What do you think?
Rate this book
Чому я не хочу вертатись до СРСР?
"Я вернуся до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Европі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська. Коли НКВД піде вслід за Ґестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький�"
38 pages, Paperback
Published January 1, 1946
4 people are currently reading
93 people want to read
About the author
Ivan Bahrianyi
28books80followersSee also Іван Багряний
Poet, writer, and publicist Ivan Bahrianyi was lucky � twice he managed to leave the Soviet camps alive. Later, he was able to leave the USSR. In his homeland, his name was erased from memory for a long time. Only with the restoration of Ukraine’s independence Ivan Bahrianyi was able to return symbolically � he was rehabilitated in 1991, and his creative legacy finally began to be published and studied.
Ivan Lozoviahin � Bahrianyi’s real surname � was born in Okhtyrka, the Slobozhanshchyna region.
“I was still a little 10-year-old boy when the Bolsheviks invaded my consciousness with a bloody nightmare, acting as the executioners of my people, and it was 1920. He lived then with his grandfather in the village, at the apiary. Grandfather was 92 years old and was a one-armed cripple. Then one day, in the evening, some armed people came, speaking in a foreign language, and in front of my eyes and the eyes of other grandchildren, they killed him, and with him one son (and my uncle) under our frantic screams. They tortured my grandfather because he was a wealthy Ukrainian farmer (he owned 40 acres of land) and was against the “commune,� and my uncle because he was a soldier of the national army of the Ukrainian People’s Republic during the national liberation struggle in 1917-18. For fighting for the freedom and independence of his people,� Bahrianyi would later write in the pamphlet “Why I am not going back to the Soviet Union.�
His second uncle, who escaped the massacre because he could escape, was later caught and exiled to Solovetsky islands, where he died. “Later, my whole family and I followed the same paths,� the writer noted.
In the meantime, the young man tried to survive in the misanthropic Bolshevik state. In his youth, he was a teacher � he had a talent for drawing, so he taught children. He even entered the Kyiv Art Institute but never finished it due to financial difficulties and political unreliability. Therefore, he often changed his place of work and worked in the mines of Donbas.
In 1925, in Kamianets-Podilskyi, he was an illustrator in the newspaper “Chervony Kordon,� where he printed his first poems. The same year, under the pseudonym I. Poliarnyi, he published a small collection: “Black Silhouettes: Five Stories� in Okhtyrka, in which he described the unattractive life in the “land of the Soviets.�
Ivan Bahrianyi was a member of the literary organization of Kyiv writers “MARS� (“Workshop of the revolutionary word�). In 1927, the first collection of poems “Do mezh zakazannyh�(To the limits ordered) was published, and in 1929 � the poem “Ave Maria,� was immediately forbidden by censorship. The historical novel in verse “Skelka� (1930) was accused of “carrying out counter-revolutionary agitation.�
With his works, Bahrianyi constantly maneuvers over the imaginary abyss where all those disloyal to the Bolshevik regime found themselves. On April 16, 1932, the writer was arrested, and after 11 months of imprisonment in the Kharkiv “internal prison,� was sent on a 5-year exile to the Far East.
In 1938, a second arrest and a new accusation: participation in a nationalist counter-revolutionary organization. In 1940 due to severe lung disease, the writer was released. And Ivan Bahrianyi wrote about the arrest, torture, and exile in the novel “Sad Hetsymanskyi� (“Garden of Gethsemane�) (1950).
During the Second World War, the poet managed to leave for Halychyna, where he wrote the novel “The Beast Hunters� (1944, republished in 1946-1947 under the title “The Tiger Hunters� ). Soon he emigrated to Slovakia, then Austria and Germany. Far from his homeland, Bahrianyi openly wrote about what hurt and worried him.
Poet, writer, and publicist Ivan Bahrianyi was lucky � twice he managed to leave the Soviet camps alive. Later, he was able to leave the USSR. In his homeland, his name was erased from memory for a long time. Only with the restoration of Ukraine’s independence Ivan Bahrianyi was able to return symbolically � he was rehabilitated in 1991, and his creative legacy finally began to be published and studied.
