ŷ������

Роман написаний настільки майстерно, наскільки взагалі щось може бути майстерно написане. Віртуозний роман. Його порадили мені як "енциклопедію молодого письменника", і дійсно, Підмогильний тонко змальовує механізми літературної творчості, і не як втомлений тією творчістю майстер, а як той, хто добре пам'ятає і розуміє перші кроки.
Але... Але задоволення від віртуозності Підмогильного псує головний герой, якому геть неможливо співчувати. Степан Радченко - що твій борець з корупцією, який виступає за радикальні заходи, поки в нього немає коштів і влади, але сам одразу перетворюється на корупціонера, щойно йому запропонують хоча б найменший хабар. Для самовпевненого і самозакоханого Радченка всі інші люди - лише статисти, прикраса до його персони, розвага, яку можна кинути на сміття, коли вона набридне. Самолюбство "товариша" кришталеве, поранити його - як чхнути, і так само легко він ранить і вбиває інших людей. Схильність "товариша" до насильства також не прикрашає героя. Як і своєрідна душевна імпотенція, що не дозволяє йому пройнятись до когось глибоким дружнім чи любовним почуттям.
І не Місто в тому винне: воно лише викрило у герої ту отруту, яку він приніс у собі.