Більше дописів та інфи в моєму авторському блозі -
"Приховані малюнки" Джейсона Рекулак змусить реально поламатиБільше дописів та інфи в моєму авторському блозі -
"Приховані малюнки" Джейсона Рекулак змусить реально поламати мозок над тим, чи є в цій історії щось дивне, паранормальне, надприроднє.
Головна героїня Меллорі пройшла через пекло. Трагедія спричинила наркотичну залежність, яка зайшла аж надто далеко, поставила її на коліна і майже скинула в прірву.
Однак, їй вдалось врятуватись, зіскочити з голки і розпочати життя з чистого аркушу. Не без допомоги сторонніх добрих людей, але все ж...
І ось тут, після місяців реабілітацій доля нагороджує її реальним шансом на цілковите перезавантаження - роботу нянею в багатій та успішній сім'ї Теда та Керолайн. П'ятирічний Тедді - просто бусінка, не інакше. Дуже балакучий, свідомий, розумний хлопчина, який в силу розвиненої уяви багато малює.
Але дале Меллорі зрозуміє - деякі малюнки малого виходять за межі раціонального...
Ця книга виконала головну функцію - відволікла мене від буднів, захопила і не відпускала. Зараз це мєга важливо для мене.
Якщо говорити за логіку і мотивацію персонажів, то можуть бути питання. До Меллорі - жодних, я за неї постійно вболівав. Я тримав пальці схрещеними і благав, щоб вона витримала і не зірвалась.
А от до подружжя були питання. І з кожною сторінкою їх ставало все більше і більше.
Головна фішка книги - до самого кінця незрозуміло, чи є тут щось з надприроднього чи ні. І автор тут втримав інтригу майстерно. Я сумнівався до самої кульмінації.
Фінал...ось тут можна було б забацати щось цікавіше. Мені не вистачило адреналіну, драйву, небезпеки. Я хотів, дуже хтів сумніватись в розв'язці. Не вийшло.
Але...повторюсь. "Приховані малюнки" Джейсона Рекулак відключили мій мозок від роботи і переналаштували його на боротьбу Меллорі за правду і справедливість. Книгу можу сміло рекомендувати і нові переклади автора обходити стороною не буду....more
Більше дописів та інфи в моєму авторському блозі -
"Птахи та інші оповідання" Дафни Дю Мор'є - це збірка оповідаБільше дописів та інфи в моєму авторському блозі -
"Птахи та інші оповідання" Дафни Дю Мор'є - це збірка оповідань, яка мене зачепила, зацікавила цілком і повністю, стала гарним початком для того, щоб розпочати подорож короткою прозою.
Я не можу сказати, що всі оповідання мене цілком і повністю вразили.
"Птахи" - це повна і тотальна перемога. Реально моторошна, майже апокаліптична історія. Прочитав я її, не відриваючи очей від сторінок. Мені було реально страшно за героїв. Відкрита кінцівка залишила мені більше запитань, ніж відповідей. Як все закінчилось? Добре чи погано? Особисто я хочу вірити в краще.
"Монте-Верита" - найкраще для мене оповідання тут. Гіпнотичне, загадкове, часом шокуюче чтиво. Тут міфологія та легенди нитками прошиває всю оповідь. Я ніколи не був у горах, але описи стали для мене ледве не откровенням - я уявляв себе серед безмежного неба на такій висоті, куди не долетить кожна птаха.
Оповідка "Яблуня" теж здивувала насправді. Це більше, ніж містична історія. Автентичний вайб від неї віяв, коли читав. І промовиста оповідь вийшла - вибір партнера треба робити виважено, бо, як буває, він вже назавжди.
"Маленький фотограф" - найслабше, як на мене, оповідання. Але мораль має - жінкам не можна довірятись, тим більше незнайомим. І тим більше на курортах.
Останні оповідки "Поцілуй мене ще раз, незнайомцю" та "Старий" - найменші за об'ємом. Перша - проста за сюжетом, але за головною героя я реально хвилювався. Йому дуже пощастило. Друга - ємка, промовиста, з несподіваною кінцівкою.
