ŷ������

“Чути тільки шум, неначе вітер у тиху вечірню годину вигравав, кружляючи по водяному дзеркалу, нахиляючи ще нижче у воду сріблясті верби. І ввижається панові Данилові, що у світлиці блищить місяць, ходять зірки, неясно мигтить темно-синє небо, і холод нічного повітря війнув навіть йому в обличчя.

IV

Страшна помста”
― Микола Гоголь

“Та от спалахнула на небі блискавиця, і перед ним з'явилася ціла грядка квітів, все чудних, все небачених; тут і просте листя папороті...
Зирк �� червоніє маленька квіткова брунька і, неначе жива, рухається. Справді, дивно! Рухається і дедалі більшає, більшає і червоніє, як жар. Спалахнула зірочка, щось тихо затріщало, і квітка розгорнулася перед його очима, мов полум'я, осяявши й інші навколо себе.

Вечір проти Івана Купала”
― Микола Гоголь

“Тихо світить на увесь світ. То місяць вийшов з-за гори. Мов дамаським коштовним і білим, як сніг, серпанком укрив він гористий берег Дніпра, і тінь відступила ще далі на гущавину сосен

II

*Страшна помста*”
― Микола Гоголь

“Уже й сніг почав сипатися з неба, і гілля дерев вкривалося інеєм, неначе заячим хутром. От уже в ясний морозний день червоногрудий снігур, мов чепуристий польський шляхтич, прогулювався по снігових кучугурах, витягаючи зерно, і діти величезними киями ганяли по льоду дерев'яні дзиґи, тимчасом, як батьки спокійно вилежувалися на печі, виходячи часом з запаленою люлькою в зубах лайнути як годиться православний морозець, або провітритися і промолотити в сінях залежалий хліб

Вечір проти Івана Купала”
― Микола Гоголь

“Тільки, не змішавшися з ним, хвилі давнішого блідо-золотого, переливалися, пірнали, неначе в блакитному морі, і тяглися шарами, ніби на мармурі.

IV

страшна помста”
― Микола Гоголь

“У старовину весілля були �� куди нашим. Тітка мого діда було розкаже �� гай, гай! Як дівчата у пишному головному уборі з жовтих, синіх та рожевих стрічок, поверх яких нав'язувався золотий галун, у тонких сорочках, вишитих по всьому шву червоним шовком і винизаних дрібними срібними квіточками, у сап'янових чоботях на високих залізних підковах, плавно, наче пави, і шумно, як вихор, скакали в горлиці. Як молодиці з корабликом на голові, верх якого зроблений був увесь з сутозолотої парчі, з невеликим вирізом на потилиці, з якого визирав золотий очіпок, з двома висунутими, один вперед, другий назад, ріжками з найдрібнішого чорного смушку; у синіх, з кращого полутабенку[20] з червоними клапанами кунтушах, гордовито взявшися в боки, виступали поодинці і розмірено вибивали гопака. Як парубки у високих козацьких шапках, у тонких сукняних свитках, попідперізувані шитими сріблом поясами, з люльками в зубах, загравали з ними та точили баляси.”
― Микола Гоголь

“Чудовий Дніпро у тиху погоду, коли вільно і плавно мчить крізь ліси й гори повні води свої. Ані ворухнеться; ані прогримить. Дивишся, і не знаєш, іде чи не йде його велична широчінь, і здається, неначе увесь вилитий він із скла, і неначе блакитний дзеркальний шлях, без міри в ширину, без кінця в довжину, плине і в'ється по зеленому світу. Любо тоді й жаркому сонцю глянути з височини і опустити промені у холод скляних вод, і прибережним лісам яскраво відбитися у водах. Зеленокудрі! вони припали разом з польовими квітами до вод і, схилившися, дивляться у них і не надивляться, і не намилуються світлим зраком своїм, і посміхаються до нього, і вітають його, киваючи гіллям. В середину ж Дніпра вони не сміють глянути: ніхто, крім сонця й блакитного неба, не дивиться в нього. Мало який птах долетить до середини Дніпра. Розкішний! немає рівної йому ріки на світі. Чудовий Дніпро і теплої літньої ночі, коли все засинає, і людина, і звір, і птах; а тільки бог величаво озирає небо і землю, і величаво струшує ризу. Від ризи сиплються зірки. Зірки горять і сяють над світом, і всі разом відбиваються у Дніпрі. Усіх їх держить Дніпро у темному лоні своєму. Жодна не втече від нього; хіба що згасне на небі. Чорний ліс, унизаний сонними воронами і в давнину розламані гори, нависнувши, силкуються закрити його хоч довгою тінню своєю �� марно! Немає нічого на світі, що могло б прикрити Дніпро. Синій, синій ходить він плавним розливом, і серед ночі, як серед дня, видно його так далеко, як тільки бачити може людське око. Голублячись і пригортаючись ближче до берегів від нічного холоду, дає він по собі срібний струмінь; і струмінь спалахує, неначе смуга дамаської шаблі; а він, синій, знову заснув. Чудовий і тоді Дніпро, і немає ріки, рівної йому на світі! Коли ж підуть горами по небу сині хмари, чорний ліс хитається до кореня, дуби тріщать, і блискавка, зламуючися поміж хмарами, враз осяє ввесь світ �� страшний тоді Дніпро! Водяні горби гримлять, б'ючись об гори, і з блиском та стогоном відбігають назад, і плачуть, і голосять вдалині.

