What do you think?
Rate this book
Тигролови
Пригодницький роман, який допоможе зрозуміти історичні підвалини нинішньої боротьби України за незалежність та прагнення кожного українця до свободи. Твір розповідає про «поєдинок» нащадка славетного козацького роду Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина, що символізує боротьбу добра зі злом, людини світла зі тьмою. І хоча зло часто перемагає, сама боротьба залишає надію на краще майбутнє і надихає на звитягу.
Серед картин знущань над людьми, приниження людської гідності, насилля автор звертає увагу на волю до життя, родинні відносини, вічність традицій предків, ролі особистості у суспільстві, знаходить місце для гармонії людини і природи, а головне для великого справжнього кохання, сильнішого за смерть.
Серед картин знущань над людьми, приниження людської гідності, насилля автор звертає увагу на волю до життя, родинні відносини, вічність традицій предків, ролі особистості у суспільстві, знаходить місце для гармонії людини і природи, а головне для великого справжнього кохання, сильнішого за смерть.
256 pages, Hardcover
First published January 1, 1944
341 people are currently reading
2,556 people want to read
About the author
Ivan Bahrianyi
28books80followersSee also Іван Багряний
Poet, writer, and publicist Ivan Bahrianyi was lucky � twice he managed to leave the Soviet camps alive. Later, he was able to leave the USSR. In his homeland, his name was erased from memory for a long time. Only with the restoration of Ukraine’s independence Ivan Bahrianyi was able to return symbolically � he was rehabilitated in 1991, and his creative legacy finally began to be published and studied.
Ivan Lozoviahin � Bahrianyi’s real surname � was born in Okhtyrka, the Slobozhanshchyna region.
“I was still a little 10-year-old boy when the Bolsheviks invaded my consciousness with a bloody nightmare, acting as the executioners of my people, and it was 1920. He lived then with his grandfather in the village, at the apiary. Grandfather was 92 years old and was a one-armed cripple. Then one day, in the evening, some armed people came, speaking in a foreign language, and in front of my eyes and the eyes of other grandchildren, they killed him, and with him one son (and my uncle) under our frantic screams. They tortured my grandfather because he was a wealthy Ukrainian farmer (he owned 40 acres of land) and was against the “commune,� and my uncle because he was a soldier of the national army of the Ukrainian People’s Republic during the national liberation struggle in 1917-18. For fighting for the freedom and independence of his people,� Bahrianyi would later write in the pamphlet “Why I am not going back to the Soviet Union.�
His second uncle, who escaped the massacre because he could escape, was later caught and exiled to Solovetsky islands, where he died. “Later, my whole family and I followed the same paths,� the writer noted.
In the meantime, the young man tried to survive in the misanthropic Bolshevik state. In his youth, he was a teacher � he had a talent for drawing, so he taught children. He even entered the Kyiv Art Institute but never finished it due to financial difficulties and political unreliability. Therefore, he often changed his place of work and worked in the mines of Donbas.
In 1925, in Kamianets-Podilskyi, he was an illustrator in the newspaper “Chervony Kordon,� where he printed his first poems. The same year, under the pseudonym I. Poliarnyi, he published a small collection: “Black Silhouettes: Five Stories� in Okhtyrka, in which he described the unattractive life in the “land of the Soviets.�
Ivan Bahrianyi was a member of the literary organization of Kyiv writers “MARS� (“Workshop of the revolutionary word�). In 1927, the first collection of poems “Do mezh zakazannyh�(To the limits ordered) was published, and in 1929 � the poem “Ave Maria,� was immediately forbidden by censorship. The historical novel in verse “Skelka� (1930) was accused of “carrying out counter-revolutionary agitation.�
With his works, Bahrianyi constantly maneuvers over the imaginary abyss where all those disloyal to the Bolshevik regime found themselves. On April 16, 1932, the writer was arrested, and after 11 months of imprisonment in the Kharkiv “internal prison,� was sent on a 5-year exile to the Far East.
In 1938, a second arrest and a new accusation: participation in a nationalist counter-revolutionary organization. In 1940 due to severe lung disease, the writer was released. And Ivan Bahrianyi wrote about the arrest, torture, and exile in the novel “Sad Hetsymanskyi� (“Garden of Gethsemane�) (1950).
During the Second World War, the poet managed to leave for Halychyna, where he wrote the novel “The Beast Hunters� (1944, republished in 1946-1947 under the title “The Tiger Hunters� ). Soon he emigrated to Slovakia, then Austria and Germany. Far from his homeland, Bahrianyi openly wrote about what hurt and worried him.
Poet, writer, and publicist Ivan Bahrianyi was lucky � twice he managed to leave the Soviet camps alive. Later, he was able to leave the USSR. In his homeland, his name was erased from memory for a long time. Only with the restoration of Ukraine’s independence Ivan Bahrianyi was able to return symbolically � he was rehabilitated in 1991, and his creative legacy finally began to be published and studied.
Ivan Lozoviahin � Bahrianyi’s real surname � was born in Okhtyrka, the Slobozhanshchyna region.
“I was still a little 10-year-old boy when the Bolsheviks invaded my consciousness with a bloody nightmare, acting as the executioners of my people, and it was 1920. He lived then with his grandfather in the village, at the apiary. Grandfather was 92 years old and was a one-armed cripple. Then one day, in the evening, some armed people came, speaking in a foreign language, and in front of my eyes and the eyes of other grandchildren, they killed him, and with him one son (and my uncle) under our frantic screams. They tortured my grandfather because he was a wealthy Ukrainian farmer (he owned 40 acres of land) and was against the “commune,� and my uncle because he was a soldier of the national army of the Ukrainian People’s Republic during the national liberation struggle in 1917-18. For fighting for the freedom and independence of his people,� Bahrianyi would later write in the pamphlet “Why I am not going back to the Soviet Union.�
His second uncle, who escaped the massacre because he could escape, was later caught and exiled to Solovetsky islands, where he died. “Later, my whole family and I followed the same paths,� the writer noted.
In the meantime, the young man tried to survive in the misanthropic Bolshevik state. In his youth, he was a teacher � he had a talent for drawing, so he taught children. He even entered the Kyiv Art Institute but never finished it due to financial difficulties and political unreliability. Therefore, he often changed his place of work and worked in the mines of Donbas.
In 1925, in Kamianets-Podilskyi, he was an illustrator in the newspaper “Chervony Kordon,� where he printed his first poems. The same year, under the pseudonym I. Poliarnyi, he published a small collection: “Black Silhouettes: Five Stories� in Okhtyrka, in which he described the unattractive life in the “land of the Soviets.�
Ivan Bahrianyi was a member of the literary organization of Kyiv writers “MARS� (“Workshop of the revolutionary word�). In 1927, the first collection of poems “Do mezh zakazannyh�(To the limits ordered) was published, and in 1929 � the poem “Ave Maria,� was immediately forbidden by censorship. The historical novel in verse “Skelka� (1930) was accused of “carrying out counter-revolutionary agitation.�
With his works, Bahrianyi constantly maneuvers over the imaginary abyss where all those disloyal to the Bolshevik regime found themselves. On April 16, 1932, the writer was arrested, and after 11 months of imprisonment in the Kharkiv “internal prison,� was sent on a 5-year exile to the Far East.
In 1938, a second arrest and a new accusation: participation in a nationalist counter-revolutionary organization. In 1940 due to severe lung disease, the writer was released. And Ivan Bahrianyi wrote about the arrest, torture, and exile in the novel “Sad Hetsymanskyi� (“Garden of Gethsemane�) (1950).