Якщо узагальнити, досвід прочитання збірки "Птахи та інші оповідання" Дафни Дю Мор'є оцінюю, як позитивний. Треба звернути увагу на збірки інших авторів в жанрі детективу/трилеру/горору....more
Не хочеться тут багато навалювати, але відмічу наступне:
Набір персонажів. Досить широкий вибір фактурних персонажів з власними інтересами і таємницями. Зацікавлених в смерті потерпілої - купа. Причин і мотивів її вбити вистачає. Це заплутувало.
Головоломка. Авторці дійсно вдалось заплутати мене на перших сторінках. Зрозуміти з рейок, хто ж там наробив горя, не вийшло. Далі по крупинкам вдавалось збирати факти, і вже десь на 160-тій сторінці в мене вже з'явився підозрюваний. І чим далі, тим більше я впевнювався в своїй правоті.
Еркюль. Просто бісячий чудік, найкращий з найкращих, все про всіх знає, але ж бляха по поличкам всьо розкладає, як боженька.
Ось такі детективси прям must to read, бо вони реально спроможні дати тобі той кайф, який ти чекаєш від цього жанру.
І я не розумію - чому я не читав Крісті раніше?
Отже, "Загадка "Блакитного потяга" Аґати Крісті спроможна запудрити голову читача, навіть повести по помилковому сліду, тримає увагу - що ще треба від детективу....more
Більше дописів та інфи в моєму авторському блозі -
"Море спокою" Емілі Сент-Джон Мандел - це якісна наукова фантБільше дописів та інфи в моєму авторському блозі -
"Море спокою" Емілі Сент-Джон Мандел - це якісна наукова фантастика про подорожі у часі, яка реально захоплює з першої сторінки, плетучи заплутаний клубок подій.
Історія відбувається в 1912, 1918, 1990, 2008, 2020, 2176, 2203, 2401роках. Просто скільки тут всього наплутано.
Дуже цікаво спостерігати, як авторка поступово задає нам нитки оповіді, які на перший погляд взагалі ніяк не поєднуться, ну ніяк. Але є одна маленька подія, яка таємничим чином це все об'єднує. Головний герой береться всьо то дослідити, щоб упевнитись, що світ - це не комп'ютерна імітація. Чи все-таки імітація?
Спочатку я боявся, що купа сюжетних ліній заплутає. Нічого подібного, читається книга легко, всі пазли невпинно складаються докупи, але фінал вгадати майже неможливо - аж настільки авторка вміло закрутила історію.
Це не "Зоряні війни", тут не буде баталій і купи смертей. Назва книги говорить сама за себе.
Також, вже прочитавши, я зрозумів, що читати варто було більш уважніше. Маленькі зернятка істини Емілі розклала у кожному епізоді. Просто я їх не знайшов, бо не шукав.
Для мене Час тут - повноцінний герой. Після прочитаного я реально задумався над тим, яка це складна штука. І, напевно, ми, людство, так багато про нього досі не знаємо.
Відчувається також, що книга писалась в ковідні часи - страшна епідемія тут вплетена в сюжет, як і всі пріколи локдауну, карантину і самоізоляції. Читаючи, я зрозумів, що ковід був так давно, наче 100 років тому...
"Море спокою" Емілі Сент-Джон Мандел - книга спокійна, і спокою тут море, але цікаво написана і варта прочитання....more
Більше дописів та інфи в моєму авторському блозі -
"Підпільна держава" Андрія Кокотюхи - це от така книга, у якоБільше дописів та інфи в моєму авторському блозі -
"Підпільна держава" Андрія Кокотюхи - це от така книга, у якої немає виражених особливостей та переваг, але захопила вона мене з перших сторінок і не відпускала. Вдома сидів - і хотілось дочитати.
Андрій Анатолійович тут розповідає історію литовського підпілля, яке активно діяло на території Литовської Республіки в другій половині 40-их років минулого століття.
Автор використав історію реальних бійців тв командирів національно-визвольного руху та оформив її у форматі військового роману.
Текст непогано передає дух того часу, гнітючу атмосферу встановлення тоталітарного червоного режиму на землях, які вже після Першої Світової Війни здобули незалежність та відчули нестримний дух свободи та вільного вибору.
Сподобались персонажі. Андрій Анатолійович передав мотивацію та погляди і повстанців, і представників совєтьських каральних органів. А, найголовніше - герої не подані однозначно білими та однозначно чорними. Всі вони різні, всі вони люди.
