What do you think?
Rate this book
Агонія
Хоч київські пам’ятник� й зроблені з каменю чи металу, проте їхні серця живі, теплі, й потребують одне одного. Разом із мешканцями та гостями столиці вони переживають обстріли, закохуються, страждають � і, звісно ж, боронять рідне місто.
Хто стишить агонію пам’ятник� княгині Ользі і Тарасові Шевченку? Блискітки якого кольору наносить сестра Либідь? І найголовніше: як пам’ятник� київського середмістя збираються пережити ядерну загрозу? На ці та інші питання шукайте відповідей у динамічній драмі-фарс від Тані Калитенко.
Хто стишить агонію пам’ятник� княгині Ользі і Тарасові Шевченку? Блискітки якого кольору наносить сестра Либідь? І найголовніше: як пам’ятник� київського середмістя збираються пережити ядерну загрозу? На ці та інші питання шукайте відповідей у динамічній драмі-фарс від Тані Калитенко.
176 pages, Hardcover
Published January 1, 2024
2 people are currently reading
64 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 9 of 9 reviews
February 18, 2025
Я люблю іронічні тексти, а хіба може бути інакшим текст, де дійовими особами є пам’ятник� міста Києва?
У нас Київ, наші дні, пам'ятники, обкладені мішками з піском і сховані фанерою для захисту, переживають, нудяться, балакають між собою. В очікуванні ядерного удару влаштовують свою Щекавицю, але скромну)
Подвійна ідентичність Гоголя (пам'ятник доволі новий і не дуже вдалий, на мою думку), зустріч двох сестер Либідь (а чого без третьої?) та хор, що часом дратує, та є відлунням народної думки. Коли пам'ятник Володимиру Великому називає пам'ятник Ользі «ба», а пам'ятник Шевченка питає у пам'ятника Грушевському: «Де моє пальто?», я як киянка щиро кайфувала. Але з пам'ятником Булгакову мені хотілося тоншої роботи, тоді б сподобалося ще більше.
У нас Київ, наші дні, пам'ятники, обкладені мішками з піском і сховані фанерою для захисту, переживають, нудяться, балакають між собою. В очікуванні ядерного удару влаштовують свою Щекавицю, але скромну)
Подвійна ідентичність Гоголя (пам'ятник доволі новий і не дуже вдалий, на мою думку), зустріч двох сестер Либідь (а чого без третьої?) та хор, що часом дратує, та є відлунням народної думки. Коли пам'ятник Володимиру Великому називає пам'ятник Ользі «ба», а пам'ятник Шевченка питає у пам'ятника Грушевському: «Де моє пальто?», я як киянка щиро кайфувала. Але з пам'ятником Булгакову мені хотілося тоншої роботи, тоді б сподобалося ще більше.
October 29, 2024
Здається, я можу перерахувати на пальцях однієї руки всі мої (всі три) попередні свідомі читацькі заходи у драматургію.
Перший досвід був аудіальним і трапився приблизно у 2000 році � на межі тисячоліть ми слухали п'єси Леся Подерев'янського в гуртожитку і конали від сміху.
Другий відбувся понад двадцять років тому, коли під час літніх канікул наприкінці спудейського періоду життя, я надибав у батьківській бібліотеці п'єси Шекспіра в українському перекладі з радянських часів (з бордового чотиритомника у шафі моїх батьків залишалося лише три книги � тій частині, де мали б бути "Ромео і Джульєтта", хтось приробив ноги) і зачитувався ними аж до осені.
Третій свій заплив у річку драматургії я здійснив у компанії Лесі Українки, "Касандри" та "Камінного господаря" і це назавжди закріпило їх в моїй уяві на глибокоемоційних та високоінтелектуальних полицях свідомості.
Я чомусь вирішив зараз не враховувати перекладів Шекспіра, здійснених Юрієм Андруховичем, бо їх я читав не так заради драми, як задля того, щоби насолодитися в своїй уяві магією його кавово-кардамонового голосу.
Підходячи до читання драми-фарсу "Агонія" Тані Калитенко, я не знав чого очікувати, бо досі не прочитав її першого роману. А з іншого боку � давно ж стежу за авторкою у Twitter-і і лише завдяки цьому передзамовив це розкішне видання її нової книги.
