ŷ������

Спочатку, просто захоплює і підхоплює потоком свідомості ліричного героя - переселенця з Донецька у Києві, російськомовного кандидата філологічних наук, що взявся опанувати украінську мову, і не певен, хто кого опановує. Захоплююче, грайливо, з тисячами алюзій та тонкою іронією. Далі - глибоко, безвихідно і невимовно сумно. Губишся в іграх нездорової (травмованої війною і пам’ят�� поколінь) свідомості Габи. А на виході - приймаєш цю гру, цю мінливість і зрештою неможливість відрізнити, що ж насправді існує, яка пам’ят�� вигадана, і чи це можливо зрозуміти взагалі, але лишається умиротвореність і бажання одразу перечитати ще раз, щоб спробувати все розгадати.