Що ще цікавого побачив - Кокотюха майстерно вкладає читачеві передісторію персонажів під час їх дії, активності. Багатьом молодим українським авторам варто повчитись, бо часто спогади героїв схожі на сухий виклад біографії, стенограму засідання. Тут - все інакше.
Дуже несподіваною, попри обставини, видалась кінцівка.
Чому ж тоді не найвищий бал?
Я вже написав вище. "Підпільна держава" Андрія Кокотюхи - чудова книга, але їй не вистачає плюшки, крутої особливочті, фішки....more
«Я � легенда» Річарда Метісона � це крутий постапокаліптичний роман з цікавим головним героєм та несподіваним твістом, який перевертає всьо з ніг на г«Я � легенда» Річарда Метісона � це крутий постапокаліптичний роман з цікавим головним героєм та несподіваним твістом, який перевертає всьо з ніг на голову.
Друзі, всьо, як завжди. Книга прочитана в рамках постійної рубрики #читаю_на_роботі. Вона тоненька, читається легко та давно манила мене до себе.
Трошки анотейшн вам у стрічку.
Настав кінець світу. Це все. Невідомий вірус перетворив людей на монстрів. Серед хаосу апокаліпсису залишився один-одненький острівочок надії на спасіння людства � будинок, де проживає Роберт Невіл. Так вийшло, що у нього імунітет до пошесті. Він втратив все, але продовжує боротьбу, убиваючи тих, хто називався колись людьми, десятками і сотнями, досліджуючи природу хвороби. Він все ще вірить, що зможе знайти відповідь.
Якось так. Тепер про враження.
Головний герой � дуже неоднозначна фігура. Його поведінка часто суперечила здоровому глузду. Його наполегливість та жага до знань, пошуку істини викликає заздрість. Його самотність та втрата ним близьких звела б мене з розуму. Його винахідливість та сміливість заслуговує на повагу. Від його холоднокровності та жорстокості кров стигне в жилах.
Незважаючи на все те, що він робив на сторінках роману, для мене Роберт � позитивний герой. Він вірив у те, про що думав, та боровся за це. Він міг би мільйон разів зламатись, капітулювати, вивісити білий прапор, відкрити двері та вийти на вулицю посеред ночі без спротиву � але ні, він йшов до мети, будучи вірним принципам, поглядам та людству. Інша справа, що всьо�.що всьо, спойлерити не буду, читайте самі.
Єдине � мені протагоніста справді шкода.
Читаючи, може здатися, що світ розкритий не так, як того б хотілося. Є моментик, багатьох подробиць не вистачало, особливо з початково етапу епідемії, але в тому я бачу трюк автора � що він не розказав, то читач може додумати, дофантазувати сам. Так я і робив.
Поворот сюжету в останній частині просто карколомний. Він повністю закінчує історію, ставить масну крапку.
Також зазначу, що однойменний фільм з Віллом Смітом � це смішна пародія на книжку, розповідає взагалі не про то та не гідна так називатись. Тому краще прочитайте оригінал, то зовсім інший рівень.
Результат: добротний постапокаліпсис, який зараз майже не пишуть. Атмосферно, цікаво, місцями моторошно. Є над чим подумати. ...more
&ܴdz;Шафа&ܴdz; Ольги Токарчук - це невеличкий збірник оповідань на 70 сторінок, який ідеально підходить для знайомства з творчістю польської письменниці.
Всьог"Шафа" Ольги Токарчук - це невеличкий збірник оповідань на 70 сторінок, який ідеально підходить для знайомства з творчістю польської письменниці.
Всього у збірку входить 3 оповідання:
▪️ Шафа. Розповідь про звичним всім нам домашній атрибут, у якого є всі шансі стати не тільки місцем зберігання речей, а чимось набагато більшим. Рефлективна манера оповіді заворожує.
▪️ Готель. Я з назвав цю оповідь анатомією готелю, його Біблією та енциклопедією, розказаною звичайною покоївкою. Працівниця любить свою роботу, а тому бачить її зовсім під іншим кутом - не просто "помий-прибери". Авторка під мікроскопом сканує та розглядає готельне життя - і це все за 30 сторінок.
▪️ DEUS EX. Головний герой D. - програміст-віртуоз, який самостійно проектує віртуальні світі. Він є там творцем та Богом, будуючи та руйнуючи. Токарчук піднімає тут важливе питання нашої ролі в цьому буремному світі та "Богів", які як і D. "одним кліком" можуть перевернути все з ніг на голову.
