (сонячне світло=розплавлене золото), але, на мою думку, надто штучним. Але якщо вас це тішить, то там далі весь текст складається з"близьких спокійних блакитних хвиль, що переливаються під лагідним і прозорим осіннім промінням". Мені здається, як мінімум по два з трьох прикметників підряд міг би виполоти редактор (вони не викликають frisson of delight від несподіваної зустрічі слів, а в надмірі зайвих деталей тонуть деталі справді важливі), але це суттєво змінило б фактуру тексту. Тож, коротше кажучи, тема цікава, але стиль дуже, так би мовити, divisive.
July 5, 2021
пізніше напишу тут повноцінний відгук, а поки що просто тихо потішуся, що нарешті поєдналася з цією книжкою, тепер вона може жити в мені
* * *
Чи не хочете поговорити про радянсько-фінську війну, пам'ять, суміш минулого і теперішнього, неймовірне місто Гельсінкі, самотність, вантаж громадянства країни майже-третього світу? Бо Таня Калитенко у своєму дебютному творі "Антеро" готова розповісти нам історію про все це, лишилося бути готовою її сприйняти.
Я довго ходила навколо цієї книги, не наважуючись її почати, бо мені здавалося, що це буде про заскладні для мене речі, але магічним чином ця історія настільки легко й вчасно зайшла в моє життя, що можна списувати на провидіння.
Перед тим як сказати кілька слів про сюжет, скажу кілька слів про те, що сюжет тут не найцінніше. У центрі оповіді молода українка Олена, яка отримала ґрант на кілька місяців у Фінляндії для написання наукової роботи. Вона хоче розповісти про зв'язок пам'яті та культури, але насправді її привела сюди зовсім інша пам'ять. Вірніше, брак пам'яті про прадіда, який колись був змушений піти на війну з фінами, а додому повернувся лише по Другій Світовій з ложкою і туберкульозом. Олену гнітить незнання і провина перед фінами, бо як так, вона, спадкоємиця людини, що принесла на ці землі смерть (хай і не зі своєї волі), отримує шанс бути тут гостею. Дівина губиться в місті, вона почувається чужинкою, недостатньо європейкою. Можливо, вона повинна продовжити справу прадіда?.. Чи розповісти кілька страшних історії про дику Україну, які насправді з нею не відбулися?
Мені дуже сподобалися іронічні думки Олени, які запобігають надмірній пафосності оповіді. Вона така справжня і людська, невпевнена і самотня, що це тільки підкреслює зумисну нереальність подій. Чи відбуваються ті події? Чи правдиві видіння Олени? Чи є тут хоч щось правдиве?
Найсильніше мене, мабуть, вразив епізод, де Олена приходить до бібліотеки, а потрапляє у шпиталь, яким ця бібліотека була під час війни. Атмосфера настільки гнітюча, що починаєш задихатися разом з героїнею. І тільки коли бачиш її очами її ж потилицю, вдається видихнути.
Зридалася над епізодом, де героїня втрачає опертя у вигляді яблуні, яку нарік "її деревом" дідусь у дитинстві. Це дуже індивідуальний досвід, але в мене була схожа історія з деревом, пеньок котрого досі болить - і я вдячна авторці, яка змогла так влучно описати це.
Це чудова книжка, це важлива для нас усіх книжка, яка відгукується. Мені дуже хочеться, аби "Антеро" здобув більше заслуженої відомості, потрапив до ваших полиць та дискусійних клубів, бо воно того варте.
Лінки на розмову авторки про книгу (корисно, якщо здається, що не вловлюєте якусь із відсилок, котрих тут тьма і тьма):
* * *
Чи не хочете поговорити про радянсько-фінську війну, пам'ять, суміш минулого і теперішнього, неймовірне місто Гельсінкі, самотність, вантаж громадянства країни майже-третього світу? Бо Таня Калитенко у своєму дебютному творі "Антеро" готова розповісти нам історію про все це, лишилося бути готовою її сприйняти.
Я довго ходила навколо цієї книги, не наважуючись її почати, бо мені здавалося, що це буде про заскладні для мене речі, але магічним чином ця історія настільки легко й вчасно зайшла в моє життя, що можна списувати на провидіння.
