What do you think?
Rate this book
Мондеґрін. Пісні про смерть і любов
Можна не знати, що таке «мондеґрін», але навряд чи можна зовсім убезпечити себе від нього. Хто має щастя жити, той має нещастя помилятися. Зокрема � викривлено сприймати якісь вирази, а відтак неправильно � аж до абсурду � їх інтерпретувати. А чи можна, вимушено переїхавши у дорослому віці з російськомовного Донецька до не надто українськомовного Києва, швидко опанувати українську мову? Можна. Ба більше: можна навіть бути зрілим і визнаним російськомовним письменником, як-от Володимир Рафєєнко, а тоді, опинившись у Києві, опанувати українську мову такою мірою, щоб написати нею блискучий роман. Зокрема � про занурення російськомовного переселенця в радісно-тужливу стихію української мови. А також про його небажання змиритися з роллю пасивного об’єкт� «захисту» з боку Росії. Але передусім про те, як погано різномовні частини України досі чули одна одну, внаслідок чого й перетворилися одна для одної на суцільний «мондеґрін». Чи є шанс якось подолати це непорозуміння? Невідомо. Та спершу варто бодай спробувати уважніше вслухатися: а раптом поталанить розшифрувати спотворені звучання.
192 pages, Hardcover
First published April 28, 2019
20 people are currently reading
744 people want to read
About the author
Volodymyr Rafeyenko
15books28followersVolodymyr Volodymyrovych Rafeienko (born November 25, 1969, in Donetsk) is a Ukrainian writer, novelist, and poet. From 1992 to 2018, he wrote his works in Russian, was mainly published in Russia and was considered a representative of Russian literature. He is the winner of the Russian Literary Prizes "Russian Prize" (2010, 2012) and "New Literature" (2014). In 2014, after moving to Kyiv, he studied Ukrainian. He later began writing his new novel in Ukrainian and became a full representative of Ukrainian literature. In 2019 he published his first novel in Ukrainian "Mondegreen (songs about death and love).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 86 reviews
October 2, 2023
Якщо ви ще досі думаєте, коли особисто вам взятись за Мондеґрін, відповім цитатою звідти:
Можна починати, коли завгодно. Можна сьогодні, можна завтра, але краще вчора.
Можна починати, коли завгодно. Можна сьогодні, можна завтра, але краще вчора.
June 27, 2022
Чиста вигадка, чи проекція макабристичного сюрреалізму, яку синтезує реальність?
В час війни буває всяке, а зболений орган когнітивної функції Homo sapiens може завести крихку свідомість і не в такі хащі.
Напевне, чи не найкращий роман в сучукрліті. Нестримно раджу!
В час війни буває всяке, а зболений орган когнітивної функції Homo sapiens може завести крихку свідомість і не в такі хащі.
Напевне, чи не найкращий роман в сучукрліті. Нестримно раджу!
August 31, 2021
Дуже цікаво, нічого не зрозуміло
August 23, 2022
Щоби відчути себе хоч трохи переселенцем, не обов'язково насправді виселятися і переселятися з рідного дому назавжди, але коли це переселення вимушене, то вже, хочеш-не-хочеш, а переживань переселенства � не уникнеш ніяк. А ще можна переселитися в чиюсь голову � бодай тимчасово відчути цей стан втрати, загубленості і розгубленості, читаючи перший роман, написаний українською мовою, переселенцем з Донецька Володимиром Рафєєнком "Мондерґрін (пісні про смерть і любов)".
Позаяк я вже більше, ніж багато (як там рахують тролі у Террі Пратчетта: один, два, три, багато...) місяців теж знаходжуся поза домом і можу хіба подякувати Богу (якого немає) та випадковості, що досі живий, то починаю поступово освоюватися у переживаннях, де відчуття дому розчиняється у невідомости, зникає з майбутнього і вивітрюється зі світовідчуття.
В той час, як головний персонаж на ім'я Габріель (чи просто Габ) опиняється в моєму улюбленому Києві, на рідній мені Оболоні, я перебуваю в Донецькій області, де місцеві жителі не лише чули про загадкового Шубіна з дитинства, але й могли зустрічати його у шахтах.
Натомість я в своєму дитинстві читав казки про Кобилячу Голову (а втім - хто це (що це?) взагалі така?), котра ходить за Габом київськими вулицями і катує його правописом української мови. І це зовсім не найдивніше з того всього, що трапляється з цим кандидатом філологічних наук, викладачем донецького університету, якому доводиться якось влаштовувати життя в світі, де переселенців з Донбасу не надто люблять � не беруть на роботу, не здають житло, дивляться косо.
Габ страждає від ПТСР, має проблеми з пам'яттю, бачить те, чого інші люди не бачать, чує таке, чого ніхто більше не чує, живе своє життя в кількох (вигаданих, паралельних?) світах одночасно і тому роман постає химерним і сюрреалістичим, де непроста доля головного героя переплітається з трагічною історією його роду, а сексуальні пригоди настільки яскраві та живі, що не можуть бути правдою. А як хотілося б...
Чарівним тлом до всіх вигаданих (бо яке із них справжнє?) життів Габа стає Київ, з усіма його дивами � метром, пиріжковою на Ярвалу, Оболонською набережною, Дніпром, раєм на землі і вирієм за горизонтом, "карматаунами", більшими за площею, ніж Париж і киянами, котрі так завзято намагаються не думати про війну, що не помічають навіть Кобилячої Голови на вулицях міста.