Текст просто казковий - настільки класно Токарчук грає зі словами, ніби жонглює ними.
Я отримав тільки позитивні емоції від знайомства. Хочеться більшого, тому в найближчому майбутньому я обов'язково виділю час, щоб прочитати роман авторки....more
«Машина часу» Герберта Веллса � це один з перших романів-представників наукової фантастики, який піднімає питання мандрівок у часі та закладає фундаме«Машина часу» Герберта Веллса � це один з перших романів-представників наукової фантастики, який піднімає питання мандрівок у часі та закладає фундамент для подальшого розвитку жанру.
Це моя перша книга в рамках рубрики #читаю_на_роботі. Я обираю бажанку, яку можу прочитати на обіді або у вільну хвилинку, коли все пороблено, а відвідувачів немає (таке буває дуже рідко). Вибір впав саме на Веллса � давно хотів познайомитись з його творчістю, все-таки патріарх цілого напрямку літератури.
Чесно кажучи, я зазвичай скептично ставлюсь до класики. Але тут я відкинув це відчуття.
Головний герой � Мандрівник, амбітний вчений, якому вдалось розібратись з переходом не лише у просторі, але й у часі. Результат � сконструйована машина, яка дозволяє йому переміститись у 802701 рік та побачити майбутнє людства на власні очі. Слухачі його неймовірної розповіді � оповідач, Психолог, Лікар, Провінційний Мер та інші. А ця оповідь змушує оточуючих задуматись�.
Далі не хочу спойлерити. Читайте самі. Просто поділюсь власними враженнями.
Мені сподобалось. Фантазія автора дозволила йому змалювати на сторінках дуже крутий та реалістичний світ майбутнього (але мені не хотілося б, щоб з усіх варіантів випав саме такий). Веллс описує кожну маленьку деталь зовнішності та поведінки наших нащадків. Мандрівник постійно порівнює сучасність з 802-тисячеріччям та доходить до вкрай логічних висновків. Описи дуже кінематографічні � моя уява малювала мені в яскравих тонах і навколишні будівлі, рослинність та місцевих жителів.
Читаючи роман, я відразу, без перегляду відомостей про автора у Вікіпедії, зрозумів, що він був прихильником соціалістичних ідей. Питання відносин між робочим класом та буржуазією тут ставиться надзвичайно гостро. Відразу зрозуміло, що Герберт відстоював рівність прав всіх людей, бо сам походив з робітничої сім’� і знав, як тяжко доводиться простолюдам. Але робить він це аж надто в лоб, тому такі штуки-дрюки мене трошки підбішували, але не вплинули на загальне враження.
«Машина часу» - це обов’язкови� для прочитання та перебування на книжковій поличці твір для любителів наукової фантастики. ...more
Класний варіант для діток, щоб познайомитись і з буремною та жвхливою історичною епохою панування фашизму в Європі, і з талановитою та сильною дівчинкКласний варіант для діток, щоб познайомитись і з буремною та жвхливою історичною епохою панування фашизму в Європі, і з талановитою та сильною дівчинкою, яка попри важку долю продовжувала мріювати та творити, реалізовуючи власний потенціал.
Гарні ілюстрації, корисна інформація - що ще треба дитині для розвитку?...more
«Те, що вони несли» Тіма О’Браєна - це дуже крута збірка воєнних оповідань, яка показує саму сутність війни у В’єтнам� та долю десятків тисяч американ«Те, що вони несли» Тіма О’Браєна - це дуже крута збірка воєнних оповідань, яка показує саму сутність війни у В’єтнам� та долю десятків тисяч американських військових.
Дана книга � вже продовження моєї традиційної читацької рубрики #читаю_на_роботі. Збірка приїхала в книгарню в кінці березня і відразу мене зацікавила. Взагалі, дивився багато документальних фільмів про В’єтнамськ� війну, а тут проза відповідної теми � чому б не почитати?