During the Second World War, the poet managed to leave for Halychyna, where he wrote the novel “The Beast Hunters� (1944, republished in 1946-1947 under the title “The Tiger Hunters� ). Soon he emigrated to Slovakia, then Austria and Germany. Far from his homeland, Bahrianyi openly wrote about what hurt and worried him.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 362 reviews
July 8, 2014
Сміливі завжди мають щастя
May 2, 2018
Незнаю де я тинялася, коли ми мали у школі читати цю книгу😒 або ж вона була на позакласному читанні, але я її пропустила. Менше з тим. Це справді вартісна і справжня література. Наша, рідна. Та, яка виховує і викохує. Розкриває болючу правду про наше минуле. Сумно мені і радісно від книги одночасно. Нарешті, нарешті ми бачимо Героя. Героя змученого, але живого. З такими ж силами, з такими ж принципами. Героя від якого болить серце, на очі геть перестаєш бачити від усвідомлення всих тих жахів і випробувань. А таких же наших мільйони. Мільйони мучеників, але тих, хто не здалися, не припинили боротьби. Бо сміливі завжди мають щастя!
February 7, 2013
Неймовірно захоплюючий пригодницький роман про героїзм людини у надважких обставинах. Коли українській літературі дорікають у відсутності сильних і вольових персонажів, здатних протистояти, а не тільки оплакувати трагічну "доленьку свою", то роман "Тигролови" - зразок оптимістичної позитивної літератури, яка потрібна молодим українцям. До того ж, це чи не єдиний роман, у якому висвітлено життя українців на Далекому Сході - на Зеленому Клині
Read
January 24, 2025Скопіюю й сюди свої давнішні враження з фейсбука:
"Тигролови" якось пройшли повз мене у школі, я тільки знала, що це начебто авантюрний роман, але мені ніхто не казав, що "Тигролови" - це, крім авантюрного роману, ще й полеміка з російським міфом про колонізацію Сибіру і Далекого Сходу (якби казали, я б дісталася його прочитати швидше). У романі рефреном зринають згадки про Арсеньєва з його романтичними історіями про експедиції Далеким Сходом і знайомство зі "шляхетними тубільцями": "А над усім � Арсеньєв! Ах-х, Арсеньєв!.. О Арсеньєв!.. Він бог цілого цього експресу, цілого цього світу. Володар дум і сердець. ... О Колумб заамурської і надамурської голубої галілеї!!. Відкриватель дивовижного, герой і переможець непереможного, співець і автор найекзотичнішої і найфантастичнішої країни у світі, � російського, чи то пак тепер совєтського, Клондайку".
Насправді ціла ця велетенська імперія скована докупи не романтикою подорожі в екзотичні краї, - каже Багряний, прекрасно монтуючи сцени поїздів з арештантами і поїздів з оцими-от романтиками, - а ланцюгами пенітенціарної системи. І отут, загалом, у "Тигроловах" ховається трошки більший текст, ніж вони емпірично є. Бо тут би можна поставити під сумнів легітимність самого цього проєкту поселенського колоніалізму, витіснення і винищення корінних народів, від яких лишаються тільки назви річок. Натомість Багряний іде іншим шляхом і каже: весь колонізаторський пафос росіян - маячня, бо насправді Далекий Схід колонізували ми, українці. Хештег Хабаровськ наш.
І отут, знов-таки, теж міг би бути цікавий момент про українців як, з одного боку, жертв імперії, а з іншого - співучасників багатьох недобрих речей. Але Багряний - дитя мускулястих тридцятих з їх замилуванням сильною рукою, і тому не проблематизує цього моменту, а романтизує дужих українців-колонізаторів (на противагу до нещасних жертв на батьківщині) - тут вони можуть стати класними диктаторами: "Безжалісні стрільці, веселі і безпощадні звіролови, мускулясті диктатори в цій зеленій, первісній державі, хижі і горді завойовники цієї, ще не загнузданої стихії".
А що ті, хто жив у тій первісній державі до них? Ну, намалюймо карикатурних "моя твоя нє панімай" туземців (здається, навіть у згадуваного Арсеньєва з цим таки краще).
При цьому мені дуже подобається роман, попри ці проблемні моменти.
(Між іншим, це ще й перший український роман, де герої ходять в японський ресторан і їдять рамен.)
P.S. Завдяки Радіо Культура можна послухати запис мюзиклу за "Тигроловами" - але з орієнталізмом там ще гірше, я дивилася наживо і знаю))
Дія 1:
Дія 2:
"Тигролови" якось пройшли повз мене у школі, я тільки знала, що це начебто авантюрний роман, але мені ніхто не казав, що "Тигролови" - це, крім авантюрного роману, ще й полеміка з російським міфом про колонізацію Сибіру і Далекого Сходу (якби казали, я б дісталася його прочитати швидше). У романі рефреном зринають згадки про Арсеньєва з його романтичними історіями про експедиції Далеким Сходом і знайомство зі "шляхетними тубільцями": "А над усім � Арсеньєв! Ах-х, Арсеньєв!.. О Арсеньєв!.. Він бог цілого цього експресу, цілого цього світу. Володар дум і сердець. ... О Колумб заамурської і надамурської голубої галілеї!!. Відкриватель дивовижного, герой і переможець непереможного, співець і автор найекзотичнішої і найфантастичнішої країни у світі, � російського, чи то пак тепер совєтського, Клондайку".
Насправді ціла ця велетенська імперія скована докупи не романтикою подорожі в екзотичні краї, - каже Багряний, прекрасно монтуючи сцени поїздів з арештантами і поїздів з оцими-от романтиками, - а ланцюгами пенітенціарної системи. І отут, загалом, у "Тигроловах" ховається трошки більший текст, ніж вони емпірично є. Бо тут би можна поставити під сумнів легітимність самого цього проєкту поселенського колоніалізму, витіснення і винищення корінних народів, від яких лишаються тільки назви річок. Натомість Багряний іде іншим шляхом і каже: весь колонізаторський пафос росіян - маячня, бо насправді Далекий Схід колонізували ми, українці. Хештег Хабаровськ наш.
І отут, знов-таки, теж міг би бути цікавий момент про українців як, з одного боку, жертв імперії, а з іншого - співучасників багатьох недобрих речей. Але Багряний - дитя мускулястих тридцятих з їх замилуванням сильною рукою, і тому не проблематизує цього моменту, а романтизує дужих українців-колонізаторів (на противагу до нещасних жертв на батьківщині) - тут вони можуть стати класними диктаторами: "Безжалісні стрільці, веселі і безпощадні звіролови, мускулясті диктатори в цій зеленій, первісній державі, хижі і горді завойовники цієї, ще не загнузданої стихії".
А що ті, хто жив у тій первісній державі до них? Ну, намалюймо карикатурних "моя твоя нє панімай" туземців (здається, навіть у згадуваного Арсеньєва з цим таки краще).
При цьому мені дуже подобається роман, попри ці проблемні моменти.
(Між іншим, це ще й перший український роман, де герої ходять в японський ресторан і їдять рамен.)
P.S. Завдяки Радіо Культура можна послухати запис мюзиклу за "Тигроловами" - але з орієнталізмом там ще гірше, я дивилася наживо і знаю))
Дія 1:
Дія 2:
September 1, 2024
Більше дописів та інфи в моєму авторському блозі -
"Тигролови" Івана Багряного - це приклад української класики, яка обов'язкова для читання українців. Подібні твори - це щеплення від расєї, від расєйського, від імперського. І я, насправді, жалкую, що в школі не читав роман.
Вже перший розділ відразу захопив мою увагу. Як же смачно, витончено, казково пише Багряний... Як вміло грається словами, ай-най-най.. Сучасним українським авторам ой як не вистачає таких навичок.
Цей потяг-дракон з сотнями бранців червоного режиму в вагонах-хребцях запам'ятається мені надовго, як і його протиставлення - потяг-"експрєс" з вгодованими партійними діячами, військовими, службовцями, які страшно бухають, поки не доберуться в "східне Ельдорадо".
Але, як не крути, люди і там, і тям однакові - вони всі жертви комунізму. І вони всі налякані до чортиків.
