ŷ������

“Вона дивилася на все відсторонено. Здавалося, ніби зменшується, стає крихітною, а світ навколо розростається. Безмежне ліжко з впадинами й широчезними каньйонами, кімнати, повні темних закапелків. Вимкнені лампочки �� охололі електричні сонця, навколо яких пливуть порошинки-метеорити. Олена меншала, доки перетворилася на зернинку, торкнулася дна й уві сні почала рости, розтискаючи стіни кімнати, стала більшою за дім і врешті витіснила все. Не стало нічого, тільки вона, гігантська, ніби прадавня велетка, з плоті якої з'явилися гори й рівнини, з крові �� ріки, з волосся �� ліси.”