Відгук буде короткий та лаконічний. Війна завжди була війною. Це жах. Все, що відбувалося в джунглях, маленьких селах та містечках азійської країни, було позбавлене сенсу. Американський солдат став жертвою політичних ігор та амбіцій, він не мав мотивації, жодної причини воювати тут та гинути. І це реально лякає. Єдине, що змушувало їх постійно йти у бій, проходити десятки кілометрів по пересічній місцевості, вбивати та помирати � страх безчестя та ганьби, страх отримати навіки клеймо боягуза. І вони йшли у бій, віддали всього себе.
Автор сам 7 місяців провів в постійних рейдах по ворожим територіям в складі роти «Альфа», воював, втрачав друзів, переживав такі потрясіння, що уявити собі важко. Він настільки тепло писав і про командира, і про бойових товаришів, що відчувається відразу � бойове братерство вічне.
Книга ще раз доводить, що війна � це окреме життя. Часто речі, на які в цивільному житті люди навіть не звертають уваги, приносять реальне задоволення, відволікають від жахів постійних боїв. А те, без чого вдома не могли обійтись, втратило цінність.
Багато можна писати далі.
Результат: це дуже достойна книга. Сильна. Її варто прочитати....more
Збірка "Я, "Побєда" і Берлін" Андрія Кузьменка, більше відомого як Кузьми Скрябіна, - це довершений приклад української авторської короткої прози від Збірка "Я, "Побєда" і Берлін" Андрія Кузьменка, більше відомого як Кузьми Скрябіна, - це довершений приклад української авторської короткої прози від автора, який всилу трагічної смерті повністю не реалізував свій письменницький потенціал.
В збірку входять дві повісті Кузьми та тексти його пісень.
"Я, "Побєда" і Берлін" - це зріз життя молодої української держави та її народу в буремні 90-ті. Читаючи, можна реально спробувати на смак атмосферу свободи та вибору, яка запанувала після тоталітарних десятиліть. Авантюрні пригоди, алкоголь та фірмовий гумор - розчарування точно не буде. Єдине - мені здалося, що текст не вичитувався взагалі. Редактор в рукописи навіть не заглядав - так і видали. Потік думок - це прикольно, але хотілося б трохи порядку в оповідь.
Повість "Місто, в якому не ходять гроші" - жанровий експеримент від Кузьми, справжня антиутопія з моторошною атмосферою загальної ненависті та антилюдяності у всіх її проявах. Головна героїня Аліса, потрапляючи в смертельний вир подій, має боротись не тільки за почуття власної гідності, а й за дорогоцінне життя. Тут вже редактура відчувається, через це і читається легше. Оповідь глибока, є над чим подумати - Кузьма досліджує людську істоту в незвичних ситуаціях, на що вона готова заради виживання, життя, буття.
Після прочитаного в голові лише смуток, бо Україна і ми всі 9 років тому втратили надзвичайно талановиту людину, лідера, якого в ці буремні часи дуже не вистачає....more
«Таємна угода» Сюзан Волтер � швидкоплинний та легкий для читання психологічний трилер, в якому авторка досліджує брехню та її несподівані наслідки.
Го«Таємна угода» Сюзан Волтер � швидкоплинний та легкий для читання психологічний трилер, в якому авторка досліджує брехню та її несподівані наслідки.
Головна героїня � Голлі Кендрік. Вона мала бідне, але щасливе життя. Одна трагедія повністю перекреслила її минуле, теперішнє й майбутнє � чоловік жіночки гине в трагічній аварії. Все її нутро говорить, що варто боротися за справедливість та покарання винного � цього б дуже хотів ї\коханий. Але так не стається. Мовчання Голлі купили � фінансовою стабільністю та сучасним будинком в крутому районі Лос-Анджелеса. Але чи це справді те, чого вона прагнула?
А от щоб дізнатись більше, то читайте самі ...more
“Луни� Пилипа Білянського � наповнений масою філософський підтекстів зразок української сучасної прози, де піднімаються питання життя, смерті та місця“Луни� Пилипа Білянського � наповнений масою філософський підтекстів зразок української сучасної прози, де піднімаються питання життя, смерті та місця людини в житті та суспільстві. Квінтесенція постапокаліпсису, метафоричності та формату роману-подорожі генерує непримітивну та деталізовану оповідь.
Варто попередити � книга зовсім не для релакс-читання, тут просто необхідно вдумуватися та аналізувати прочитане.