Перед тим як сказати кілька слів про сюжет, скажу кілька слів про те, що сюжет тут не найцінніше. У центрі оповіді молода українка Олена, яка отримала ґрант на кілька місяців у Фінляндії для написання наукової роботи. Вона хоче розповісти про зв'язок пам'яті та культури, але насправді її привела сюди зовсім інша пам'ять. Вірніше, брак пам'яті про прадіда, який колись був змушений піти на війну з фінами, а додому повернувся лише по Другій Світовій з ложкою і туберкульозом. Олену гнітить незнання і провина перед фінами, бо як так, вона, спадкоємиця людини, що принесла на ці землі смерть (хай і не зі своєї волі), отримує шанс бути тут гостею. Дівина губиться в місті, вона почувається чужинкою, недостатньо європейкою. Можливо, вона повинна продовжити справу прадіда?.. Чи розповісти кілька страшних історії про дику Україну, які насправді з нею не відбулися?
"Я мала так зробити. Вдих. Видих. Бо трохи менше, ніж півстоліття тому, так робив мій прадід. І я маю хоч якось повторити шлях предків. І якщо із землеробством не склалося, видих, то з кривавими жнивами все вдасться точно".
Мені дуже сподобалися іронічні думки Олени, які запобігають надмірній пафосності оповіді. Вона така справжня і людська, невпевнена і самотня, що це тільки підкреслює зумисну нереальність подій. Чи відбуваються ті події? Чи правдиві видіння Олени? Чи є тут хоч щось правдиве?
Найсильніше мене, мабуть, вразив епізод, де Олена приходить до бібліотеки, а потрапляє у шпиталь, яким ця бібліотека була під час війни. Атмосфера настільки гнітюча, що починаєш задихатися разом з героїнею. І тільки коли бачиш її очами її ж потилицю, вдається видихнути.
Зридалася над епізодом, де героїня втрачає опертя у вигляді яблуні, яку нарік "її деревом" дідусь у дитинстві. Це дуже індивідуальний досвід, але в мене була схожа історія з деревом, пеньок котрого досі болить - і я вдячна авторці, яка змогла так влучно описати це.
Це чудова книжка, це важлива для нас усіх книжка, яка відгукується. Мені дуже хочеться, аби "Антеро" здобув більше заслуженої відомості, потрапив до ваших полиць та дискусійних клубів, бо воно того варте.
Лінки на розмову авторки про книгу (корисно, якщо здається, що не вловлюєте якусь із відсилок, котрих тут тьма і тьма):
January 7, 2021
Якби авторка не написала цього роману, доводилось би вигадувати його самостійно.
July 28, 2022
Діалог з Аннікою прекрасно відтворює враження від книги.
-Фу. Так. Стоп, - Анніккі гучно сьорбнула каву зі свого горнятка і звела брови.
- Що? .. Надто багато метафор. Мине пiв століття, поки я зрозумію, що й до чого. А поки в мене складається враження, ніби ти потрапила в якусь історію з аб'юзивними стосунками. Хто цей «він»? Твій партнер? Твій родич, Лендлорд, Роботодавець? Ти нелегалка? Слухай, у будь-якому разі ти не маєш терпіти насилля..
-Фу. Так. Стоп, - Анніккі гучно сьорбнула каву зі свого горнятка і звела брови.
- Що? .. Надто багато метафор. Мине пiв століття, поки я зрозумію, що й до чого. А поки в мене складається враження, ніби ти потрапила в якусь історію з аб'юзивними стосунками. Хто цей «він»? Твій партнер? Твій родич, Лендлорд, Роботодавець? Ти нелегалка? Слухай, у будь-якому разі ти не маєш терпіти насилля..
April 14, 2021
Олена прибуває на кілька місяців до Гельсінкі щоб жити серед фінів, сидіти в бібліотеці і писати роботу в царині memory studies. Але в тексті по суті немає ані Гельсінкі, ані фінів, ані studies. Є суцільне самозаглиблення, потік думок, марень і фантазій, які химерно переплітаються, залишаючи небагато простору для ледве вловимої реальності.