Ivan Lozoviahin � Bahrianyi’s real surname � was born in Okhtyrka, the Slobozhanshchyna region.
“I was still a little 10-year-old boy when the Bolsheviks invaded my consciousness with a bloody nightmare, acting as the executioners of my people, and it was 1920. He lived then with his grandfather in the village, at the apiary. Grandfather was 92 years old and was a one-armed cripple. Then one day, in the evening, some armed people came, speaking in a foreign language, and in front of my eyes and the eyes of other grandchildren, they killed him, and with him one son (and my uncle) under our frantic screams. They tortured my grandfather because he was a wealthy Ukrainian farmer (he owned 40 acres of land) and was against the “commune,� and my uncle because he was a soldier of the national army of the Ukrainian People’s Republic during the national liberation struggle in 1917-18. For fighting for the freedom and independence of his people,� Bahrianyi would later write in the pamphlet “Why I am not going back to the Soviet Union.�
His second uncle, who escaped the massacre because he could escape, was later caught and exiled to Solovetsky islands, where he died. “Later, my whole family and I followed the same paths,� the writer noted.
In the meantime, the young man tried to survive in the misanthropic Bolshevik state. In his youth, he was a teacher � he had a talent for drawing, so he taught children. He even entered the Kyiv Art Institute but never finished it due to financial difficulties and political unreliability. Therefore, he often changed his place of work and worked in the mines of Donbas.
In 1925, in Kamianets-Podilskyi, he was an illustrator in the newspaper “Chervony Kordon,� where he printed his first poems. The same year, under the pseudonym I. Poliarnyi, he published a small collection: “Black Silhouettes: Five Stories� in Okhtyrka, in which he described the unattractive life in the “land of the Soviets.�
Ivan Bahrianyi was a member of the literary organization of Kyiv writers “MARS� (“Workshop of the revolutionary word�). In 1927, the first collection of poems “Do mezh zakazannyh�(To the limits ordered) was published, and in 1929 � the poem “Ave Maria,� was immediately forbidden by censorship. The historical novel in verse “Skelka� (1930) was accused of “carrying out counter-revolutionary agitation.�
With his works, Bahrianyi constantly maneuvers over the imaginary abyss where all those disloyal to the Bolshevik regime found themselves. On April 16, 1932, the writer was arrested, and after 11 months of imprisonment in the Kharkiv “internal prison,� was sent on a 5-year exile to the Far East.
In 1938, a second arrest and a new accusation: participation in a nationalist counter-revolutionary organization. In 1940 due to severe lung disease, the writer was released. And Ivan Bahrianyi wrote about the arrest, torture, and exile in the novel “Sad Hetsymanskyi� (“Garden of Gethsemane�) (1950).
During the Second World War, the poet managed to leave for Halychyna, where he wrote the novel “The Beast Hunters� (1944, republished in 1946-1947 under the title “The Tiger Hunters� ). Soon he emigrated to Slovakia, then Austria and Germany. Far from his homeland, Bahrianyi openly wrote about what hurt and worried him.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 39 reviews
Read
October 5, 2024Жовтень � місяць жахастиків, тому прослухала один з найстрашніших горорів, які бачила в цьому житті: есей Івана Багряного, написаний у розпал репатріацій українців після Другої світової війни на територію СРСР, де на повернутих, звісно, чекало вкрай мало доброго. Багряному Україна дорога приблизно понад усе і він платив за це ціну, він уже провів за неї в таборах третину життя, але подальша боротьба в Україні неможлива, лишається вибір між двома видами небуття: болюча і безсенсовна смерть на батьківщині � або зректися батьківщини і щось там продовжити борсатися в еміграції. Він вибирає поборсатися, хоча все виглядає дуже безнадійно («Ми не складали зброї в боротьбі проти своїх напасників і не складемо її, хоч нас, 40-мільйонний український народ, вже майже стерто з лиця землі») � і хоча усвідомлює імовірну ціну за спроби домогтися якщо не справедливості, то бодай пам’ят� про українську трагедію:
(Син Багряного, звичайно, виживе, але виросте совком і зречеться батька.)