Але не Григорій Многогрішний. Просто мєгахлопець. На книжковому клубі, де ми обговорювали цю книгу, ми назвали його "суперкозаком" - бо він реально супер.
Сірки - окрема розмова. Це приклад нашого люду, який в будь-якій частині світу побудує власну Україну, лише не заважайте.
Розділи полювання мені теж припали до душі. Цікаво, пізнавально. Виявляється, в Німеччині школярам радили читати "Тигроловів", як посібник для виживання в екстримальних умовах.
Якщо відкинути складні суспільно-політичні теми, то Багряний написав пригодницький роман в дусі Джека Лондона чи Жуль Верна.
Кохання для мене тут почалось з тієї кульмінаційної сцени, коли Наталка, дочка старого Сірка, показала, чого вона варта, і твердо прийняла одне-єдине правильне рішення, не приймаючи апеляцій. Оце сила жіноча.
Але, незважаючи на всі переваги роману, я мушу зняти одну зірочку. Мені просто не вистачило протистояння Многогрішного та Медвина. Я так чекав їх фінальної битви. Я намалював собі в голові ледь не бій Ахіла та Гектора. А виявився пшииииик.... І мені через це дуже сумно.
Резюмуючи, скажу, що "Тигролови" Івана Багряного мені зайшли. Знайомство з автором виявилось успішним, тому думаю, що читацькі плани треба переглянути і додати в них твори Багряного.
"Тигролови" Івана Багряного - це приклад української класики, яка обов'язкова для читання українців. Подібні твори - це щеплення від расєї, від расєйського, від імперського. І я, насправді, жалкую, що в школі не читав роман.
Вже перший розділ відразу захопив мою увагу. Як же смачно, витончено, казково пише Багряний... Як вміло грається словами, ай-най-най.. Сучасним українським авторам ой як не вистачає таких навичок.
Цей потяг-дракон з сотнями бранців червоного режиму в вагонах-хребцях запам'ятається мені надовго, як і його протиставлення - потяг-"експрєс" з вгодованими партійними діячами, військовими, службовцями, які страшно бухають, поки не доберуться в "східне Ельдорадо".
Але, як не крути, люди і там, і тям однакові - вони всі жертви комунізму. І вони всі налякані до чортиків.
Але не Григорій Многогрішний. Просто мєгахлопець. На книжковому клубі, де ми обговорювали цю книгу, ми назвали його "суперкозаком" - бо він реально супер.
Сірки - окрема розмова. Це приклад нашого люду, який в будь-якій частині світу побудує власну Україну, лише не заважайте.
Розділи полювання мені теж припали до душі. Цікаво, пізнавально. Виявляється, в Німеччині школярам радили читати "Тигроловів", як посібник для виживання в екстримальних умовах.
Якщо відкинути складні суспільно-політичні теми, то Багряний написав пригодницький роман в дусі Джека Лондона чи Жуль Верна.
Кохання для мене тут почалось з тієї кульмінаційної сцени, коли Наталка, дочка старого Сірка, показала, чого вона варта, і твердо прийняла одне-єдине правильне рішення, не приймаючи апеляцій. Оце сила жіноча.
Але, незважаючи на всі переваги роману, я мушу зняти одну зірочку. Мені просто не вистачило протистояння Многогрішного та Медвина. Я так чекав їх фінальної битви. Я намалював собі в голові ледь не бій Ахіла та Гектора. А виявився пшииииик.... І мені через це дуже сумно.
Резюмуючи, скажу, що "Тигролови" Івана Багряного мені зайшли. Знайомство з автором виявилось успішним, тому думаю, що читацькі плани треба переглянути і додати в них твори Багряного.
June 22, 2019
Oh, WHAT A BEAUTIFUL BOOK! I am so glad that I discovered it! And it was a perfect timing for me.
This book is unfortunately usually published with words “Класик� української літератури� or, even worse, “Шкільн� програма� on the cover. Not surprisingly that I have never even looked at that direction (and I’ve never read it in school either; this writer was not in our program at all). But boy, isn’t it a great book!
You should know some basic things about and his life to become interested in this book. I only started to discover this personality for myself, but I already in awe.
The novel “ТигѶолови� (it was orginally titled “ЗвіѶолови�) was written in 1944, when the western part of Ukraine where he lived then was still under Nazi occupation but the end of the war was near. This is why this novel was even published formally in Ukraine for the first time (in Lviv, in a literary magazine “Вечірня година,� in 1944). Very soon, the author emigrated to western Germany so that not to stay in the USSR or any country under Soviet occupation, and he left the draft manuscript in Ukraine. Obviously, the magazine with his already published novel was not allowed in the USSR and was either destroyed or hidden, and so this novel was effectively buried there soon after its publication. Later, Іван Багряний rewrote the novel again from his memory and republished it again in 1946 in Neu-Ulm where he lived to the end of his days.
Why do I recommend reading this novel? There are several reasons, and each of them would be more than enough even without others.
(1) The novel is fiction but it is loosely based on very real events from Іван Багряний’s life, first of all � his escape from the GULAG in Russia’s Far East and life among Ukrainian diaspora there. We do not know exactly what happened to real Іван Багряний during this period of his life, as he left no memoirs about it, but we can recreate at least some experience from this fictional work.
Wikipedia:
“� основу твору покладено автобіографічні події: заслання Багряного на далекий Схід, в ГУЛАГ. Утікши із етапного спецпотягу НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру, автор «Тигроловів» майже два роки ж��в із тайгою одним життям, глибоко пізнавав і полюбив цей далекий і суворий край та його мешканців, не тільки людей, а й тварин. А його герой Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало багрянівських рис характеру.
Перебуваючи на окупованій німцями Західній Україні, переховуючись деякий час від Гестапівців у Моршині, Іван Багряний написав твір за 14 днів. В основу роману поклав власний гіркий притайожний випадок:
“Мен� не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником�
Я не просто писав, я � жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів.�
(2) The novel is a beautiful window into an almost unknown page of our history: . Have you ever heard about it?
I’ve learned about Зелений Клин only very recently (like, just several weeks ago), and I was fascinated by this story and was eager to learn more, but did not know how and where. And voila! I accidentally selected “ТигѶолови� for my reading just after that!
The novel is not about the GULAG; it’s about life of a Ukrainian escapee from the GULAG among his fellow Ukrainians in Зелений Клин. This is incredibly interesting and makes you proud for your nation, reallly! Chronologically, the novel is about the 1930s, so Зелений Клин is already started to be assimilated and put under control of the Soviets, but Ukrainians in small villages and isolated hamlets deep in taiga still lived as they lived for dozens of years before. They spoke Ukrainian, and they remembered and loved their motherland, they named their villages after Ukrainian places and preserved their culture in any little detail, although most of their young people were born already here, in Зелений Клин, and have never been in real Ukraine. They were tiger hunters and loved their taiga as well, but they still were Ukrainians.
(3) It’s beautiful prose and a very cool adventure story! The narration may look very dialectic and old-fashioned, but not in a way that confuses you; it’s a language that enriches and amuses you. The narration is passionate, emotional, picturesque. Also, the novel reminds more than anything some sci-fi book about life of few survivors in a completely new world (you know, those kinds of stories where a group of people is cast out on some strange planet or a parallel Universe and should build their civilization from scratch, using all those unknown magical phenomena, unbelievable animals and plants, and new physical laws). Sometimes it reminds you “Пикни� на обочине� by brothers Стругацкие. You just look into this reality as into some wonderful new world: scary, troubling, amazing, fantastical � and admire people who adapted to it so well.
So it’s a really good book, and I enjoyed it a lot! I am very happy that I have it in solid paper form now. And I even more happy that it was preserved and published out of the USSR, and now it actively republished and distributed and read. Read it, and not be afraid of those “Класик� української літератури� and “Шкільн� програма� references.
