ŷ������

Якщо ви читали щось з робіт Тані Калитенко, - "Антеро", колонки чи навіть дисертацію, то у вас могло сформуватись певне уявлення про стиль авторки, але будьте певні "Агонія" вас здивує. П'єса написана самобутньою мовою, яку ми не чули раніше, і демонструє нові рівні вразливості. Якщо мене попросять розказати про що "Агонія", то я відповім (а я людина романтична), що це історія про розладнані стосунки, дружбу і нову близькість. Окрім очевидних пар Ольга-Григорій та Ольга-Либідь, в п'єсі є недолугі залицяння апостола Андрія, розбалансований броманс Грушевського та Шевченка і багато іншого. Багато в чому п'єса нагадує сіт-ком, в якому люди заходять до кімнати, кпинять один з одного, ідуть, але врешті-решт залишаються друзями.

Ще з цікавого: п'єса збагачує міфологію київського ландшафту новим шаром історій. Коли ти працюєш з таким героєм як пам'ятник, то так і кортить зробити з нього якусь прямолінійну алегорію або повністю переписати героя з реальної історичної постаті. Таня, натомість, іде іншим шляхом: олюднює пам'ятники та конструює їм нові особистості, які по-хорошому дивують. Зробити це не крінжово вимагає чималої майстерності. Коли знову вийдете на прогулянку Києвом і побачите котрийсь з пам'ятників, будьте певні - ви згадаєте історію з "Агонії" і вам кортітиме надіслати авторці фото :)