Нас від цих апокаліптичних сценаріїв відділяє лише тонка червона лінія із захисників і захисниць, тому читається з жахом. (Якщо ви думаєте, що в разі окупації України нині було б якось інакше, можна подивитися, як Європа депортує чеченців у Росію � а до когось російські вбивці дотягуються й на території Європи. Не бачу підстав вважати, що з нами було б якось інакше.) Також під час читання шкурою розумієш, що наші захисники і захисниці обороняють не лише нас, живих, а й честь наших мертвих. Багряний намагається достукатися до цивілізованого світу й пояснити, що таке совок:
Його, звичайно, не слухають � всякі сартри-хуяртри виправдовуватимуть всі злочини сталінізму, серп і молот вважається пристойним символом у еджі молоді. І в публічні, а не академічні дискусії українська трагедія ХХ століття потрапляє допіру тоді, коли Україні вдається вистояти у трагедії ХХІ століття. А якби не вдалося (чи якщо не вдасться), то все це знову піде під воду. Коротше, щось страшніше ви цього жовтня (чи будь-коли) навряд чи знайдете. Слухала добру аудіоверсію на абуку (безкоштовну), але текст є багато де в різних форматах.
(Утім, не без моментів, які постаріли дуже погано. Здавалося б, якщо ти вже на власній шкурі відчув і на власні очі побачив, як імперія нищить підкорених, а потім стверджує, що вони ні на що краще не заслужили, то не намагайся самостверджуватися об інших підкорених, яких нищили, а потім дегуманізували інші імперії. Ну типу викупай, якісь паралелі ж мають прояснятися, нє? Не проясняються:
Тут я дивлюся в камеру, як в “Офісі�, і питаю: а що сталося з племенами Африки, друже? Можливо, була якась така обставина, яка могла довести їх до такого життя, як і українців? Бо про українців теж можна казати, що це такий народ, де матері їдять дітей, бо такі от вони нешляхетні й недобрі, в них так заведено. Але цього логічного кроку Багряний не робить - утім, з іншими колонізованими народами в нього всюди тєжко, це вам не Кримський, на жаль.)
«Посилаючи це до публікації в світ, я свідомий того, що, в разі появи цього листа в пресі, більшовики руками НКВД замордують решту моєї рідні, якщо там ще хтось живий. Одначе я прошу його видрукувати і підписати повним ім’я�. Все, що я мав до страчення, вже стратив».
(Син Багряного, звичайно, виживе, але виросте совком і зречеться батька.)
Нас від цих апокаліптичних сценаріїв відділяє лише тонка червона лінія із захисників і захисниць, тому читається з жахом. (Якщо ви думаєте, що в разі окупації України нині було б якось інакше, можна подивитися, як Європа депортує чеченців у Росію � а до когось російські вбивці дотягуються й на території Європи. Не бачу підстав вважати, що з нами було б якось інакше.) Також під час читання шкурою розумієш, що наші захисники і захисниці обороняють не лише нас, живих, а й честь наших мертвих. Багряний намагається достукатися до цивілізованого світу й пояснити, що таке совок:
«Цивілізований світ не знає, що [більшовизм] значить, і може навіть не повірити нам. Та, слухаючи нас, мусить поставитися до того уважно. Ми прожили там чверть століття, а, говорячи тепер страшну правду про тамтешній світ, ми робимо це з повною свідомістю, що ставимо під загрозу смерті-терору і каторги всіх наших близьких і рідних, що ще залишилися там і що на них Сталін буде виміщати свою ненаситну злобу і кровожерну зненависть до нас, українців. Одначе це не спиняє нас від бажання розказати світові хоч частину тієї страшної правди, що жене нас по світах крізь нужду, холод і голод геть далі, як страшна примара, правди про "родіну", про країну сталінського соціалізму і про нашу українську трагедію в ній».
Його, звичайно, не слухають � всякі сартри-хуяртри виправдовуватимуть всі злочини сталінізму, серп і молот вважається пристойним символом у еджі молоді. І в публічні, а не академічні дискусії українська трагедія ХХ століття потрапляє допіру тоді, коли Україні вдається вистояти у трагедії ХХІ століття. А якби не вдалося (чи якщо не вдасться), то все це знову піде під воду. Коротше, щось страшніше ви цього жовтня (чи будь-коли) навряд чи знайдете. Слухала добру аудіоверсію на абуку (безкоштовну), але текст є багато де в різних форматах.