Позаяк я вже більше, ніж багато (як там рахують тролі у Террі Пратчетта: один, два, три, багато...) місяців теж знаходжуся поза домом і можу хіба подякувати Богу (якого немає) та випадковості, що досі живий, то починаю поступово освоюватися у переживаннях, де відчуття дому розчиняється у невідомости, зникає з майбутнього і вивітрюється зі світовідчуття.
В той час, як головний персонаж на ім'я Габріель (чи просто Габ) опиняється в моєму улюбленому Києві, на рідній мені Оболоні, я перебуваю в Донецькій області, де місцеві жителі не лише чули про загадкового Шубіна з дитинства, але й могли зустрічати його у шахтах.
Натомість я в своєму дитинстві читав казки про Кобилячу Голову (а втім - хто це (що це?) взагалі така?), котра ходить за Габом київськими вулицями і катує його правописом української мови. І це зовсім не найдивніше з того всього, що трапляється з цим кандидатом філологічних наук, викладачем донецького університету, якому доводиться якось влаштовувати життя в світі, де переселенців з Донбасу не надто люблять � не беруть на роботу, не здають житло, дивляться косо.
Габ страждає від ПТСР, має проблеми з пам'яттю, бачить те, чого інші люди не бачать, чує таке, чого ніхто більше не чує, живе своє життя в кількох (вигаданих, паралельних?) світах одночасно і тому роман постає химерним і сюрреалістичим, де непроста доля головного героя переплітається з трагічною історією його роду, а сексуальні пригоди настільки яскраві та живі, що не можуть бути правдою. А як хотілося б...
Чарівним тлом до всіх вигаданих (бо яке із них справжнє?) життів Габа стає Київ, з усіма його дивами � метром, пиріжковою на Ярвалу, Оболонською набережною, Дніпром, раєм на землі і вирієм за горизонтом, "карматаунами", більшими за площею, ніж Париж і киянами, котрі так завзято намагаються не думати про війну, що не помічають навіть Кобилячої Голови на вулицях міста.
February 29, 2020
Давно я так не насолоджувалася текстом! Не історією, не сюжетом, не змалюванням образів, а саме текстом � словами, поєднаними у речення, й реченнями, що сплітаються в химерні картини й творять ще химерніші сенси. Густа гіпертекстуальність часом доводила мене до філологічного екстазу, а фінал нагадав один із найкрутіших фільмів з Леонардо Ді Капріо, бо насправді все виявилося зовсім-зовсім не так.
Магізм книги проявився ще одним дивним чином. Напівавтоматично заходжу у черговий вагон метро, втупившись, як завжди, в книгу, й краєм ока помічаю точно таку ж обкладинку десь збоку. "Видалося", � мелькнула мимохіть думка. Але все-таки я придивилася, і точно: це був "Мондеґрін" у руках жінки, яка так само здивовано-радісно позирала а мою книгу. Ми по-змовницьки посміхнулися одна одній і... кинулися дочитувати, бо й у мене, й у неї були останні сторінки роману.
Що ви не подумали б, читаючи цей заплутаний, як і сюжет книги, відгук, він (сюжет) у романі є. Головний герой � переселенець із міста Z, який шукає свого місця в Києві. Він тут чужий, бо східняк, а там він також був чужим, бо прагнув розмовляти українською. Там він був кандидатом наук, а тут � працівник із викладки овочів в одному із супермаркетів. Тож не дивно, що часом він сам плутає, хто він, який він і де він � проблема самоідентифікації нині ой яка гостра й болюча для багатьох із нас. А тут іще й Кобиляча Голова... Але не спойлеритиму. Просто захоплюся Володимиром Рафєєнком, який зумів сплести настільки вражаючий текст (зізнаюся: окремі сторінки перечитувала по кілька разів і часом навіть уголос!), і сучасною українською літературою, котра здатна пропонувати читачеві подібні твори.
Магізм книги проявився ще одним дивним чином. Напівавтоматично заходжу у черговий вагон метро, втупившись, як завжди, в книгу, й краєм ока помічаю точно таку ж обкладинку десь збоку. "Видалося", � мелькнула мимохіть думка. Але все-таки я придивилася, і точно: це був "Мондеґрін" у руках жінки, яка так само здивовано-радісно позирала а мою книгу. Ми по-змовницьки посміхнулися одна одній і... кинулися дочитувати, бо й у мене, й у неї були останні сторінки роману.
Що ви не подумали б, читаючи цей заплутаний, як і сюжет книги, відгук, він (сюжет) у романі є. Головний герой � переселенець із міста Z, який шукає свого місця в Києві. Він тут чужий, бо східняк, а там він також був чужим, бо прагнув розмовляти українською. Там він був кандидатом наук, а тут � працівник із викладки овочів в одному із супермаркетів. Тож не дивно, що часом він сам плутає, хто він, який він і де він � проблема самоідентифікації нині ой яка гостра й болюча для багатьох із нас. А тут іще й Кобиляча Голова... Але не спойлеритиму. Просто захоплюся Володимиром Рафєєнком, який зумів сплести настільки вражаючий текст (зізнаюся: окремі сторінки перечитувала по кілька разів і часом навіть уголос!), і сучасною українською літературою, котра здатна пропонувати читачеві подібні твори.
September 5, 2022
Двічі я пробувала читати цей текст, а на третій раз - не змогла відірватися.
Неймовірно написана історія про внутрішньо заховану українську мову, гостинний до переселенців Київ (і пиріжкову ЯрославНа, блін, я все життя її так називаю), повернення до себе та КБ. Кобилячу голову. Не питайте)
Головна порада для читачів цього тексту - не намагайтеся його контролювати і мислити логічно.