This book is unfortunately usually published with words “Класик� української літератури� or, even worse, “Шкільн� програма� on the cover. Not surprisingly that I have never even looked at that direction (and I’ve never read it in school either; this writer was not in our program at all). But boy, isn’t it a great book!
You should know some basic things about and his life to become interested in this book. I only started to discover this personality for myself, but I already in awe.
The novel “ТигѶолови� (it was orginally titled “ЗвіѶолови�) was written in 1944, when the western part of Ukraine where he lived then was still under Nazi occupation but the end of the war was near. This is why this novel was even published formally in Ukraine for the first time (in Lviv, in a literary magazine “Вечірня година,� in 1944). Very soon, the author emigrated to western Germany so that not to stay in the USSR or any country under Soviet occupation, and he left the draft manuscript in Ukraine. Obviously, the magazine with his already published novel was not allowed in the USSR and was either destroyed or hidden, and so this novel was effectively buried there soon after its publication. Later, Іван Багряний rewrote the novel again from his memory and republished it again in 1946 in Neu-Ulm where he lived to the end of his days.
Why do I recommend reading this novel? There are several reasons, and each of them would be more than enough even without others.
(1) The novel is fiction but it is loosely based on very real events from Іван Багряний’s life, first of all � his escape from the GULAG in Russia’s Far East and life among Ukrainian diaspora there. We do not know exactly what happened to real Іван Багряний during this period of his life, as he left no memoirs about it, but we can recreate at least some experience from this fictional work.
Wikipedia:
“� основу твору покладено автобіографічні події: заслання Багряного на далекий Схід, в ГУЛАГ. Утікши із етапного спецпотягу НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру, автор «Тигроловів» майже два роки ж��в із тайгою одним життям, глибоко пізнавав і полюбив цей далекий і суворий край та його мешканців, не тільки людей, а й тварин. А його герой Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало багрянівських рис характеру.
Перебуваючи на окупованій німцями Західній Україні, переховуючись деякий час від Гестапівців у Моршині, Іван Багряний написав твір за 14 днів. В основу роману поклав власний гіркий притайожний випадок:
“Мен� не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником�
Я не просто писав, я � жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів.�
(2) The novel is a beautiful window into an almost unknown page of our history: . Have you ever heard about it?
I’ve learned about Зелений Клин only very recently (like, just several weeks ago), and I was fascinated by this story and was eager to learn more, but did not know how and where. And voila! I accidentally selected “ТигѶолови� for my reading just after that!
The novel is not about the GULAG; it’s about life of a Ukrainian escapee from the GULAG among his fellow Ukrainians in Зелений Клин. This is incredibly interesting and makes you proud for your nation, reallly! Chronologically, the novel is about the 1930s, so Зелений Клин is already started to be assimilated and put under control of the Soviets, but Ukrainians in small villages and isolated hamlets deep in taiga still lived as they lived for dozens of years before. They spoke Ukrainian, and they remembered and loved their motherland, they named their villages after Ukrainian places and preserved their culture in any little detail, although most of their young people were born already here, in Зелений Клин, and have never been in real Ukraine. They were tiger hunters and loved their taiga as well, but they still were Ukrainians.
(3) It’s beautiful prose and a very cool adventure story! The narration may look very dialectic and old-fashioned, but not in a way that confuses you; it’s a language that enriches and amuses you. The narration is passionate, emotional, picturesque. Also, the novel reminds more than anything some sci-fi book about life of few survivors in a completely new world (you know, those kinds of stories where a group of people is cast out on some strange planet or a parallel Universe and should build their civilization from scratch, using all those unknown magical phenomena, unbelievable animals and plants, and new physical laws). Sometimes it reminds you “Пикни� на обочине� by brothers Стругацкие. You just look into this reality as into some wonderful new world: scary, troubling, amazing, fantastical � and admire people who adapted to it so well.
So it’s a really good book, and I enjoyed it a lot! I am very happy that I have it in solid paper form now. And I even more happy that it was preserved and published out of the USSR, and now it actively republished and distributed and read. Read it, and not be afraid of those “Класик� української літератури� and “Шкільн� програма� references.
November 27, 2017
“ТигѶолови� ще за часів мого школярства були вельми популярною історією, що свідчить про їх входження до пантеону небагатьох цікавих для учнів творів: без надмірних страждань, покриток і вічного кріпацтва (питання системи освіти та викладання укрліту в школах визирає і лупає очиськами, але не про це йдеться, я літературу завжди любила).
Григорій Многогрішний тікає з ешелону смерті, що віз його та тисячі арештантів на каторгу. Надихнувши своїм вчинком інших бранців, він потрапляє у безкрайню ворожість тайги і вже готується розпрощатися з життям. Але воно (життя) готує для головного героя новий віраж у вигляді зустрічі з родиною Сірків, що живуть у цім негостиннім краї, заробляючи на життя мисливством.
Мисливства у книзі багато. Для мене � навіть забагато, адже я противник полювання. Тим не менш, намагалася сприймати описане просто як читач і не пропускати шматки тексту, пов’язан� зі способами доведення до знесилення та, власне, вбивства тварин.
Але особливої уваги заслуговують описи безмежності тайги та диких тварин, що її населяють. Ну самі оцініть: «А сікач, почувши людський дух, гуркав, злостився. Щетина на нім [вепрі], як на їжакові, стоїть пилкою по хребті. Високий на ногах, грудастий, крилатий і сухозадий». Так у вашому лексиконі можуть з’явитис� такі слова, як:
- закосичена (про дівчину з заплетеною косою);
- хмародряп;
- мамійка (мамина доця?)
- заалярмувати (підняти тривогу);
- (о,ні!) залляло (залило).
На даному етапі життя українська класика вабить мене пошуком актуальності, співставленнями, проведенням паралелей, пошуком передбачень і надзвичайно вдалих висловів. Ця історія для мене була трохи не з цієї опери, тому, мабуть, часом я нудьгувала під час неспішного перебігу подій у книзі.
Нещодавно натрапила на думку, що не варто давати книжкам другий шанс, адже у світі занадто багато вартих вашої уваги як реальних, так і художніх історій. Думаю, що ця ідея має право на життя.
Григорій Многогрішний тікає з ешелону смерті, що віз його та тисячі арештантів на каторгу. Надихнувши своїм вчинком інших бранців, він потрапляє у безкрайню ворожість тайги і вже готується розпрощатися з життям. Але воно (життя) готує для головного героя новий віраж у вигляді зустрічі з родиною Сірків, що живуть у цім негостиннім краї, заробляючи на життя мисливством.
Мисливства у книзі багато. Для мене � навіть забагато, адже я противник полювання. Тим не менш, намагалася сприймати описане просто як читач і не пропускати шматки тексту, пов’язан� зі способами доведення до знесилення та, власне, вбивства тварин.
Але особливої уваги заслуговують описи безмежності тайги та диких тварин, що її населяють. Ну самі оцініть: «А сікач, почувши людський дух, гуркав, злостився. Щетина на нім [вепрі], як на їжакові, стоїть пилкою по хребті. Високий на ногах, грудастий, крилатий і сухозадий». Так у вашому лексиконі можуть з’явитис� такі слова, як:
- закосичена (про дівчину з заплетеною косою);
- хмародряп;
- мамійка (мамина доця?)
- заалярмувати (підняти тривогу);
- (о,ні!) залляло (залило).
На даному етапі життя українська класика вабить мене пошуком актуальності, співставленнями, проведенням паралелей, пошуком передбачень і надзвичайно вдалих висловів. Ця історія для мене була трохи не з цієї опери, тому, мабуть, часом я нудьгувала під час неспішного перебігу подій у книзі.
Нещодавно натрапила на думку, що не варто давати книжкам другий шанс, адже у світі занадто багато вартих вашої уваги як реальних, так і художніх історій. Думаю, що ця ідея має право на життя.