(Утім, не без моментів, які постаріли дуже погано. Здавалося б, якщо ти вже на власній шкурі відчув і на власні очі побачив, як імперія нищить підкорених, а потім стверджує, що вони ні на що краще не заслужили, то не намагайся самостверджуватися об інших підкорених, яких нищили, а потім дегуманізували інші імперії. Ну типу викупай, якісь паралелі ж мають прояснятися, нє? Не проясняються:
Ви, матері цілого світу, чи можете уявити собі такий стан і такий режим, коли б ви могли з’їст� власну дитину? Ні! [...] А це було в України в 1933. Адже ви не думаєте, що наші матері, наші жінки й сестри з племені ботокудів, чи бушменів, чи інших диких племен Африки? Ні, наші [...] матері й сестри є з одного найшляхетнішого слов’янськог� племені, з України, і вони такі ж шляхетні й предобрі, як матері й дівчата Італії або Франції, або Англії.
Тут я дивлюся в камеру, як в “Офісі�, і питаю: а що сталося з племенами Африки, друже? Можливо, була якась така обставина, яка могла довести їх до такого життя, як і українців? Бо про українців теж можна казати, що це такий народ, де матері їдять дітей, бо такі от вони нешляхетні й недобрі, в них так заведено. Але цього логічного кроку Багряний не робить - утім, з іншими колонізованими народами в нього всюди тєжко, це вам не Кримський, на жаль.)
November 17, 2024
Шкода, що не можна поставити 1000 зірок. Це дуже дуже важливе есе, яке варто послухати кожному українцю та українці. Обов’язков�. Як молитву
June 8, 2023
Усе, що я мав до страчення, я стратив.
Дивлячись і слухаючи історії людей, що трапляються live я часто думаю про те, що для нас, українців, день страти - кожного дня. Ми помираємо щоденно із розстріляними жінками і дітьми, нашими полоненими, нам перерізають горло, відрубують голови, випалюють, затоплюють, скидають бомби, а ми ніби маємо безмежний рівень страти, і кожен наступний - лише черговий доказ того, що ми, як і Іван Павлович Лозов'яга знаємо напевно одне - ми не хочемо повертатись до СССР. Ми так цього не хочемо, що готові на щосекундні страти, втрати, загибелі, ми будемо видиратись допоки є сил і завзятості, але не повернемось.
Не повернемось до життя, де вбивали за те, що ти важко працюєш і маєш, де людина - це ніц, бо "родина" має таких мільйони, де розмовляють чужинською, де катують тих, хто навіть в уяві не вимальовував катувань, де матерям доводилось їсти своїх дітей і помирати у муках, бо після цього неможливо вижити. Ми просто не повернемось ніколи туди, де звірі - це найнесправедливіше порівняння до тварин тих, хто давно перейшов межі тваринного.
Ні, ми будемо самострачуватись, помирати і відроджуватись, але не повертатись, бо смерть має багато вимірів і найстрашніший із них - рабство.
Дивлячись і слухаючи історії людей, що трапляються live я часто думаю про те, що для нас, українців, день страти - кожного дня. Ми помираємо щоденно із розстріляними жінками і дітьми, нашими полоненими, нам перерізають горло, відрубують голови, випалюють, затоплюють, скидають бомби, а ми ніби маємо безмежний рівень страти, і кожен наступний - лише черговий доказ того, що ми, як і Іван Павлович Лозов'яга знаємо напевно одне - ми не хочемо повертатись до СССР. Ми так цього не хочемо, що готові на щосекундні страти, втрати, загибелі, ми будемо видиратись допоки є сил і завзятості, але не повернемось.
Не повернемось до життя, де вбивали за те, що ти важко працюєш і маєш, де людина - це ніц, бо "родина" має таких мільйони, де розмовляють чужинською, де катують тих, хто навіть в уяві не вимальовував катувань, де матерям доводилось їсти своїх дітей і помирати у муках, бо після цього неможливо вижити. Ми просто не повернемось ніколи туди, де звірі - це найнесправедливіше порівняння до тварин тих, хто давно перейшов межі тваринного.