Неймовірно написана історія про внутрішньо заховану українську мову, гостинний до переселенців Київ (і пиріжкову ЯрославНа, блін, я все життя її так називаю), повернення до себе та КБ. Кобилячу голову. Не питайте)
Головна порада для читачів цього тексту - не намагайтеся його контролювати і мислити логічно.
July 15, 2024
Це було краще ніж я могла уявити
June 2, 2021
«Жоден патріотизм не любить верлібру» (с) ..., а також потоку свідомості, бажання не знати, сюрреалізму і забагато запитань.
Безвідносно до патріотизму - все це безцінне в літературі, бо передає стан, а не факти.
Бо факт тут, типу, на заміточку з газети: «Внутрішньо переміщена особа, викладач середнього віку з Донецька, страждає на галюцинації зумовлені ПТСР. Лікування результатів не дає».
А от художній текст занурює саме в його стан, дозволяє почути його голос і думки.
Окрім цього, книжка є доказом, що писання нерідною мовою може бути для автора цікавим інструментом, бо кожна мова - це тразишн особистості в нову ідентичність.
Прочитала з печальним кайфом цей місцями сексуальний, місцями трагічний верлібр в прозі 🫀
Безвідносно до патріотизму - все це безцінне в літературі, бо передає стан, а не факти.
Бо факт тут, типу, на заміточку з газети: «Внутрішньо переміщена особа, викладач середнього віку з Донецька, страждає на галюцинації зумовлені ПТСР. Лікування результатів не дає».
А от художній текст занурює саме в його стан, дозволяє почути його голос і думки.
Окрім цього, книжка є доказом, що писання нерідною мовою може бути для автора цікавим інструментом, бо кожна мова - це тразишн особистості в нову ідентичність.
Прочитала з печальним кайфом цей місцями сексуальний, місцями трагічний верлібр в прозі 🫀
July 20, 2022
Мені здається що це книжка про те як важко втекти від психологічної травми заподіяної столітньою історією
August 12, 2024
Довго читався “Мондеґрін», але недаремно
Точно треба перечитувати. Може й кілька разів
Рекомендую
Точно треба перечитувати. Може й кілька разів
Рекомендую
June 10, 2022
чи знаєте ви казку про Кобилячу голову, ту що "стукотить, грюкотить" і просить влізти в одне вухо, а в інше вилізти? якщо ні, то не полінуйтеся її знайти і таки прочитати.
Бо я знаю її з дитинства від бабусі. і казка була мені доволі моторошною. ну уявіть, Кобиляча голова без тіла скакає сама по собі (зрештою, на обкладинці книги саме вона). Але у Рафаєнка вона не тільки гасає Києвом, а й має воєнний кашкет, жує бутерброди, перевіряє знання української мови у гг Габи Габінського. До речі, казку про неї йому теж розповідала бабуся. Тому Кобилячу голову я б розцінювала і як символ зв'язку з предками, і їх самих, як національну свідомість, ��о виринає в пам'яті через казковий образ дитинства. Хоча так само вона може бути ознакою психічного розладу.
Зрештою, автор дає вибір в що вірити та як сприймати цю історію. І не дарма книга має таку назву,
бо
"мондеґрін" � це неправильно почуте або неправильно інтерпретоване слово чи вислів (для простого прикладу згадайте як ми можемо слухати пісні іноземною мовою і додумувати своє).
проте, головною тут не та, що грюкотить, вона лише провідник на шляху до самого себе переселенця з Донбасу, який наново вчить українську й адаптується до Києва (автор, до речі теж це пережив, тому він знав, про що писав). І стільки ж тут одкровенних істин, які відгукуються до болю в серці. Болю від того, що зараз те саме відбувається з нами.
Ця книга для всіх. Бо її актуальність черпаєш в кожному розділі.
Ця книга не для всіх. Бо не всі почують та відчують цей постмодернізм.
Тут не знайдеш цілісного сюжету. Тут потік свідомості. Але, насправді, такими наші думки і є � хаотичними, з обмовками, вставками цитат, уривків пісень, фразеологізмами чи дотепними висловами, тими ж мондеґрінами та порівняннями. Читати цю книгу, як залізти в голову до Габи та думати разом з ним. А факт залишається � ти не можеш до кінця зрозуміти: те, що відбувається з героєм це вибрики травмованої психіки чи травмованої дійсності?
Роман вартий уваги. Дуже. Бо Кобиляча голова з мовним питанням може прийти до кожного. В будь-який момент. А може вже й приходила. Та це вже знаєте тільки ви.
Бо я знаю її з дитинства від бабусі. і казка була мені доволі моторошною. ну уявіть, Кобиляча голова без тіла скакає сама по собі (зрештою, на обкладинці книги саме вона). Але у Рафаєнка вона не тільки гасає Києвом, а й має воєнний кашкет, жує бутерброди, перевіряє знання української мови у гг Габи Габінського. До речі, казку про неї йому теж розповідала бабуся. Тому Кобилячу голову я б розцінювала і як символ зв'язку з предками, і їх самих, як національну свідомість, ��о виринає в пам'яті через казковий образ дитинства. Хоча так само вона може бути ознакою психічного розладу.
Зрештою, автор дає вибір в що вірити та як сприймати цю історію. І не дарма книга має таку назву,
бо
"мондеґрін" � це неправильно почуте або неправильно інтерпретоване слово чи вислів (для простого прикладу згадайте як ми можемо слухати пісні іноземною мовою і додумувати своє).