Всі дії та сцени "Агонії" відбуваються на столичних вулицях, площах у парках та, навіть на березі Дніпра. Всі персонажі драми � добре відомі у Києві пам'ятники. Написав "добре відомі", а тоді зрозумів, що я � так само як і пам'ятник Архістратигу Михайлу в одній із сцен п'єси � уявлення не маю, де знаходиться ще один пам'ятник ТГШ. Орієнтовний час дії: десь тоді, коли український інтернет завзято шуткував про ядерку та оргію на Щекавиці. Час перед гаданим Апокаліпсисом, з якого боку не поглянь, мабуть найкращий для карнавальної вечірки міських скульптур.
Пам'ятники княгині Ользі, Андрію Первозванному, Михайлу Грушевському, Тарасу Шевченку, Володимиру Великому, Григорію Сковороді, Петру Конашевичу-Сагайдачному, Богдану Хмельницькому, братам-засновникам Києва та сестрі їхній Либеді (у двох екземплярах кожного та кожної, хоча я знаю, де знайти і треті � значно зменшені � їхні копії), і навіть немічний карикатурний Самсон з своїм левом та попсовий Їжачок в тумані "живуть" у Києві в передчутті агонії українського світу, яка неминуче настане, коли русня жахне ядеркою. А тим часом � страждають від задухи і неволі обкладені мішками з піском і дерев'яними панелями, закохуються (невзаємно, здебільшого) і борють залишки російського совєцького імперіялізму, який також агонізує, адже обидва його згадані у п'єсі представники - Міхаіл Булгаков та просто Щорс � давно і назавжди нікому тут, у Києві, не всралися.
Є ще Микола Гоголь, який хоч і не знайшов собі досі визначеного місця в свідомості та пам'яті української нації, в "Агонії" робить саме той правильний вибір ідентичності, якого досі не можуть зробити сотні тисяч реальних живих людин.
Залишилося згадати хіба ще про український народ-богоносець, який у п'єсі Тані Калитенко шифрується у безособовому і збірному образі Хору й ніяк не може остаточно визначитися, якою мовою � українською, російською чи універсальним суржиком � завзято катати на "шакалячому експресі" стьобу та мемасів усіх, без винятку, буквально забронзовілих персонажів цієї дивовижної у всенькій своїй абсурдній красі історії.
Я так і написав авторці у Twitter: "Пані, це розйоб!"
Перший досвід був аудіальним і трапився приблизно у 2000 році � на межі тисячоліть ми слухали п'єси Леся Подерев'янського в гуртожитку і конали від сміху.
Другий відбувся понад двадцять років тому, коли під час літніх канікул наприкінці спудейського періоду життя, я надибав у батьківській бібліотеці п'єси Шекспіра в українському перекладі з радянських часів (з бордового чотиритомника у шафі моїх батьків залишалося лише три книги � тій частині, де мали б бути "Ромео і Джульєтта", хтось приробив ноги) і зачитувався ними аж до осені.
Третій свій заплив у річку драматургії я здійснив у компанії Лесі Українки, "Касандри" та "Камінного господаря" і це назавжди закріпило їх в моїй уяві на глибокоемоційних та високоінтелектуальних полицях свідомості.
Я чомусь вирішив зараз не враховувати перекладів Шекспіра, здійснених Юрієм Андруховичем, бо їх я читав не так заради драми, як задля того, щоби насолодитися в своїй уяві магією його кавово-кардамонового голосу.
Підходячи до читання драми-фарсу "Агонія" Тані Калитенко, я не знав чого очікувати, бо досі не прочитав її першого роману. А з іншого боку � давно ж стежу за авторкою у Twitter-і і лише завдяки цьому передзамовив це розкішне видання її нової книги.
Всі дії та сцени "Агонії" відбуваються на столичних вулицях, площах у парках та, навіть на березі Дніпра. Всі персонажі драми � добре відомі у Києві пам'ятники. Написав "добре відомі", а тоді зрозумів, що я � так само як і пам'ятник Архістратигу Михайлу в одній із сцен п'єси � уявлення не маю, де знаходиться ще один пам'ятник ТГШ. Орієнтовний час дії: десь тоді, коли український інтернет завзято шуткував про ядерку та оргію на Щекавиці. Час перед гаданим Апокаліпсисом, з якого боку не поглянь, мабуть найкращий для карнавальної вечірки міських скульптур.