Ні, ми будемо самострачуватись, помирати і відроджуватись, але не повертатись, бо смерть має багато вимірів і найстрашніший із них - рабство.
November 17, 2024
Це потрібно давати прочитати (або послухати) усім, хто ностальгує за життям в СРСР. Ностальгію як рукою зніме.
August 31, 2023
Це схоже на крик: відчайдушний, голосний! Крик людини, якій немає чого втрачати, бо втрачено все. Людина ця не може зрозуміти і повірити що такі інтелігентні та освічені європейці не співчувають українським політичним емігрантам, а ще й звинувачують їх. А це значить що більшовицька машина працювала добре і свою місію виконувала.
Тож він кричав як міг, описував увесь жах, що бачив на власні очі, без прикрас, але і без деталей (бо ніжні читачі такого б не витримали).
Думаю, Івану Багряному вдалось вичерпно пояснити чому він не хоче вертатись на «родіну».
Тож він кричав як міг, описував увесь жах, що бачив на власні очі, без прикрас, але і без деталей (бо ніжні читачі такого б не витримали).
Думаю, Івану Багряному вдалось вичерпно пояснити чому він не хоче вертатись на «родіну».
October 5, 2024
дуже раджу аудіоверсію в абук
July 31, 2022
На мою думку, саме такі твори варто читати кожному, щоб отримати повне уявлення про минуле, про імперські амбіції московської влади, про пережиті українцями жахіття, що випали на їхню долю лише через те, що вони народилися українцями. Це не якась ютубна пропаганда чи проєкти проплачених телеканалів, не брехня заради грошей (коли Іван Багряний це писав, він вже втратив все найдорожче). Тим паче це не розповідь людини з Заходу нашої країни, у якої начебто інші герої, інші погляди. Читаючи про весь той брутальний терор, я запитувала себе: а якби це сталося з жителями якихось інших країн? Та мабуть вони б вже домоглися визнання світом правди та розірвали будь-які стосунки з нащадками такої кровавої політики і ні про яку дружбу й мови не було б.
April 10, 2025
Чому? Ну чому ми не читали цього в школі? На мою думку, цей памфлет мають проходити і на уроках з літератури, і на уроках з історії. А ще було би добре прописати його всім, хто сумує за морозивом по 50 копійок.
February 11, 2023
Якщо ви хочете прочитати щось що змусить вас злитися і плакати одночасно- будь ласка. Якщо хочете прочитати щось що підпалить вашу ненависть до москальноти і до всього що з ними зв'язано- будь ласка. Якщо хочете прочитати щось що покаже вам одну з найболючіших сторінок історії України краще, глибше, як очевидець-будь ласка
December 10, 2022
«Ми не складали зброї в боротьбі проти своїх напасників і не складемо її, хоч нас, 40-мільйонний український народ, вже майже стерто з лиця землі.»
October 26, 2024
Чудова книжка, коротко про переживання автора, про нашу історію, біль та страждання народу
March 9, 2025
Ця книга маленька, але водночас пропитана таким неймовірним болем. Правда і нічого окрім правди. «Я не хочу вертатись до СРСР - тому що там людина не варта того що й комаха». Цю книгу варто прочитати! Бо вона беззаперечно важлива.
December 2, 2024
Читайте, перечитуйте, вивчайте.
January 15, 2025
Я ставлю 4 тільки за релятивістський підхід (Африка та Дахау). У всьому іншому хороше есе. Знайшла на medium переклад англійською, думаю, дати почитати вестернам-друзям.
Why I Am Not Going Back to Soviet Union by Ivan Bahrianyi
Why I Am Not Going Back to Soviet Union by Ivan Bahrianyi
October 15, 2024
Ті, хто обізнаний з історією України 20-го століття чи читав художні твори Багряного, навряд дізнаються щось нове для себе.
І попри знання, все одно мені сльози котилися з очей при переліченні імен закатованої інтелігенції, хоч перелічено було малу частину. І безмежно гірко було, коли по розповіді про звірства над сім'ями "ворогів народу" автор додав "так було вбито моїх дітей".