проте, головною тут не та, що грюкотить, вона лише провідник на шляху до самого себе переселенця з Донбасу, який наново вчить українську й адаптується до Києва (автор, до речі теж це пережив, тому він знав, про що писав). І стільки ж тут одкровенних істин, які відгукуються до болю в серці. Болю від того, що зараз те саме відбувається з нами.
Ця книга для всіх. Бо її актуальність черпаєш в кожному розділі.
Ця книга не для всіх. Бо не всі почують та відчують цей постмодернізм.
Тут не знайдеш цілісного сюжету. Тут потік свідомості. Але, насправді, такими наші думки і є � хаотичними, з обмовками, вставками цитат, уривків пісень, фразеологізмами чи дотепними висловами, тими ж мондеґрінами та порівняннями. Читати цю книгу, як залізти в голову до Габи та думати разом з ним. А факт залишається � ти не можеш до кінця зрозуміти: те, що відбувається з героєм це вибрики травмованої психіки чи травмованої дійсності?
Роман вартий уваги. Дуже. Бо Кобиляча голова з мовним питанням може прийти до кожного. В будь-який момент. А може вже й приходила. Та це вже знаєте тільки ви.
November 3, 2019
Переселенці, шизофренія, кохання, війна, ідентичності і ринок на Героїв Дніпра. Стилістично прекрасно написана химерія. Суцільне задоволення.
January 15, 2024
"Габа так ніколи й не зрозумів, що воно означає, це АТО. Можливо, це перекладається як «аутентичні типи обсервування». Але до чого тут війна на Сході? До чого та нещадна смерть, що збирає свій врожай на цих теренах? До чого розпач, що жевріє в серці й не зникає навіть уві сні?"
March 12, 2024
"Мондеґрін"
Володимир Рафєєнко
Аудіокнига в озвученні автора
Перше початкове і шокуюче враження: в Рафєєнка, навдивовижу тонкий голос, що дуже контрастує з його габітусом. Текст автор читає похапки, швидко, але є якась цікава особливість в такому начитуванні, ніби не книжку тобі озвучують, а розповідають якусь історію з життя.
Друге: в дійсності, українською він говорить не надто добре, місцями неправильно ставить наголоси (натОвп (тричі), узагАлі, навИчка), не може правильно вимовити слові нісенітниця, в нього виходить "несенітниця", поведінка - "поведИнка", зрозумілі - "зрозумілИ", перелічив - "перелИчив", їхніми - "ІхнИми", восьмому - "вІсьмому", всього лиш - "всЄго лІш", познайомитися - "пАзнайомитися", собор - "сАбор", прошепотів - "прошепотИв", щирої - "шьчірої", чоловіків - "чоловІків", рушниця - "рушеніниця". Одним словом провалює паляничний тест шиболет. Курйоз - пензлики для біління в Рефєєнка стають "пензликами для білування"!)
Третє: як відомо, всі свої попередні твори, автор писав російською, і сам же головний герой називає російську рідною, тому українською не думає, не пише, а радше грається і перекладає з російської. Далі - якась дика кількість посилань на рос. літературу, музику і менталітет лиється на читача вже з перших речень, цитати з Біблії на початку взагалі не перекладені з російської, ну звісно ж - Біблія то святе, російська Біблія , звісно. Пізніше, вони вже перекладаються - символіка асиміляції, навчання, переходу? В наступних розділах росії практично нема,цікавий ефект українізації.
З іншого боку - без заперечення це інтелектуальна постомодерністична бомба, потік думок дійсно цікавої і начитаної людини, шкода що зросійщеної.
Дитинство і спогади про бабусю, котра читала казку про Кобилячу Голову.
Мова в головного героя порівнюється з "чудесним хробачком" химерне порівняння.
Далі: дітвацькі вологі мрії про вчительку хімії - рекурсія і це вже вологі мрії викладача Габріеля про копулятивні стосунки зі смішною студенткою. На фоні - хроніка окупації Донбасу. Самець бабки на льоту має змогу видаляти в піхви самиці чужу сперму і обережно вводити свою. Побутова алхімія, Складовська-Кюрі, операція з видалення філософського каменю з нирок (а це насправді досить оригінально і цікаво), Гермес ібн Трисмегіст - старий мудак,кобзар і п'яниця, Джеймс Алоїзіус, освячення бакалійного відділу і елевсінські містерії, самісінький самісен, Сосіпатра і Камасутра, переобтяження іменами і посиланнями. Свен чорний вівцун, що трахуняє вівець, поки старець і пес йому стають наперекір. Оля Лукоє - двадцятилітнє дівча для копуляції, модуляції і навчання не зрозуміло чому. І Габа називає її жіночкою))) А насправді то Коля Лукін.
Роздвоєння героя на вбивцю і література. Ти мєня ждьош і у дєтскай краваткі не спіш. Вже бог кладе мене мов скрипку до футляра. Прощайте вже дівчата, дівчата-потерчата.
А у висновку:
"ЯзичЄ-язичЄ лихо тебе кличЄ."
Володимир Рафєєнко
Аудіокнига в озвученні автора
Перше початкове і шокуюче враження: в Рафєєнка, навдивовижу тонкий голос, що дуже контрастує з його габітусом. Текст автор читає похапки, швидко, але є якась цікава особливість в такому начитуванні, ніби не книжку тобі озвучують, а розповідають якусь історію з життя.