Пам'ятники княгині Ользі, Андрію Первозванному, Михайлу Грушевському, Тарасу Шевченку, Володимиру Великому, Григорію Сковороді, Петру Конашевичу-Сагайдачному, Богдану Хмельницькому, братам-засновникам Києва та сестрі їхній Либеді (у двох екземплярах кожного та кожної, хоча я знаю, де знайти і треті � значно зменшені � їхні копії), і навіть немічний карикатурний Самсон з своїм левом та попсовий Їжачок в тумані "живуть" у Києві в передчутті агонії українського світу, яка неминуче настане, коли русня жахне ядеркою. А тим часом � страждають від задухи і неволі обкладені мішками з піском і дерев'яними панелями, закохуються (невзаємно, здебільшого) і борють залишки російського совєцького імперіялізму, який також агонізує, адже обидва його згадані у п'єсі представники - Міхаіл Булгаков та просто Щорс � давно і назавжди нікому тут, у Києві, не всралися.
Є ще Микола Гоголь, який хоч і не знайшов собі досі визначеного місця в свідомості та пам'яті української нації, в "Агонії" робить саме той правильний вибір ідентичності, якого досі не можуть зробити сотні тисяч реальних живих людин.
Залишилося згадати хіба ще про український народ-богоносець, який у п'єсі Тані Калитенко шифрується у безособовому і збірному образі Хору й ніяк не може остаточно визначитися, якою мовою � українською, російською чи універсальним суржиком � завзято катати на "шакалячому експресі" стьобу та мемасів усіх, без винятку, буквально забронзовілих персонажів цієї дивовижної у всенькій своїй абсурдній красі історії.
Я так і написав авторці у Twitter: "Пані, це розйоб!"
March 1, 2025
Якщо ви читали щось з робіт Тані Калитенко, - "Антеро", колонки чи навіть дисертацію, то у вас могло сформуватись певне уявлення про стиль авторки, але будьте певні "Агонія" вас здивує. П'єса написана самобутньою мовою, яку ми не чули раніше, і демонструє нові рівні вразливості. Якщо мене попросять розказати про що "Агонія", то я відповім (а я людина романтична), що це історія про розладнані стосунки, дружбу і нову близькість. Окрім очевидних пар Ольга-Григорій та Ольга-Либідь, в п'єсі є недолугі залицяння апостола Андрія, розбалансований броманс Грушевського та Шевченка і багато іншого. Багато в чому п'єса нагадує сіт-ком, в якому люди заходять до кімнати, кпинять один з одного, ідуть, але врешті-решт залишаються друзями.
Ще з цікавого: п'єса збагачує міфологію київського ландшафту новим шаром історій. Коли ти працюєш з таким героєм як пам'ятник, то так і кортить зробити з нього якусь прямолінійну алегорію або повністю переписати героя з реальної історичної постаті. Таня, натомість, іде іншим шляхом: олюднює пам'ятники та конструює їм нові особистості, які по-хорошому дивують. Зробити це не крінжово вимагає чималої майстерності. Коли знову вийдете на прогулянку Києвом і побачите котрийсь з пам'ятників, будьте певні - ви згадаєте історію з "Агонії" і вам кортітиме надіслати авторці фото :)
Ще з цікавого: п'єса збагачує міфологію київського ландшафту новим шаром історій. Коли ти працюєш з таким героєм як пам'ятник, то так і кортить зробити з нього якусь прямолінійну алегорію або повністю переписати героя з реальної історичної постаті. Таня, натомість, іде іншим шляхом: олюднює пам'ятники та конструює їм нові особистості, які по-хорошому дивують. Зробити це не крінжово вимагає чималої майстерності. Коли знову вийдете на прогулянку Києвом і побачите котрийсь з пам'ятників, будьте певні - ви згадаєте історію з "Агонії" і вам кортітиме надіслати авторці фото :)
November 9, 2024
Цей текст відчувається чимось таким домашнім і рідним, як пісні Кургана і Агрегата та твітерські срачі.