X

страшна помста”
― Микола Гоголь

“...повненькі щоки в козачки були свіжі, й яскраві, як мак найніжнішої рожевої барви, коли, вмившися божою росою, палає він, розправляє листочки і чепуриться перед сонечком вранці; що брови мов чорні шнурочки, що їх купують тепер для хрестиків та дукачів дівчата наші у москалів, які ходять по селах з коробками, рівно посхилявшися, немов дивилися у ясні очі; що ротик, на який дивлячись облизувалась тодішня молодь, мовби на те й створений був, щоб виводити солов'їні пісні; що волосся її чорне, як крило ворона, і м'яке, як молодий льон, падало дрібними кучерями на шитий золотом кунтуш

Вечір проти Івана Купала”
― Микола Гоголь

“Тільки й знав, що дивився, чи не довшає тінь від дерева, чи не рум'яниться, сідаючи, сонечко, і що далі, то нетерпеливіше. Як же й довго! мабуть, день божий загубив десь кінець свій. От уже й сонця немає. Небо тільки червоніє з одного боку. І воно вже тьмариться. У полі холоднішає. Примеркає, примеркає і �� смеркло

Вечір проти Івана Купала”
― Микола Гоголь

“Чути тільки, як глухо шумить внизу Дніпро; і з трьох боків, один за одним, розлягаються удари раптом розбурканих хвиль. Він не бунтує. Він, мов старий дід, бурчить і нарікає; все йому немиле; все одмінилось кругом його; стиха ворогує він з надбережними горами, лісами, лугами і несе на них скаргу до Чорного моря.

IV

*страшна помста*”
― Микола Гоголь

“Блиснув день, та не сонячний небо хмурилося, і дрібний дощ сіявся на поля, на ліси, на широкий Дніпро

IV

*Страшна помста*”
― Микола Гоголь

“Наче тепер пам'ятаю �� покійна стара, мати моя, була ще жива �� як довгими зимовими вечорами, коли надворі тріщав мороз і замуровував наглухо вузькі шибки нашої хати, сиділа вона біля гребеня, виводячи рукою довгу нитку, гойдаючи ногою колиску і наспівуючи пісню, яку ніби тепер я чую. Каганець, тремтячи й спалахуючи, неначе лякаючися чогось, світив нам у хаті. Веретено хурчало; а ми всі, діти, зібравшися докупи, слухали діда, який через старість не злазив більше п'яти років з своєї печі.

Вечір проти Івана Купала”
― Микола Гоголь

“Він, мабуть, багато розповів би дивовижного. Та як не розповісти, бувши так довго в чужій землі!

I

*Страшна помста*”
― Микола Гоголь

“Дівчата тимчасом, дружно взявшись за руки, помчали як вихор, з санками по скрипучому снігу. Багато які з них пустуючи, сідали на санки...”
― Микола Гоголь, The Night Before Christmas

“Сказавши це, він уже досадував на себе, що сказав. Йому було дуже неприємно плентатись такої ночі; та його втішало те, що він сам навмисне цього захотів і зробив таки не так, як йому радили”
― Микола Гоголь, The Night Before Christmas

“Здавалося, цілу ніч ладні були провеселитися! І ніч, як на те, так розкішно жевріла! і ще білішим здавалося світло місяця від блиску снігу!

Ніч перед різдвом”
― Микола Гоголь

“Здавалося, цілу ніч ладні були провеселитися! І ніч, як на те, так розкішно жевріла! і ще білішим здавалося світло місяця від блиску снігу!”
― Микола Гоголь, The Night Before Christmas

“...коваль почав роздумувати про те, які дива бувають на світі та до яких тільки мудростей доводить нечиста сила”
― Микола Гоголь, The Night Before Christmas

“А відьма тимчасом знялася так високо, що тільки чорною цяткою миготіла вгорі. Та де тільки з'являлася цятка, там зорі одна по одній зникали на небі.


Ніч перед різдвом”
― Микола Гоголь

“Все було видно; і навіть можна було помітити, як вихором промчав повз них, сидячи в горшку, чаклун; як зорі, зібравшися купкою, гралися у піжмурки; як клубочився осторонь хмарою цілий рій духів; як чорт, що танцював при місяці, скинув шапку, побачивши коваля, що мчав верхи; як летіла, вертаючись назад, мітла, на якій, видно, тільки що з’їздил��, куди треба, відьма...