Авторка свідома того, що це нескінченне вглядання в себе позбавляє книгу сюжету як такого, і час від часу збиває пафос самоіронією. А потік думок і фантазій мимоволі запрошує до психоаналітичного підходу до тексту. Нескінченна історія з Отто, такого жаданого й недоступного, знайомого і незнаного, якого необхідно за будь-яку ціну знищити і якого неможливо позбутися. Авторка недвозначно поєднує цей образ з родинною історію про свого прадіда � учасника радянсько-фінської війни, � ставлячи в центр оповідання тему травми (провини) через покоління. Але серед усіх її асоціацій, думок і спогадів про рідних людей, які виринають в думках і мареннях (мама, дід), дивним чином абсолютно відсутня інша важлива для кожної людини особа чоловічої статі, яка, можливо, і є справжньою метою пошуків Олени. Більшість персонажів, з якими Олена спілкується, також натякають чи прямо говорять, що їй не треба заглиблюватись у фантазії та історію аж так далеко.
Текст густо насичений історичними, сучасними, культурними та ін. образами і асоціаціями, звісно ж, насамперед українськими, що робить "Антеро" практично неперекладним. Важко уявити кількість приміток, які знадобилися б для пояснення всіх контекстів і нюансів "українського підсвідомого" (назвімо це так) іноземному читачеві. Водночас для українського читача така концентрація "пасхалок" є суцільною насолодою.
Авторка свідома того, що це нескінченне вглядання в себе позбавляє книгу сюжету як такого, і час від часу збиває пафос самоіронією. А потік думок і фантазій мимоволі запрошує до психоаналітичного підходу до тексту. Нескінченна історія з Отто, такого жаданого й недоступного, знайомого і незнаного, якого необхідно за будь-яку ціну знищити і якого неможливо позбутися. Авторка недвозначно поєднує цей образ з родинною історію про свого прадіда � учасника радянсько-фінської війни, � ставлячи в центр оповідання тему травми (провини) через покоління. Але серед усіх її асоціацій, думок і спогадів про рідних людей, які виринають в думках і мареннях (мама, дід), дивним чином абсолютно відсутня інша важлива для кожної людини особа чоловічої статі, яка, можливо, і є справжньою метою пошуків Олени. Більшість персонажів, з якими Олена спілкується, також натякають чи прямо говорять, що їй не треба заглиблюватись у фантазії та історію аж так далеко.
Текст густо насичений історичними, сучасними, культурними та ін. образами і асоціаціями, звісно ж, насамперед українськими, що робить "Антеро" практично неперекладним. Важко уявити кількість приміток, які знадобилися б для пояснення всіх контекстів і нюансів "українського підсвідомого" (назвімо це так) іноземному читачеві. Водночас для українського читача така концентрація "пасхалок" є суцільною насолодою.
February 25, 2021
українка приїжджає в Гельсінкі писати наукову роботу й привозить із собою своє безумство, пам’ят� та меми. це сюрреалістичний мікс із важкої музики, фінських й українських міфів та їжі, в якому психопатична героїня намагається прийняти аб‘юзивн� ��астину історії свого народу. зазвичай психопат = трилер, але в «Антеро» немає саспенсу зі скрипками, там грає метал і дме вітер
October 17, 2021
Полюбити цю книгу, на жаль, мені не вдалося, але стиль та мовні засоби не залишили мене байдужою.
April 8, 2022
Дочитувала я цю книжку, будучи у кафе-книгарні в Празі, у вимушеній еміграції. І я не знаю часу чи обставин, що найбільше б підходили до цієї книжки. Здається, в будь-який інший момент вона б мені не сподобалась, але зараз дуже багато рядків лягали чудово у цю реальність, ставали відлунням моїх власних відчуттів. Дякую, Таню, за цю книгу.
October 3, 2021
книга вочевидь про важливе, але постійні метафори на декілька речень губили і відволікали від головного.
July 18, 2021
Думаю, я розумію, про що написала авторка. Останнім часом мене приваблює література про тугу за домом, про бажання асимілюватися та водночас зберегти свою культурну відмінність.
Разом із тим ця книжка могла би бути вполовину коротшою, якщо вирізати з неї цілі абзаци зайвих метафор і однорідних членів речення. Зазвичай вони мали таку формулу: введення концепції -> полотно метафор на тему цієї концепції -> rinse, repeat. Я розумію, що більшість історії відбувається в голові героїні, проте абзаци з «води» швидко приїдаються та не додають нічого до історії або внутрішнього світу персонажки. Непослідовність тону роману теж не полегшила життя.
Мені друга половина книжки зайшла більше, бо я навчилася пропускати неважливі шматки та зосередилася на самому «м'ясі». Я уявляю, що отримала б більше задоволення від роману, якби піднятим темам було приділено трохи більше часу та місця. Натомість їх доводилося виловлювати з бульйону зайвих слів.