August 26, 2024
Який же насичений, соковитий, різнобарвний текст. Не фанат описів природи, але те, як це зроблено тут � це прям вау. Всередині весь час жевріло бажання кинути цю всю вашу цивілізацію і збудувати хату в лісі. Та що там природа, якщо навіть таку банальну річ як поїзд Багряний описує так, наче це ренесансне полотно. Персонажі живі, любовна лінія дуже slow burn, але від того і розв’язк� відчувається ще сильніше. Навіть якщо читали ще в школі, сміливо можна перечитувати в дорослому віці � для мене твір заграв новими фарбами. А якщо ще не читали взагалі, то чого ви чекаєте?
November 3, 2019
Amazing book! Such a beautiful insight into Ukrainian culture and history through the eyes of those who lived through it. Full of artistry combined with characters who are as genuinely Ukrainian as could be. One of those rare books that immediately attaches you to a people and an age.
September 26, 2022
"Тигролови" - це фактично культова книга в українців, на відміну від "Саду Гетсиманського", проте першу я раніше не читав, а другу, здається, вже тричі. І збираюся ще. І сам не знаю, як "Тигролови" промайнули повз мене. Мабуть, були тільки в позакласному читанні, а повертатися до української класики я почав тільки зараз.
І я впевнений, що в школі ця книга мені б сподобалася більше, ніж інші, бо вона не про село і не про розпуку. Вона про гетьманського нащадка Григорія Многогрішного, якого енкаведисти заслали на Далекий Схід. Однак той втікає з поїзда і губиться у лісах понад Амуром. Там його приймає родина Сірків, з такого ж давнього козацького роду. І в цій глухомані Григорій наново вчиться жити.
І я впевнений, що в школі ця книга мені б сподобалася більше, ніж інші, бо вона не про село і не про розпуку. Вона про гетьманського нащадка Григорія Многогрішного, якого енкаведисти заслали на Далекий Схід. Однак той втікає з поїзда і губиться у лісах понад Амуром. Там його приймає родина Сірків, з такого ж давнього козацького роду. І в цій глухомані Григорій наново вчиться жити.
January 30, 2023
On the one hand, a thrilling adventure story (Bahrianyi namechecks Jack London early in the novel) about indigenous hunters in the Siberian taiga, while, also, a stirring anthem for Ukrainian independence seen through the eyes of an escaped political prisoner from Stalin’s Gulag.
July 7, 2023
Пригоди українців у Сибіру плюс ненависть до всього радянського - ідеальне поєднання.
Ну і кращий девіз України сьогодні і не тільки: «Сміливі завжди мають щастя» 💛💙
Ну і кращий девіз України сьогодні і не тільки: «Сміливі завжди мають щастя» 💛💙
November 19, 2021
Майстерне написання. Коли Багряний описував українську хату на Зеленому Клині, враження ніби опинився в Шевченківському гаю. Особливо потішила кінцівка книги. Однозначно всім раджу ознайомитись. Багато глибоких текстів, порівнянь, метафор.
January 7, 2025
5/5 ⭐️
⭐️“Ліпш� вмирати біжучи, ніж жити гниючи.”⭐�
⭐️“Смілив� завжди мають щастя.”⭐�
Ця цитата з “Тигроловів� Івана Багряного стала для мене не просто словами, а лейтмотивом цієї неймовірної книги. І як же я радий, що таки наважився її прочитати!
Ця книга довго залишалася для мене викликом: після важкого досвіду з “Садо� Гетсиманським� я довго збирався з думками, бо знав, як пише Багряний: багато роздумів, детальні описи, неспішна, часом важка оповідь. І мої побоювання підтвердилися � перші розділи з нескінченними описами природи й потягу який безкінечно їхав, були складними, незрозумілими. Мені здавалось наче я продираюся через текст. Я навіть подумав: “Мож�, це дійсно не моє?�. Але щось мене тримало, змушувало дати книзі шанс. І добре, що я це зробив!
Чесно скажу, початок мене налякав. Але, як тільки з’явилис� Сірки, історія змінилася на 180 градусів. Родина українців, що переселилися на Далекий Схід, зберегла свої традиції та звичаї, створивши в тайзі справжній український острівець. Вони прийняли Григорія, головного героя, як рідного сина � вилікували, дали притулок, навчили тайгових премудростей. Хлопець почувався, як удома, бо ці українці жили за старими звичаями, підтримували традиції предків.
Особливо захоплювало дізнаватися про їхній побут: як вони пристосувалися до жорстких умов тайги, зберігаючи українську культуру. Вони займалися незвичайним і небезпечним заняттям � виловом тигрів, вступаючи в двобій з цими сильними та гордими тваринами і виходячи переможцями.
Ця книга � не просто книжка, це була пригода, як у найкращих пригодницьких романах, де хочетьс�� знати: що ж далі. Це глибока розповідь про силу духу, волю до життя та незламність.
Я радий, що вперше прочитав “Тигроловів� у дорослому віці, бо шкільна програма навряд чи допомогла б мені оцінити всю красу й силу цього твору. Тут не лише про боротьбу, але й про любов до життя, про людяність навіть у найважчих умовах.
І, звісно, фінал…💔💔� ЦЕ ЗАБОРОНЕНИЙ ПРИЙОМ 😭Все, що стосується СОБАК і їх сліпої вірності, буквально розбив моє серце. Це те, що запам’ятаєтьс� назавжди.
Якщо ви ще не читали “Тигроловів�, то обов’язков� спробуйте. Нехай початок може здатися складним, але ця історія того варта. Це не просто українська класика, це книга, яка говорить про нас і для нас. Короче база і ґрунт
⭐️“Ліпш� вмирати біжучи, ніж жити гниючи.”⭐�
⭐️“Смілив� завжди мають щастя.”⭐�
Ця цитата з “Тигроловів� Івана Багряного стала для мене не просто словами, а лейтмотивом цієї неймовірної книги. І як же я радий, що таки наважився її прочитати!
Ця книга довго залишалася для мене викликом: після важкого досвіду з “Садо� Гетсиманським� я довго збирався з думками, бо знав, як пише Багряний: багато роздумів, детальні описи, неспішна, часом важка оповідь. І мої побоювання підтвердилися � перші розділи з нескінченними описами природи й потягу який безкінечно їхав, були складними, незрозумілими. Мені здавалось наче я продираюся через текст. Я навіть подумав: “Мож�, це дійсно не моє?�. Але щось мене тримало, змушувало дати книзі шанс. І добре, що я це зробив!
Чесно скажу, початок мене налякав. Але, як тільки з’явилис� Сірки, історія змінилася на 180 градусів. Родина українців, що переселилися на Далекий Схід, зберегла свої традиції та звичаї, створивши в тайзі справжній український острівець. Вони прийняли Григорія, головного героя, як рідного сина � вилікували, дали притулок, навчили тайгових премудростей. Хлопець почувався, як удома, бо ці українці жили за старими звичаями, підтримували традиції предків.
Особливо захоплювало дізнаватися про їхній побут: як вони пристосувалися до жорстких умов тайги, зберігаючи українську культуру. Вони займалися незвичайним і небезпечним заняттям � виловом тигрів, вступаючи в двобій з цими сильними та гордими тваринами і виходячи переможцями.
Ця книга � не просто книжка, це була пригода, як у найкращих пригодницьких романах, де хочетьс�� знати: що ж далі. Це глибока розповідь про силу духу, волю до життя та незламність.
Я радий, що вперше прочитав “Тигроловів� у дорослому віці, бо шкільна програма навряд чи допомогла б мені оцінити всю красу й силу цього твору. Тут не лише про боротьбу, але й про любов до життя, про людяність навіть у найважчих умовах.
І, звісно, фінал…💔💔� ЦЕ ЗАБОРОНЕНИЙ ПРИЙОМ 😭Все, що стосується СОБАК і їх сліпої вірності, буквально розбив моє серце. Це те, що запам’ятаєтьс� назавжди.