Друге: в дійсності, українською він говорить не надто добре, місцями неправильно ставить наголоси (натОвп (тричі), узагАлі, навИчка), не може правильно вимовити слові нісенітниця, в нього виходить "несенітниця", поведінка - "поведИнка", зрозумілі - "зрозумілИ", перелічив - "перелИчив", їхніми - "ІхнИми", восьмому - "вІсьмому", всього лиш - "всЄго лІш", познайомитися - "пАзнайомитися", собор - "сАбор", прошепотів - "прошепотИв", щирої - "шьчірої", чоловіків - "чоловІків", рушниця - "рушеніниця". Одним словом провалює паляничний тест шиболет. Курйоз - пензлики для біління в Рефєєнка стають "пензликами для білування"!)
Третє: як відомо, всі свої попередні твори, автор писав російською, і сам же головний герой називає російську рідною, тому українською не думає, не пише, а радше грається і перекладає з російської. Далі - якась дика кількість посилань на рос. літературу, музику і менталітет лиється на читача вже з перших речень, цитати з Біблії на початку взагалі не перекладені з російської, ну звісно ж - Біблія то святе, російська Біблія , звісно. Пізніше, вони вже перекладаються - символіка асиміляції, навчання, переходу? В наступних розділах росії практично нема,цікавий ефект українізації.
З іншого боку - без заперечення це інтелектуальна постомодерністична бомба, потік думок дійсно цікавої і начитаної людини, шкода що зросійщеної.
Дитинство і спогади про бабусю, котра читала казку про Кобилячу Голову.
Мова в головного героя порівнюється з "чудесним хробачком" химерне порівняння.
Далі: дітвацькі вологі мрії про вчительку хімії - рекурсія і це вже вологі мрії викладача Габріеля про копулятивні стосунки зі смішною студенткою. На фоні - хроніка окупації Донбасу. Самець бабки на льоту має змогу видаляти в піхви самиці чужу сперму і обережно вводити свою. Побутова алхімія, Складовська-Кюрі, операція з видалення філософського каменю з нирок (а це насправді досить оригінально і цікаво), Гермес ібн Трисмегіст - старий мудак,кобзар і п'яниця, Джеймс Алоїзіус, освячення бакалійного відділу і елевсінські містерії, самісінький самісен, Сосіпатра і Камасутра, переобтяження іменами і посиланнями. Свен чорний вівцун, що трахуняє вівець, поки старець і пес йому стають наперекір. Оля Лукоє - двадцятилітнє дівча для копуляції, модуляції і навчання не зрозуміло чому. І Габа називає її жіночкою))) А насправді то Коля Лукін.
Роздвоєння героя на вбивцю і література. Ти мєня ждьош і у дєтскай краваткі не спіш. Вже бог кладе мене мов скрипку до футляра. Прощайте вже дівчата, дівчата-потерчата.
А у висновку:
"ЯзичЄ-язичЄ лихо тебе кличЄ."
March 7, 2024
Слухала в аудіо в озвучці самого автора. Коли знайду друкований текст, обов'язково куплю. ❤️
August 8, 2020
First of all, I’ll copy the definition from wikipedia )).
“Мондеґрін (англ. mondegreen) � невірно почуте або невірно інтерпретоване внаслідок неповної гомофонії слово чи вислів, яке трансформується у вислів або слово із новим значенням.
Найчастіше мондеґріни створюються людиною під час прослуховування поезій або пісень: слухач, не маючи можливості чітко почути текст, замінює слово іншим, що звучить подібно і надає почутому сенс. Вперше термін «мондеґрін» з’явивс� в есеї «Смерть Леді Мондеґрін» американської письменниці Сільвії Райт, опублікованому в часописі Harper’s Magazine у листопаді 1954 року. Термін було створено під впливом «…and Lady Mondegreen» («…� пані Мондеґрін…�) � хибної інтерпретації рядка «and laid him on the green» з шотландської балади «The Bonnie Earl o Moray.» Слово «мондеґрін» було включено до 2000 редакції Random House Webster’s College Dictionary Merriam-Webster’s Collegiate Dictionary у 2008 році. Це явище характерне не тільки для англійської, а й для інших мов.
Подібним до мондеґріну мовним явищем є Hobson-Jobson або гомофонічний переклад слова з іноземної мови до рідної. Наприклад англійське «Putin hello!» утворене від українського Путін � хуйло!�
I wanted to love this book very much. I basically already loved it even before reading. There is everything dear to me there as this is a story of a recent refugee from Donbas who is adapting to a new life in Kyiv and learning Ukrainian language (Володимир Рафєєнко was a well-known author before but he was writing in Russian all this time, and “Мондеһін� is his first book written in freshly-learned Ukrainian � and it reflects the process of learning and adopting this new language). It is also clearly intellectual prose, with lots of cultural allusions and overall reflective style.
However, reading this book was too mind-boggling for me in reality. Most of the time I asked myself: what is it all about? I never considered myself a stupid reader but here I felt as if I was “not qualified enough� for reading such a book. It was difficult for me not only to recognize/acknowledge most of the allusions but also to understand their meanings within this book even after reading additional materials (? ? ? anyone?). Even the key metaphor of the book, , requires additional reading to understand its meaning in the book. All this is obviously VERY intelligent and full of depth, but I am quite intrigued about the target audience of the book. However, I see that most reviews about this book are sincere fascination, so I can only regret that I wasn’t able to experience the same.
I liked some things (those that I was able to understand and appreciate), and there are some powerful developments, especially near the end of the book, but overall I mostly felt as if I were a small child accidentally present in the middle of some clever and important talk of adults � interesting and intelligent adults from whom I can and should learn a lot, but right now I just do not understand much.
I definitely want to try more Володимир Рафєєнко’s books and I most probably would reread this one again, later, not so much as a book but more like a code to decipher.