Головний герой � Семен Глибинський. Хлопець не зізнається, хто він � людина чи риба. Взагалі, ось ця метафора неподільною стрічкою пронизує весь роман, ставлячи перед нами важливі життєві питання � хто ми є, чи маємо знайти в решті решт власний косяк, або бути одинаком � не зовсім і погано. Доля Семена нелегка, він постійно змінюється і намагається працювати над собою, але обставини постійно вносять корективи.
2/3 книги � це майже ідеальний текст, від якого я отримав неочікуване задоволення. Ну прям дуже круто. Головний герой дуже круто розмірковує, змушує це робити разом з ним. А навколишня метушня, паніка та згасання світу ще більше підкручують яскравість та контраст.
А от кінцівка � я її не зовсім зрозумів. Скоріше не так � я зрозумів, але не зрозумів Семена.
Ця робота українського-автора початківця однозначно варта Вашої уваги, але фіналочка особисто мені не зайшла. Добре, що в тексті видно потенціал і я бажаю автору розвиватися та не полишати письменницького ремесла....more
"Я працюю на цвинтарі" Павла "Паштєта" Белянського - збірка коротких, але дуже ємких за змістом оповідань про смерть та життя.
І історії не висмоктані "Я працюю на цвинтарі" Павла "Паштєта" Белянського - збірка коротких, але дуже ємких за змістом оповідань про смерть та життя.
І історії не висмоктані з пальця - автор працював у сфері ритуальних послуг, був співвласником фірмочки, що виготовляла пам'ятники.
Вже з першої історії я відразу зрозумів, що книга мені сподобається. Коротеньке, всього на 15 рядочків оповідання, яке на сторінці розташувалось так, наче трошки затягнутий анекдот. Але ні, використане порівняння риски між датами з прожитим життям (вибачте за малюсінький спойлер) мене вразило дуже сильно. Просто уявіть, що в кінці нашого земного шляху виявиться, що всі миті щастя і горя, успіху та невдах, приємностей та неприємностей помістяться всього в одну карлючку, рисочку, паличку.
Ну хіба не страшно?
Інші розділи оповідання у тому ж дусі. Їхні герої - звичайні люди, наші сусіди, друзі та знайомі, які переживають горе. І кожен з них переживає його інакше, по-своєму. Комусь треба витратити в оздоблення могили чоловіка, сина чи брата всі накопичені кошти, хтось просто потребує уваги, а комусь просто страшно...
Варто відзначити, що збірка складається з двох частин. Якщо перша розповідає нам про цвинтарний досвід автора, то друга - це вже наша буденність, те, що ми бачимо кожного дня.
Висновок зроблю наступний - книга крута, must have to read, якщо так можна написати.
Чому не 5⭐️? Я ставлю найвищу оцінку, коли книга мені сподобалась, а всередині тьохнуло, бумкнуло, бахнуло. Тут такого не спостерігалось.
І не забуваємо про екранізацію збірки - вона теж доволі непогана....more
Більше дописів та інфи в моєму авторському блозі -
"Нещаслива родина" Шарі Лапени - це мєгадинамічний трилер, якБільше дописів та інфи в моєму авторському блозі -
"Нещаслива родина" Шарі Лапени - це мєгадинамічний трилер, який можна легко прочитати за вечір. Недаремно на Заході є поняття "thriller-for-night", а ця книга повністю підходить під це визначення.
Тут, як і у "Усі тут брешуть", головною героїнею історії виступають не персонажі, а багатогранна брехня. Вона штовхає сюжет вперед, забезпечує нас несподіваними поворотами, підкидає нам підказки - справжні та фальшиві.
Хоча й до героїв питань немає. Так, там мені не було за кого вболівати. Але спрацювали вони на відмінно. Якщо брати сімейку, то це точно не приклад для наслідування. Але певних принципів вони, зрештою, дотримувались.
Я вкотре упевнився, що ключем до успіху книг цього жанру часто буває нестримний темп оповіді. Тут ця фішка працює просто неперевершено. Мінімум зайвих описів, розмірковувань героїв. Діалоги і ще раз діалоги.І короткі розділи - це теж важливо, немає втоми та тиску "коли вже закінчиться розділ".
Також тут гарно спрацював прийом з купою оповідачів - історія по черзі розкладалась з точки зору майже всіх персонажів. І це справді заплутувало карти, бо не давало нам скласти окремі фрагменти воєдино.