Я ніколи б не подумала, що захочу написати сапфічний фанфік по сучасній українській драматургії, але ось ми тут.
Я ніколи б не подумала, що захочу написати сапфічний фанфік по сучасній українській драматургії, але ось ми тут.
November 17, 2024
Якби в Києві був пам'ятник Вільяму Шекспіру, він безперечно був би радий, що Агонія - це комедія, а не трагедія. Висловлюю подяку всім (пам'ятникам), хто був до цього причетний. Не забувайте, що "усі ми різні, але всі ми українці".
February 18, 2025
княгиня Ольга моя крашиня (з мігренню)
багато іронії і сарказму, я таке люблю, тому 5/5
багато іронії і сарказму, я таке люблю, тому 5/5
February 15, 2025
Нарешті я сподобилася на відгук.
По-перше, це дуже естетичне видання з розкішними і виразними ілюстраціями.
По-друге, це химерна та фантастична оповідь, у якій головні герої � київські памʼятники.
А по-третє, це розкішна драма, яку хочеться побачити на сцені.
Хор � моя абсурдно-незрозуміла любов.
По-перше, це дуже естетичне видання з розкішними і виразними ілюстраціями.
По-друге, це химерна та фантастична оповідь, у якій головні герої � київські памʼятники.
А по-третє, це розкішна драма, яку хочеться побачити на сцені.
Хор � моя абсурдно-незрозуміла любов.
Read
March 8, 2025Без прелюдій � в «Агонії» є хороша ідея і непогана реалізація. Хтось мав розробити цей паралельний світ, де київські пам’ятник� мають власні драми й переживають їх у нашій воєнній дійсності.
🎭 Щодо стилю, цікаві його корені � бо я бачу еклектику, яка починається десь з енеїдівського бурлеску, до карнавалів Бу-Ба-Бу і врешті до телевізійних мюзиклів початку нульових (і не брешіть, що не бачили хоч уривків).
І той же хор з «Агонії» у мене в голові звучав голосом Сердючки � така вже травма. Хоча якщо це літературний задум, його можна вважати пропрацюванням попкультури.
Чого б хотілося більше, так це виразніших інтонацій і власної лексики в кожного персонажа (за відсилки � дякую). Щоб герої більше вирізнялися. Зараз ця різниця мені не така очевидна; чи це задум � не знаю.
📌 Сильний фінал. Я пробачила б авторці, якби він був умовним, але тут все чудово. І шляхетно закрита арка персонажа, і встановлення прапора (так зворушливо перегукується зі встановленням стягів на деокупованих територіях і дай нам, доле, цьогоріч побачити такі відео) � це прекрасно.
🎭 Щодо стилю, цікаві його корені � бо я бачу еклектику, яка починається десь з енеїдівського бурлеску, до карнавалів Бу-Ба-Бу і врешті до телевізійних мюзиклів початку нульових (і не брешіть, що не бачили хоч уривків).
І той же хор з «Агонії» у мене в голові звучав голосом Сердючки � така вже травма. Хоча якщо це літературний задум, його можна вважати пропрацюванням попкультури.
Чого б хотілося більше, так це виразніших інтонацій і власної лексики в кожного персонажа (за відсилки � дякую). Щоб герої більше вирізнялися. Зараз ця різниця мені не така очевидна; чи це задум � не знаю.
📌 Сильний фінал. Я пробачила б авторці, якби він був умовним, але тут все чудово. І шляхетно закрита арка персонажа, і встановлення прапора (так зворушливо перегукується зі встановленням стягів на деокупованих територіях і дай нам, доле, цьогоріч побачити такі відео) � це прекрасно.
March 21, 2025
цікаво та незвично, стиль написання може зайти не всім, одразу попереджаю, зірочку накинула за візуальне оформлення (ну дуже гарне - обкладинка, ілюстрації, листівка, закладинка - все дуже топ). подивилась би театральне оформлення цього твору від якогось українського театру (це все ж таки драма-фарс)
Displaying 1 - 9 of 9 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.