“Мондеґрін (англ. mondegreen) � невірно почуте або невірно інтерпретоване внаслідок неповної гомофонії слово чи вислів, яке трансформується у вислів або слово із новим значенням.
Найчастіше мондеґріни створюються людиною під час прослуховування поезій або пісень: слухач, не маючи можливості чітко почути текст, замінює слово іншим, що звучить подібно і надає почутому сенс. Вперше термін «мондеґрін» з’явивс� в есеї «Смерть Леді Мондеґрін» американської письменниці Сільвії Райт, опублікованому в часописі Harper’s Magazine у листопаді 1954 року. Термін було створено під впливом «…and Lady Mondegreen» («…� пані Мондеґрін…�) � хибної інтерпретації рядка «and laid him on the green» з шотландської балади «The Bonnie Earl o Moray.» Слово «мондеґрін» було включено до 2000 редакції Random House Webster’s College Dictionary Merriam-Webster’s Collegiate Dictionary у 2008 році. Це явище характерне не тільки для англійської, а й для інших мов.
Подібним до мондеґріну мовним явищем є Hobson-Jobson або гомофонічний переклад слова з іноземної мови до рідної. Наприклад англійське «Putin hello!» утворене від українського Путін � хуйло!�
I wanted to love this book very much. I basically already loved it even before reading. There is everything dear to me there as this is a story of a recent refugee from Donbas who is adapting to a new life in Kyiv and learning Ukrainian language (Володимир Рафєєнко was a well-known author before but he was writing in Russian all this time, and “Мондеһін� is his first book written in freshly-learned Ukrainian � and it reflects the process of learning and adopting this new language). It is also clearly intellectual prose, with lots of cultural allusions and overall reflective style.
However, reading this book was too mind-boggling for me in reality. Most of the time I asked myself: what is it all about? I never considered myself a stupid reader but here I felt as if I was “not qualified enough� for reading such a book. It was difficult for me not only to recognize/acknowledge most of the allusions but also to understand their meanings within this book even after reading additional materials (? ? ? anyone?). Even the key metaphor of the book, , requires additional reading to understand its meaning in the book. All this is obviously VERY intelligent and full of depth, but I am quite intrigued about the target audience of the book. However, I see that most reviews about this book are sincere fascination, so I can only regret that I wasn’t able to experience the same.
I liked some things (those that I was able to understand and appreciate), and there are some powerful developments, especially near the end of the book, but overall I mostly felt as if I were a small child accidentally present in the middle of some clever and important talk of adults � interesting and intelligent adults from whom I can and should learn a lot, but right now I just do not understand much.
I definitely want to try more Володимир Рафєєнко’s books and I most probably would reread this one again, later, not so much as a book but more like a code to decipher.
February 4, 2020
«Мондеґр��н» - це не лише роман про мову, але й про пам’ят�. Навіть більшою мірою саме про пам’ят� � власну, родову, колективну, історичну.
Габріель Габінський, або Габа � вимушений переселенець з Донецька. До окупації був викладачем, а зараз � чи то у супермаркеті працює, чи то інтелектуал-фрілансер. А може, месник-українофіл? Чи все одразу? У сюжет вплетено стільки фантасмагорій, що навіть Рафєєнко не береться визначити, що є у романі є реальністю, а що � уявою героя, і лишає це на розсуд читача.
Габа постійно плутається у спогадах. Проблеми з пам’ятт� пов’язан� зі стресом в наслідок переселення із окупованого Донецька до Києва та низкою травматичних подій, що цьому передували. Ми ніби знаходимося в хаотичних думках Габи і, провалюючись у роман, все менше ві��чуваємо грань між дійсністю та маренням, а під кінець, як і головний герой, плутаємося остаточно. Автор, що з оповідача в один момент перетворюється на спостерігача (погодьтесь, цілком читацька позиція), не прагне подати нам руку і все прояснити, а навпаки, додає нових пазлів до головоломки.
Психіка Габи скалічена, життя переламане. Він намагається «перепрошити» свідомість за допомогою вивчення української мови і, як інтелектуал, відкриває для себе багато неочікуваної новизни. Текст всипаний цитатами, наче намистинами � деякі з них легко впізнавані, деякі завуальовані та лише для знавців, деякі коштовні, а деякі - наче дешева біжутерія з облупленою фарбою. Однак, всі влучні. Деякі, як цитата з «Темної вежі» Стівена Кінга, набувають неочікуваних сенсів!
Зрештою, чим є ключовий для роману образ Кобилячої голови? Лише безтілесним страшним персонажем із казок дитинства? Чому саме вона вчить Габу української мови? Кобиляча голова � це історична пам’ят�, така ж безтілесна і така ж могутня. Забуванню мови передувало забування свого походження. Серед усіх рівнів сюжету лише флешбек в історію родини не плутає читача фантасмагоріями та вивертами. Все однозначно: прадіда і прабабусю Габи розстріляли більшовики, а чоловік, що врятував їхніх дітей, серед яких був дід героя, наказав їм забути все, що з ними сталось, щоб вижити.
Родинна історія Габи � шаблон. Його можна перенести на історію будь-якого українця, змінюється лише травма та регіон � Червоний терор, розкуркулення, Голодомор, репресії 1930-х, війна та решта виявів «братської любові». Навіть 2014 рік у Криму та на Донбасі теж у нього лягає � скільки втрачених життів та зруйнованих доль лишає по собі чергове перевидання Російської імперії�
Тепер Габа і сам опиняється у жорнах історії, як і його предки колись. Урок Кобилячої голови було не вивчено, тому травма йде на друге коло. Виборсатись із «блаженного незнання» допоможе лише українська мова � забута мова роду, тому головний герой і вчить її. Та чи під силу це Габі?