Зло має бути покаране і не забуте.
І попри знання, все одно мені сльози котилися з очей при переліченні імен закатованої інтелігенції, хоч перелічено було малу частину. І безмежно гірко було, коли по розповіді про звірства над сім'ями "ворогів народу" автор додав "так було вбито моїх дітей".
Зло має бути покаране і не забуте.
January 3, 2025
5/5 - замало, щоб оцінити цей крик людської понівеченої і закатованої, але такої вільної душі щирого українського патріота. Це есе варто прочитати всім любителям ру*кого міра, який є всього лише формальною трансформацією срср.
March 21, 2025
10000000000/10💙💛
February 24, 2025
Есеї, які викриіають злочини СРСР.
Варте того, щоб прочитати/прослухати
Варте того, щоб прочитати/прослухати
January 23, 2025
A small pamphlet by Ivan Bahrianyi (Ivan Pavlovych Lozoviaha). Small in size, but overwhelming in content:
It is dated 1946, but it contains everything you want to know about the current situation. Why russia launched a hybrid war against Ukraine, why it invaded in 2013, why it launched a full-scale war in 2022, and why Ukraine is so strongly resisting the occupation.
Available in English as “Why I am not going back to the Soviet Union�
�By sending this to the world, I am aware that if this letter appears in the press, the Bolsheviks will murder the rest of my family, if there is still anyone alive.�
It is dated 1946, but it contains everything you want to know about the current situation. Why russia launched a hybrid war against Ukraine, why it invaded in 2013, why it launched a full-scale war in 2022, and why Ukraine is so strongly resisting the occupation.
�Take the Small Soviet Encyclopedia of 1940, turn to the letter ”U� and read what is written in the section “Ukrainian SSR�.
This is a document. And it says clearly, albeit in small print, that Soviet Ukraine had a Ukrainian population of 32 million in the 1927 census, and in 1939, 12 years later� 28 million.
Only 28 million! What happened to the 4 million people in 1927?�
Available in English as “Why I am not going back to the Soviet Union�
January 27, 2025
Коротко і влучно, для всіх, хто не розуміє, чому ми не хочемо назад в СРСР, і не знає, що то воно таке було
November 26, 2024
Сильно... Боляче... Думаю, що потрібно прочитати кожному. Або прослухати безкоштовно на Абук, тривалість 40 хвилин.
Іван Багряний дуже чітко, в усіх барвах описує, цитую: "російський червоний фашизм".
Актуально, чи не так?
Іван Багряний дуже чітко, в усіх барвах описує, цитую: "російський червоний фашизм".
Актуально, чи не так?
October 3, 2023
Вічна памʼять і шана великій людині. Спасибі, що мали мужність писати про злочини більшовизму і залишити це в українській літературі
November 23, 2024
При одній думці, що вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся, і вожу з собою дозу ціанистого калію, як останній засіб самозахисту перед сталінським соціалізмом, перед тою «родіною».
Колись давно, ще до початку війни на сході України, мені довелося побувати в Москві. Думаю, доречно буде зараз поділитися з вами, друзі, одним із моїх спогадів з тих часів.
***
Стою я, значить, перед аркою головного входу до ВДНГ.
Це такий кремезний бетонний монстр, на самісінькому лобі в якого вигравіювані � ну а що ж іще? � серп і молот, а на його маківці золотаві «тракторіст і колхозніца» радісно тримають над своїми головами сніп сіна.
Стою я, дивлюся на це � і раптом відчуваю, як ціпенію.
Здавалося би, ну що такого?
Ну висока бетонна штука.
Ну тракторіст із колхозніцею.
Ну серп із молотом... Та це ж усього-на-всього символ чогось дуже архаїчного, про що я лише чула від старших.
Воно ж несправжнє, правда? Уже несправжнє...
Але ця бетонна штука була такою величезною, що затуляла собою всі шпарини на вікнах моєї свідомості, крізь які до мене намагалося пробитися проміння мого сьогодення.
На хвилинку мені подумалось: «А от якби одного разу я прокинулась в СРСР?»
Ну, знаєте, як воно буває іноді у фантастичних фільмах...