Якщо ви ще не читали “Тигроловів�, то обов’язков� спробуйте. Нехай початок може здатися складним, але ця історія того варта. Це не просто українська класика, це книга, яка говорить про нас і для нас. Короче база і ґрунт
September 8, 2022
У школі так і не прочитала цю книгу. Рада, що виправила це в 25 років
Обов'язкова до прочитання усім!
Обов'язкова до прочитання усім!
January 12, 2025
Зовсім забула написати сюди відгук 😳
Взагалі цього року збираюсь поперечитувати всю базову українську класику, бо шо з того, що я її читала, якщо я вже ніц не пам'ятаю.
А Тигролови класні. От серйозно, просто неймовірна книга. Такий баланс між настільки вражаючими, барвистими описами і динамічним сюжетом не в кожному сучасному романі знайдеш.
Багряний створює те, що я про себе називаю літературною магією: ніби текст як текст, а робить з мозком якісь неймовірні речі.
Конкретно Тигролови для мене виявились дивовижно візуальними. Я в житті тією тайгою навіть не цікавилась, а вона стояла у мене перед очима так, ніби я її на свої очі бачила.
Були сцени, читаючи які, я розуміла - оце вріжеться мені в пам'ять не згірше власних спогадів, це вже на сітківці відбилось.
Загальні враження: дійсно так добре, як всі кажуть. Може і ще трохи краще ❤️
Взагалі цього року збираюсь поперечитувати всю базову українську класику, бо шо з того, що я її читала, якщо я вже ніц не пам'ятаю.
А Тигролови класні. От серйозно, просто неймовірна книга. Такий баланс між настільки вражаючими, барвистими описами і динамічним сюжетом не в кожному сучасному романі знайдеш.
Багряний створює те, що я про себе називаю літературною магією: ніби текст як текст, а робить з мозком якісь неймовірні речі.
Конкретно Тигролови для мене виявились дивовижно візуальними. Я в житті тією тайгою навіть не цікавилась, а вона стояла у мене перед очима так, ніби я її на свої очі бачила.
Були сцени, читаючи які, я розуміла - оце вріжеться мені в пам'ять не згірше власних спогадів, це вже на сітківці відбилось.
Загальні враження: дійсно так добре, як всі кажуть. Може і ще трохи краще ❤️
June 21, 2022
Пам'ятаю, читала цей роман скорочено у школі, а там максимально відбивали любов до укр літ. Прочитала наступний раз через 9 років після закінчення школи, і я в захваті! Насправді це захоплюючий роман з сильними героями. Переконуєшся вкотре, що життя українця в совку було завжди під загрозую через саму тільки національність.
September 7, 2023
Нарешті! Я знайшла улюблену класику 😲
January 29, 2023
читала "Тигроловів" колись давно в рамках позашкільного читання. а ось зараз вирішила перечитати і пригадала, як бабуся, що народилась і виросла у Зеленому Клині, розповідала про своє довоєнне життя там, на Далекому Сході. те саме розповідала, що й Багряний. про тяжку долю переселених українців, що їх вважали людьми другого сорту і розкуркулювали навіть там, за тисячі кілометрів від України. про мисливців. про відчайдушних дівчат, що змагались з долею нарівні з чоловіками. багато чого розповідає Багряний у "Тигроловах". а ще більше лишає "за кадром", змушуючи читача лише здогадуватись про весь драматизм того, що відбувалась з безіменними героями книжки. бо з головними, на щастя, ніби й усе гаразд.
мова "Тигроловів" смачна і ллється наче пісня. а описи природи настільки яскраві, що візуалові варто лише заплющити очі, як перед ним попливуть яскраві картинки тайги, описані Багряним. от тільки описи полювання на тварин змушували мене здригатись, уявляючи той біль і страх, що переживала кожна впольована тварина. і наприкінці не змогла стримати сліз, бо дуже вболівала за.... за кого не писатиму. але цього героя полюбила навіть більше за головних.
чудова, хоч і важка книжка
мова "Тигроловів" смачна і ллється наче пісня. а описи природи настільки яскраві, що візуалові варто лише заплющити очі, як перед ним попливуть яскраві картинки тайги, описані Багряним. от тільки описи полювання на тварин змушували мене здригатись, уявляючи той біль і страх, що переживала кожна впольована тварина. і наприкінці не змогла стримати сліз, бо дуже вболівала за.... за кого не писатиму. але цього героя полюбила навіть більше за головних.
чудова, хоч і важка книжка
September 14, 2023
Давайте так, це хороша книжка, але не моя. По анотації і відгукам я чекала більше пригод і екшену, а їх був мінімум. Зате було дуже, ну дуже багато описів всього на світі, дуже багато порівнянь, багато роздумів. Вони навіть гарні з художньої точки зору, але забагато. Прочитавши чверть книжки я просто почала їх пропускати, бо хотілось уже якихось подій, а не рефлексій. А ще не вистачило мені живості в другорядних персонажах, всі вони, навіть Наталка, описані буквально кількома мазками і про їх почуття і характери ми маємо дуже загальне уявлення, особливо про Грицька і маму. Можливо, в мене були завищені очікування від книжки через переважну кількість захоплених відгуків.
September 29, 2022
Сміливі завжди мають щастя
Чудова пригодницька книжка, написала за 2 тижні, без типової кріпацько-депресивної темі
Чудова книжка
Чудова пригодницька книжка, написала за 2 тижні, без типової кріпацько-депресивної темі
Чудова книжка
Read
September 16, 2023В школі я те, що називається "чув одним вухом" Тигроловів, бо в нас був курс продовженого дня після уроків, коли вихователька читала нам, лінивим задницями, бо коли ти підліток, то в голові тобі не дуже до читання шкільної програми. Принаймні, мені так було. І все, що я запам'ятав з того читання, то опис потяга. І зараз, коли спершу почав читати друковану книжку, а продовжив слухати записане в проєкті "Укрліт" (саме запис Тигроловів дуже сирий, зі звуком взагалі місцями не попрацьовано: є плямкання, вдихи, невирівняно звук, через що є дуже тихі і гучніші розділи), то теж думав, що потяг тягнутиметься через всю оповідь. Насправді таки варто було самому прочитату цю книжку в шкільні роки, і тоді вона могла би мене вразити на рівні із "Марією" Самчука, після котрої я ходив кілька днів в шоці. Тигролови якраз могли би врівноважити отой весь біль від історії в Марії, показати трохи инший приклад. Зараз ця історія так не вражає, але вона все одно цікава. Тут і екзотика про життя на Далекому Сході, всі ось ці контрасти життя, це сусідство українців з китайцями, японцями та корінними народами Сибіру, такий майже первісний стан мультикультуралізму, той тихий рай, в який тільки починає вриватися гидотство совкової дійсности. Всі ці екзотичні для нас заняття і життя в екстримальних умовах. Але загалом тішить образ сильних українців, особливо потужний жіночий образ Наталки, хоча Багряний, як на мене, трохи перебирає із називанням її дикою, від чого виникає враження, що вона тут уособлює більше саму природу, ніж жінку. Також сподобався образ старого Сірка, мені здалося, що він і його дружина Сірчиха (тут мінус, бо не пам'ятаю, чи взагалі згадується її ім'я, ніби вона лиш придаток до чоловіка і дітей, та й образ її ніби теж сильний, але схематишний і більш традиційний) - це такі батьки некурця, бо вони завше підтримують, навіть коли щось йде не так. Старий Сірко завше хвалить Григорія, навіть коли той лажає і ніколи йому не докоряє, хоча по суті він чужа для них людина, але його приймають і шанують, як свого. Тому це непогана (із згаданими вже зауваженнями) модель сім'ї, особливо, якщо брати на тлі умовної Кайдашевої сім'ї чи инших трагікомедії із класишної української літератури. Така спроба ламати традиційне сприйняття самих себе і канонів. Либонь, в цій книжці знаходило собі віддушину не одне покоління, котре не захотіло зростати рабами: "В сміливих щастя завжди є"
October 27, 2023
українська класика, яка у дорослому (цікаво я можу у 19 років вважати себе дорослою?) віці сприймається зовсім інакше ніж у школі. так багато алюзій які розумієш лише з віком, така реальна історія, навіть через багато років і так багато описів...