Габріель Габінський, або Габа � вимушений переселенець з Донецька. До окупації був викладачем, а зараз � чи то у супермаркеті працює, чи то інтелектуал-фрілансер. А може, месник-українофіл? Чи все одразу? У сюжет вплетено стільки фантасмагорій, що навіть Рафєєнко не береться визначити, що є у романі є реальністю, а що � уявою героя, і лишає це на розсуд читача.
Габа постійно плутається у спогадах. Проблеми з пам’ятт� пов’язан� зі стресом в наслідок переселення із окупованого Донецька до Києва та низкою травматичних подій, що цьому передували. Ми ніби знаходимося в хаотичних думках Габи і, провалюючись у роман, все менше ві��чуваємо грань між дійсністю та маренням, а під кінець, як і головний герой, плутаємося остаточно. Автор, що з оповідача в один момент перетворюється на спостерігача (погодьтесь, цілком читацька позиція), не прагне подати нам руку і все прояснити, а навпаки, додає нових пазлів до головоломки.
Психіка Габи скалічена, життя переламане. Він намагається «перепрошити» свідомість за допомогою вивчення української мови і, як інтелектуал, відкриває для себе багато неочікуваної новизни. Текст всипаний цитатами, наче намистинами � деякі з них легко впізнавані, деякі завуальовані та лише для знавців, деякі коштовні, а деякі - наче дешева біжутерія з облупленою фарбою. Однак, всі влучні. Деякі, як цитата з «Темної вежі» Стівена Кінга, набувають неочікуваних сенсів!
Зрештою, чим є ключовий для роману образ Кобилячої голови? Лише безтілесним страшним персонажем із казок дитинства? Чому саме вона вчить Габу української мови? Кобиляча голова � це історична пам’ят�, така ж безтілесна і така ж могутня. Забуванню мови передувало забування свого походження. Серед усіх рівнів сюжету лише флешбек в історію родини не плутає читача фантасмагоріями та вивертами. Все однозначно: прадіда і прабабусю Габи розстріляли більшовики, а чоловік, що врятував їхніх дітей, серед яких був дід героя, наказав їм забути все, що з ними сталось, щоб вижити.
Родинна історія Габи � шаблон. Його можна перенести на історію будь-якого українця, змінюється лише травма та регіон � Червоний терор, розкуркулення, Голодомор, репресії 1930-х, війна та решта виявів «братської любові». Навіть 2014 рік у Криму та на Донбасі теж у нього лягає � скільки втрачених життів та зруйнованих доль лишає по собі чергове перевидання Російської імперії�
Тепер Габа і сам опиняється у жорнах історії, як і його предки колись. Урок Кобилячої голови було не вивчено, тому травма йде на друге коло. Виборсатись із «блаженного незнання» допоможе лише українська мова � забута мова роду, тому головний герой і вчить її. Та чи під силу це Габі?
February 28, 2025
Книга про ВПО з ментальними труднощами. Все загадкове, є сатиричні моменти, можливо я ще просто не дорослА. Не відмовлюся від пояснювальної бригади.
February 27, 2020
Зі мною таке не часто трапляється, але прочитав я сю добру книгу за одним присідом. Хоча початок її зовсім не віщував сього - усе мені здавалося, що надміру зациклений на мові автор от-от визнає свою неспроможність опанувати українську мову і все посиплеться 😁 але відбулося усе з точністю до навпаки: я вражений і вдячний панові Володимиру за його талановитий, людяний і актуальний tour de force - прекрасний внесок в нашу сучасну культуру 👍
May 24, 2022
This book is mad in every way.
I was waiting for this for a few months now when I read about it being translated into English. It’s a story of a refugee from Ukraine’s Eastern Donbas region who fled to Kyiv at the outset of Russian aggression.
Protagonist is Russian by language and culture and basically flees Russian speaking East at the outset of the war and after the move finds his pro-Russian convictions challenged after seeing Russian actions in the East, his move to Kyiv and willfull adoption of Ukrainian language. The book focuses on the feelings of association to languages and cultures, about the physical dislocation and how it affects us all.
The fate of the protagonist loosely follows that of the author who was born, raised and received degree in Russian philology and culture in Russian speaking Donetsk. He published fiction and poetry in Russian, was/is a literature critic, film critic in Russian until fleeing the war to Kyiv where he found Ukrainian language and culture and Mondegreen is his first book in Ukrainian has become and instant bestseller and is now translated into English.
Overall vibe: imagine the vivid madness of Master and Margarita, with a biographical touch of a city in wartime interspersed with vignettes on literary critique, philosophy of culture and language. Now take all of that and add a bit of Russian melancholy. You’ve got Mondegreen.
I think you have to know a little about Russian culture/politics/events in E.Ukraine from 2014 to truly grasp every nuance of the author no matter how fantastic the translators notes. Otherwise this is wonderful.
I was waiting for this for a few months now when I read about it being translated into English. It’s a story of a refugee from Ukraine’s Eastern Donbas region who fled to Kyiv at the outset of Russian aggression.
Protagonist is Russian by language and culture and basically flees Russian speaking East at the outset of the war and after the move finds his pro-Russian convictions challenged after seeing Russian actions in the East, his move to Kyiv and willfull adoption of Ukrainian language. The book focuses on the feelings of association to languages and cultures, about the physical dislocation and how it affects us all.