І від самої лише думки мене пройняв суцільний ЖАХ.
***
Для мене відповідь на питання, чому людина не хоче вертатись до СРСР, уже давно є очевидною.
Втім, як на мене, памфлет Багряного стисло описує основні види терору, який ця пекельна машина застосовувала по відношенню до української нації.
Прочитати раджу всім � як для кращого розуміння постаті Івана Багряного, так і для підтримання в крові рівня однієї важливої субстанції, якої ніколи не достатньо.
А особливо сильно я раджу цей твір тим мешканцям країн Заходу, яких оповила й заколисала зефірно-рожева пропаганда ностальгії за «совком», у якому так було жить хорошо, ну так хорошо, що аж неможливо.
December 11, 2024
Я закрила книгу і заплакала. Біль.
«Чому я не хочу вертатись в ссср» � це потужний маніфест людської свободи і свідчення жахливих наслідків більшовицького режиму. Я щиро рекомендую прочитати цей твір кожному, хто хоче зрозуміти, чому тоталітаризм несумісний із людською гідністю.
Іван Багряний, автор, який ще у 1946 році зумів осягнути і передати масштаб трагедії, яку несе більшовизм, говорить не лише про фізичний терор, а й про моральне знищення людини. Його слова актуальні й сьогодні, адже історія має властивість повторюватись, якщо ми не зробимо належних висновків.
Болить за кожного, хто це пережив та не пережив.
«Чому я не хочу вертатись в ссср» � це потужний маніфест людської свободи і свідчення жахливих наслідків більшовицького режиму. Я щиро рекомендую прочитати цей твір кожному, хто хоче зрозуміти, чому тоталітаризм несумісний із людською гідністю.
Іван Багряний, автор, який ще у 1946 році зумів осягнути і передати масштаб трагедії, яку несе більшовизм, говорить не лише про фізичний терор, а й про моральне знищення людини. Його слова актуальні й сьогодні, адже історія має властивість повторюватись, якщо ми не зробимо належних висновків.
Болить за кожного, хто це пережив та не пережив.
November 28, 2024
оцінити на 5⭐️ цей текст - все одно що поставити лайк в інстаграмі фото-доказам воєнних злочинів росії.
але, його варто перечитувати щоразу як приходять в голову маразматичні думки, на зразок: "ото було найсмачніше ГОСТівське морозиво, справжнє" чи "ех, пам'ятаю, хліб за 16 копійок"...
протирати очі, ще раз перечитувати, думати, і гнати ту ностальгійну ахінею зі своєї голови.
а от якщо в голові не прояснюється - у мене для вас погані новини
але, його варто перечитувати щоразу як приходять в голову маразматичні думки, на зразок: "ото було найсмачніше ГОСТівське морозиво, справжнє" чи "ех, пам'ятаю, хліб за 16 копійок"...
протирати очі, ще раз перечитувати, думати, і гнати ту ностальгійну ахінею зі своєї голови.
а от якщо в голові не прояснюється - у мене для вас погані новини
January 6, 2025
Слухала на Абук, і після прослуховування згадала, що у мене ж є товста червона збірка його публіцистики від Смолоскипу (цікаво, коли я до неї доберусь?). Взагалі, на мою скромну думку, Багряний сильний публіцист і, можливо, декуди сильніший в своїх статтях, аніж в художніх творах (на моменті, коли перераховувались репесовані митці, неможливо не заплакати). Маст рід або, в моєму випадку, маст лістен.
October 14, 2024
Коротко про діяльність союзу. Про "реформи", які суперечили одна одній. Не скажу, що дізналась щось нове, але це важливий меседж. Раптом в кого ще є якісь ілюзії. (У моїй бульбашці навряд такі є)
October 14, 2024
Дуже сумна реальність того часу. Однак її необхідно знати навіть якщо це боляче
October 17, 2024
це дуже сміливо для 1946 року. трохи тако спонукає думати і вкотре нагадує про необхідність вбити в собі все російське якщо це не було зроблено досі
November 5, 2024
Неможливо оцінити через той тягар, який несе за собою це ессе. Важко, страшно та, на жаль, правдиво.
Displaying 1 - 30 of 39 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.