сюжет розповідає про фактично три події: втечу многогрішного з "дракону", його життя у родині тигроловів і вбивство медвина (себто прямий протест проти тодішньої рос влади). у "драконі" проглядався ��ловісний режим, в золотошукачах пустоголові багатії які жадають набити свої кармани грошима і яким байдуже до політичної ситуації в країні, в сім'ї тигроловів проглядалось таке рідне українське тепло, а в самому григорію многогрішному волелюбний дух. медвин уособлював радянську владу, огидну, неприємну, жорстоку, проти якої так хотілося виступити. кількість алюзій неймовірна, така ж велика як і кількість описів, через які подеколи було дуже складно читати книгу.
я досі дивуюся тому, яка циклічна історія. читала-слухала "тигроловів" і знаходила купу деталей які актуальні і зараз. окрему увагу хочу приділити читцю. більшу частину книги я прослухала в "абук" і це певно було найкраще рішення. текст сприймається чудово, автентично, дуже приємно і сам голос читця дуже пасує до образу многогрішного який і є головним героєм. мені сподобалось, але до книжки дійсно варто "дорости", бо в 11 класі мені вона була супер нудною.
сюжет розповідає про фактично три події: втечу многогрішного з "дракону", його життя у родині тигроловів і вбивство медвина (себто прямий протест проти тодішньої рос влади). у "драконі" проглядався ��ловісний режим, в золотошукачах пустоголові багатії які жадають набити свої кармани грошима і яким байдуже до політичної ситуації в країні, в сім'ї тигроловів проглядалось таке рідне українське тепло, а в самому григорію многогрішному волелюбний дух. медвин уособлював радянську владу, огидну, неприємну, жорстоку, проти якої так хотілося виступити. кількість алюзій неймовірна, така ж велика як і кількість описів, через які подеколи було дуже складно читати книгу.
я досі дивуюся тому, яка циклічна історія. читала-слухала "тигроловів" і знаходила купу деталей які актуальні і зараз. окрему увагу хочу приділити читцю. більшу частину книги я прослухала в "абук" і це певно було найкраще рішення. текст сприймається чудово, автентично, дуже приємно і сам голос читця дуже пасує до образу многогрішного який і є головним героєм. мені сподобалось, але до книжки дійсно варто "дорости", бо в 11 класі мені вона була супер нудною.
April 7, 2018
Питання при запиті нагадало, що я прочитав цей роман. Я захотів присвятити йому час, бо до свого сорому чи щастя, усвідомив, що у школі я практично нічого не прочитав з української літератури (хрестоматію рахуємо?). Я приємно вражений від цього роману. Кидайте в мене каміння, пхайте голки під нігті, але більшість того, що пропонували нам в школі, було однобоким і "плаксивим". Здавалося, що, окрім бід та лиха, українці нічого не знають. Ніякої радості, ніяких веселощів, ніякого рок-н-ролу. "Тигролови" якісно інший роман. У ньому фортуна героям не завжди обличчям повертається, але вони знаходять час для життя, для усмішок і для (і на цих словах у мене почали рости груди:-() кохання. Тут є навіть трохи голівудського екшну, і я не тільки проте, що події розгортаються у Росії, а герої вправно стріляють з рушниць.
Звичайно, що герої тут, як мені здається, по-дитячому ідеалізовані, багато чого подано суто у чорно-білих тонах, а кінець роману � це фарт і ще раз фарт. Але ж сміливі завжди мають щастя.
Звичайно, що герої тут, як мені здається, по-дитячому ідеалізовані, багато чого подано суто у чорно-білих тонах, а кінець роману � це фарт і ще раз фарт. Але ж сміливі завжди мають щастя.
August 6, 2023
Чудовий пригодницький роман, сподобалась і аудіо-версія у виконанні Лободи Бориса Івановича (придбала і слухала в Абук)
Для мене трохи особистий, бо моя бабуся багато разів розповідала мені свою історію, як поверталася вона додому із заміжжя за єгерем саме з тих прикордонних країв, як на пероні зустрічали її родичі, готові приймати скрині з соболіними шубами, яких в неї було декілька. А вона зійшла з вагону напівроздягена: окрім безнадійно хворої від народження доньки Надійки та синців від вправного мисливця нічого з собою в неї не було.
Для мене трохи особистий, бо моя бабуся багато разів розповідала мені свою історію, як поверталася вона додому із заміжжя за єгерем саме з тих прикордонних країв, як на пероні зустрічали її родичі, готові приймати скрині з соболіними шубами, яких в неї було декілька. А вона зійшла з вагону напівроздягена: окрім безнадійно хворої від народження доньки Надійки та синців від вправного мисливця нічого з собою в неї не було.
October 11, 2024
«Але � сміливі завжди мають щастя.»
5/5 ⭐️
Після прочитання враження геть інші, ніж коли ми вивчали її в школі. Я точно по іншому сприймала головного героя, всю ситуацію, в яку він потрапив, та й всю сім'ю Тигроловів. Власний досвід (я не така вже і доросла :)), війна в країні з 2014 року, повномаштабне вторгнення з 2022 року, глибше вивчення історії України та сприйняття її - все це вплинуло на мене під час прочитання історії зараз. Це вже не просто пригодницький роман з чудовою любовною лінією. Ні, це потужний роман, який переплітає в собі відвагу, дружбу і кохання на фоні жорстоких реалій життя.
Головний герой, Григорій, � сміливий і рішучий молодий чоловік, який намагається втекти від політичного переслідування. Його відносини з родиною та друзями показують, як важливо мати підтримку у важкі часи. Інша ключова персонажка � Марія, дочка тигроловів, сильна і незалежна. Її стосунки з Григорієм наповнені взаєморозумінням і підтримкою.
Читати "Тигролови", я пройшла через бурю емоцій. Відчуваєш страх, але й надію, радість і гіркоту. Це одна з історій, яка допомагає мені бачити світло в темні часи та навчає боротися за свої мрії та залишатися вірними собі, всупереч труднощам.
5/5 ⭐️
Після прочитання враження геть інші, ніж коли ми вивчали її в школі. Я точно по іншому сприймала головного героя, всю ситуацію, в яку він потрапив, та й всю сім'ю Тигроловів. Власний досвід (я не така вже і доросла :)), війна в країні з 2014 року, повномаштабне вторгнення з 2022 року, глибше вивчення історії України та сприйняття її - все це вплинуло на мене під час прочитання історії зараз. Це вже не просто пригодницький роман з чудовою любовною лінією. Ні, це потужний роман, який переплітає в собі відвагу, дружбу і кохання на фоні жорстоких реалій життя.
Головний герой, Григорій, � сміливий і рішучий молодий чоловік, який намагається втекти від політичного переслідування. Його відносини з родиною та друзями показують, як важливо мати підтримку у важкі часи. Інша ключова персонажка � Марія, дочка тигроловів, сильна і незалежна. Її стосунки з Григорієм наповнені взаєморозумінням і підтримкою.
Читати "Тигролови", я пройшла через бурю емоцій. Відчуваєш страх, але й надію, радість і гіркоту. Це одна з історій, яка допомагає мені бачити світло в темні часи та навчає боротися за свої мрії та залишатися вірними собі, всупереч труднощам.
October 17, 2023
Однозначно потужний роман!
Читала ще в шкільні роки, а ось випала нагода перечитати, навіть не просто перечитати, а через призму подій, які відбуваються зараз, коли війна.