The fate of the protagonist loosely follows that of the author who was born, raised and received degree in Russian philology and culture in Russian speaking Donetsk. He published fiction and poetry in Russian, was/is a literature critic, film critic in Russian until fleeing the war to Kyiv where he found Ukrainian language and culture and Mondegreen is his first book in Ukrainian has become and instant bestseller and is now translated into English.
Overall vibe: imagine the vivid madness of Master and Margarita, with a biographical touch of a city in wartime interspersed with vignettes on literary critique, philosophy of culture and language. Now take all of that and add a bit of Russian melancholy. You’ve got Mondegreen.
I think you have to know a little about Russian culture/politics/events in E.Ukraine from 2014 to truly grasp every nuance of the author no matter how fantastic the translators notes. Otherwise this is wonderful.
June 29, 2021
Спочатку, просто захоплює і підхоплює потоком свідомості ліричного героя - переселенця з Донецька у Києві, російськомовного кандидата філологічних наук, що взявся опанувати украінську мову, і не певен, хто кого опановує. Захоплююче, грайливо, з тисячами алюзій та тонкою іронією. Далі - глибоко, безвихідно і невимовно сумно. Губишся в іграх нездорової (травмованої війною і пам’ят� поколінь) свідомості Габи. А на виході - приймаєш цю гру, цю мінливість і зрештою неможливість відрізнити, що ж насправді існує, яка пам’ят� вигадана, і чи це можливо зрозуміти взагалі, але лишається умиротвореність і бажання одразу перечитати ще раз, щоб спробувати все розгадати.
March 25, 2023
Таке щось дивне я оце прочитала, аж оцінити важко))
Потік свідомості від українського автора, який моментами натякав на магічний реалізм, чи що. До кінця не зрозуміло. Химерна річ.
Але читалось легко і було цікаво. Основна ідея твору про те, як зміна мовної ідентичності впливає на психіку. Нічого схожого в укр літ мені раніше не траплялося.
Думаю, треба спробувати й інші книги у Рафєєнка, мені сподобався його іронічний стиль.
Потік свідомості від українського автора, який моментами натякав на магічний реалізм, чи що. До кінця не зрозуміло. Химерна річ.
Але читалось легко і було цікаво. Основна ідея твору про те, як зміна мовної ідентичності впливає на психіку. Нічого схожого в укр літ мені раніше не траплялося.
Думаю, треба спробувати й інші книги у Рафєєнка, мені сподобався його іронічний стиль.
Read
April 17, 2022Цю книжку може навіть й цікавіше читати/слухати зараз, коли значно більша кількість українців проходить через щось схоже, що довелося пережити Габінському-Рафеєнкові. Для кращого розуміння довелося колупатися в додатковій літературі й відшукувати символи.
June 1, 2022
Дуже добре написано. мовні ігри, сновидіння і т.п. на тлі досвіду донецького інтеліґента в Києві. де яв, а де неяв - неясно. тре читати
June 7, 2022
It was an honor to understand maybe 27% of this.
December 30, 2024
та це фантасмагорично файно!
December 25, 2024
Це щось дуже цікаве, про наболіле та актуальне: скитання внутрішньо перемішених осіб та пошук українськості в собі
Слухав в аудіо і, мабуть, через це не зміг сповна насолодитись текстом і зрозуміти весь цей потік свідомості. Це саме той випадок, коли хочеться й треба перечитати паперовий примірник
Слухав в аудіо і, мабуть, через це не зміг сповна насолодитись текстом і зрозуміти весь цей потік свідомості. Це саме той випадок, коли хочеться й треба перечитати паперовий примірник
December 13, 2024
Якщо коротко - біль, розпач, пристрасть і дурка.
Дуже недооцінена книжка.
(Хоча хто її мав би оцінити� Чому я вирішила, що її зміг би вивезти «широкий читач», якому біль і війну треба прикрити й прикрасити перед подачею?)
Дуже недооцінена книжка.
(Хоча хто її мав би оцінити� Чому я вирішила, що її зміг би вивезти «широкий читач», якому біль і війну треба прикрити й прикрасити перед подачею?)
December 31, 2022
I was bowled over by this book. Initially suspect, put off by the rambling stream-of-conscious writing style and the (over?) abundance of cultural references, I was about to put the book down, except that I had received it as a gift so I felt a bit obliged to stick it out.
Glad I did. It does seem a bit over-written but considering that the protagonist is, himself, exploding with loss, change - physical, cultural, linguistic... - and seemingly in the process of going mad, the dramatic, explosive bursts of what sometimes appears simply to be chaotic blasts of expressiveness makes sense. And, when I learned to read between and around, as well as with the lines, I opened up a lot more to the book.
Reading the reviews by native Ukrainian language speakers, I do wish I could have sensed the excitement in the author's use of his new written language. Nonetheless, I enjoyed the read, and I think I learned a good deal about the depth of the divide between the Russian-speaking (leaning) and Ukraine-speaking/Western-leaning peoples, and the complexity of trying to absorb and reconcile the two.
Glad I did. It does seem a bit over-written but considering that the protagonist is, himself, exploding with loss, change - physical, cultural, linguistic... - and seemingly in the process of going mad, the dramatic, explosive bursts of what sometimes appears simply to be chaotic blasts of expressiveness makes sense. And, when I learned to read between and around, as well as with the lines, I opened up a lot more to the book.
Reading the reviews by native Ukrainian language speakers, I do wish I could have sensed the excitement in the author's use of his new written language. Nonetheless, I enjoyed the read, and I think I learned a good deal about the depth of the divide between the Russian-speaking (leaning) and Ukraine-speaking/Western-leaning peoples, and the complexity of trying to absorb and reconcile the two.
Displaying 1 - 30 of 86 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.