Ніч перед різдвом”
― Микола Гоголь

“У той час, коли меткий ферт із хвостом та цапиною бородою літав з димаря і потім знову в димар, ладівниця, що висіла в нього на перев'язі при боці і що в неї він сховав украдений місяць, якось зненацька зачепившись у печі, розкрилась, і місяць, скористувавшись з цієї нагоди, вилетів крізь димар Солошиної хати й плавно здійнявся на небо.

Все освітилося. Заметілі наче й не було. Сніг запалав широким срібним полем і весь обсипався кришталевими зорями. Мороз наче потеплів. Юрби парубків і дівчат показалися з мішками. Пісні задзвеніли, і рідко під якою хатою не товпилися колядники.

Дивно сяє місяць! Важко розказати, як добре вештатися такої ночі між юрбою дівчат, що регочуть та співають, і між парубками, охочими на всякі жарти й витівки, які тільки може навіяти ця ніч, що весело сміється. У доброму кожусі тепло; від морозу ще гарячіше горять щоки; а на пустощі сам дідько підштовхує ззаду

Ніч перед різдвом”
― Микола Гоголь

“Дівчата тимчасом, дружно взявшись за руки, помчали як вихор, з санками по скрипучому снігу. Багато які з них пустуючи, сідали на санки...

Ніч перед різдвом”
― Микола Гоголь

“Навмисно, сидівши в хаті, дивився у вікно: ніч �� навдивовижу. Ясно; сніг виблискує проти місяця. Все було видно, як удень. (Чуб)

Ніч перед різдвом”
― Микола Гоголь

“Все було видно; і навіть можна було помітити, як вихором промчав повз них, сидячи в горшку, чаклун; як зорі, зібравшися купкою, гралися у піжмурки; як клубочився осторонь хмарою цілий рій духів; як чорт, що танцював при місяці, скинув шапку, побачивши коваля, що мчав верхи; як летіла, вертаючись назад, мітла, на якій, видно, тільки що з’їздил��, куди треба, відьма...”
― Микола Гоголь, The Night Before Christmas

“Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа. Морозило дужче, як зранку: але зате так було тихо, що рипіння морозу під чоботом чути було за півверсти. Ще ні одна юрба парубків не з'являлась під вікнами хат; тільки місяць зазирав до них крадькома, ніби викликаючи дівчат, що прибиралися та чепурилися, хутчій вибігати на рипучий сніг. Аж ось з димаря одної хати клубами посунув дим і пішов хмарою по небу, і разом з димом вилетіла відьма верхи на мітлі.”
― Микола Гоголь, The Night Before Christmas

“У той час, коли меткий ферт із хвостом та цапиною бородою літав з димаря і потім знову в димар, ладівниця, що висіла в нього на перев'язі при боці і що в неї він сховав украдений місяць, якось зненацька зачепившись у печі, розкрилась, і місяць, скористувавшись з цієї нагоди, вилетів крізь димар Солошиної хати й плавно здійнявся на небо.

Все освітилося. Заметілі наче й не було. Сніг запалав широким срібним полем і весь обсипався кришталевими зорями. Мороз наче потеплів. Юрби парубків і дівчат показалися з мішками. Пісні задзвеніли, і рідко під якою хатою не товпилися колядники.

Дивно сяє місяць! Важко розказати, як добре вештатися такої ночі між юрбою дівчат, що регочуть та співають, і між парубками, охочими на всякі жарти й витівки, які тільки може навіяти ця ніч, що весело сміється. У доброму кожусі тепло; від морозу ще гарячіше горять щоки; а на пустощі сам дідько підштовхує ззаду”
― Микола Гоголь, The Night Before Christmas

“Чорт, тимчасом, коли ще влітав у димар, якось ненавмисно обернувшись, побачив Чуба під руку з кумом, вже далеко від хати. Умить вилетів він з печі, перебіг їм дорогу та й почав розкидати з усіх боків кучугури замерзлого снігу. Знялася метелиця. У повітрі забіліло. Сніг літав сюди й туди мереживом і загрожував позаліплювати очі, роти й вуха перехожим.”
― Микола Гоголь, The Night Before Christmas

“...коваль почав роздумувати про те, які дива бувають на світі та до яких тільки мудростей доводить нечиста сила

Ніч перед різдвом”
― Микола Гоголь

“Сказавши це, він уже досадував на себе, що сказав. Йому було дуже неприємно плентатись такої ночі; та його втішало те, що він сам навмисне цього захотів і зробив таки не так, як йому радили

Ніч перед різдвом”
― Микола Гоголь

“А відьма тимчасом знялася так високо, що тільки чорною цяткою миготіла вгорі. Та де тільки з'являлася цятка, там зорі одна по одній зникали на небі.”
― Микола Гоголь, The Night Before Christmas