І змушувало підозрювати всіх - і дітей, і родичів є, і прислугу, і несподіваних людей.
Інтрига зберігалась майже до останніх сторінок. Так, більшість ходів простежувались, несподіванки також, але головне - хто ж серед цих високомірних, жадібних чєловєків вбивця - трималось до кінця. І це бімбас.
Чому ж тоді не "відмінно", а "добре"?
Така штрафна санкція пояснюється розв'язкою. Це зовсім не те, що я очікував. Зовсім. В моїй голові ідеальним фіналом в обставинах, що складались, було зовсім не те, що написала авторка. Я вважаю, що кінець злитий. Але тут вже постає питання смаків і побажань, а вони у кожному різні.
Тому, підсумовуючи, скажу, що детективний трилер "Нещаслива родина" Шарі Лапени однозначно треба прочитати і любителям жанру, і пересічним читачам - це достойно....more
«Ідеальна незнайомка» Меган Міранди � добротний психологічний трилер, який погойдає на емоціях та триматиме напругу до самого кінця, але, можливо, буд«Ідеальна незнайомка» Меган Міранди � добротний психологічний трилер, який погойдає на емоціях та триматиме напругу до самого кінця, але, можливо, буде бісити головного героїнею.
Цю книгу я читав років 5 тому ще оркостанською. А от зараз, в 2024 році «Ідеальна незнайомка» була вибрана на обговорення в нашому книжковому клубі. Я чомусь думав, що я все пам’ята� і буде достатньо просто почитати початок, щоб згадати все. Але нє, нічого подібного � я взагалі нічого не згадав і читав, наче вперше.
Давайте трошки про сам сюжет поговоримо.
У нас є головня героїня � Лія Стівенс, професійна журналістка, змушена покинута улюблену роботу через ряд трагічних обставин. Разом з найкращою подругою Еммі головна героїня відправляється в маленьке містечко Пенсільванії, щоб почати все спочатку. Але ж втекти не вдасться, це зрозуміло. Недалеко від будинку дівчат знаходять тіло молодої дівчини, дуже схожої на Лію. Інтерес поліції до протагоністки підвищується, і тут би були доречними покази Еммі � але вона теж зникає�
Ось так�.а тепер про враження. Перше, що хочеться відзначити відразу � атмосфера. Дуже крута. Цей вайб провінційних містечок серед лісів, в краю річок та озер � що може бути краще? Взагалі, події в американських регіонах � буст до загального враження, дуже зачаровує мене дух сусідства та пліток, де сказане одним зі швидкістю світла дізнаються інші. В цьому щось точно є.
Друге � детективна складова. Все написано, налаштовано, підігнано майже ідеально. Жодної дірки я не побачив. Покатала авторка нормально � туди, сюди. Наче на гойдалці побував. Ви можете мені сказати � та як так, такого не буває, щоб ГГ нічого не знала про подругу? Та буває, друзі. В критичні моменти життя часто плече підставляють люди, яких ти навіть не знаєш, і тобі саме в той момент нічого не цікавить, аби вибратись з депресії. Фінал здивує � і приємно, і неприємно. Але він поставить в кінці історії не коми, не двокрапки і не тире � жирні крапки закінчать історію.
От поведінка протагоністки вже після зникнення Еммі � то окрема розмова. Повний хаос, відсутність логіки. Інколи хотілось її просто так шльопнути з криком «Зберись, мала!». Бувало, що вона починала бісити. А пару-трійку разів я реально подумав, що вона навіжена - кукуха тютю. Але в порівнянні з героїнею книги на минулому обговоренні книжкового клубу � це просто квіточки, тому�.
Результат: «Ідеальна незнайомка» заслуговує на увагу любителів жанру та навіть таких книголюбів, які не читають трилери, але бажають познайомитись з літературним напрямком � розчарування точно не буде....more
First Lie Wins: A Novel авторства Ashley Elston � захоплюючий трилер цілком пристойного рівня, який продовжує тренд дослідження теми брехні в жанFirst Lie Wins: A Novel авторства Ashley Elston � захоплюючий трилер цілком пристойного рівня, який продовжує тренд дослідження теми брехні в жанрі.