Я щиро захоплююся мужністю Григорія піти проти тогочасної системи та ще й вижити. Таке могли лиш одиниці, лише щасливі сміливі. («Сміливі завжди мають щастя!»)
Якщо говорити в загальному, то під час читання настільки поринаєш у всі ті події, що здається ніби ти або дивишся фільм із віртуальною реальністю, або все ж знаходишся поруч із персонажами. Це доводить, що Іван Багряний настільки майстерно прописав кожну деталь, яка викличе у вас ту чи іншу емоцію.
Не буду спойлери, скажу одне - ЧИТАЙТЕ! Запевняю, ви не пошкодуєте!
Читала ще в шкільні роки, а ось випала нагода перечитати, навіть не просто перечитати, а через призму подій, які відбуваються зараз, коли війна.
Я щиро захоплююся мужністю Григорія піти проти тогочасної системи та ще й вижити. Таке могли лиш одиниці, лише щасливі сміливі. («Сміливі завжди мають щастя!»)
Якщо говорити в загальному, то під час читання настільки поринаєш у всі ті події, що здається ніби ти або дивишся фільм із віртуальною реальністю, або все ж знаходишся поруч із персонажами. Це доводить, що Іван Багряний настільки майстерно прописав кожну деталь, яка викличе у вас ту чи іншу емоцію.
Не буду спойлери, скажу одне - ЧИТАЙТЕ! Запевняю, ви не пошкодуєте!
February 27, 2025
Я мала щастя й книгу прочитати й ілюстрації пороздивлятися ☺️
Тепер, ця історію входить в мій особистий топ кращих творів української літератури.
Тепер, ця історію входить в мій особистий топ кращих творів української літератури.
January 5, 2023
Спершу я думала, як оцінити цю книжку. Хотіла забрати зірочку за опис мисливства, за поетизованість кінцівки, яка мені спершу видалась якоюсь надто heppyend-ною, як на мою схильність вбачати більше реалістичності у складних та приреречених фіналах.
Але я схаменулася. Чи маю я право оцінювати чиєсь життя? Чиюсь історію? Адже Іван Багряний не вигадав цього.
Знаєте, не думаю.
"Тигролови" � перша повноцінно прочитана мною книжка з 24 лютого. Цілих 9 місяців мого улюбленого заняття забрала рф. Це мало у порівнянні, але я схильна не закривати очі навіть на те, що нічого не важить у масштабах загальної катастрофи.
Інші книжки, за які я бралася, здавалися мені небезпечним ескапізмом, а їхні сюжети й герої були далекими, ніби нарочито несправжніми.
Історія Григорія Многогрішного (яка в школі мені сприймалася пригодницькою й чужою) ожила, на жаль, 2022 року. Якщо раніше вона була чорно-білими картинками у моїй дитячій голові, то зараз � це кольорова (?) реальність, холодне дихання якої стоїть обабіч нас. Адже так само відбуваються катування та розстріли, так само ми бачимо новини про масову депортацію мешканців окупованих територій у віддалені регіони рф. Людей без документів і дому, без опори та віри. "...грона мерехтливих очей...", які ешелоном їдуть у невідь, стають настільки вірогідними, що мимохіть можна побачити їх в темряві своєї кімнати. А ще можна заново познайомитися зі своєю покійною бабусею, в якої ці самі люди у цей самий спосіб викрали 10 років молодості, лишивши натомість мовчання та холод.
Окремо хочу сказати про Григорія як людину, яка відчуває та бачить. Це уважний та пильний спостережник. Люди нашого часу (серед яких і я) постали переді мною мілкими та розсіяними, знудженими та розбещеними надлишком слів та загалом часом. Від цього було сумно та соромно. Все ж, я б дуже хотіла, щоб реальність, яка зробила Григорія Григорієм, не повторювалася ніколи.
І, здається, я знову можу читати.
Ніхто в мене більше цього забере.
Але я схаменулася. Чи маю я право оцінювати чиєсь життя? Чиюсь історію? Адже Іван Багряний не вигадав цього.
Знаєте, не думаю.
"Тигролови" � перша повноцінно прочитана мною книжка з 24 лютого. Цілих 9 місяців мого улюбленого заняття забрала рф. Це мало у порівнянні, але я схильна не закривати очі навіть на те, що нічого не важить у масштабах загальної катастрофи.
Інші книжки, за які я бралася, здавалися мені небезпечним ескапізмом, а їхні сюжети й герої були далекими, ніби нарочито несправжніми.
Історія Григорія Многогрішного (яка в школі мені сприймалася пригодницькою й чужою) ожила, на жаль, 2022 року. Якщо раніше вона була чорно-білими картинками у моїй дитячій голові, то зараз � це кольорова (?) реальність, холодне дихання якої стоїть обабіч нас. Адже так само відбуваються катування та розстріли, так само ми бачимо новини про масову депортацію мешканців окупованих територій у віддалені регіони рф. Людей без документів і дому, без опори та віри. "...грона мерехтливих очей...", які ешелоном їдуть у невідь, стають настільки вірогідними, що мимохіть можна побачити їх в темряві своєї кімнати. А ще можна заново познайомитися зі своєю покійною бабусею, в якої ці самі люди у цей самий спосіб викрали 10 років молодості, лишивши натомість мовчання та холод.
Окремо хочу сказати про Григорія як людину, яка відчуває та бачить. Це уважний та пильний спостережник. Люди нашого часу (серед яких і я) постали переді мною мілкими та розсіяними, знудженими та розбещеними надлишком слів та загалом часом. Від цього було сумно та соромно. Все ж, я б дуже хотіла, щоб реальність, яка зробила Григорія Григорієм, не повторювалася ніколи.
І, здається, я знову можу читати.
Ніхто в мене більше цього забере.
November 17, 2023
більша частина книги - це якийсь затягнутий довідник лісничого (як ставити пастки на тварин, які є види ріг і чим вони коштовні, змії, жаби, різновиди трав та комах, накомарники, сажанки, вухналі, сакви) і це дуже збиває драйвовий темп історії, котрий автор сам задав на самому початку.
і таким чином книга стає не гостросюжетною історичною пригодою (як її усі рекламують), а нудним і дуже дивним симулятором життя у лісі.
30 сторінок завʼязки - 340 сторінок лісового життя - 30 сторінок розвʼязки.
я не люблю розважальну літературу (детективи, трилери, жахи, фентезі), тому до повільного плину і розвитку сюжету відношусь нормально, але середина цієї книги мене ввела в цілковиту нудьгу. читати це було не цікаво так само як і слідкувати за підлітковими любовними пориваннями дорослого головного героя до лісової "мавки".
черговий раз перехрестившись тричі, взявся за українську класику і знову натрапив на головну її проблему (субʼєктивно для мене). у тексті при великому бажанні можна відшукати величезну кількість буденних марень, гадати, що насправді і у який абзац заклав автор (філологи певно шаленіють), але десять шарів метафор повністю розчинили в собі сюжет.
і таким чином книга стає не гостросюжетною історичною пригодою (як її усі рекламують), а нудним і дуже дивним симулятором життя у лісі.
30 сторінок завʼязки - 340 сторінок лісового життя - 30 сторінок розвʼязки.
я не люблю розважальну літературу (детективи, трилери, жахи, фентезі), тому до повільного плину і розвитку сюжету відношусь нормально, але середина цієї книги мене ввела в цілковиту нудьгу. читати це було не цікаво так само як і слідкувати за підлітковими любовними пориваннями дорослого головного героя до лісової "мавки".
черговий раз перехрестившись тричі, взявся за українську класику і знову натрапив на головну її проблему (субʼєктивно для мене). у тексті при великому бажанні можна відшукати величезну кількість буденних марень, гадати, що насправді і у який абзац заклав автор (філологи певно шаленіють), але десять шарів метафор повністю розчинили в собі сюжет.
Displaying 1 - 30 of 362 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.