Разом із тим ця книжка могла би бути вполовину коротшою, якщо вирізати з неї цілі абзаци зайвих метафор і однорідних членів речення. Зазвичай вони мали таку формулу: введення концепції -> полотно метафор на тему цієї концепції -> rinse, repeat. Я розумію, що більшість історії відбувається в голові героїні, проте абзаци з «води» швидко приїдаються та не додають нічого до історії або внутрішнього світу персонажки. Непослідовність тону роману теж не полегшила життя.
Мені друга половина книжки зайшла більше, бо я навчилася пропускати неважливі шматки та зосередилася на самому «м'ясі». Я уявляю, що отримала б більше задоволення від роману, якби піднятим темам було приділено трохи більше часу та місця. Натомість їх доводилося виловлювати з бульйону зайвих слів.
August 13, 2023
попри українське походження цієї книги, вона має чітко виражену химерність, притаманну творам фінських авторів. втім, цього разу для мене це не спрацювало. чемно почитала ревʼю і послухала інтервʼю з пані Танею, але однаково читалося дуже складно, бо більшу частину книги я просто не розуміла що відбувається
October 23, 2021
Дуже і дуже химерна книжка, що змушує вас питати де закінчується реальність і де починається вигадка.
March 30, 2023
"� Я й сам не все там розумію, � погодився Хомський, � однак чимось воно мені дуже подобається." (Ю. А.)
Пʼять зірочок вже просто за насолоду від читання.
А далі будемо розбиратись
Пʼять зірочок вже просто за насолоду від читання.
А далі будемо розбиратись
January 27, 2024
Детальніше � .
Цю книжку я міг би написати у співавторстві - вона про пошуки відповідей, яких, можливо, і не існує. Лише у співавторстві, бо що я знаю про Фінляндію, крім Гард-рок алілуя?
Головна героїня Олена приїздить до Фінляндії писати сама поки що не знає, що саме, але це обов'язково має бути щось про пам'ять. Водночас її турбують спогади про її прадіда, точніше його мовчанка про те, як він брав участь у Радянсько-фінській війні. Саме тут, де перетинаються їхні шляхи - її в сучасності, його в минулому - у ній, схоже, прокидається родова пам'ять, і сцени накладання минулого на сучасне є, як на мене, найкращими в цій книжці. Олена намагається зрозуміти, для чого ж вона тут, разом з тим їй доводиться бороти відчуття того, що вона чужинка, і переконувати себе у власній людяності, непричетності до звірств, які міг чинити її предок.
Цю книжку я міг би написати у співавторстві - вона про пошуки відповідей, яких, можливо, і не існує. Лише у співавторстві, бо що я знаю про Фінляндію, крім Гард-рок алілуя?
Головна героїня Олена приїздить до Фінляндії писати сама поки що не знає, що саме, але це обов'язково має бути щось про пам'ять. Водночас її турбують спогади про її прадіда, точніше його мовчанка про те, як він брав участь у Радянсько-фінській війні. Саме тут, де перетинаються їхні шляхи - її в сучасності, його в минулому - у ній, схоже, прокидається родова пам'ять, і сцени накладання минулого на сучасне є, як на мене, найкращими в цій книжці. Олена намагається зрозуміти, для чого ж вона тут, разом з тим їй доводиться бороти відчуття того, що вона чужинка, і переконувати себе у власній людяності, непричетності до звірств, які міг чинити її предок.
January 8, 2023
перечитувала цю книгу разів три і збираюсь ще, як мінімум, стільки ж. можливо, це каже більше про мене, але цей текст ніби заліз прямо під шкіру і дуже перекрутив щось всередині. щось про пам‘ят�, відповідальність і глибоке коріння.
я зрозуміла, що ця книга стане одною з улюблених (хоча, навряд це слово їй пасує. радше, одною з найважливіших) після епізоду із дідовою яблунею. це було щось дуже рідне. як, власне, і увесь текст.
я зрозуміла, що ця книга стане одною з улюблених (хоча, навряд це слово їй пасує. радше, одною з найважливіших) після епізоду із дідовою яблунею. це було щось дуже рідне. як, власне, і увесь текст.
December 5, 2021
на жаль( хоча читати було приємно (хоча це слово тут і не досить доречне)
Displaying 1 - 16 of 16 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.