Перша в житті повністю прочитана книжка мовою оригіналу � done. Мені досі важко це повірити, але так, я це зробив. Спочатку поділюсь власними емоціями після прочитання. Було дуже важко, справді. Мій рівень англійської дозволяє мені розуміти всьо прочитане в цілому, але запас лексики слабуватий � тут і були основні труднощі. Одні відрізки тексту проходились без відволікань на переклад, а от через деякі доводилось буквально продиратись з боєм. Але мені сподобалось.
Тепер давайте нарешті перейдемо до книжечки.
Книжечка швиденько полетіла вперед завдяки солідному пампу � її дуже розкрутила участь в Книжковому Клубі Візерспун. Ви ж прекрасно розумієте, що це означає.
Еві Портер � гарненька молода дівчина, яке нарешті знайшла собі чудового хлопця Раяна, милий дім та стабільність. Але не все так просто. Тут вона не просто так � вона на завданні, а її особистість фейкова. Таємничий містер Сміт, її анонімний бос, поставив перед нею чітке завдання � розкопати всю інфу про Раяна. Але тепер Еві дійсно задумується про спокійне життя, тому готова кинути виклик начальничку.
Ось такий анотейшн. Тепер про враження. Трилерочок прям дуже і дуже непогано прописаний. Не чекайте тут місива, перестрілок, скрімерів � саспенс та напруга тут створюються за допомогою брехні, таємниць та постійної нестримної боротьби між головною героїнею та антагоністом. Вогник додають і епізоди з минулого протагоністки, які розкривають її особистість трошки більше, показують нам її становлення, її досвід та перевтілення.
Для мене Емі, Лука чи як її там � неоднозначний персонаж, сірий персонаж. Позитивною героїнею її не повертається язик назвати � їй доводилось переступати через мораль, закон. Але її внутрішній стержень, відчуття справедливості та боротьба за неї заслуговує на повагу. Часом доводилось за неї реально переживати, бо ходила вона реально по волосині від викриття.
Декілька сюжетних поворотів грають на руку історії. Я підозрював одного тіпочка, але помилився. Це знову ж таки плюсик в карму роману.
Результат: це чудова трилерна історія, яка заслуговує на те, щоб бути перекладеною українською. Але, друзяки-динозаврики, якщо є така можливість та бажання, не чекайте � читайте в оригіналі. Навіть якщо замучитесь, то точно не будете шкодувати. ...more
Відразу хочу зізнатись, що обирав її не керуючись бажаннями. Просто зайшовСкляні бджоли
Ернст Юнгер
⭐️⭐️⭐️⭐️
Остання прочитана книга в 2023 році - done.
Відразу хочу зізнатись, що обирав її не керуючись бажаннями. Просто зайшов на сайт @knyharnia_ye у розділ "Класичної зарубіжної прози". Чому так? Сам не знаю.
Але як не дивно, прочитане мені зайшло. Тепер трошки детальніше.
Фантастичний роман охоплює всього декілька днів життя відставного кавалериста Ріхарда. Головний герой після відставки так і не знайшов себе у світі, що невпинно змінюється. Відсутність роботи та злидні гублять його, але ж ось новий шанс - можливість влаштуватися у відому корпорацію, яка займається виробництвом роботів. І проходити співбесіду йому доведеться не з HR-менеджером чи рекрутером, а з власником та двигуном процесу - великим Цаппароні...
Трошки про манеру написаного. Оповідь складається з невпинного потоку спогадів та думок ГГ, розбавлених подіями та діалогами. Але читати це не нудно. Лише під кінець хотілося більше, ніж раніше, відволікатися від тексту чи перепочити.
Автор піднімає важливі питання не лише для 50-тих років минулого століття - актуальність цих проблем не відійде на задній план, допоки існує людство. Невпинний науково-технічний, культурний та соціальний прогрес призводить до того, що люди просто не встигають за ним і залишаються заручниками спогадів. Це призводить до того, що вони просто губляться та зникають.
З іншого боку, як мені здалося, автор натякає, що забувати коріння та звичаї, традиції поколінь - величезна помилка. Треба заохочувати розвиток, але при цьому не забувати про історичні надбання та здобутки, поважати їх.
Не полишала мене думка про незмінність ветеранського питання. Колишнім військовим дуже важко себе знайти в суспільстві. Головний герой - тому приклад.
В цілому, книга непогана, змусила подумати та задуматись....more
Loading...
